Дудчак В.І. Митна справа (2002)
Нетарифне регулювання експорту та імпорту в зарубіжних країнах
До категорій нетарифних заходів регулювання експортно-імпортної діяльності належать різні заходи фінансової, технічної, адміністративної, кредитної і торговельної політики, які можуть свідомо спрямовуватись на регулювання зовнішньої торгівлі (заборони, квоти, ліцензії) і виникати у результаті проведення технічної політики, реалізації норм охорони здоров'я, вжиття адміністративних і фінансових заходів. Побічна дія цих заходів створює перешкоди для зовнішньої торгівлі і перетворює їх на нетарифні обмеження, часто свідоме перетворення.
Використання першої групи нетарифних обмежень базується на розвинутій законодавчій та адміністративній базі, а їх здійснення доручається відповідним органам виконавчої влади, як правило, центральним урядовим органам. Стосовно заходів другої групи, то більшість країн прагне розробити міжнародні угоди Про правила використання засобів технічної та екологічної політики, правила і норми (стандарти) щодо охорони здоров'я, стандарти сертифікації з метою визнання національних заходів у цій галузі для мінімізації їх обмежувальної дії в міжнародній торгівлі.
Класифікаційні схеми нараховують понад 600 конкретних ви дів нетарифних обмежень, об'єднаних у п'ять (ГАТТ) чи більшу кількість груп (схеми МБРР, ЮНКТАД, Міжнародної торговельної палати). За даними ГАТТ, нетарифними обмеженнями охоплено близько 18 % світової торгівлі. За даними Світового Банку, це значення сягає 27 %.
Квотування і ліцензування — досить жорсткі заходи торговельної політики, яким були присвячені два останні раунди переговорів у рамках ГАТТ. На цих зустрічах розроблено правила використання окремих видів нетарифних обмежень. Дані інструменти досить широко використовуються в світовій практиці. В Угорщині для захисту ринку від іноземної конкуренції діє система глобальних квот на окремі види товарів. В Естонії ліцензування імпорту відбувається з метою захисту національних виробників, тож, ліцензуванню підлягають текстильні вироби і металопродукція. У В'єтнамі використовується система мінімальних імпортних цін і централізований розподіл квот на експортно-імпортні операції. В Індії у списку Спеціальної імпортної ліцензії 3000 позицій імпортних товарів, які, відповідно до вимог ВТО, поступово переводяться у розряд Відкритої генеральної ліцензії. Ліцензії можуть видаватися не лише центральними, а й місцевими органами. Основні засоби виробництва ввозяться без сплати мита за умов зворотного вивезення продукції, що виготовляється на цьому обладнанні. В Лаосі існує державна монополія на експорт/імпорт стратегічних товарів — нафтопродуктів, деревини, рису, кави, електроенергії, олова, дорогоцінних металів. Заборонені до вивозу золото і срібло. Сінгапур виступає бенефіціаром загальної системи преференцій; ліцензуванню в разі імпорту підлягають тварини, зброя, друкована, аудіо-, відеопродукція, медикаменти; на експорт — зброя, хімічні небезпечні речовини. В Колумбії ліцензуванню підлягають зброя, хімічні товари та наркотичні речовини. В Нікарагуа автоматичне ліцензування імпорту, проте на цукор необхідно отримати спеціальний дозвіл. У Бразилії також здійснюється автоматичне ліцензування всього імпорту. В Перу режим ліцензування застосовується до рідкісних рослин і тварин, антикваріату, наркотичних засобів, зброї та вибухівки. В Іраку обов'язковому ліцензуванню підлягає імпорт.
В Японії діють імпортні квоти на продукцію сільського господарства, рибопродукти, фармацевтичну продукцію, органічні хімікати, вибухові речовини. На імпорт продукції аграрного сектора встановлюються щорічно тарифні квоти, які визначаються таким чином: обсяг попиту мінус обсяг внутрішнього виробництва. Єдиний монопольний державний канал — рис, пшениця, згущене молоко, сіль, опіум, спирт, тютюн. Попередні ухвалення Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості необхідно отримати на імпорт червоної риби, китової продукції, ікри, товарів з Іраку, дозвіл на здійснення передплати за імпорт більше ніж на 2 роки. До того ж, в Японії суворі технічні вимоги. Також нетарифне регулювання експорту здійснюється за списками КОКОМ, згідно з якими забороняється експорт 175 позицій. Обов'язковій реєстрації підлягають контракти для проведення експертної оцінки рентабельності операції, експортного страхування. У США на експорт продукції стратегічного призначення необхідна (окрім Канади) ліцензія Мінфіну.
