Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006)
3.2. Видобуток енергоносіїв
3.2.1. Нафтодобувна промисловість
Нафта відома людині з давніх часів. У давньому Єгипті нафту застосовували для бальзамування мумій. У середні віки нафту використовували у воєнних цілях. Передусім слід згадати "грецький вогонь" — суміш нафти з сіркою і селітрою використовували як запалювальну зброю. На початок другої половини XIX ст. людство зрозуміло значення нафти. У штаті Пенсільванія в США на ділянці, що належала полковнику Дрейку, 27 серпня 1859 р. свердловина дала нафту. В 1861 р. було винайдено метод переробки нафти (крекінг). Шлях до широкого використання нафти було відкрито. У 80-х роках XIX ст. нафти у світі видобувалося 5 млн т, на рубежі XIX і XX ст. — уже 20 млн тонн. Видобуток цього рідкого палива у 1945 р. становив 350 мли т, а в 1960 р. — понад 1 млрд тонн. Відтоді обсяг видобутку потроївся. Вірогідні запаси нафти наприкінці XX ст. оцінювалися у світі на рівні 127 млрд т умовного палива, а ймовірні — до 750 млрд тонн.
Близько восьми десятків країн нині добувають нафту. Добуває нафту й Україна. На жаль, не в тій кількості, яка б дала змогу зарахувати нашу державу до провідних. Тут наші бажання набагато випереджають наші можливості.
Найбільшим видобувником нафти є Росія, на другому місці стоїть США, на третьому — Саудівська Аравія. Найбільшим у Західній Європі видобувником нафти стала Великобританія, яка добуває нафту з-під дна Північного моря в обсязі до 100 млн т щорічно. Це досить високий показник. Адже економісти вважають, що у країні рівень життя високий, якщо в ній на душу населення припадає на рік по одній тонні зерна і нафти. Загалом слід зазначити, що 4/5 покладів нафти та половина її видобутку припадає на країни, що розвиваються, які є основними постачальниками нафти на світовому ринку. Щороку на ньому реалізовується понад 1 млрд т нафти, а також значна кількість нафтопродуктів (бензину, гасу, мазуту тощо). Зрозуміло, що видобувається нафти більше, ніж реалізовується на світовому ринку. А різницю споживають
країни-видобувники.
Було б помилково вважати, що США здатні видобувати нафти менше, ніж Росія. Слід врахувати нафтовидобуток не лише на території США, а й в інших державах світу, у нафтовій промисловості яких працює американський капітал. До речі, згідно зі статистичними даними, обсяги видобутку нафти та газового конденсат у США дещо перевищують російські показники.
Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу, забезпечуючи приблизно 2/3 експорту. Багато з цих країн входять до Організації країн — експортерів нафти, створеної в 1960 р. Велетенські танкери і трубопроводи розв'язали проблему транспортування нафти морськими і сухопутними шляхами, хоча воно потребує подальшого вдосконалення.
Нафти у світі експортується більше, ніж нафтопродуктів, але частка нафтопродуктів у цій структурі збільшується. Ще порівняно недавно країни, що розвиваються, експортували майже виключно сиру нафту. Нині у цій групі країн також розвивається нафтопереробна промисловість, яка дає змогу видобуту з надр Землі нафту використовувати ефективніше, а продукти переробки продавати значно дорожче, ніж сиру нафту.
Наприкінці XX ст. ціна нафти на світовому ринку підвищувала ся, зокрема у жовтні 2000 р. вона становила 40 дол. за 1 барель. Причину цього фахівці вбачали в обмежених запасах нафти в американських сховищах і високому курсі долара США, який використовується для розрахунків за нафту. Більшість країн — членів ОПЕК (за винятком Саудівської Аравії) вичерпали свої можливості для збільшення видобування й експорту сирої нафти. Оскільки пропозиція нафти не збільшується, а попит на неї підвищується, то це неминуче призведе до подальшого збільшення цін на нафту.
