Кучик Міжнародні економічні відносини

В останні десятиріччя XX століття розвиток економічних та політичних процесів у різних регіонах континентів відбувався під впливом багатьох чинників та подій, але аналіз змін в економічній та політичній сферах світу дозволяє виділити дві превалюючі тенденції: сепаратизм та інтернаціоналізація з переходом до глобалізації. У першому випадку яскравими прикладами можуть слугувати сепаратистські рухи в провінції Квебек, Шотландії, Уельсі та Іспанії, а в другому — тенденції до інтернаціоналізації та транс-націоналізації економічних процесів в Європі та Америці. Ці дві тенденції, що, на перший погляд, суперечать одна одній, досить вагомо впливають на формування зовнішньої та внутрішньої політики країн світу, виявляють нові аспекти конфліктів, що сформувались історично. Водночас вони допомагають знайти нові рішення та новий погляд на існуючі проблеми, як це відбувається в Канаді, де під час загострення квебекського сепаратизму поряд з розглядом варіанта виділення провінції в суверенне державне утворення як націоналісти, так і прихильники уряду не могли не враховувати значення об'єднаної Канади в інтеграційних процесах на американському континенті, а також такі проблеми, як ускладнення та послаблення економічних зв'язків з іншими провінціями, з якими Квебеку довелось би зіткнутись у випадку відокремлення.

Вже понад два століття Америка для європейців та для населення інших континентів є "землею обітованою", відокремленою від інших країн морями та океанами. Та й самі "засновники" Америки були переконані в її особливій долі та покликанні.

З розпадом СРСР, здавалося б, у світі залишилась єдина наддержава — США. Та 90-ті роки XX ст. ознаменувались перерозподілом сил та сукупного світового обсягу виробництва, а також концентрації могутності у п'яти центрах, якими є Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Японія, Китай та Європейський Союз. Власне це й підштовхнуло США до створення НАФТА, яка за їх задумом мала стати противагою ЄС у світі.

Оскільки регіональне регулювання в країнах Американського континенту здійснюється багатосторонніми економічними організаціями, банками розвитку, інвестиційними корпораціями, метою яких є підтримка економічного розвитку їх членів, США вирішили використати вже усталену модель економічної інтеграції та політичної єдності — зону вільної торгівлі. Світовий досвід свідчить, що зони вільної торгівлі популярні. Такого висновку можна дійти, перелічивши укладені Угоди про зони вільної торгівлі.



Наша мета — аналіз процесів інтернаціоналізації та глобалізації в Північноамериканському регіоні на прикладі Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА, мовою оригіналу — NAFTA: North American Free Trade Area), аналіз передумов створення та історичних етапів політичного розвитку організації, її функціонування в країнах-членах, а також позицій НАФТА на сцені театру міжнародних відносин. Значне місце відводиться змінам в економіках країн-членів інтеграційного утворення, оскільки це є невід'ємною частиною аналізу результатів НАФТА як договору, що є в першу чергу економічним.

З огляду на те, що ця тема недостатньо ґрунтовно досліджена у вітчизняній літературі, довелось базуватись в основному на матеріалах, наданих мережею Інтернет на сайтах "НАФТА" та "Інтеграційні процеси". Окрім того, використано праці закордонних авторів стосовно Північноамериканської зони вільної торгівлі, насамперед, це книга Крістена Бауера "НАФТА", а також електронне видання книги Олександра Шефера "Ein amerikanischer Wirtschafts(t)raum von Alaska bis Feuerland: NAFTA und die Integrationsperspektiven".