Отже, національні вимоги до обов'язкового ліцензування експорту та імпорту дуже різноманітні. Прикладами використання заборонних та обмежувальних заходів є система експортного контролю Великобританії щодо товарів, які мають подвійне призначення, нових технологій тощо, використання індивідуальних ліцензій на конкретні товари та відкрита генеральна експортна ліцензія на експорт в Західну Європу, Північну Америку, Японію та Австралію. Імпорт більшості товарів здійснюється на підставі відкритої імпортної ліцензії. У Сінгапурі повністю заборонено імпорт жувальної гумки, імітаторів тютюну, феєрверків та хлопівок, зброї, наркотиків. До Кувейту заборонено ввозити алкоголь, безалкогольне пиво, свинину та предмети зі свинної шкіри, обладнання для виробництва алкоголю, зброю, військову амуніцію тощо. В Ірані заборонено імпорт предметів розкоші, до яких належать кондитерські вироби, алкоголь, легкові автомобілі, меблі. У Катарі діє заборона на ввезення зброї, наркотиків, свинини, радіоактивних речовин, антирелігійної преси, товарів з Ізраїлю, апаратів для азартних ігор, військової форми, музичних вітальних листівок, реклами сигарет. Ембарго як повна (чи майже повна) заборона на зовнішньоекономічні операції з визначеною країною в світовій практиці використовується з метою політичного та економічного тиску, і, на перший погляд, не є досить поширеним явищем. Однак такі випадки проведення обмежувальної політики далеко не поодинокі. Іран встановив ембарго до товарів з Ізраїлю та ПАР, Бахрейн встановлює, що країною походження товарів не може бути Ізраїль, а стосовно Іраку введено ембарго з боку світового співтовариства.
Єгипет встановлює антидемпінгове мито на сталь з України, Литви. В Японії заборонено експорт рису, кольорових металів. Для США є характерним широке практикування антидемпінгових процедур (до ЄС, багатьох інших країн, зокрема України). Індивідуальне ліцензування експорту існує щодо Куби, Кампучії, Лівії, В'єтнаму, Нікарагуа, в ПАР — сирої нафти. У деяких країнах забороняють ввезення в країну одягу та взуття, які були у використанні. Такий досвід було б доцільно використати і в Україні. 3. Особливості організації митної справи і митних процедур.
Митні служби в зарубіжних країнах мають різний статус, структуру і повноваження. В переважній більшості країн митна служба є складовою фінансових департаментів, що забезпечує ефективний контроль за фіскальними завданнями митних органів, хоча частка надходжень до державного бюджету від митних
платежів є значною в небагатьох країнах. Державні митні органи, що знаходяться в прикордонних контрольних пунктах, не підпорядковуються адміністративним місцевим органам. У Великобританії, наприклад, діє акцизне та митне управління, в Аргентині митна служба входить до складу центральної податкової адміністрації. Митна служба може також входити до складу Міністерства іноземних справ (як у Катарі).
Як уже зазначалося, для усунення так званих технічних та адміністративних бар'єрів здійснюються спроби уніфікації цих складових митної справи, яке виявляється найбільш успішним у рамках інтеграційних угруповань і блоків.
