Кучик Міжнародні економічні відносини

3.1. Південний спільний ринок (МЕРКОСУР)

Для країн Центральної та Східної Європи, в тому числі і для України, необхідно звернути увагу на багатогранний латиноамериканський досвід економічної інтеграції, на позитивні та негативні аспекти становлення МЕРКОСУР. Важливо врахувати труднощі, які ще недавно долали країни-члени організації для створення своєї правової бази. Слід враховувати, що інтеграційні процеси стосуються не лише економіки, але й соціально-гуманітарної сфери. Тому надзвичайно важливим є вдалий досвід МЕРКОСУР у найбільш раціональному розподілі сфер діяльності між усіма учасниками спільного ринку без обмеження їх інтересів при дотриманні принципу взаємодоповнюваності економік країн-учасниць.

З досвіду інтеграційних процесів у Південній Америці слід зробити висновок, що різні за рівнем розвитку держави можуть не лише існувати в одному спільному ринку, але й успішно співпрацювати. Опираючись на досвід створення та функціонування МЕРКОСУР, тим, хто намагається створювати торговельно-економічні союзи тут, у Центральній та Східній Європі, можна дати такі рекомендації потрібна ретельна підготовка всіх складових такого об'єднання, забезпечення висококваліфікованого керівництва. Надзвичайно важливим для кожної країни є пошук свого місця в інтеграційному процесі, уникнення суперечностей і розумний компроміс.

Власне, все це здійснювалось при створенні цього латиноамериканського об'єднання. Зважаючи на його динамічність та перспективність, до МЕРКОСУР зараз прикуті погляди багатьох аналітиків і представників ділового світу.

Необхідно відзначити, що інтеграція країн Латинської Америки і Карибського басейну є одним з ключових процесів економічного розвитку регіону. Почавшись майже одночасно з аналогічними процесами в Західній Європі, латиноамериканська інтеграція

пройшла довгий і нелегкий шлях від Латиноамериканської aсоціації вільної торгівлі (1960 рік) до Південноамериканського спільного ринку МЕРКОСУР (договір про створення від 26 березня 1991 року) Створення МЕРКОСУР відповідало глибинним інтересам на родів Південної Америки. Цей об'єктивний процес є наслідком тенденцій розвитку незалежної зовнішньої політики, зовнішньоекономічних зв'язків країн регіону за останні 30 років. Інтеграція мала позитивні наслідки і це тим паче свідчить про необхідність запозичення Україною досвіду країн-членів цього об'єднання. Отже, проблема, що досліджується, є дуже актуальною, як ніколи



3.1.1. Історія створення МЕРКОСУР

Економічна інтеграція в південноамериканському регіоні у другій половині XX століття проходила в декілька етапів. У 60—70 роках регіональні об'єднання характеризувались закритістю структур, а також їх прагненням захистити себе високими тарифами від конкуренції високорозвинутих індустріальних країн. Уже тоді актуальним було завдання створення окремого латиноамериканського ринку. До угруповань такого типу слід віднести Центральноамериканський спільний ринок (САСМ), Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (LAAFT), яка пізніше перетворилася в Латиноамериканську асоціацію інтеграції (LAIA), Карибську асоціацію вільної торгівлі, пізніше переформовану в Карибський спільний ринок (CARICOM), Андську групу і найбільшу — Американську економічну систему (LAES), яка охоплює 26 країн Латинської Америки.

У 90-ті роки зміст і цілі інтеграції країн цього регіону зазнали величезних змін. Це пояснюється розвитком економіки найбільших країн Південної Америки — Бразилії, Аргентини, Чилі. Інтеграція, що здійснюється на цьому етапі, проходить при значно більшій відкритості національних економік, зменшенні державного втручання і ліквідації багатьох видів бюрократичного контролю, а також в умовах більшої конкуренції. Нові підходи до здійснення інтеграції дозволили досягнути рекордних темпів зростання товарообігу за майже 40-річний період розвитку інтеграційних процесів на континенті [4].

Південний Спільний Ринок МЕРКОСУР створений у 1995 році на підставі Асунсьйонського договору, підписаного у 1991 році Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм з метою створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Асоційованими членами МЕРКОСУР є Чилі та Болівія. Населення країн-членів МЕРКОСУР (200 млн осіб) становить 44 % населення Південної Америки територія країн-членів — 59 % території континенту, валовий національний продукт (790 млрд дол.) — 51 % загального ВНП в регіоні (табл. 1).



Хоча МЕРКОСУР є найновішим субрегіональним інтеграційним утворенням, він, Здається, є найбільш динамічним. Створення МЕРКОСУР відбувалося в умовах зміни світового порядку. Тому для членів МЕРКОСУР провідними принципами стали укріплення демократії, реформи держави, лібералізація економіки і торгівлі. Отже, країнам потрібно було не лише дійти згоди щодо питань міжнародної торгівлі, але і створити власну зону інтеграції. Для того, щоб зрозуміти можливі сценарії подальшої інтеграції між країнами-членами МЕРКОСУР і в регіоні загалом, слід Розглянути історію створення МЕРКОСУР.

Протягом існування в Латинській Америці військових авторитарних режимів основною ідеологією була національна безпека. Саме вона перешкоджала країнам подолати бар'єр недовіри між собою. В Аргентині та Бразилії цей бар'єр існував протягом всієї історії цих країн, оскільки у них були одинакові геополітичні та генекономічні прагнення та інтереси. Обидві країни прагнули стати провідними на континенті й намагались зміцнювати своє верховенство насамперед через розвиток військової галузі, на приклад, у сфері ядерної енергії. Однак, навіть у часи військових диктатур були намагання врегулювання чи хоча б пом'якшення суперечностей. Наприклад, у 1973 році Аргентина протестувала проти двосторонньої угоди між Бразилією та Парагваєм щодо користування гідроенергетичними ресурсами р. Піранья, але у 1979 році вона підписала тристоронню угоду, що врегульовувала це питання [15].

Однак справжня співпраця розпочалась лише після повалення військових диктатур в Аргентині (1983) та Бразилії (1985). У 1985 році президент Аргентини Альфонсін і Президент Бразилії Сарней підписали Декларацію, в якій йшлося про прискорення двосторонньої співпраці. Для цього була створена спільна комісія на найвищому рівні. Незабаром після цього, у липні 1986 року, ті ж президенти підписали Аргентинсько-бразильський акт про інтеграцію, який започатковував Програму економічної інтеграції та кооперації між Аргентиною та Бразилією (відому ще як ЕІСР чи ІСРАВ). Протягом першого етапу в межах цієї Програми було підписано 12 протоколів про співпрацю в різних галузях економіки. У Програмі акцентувалось на секторі засобів виробництва (Протокол 1). Також були підписані важливі угоди з торгівлі пшеницею (Протокол 2, який покращив позиції Аргентини на бразильському ринку сільськогосподарських товарів), щодо металургії (Протокол 3), з торгівлі продуктами харчування (Протокол 23) і, перш за все, в автомобілебудівному секторі (Протокол 21, спрямований на підтримку взаємної торгівлі). Завдяки підписанню Протоколу 13 ІСРАВ покращила співпрацю в галузі ядерної енергетики. Як зазначалося вище, розвиток саме цієї галузі мав визначальний вплив на ситуацію в регіоні. Загалом, було підписано 24 Протоколи [15].

У 1987 році впровадження програм економічної стабілізації наштовхнулось на значні труднощі через зростаючі розбіжності у способах ведення економічної політики. У 1988 році темпи економічного зростання Аргентини та Бразилії становили відповідно З % та 0 % . Проте, незважаючи на всі незгоди, у 1988 році в Буенос-Айресі дві держави підписали Угоду про інтеграцію, співпрацю та розвиток, яка стала початком створення спільного ринку між обома країнами. Сторони угоди погодилися усунути всі торговельні і неторговельні обмеження протягом 10 років. Другий етап передбачав поступову узгодженість політики країн, спрямовану на створення спільного ринку. Незважаючи на труднощі, на які наштовхувалась Аргентина та Бразилія, у 1988 році показники їх взаємної торгівлі зросли на 20 % і ця позитивна тенденція існувала протягом наступних 3 років.