3.3.1. Передумови та етапи створення НАФТА

3.3.1.1. Попередники НАФТА — мексиканські

"макіладори" та канадсько-американська КУСТА

Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі і початок її функціонування цілком відповідають логіці розвитку інтеграційних процесів, що відбуваються нині у світі. Угодою про НАФТА було узаконено те, що окреслювалось вже тривалий час. Адже відносно вільний рух товарів між США та їх південним сусідом Мексикою існував ще на початку минулого століття. На перший план, звичайно, виходить заснування у північно-мексиканських прикордонних зонах у кінці 60-х років перших підприємств типу "макіладор" (ісп. maqiular — переробка). "Макіладорська промисловість" означає "монтажні підприємства". Таким чином "макіладори стали мексиканським варіантом Вільних зон продукції (FPZ). Переробні заводи могли імпортувати окремі деталі та експортувати змонтовані вироби, не сплачуючи мит. Американські компанії використовували переваги в коштах мексиканських "макіладор": низька заробітна плата, низькі соціальні та екологічні стандарти. За даними Міжнародного об'єднання вільних профспілок, "у середині 1995 року у Мексиці існувало вже понад 2700 "макіладор", в яких було зайнято понад 676 тис. робітників" [23]. Такі підприємства були вигідними, безперечно, для США: вся трудо- та капіталомістка переробка проводилась у Мексиці при невеликих витратах на зарплатню та екологію. Кінцеві продукти постачались у США без жодного ввізного чи вивізного мита. І вже у листопаді 1987 року уряди США та Мексики підписали "Угоду про торгівлю та інвестиції".

Щодо відносин США з їх північним сусідом Канадою, то слід звернути увагу на те, що вільна торгівля деякими товарами існувала між ними ще у XIX ст. Вона, щоправда, була перервана кризою світового економічного розвитку, але все ж у 60-х роках XX ст. обидві держави вдались до нових ініціатив. Так, у 1965 році між США та Канадою була підписана Угода про торгівлю продукцією автомобільної промисловості. Переговори щодо зачислення до товарів, включених у вільний обіг, продукцій інших галузей промисловості були безрезультатними аж до 1986 року. Власне тоді США та Канада об'єднали зусилля для створення найближчим часом двосторонньої зони вільної торгівлі. Результатом усіх переговорів стало підписання у лютому 1988 року Угоди про вільну торгівлю між США та Канадою (CUSTA чи CUSFTA: Canada-United States Free Trade Agreement), що набула чинності 1 січня 1989 року. Як пише у своїй книзі Ю. В. Шишков, створення зони вільної торгівлі між США і Канадою було "не стільки початком інтеграційного процесу, скільки першим широкомасштабним де Юре реального інтегрування США і Канади, де-факто якого відбувається уже давно" [18]. Цю угоду було укладено з метою:

1) скасування всіх митних тарифів до 1998 року і суттєвого зниження всіх інших тарифів у торгівлі товарами та послугами між обома країнами;

2) сприяння чесній конкуренції;

3) лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, автомобілями, енергоресурсами, а також лібералізації фінансових слуг, державних замовлень та інших сфер;

4) лібералізації умов для інвестування;

5) введення ефективних адміністративних процедур та вирішення дискусійних проблем;

6) закладення основ для подальшого двостороннього та багатостороннього співробітництва [12].

Щоправда, цієї єдності було досягнуто лише в межах Договору про CUSTA. Щодо зовнішньої політики, то "зовнішні тарифи кожна з країн встановлювала самостійно" [17].

3.3.1.2. Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі — НАФТА

Рушійною силою створення НАФТА була Мексика. У лютому 1990 року мексиканський президент Карлос Салінас де Гортарі (Carlos Salinas de Gortari) висловив намір укласти зі США угоду про вільну торгівлю. Його план тоді схвалив президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш (George Bush). "Стабілізація мексиканського економічного процесу перебудови мала для північного сусіда більш політичне, аніж

економічне значення: успіх економічних реформ забезпечив би вищий рівень життєвого стандарту у Мексиці і таким чином наблизив би його до американського, завдяки чому припинилася б нелегальна міграція мексиканців, головною причиною якої й були низькі життєві стандарти" [27].

11 червня 1990 року два президенти США та Мексики, Джордж Буш та Карлос Салінас, зустрілись з метою розпочати переговори про утворення зони вільної торгівлі між двома країнами. Коли партнери зібрались повторно, на рік пізніше (12 червня 1991 року), до них долучився новий учасник — Канада. Власне, сталось це з огляду на те, що через об'єднання у нову зону вільної торгівлі лише США та Мексики виникла б прихована загроза обмеження досягнень та дії Канадсько-американської угоди про вільну торгівлю 1989 року (CUSTA). На цій першій офіційній зустрічі партнери в особах американського президента Дж. Буша, мексиканського

президента К. Салінаса та канадського прем'єр-міністра Б. Малроуні (Brian Mulroney) утворили 17 робочих комісій із 6 ділянок дискусії. Виключеними з кола проблем, що обговорювались за лишались зовнішня заборгованість та свобода пересування робочої сили. Соціальні питання та проблеми охорони навколишнього середовища також дискутувалися. їх, щоправда, не виділили в окрему тему.