3.2.2. Газодобувна промисловість
Вірогідні запаси природного газу у світі наприкінці XX ст. становили 79 млрд т умовного палива, а ймовірні — 276 млрд тонн. Щорічно у світі видобувають 1,7 трлн куб. м природного газу. Загалом ця галузь добре розвинена у тих самих країнах, що мають розвинену нафтовидобувну промисловість. Існують певні винятки. Наприклад, великі світові газодобувні країни — Канада, Туркменістан, Нідерланди, Узбекистан за видобутком нафти не лідирують.
Приблизно шоста частина видобутого газу надходить у сферу міжнародної торгівлі. Основними експортерами газу є деякі з країн СНД, Канада, Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільші обсяги газу
імпортують Японія, ФРН, Франція, Італія, США. Газ експортують трубопроводами або танкерами-метановозами. Ці морські судна перевозять газ у зрідженому вигляді. Транспортування газу морськими трасами, а особливо його завантаження і розвантаження — досить відповідальна і небезпечна операція.
Потреба у використанні танкерів-метановозів виникає через те, що часом виробники газу та його споживачі розділені морськими просторами, де трубопроводи прокладати недоцільно або просто неможливо. На танкери припадає четверта частина міжнародних перевезень газу. Трубопроводи транспортують решту газу.
3.2.3. Вугільна промисловість
Розвідані запаси вугілля у світі становлять 1,2 трлн т умовного палива, щороку добувають 3,1 млрд т (за іншими даними — близько 5 млрд т). Якщо обсяг видобутку вугілля, досягнутий наприкінці XX ст., збережеться, то його людству вистачить більш як на 3 тис. років.
Тверде паливо добувають шість десятків країн, десять найбільших країн видобувають 75 % вугілля світу. Україна у 2000 р. за обсягами вуглевидобутку перебувала на дев'ятому місці, Казахстан — на десятому, на першому місці був Китай, видобуваючи понад 1,2 млрд т кам'яного вугілля щороку.
Коли порівняти вуглевидобуток і нафтовидобуток, то можна дійти висновку: вугілля видобувають переважно у промислово розвинених країнах, а нафту — у державах "третього світу". Або такий аспект. До сфери міжнародної торгівлі потрапляє значна частка нафти, тоді як частка вугілля, що експортується, становить менше 10 %. Інакше кажучи, країни видобувають вугілля переважно для внутрішніх потреб, а не для міжнародної торгівлі.
Тривалий час основним експортером були США. У 80-х роках XX ст. пальму першості в американців відібрали австралійці, що було викликано перевагами австралійського вугілля (якість, відкритий спосіб видобування тощо). Збільшились обсяги експортованого вугілля, з'явились величезні океанські суховантажні судна для його перевезення на великі відстані.
ФРН і Великобританія з експортерів вугілля перетворилися на імпортерів. Основна причина полягає у тому, що експортоване вугілля виявилося дешевшим, ніж видобуте у країні. Збільшується експорт
вугілля з деяких країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії. Найбільшим у світі імпортером вугілля, як і слід було очікувати, є Японія, оскільки потреби країни великі, а свого вугілля бракує.
За даними статистики, 90 % експорту вугілля перевозиться морськими суднами, решта — залізничним і річковим транспортом. Зрозуміло, що трубопроводи для цього непридатні, а перевозити його вантажними автомобілями або повітряним транспортом недоцільно й занадто дорого.
У регіонах вуглевидобування доводиться розв'язувати і проблеми відходів виробництва. Наприклад, у ФРН відсутні терикони, без яких не можна уявити ландшафт Донбасу. Там пусту породу знову повертають у відпрацьовані штреки.
Слід зазначити, що використання вугілля створює певні проблеми, основні з них такі:
1. Внаслідок спалювання вугілля забруднюється, насамперед сіркою, навколишнє середовище, особливо при спалюванні низькосортних бітумних сортів вугілля.
2. Видобування вугілля пов'язане із значними труднощами, тому що підземне видобування — дороге та небезпечне, а видобування відкритим способом потребує значних затрат на рекультивацію земель.
3. Порівняно з нафтою і природним газом вугілля значно складніше транспортувати на великі відстані.