Мабуть, найстаріша державна митна служба створена у 1203 р. у Великобританії. У 1973 р. вона приєдналася до ЄС — тарифи були гармонізовані, ПДВ замінив митний податок. У країні функціонує система здійснення перевірки для гарантування достовірності декларацій, визначення партій товарів для подальшої експертизи, розрахунку необхідних надходжень, забезпечення бухгалтерської та статистичної інформації — CHIEF (Митне управління імпортом та експортом грузів). CHIEF складається з трьох підсистем. Перша — MSS (Система підтримки управління) — інформаційна система управління, що зберігає та забезпечує доступ до архівів даних про імпорт та експорт для управлінських і дослідних цілей (впроваджена в 1990 p.). CHIEF-Експорт, яка почала діяти в 1992 p., дозволяє експортерам використовувати електронні засоби для заповнення декларацій: Повної експортної декларації, спрощених процедур для нестатистичних декларацій і декларацій з малою вартістю, відвантажувальні декларації відповідно до спрощеної митної процедури, Скороченої декларації. Третя підсистема — CHIEF-Імпорт — введена в 1994 р. Податки з імпортованої продукції, що надходять поза меж ЄС, спрямовуються не в національне казначейство, а в казначейство Європейського Співтовариства. Крім Об'єднаної товарної номенклатури, ЄС застосовується для обчислення митних платежів «Інтегрований тариф Європейського Співтовариства» (TARIC). Усі товари, а також транспортні засоби, що прибувають з-за меж ЄС, підлягають декларуванню на митниці. Скасовані всі митні процедури прикордонного контролю в межах ЄС, контролюються перевезення окремих видів товарів, наприклад медикаментів, що містять наркотичні речовини. У Великобританії імпортеру дозволяється провести декларування товарів з третьої країни на її власній території, що прискорює товаропотік. Це стосується також експорту. Товари переміщуються до/від порта третьої країни під митним контролем.
В Індії питаннями митного законодавства займається спеціальний департамент. Місцеві експортери об'єднані в асоціації за товарною ознакою, які, в свою чергу, — в Федерацію індійських експортних організацій. За умов загальної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності це дає змогу дрібним експортерам координувати зовнішню політику, уникати додаткових витрат тощо. У Кореї митниця — юридично самостійна установа в складі Міністерства економіки та фінансів. Митна очистка здійснюється без розміщення товарів на склади тимчасового зберігання (СТЗ).
У Сінгапурі декларування відбувається протягом 24 годин через систему електронного декларування.
В Еквадорі процедура митного оформлення може займати до 25 днів, а в Уругваї, Перу — до 30.
Митне оформлення в більшості країн здійснюється через митного брокера — особу, що має повноваження (акредитацію) на декларування експортних/імпортних товарів, засвідчену державними органами. А в Ірані взагалі вся зовнішньоторговельна діяльність здійснюється через державну організацію — Центр закупок і розподілу.
Митні органи Японії перебувають у складі Міністерства фінансів. Фінансування митниці з держбюджету, частина надходжень до держбюджету від митних платежів становить 2 %. Діють такі способи митної очистки: 1) дозвіл на імпорт видає комп'ютер в момент подачі декларації; 2) на основі результатів перевірки документів, що подаються для митного оформлення (якщо необхідний дозвіл відповідних відомств); 3) на підставі результатів інспекції вантажів (близько 2—3 % вантажів, якщо недостатньо перевірки документів). Експортне декларування є можливим тільки у разі розміщення вантажу на митний склад. Декларувати експорт може лише ліцензований митний брокер. При оформленні імпорту копію декларації також заповнює ліцензований митний брокер.
У США митна служба перебуває під юрисдикцією Міністерства фінансів. Діє національний режим стандартизації. Президент може вводити додаткові митні збори до 15%, вживати заходів економічної політики. Існують спеціальні правові органи — Податковий суд і Суд міжнародної торгівлі. Цікавим інструментом стимулювання зовнішньої торгівлі є Зони зовнішньої торгівлі — ВЕЗ. Якщо компоненти, з яких провадиться збірка чи виробництво кінцевого продукту, ввозяться в зону зовнішньої торгівлі в непривілейованому режимі, то під час ввезення кінцевого продукту на митну територію використовується більш низька ставка імпортного мита, ніж на готові вироби (за ставкою на комплектуючі). Не застосовується імпортне квотування для товарів із ЗВТ.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.
Використання першої групи нетарифних обмежень базується на розвинутій законодавчій та адміністративній базі, а їх здійснення доручається відповідним органам виконавчої влади, як правило, центральним урядовим органам. Стосовно заходів другої групи, то більшість країн прагне розробити міжнародні угоди Про правила використання засобів технічної та екологічної політики, правила і норми (стандарти) щодо охорони здоров'я, стандарти сертифікації з метою визнання національних заходів у цій галузі для мінімізації їх обмежувальної дії в міжнародній торгівлі.
Класифікаційні схеми нараховують понад 600 конкретних ви дів нетарифних обмежень, об'єднаних у п'ять (ГАТТ) чи більшу кількість груп (схеми МБРР, ЮНКТАД, Міжнародної торговельної палати). За даними ГАТТ, нетарифними обмеженнями охоплено близько 18 % світової торгівлі. За даними Світового Банку, це значення сягає 27 %.