Рівно через 14 місяців після початку переговорів, 12 серпня 1992 року, громадськості був представлений готовий проект Угоди про вільну торгівлю у Північній Америці. Підписуючи цей договір, американський президент назвав його "двигуном американського економічного зростання, що надасть змогу створити сотні тисяч високооплачуваних робочих місць та забезпечити Сполученим Штатам Америки високий рівень конкурентоспроможності" [15]. 7 жовтня того ж року Угоду підписали міністри торгівлі Мексики, Канади та США. 17 грудня 1992 року глави урядів трьох держав засвідчили своїми підписами чинність угоди, яку національні парламенти ратифікували лише через рік. 1 січня 1994 року Північноамериканська угода про вільну торгівлю набула чинності. Ця тристороння угода, що складається з 22 розділів та 2200 статей, передбачає поступове, протягом 15 років, усунення перешкод розвиткові торговельного обміну між північноамериканськими державами. її метою є сприяння вільному руху капіталів на території всього континенту, де зараз мешкає близько 370 млн осіб. "Це буде найбільший у світі єдиний торговельно-економічний простір зі щорічним обсягом виробництва понад б трлн дол. США (валовий внутрішній продукт США становить 5,5 трлн дол., Канади — 600 млрд, Мексики — 300 млрд)" [20]. Крім цього, Угода включає низку договорів із соціально-трудових проблем, урегулювання суперечок у галузі субсидій, демпінгу, засобів економічного захисту, а також договори з "додаткових аспектів", що передбачають як можливість "мирного врегулювання" суперечок, так і застосування до країн-порушниць договорів штрафів у роз мірі 20 млн дол. США на рік чи торговельних санкцій.

Цілі Угоди про НАФТА відображені в її преамбулі. Держави члени Північноамериканської зони вільної торгівлі вбачають мету організації у "зміцненні особливих уз дружби та співробітництва між націями; внеску в гармонійний розвиток та розширення світової торгівлі і забезпеченні зростання міжнародної співпраці; створенні розширеного та безпечного ринку товарів та послуг, що виробляються на територіях держав-членів; усуненні перешкод у торгівлі; встановленні чітких та взаємовигідних правил управління торгівлею...; створенні нових робочих місць та покращенні умов життя і праці...; стійкому розвитку" [16].

3.3.1.3. Основні положення Угоди про НАФТА

3.3.1.3.1. Основні положення торгівлі товарами

Передбачається значне усунення всіх тарифів на північноамериканські товари відповідно до правил НАФТА про походження товарів. Для більшості товарів мита буде скасовано відповідно до здійснення угоди або поступово ліквідовано впродовж від п'яти до десяти років. Також передбачається усунення всіх заборон та кількісних обмежень (квот та ліцензій) із особливими правилами для торгівлі в сільському господарстві, автотранспортними засобами, енергією і текстильними товарами: згідно з Угодою про НАФТА, "якщо інше не передбачено договором, жодна країна не може застосувати обмеження на імпорт будь-яких товарів з іншої країни чи на експорт товарів у іншу країну, за винятком тих випадків, які передбачені статтею XI ГАТТ".

Правила походження виробу

Товари вважаються північноамериканського виробництва, якщо вони повністю північноамериканські або настільки трансформовані в регіоні НАФТА, що зазнають конкретних змін у тарифних класифікаціях (у такому випадку частка північноамериканського компоненту у переробці товару залежно від методу повинна становити не менше 50—60 %). У деяких випадках товари, крім того, повинні містити певний відсоток обсягу північноамериканського виробництва для відповідності тарифній класифікації, а також підпадати під особливі правила походження (це стосується особливих галузей промисловості: виробництво комп'ютерів, автомобілів та прикрас).

Сільське господарство

Після набуття угодою чинності Мексика та Сполучені Штати Америки негайно скасовують усі нетарифні бар'єри в торгівлі сільськогосподарською продукцією, перетворюючи їх у квоти або звичайні тарифи. За небагатьма винятками, всі тарифні бар'єри між Мексикою та США буде ліквідовано не пізніше десяти років після введення в дію угоди. Мексика та Канада поступово усунуть усі бар'єри у торгівлі більшістю сільськогосподарських продуктів.