4. Вугілля не дуже придатний вид палива для мобільних енергоустановок на локомотивах та автомобілях.
Нафта відома людині з давніх часів. У давньому Єгипті нафту застосовували для бальзамування мумій. У середні віки нафту використовували у воєнних цілях. Передусім слід згадати "грецький вогонь" — суміш нафти з сіркою і селітрою використовували як запалювальну зброю. На початок другої половини XIX ст. людство зрозуміло значення нафти. У штаті Пенсільванія в США на ділянці, що належала полковнику Дрейку, 27 серпня 1859 р. свердловина дала нафту. В 1861 р. було винайдено метод переробки нафти (крекінг). Шлях до широкого використання нафти було відкрито. У 80-х роках XIX ст. нафти у світі видобувалося 5 млн т, на рубежі XIX і XX ст. — уже 20 млн тонн. Видобуток цього рідкого палива у 1945 р. становив 350 мли т, а в 1960 р. — понад 1 млрд тонн. Відтоді обсяг видобутку потроївся. Вірогідні запаси нафти наприкінці XX ст. оцінювалися у світі на рівні 127 млрд т умовного палива, а ймовірні — до 750 млрд тонн.
Близько восьми десятків країн нині добувають нафту. Добуває нафту й Україна. На жаль, не в тій кількості, яка б дала змогу зарахувати нашу державу до провідних. Тут наші бажання набагато випереджають наші можливості.
Найбільшим видобувником нафти є Росія, на другому місці стоїть США, на третьому — Саудівська Аравія. Найбільшим у Західній Європі видобувником нафти стала Великобританія, яка добуває нафту з-під дна Північного моря в обсязі до 100 млн т щорічно. Це досить високий показник. Адже економісти вважають, що у країні рівень життя високий, якщо в ній на душу населення припадає на рік по одній тонні зерна і нафти. Загалом слід зазначити, що 4/5 покладів нафти та половина її видобутку припадає на країни, що розвиваються, які є основними постачальниками нафти на світовому ринку. Щороку на ньому реалізовується понад 1 млрд т нафти, а також значна кількість нафтопродуктів (бензину, гасу, мазуту тощо). Зрозуміло, що видобувається нафти більше, ніж реалізовується на світовому ринку. А різницю споживають
країни-видобувники.
Було б помилково вважати, що США здатні видобувати нафти менше, ніж Росія. Слід врахувати нафтовидобуток не лише на території США, а й в інших державах світу, у нафтовій промисловості яких працює американський капітал. До речі, згідно зі статистичними даними, обсяги видобутку нафти та газового конденсат у США дещо перевищують російські показники.
Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу, забезпечуючи приблизно 2/3 експорту. Багато з цих країн входять до Організації країн — експортерів нафти, створеної в 1960 р. Велетенські танкери і трубопроводи розв'язали проблему транспортування нафти морськими і сухопутними шляхами, хоча воно потребує подальшого вдосконалення.
Нафти у світі експортується більше, ніж нафтопродуктів, але частка нафтопродуктів у цій структурі збільшується. Ще порівняно недавно країни, що розвиваються, експортували майже виключно сиру нафту. Нині у цій групі країн також розвивається нафтопереробна промисловість, яка дає змогу видобуту з надр Землі нафту використовувати ефективніше, а продукти переробки продавати значно дорожче, ніж сиру нафту.
Наприкінці XX ст. ціна нафти на світовому ринку підвищувала ся, зокрема у жовтні 2000 р. вона становила 40 дол. за 1 барель. Причину цього фахівці вбачали в обмежених запасах нафти в американських сховищах і високому курсі долара США, який використовується для розрахунків за нафту. Більшість країн — членів ОПЕК (за винятком Саудівської Аравії) вичерпали свої можливості для збільшення видобування й експорту сирої нафти. Оскільки пропозиція нафти не збільшується, а попит на неї підвищується, то це неминуче призведе до подальшого збільшення цін на нафту.
