Дахно І.І. Міжнародне приватне право (2008)
8.3. Страхування в зовнішньоекономічних зв'язках: морське страхування, автострахування, авіаційне страхування
Страхування в зовнішньоекономічних зв'язках розглянемо з точки зору страхування засобів водного транспорту, засобів повітряного транспорту, засобів наземного транспорту і вантажів, які перевозяться цими видами транспорту.
Загалом під транспортним страхуванням розуміється сукупність видів страхування від небезпек, що виникають на різних шляхах повідомлення, — морських, річкових, повітряних, сухопутних, змішаних. Об'єктами страхування можуть бути як самі засоби транспорту, так і перевезені ними вантажі. Страхування вантажів часто називається карго, а страхування засобів транспорту — каско.
Особливості морського страхування. Морські перевезення є одним з найдешевших видів перевезень вантажів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Перевезення вантажів морським шляхом супроводжується різними об'єктивними (принциповими) ризиками, які непідвласні людському контролю і знеособлені, а наслідки мають широкий масштаб. До цих ризиків відносять: землетрус, повені, цунамі, урагани, виверження вулканів та інші прояви стихійних сил природи. Війни, соціальні конфлікти і політичне втручання також входять до цього типу ризиків.
До суб'єктивних (конкретних) ризиків можна зарахувати ризики, причини яких персоніфіковані. До цих ризиків відносять: крадіжки, пожежі, автоаварії та інші прояви, що грунтуються на запереченні або ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності.
Морське страхування включає: страхування суден, вантажів, фрахту, відповідальності судновласників. Юридичною базою для укладення договору морського страхування є Конституція України, цивільне і господарське законодавство, Кодекс торговельного мореплавства від 23.05.1995 р. №176/95- ВР (Відомості Верховної Ради України, 1995, №47-52) та інші законні й підзаконні акти.
Об'єктом при морському страхуванні є будь-який майновий інтерес, пов'язаний з торговельним мореплавством: судно вантаж, фрахт, орендна плата, а також ризик, прийнятий на себе страхувальником.
Торговельне мореплавство — це діяльність, пов'язана з використанням суден та перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, рятувальних операцій тощо.
Існує чотири типові види договору морського страхування:
1. Страхування судна, як транспортного засобу, в основі якого бувають такі типові умови договорів:
• застереження RDC (running down clause);
• застереження про відповідальність перед третіми особами;
• застереження (free of particular average);
• застереження про загальну аварію;
• застереження про позови і трудові відносини;
• застереження про "абандон";
• поділ ризику між страховиком і страхувальником;
• договірні гарантії (застереження про мореплавство; застереження про девіацію; застереження про законність).
2. Страхування одержання плати за фрахт власником судна.
3. Страхування відповідальності товаровідправника або перевізника перед третіми особами.
4. Страхування вантажу.
Зупинимося на особливостях, властивих страхуванню вантажів. Страхування вантажів має три особливості, що вирізняють його поміж усіх інших видів страхування.
Перша — це вільна передача поліса, яка не потребує ніякої заяви страховику. Мається на увазі, що вантаж з моменту початку забезпечення страхового покриття (це збігається звичайно із завантаженням) вилучено з відання страхувальника; вантаж передано в розпорядження перевізника. Страхувальник фактично ним не опікується і нічого з вантажем зробити не може, отже цілком відсутня так звана "суб'єктивна небезпека" тобто та, що знаходиться в причинному зв'язку зі страхувальником. Тому страховику байдуже, хто стає власником вантажу, і в чиїх руках знаходиться поліс. Ця особливість, безумовно, украй сприятлива для швидкості торгового обороту, що не терпить непотрібного формалізму.
Друга особливість — це можливість страхувати вантаж вище від його вартості в момент укладення договору страхування. Це анітрошки не суперечить основному положенню, що страхова сума взагалі не може перевищувати вартості застрахованого майна. Тут це непорушне правило страхування не порушується, оскільки в пункті, куди доставляється вантаж і де він у вигляді товару буде реалізовуватися, його ціна може бути вищою.