Автотранспортні засоби

Перешкоди у торгівлі та інвестиційні обмеження в автотранспортних товарах усуватимуться протягом десятирічного перехідного періоду. Щоб підпадати під преференційний тарифний режим, автотранспортні засоби повинні містити певний відсоток північноамериканського виробництва: від 60,0 до 62,5 % .

Текстиль та одяг

Мита на текстиль та одяг, вироблені у Північній Америці, які відповідають правилам походження НАФТА, буде ліквідовано відразу або протягом десяти років.

Державні замовлення

Значний ринок державних замовлень буде організований послідовно в кожній з країн-учасниць для постачальників регіону НАФТА на взаємовигідній основі.

Торгівля послугами

Включення до НАФТА розділу про торгівлю послугами має велике значення для країн-учасниць, особливо для Мексики, оскільки, починаючи з 80-х років, послуги становлять більшу частину ВВП країни, а рівень зайнятості у цій сфері сягає відповідно 60 % . Угода про НАФТА охоплює всі види послуг, включно з фінансовими, винятком є лише послуги авіаційних та морських перевезень, бухгалтерського обліку, архітектури, наземних транспортних перевезень, видавничі, комерційної освіти, реклами, радіотрансляції, будівництва, туризму, охорони здоров'я, а також юридичні, консалтингові та інжинірингові послуги. Вимоги до ліцензування та сертифікації не послаблюються, проте відповідно до принципу недискримінації ліцензування таких видів послуг, як юридичні, медичний та бухгалтерський облік, повинно відповідати об'єктивним критеріям та створювати умови для конкуренції, однак не за національною ознакою.

Фінансові послуги

Постачальники фінансових послуг країн НАФТА можуть роз починати банківські, страхові, з цінними паперами та інші види фінансових операцій у будь-якій іншій країні НАФТА. Кожна країна також повинна дати дозвіл своїм резидентам купувати фінансові послуги в іншій країні-учасниці.

Інвестиції

Протягом багатьох років дискусії щодо питань інвестицій були джерелом суперечок між США, Канадою та Мексикою. У результаті, згідно з Угодою про НАФТА, для інвесторів північноамериканського регіону в кожній з країн-членів встановлюється недискримінаційний режим стосовно створення підприємств, придбання компаній, розширення та управління. Одним із досягнень Угоди вважається ліквідація цілої низки обмежень та вимог для іноземних інвесторів (як це було у Мексиці): обов'язковий експорт визначеної кількості товарів та послуг, обов'язкове використання вітчизняних товарів та послуг, обов'язкова передача технологій. Згідно з Угодою, інвестори зі США, Канади та Мексики отримують такі права з метою більш вільного ведення справ: право на репатріацію прибутків і капіталу, право на отримання справедливої компенсації у випадку експропріації, право на врегулювання суперечок між інвесторами та урядами в арбітражі. Однак Мексика таки збереже заборону на іноземні інвестиції у таких секторах, як енергетична галузь, залізничні шляхи та ін.

Інтелектуальна власність

Кожна країна повинна здійснювати адекватний та ефективний захист і забезпечити права інтелектуальної власності на базі національного режиму.

Навколишнє середовище

Кожна країна зобов'язується виконувати угоду відповідно до потреб захисту довкілля і стабільного розвитку.

3.3.1.3.2. Порядок вирішення суперечок

Угода про НАФТА не залишила поза увагою питання вирішення суперечок між країнами-членами, встановивши 3 етапи здійснення арбітражу: на першому етапі проводяться переговори між сторонами з метою задовільного вирішення суперечок; якщо протягом першого раунду переговорів не вдасться дійти згоди, то справа переходить на розгляд Комісії; якщо Комісія не зможе врегулювати суперечку, то вона розглядається групою спеціалістів, яка складається з 5 членів і гарантує справедливе вирішення проблеми.