Після зміни урядів в обох країнах президенти Менем (Аргентина) і Коллор де Мелло (Бразилія) у 1990 році в Буенос-Айресі підписали Акт про встановлення дати створення спільного ринку (грудень 1994 року). Протягом цього періоду наголошувалося на використанні тих механізмів лібералізації, які передбачали зниження тарифів при жорсткому дотриманні часових меж. У той же час було обмежено втручання держави в галузеву співпрацю. Почав формуватися новий підхід до створення відкритого ринку (особливо в Аргентині) [13].

Власне в цей час стало очевидним, що угоду повинні підписати Уругвай та Парагвай, адже економічні зв'язки цих країн з Аргентиною та Бразилією мали надзвичайно важливе значення. Початок торгових зв'язків Уругваю з Аргентиною датується 1974 роком, коли була підписана аргентинсько-уругвайська Економічна угода (AUECA), між Бразилією та Уругваєм вони існують з часів підписання в 1975 році Протоколу про розширення торгівлі (PEE). У той же час Уругвай і Парагвай ретельно слідкували за розвитком аргентинсько-бразильських відносин.

У вересні 1990 року в Буенос-Айресі зустрілися представники Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. На цій зустрічі вони погодилися перетворити двосторонню угоду в чотиристоронню. Нарешті, після численних зустрічей, 21 березня 1991 року в Парагваї була підписана Асунсьйонська угода, яка передбачала створення спільного ринку між Республікою Аргентина, Федеративною Республікою Бразилія, Республікою Парагвай та Південною Республікою Уругвай.

Асунсьйонський договір був лише першим кроком у напрямку переходу до створення спільного ринку, який закінчився 31 грудня 1994 року. Для полегшення сторони угоди створили інституційний механізм розгляду суперечок і механізм надання гарантій.

Завершення похідного періоду пов'язують з підписанням Протоколу в Оуро-Прето. У ньому йдеться про вільний рух товарів, який передбачає нульові тарифи. У цьому Протоколі також встановлено спільні зовнішні тарифи, план гармонізації торгівлі, вдосконалено інституційну систему. Цей Протокол вступив у силу з січня 1995 року.

Успіхи МЕРКОСУР на початковому етапі пояснюються ефективними реформами на національному рівні з метою пришвидшення інтеграційних процесів (зниження тарифів до 0, гармонізація правил ведення торгівлі, стимулювання торгівлі між членами і третіми державами). Хоча всі 4 країни використовували регіональні угоди як засіб не залишитися поза процесом лібералізації торгівлі, в кожної країни були особливі причини для реалізації реформ. Так, в Аргентині реформи базувались на розумінні міжнародної системи як конкурентної, такої, в якій за допомогою реформ країна повинна ввійти до "провідної команди" держав світу. Бразилія протягом 1991 —1994 років використовувала МЕРКОСУР як інструмент захисту економічних інтересів. Для двох менших країн (Уругваю та Парагваю) МЕРКОСУР був засобом гарантування їх позицій в регіоні [15].

Отже, розвиток інтеграції відбувався поетапно. Спочатку був укладений договір про проведення переговорів з гармонізації податкової і митної політики. У 1994 році країни-члени підійшли до утворення митного союзу, а також почали обговорення особливостей майбутньої торговельної угоди зі створення МЕРКОСУР. Узгодження проходило у важких умовах, оскільки країни-члени на той час мали різні законодавчі бази, проводили різну політику у сфері індустріалізації і не мали досвіду регіональної співпраці. Низці країн було вигідним зниження митних тарифів, а найбільшому членові — Бразилії (потенціал якої вдвічі більший від потенціалу інших країн-членів) було важливо зберегти високі митні ставки для захисту свого внутрішнього ринку.

Не форсуючи подій, країни-члени все ще намагаються знайти оптимальні підходи, які не зачіпатимуть інтересів один одного. Вже через 3 роки вдалося зліквідувати митні тарифи на 90 % товарів, які переміщуються в межах союзу. Що стосується спільних зовнішніх тарифів для країн-членів МЕРКОСУР, то вже узгоджені рівні тарифів для 85 % продукції, а на решту 15 % уточнення буде зроблено до 2006 року. Митна система МЕРКОСУР використовує 11 рівнів тарифів у межах від 0 до 20 % . Щодо товарів, які найшвидше реагують на зміни кон'юнктури ринку, будуть укладені спеціальні договори:

- до 2006 року встановити закордонний тариф на комп'ютери і телекомунікаційне обладнання на рівні 16 % ;

— до 2011 року скоротити в Чилі тарифи на імпорт продуктів харчування з країн МЕРКОСУР.

Послаблення обмежень у зовнішній торгівлі, зменшення і ліквідація тарифів на багато видів товарів дозволили значно збільшити обсяги торгівлі всередині союзу [4]. Так, протягом 1990—1996 років зростання товарообігу між країнами-членами МЕРКОСУР становило в середньому понад ЗО % , тоді як торгівля країн-членів з іншими країнами зростала щорічно на 7,5 % . Зовнішня торгівля чотирьох членів МЕРКОСУР на 20 % сконцентрована всередині блоку, в той час як до створення МЕРКОСУР у 1990 році цей показник дорівнював 9 % . Торгівля між Бразилією та Аргентиною зросла в 4 рази і становила понад 15 млрд дол.

З розвитком МЕРКОСУР труднощі інтеграції стають більш очевидними. Потрібні нові зусилля для досягнення основної мети — перетворитися в об'єднання, здатне забезпечити стабільне економічне зростання країн-членів на основі крупномасштабної внутрішньої торгівлі, значного оновлення технологій і ефективного використання інвестицій. Попереднє твердження про те, що МЕРКОСУР має більше значення для Аргентини і півдня Бразилії, ніж для Уругваю, Парагваю та півночі Бразилії, поступово відходить у минуле. Творцям МЕРКОСУР, в цілому, вдалося об'єднати інтереси всіх його членів, значно послабити конкуренцію між аргентинськими і бразильськими товарами, знайти для кожного з чотирьох партнерів його власну нішу.

3.1.2. Цілі та організаційна структура МЕРКОСУР

Асунсьйонський договір був підписаний з метою створення зони вільної торгівлі і митного союзу. Договором передбачається:

- вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно Досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень;

- встановлення спільного зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація позицій на регіональних та міжнародних економічних конференціях;

— координація макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та в будь яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами договору;

— гармонізація законодавства в цих сферах для зміцнення інтеграційних процесів [1].

Протягом перехідного періоду, який тривав до 31 грудня 1994 року, для сприяння формуванню спільного ринку сторони договору встановили критерії походження товарів та механізм вирішення суперечок.

Упродовж перехідного періоду договірні сторони послуговувалися такими інструментами для створення спільного ринку:

— програмою лібералізації торгівлі. Згідно з нею передбачалося автоматичне поступове зменшення тарифів до 0 і повна ліквідація нетарифних обмежень;

— координацією макроекономічної політики, яка повинна проводитися поступово і згідно з програмою лібералізації економіки;

— встановленням спільного зовнішнього тарифу з метою підтримки конкуренції;

— підписанням секторальних угод [1].

Стосовно реалізації цих цілей, то, не форсуючи подій, країни все ще намагаються знайти оптимальні підходи, які не захоплюватимуть інтересів кожного з членів. За 3 роки вдалося ліквідувати митні тарифи на 90 % товарів, що переміщуються всередині союзу. Зовнішні тарифи країн-членів МЕРКОСУР уже узгоджені на 85 % продукції, а решта 15 % повинні бути встановлені до 2006 року.

Слід зазначити, що найважливішою метою МЕРКОСУР висуває тріаду: забезпечення автономного розвитку, збереження національного суверенітету і національної культурної ідентичності латиноамериканських країн. При цьому вже не є таємницею, що основною перешкодою є Сполучені Штати Америки. Але про це - трохи згодом.

