Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006)
2.1. валютні союзи в Європі
Історія створення валютних союзів у Європі почалася набагато раніше за виникнення ідеї створення Європейського валютного союзу (ЄВС) Перші спроби європейських країн об'єднати свої валютні системи були ще в XVII-XVIII ст., коли в Європі укладалися численні конвенції німецьких держав (1753, 1836-1838 pp.).
Бурхливий розвиток капіталізму й інтернаціоналізація господарської діяльності наприкінці XIX - на початку XX ст. викликали появу численних європейських монетних і валютних союзів.
Першим з'явився Австро-німецький валютний союз (1857-1866 рр.). створений на основі договору між Австрією і членами німецького митного союзу щодо постійного обмінного курсу валют і загальної одиниці
обліку. Національні валюти країн при цьому не заміщувались єдиною грошовою одиницею. Не існувало також наднаціонального органу прийняття рішень і врегулювання спорів. Союз мав формальний характер, оскільки не сприяв реальній інтеграції грошових і банківських систем. Причиною розпаду об'єднання стала війна між Австрією і Прусією 1866р.
Другою спробою створення валютного союзу в Європі був Латинський монетний союз (1865-1878 pp.). Його ініціатором була Франція, яка і відігравала в ньому домінуючу роль. Усі інші члени союзу - Бельгія, Італія, Швейцарія - прийняли французький біметалевий стандарт з фіксованим співвідношенням срібла і золота,
Об'єднання валютних систем країн передбачало розробку єдиного стандарту карбування монет і прийняття до сплати на території союзу будь-яких грошових знаків країн-членів. Емісія грошей відбувалась пропорційно до чисельності населення кожної з країн.
Причинами, які призвели до розпаду союзу, стали використання банкнот, обіг яких не був передбачений в угоді, а також тимчасове падіння вартості срібла щодо золота. В 1878 р. союз припинив карбування срібних монет, що фактично поклало кінець його існуванню.
Скандинавський монетний союз (1875-1917 pp.) був укладений між Данією, Норвегією і Швецією. Він базувався на запровадженні єдиної грошової одиниці — золотої крони, а також карбуванні золотих і срібних монет стандартної маси і проби. В союзному договорі не було обумовлено функціонування банкнот, але невдовзі центральні банки почали приймати банкноти один одного і пересилати їх для кредитування поточного балансу.
Досягненнями союзу стали економія на операціях із золотом і створення ефективного міжнародного клірингового механізму.
Однак Перша світова війна спричинила економічний і фінансовий розлад Скандинавських країн. Не збігання структурних цін поряд зі значним припливом золота, яке стало єдиним засобом розрахунків між країнами-членами, призвело в 1917 р. до краху союзу. Бельгійсько-люксембурзький економічний союз був заснований
у 1921р. і проіснував понад 70 років, аж до створення ЄВС. На початку існування союзу люксембурзький франк був прив'язаний до бельгійського і співвідношенні 1:1. З 1981р. угоди між Бельгією і Люксембургом були внесені доповнення, згідно з якими бельгійські монети і банкноти приймались як засіб платежу в
Люксембурзі, проте люксембурзькі монети і банкноти не вважались законним платіжним засобом у Бельгії, хоча могли еквілентно обмінюватись на бельгійські. Люксембурзький і бельгійський франк мали однакову вартість щодо інших валют, а курсова політика країн — учасниць союзу щодо валют третіх країн розроблялась на основі взаємної домовленості.
Бурхливий розвиток капіталізму й інтернаціоналізація господарської діяльності наприкінці XIX - на початку XX ст. викликали появу численних європейських монетних і валютних союзів.
Першим з'явився Австро-німецький валютний союз (1857-1866 рр.). створений на основі договору між Австрією і членами німецького митного союзу щодо постійного обмінного курсу валют і загальної одиниці
обліку. Національні валюти країн при цьому не заміщувались єдиною грошовою одиницею. Не існувало також наднаціонального органу прийняття рішень і врегулювання спорів. Союз мав формальний характер, оскільки не сприяв реальній інтеграції грошових і банківських систем. Причиною розпаду об'єднання стала війна між Австрією і Прусією 1866р.
Другою спробою створення валютного союзу в Європі був Латинський монетний союз (1865-1878 pp.). Його ініціатором була Франція, яка і відігравала в ньому домінуючу роль. Усі інші члени союзу - Бельгія, Італія, Швейцарія - прийняли французький біметалевий стандарт з фіксованим співвідношенням срібла і золота,
Об'єднання валютних систем країн передбачало розробку єдиного стандарту карбування монет і прийняття до сплати на території союзу будь-яких грошових знаків країн-членів. Емісія грошей відбувалась пропорційно до чисельності населення кожної з країн.
Причинами, які призвели до розпаду союзу, стали використання банкнот, обіг яких не був передбачений в угоді, а також тимчасове падіння вартості срібла щодо золота. В 1878 р. союз припинив карбування срібних монет, що фактично поклало кінець його існуванню.
Скандинавський монетний союз (1875-1917 pp.) був укладений між Данією, Норвегією і Швецією. Він базувався на запровадженні єдиної грошової одиниці — золотої крони, а також карбуванні золотих і срібних монет стандартної маси і проби. В союзному договорі не було обумовлено функціонування банкнот, але невдовзі центральні банки почали приймати банкноти один одного і пересилати їх для кредитування поточного балансу.
Досягненнями союзу стали економія на операціях із золотом і створення ефективного міжнародного клірингового механізму.
у 1921р. і проіснував понад 70 років, аж до створення ЄВС. На початку існування союзу люксембурзький франк був прив'язаний до бельгійського і співвідношенні 1:1. З 1981р. угоди між Бельгією і Люксембургом були внесені доповнення, згідно з якими бельгійські монети і банкноти приймались як засіб платежу в
Люксембурзі, проте люксембурзькі монети і банкноти не вважались законним платіжним засобом у Бельгії, хоча могли еквілентно обмінюватись на бельгійські. Люксембурзький і бельгійський франк мали однакову вартість щодо інших валют, а курсова політика країн — учасниць союзу щодо валют третіх країн розроблялась на основі взаємної домовленості.