3.3.2. Національні інтереси у Північноамериканській зоні вільної торгівлі

3.3.2.1. США: успіхи експорту versus соціальні кошти

У Сполучених Штатах Америки є чимало опонентів угоди: профспілки, котрі побоюються напливу дешевої робочої сили з Мексики, дрібні підприємці та фермери, які традиційно занепокоєні перспективою збільшення конкуренції, а також противники зростання імміграції до США. Американські критики НАФТА висувають декілька звинувачень, що "НАФТА

1) коштуватиме США робочих місць; 2) змусить фірми США переміститись до Мексики; 3) збільшить еміграцію з Мексики до США; 4) спричинить інтенсивний мексиканський експорт, щоб "заполонить" США товарами; 5) дозволить Мексиці стати сміттєвим звалищем для фірм США; 6) буде вигідною тільки для південних прикордонних штатів"

За угоду виступила еліта: колишні президенти США і провідні урядовці, об'єднання преси та університети, представники великих промислових підприємств та фінансових установ тощо, одним словом, американці, що відстоюють світову роль своєї країни.

Щоб досягти ратифікації Угоди про НАФТА, президенту Б. Клінтону довелося витримати справжню війну з Конгресом. У цій війні главі Білого дому протистояло багато провідних представників демократів, включно з лідером більшості та його заступником у Палаті представників. Тому демократу Клінтону до велося опиратися і на республіканців, більшість яких активно підтримувала угоду, підписану ще президентом-республіканцем Дж. Бушем. Після інтенсивної лобістської кампанії, під час якої Б. Клінтон особисто спілкувався з більш ніж половиною членів Палати представників, угоду було ухвалено 234 голосами проти 200. У Сенаті перемога президента була переконливішою: 61 сенатор проголосував "за", 38 — проти.

Ухвалення угоди про вільну торгівлю стало значним досягненням Б. Клінтона і, за оцінками багатьох спостерігачів, суттєво зміцнило його становище. Ця нелегка перемога інтернаціоналізму над

ізоляціонізмом яскраво відображає перешкоди на шляху до створення єдиного економічного простору.

Які ж наслідки матиме створення зони вільної торгівлі на північноамериканському континенті?

Безумовно, від втілення в життя угоди про НАФТА найбільше виграють США. По-перше, скасування митних тарифів, які становлять зараз у Мексиці на товари зі США 10 %, а на мексиканські товари у США — 4 % , призведе до значного збільшення експорту Сполучених Штатів Америки у Мексику, до "прориву" на величезний мексиканський ринок споживання. Перший крок в цьому напрямку було зроблено ще в 1986 році, коли Мексика дещо лібералізувала ввізні тарифи. Тоді експорт США до цієї країни становив 12,4 млрд дол., а вже у 1992 році — 40,6 млрд дол. У результаті торговий дефіцит з Мексикою, котрий становив 5,7 млрд дол., перетворився у 1992 році на позитивне сальдо у 5,4 млрд. Збільшення експорту "сприятиме, — як повідомив держсекретар США У. Крістофер, — створенню більш високооплачуваних та висококваліфікованих робочих місць у США та значно збільшить конкурентоспроможність американських товарів у всьому світі".

По-друге, американські експерти, вказуючи на тенденцію інтенсифікації глобальних інтеграційних процесів, вбачають у Мексиці своєрідний "коридор" до надзвичайно перспективних ринків Південної Америки. Виступаючи 17 листопада (тобто в день голосування у Конгресі США щодо Угоди про НАФТА) перед делегатами конференції із Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва, У. Крістофер звернув особливу увагу на цей аспект. Це голосування є посланням у Мехіко та інші латиноамериканські та карибські країни, суть якого в тому, що США залишатимуться залученими та підтримуватимуть великий процес політичних і економічних реформ у цій півкулі", — зазначав держсекретар США.

Південні сусіди Мексики вже починають висловлювати думки з цього приводу. Так, під час передвиборної кампанії переможець президентських виборів, що відбулися у Коста-Риці 6 лютого 1994 року. X. М. Фігерес неодноразово повідомляв, що він має намір скоригувати підхід до торговельних переговорів з Мексикою з тим, щоб досягти прийняття його країни та інших центральноамериканських держав до НАФТА "на аналогічних умовах, котрі були надані мексиканцям". У такий спосіб, стверджує він, костариканські виробники отримають доступ не тільки до мексиканського ринку, але й до ринків США і Канади.

Зрозуміло, що далеко не всі, хто прагнутиме потрапити у зону вільної торгівлі, відразу ж отримають туди перепустку. Особливо це стосується країн, економіка яких перебуває в скрутному становищі. Але не викликає жодного сумніву той факт, що Сполучені Штати Америки намагатимуться найефективніше використати механізм НАФТА у південному напрямку, котрий вони розглядають як стратегічний.