Квотування і ліцензування — досить жорсткі заходи торговельної політики, яким були присвячені два останні раунди переговорів у рамках ГАТТ. На цих зустрічах розроблено правила використання окремих видів нетарифних обмежень. Дані інструменти досить широко використовуються в світовій практиці. В Угорщині для захисту ринку від іноземної конкуренції діє система глобальних квот на окремі види товарів. В Естонії ліцензування імпорту відбувається з метою захисту національних виробників, тож, ліцензуванню підлягають текстильні вироби і металопродукція. У В'єтнамі використовується система мінімальних імпортних цін і централізований розподіл квот на експортно-імпортні операції. В Індії у списку Спеціальної імпортної ліцензії 3000 позицій імпортних товарів, які, відповідно до вимог ВТО, поступово переводяться у розряд Відкритої генеральної ліцензії. Ліцензії можуть видаватися не лише центральними, а й місцевими органами. Основні засоби виробництва ввозяться без сплати мита за умов зворотного вивезення продукції, що виготовляється на цьому обладнанні. В Лаосі існує державна монополія на експорт/імпорт стратегічних товарів — нафтопродуктів, деревини, рису, кави, електроенергії, олова, дорогоцінних металів. Заборонені до вивозу золото і срібло. Сінгапур виступає бенефіціаром загальної системи преференцій; ліцензуванню в разі імпорту підлягають тварини, зброя, друкована, аудіо-, відеопродукція, медикаменти; на експорт — зброя, хімічні небезпечні речовини. В Колумбії ліцензуванню підлягають зброя, хімічні товари та наркотичні речовини. В Нікарагуа автоматичне ліцензування імпорту, проте на цукор необхідно отримати спеціальний дозвіл. У Бразилії також здійснюється автоматичне ліцензування всього імпорту. В Перу режим ліцензування застосовується до рідкісних рослин і тварин, антикваріату, наркотичних засобів, зброї та вибухівки. В Іраку обов'язковому ліцензуванню підлягає імпорт.
В Японії діють імпортні квоти на продукцію сільського господарства, рибопродукти, фармацевтичну продукцію, органічні хімікати, вибухові речовини. На імпорт продукції аграрного сектора встановлюються щорічно тарифні квоти, які визначаються таким чином: обсяг попиту мінус обсяг внутрішнього виробництва. Єдиний монопольний державний канал — рис, пшениця, згущене молоко, сіль, опіум, спирт, тютюн. Попередні ухвалення Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості необхідно отримати на імпорт червоної риби, китової продукції, ікри, товарів з Іраку, дозвіл на здійснення передплати за імпорт більше ніж на 2 роки. До того ж, в Японії суворі технічні вимоги. Також нетарифне регулювання експорту здійснюється за списками КОКОМ, згідно з якими забороняється експорт 175 позицій. Обов'язковій реєстрації підлягають контракти для проведення експертної оцінки рентабельності операції, експортного страхування. У США на експорт продукції стратегічного призначення необхідна (окрім Канади) ліцензія Мінфіну.
Отже, національні вимоги до обов'язкового ліцензування експорту та імпорту дуже різноманітні. Прикладами використання заборонних та обмежувальних заходів є система експортного контролю Великобританії щодо товарів, які мають подвійне призначення, нових технологій тощо, використання індивідуальних ліцензій на конкретні товари та відкрита генеральна експортна ліцензія на експорт в Західну Європу, Північну Америку, Японію та Австралію. Імпорт більшості товарів здійснюється на підставі відкритої імпортної ліцензії. У Сінгапурі повністю заборонено імпорт жувальної гумки, імітаторів тютюну, феєрверків та хлопівок, зброї, наркотиків. До Кувейту заборонено ввозити алкоголь, безалкогольне пиво, свинину та предмети зі свинної шкіри, обладнання для виробництва алкоголю, зброю, військову амуніцію тощо. В Ірані заборонено імпорт предметів розкоші, до яких належать кондитерські вироби, алкоголь, легкові автомобілі, меблі. У Катарі діє заборона на ввезення зброї, наркотиків, свинини, радіоактивних речовин, антирелігійної преси, товарів з Ізраїлю, апаратів для азартних ігор, військової форми, музичних вітальних листівок, реклами сигарет. Ембарго як повна (чи майже повна) заборона на зовнішньоекономічні операції з визначеною країною в світовій практиці використовується з метою політичного та економічного тиску, і, на перший погляд, не є досить поширеним явищем. Однак такі випадки проведення обмежувальної політики далеко не поодинокі. Іран встановив ембарго до товарів з Ізраїлю та ПАР, Бахрейн встановлює, що країною походження товарів не може бути Ізраїль, а стосовно Іраку введено ембарго з боку світового співтовариства.