Третя особливість — це можливість страхувати за так званим генеральним (відкритим) полісом. Генеральний поліс — договір страхувальника зі страховиком про передачу страховику на страхування усіх відправлень вантажів даної фізичної чи юридичної особи протягом визначеного періоду (звичайно не перевищує 12 місяців). Завдяки такому договору страховик може максимально спростити формальності зі страхування. Від страхувальника потрібні щоразу тільки заявки про відправлення вантажу. Розрахунок за таким полісом виконується періодично за терміни, зазначені в договорі, а не за кожним відправленням. І в цьому випадку зручності очевидні: простота і швидкість, тобто саме те, що так необхідно для здійснення операцій у зовнішньоекономічній діяльності.
Особливості автострахування. В автострахуванні підлягають страхуванню на добровільних засадах засоби авто транспорту, перевезення вантажів, цивільна відповідальність власників засобу автотранспорту. Об'єктом страхування засобів автотранспорту є легкові, вантажні автомобілі, автобуси тощо.
Відшкодовуються збитки, які спричинені втратою або пошкодженням застрахованих транспортних засобів внаслідок аварії, пожежі, вибуху, землетрусу, повені та інших стихійних явищ.
До основних видів аварій відносяться: зіткнення, наїзд перевертання. В обсяг відповідальності також входить крадіжка та інші протиправні дії третіх осіб. Не відшкодовуються збитки, які є причиною навмисних дій; водіння засобів транспорту особою, що не має посвідчення водія; від природного зносу засобів автотранспорту; військові дії та заходи, їх наслідки страйки, конфіскації за розпорядженням влади тощо.
У разі повної загибелі транспортного засобу відшкодування проводиться. в межах страхової суми, але не вище від дійсної вартості засобів транспорту на момент страхового випадку з урахуванням амортизації.
У зв'язку з розширенням господарської діяльності автострахування набуло міжнародного масштабу. Міжнародна система страхування відома як "система Зеленої карти", яка набрала чинності 1.01.1953 р. і отримала свою назву за кольором і формою страхового полісу. Країни, які належать до міжнародної системи страхування, прийняли на себе зобов'язання щодо визнання на території будь-якої з цих країн страхового полісу щодо страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у міжнародному автомобільному сполученні. Основним елементом системи Зеленої карти є бюро країн-учасниць, які організують контроль за наявністю страхування при перетинанні кордону, а також вирішують разом зі страховими компаніями питання врегулювання заявлених претензій за страховими випадками. Безпосередньо відшкодування за Зеленою картою проводять уповноважені страхові організації.
Особливості авіаційного страхування. Юридичною оазою для укладення договору авіаційного страхування є: Конституція України, цивільне і господарське законодавство, Повітряний кодекс від 04.05.1993 р. №3167-ХП (Відомості Верховної Ради України, 1993, №25) тощо. Слід знати про Конвенцію уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних та повітряних перевезень, укладену у Варшаві 12 жовтня 1929 p., з подальшими доповненнями. З основними положеннями Конвенції читач може ознайомитися на зворотній сторінці квитка-книжечки міжнародного повітряного сполучення.
До поняття авіаційного страхування входять такі специфічні види ризиків: страхування літаків від загибелі і пошкодження; страхування відповідальності перед пасажирами за втрату життя і відповідальності за втрату або пошкодження багажу пасажирів; страхування відповідальності перед третіми особами за заподіяну шкоду їм або їхньому майну в результаті експлуатації авіатранспортних засобів; страхування команди; страхування відповідальності за збереження вантажу, що перевозиться авіатранспортом; страхування відповідальності перед третіми особами при будівництві літаків та їх ремонті.
Об'єктом авіаційного страхування є будь-який майновий інтерес, пов'язаний з експлуатацією транспортних засобів.
Перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'язаний застрахувати членів екіпажу та авіаційний персонал, який перебуває на борту повітряного судна (власного, орендованого, переданого в експлуатацію), а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.
Координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків здійснює авіаційне страхове бюро, яке представляє їх інтереси в міжнародних об'єднаннях страховиків.
З метою відшкодування потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і підвищення безпеки авіації України створено страховий фонд безпеки авіації України. Цей фонд створено за рахунок надходження відрахувань від платежів з обов'язкових видів страхування, що визначено на законодавчому рівні України. При встановленні ставок премії з авіаційного страхування застосовується принцип індивідуального підходу до оцінки ризиків. При страхуванні літаків, які здійснюють регулярні рейси з метою перевезення пасажирів, багажу і вантажу, основними критеріями для встановлення адекватних ставок премії є такі дані, як склад флоту за кількістю, модель літака, страхова сума літака, кількість пасажирських місць, кваліфікація льотного складу, річні показники пасажиро-кілометрів, літако-кілометрів, тонно-кілометрів, кількісний і вартісний вираз загибелі літаків останніми роками.