І, нарешті, значні інвестиції банків США і Канади в економіку Мексики, за оцінками фахівців, сприятимуть розвитку промисловості країни та підвищенню добробуту мексиканців, що дасть змогу їм споживати більшу кількість товарів, вироблених у США. Певні кроки у цьому напрямку вже зроблено, про що свідчить створення Північноамериканського банку розвитку (NADBANK -North American Development Bank) зі статутним фондом 550 млн дол. США, який, крім всього іншого, займатиметься і фінансуванням розробки (у межах НАФТА) спільної програми боротьби із забрудненням навколишнього середовища.

Але опоненти НАФТА, яких у Сполучених Штатах Америки чимало, вказують і на інший бік медалі. Вони стверджують, що ліквідація тарифів стане поштовхом до початку масового переведення американськими промисловцями своїх виробництв у Мексику, де робоча сила коштує значно дешевше, і США протягом кількох років втратять близько 240 тис. робочих місць. До того ж, експорт США у Мексику становить тільки 0,6 % від всього експорту США, і навіть якщо Мексика ввозитиме втричі більше американських товарів, то це не дуже вплине на економіку США. Значне занепокоєння викликає ймовірність збільшення кількості емігрантів з Мексики, які завдяки НАФТА перетинатимуть кордон Сполучених Штатів Америки практично безперешкодно. Певний сумнів викликають і сподівання на поліпшення екологічної ситуації, оскільки у Мексиці і зараз, за оцінками світових експертів, наявні вдалі екологічні закони, але мало хто їх виконує, оскільки у влади просто не вистачає ані сил, ані грошей для контролю

Але, здається, запекла боротьба президента Клінтона за ратифікацію НАФТА пояснюється не тільки економічними фактора ми — і це найважливіше, — а й політичними. Підтвердження

цьому можна знайти у виступі перед фінансовою комісією сенату США 15 вересня 1993 року держсекретаря У. Крістофера: "НАФТА є життєво важливим елементом у американській стратегії змагання і спрямована на те, щоб зробити США сильнішими вдома та за кордоном. НАФТА також є основним випробуванням для американського глобального лідерства".

Ще відвертішим був сам президент США, який 19 листопада 1993 року у Сіетлі заявив, що хоч "холодна війна" і закінчилась, це не означає, що США зупиняться і повернуться додому. "Ми братимемо участь у подіях у світі. І це є, передусім, справжньою суттю НАФТА. Це не торговий блок. Це — будівельна цегла у наших зусиллях розширити можливості світової економіки ...з метою сприяти можливостям американців", — підкреслив президент США.

3.3.2.2. Канада: регіоналізм versus націоналізм

У Канаді питання доцільності приєднання до НАФТА не викликало таких істотних заперечень, як у США. Це значною мірою пояснюється особливістю канадської промисловості, яка майже вся є експортоспроможною, але лише ЗО % підприємців мають змогу займатися експортною діяльністю.

Тому найбільша користь від НАФТА для Канади — це відкриття мексиканського ринку для канадських товарів, послуг та інвестицій. У перспективі Канада очікує істотної лібералізації доступу до державних поставок у Мексику та США: "Участь у НАФТА відкриє для. нас шлях приєднання до будь-яких договорів щодо лібералізації торгових відносин, які існують і можуть бути укладеними у Західній півкулі", — пише Томас д'Акіно, колишній радник прем'єр-міністра Канади з питань торгівлі в канадському аналітичному журналі "Лідере" (№ 4, 1993). "Значна частина канадської промисловості, — додає він, — готова скористатися перевагами, які надає НАФТА. Взагалі, канадська промисловість належно підготована до збільшення експорту в Мексику. Вона базується на розвинутих технологіях та сконцентрована на виробленні високорентабельної продукції".

Після прийняття Північноамериканської Угоди про вільну торгівлю 1 січня 1994 року загальний обсяг торговельних операцій між країнами-членами НАФТА почав значно зростати. Середньорічне збільшення загального обсягу торговельних операцій за трирічний період, що закінчився 31 грудня 1996 року, становив 13,8%.