Політикою МЕРКОСУР на початковому етапі була розробка простої інституційної системи організації, яка повинна була поступово збільшуватися із поглибленням інтеграції. На противагу великим організаційним структурам інших інтеграційних угруповань, таким як ALADI чи Андський пакт, ідеєю МЕРКОСУР було поступове збільшення кількості інституцій. Основний орган МЕРКОСУР — Рада спільного ринку (Common Market Council), який проводить зустрічі на найвищому рівні. Виконавчим органом є Група спільного ринку (Common Market Group). МЕРКОСУР також має адміністративний орган — Секретаріат. Крім цього, у структуру входять 2 консультативні колегіальні органи: Парламентська комісія (представники національних парламентів) та Економічний та соціальний консультативний форум.

Рада спільного ринку

Це найвищий орган МЕРКОСУР, який відповідає за політичне керівництво організацією і прийняття рішень. У сферу компетенції Ради входить нагляд за виконанням програми лібералізації економіки в кожній з країн-членів для встановлення спільного ринку. Рішення в ньому приймаються на основі консенсусу. Зустрічі проводяться раз на 6 місяців, хоча Рада може скликатися і в надзвичайних випадках. Зустрічі відбуваються на рівні міністрів економіки і міністрів закордонних справ, але в них можуть брати участь і міністри інших галузей, якщо обговорення питань, що стосуються цих галузей, є запланованим. На цих зустрічах можуть бути присутніми і президенти країн-членів (їх присутність обов'язкова бодай раз на рік), якщо йдеться про дуже важливі проблеми. Ротація керівництва Ради відбувається в алфавітному порядку кожні 6 місяців [1, с 12].

Виконавчим органом МЕРКОСУР є Група спільного ринку. Цей орган є відповідальним за реалізацію рішень, прийнятих Радою, і розгляд рекомендацій, поданих робочими групами. До обов'язків групи належать:

- контроль за виконанням договірних зобов'язань;

- здійснення необхідних заходів для виконання рішень, прийнятих Радою;

- внесення пропозицій стосовно ефективної реалізації програми лібералізації економіки, координації макроекономічної політики та співпраці з третіми країнами;

- розробка програм для забезпечення поступового формування спільного ринку [1].

Групу формують представники міністерств закордонних справ, економіки, торгівлі та Центрального Банку — 4 особи з кожної країни та по 4 їх заступники. На рівні представників зустрічі відбуваються кожні 3 місяці, а на рівні координаторів — 1 раз у місяць. Рішення в Групі спільного ринку приймаються на основі консенсусу [15].

Спочатку Асунсьйонський договір встановлював (з березня 1991 року до грудня 1994 року) суворий план зниження тарифів для країн-членів. Протягом цього перехідного періоду вивченням окремих галузей економіки займалися 11 робочих груп. Після зустрічі в Оуро-Прето у 1994 році ці групи були трансформовані. Від цього часу вони вивчають такі проблеми: комунікації, гірничу промисловість, технології, фінанси, транспорт та інфраструктуру, довкілля, промисловість, сільське господарство, енергетику, трудові взаємини, зайнятість та соціальне забезпечення. У липні 1999 року були створені ще 2 робочі групи: Комітет з координації макроекономіки і Комітет з координації торгівлі. У цих групах працюють представники бізнесу, вчені, представники профспілок, експерти з міжнародних урядових та неурядових організацій.

Комісія з торгівлі МЕРКОСУР є відносно новим органом, створеним Протоколом в Оуро-Прето. Завдання Комісії — контроль за торговими відносинами між країнам-членами, стеження за виконанням правил ведення торгової політики як між країнами-членами, так і стосовно третіх країн, визначених Радою МЕРКОСУР. Вона уповноважена створювати комітети (на даний момент 10), які поступово перебиратимуть завдання, покладені на робочі групи. Комітети приймають рішення у вигляді рекомендацій. Також вона наділена правом вирішувати суперечки. Той факт, що на Комісію з торгівлі покладені такі важливі обов'язки, свідчить про неабияку важливість зовнішніх та внутрішніх торговельних відносин, особливо встановлення спільного зовнішнього тарифу протягом початкового етапу діяльності МЕРКОСУР. Комісія підпорядковується безпосередньо Групі спільного ринку [15].

Відповідно до розширення галузей співпраці в межах МЕРКОСУР з'являються нові економічні, політичні та соціальні органи. Серед них Координаційний комітет національних профспілок MEР КОСУР, Комісія з підприємництва, парламентські комісії.

Протягом першого етапу роботи організації була створена Рада з промисловості МЕРКОСУР. Її членами були Промислова спілка Аргентини Національний союз промисловців Бразилії, Промислова спілка Парагваю та Промислова палата Уругваю. Метою Ради було ведення діалогу між представниками сфери бізнесу щодо конкуренції. Після зустрічі в Оуро-Прето створено Економічний і соціальний консультативний форум, що замінив Раду з промисловості. Форум контролює механізми регулювання торговельної політики між країнами-членами та стосовно третіх країн. В організаційній структурі МЕРКОСУР немає судового органу як такого. При виникненні суперечок щодо трактування Асунсьйонського договору чи виконання зобов'язань передбачено скликання судового органу ad-hoc. Його рішення є обов'язковими для виконання країнами-членами. У 1992 році Бразильським протоколом було введено механізм вирішення торговельних суперечок, але він і досі не діє. На практиці ці проблеми вирішує Комісія з торгівлі.

Адміністративний секретаріат (зі штабом у Монтевідео) розпочав роботу 1 січня 1997 року. Його голова обирається Радою спільного ринку на 2 роки. У компетенції Секретаріату входить ведення архіву організації та подання щорічних звітів Групі спільного ринку [1].

3.1.3. Діяльність МЕРКОСУР

Діяльність МЕРКОСУР у галузі економіки та торгівлі.

Стислий опис буму у взаємній торгівлі Латинської Америки в 90-х роках дасть змогу визначити важливість позиції МЕРКОСУР у цьому процесі. Протягом 1990—1994 років загальний експорт з країн Латинської Америки та Карибського басейну зріс з 123 млрд до 181 млрд дол. Впродовж цього ж періоду експорт між латиноамериканськими та карибськими країнами зріс з 16 до 35 млрд дол., збільшившись приблизно на 118 % . У 1994 році експорт всередині південноамериканського регіону, за винятком Мексики, становив 28 % (у 1990 році — 19 %) від загального експорту, в той час як частка експорту в США зменшилась з 47 % до 25 % [13].

Торгівля всередині південноамериканського регіону залежить, з одного боку, від функціонування Андської групи та МЕРКОСУР, а з іншого — від Чилі — країни, яка не є повноправним членом жодного інтеграційного об'єднання. Протягом 1991—1995 років загальний експорт країн-членів Андської групи зріс з 27 до 40 млрд

дол. Впродовж цього ж періоду загальний експорт з країн МЕР КОСУР збільшився з 46 до 72 млрд дол. (зрісши на 56 %), а взаємна торгівля всередині регіону зросла на 210%. У 1991 році експорт між країнами регіону становив 11 % загального експорту, а в 1995 році — вже 22 % .

Отже, бум у взаємній торгівлі виник в основному завдяки збільшенню об'ємів торгівлі в країнах МЕРКОСУР та Андської групи а також Чилі завдяки її поступовій інтеграції в МЕРКОСУР. Про це свідчить той факт, що 22 % експорту Чилі припадає на Латинську Америку (1994) і протягом 1991—1994 років цей показник зростав щорічно на 22 % . Що стосується інших країн, то це передусім були члени ЄС (табл. 2, 3).

Враховуючи масштаби торгівлі, варто коротко ознайомитись з аспектами торгівлі МЕРКОСУР протягом перехідного періоду,



тобто від підписання Асунсьйонського договору до Протоколу в Оуро-Прето.