Єгипет встановлює антидемпінгове мито на сталь з України, Литви. В Японії заборонено експорт рису, кольорових металів. Для США є характерним широке практикування антидемпінгових процедур (до ЄС, багатьох інших країн, зокрема України). Індивідуальне ліцензування експорту існує щодо Куби, Кампучії, Лівії, В'єтнаму, Нікарагуа, в ПАР — сирої нафти. У деяких країнах забороняють ввезення в країну одягу та взуття, які були у використанні. Такий досвід було б доцільно використати і в Україні. 3. Особливості організації митної справи і митних процедур.
Митні служби в зарубіжних країнах мають різний статус, структуру і повноваження. В переважній більшості країн митна служба є складовою фінансових департаментів, що забезпечує ефективний контроль за фіскальними завданнями митних органів, хоча частка надходжень до державного бюджету від митних
платежів є значною в небагатьох країнах. Державні митні органи, що знаходяться в прикордонних контрольних пунктах, не підпорядковуються адміністративним місцевим органам. У Великобританії, наприклад, діє акцизне та митне управління, в Аргентині митна служба входить до складу центральної податкової адміністрації. Митна служба може також входити до складу Міністерства іноземних справ (як у Катарі).
Як уже зазначалося, для усунення так званих технічних та адміністративних бар'єрів здійснюються спроби уніфікації цих складових митної справи, яке виявляється найбільш успішним у рамках інтеграційних угруповань і блоків.
В Індії питаннями митного законодавства займається спеціальний департамент. Місцеві експортери об'єднані в асоціації за товарною ознакою, які, в свою чергу, — в Федерацію індійських експортних організацій. За умов загальної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності це дає змогу дрібним експортерам координувати зовнішню політику, уникати додаткових витрат тощо. У Кореї митниця — юридично самостійна установа в складі Міністерства економіки та фінансів. Митна очистка здійснюється без розміщення товарів на склади тимчасового зберігання (СТЗ).
У Сінгапурі декларування відбувається протягом 24 годин через систему електронного декларування.
В Еквадорі процедура митного оформлення може займати до 25 днів, а в Уругваї, Перу — до 30.
Митне оформлення в більшості країн здійснюється через митного брокера — особу, що має повноваження (акредитацію) на декларування експортних/імпортних товарів, засвідчену державними органами. А в Ірані взагалі вся зовнішньоторговельна діяльність здійснюється через державну організацію — Центр закупок і розподілу.
Митні органи Японії перебувають у складі Міністерства фінансів. Фінансування митниці з держбюджету, частина надходжень до держбюджету від митних платежів становить 2 %. Діють такі способи митної очистки: 1) дозвіл на імпорт видає комп'ютер в момент подачі декларації; 2) на основі результатів перевірки документів, що подаються для митного оформлення (якщо необхідний дозвіл відповідних відомств); 3) на підставі результатів інспекції вантажів (близько 2—3 % вантажів, якщо недостатньо перевірки документів). Експортне декларування є можливим тільки у разі розміщення вантажу на митний склад. Декларувати експорт може лише ліцензований митний брокер. При оформленні імпорту копію декларації також заповнює ліцензований митний брокер.
У США митна служба перебуває під юрисдикцією Міністерства фінансів. Діє національний режим стандартизації. Президент може вводити додаткові митні збори до 15%, вживати заходів економічної політики. Існують спеціальні правові органи — Податковий суд і Суд міжнародної торгівлі. Цікавим інструментом стимулювання зовнішньої торгівлі є Зони зовнішньої торгівлі — ВЕЗ. Якщо компоненти, з яких провадиться збірка чи виробництво кінцевого продукту, ввозяться в зону зовнішньої торгівлі в непривілейованому режимі, то під час ввезення кінцевого продукту на митну територію використовується більш низька ставка імпортного мита, ніж на готові вироби (за ставкою на комплектуючі). Не застосовується імпортне квотування для товарів із ЗВТ.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.