У 1996 році загальний обсяг торгівлі Канади з партнерами по НАФТА збільшився на 5,8 % і досягнув 338 млрд дол. США. Значний обсяг експорту вплинув на збільшення обсягу торгівлі товарами з цими партнерами на рекордну суму, яка становила 41,2 млрд дол. США, і зробив значний внесок у зниження поточного дефіциту торговельного балансу цієї країни, порушивши тенденцію що переважала понад десятиріччя. Збільшення експорту товарів майже компенсувало дефіцит Канади у сфері послуг і нетоварних операцій з її партнерами по НАФТА.

Збільшення канадського експорту з моменту початку дії Угоди про НАФТА і пов'язане з цим зменшення дефіциту торговельного балансу стали стійкою тенденцією, особливо виявляючись у таких сферах, як автомобільне обладнання (вантажні, легкові автомобілі і запчастини), машини і виробничі товари, видобуток алюмінієвої та залізної руд і добрив. Як відображення цієї тенденції, частка експорту партнерів по НАФТА в загальному обсязі експорту Канади збільшилася з 80,8 % у 1993 році до 81,5 % у 1996 році. Імпорт у Канаду з країн-членів НАФТА також зріс, особливо в галузі імпорту машин і обладнання, автомобілів і запчастин, сільськогосподарських продуктів. Частка імпорту з країн-членів НАФТА в загальному обсязі імпорту Канади збільшилася з 69,2 % в 1993 році до 70,2 % в 1996 році.

За вражаючим зростанням з моменту набуття чинності 1 січня 1989 року Угоди про CUSTA обсяг канадського експорту в США зріс на 22 % у 1994 році, після чого спостерігалося більше зростання в 1995 році (14 %) і в 1996 році (6 %), коли було досягнуто показника 223,5 млрд дол. США. Двостороння торгівля також розширилася в подібних межах і становила в 1996 році 381,0 млрд дол. США. У цей же час Канада і США щодня обмінюються товарами і послугами на суму 1 млрд дол. США. Предметом найінтенсивнішої торгівлі між Канадою і США, як і раніше, є машини і транспортне обладнання. З початком дії CUSTA канадський експорт до США промислових і виробничих товарів, на які звичайно припадає найвищий ПДВ, постійно зростав. Таким чином Канада продовжує залишатися основним пунктом призначення експорту США, показники якого зросли на 82,9 % (71 млрд дол. CША) з 1988 до 1996 року.

Однією з найважливіших переваг, які Канада отримала у НАФТА, став більший доступ на мексиканський ринок. Канадські фірми отримали можливість збільшити обсяги продажу у таких ділянках (доступ до яких був раніше закритий), як автомобілебудування, фінансові послуги, вантажні перевезення, енергетика і рибальство. Крім того, канадський експорт поступово урізноманітнився, а на товари, що оподатковувались при експорті в Мексику, в 1996 році припало понад 50 %. У результаті, зараз Мексика займає дев'яте місце серед найбільших експортних ринків Канади і є четвертим за значенням джерелом імпорту.

Незважаючи на економічні зміни, які були необхідними для Мексики в результаті фінансової кризи в грудні 1994 року та її наслідків, канадський експорт у Мексику виріс на 5,4 % і досягнув 1,1 млрд дол. США у 1995 році, довівши показник двосторонньої торгівлі майже до 6,5 млрд дол. США. Експорт у Мексику зріс ще на 5,3 % у 1996 році, а двостороння торгівля збільшилась на 10,4 %, що становило понад 7,2 млрд дол. США. До 1996 року баланс двосторонньої торгівлі між Канадою і Мексикою вдвічі перевищив рівень торгівлі, зареєстрований у 1992 році. Зусилля Мексики, спрямовані на лібералізацію її ринку, особливо в сферах енергетики, банківської справи, телекомунікацій і транспорту, продовжують відкривати перед експортерами з Канади і США все нові можливості. З розвитком і посиленням мексиканської економіки попит на товари і послуги буде зростати, і партнери Мексики по НАФТА цілком здатні їх задовольнити.