Згідно з договором, протягом перехідного періоду мав бути створений загальний механізм лібералізації економіки. Такі питання, як встановлення спільного зовнішнього тарифу та координація макроекономічної політики, мали обговорюватися пізніше. На випадок, коли зниження тарифів з тих чи інших причин не відбулося б до серпня 1994 року, була розроблена так звана система адаптації. В межах цієї системи державам виділялось 4 роки для завершення процесу лібералізації. Програма лібералізації економіки була дуже широкою. Вона передбачала поступове, лінійне, автоматичне зниження тарифів та ліквідацію всіх інших торговельних бар'єрів. Загалом," до 1994 року передбачалося зниження митних тарифів до нуля та повна лібералізація торгівлі. Отже, на 1995 рік спільний зовнішній тариф становив в середньому 11 % , коливаючись від 0 до 20 % . Однак існували винятки у телекомунікації та інформаційному секторі, які становили 12 % всієї тарифної системи [15].

Майбутнє торгівлі в МЕРКОСУР залежатиме від збільшення торгівлі промисловими товарами. Це дозволить групі слабших країн (Уругваю та Парагваю) впевненіше виходити на ринки. Адже між Аргентиною та Бразилією торгівля промисловими, особливо товарами харчової, хімічної та машинобудівної промисловості,

розвивається найдинамічніше. Саме тому на ці галузі промисловості припадає від 60 % до 70 % іноземних інвестицій. Крім того, особливістю МЕРКОСУР є те, що основними торговельними партнерами Уругваю та Парагваю є 2 інші члени організації.

Порівняння динаміки обсягів зовнішньоторговельного оборо ту свідчить про значне його зростання у 90-х роках ХХ ст., тобто після створення МЕРКОСУР (табл. 4) [6].



Як уже згадувалося, раніше члени МЕРКОСУР шукали партнерів за межами Південної Америки. Зараз ситуація змінилася. На перші місця в списках найважливіших торговельних партнерів виходять країни-члени союзу. Співпраця учасників спільного ринку не обмежується лише торгівлею. Різко зросла їх інвестиційна діяльність. У країни поступають прямі іноземні інвестиції, особливо в автомобілебудування. З інвестиціями в цю галузь прийшли такі компанії, як "Renault", "Daimler-Benz", "Volkswagen", "Hyundai", "Toyota", "Crysler", "Honda", "KIA", "FIAT" та інші [4].

Успіхам МЕРКОСУР сприяла також його фінансово-економічна політика (табл. 5).



Вже в 1998 році майже 98 % обсягів торгівлі між чотирма членами блоку не обкладається тарифами, які до 2004—2006 років будуть повністю ліквідовані. Раніше вважалось, що латиноамериканські країни виявляють більший інтерес до НАФТА, однак трапилося навпаки. Чилі перша уклала договір з МЕРКОСУР у 1995 році. За нею статус асоційованого члена отримала Болівія, Заявили про свої наміри ввійти в МЕРКОСУР також Венесуела, Колумбія, Перу і Еквадор. У жовтні 1997 року вони затвердили базовий проект договору про асоціацію з МЕРКОСУР і продовжують переговори з офіційними представниками спільного ринку щодо переміщення товарів і організації контролю імпорту.

З часу заснування організації обсяг торгівлі між країнами-членами збільшився втричі, що підтвердило ефективність створення зони вільної торгівлі і, відповідно, доцільність залучення нових партнерів на своєму континенті. Тому в перспективі на основі розширення МЕРКОСУР планується створення Латиноамериканської зони вільної торгівлі (ЛАФТА), до якої приєднаються інші латиноамериканські країни.

Соціальний вимір МЕРКОСУР. Як згадувалося раніше, Асунсьйонський договір не містив соціальних питань. Передбачалося, що питання міграції та інші трудові питання розглядатимуться тільки після зміцнення спільного ринку. Хоча дуже скоро ситуація змінилася і ці питання були включені в директиви.

У травні 1991 року, лише через 3 місяці після підписання Асунсьйонського договору, міністри праці всіх країн-членів МЕРКОСУР зустрілися в Монтевідео. Вони підписали декларацію, в якій йшлося про потребу вирішення соціальних і трудових питань з метою покращення умов праці в цих країнах. Тоді ж було оголошено про створення Робочої групи. Вона почала працювати з середини 1992 року [15].

Вони також зобов'язалися співпрацювати в галузі обміну всією необхідною інформацією щодо національного законодавства в сферах зайнятості, соціального забезпечення та трудових відносин.

У зв’язку з цим 26 червня 1992 року в Ля Лекас була створена Робоча Група № 11 для вивчення трудових відносин, зайнятості та соціального забезпечення. Після зустрічі в Оуро-Прето вона стала Робочою Групою № 10.

Не викликає сумніву той факт, що така увага до соціальних питань є результатом наступного етапу інтеграції в МЕРКОСУР — створення зони вільної торгівлі. Адже важливим є зв'язок оплати праці в державних і приватних структурах та конкурентоспроможності цих структур на спільному ринку. До речі, це питання було причиною участі розвинутих країн в торговельних угода країн, що розвиваються. Свідченням цього є, наприклад, протоколи з трудових питань, підписані в межах НАФТА з ініціативи США.

Проблеми праці та соціального забезпечення розглядатимуться глибше лише за умови подальшої економічної інтеграції МЕРКОСУР. Впровадження, координація та гармонізація спільної трудової та соціальної політики стануть можливими тільки за умови подальшого просування в напрямку спільного ринку. Крім того, це станеться тільки після перегляду міграційної політики в кожній з країн-членів. А в процесі створення спільного ринку, який передбачає вільний рух товарів, послуг і робочої сили, виникне потреба в створенні "спільного соціального простору", в межах якого гарантуватиметься повага прав і свобод кожної людини.

3.1.4. Зовнішня політика МЕРКОСУР

Для повного осягнення діяльності організації необхідно розглянути її стосунки з третіми країнами.

Серед країн Південної Америки найдинамічніше та найефективніше стосунки з МЕРКОСУР розвиваються в Чилі та Болівії. Протягом 90-х років неймовірно розвинулись торговельні та інвестиційні стосунки Чилі з Аргентиною. Країни-члени МЕРКОСУР дають Чилі зрозуміти, що вона буде охоче прийнята в члени організації. Найбільшою перешкодою для повного членства Чилі є її зовнішній тариф на рівні 11 %. У МЕРКОСУР він коливається від 0 до 20 % і становить в середньому 11,3 % [12].

Другою важливою перепоною є відносна стабільність економіки Чилі порівняно з країнами МЕРКОСУР, які все ще намагаються досягти внутрішньої стабільності. Але, незважаючи на це, de facto інтеграція між Аргентиною і Чилі досягла такого рівня, що коливання в певних галузях економіки однієї країни відчувають ся у відповідних галузях в іншій. Надзвичайно міцною є фізична інтеграція Чилі з Аргентиною (траси, тунелі, газопроводи і т. д.). До того ж, Чилі знаходиться на шляху МЕРКОСУР до країн Тихо океанського регіону. Отже, незалежно від того, стане Чилі повноправним членом чи ні, переговори щодо подальшої інтеграції Чилі з МЕРКОСУР триватимуть.

У червні 1996 року, незважаючи на опозицію певних кіл всередині країн, була підписана Угода між МЕРКОСУР та Чилі про асоціноване членство. Зокрема, протестували представники традиційного сільськогосподарського сектора (пшениця, кукурудза, рис). Адже в процесі переговорів для них був встановлений графік для вдосконалення конкурентоспроможності. В іншому випадку вони були змушені перекваліфікувати свій бізнес. Але цей договір знайшов підтримку в Торговій палаті Чилі. Особливо рішення Чилі співпрацювати з МЕРКОСУР (навіть без повного членства) отримало імпульс після довгих вагань щодо участі в НАФТА.