Вірогідні запаси природного газу у світі наприкінці XX ст. становили 79 млрд т умовного палива, а ймовірні — 276 млрд тонн. Щорічно у світі видобувають 1,7 трлн куб. м природного газу. Загалом ця галузь добре розвинена у тих самих країнах, що мають розвинену нафтовидобувну промисловість. Існують певні винятки. Наприклад, великі світові газодобувні країни — Канада, Туркменістан, Нідерланди, Узбекистан за видобутком нафти не лідирують.
Приблизно шоста частина видобутого газу надходить у сферу міжнародної торгівлі. Основними експортерами газу є деякі з країн СНД, Канада, Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільші обсяги газу
імпортують Японія, ФРН, Франція, Італія, США. Газ експортують трубопроводами або танкерами-метановозами. Ці морські судна перевозять газ у зрідженому вигляді. Транспортування газу морськими трасами, а особливо його завантаження і розвантаження — досить відповідальна і небезпечна операція.
Потреба у використанні танкерів-метановозів виникає через те, що часом виробники газу та його споживачі розділені морськими просторами, де трубопроводи прокладати недоцільно або просто неможливо. На танкери припадає четверта частина міжнародних перевезень газу. Трубопроводи транспортують решту газу.
3.2.3. Вугільна промисловість
Розвідані запаси вугілля у світі становлять 1,2 трлн т умовного палива, щороку добувають 3,1 млрд т (за іншими даними — близько 5 млрд т). Якщо обсяг видобутку вугілля, досягнутий наприкінці XX ст., збережеться, то його людству вистачить більш як на 3 тис. років.
Тверде паливо добувають шість десятків країн, десять найбільших країн видобувають 75 % вугілля світу. Україна у 2000 р. за обсягами вуглевидобутку перебувала на дев'ятому місці, Казахстан — на десятому, на першому місці був Китай, видобуваючи понад 1,2 млрд т кам'яного вугілля щороку.
Коли порівняти вуглевидобуток і нафтовидобуток, то можна дійти висновку: вугілля видобувають переважно у промислово розвинених країнах, а нафту — у державах "третього світу". Або такий аспект. До сфери міжнародної торгівлі потрапляє значна частка нафти, тоді як частка вугілля, що експортується, становить менше 10 %. Інакше кажучи, країни видобувають вугілля переважно для внутрішніх потреб, а не для міжнародної торгівлі.
Тривалий час основним експортером були США. У 80-х роках XX ст. пальму першості в американців відібрали австралійці, що було викликано перевагами австралійського вугілля (якість, відкритий спосіб видобування тощо). Збільшились обсяги експортованого вугілля, з'явились величезні океанські суховантажні судна для його перевезення на великі відстані.
ФРН і Великобританія з експортерів вугілля перетворилися на імпортерів. Основна причина полягає у тому, що експортоване вугілля виявилося дешевшим, ніж видобуте у країні. Збільшується експорт
вугілля з деяких країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії. Найбільшим у світі імпортером вугілля, як і слід було очікувати, є Японія, оскільки потреби країни великі, а свого вугілля бракує.
За даними статистики, 90 % експорту вугілля перевозиться морськими суднами, решта — залізничним і річковим транспортом. Зрозуміло, що трубопроводи для цього непридатні, а перевозити його вантажними автомобілями або повітряним транспортом недоцільно й занадто дорого.
У регіонах вуглевидобування доводиться розв'язувати і проблеми відходів виробництва. Наприклад, у ФРН відсутні терикони, без яких не можна уявити ландшафт Донбасу. Там пусту породу знову повертають у відпрацьовані штреки.
Слід зазначити, що використання вугілля створює певні проблеми, основні з них такі:
2. Видобування вугілля пов'язане із значними труднощами, тому що підземне видобування — дороге та небезпечне, а видобування відкритим способом потребує значних затрат на рекультивацію земель.
3. Порівняно з нафтою і природним газом вугілля значно складніше транспортувати на великі відстані.
4. Вугілля не дуже придатний вид палива для мобільних енергоустановок на локомотивах та автомобілях.