Загалом під транспортним страхуванням розуміється сукупність видів страхування від небезпек, що виникають на різних шляхах повідомлення, — морських, річкових, повітряних, сухопутних, змішаних. Об'єктами страхування можуть бути як самі засоби транспорту, так і перевезені ними вантажі. Страхування вантажів часто називається карго, а страхування засобів транспорту — каско.
Особливості морського страхування. Морські перевезення є одним з найдешевших видів перевезень вантажів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Перевезення вантажів морським шляхом супроводжується різними об'єктивними (принциповими) ризиками, які непідвласні людському контролю і знеособлені, а наслідки мають широкий масштаб. До цих ризиків відносять: землетрус, повені, цунамі, урагани, виверження вулканів та інші прояви стихійних сил природи. Війни, соціальні конфлікти і політичне втручання також входять до цього типу ризиків.
До суб'єктивних (конкретних) ризиків можна зарахувати ризики, причини яких персоніфіковані. До цих ризиків відносять: крадіжки, пожежі, автоаварії та інші прояви, що грунтуються на запереченні або ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності.
Морське страхування включає: страхування суден, вантажів, фрахту, відповідальності судновласників. Юридичною базою для укладення договору морського страхування є Конституція України, цивільне і господарське законодавство, Кодекс торговельного мореплавства від 23.05.1995 р. №176/95- ВР (Відомості Верховної Ради України, 1995, №47-52) та інші законні й підзаконні акти.
Об'єктом при морському страхуванні є будь-який майновий інтерес, пов'язаний з торговельним мореплавством: судно вантаж, фрахт, орендна плата, а також ризик, прийнятий на себе страхувальником.
Торговельне мореплавство — це діяльність, пов'язана з використанням суден та перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, рятувальних операцій тощо.
Існує чотири типові види договору морського страхування:
1. Страхування судна, як транспортного засобу, в основі якого бувають такі типові умови договорів:
• застереження RDC (running down clause);
• застереження (free of particular average);
• застереження про загальну аварію;
• застереження про позови і трудові відносини;
• застереження про "абандон";
• поділ ризику між страховиком і страхувальником;
• договірні гарантії (застереження про мореплавство; застереження про девіацію; застереження про законність).
2. Страхування одержання плати за фрахт власником судна.
3. Страхування відповідальності товаровідправника або перевізника перед третіми особами.
4. Страхування вантажу.
Зупинимося на особливостях, властивих страхуванню вантажів. Страхування вантажів має три особливості, що вирізняють його поміж усіх інших видів страхування.
Перша — це вільна передача поліса, яка не потребує ніякої заяви страховику. Мається на увазі, що вантаж з моменту початку забезпечення страхового покриття (це збігається звичайно із завантаженням) вилучено з відання страхувальника; вантаж передано в розпорядження перевізника. Страхувальник фактично ним не опікується і нічого з вантажем зробити не може, отже цілком відсутня так звана "суб'єктивна небезпека" тобто та, що знаходиться в причинному зв'язку зі страхувальником. Тому страховику байдуже, хто стає власником вантажу, і в чиїх руках знаходиться поліс. Ця особливість, безумовно, украй сприятлива для швидкості торгового обороту, що не терпить непотрібного формалізму.
Друга особливість — це можливість страхувати вантаж вище від його вартості в момент укладення договору страхування. Це анітрошки не суперечить основному положенню, що страхова сума взагалі не може перевищувати вартості застрахованого майна. Тут це непорушне правило страхування не порушується, оскільки в пункті, куди доставляється вантаж і де він у вигляді товару буде реалізовуватися, його ціна може бути вищою.
Третя особливість — це можливість страхувати за так званим генеральним (відкритим) полісом. Генеральний поліс — договір страхувальника зі страховиком про передачу страховику на страхування усіх відправлень вантажів даної фізичної чи юридичної особи протягом визначеного періоду (звичайно не перевищує 12 місяців). Завдяки такому договору страховик може максимально спростити формальності зі страхування. Від страхувальника потрібні щоразу тільки заявки про відправлення вантажу. Розрахунок за таким полісом виконується періодично за терміни, зазначені в договорі, а не за кожним відправленням. І в цьому випадку зручності очевидні: простота і швидкість, тобто саме те, що так необхідно для здійснення операцій у зовнішньоекономічній діяльності.