Що стосується Болівії, то хоча вона є членом Андської групи, її відносини з МЕРКОСУР, особливо з Бразилією та Аргентиною, є надзвичайно важливими. її торговельні та інвестиційні інтереси дуже відрізняються між собою на регіональному рівні. Це породжує важливу стратегічну проблему для уряду Болівії, який поки що нездатний вирішити, як примирити інтереси Болівії в Андській групі та в МЕРКОСУР. У грудні 1995 року Болівія підписала перший договір з МЕРКОСУР, стосовно так званої історичної спадщини (надані в минулому концесії). Але якщо би Болівія стала повноправним членом МЕРКОСУР, вона мусила б денонсувати свій договір з Андською групою, оскільки МЕРКОСУР забороняє участь членів організації в іншому регіональному об'єднанні. Тому з 1996 року Болівія є асоційованим членом МЕРКОСУР.

Протокол Оуро-Прето містить статтю, в якій йдеться про можливість укладення секторальних договорів з членами ALADI. Її мета — максимальне зближення країн Південної Америки. Адже ще в 1993 році Бразилія запропонувала створити Південноамериканську зону вільної торгівлі. Крім того, ведуться переговори між

МЕРКУСОР і Андською групою щодо створення зони вільної торгівлі між двома інтеграційними об'єднаннями. Якщо переговори будуть успішними, можливим буде наступний крок — створення Південноамериканської зони вільної торгівлі.

Також необхідно розглянути стосунки МЕРКОСУР із країнами Західної півкулі. Першу половину 90-х років можна охарактеризувати як етап зближення двох Америк, гармонізації міжамериканських відносин, апогеєм якої стала зустріч глав 34 держав Західної півкулі 10—13 грудня 1994 року в Майамі. На зустрічі було прийнято "Декларацію принципів партнерства для розвитку і процвітання: демократія, вільна торгівля і розвиток на Американському континенті" та План дій зі 100 пунктів, який проголошував прагнення створити до 2005 року Панамериканську зону вільної торгівлі [3].

Однак уже невдовзі після саміту в Майамі оптимістичні сподівання поступаються значно прагматичнішим оцінкам майбутнього континентальної зони вільної торгівлі.

У 1995 році в Денвері (США) відбулася зустріч міністрів закордонних справ Західної півкулі. На ній йшлося про формування до 2005 року зони вільної торгівлі обох Америк. На цій зустрічі МЕРКОСУР запропонував створити 5 робочих груп у тих сферах, з яких зазвичай починається створення зони вільної торгівлі (доступ на ринок, інвестиції, торгівля, митні процедури і технічні питання). США, зі свого боку, запропонували створення 11 робочих груп (включно з проблемами довкілля і соціальними питаннями). У результаті було сформовано 7 робочих груп у таких галузях: доступ на ринок, інвестиції, торговельні санкції, митні процедури, санітарні заходи, правила щодо походження товару і технічні питання [15]. До середини десятиліття розширення НАФТА ставало дедалі проблематичнішим. Конгрес США фактично заблокував вступ до неї Чилі, що здавалося вирішеним ще в 1994 році.

21 березня 1996 року в Картахені відбулася зустріч міністрів торгівлі. На цій зустрічі учасники вже не виявляли такого ентузіазму, як раніше.

Одним з конкретних результатів цієї зустрічі було створення ще чотирьох робочих груп: державних закупівель, права інтелектуальної власності, торгівлі послугами і конкуренції. Але загалом зустріч не була результативною. Наступним кроком була зустріч у Бразилії, яка і формально, і фактично була господарем. Члени МЕРКОСУР підтримали її позицію щодо досягнення інтеграції через підписання регіональних угод, а не через прийняття нових зобов'язань, які вже відображені на регіональному і світовому (ВТО) рівнях.

У той час, коли північноамериканський інтеграційний проект натрапив на значні внутрішні перешкоди (фінансова криза в Мексиці та її наслідки), помітнішу роль почав відігравати

МЕРКОСУР. На середину 90-х років МЕРКОСУР трансформувався в інтеграційний блок, який розвивався найбільш динамічно й охоплював 60 % території Латинської Америки, 46 % її населення і близько 50 % ВВП. МЕРКОСУР у другій половині 90-х років перетворився на більший за НАФТА полюс притягання інших держав регіону. Як згадувалося вище, в 1996 році асоційованим членом об'єднання стали Чилі — одна з найрозвиненіших країн регіону — і Болівія. Почався переговорний процес з питань асоціації між МЕРКОСУР і Андською групою (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія) [3].

У кінці 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу, який за обсягом ВВП зрівнявся з країнами АСЕАН.

У квітні 1998 року в Сантьяго (Чилі) відбувся другий саміт президентів двох Америк, який мав остаточно визначити схему і графік створення загальноконтинентальної зони вільної торгівлі, а насамперед — ліквідувати суперечності, які виникли між двома інтеграційними угрупованнями та їхніми лідерами — США та Бразилією. Це вдалося лише частково. У підсумкових документах підтверджувалося прагнення створити до 2005 року єдиний інтеграційний простір у Західній півкулі. Але це не виключає іншого сценарію — поділу півкулі на два мегаблоки: до НАФТА відійшли б услід за Мексикою Центральна Америка і Карибський басейн, а південноамериканські країни консолідувалися б навколо МЕРКОСУР.

Підсумки співпраці МЕРКОСУР і ЄС в цілому свідчать про позитивний вплив міжрегіонального зближення на інтеграційний блок країн Південного конусу. Найважливішими є питання створення міжрегіональної асоціації, яка передбачатиме формування зони вільної торгівлі і поглиблення політичної співпраці. Взаємне зацікавлення двох регіональних блоків базується насамперед на їхніх економічних відносинах. МЕРКОСУР є найбільшим субрегіональним партнером ЄС у Латинській Америці й одночасно латиноамериканським регіоном, з яким Європейський Союз підтримує найбільш тісні економічні стосунки. Для МЕРКОСУР ЄС — основний торговельний партнер та інвестор.

Міжрегіональна торгівля лише за 1994—1998 роки зросла в 1,4 раза. Водночас керівники південноамериканського об'єднання стурбовані несприятливими тенденціями у взаємній торгівлі.

У той час, як частка ЄС в експорті МЕРКОСУР зменшилась протягом 1991—1999 років з 30,3 до 25,8 %, його частка в імпорті південноамериканського регіону збільшилась з 21,5 до 29,6 % Активне сальдо балансу торгівлі товарами МЕРКОСУР з ЄС в першій половині 90-х років поступово зменшувалось. У 1995 році сальдо торгівлі стало пасивним, становлячи у 1999 році 4,5 млрд дол. [7, с. 26].

У другій половині 90-х років ЄС перетворився на основного іноземного інвестора в країнах МЕРКОСУР. Характерною особливістю європейських інвестицій є висока частка капіталовкладень які використовуються для закупівлі пакетів акцій об'єктів приватизації. Європейські інвестори у прагненні захопити ринки держав-членів МЕРКОСУР схильні наражатись на великий ризик. Наприклад, вони збільшили капіталовкладення в період, коли країни Південного конусу переживали несприятливі наслідки міжнародної фінансової кризи, а північноамериканські інвестори виявляли обережність. У цей період зросла частка ЄС і в торговельному обігу країн МЕРКОСУР, що сприяло стабілізації ситуації в регіоні.

Позитивні результати взаємодії двох блоків виявилися і в такій сфері, як координація макроекономічної політики в країнах МЕРКОСУР. Рішення про її введення було прийнято в грудні 2000 року. Досвід такої координації запозичено в ЄС.

Подальше зближення двох об'єднань залежить від низки факторів, до яких насамперед належать:

— розвиток інтеграційних процесів на американському континенті та в Європі;

— конкуренція між США та ЄС за латиноамериканський ринок;

— наслідки міжнародної фінансової кризи;

— можливості лібералізації доступу на європейський ринок сільськогосподарської продукції.

Просування продукції сільського господарства МЕРКОСУР на ринок ЄС є однією з найактуальніших проблем розвитку відносин між блоками. її вирішення відкладається внаслідок вищої конку рентоспроможності південноамериканських продуктів (м'яса, зер нових, молочних продуктів, фруктів і овочів) порівняно з їх аналогами в деяких країнах ЄС, передусім у Франції та Ірландії. Для підтримки своїх виробників європейські країни субсидують ціни, причому субсидії часом досягають 49 % витрат виробництва. Країни МЕРКОСУР вимагають ліквідації субсидій, цьому сприяють і переговори зі зниження тарифних бар'єрів у межах ВТО. На значення цієї проблеми для МЕРКОСУР вказує той факт, що частка сільськогосподарських продуктів в експорті країн цього регіону в ЄС становить близько 50 % . Однак, згідно з оцінками експертів, тільки 14 % з усього експорту МЕРКОСУР в ЄС припадає на так звані чутливі статті і лише 2 % — на продукти, імпорт яких може мати негативні наслідки для Європи стосовно втрати ринкових квот [7, с 26].

Зниження сільськогосподарських субсидій в ЄС вже почалося в межах реформи Спільної сільськогосподарської політики (ПАК). Про це свідчить зменшення частки ПАК у бюджеті співтовариства з 70 % у 80-ті роки до 48 % у 2000 році. Внаслідок цього у 2000 році гарантовані ціни на зернові знизились на 20 % . Зменшення субсидій дозволило Аргентині в 2000 році збільшити експорт зернових на європейський ринок. МЕРКОСУР вже зайняв на ньому досить міцні позиції в ділянці продуктів сільського господарства.

З'явились ознаки досягнення компромісу на переговорах про створення зони вільної торгівлі, пов'язаної з вирішенням проблеми доставок сільськогосподарських продуктів на ринок ЄС. Представник Аргентини у ВТО та ЄС Роберто Лавагна у листопаді 2000 року заявив, що "південноамериканське об'єднання піде на поступки у тому, що найбільше цікавить Європу" [7].

Перша спільна нарада зі співпраці між ЄС та МЕРКОСУР відбулась 24 листопада 1999 року. Перші 8 раундів переговорів стосувались здебільшого політичних питань та організації співпраці. Дев'ятий раунд переговорів ЄС — МЕРКОСУР відбувся 17—21 березня 2003 року в Брюсселі. ЄС та МЕРКОСУР ще раз підтвердили зобов'язання сприяти ефективнішим переговорам. Обговорено введення спільних тарифів та досягнуто угоди з питань державних закупівель. Більше того, результатом цього раунду стала розробка Плану дій із сприяння бізнесу. Цей етап переговорів став значним кроком у впровадженні Програми РІО. Було погоджено, що на наступному раунді обговорюватимуться пропозиції сторін щодо вдосконалення тарифів, а також відбудеться обмін пропозиціями щодо державних закупівель.

Десятий раунд переговорів відбувся в Асунсьйоні 23—27 червня 2003 року. Як і було вирішено, на порядку денному стояли проблеми вдосконалення тарифів на експорт товарів, послуг, захист інтелектуальної власності, механізм вирішення суперечок у сфері торгівлі. Проведено також обговорення майбутніх договорів — Угоди щодо експорту алкогольних напоїв та Плану дій із сприяння бізнесу. Цей раунд відбувся після саміту МЕРКОСУР що проходив 18 червня в Асунсьйоні. На розгляд було винесено питання зміцнення митного союзу та подальшого створення спільного ринку. Також запропоновано створити регіональний парламент МЕРКОСУР.

На одинадцятому раунді переговорів у Брюсселі 2—5 грудня 2003 року сторони докладно розглянули статті Договору про союз, що стосуються політичного діалогу, питань співпраці та кінцеві положення. Представники ЄС внесли деякі нові пропозиції з цих питань, які були взяті до уваги делегацією МЕРКОСУР. На переговорах з питань торгівлі спостерігався прогрес у галузях доступу на ринки товарів, державних закупівель, сприяння веденню бізнесу та захисту інтелектуальної власності.

Дванадцятий раунд переговорів відбувся в Буенос-Айресі 8—12 березня 2004 року. Нарешті було вирішено практично всі політичні питання та питання співпраці, викладені у Договорі про Союз, за винятком деяких положень, що потребують узгодження. Також досягнуто успіху у питаннях торгівлі та завершено обговорення проблем конкуренції та мит. Сторони підтвердили свої зобов'язання розробити остаточні пропозиції з усіх інших питань, що регулюватимуть торгівлю, до середини квітня 2004 року. Наступна зустріч відбулася 3—7 травня цього ж року в Брюсселі. Крім того, у 2004 році пройшли такі спільні зустрічі: червень чотирнадцятий раунд переговорів у Буенос-Айресі, липень — п'ятнадцятий раунд у Брюсселі, травень — зустріч міністрів у межах саміту ЄС—ЛАІ у Мехіко, жовтень — зустріч міністрів у Брюсселі.

Слід також зазначити, що в останні роки МЕРКОСУР все активніше співпрацює з регіональними міжнародними організація ми, членами яких є країни колишнього соціалістичного табору-Прикладом такої співпраці став бізнес-форум ГУУАМ — ОЧЕС — МЕРКОСУР, що відбувся в Криму 3—4 липня 2003 року. Його мета — сприяти виробленню спільних механізмів здійснення торговельних зв'язків згідно з умовами Всесвітньої організації торгівлі та розширювати економічну співпрацю. Йшлося про вирішення соціальних завдань — ліквідацію невиправданих бар'єрів у зовнішній торгівлі, вдосконалення її механізмів та інфраструктури, активізацію інвестиційної діяльності. Крім представників країн-членів ГУУАМ, ОЧЕС, МЕРКОСУР, до участі у форумі були запрошені представники ділових кіл з Європейського Союзу та держав —

сусідів України. Проводилися зустрічі, переговори, круглі столи з широкого кола питань, а саме — функціонування транспортних коридорів, боротьба з фальсифікацією та контрабандою товарів і презентація інвестиційних проектів.

Крім того, поглиблюється співпраця МЕРКОСУР з Росією. Так, 16 грудня 2003 року міністри закордонних справ країн Південного спільного ринку та Росії підписали спільну заяву про співробітництво. У ній підкреслюється необхідність поглиблення та диверсифікації політичного діалогу між Росією та членами об'єднання, взаємодії в різних сферах. Як зазначається в заяві, Росія та країни МЕРКОСУР планують створити механізм політичного діалогу та співпраці для вирішення низки важливих завдань, серед яких взаємодія в межах багатосторонніх форумів з питань міжнародного миру та безпеки, міжнародного тероризму, незаконного продажу наркотиків та організованої злочинності.

Незважаючи на все, найважливішим завданням для МЕРКОСУР на початку XXI століття залишається пошук і втілення таких варіантів розвитку, які б відповідали місцевим умовам і дали б змогу країнам регіону поєднати оновлення економіки з інтересами більшості суспільства, інтеграцію у світове господарство — зі збереженням власних цивілізаційних підвалин.

3.1.5. Перспективи та проблеми МЕРКОСУР

Дослідивши основні аспекти створення і діяльності МЕРКОСУР, можна дійти висновку, що на цьому етапі існують проблеми, від подолання яких залежатиме майбутнє організації. Ось короткий огляд цих проблем та прогноз подальшого розвитку подій. Створення понад 10 років тому МЕРКОСУР було сприйнято з величезним ентузіазмом. На початку організація виявила себе як один з найбільших торговельних блоків у світі. Зі створенням об'єднання товарообіг між країнами-членами МЕРКОСУР збільшився

в 4 рази. Але наслідком економічних проблем у регіоні, які починаються з 1998 року, стало зменшення обсягів торгівлі всередині блоку, яка сьогодні становить лише 20 % від загального обсягу торгівлі МЕРКОСУР.

Лідером МЕРКОСУР безсумнівно є Бразилія — економічно і політично сильніша від інших країн. її ще називають "латиноамериканською Францією", оскільки вирішення багатьох проблем залежить саме від неї. Бразилія наполягала на митному союзі МЕРКОСУР з відносно високим єдиним зовнішнім тарифом (13,5%) для захисту національних виробників засобів виробництва. Але МЕРКОСУР постійно відходить від єдиного тарифу і ухиляється від виконання своїх правил, тим самим підриваючи довіру до себе [14].