Особливості автострахування. В автострахуванні підлягають страхуванню на добровільних засадах засоби авто транспорту, перевезення вантажів, цивільна відповідальність власників засобу автотранспорту. Об'єктом страхування засобів автотранспорту є легкові, вантажні автомобілі, автобуси тощо.
До основних видів аварій відносяться: зіткнення, наїзд перевертання. В обсяг відповідальності також входить крадіжка та інші протиправні дії третіх осіб. Не відшкодовуються збитки, які є причиною навмисних дій; водіння засобів транспорту особою, що не має посвідчення водія; від природного зносу засобів автотранспорту; військові дії та заходи, їх наслідки страйки, конфіскації за розпорядженням влади тощо.
У разі повної загибелі транспортного засобу відшкодування проводиться. в межах страхової суми, але не вище від дійсної вартості засобів транспорту на момент страхового випадку з урахуванням амортизації.
У зв'язку з розширенням господарської діяльності автострахування набуло міжнародного масштабу. Міжнародна система страхування відома як "система Зеленої карти", яка набрала чинності 1.01.1953 р. і отримала свою назву за кольором і формою страхового полісу. Країни, які належать до міжнародної системи страхування, прийняли на себе зобов'язання щодо визнання на території будь-якої з цих країн страхового полісу щодо страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у міжнародному автомобільному сполученні. Основним елементом системи Зеленої карти є бюро країн-учасниць, які організують контроль за наявністю страхування при перетинанні кордону, а також вирішують разом зі страховими компаніями питання врегулювання заявлених претензій за страховими випадками. Безпосередньо відшкодування за Зеленою картою проводять уповноважені страхові організації.
Особливості авіаційного страхування. Юридичною оазою для укладення договору авіаційного страхування є: Конституція України, цивільне і господарське законодавство, Повітряний кодекс від 04.05.1993 р. №3167-ХП (Відомості Верховної Ради України, 1993, №25) тощо. Слід знати про Конвенцію уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних та повітряних перевезень, укладену у Варшаві 12 жовтня 1929 p., з подальшими доповненнями. З основними положеннями Конвенції читач може ознайомитися на зворотній сторінці квитка-книжечки міжнародного повітряного сполучення.
До поняття авіаційного страхування входять такі специфічні види ризиків: страхування літаків від загибелі і пошкодження; страхування відповідальності перед пасажирами за втрату життя і відповідальності за втрату або пошкодження багажу пасажирів; страхування відповідальності перед третіми особами за заподіяну шкоду їм або їхньому майну в результаті експлуатації авіатранспортних засобів; страхування команди; страхування відповідальності за збереження вантажу, що перевозиться авіатранспортом; страхування відповідальності перед третіми особами при будівництві літаків та їх ремонті.
Об'єктом авіаційного страхування є будь-який майновий інтерес, пов'язаний з експлуатацією транспортних засобів.
Перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'язаний застрахувати членів екіпажу та авіаційний персонал, який перебуває на борту повітряного судна (власного, орендованого, переданого в експлуатацію), а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.
Координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків здійснює авіаційне страхове бюро, яке представляє їх інтереси в міжнародних об'єднаннях страховиків.
З метою відшкодування потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і підвищення безпеки авіації України створено страховий фонд безпеки авіації України. Цей фонд створено за рахунок надходження відрахувань від платежів з обов'язкових видів страхування, що визначено на законодавчому рівні України. При встановленні ставок премії з авіаційного страхування застосовується принцип індивідуального підходу до оцінки ризиків. При страхуванні літаків, які здійснюють регулярні рейси з метою перевезення пасажирів, багажу і вантажу, основними критеріями для встановлення адекватних ставок премії є такі дані, як склад флоту за кількістю, модель літака, страхова сума літака, кількість пасажирських місць, кваліфікація льотного складу, річні показники пасажиро-кілометрів, літако-кілометрів, тонно-кілометрів, кількісний і вартісний вираз загибелі літаків останніми роками.