Зруйновані надії. Перший удар МЕРКОСУР був нанесений девальвацією бразильського песо у січні 1999 року, внаслідок якого підприємства Бразилії стали більш конкурентоспроможними порівняно з іншими країнами-членами блоку. Бразильське песо знецінилось майже на 55 % відносно долара і майже так само стосовно країн-членів МЕРКОСУР.

У свою чергу, Аргентина прийняла рішення про тимчасове припинення дії єдиного зовнішньоторговельного тарифу на імпорт інформаційно-технологічних продуктів, автомобілів та сільськогосподарського обладнання, а в майбутньому вирішила застосовувати його лише до деяких груп товарів. Тарифи на імпорт споживчих товарів в Аргентину були підвищені на 35 %. Відразу після Аргентини про аналогічні заходи захисту заявив Уругвай, вважаючи, що єдиний зовнішньоторговельний тариф тільки підтримує неефективні компанії Бразилії, одночасно не допускаючи нові технології на ринки сусідів. Таким чином, країни МЕРКОСУР були змушені купувати товари всередині митного союзу часто дорожче, ніж на інших ринках. Між країнами виникла низка торгових суперечок. Аргентина звинувачувала Бразилію в демпінгу, в той час як Бразилія Аргентину — в протекціонізмі.

Проблеми МЕРКОСУР виходять однак за межі митного союзу-Відсутність координованої макроекономічної політики, внутрішні розбіжності та торговельні суперечки, неефективні органи з формування політики і прийняття рішень ще більше посилюють дезінтеграцію в блоці.

У грудні 2000 року країнам МЕРКОСУР вдалося "відновити" блок, домовившись про гармонізацію економічної статистики, встановлення єдиного для МЕРКОСУР рівня інфляції (5 %) на період 2002-2005 років і державного боргу на 2002 рік, який не перевищуватиме 3 % ВВП. Тим не менше основні дискусійні питання залишились відкритими. У спільному ринку нема єдиної політики стосовно ведення сільського господарства, що ускладнює торговельні переговори з іншими країнами. Блоку не вдалося узгодити єдині митні норми, проблеми конкуренції і субсидіювання.

До того ж, більшість суперечок і надалі вирішуються завдяки втручанню президентів країн, а не згідно з встановленими правилами. Створення органу з вирішення торговельних суперечок значно послабило б напругу в МЕРКОСУР. Але Бразилія завжди була проти створення такого органу, вбачаючи в цьому втрату суверенності. Та й створення МЕРКОСУР для неї спочатку було засобом досягнення більшого впливу в світі.

МЕРКОСУР потребує перегляду спільних інтересів і єдиної політики. Без цього він може перетворитися на союз, в якому торговельні зв'язки між країнами-членами будуть не міцнішими, ніж у кожної з них з країнами поза блоком. Так, Аргентина і Бразилія (кожна окремо) вели переговори з Мексикою та іншими країнами, Чилі сіли за стіл торговельних переговорів зі США, про угоду з НАФТА подумують Уругвай та Парагвай.

Збільшення обсягів торгівлі і посилення політичної співпраці між країнами-членами сприяло зміцненню стабільності, демократії і проведенню економічних реформ в регіоні за 10 останніх років. Якщо інтеграція продовжиться, вигоду одержать всі. Для цього Бразилії необхідно зробити деякі поступки і знизити зовнішньоторговельний тариф. Адже економіки інших південноамериканських країн орієнтовані на експорт більше, ніж Бразилія, і потребують нових ринків збуту.

Велика сім'я. Для США створення зони вільної торгівлі Америк (ФТАА) є найкращим способом досягти просування їх торговельної політики. Договір практично є розширенням НАФТА (США, Канада, Мексика) на південь і повинен вступити в дію до кінця 2005 року. У випадку успішного завершення переговорів в зоні вільної торгівлі опиняться 800 млн осіб. Сумарний ВВП країн, щодо ввійдуть в неї, у 2000 році становив 11 трлн дол. Якщо діяльність цього союзу буде настільки ефективною, як створення НАФТА, то на всьому континенті почнеться торговельний бум [13].

Однак договору, прийнятного для всіх 34 країн, досягнути буде нелегко. На вимогу США за недемократичний режим виключена Куба і Гвіана, яка офіційно є частиною Франції. Так історично склалось, що найбільші країни континенту не дуже прагнули до розвитку торгівлі між собою, надаючи перевагу веденню справ з колишніми колоніальними господарями в Європі. У 90-х роках економічна лібералізація і створення регіональних торговельних блоків, таких як НАФТА і МЕРКОСУР, призвело до того, що обсяг торгівлі на континенті збільшувався швидше, ніж ВВП і обсяги світової торгівлі в цілому. Однак ринки Південної Америки залишаються менш відкритими, ніж ринки азіатських "тигрів".

Бразилія намагалась переконати своїх південноамериканських сусідів не поспішати з ФТАА або об'єднатися і виступити єдиним фронтом проти США. Однак її стратегія зазнала провалу, коли США почали переманювати сусідів ідеєю розширення доступу на найбільший споживацький ринок світу. Президенту Чилі США обіцяли підписати двосторонній торговельний договір. Заковтнули гачок і Аргентина з Уругваєм, давши при цьому зрозуміти, що будь-яке блокування переговорів щодо ФТАА не стримає їх від укладення двостороннього торговельного договору з США [13].

Бразилія зрозуміла, що ФТАА — не настільки далека перспектива, як їй видавалось. Однак, загальної впевненості в тому, що ФТАА буде благом для Бразилії, немає. Прибічниками ФТАА виступають конкурентоспроможні текстильна, сільськогосподарська, металургійна і керамічна галузі. Серед галузей, які найбільше бояться вільної торгівлі — машинобудівна, хімічна і виробництво електронних товарів — саме ті, які декілька років поспіль захищались від закордонних конкурентів за допомогою протекціоністських тарифів. У результаті їм не потрібно було прагнути до досягнення продуктивності, технологій і маркетингу світового рівня. Це вже в котрий раз доводить помилковість думки про те, що вільна торгівля перешкоджає становленню конкурентоспроможних галузей. Виживуть сильніші, і ФТАА може тільки пришвидшити цей процес.

Побоювання Бразилії, що США прагнуть перетворити її з експортера промислових товарів високої вартості у виробника товарів низької вартості, яким вона була історично, — не зовсім паранойя. Зараз щодо експорту Бразилії в США діють багаточисленні квоти, цінові обмеження тощо. Ліквідувати деякі з них для Буша дуже важко з політичної позиції. Фактично, США можна описати як бастіон від вільної торгівлі. Навіть НАФТА не може вплинути на рівень протекціонізму в США, що підтверджують антидемпінгові заходи стосовно канадських виробників. У новій адміністрації Президента США склалося більш категоричне ставлення до своїх торговельних партнерів, яке вимагає від них однозначних рішень — так або ні. Стратегію торговельної політики нової адміністрації можна описати таким чином: якщо переговори з ВТО рухатимуться повільно — концентруємося на ФТАА, якщо існуватимуть перешкоди в переговорах про ФТАА — підпишемо двосторонній договір з країнами, які захочуть цього, наприклад Чилі.

Однак поряд з можливостями існують і проблеми. Значна диспропорція сил між США і її південними сусідами означає, що міжамериканські відносини ніколи не перестануть бути конфліктними.

Пропозиція ЄС. З 1995 року обсяги торгівлі між ЄС і країнами МЕРКОСУР значно збільшились, і в 2000 році обсяг експорту ЄС в чотири країни МЕРКОСУР досяг 23,4 млрд евро, в той час як імпорт цих країн в ЄС становив лише 18,4 млрд евро. ЄС експортує з країн-членів МЕРКОСУР в 5 разів більше, ніж США, завдяки чому він став найбільшим торговельним партнером латиноамериканського торгового блоку [7, с 26].

Негативне сальдо в торгівлі сільськогосподарськими продуктами між ЄС і МЕРКОСУР сягає майже 7,8 млрд евро. Частка МЕРКОСУР в експорті сільськогосподарських продуктів ЄС становить 1,7 %, в той час як 16 % імпорту продуктів сільського господарства в ЄС поступає з МЕРКОСУР.

Пропозиція ЄС: надання протягом 10 років пільг на імпорт сільськогосподарської продукції на суму 2,2 млрд євро, 4,1 млрд євро — для промислових товарів і близько 500 млн евро — на імпорт продуктів риболовства. Таким чином, загальна сума запропонованих пільг звільнить від мита 80 % сільськогосподарських товарів, які сьогодні імпортуються. ЄС вже надає пільги на суми 5,8 млрд евро на імпорт сільськогосподарської продукції

з ринків МЕРКОСУР і 4,7 млрд евро — на імпорт промислових товарів щорічно [7]. Пропозиція ЄС вигідніша для МЕРКОСУР, оскільки вона виходить за межі торговельної угоди і включає тех нічну і політичну допомогу, а також сприяння у розвитку.

Внаслідок внутрішніх суперечок у блоці відповіді на свою пропозицію ЄС поки що не отримав. Найімовірніше, Європа сумирно чекатиме відповіді, адже можливість вступу країн МЕРКОСУр в зону вільної торгівлі Америк загрожує ЄС втратою значної частини ринку.

У пошуках шляху. Основною причиною суперечок у МЕРКОСУР стала неузгодженість подальших дій країн-членів. Посилення МЕРКОСУР передбачає згуртування країн-членів і встановлення механізму врегулювання суперечок та інших інститутів для укріплення блоку. МЕРКОСУР повинен виробити чіткі правила, які будуть обов'язковими і дадуть можливість компаніям у будь-якій з країн-членів вільно і на рівних правах виходити на інші ринки. Ці проблеми повинні вирішитись до того, як МЕРКОСУР почне рухатись в будь-якому напрямку, тому що організація не дозволяє блоку адекватно реагувати на важливі події та зміни. Ніхто, звичайно, не пропонує порівнювати Парагвай та Бразилію. Бразилія, безсумнівно, залишиться лідером, і повинна зрозуміти, що це покладає на неї як політичну, так і економічну відповідальність.

Бразилія ще потребує низки структурних реформ, в тому числі зниження податків і відсоткових ставок, що дозволить зменшити операційні витрати бразильських компаній до того, як вони зазнають іноземної конкуренції. Останнім часом країна збільшила вимоги до ЄС та США стосовно обмежень імпорту. Найважливіше, щоб Бразилія не перегнула палицю, наслідком чого може стати ще більше віддалення країн МЕРКОСУР, які прагнуть швидко розширити торгівлю та інвестиції.

МЕРКОСУР не повинен обмежувати стратегію майбутнього розвитку міжамериканським союзом, а розширювати свою діяльність і на інші ринки — Європи чи Азії. Адже ці ринки є найбільшим імпортерами продуктів харчування, що має для МЕРКОСУР величезне значення. На відміну від пропозиції ЄС, ФТАА має фіксовані терміни, але і чимало проблем: поки не буде досягнуто згоди щодо всіх аспектів, договір не буде підписаний. До того ж, проект ФТАА, який є суто комерційним, не треба плутати з політичним,

інтеграційним і стратегічним проектом МЕРКОСУР. ФТАА не спрямований проти МЕРКОСУР, як багато хто вважає. Не можна порівнювати різні категорії [14].

Єдність чи її відсутність у МЕРКОСУР значно вплинуть на майбутнє міжамериканської торгівлі. Члени блоку можуть докласти зусиль і підтримати спільну торговельну політику або можуть вести переговори про ФТАА на двосторонній підставі. Аналогічно якщо конфлікт між країнами продовжуватиметься, торговельні переговори між МЕРКОСУР та ЄС, що передбачає значне зниження тарифів, можуть опинитися під загрозою.

Як повідомив Президент Бразилії Кадросо, МЕРКОСУР — "наша доля", в той час як ФТАА — "лінія політики". Він має рацію. Тісніші стосунки — в торгівлі, політиці і сфері інфраструктури — вигідні для членів МЕРКОСУР. Лідери всіх країн блоку вважають дуже важливим збереження митного союзу, однак, визнають необхідність інвестицій і розширення ринку. Президент Аргентини зазначив: "Ми прагнемо інтеграції в МЕРКОСУР, ФТАА та ЄС" [13].

Отже, з огляду на вищесказане, можна зробити такі висновки:

1. Південний спільний ринок МЕРКОСУР створений в 1995 році на підставі Асунсьйонського договору, підписаного 26 березня 1991 року чотирма країнами: Бразилією, Аргентиною, Уругваєм та Парагваєм. Мета договору — формування зони вільної торгівлі та спільного ринку. З 1996 року з'явилися два асоційованих члени Чилі та Болівія. Створенню МЕРКОСУР передували багато-етапні переговори між двома лідерами блоку — Бразилією та Аргентиною, а Уругвай та Парагвай, менші та економічно слабші країни, до переговорного процесу приєднались лише на завершальному етапі. Асунсьйонський договір був лише першим кроком У напрямку переходу до створення спільного ринку. Такий перехід закінчився 31 грудня 1994 року. Завершення перехідного періоду пов’язують з підписанням Протоколу в Оуро-Прето. У ньому йдеться про вільний рух товарів, який передбачає нульові тарифи. У цьому Протоколі також встановлено спільні зовнішні тарифи, план гармонізації торгівлі, вдосконалено інституційну систему. Цей Протокол вступив у дію з січня 1995 року.

2. Згідно з Асунсьйонським договором, метою МЕРКОСУР є створення зони вільної торгівлі та спільного ринку. Для досягнення цього договором передбачається:

— вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень;

— встановлення спільного зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація позицій на регіональних і міжнародних економічних конференціях;

— координація макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та будь-яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами договору;

— гармонізація законодавства в цих сферах для зміцнення інтеграційних процесів.

Що стосується інституційної структури, то договором передбачається створення Ради спільного ринку як найвищого органу, відповідального за прийняття рішень. Виконавчим органом, у компетенцію якого входить реалізація прийнятих Радою рішень, є Група спільного ринку. Крім того, Протоколом в Оуро-Прето передбачено створення робочих груп з економічних та соціальних питань. Організацію роботи МЕРКОСУР забезпечує Секретаріат зі штаб-квартирою в Монтевідео.

3. Нині торгівля в країнах Латинської Америки та Карибського Басейну переживає величезний бум. Звісно ж, це стосується і МЕРКОСУР. Для успішної торгівлі блоку розроблений спільний зовнішній тариф, який становить в середньому 11 %, коливаючись від 0 до 20 % . Однак існують винятки щодо телекомунікацій та інформаційного сектора. Вони становлять 12 % всієї тарифної системи.

Проте Асунсьйонським договором не передбачено регулювання соціальних питань. Однак вже на час підписання договору стало зрозуміло, що економічна інтеграція не буде успішною, якщо не враховуватимуться соціальні питання. Тому Протоколом в Оуро Прето передбачено створення робочих груп, які займаються соціальними питаннями.

Дуже динамічно розвиваються стосунки країн-членів МЕРКОСУР з сусідами. Дедалі частіше йде мова про створення панамериканської зони вільної торгівлі. Крім того, велика частка експорту та імпорту МЕРКОСУР припадає на ЄС, який вбачає в цьому молодому інтеграційному об'єднанні надійного та перспективного партнера.

4. Створення понад 10 років тому МЕРКОСУР було сприйнято з величезним ентузіазмом. На початку організація виявила себе як один з найбільших торговельних блоків у світі. Зі створенням об'єднання товарообіг між країнами-членами МЕРКОСУР збільшився в 4 рази. Але економічні проблеми в регіоні, які починаються з 1998 року, спричинили зменшення обсягів торгівлі всередині блоку, яке сьогодні становить лише 20 % від загального обсягу торгівлі МЕРКОСУР. Проблеми існують через невизначеність керівництва МЕРКОСУР щодо майбутнього — створення панамериканської зони вільної торгівлі чи поглиблення співпраці з ЄС.