Обіг торгівлі у сфері послуг між Канадою і США зріс на 71 % з 1988 року. НАФТА розширила чисельність сфер, що підпадають під цю угоду, порівняно з канадсько-американською угодою про вільну торгівлю, і включає практично всі аспекти зовнішньої торгівлі в сфері послуг. За трирічний період, що закінчився 31 грудня 1996 року, експорт канадських послуг до США зріс на 16,9 %, в той час як імпорт з США збільшився на 11,3 %. У 1996 році експорт канадських послуг у США і Мексику збільшився незначно, певною мірою знизивши традиційний для Канади в цьому секторі дефіцит. Одним компонентом торгівлі, що швидко розвивається в сфері послуг, були галузі комп'ютерних та інформаційних послуг, де існує високий рівень спеціалізації. Фактично, двостороння торгівля між Канадою і США у сфері інформаційних

послуг стала однією з тих, що найшвидше розвиваються в світі.

Експорт у США також збільшився у таких сферах, як комунікації, архітектура, інжинірингові та інші технічні послуги, менеджмент і рекламні послуги. Незважаючи на те, що торгівля в сфері послуг перебуває на етапі піднесення, на неї припадає лише 14 % загальної торгівлі товарами народного споживання, але враховуючи їх важливість у ВВП Канади (на них припадає майже дві третини), а також швидке зростання секторів послуг у країнах НАФТА, можна очікувати зростання обсягу торгівлі в цій сфері.

Вагомі кроки були зроблені країнами-членами НАФТА в сфері лібералізації торгівлі за допомогою зниження тарифів. Укладення Північноамериканської угоди про вільну торгівлю не вплинуло на ті положення канадсько-американської угоди про вільну торгівлю, згідно з якими практично всі тарифи між США і Канадою мали бути скасованими 1 січня 1998 року. Стосовно торгівлі між Мексикою і Канадою практично всі тарифи повинні бути скасованими до 1 січня 2003 року. Крім того, НАФТА надасть можливість прискореного скасування тарифів за угодами із зацікавленими країнами. Цей процес залежить від промислового розвитку і включає відкриті обговорення за участю споживачів та інших зацікавлених сторін, зокрема, сектора промисловості.

Отримані дані і результати досліджень показують розмір впливу, спричиненого зниженням тарифів, згідно з CUSTA і НАФТА, на темпи зростання торгівлі. Канадський експорт у США зростав швидше (як у коштах, так і в обсягах) у лібералізованих секторах (тобто промислове машинобудування, текстильна промисловість, споживчі товари), аніж у секторах, де тарифи вже були низькими або дорівнювали нулю. Імпорт з США відображає подібні тенденції (особливо в таких галузях, як виробництво одягу, харчових продуктів і напоїв, меблів, транспортного обладнання і товарів домашнього побуту).

Канадський експорт у США товарів, що зазнали лібералізації за CUSTA і НАФТА, з 1988 до 1995 року зріс у ціні приблизно на 140 % (якщо 100 % — це зростання експорту загалом). Імпорт товарів такого роду зі США зріс майже на 100 %, у той час як загальний обсяг імпорту збільшився на 75 % .

Завдяки НАФТА значно підвищилась зацікавленість іноземних інвесторів Канадою, одночасно забезпечуючи канадцям більше можливостей здійснювати вкладення в економіки партнерів по угоді Положення угоди забезпечують інвесторам значну стабільність у прийнятті рішень, оскільки гарантують справедливе, прозоре і недискримінаційне ставлення до інвесторів і їх інвестицій на всій території зони вільної торгівлі. Внесок НАФТА в підвищення продуктивності, що ґрунтується на зростанні конкуренції і кращих стартових цінових показниках, також викликав збільшення капіталовкладень у Канаді. Сумарний показник прямих іноземних інвестицій в Канаду зріс на 8,7 % у 1994 році, 9,3 % у 1995 році і 7,4 % (що становило 180 млрд дол. США) у 1996 році. Значно збільшилися інвестиції в сфері фінансових послуг, транспортного й автомобільного обладнання, хімічної промисловості, енергетики, телекомунікацій, харчової промисловості. Канадська статистика свідчить, що у 1996 році Канада була третім за величиною одержувачем прямих інвестицій від транснаціональних корпорацій, на яку припадало 12 млрд дол. прямих інвестицій з різних джерел. Іноземні інвестори фінансували значну частину своїх інвестицій за допомогою реінвестування прибутків, отриманих у Канаді, переваги чого відчули всі канадці. До кінця 1996 року 87 % прямих іноземних інвестицій припало на канадські дочірні компанії.

США продовжують залишатися найбільшим іноземним інвестором у Канаді та найбільшим реципієнтом прямих інвестицій з Канади, на які припало більше ніж половина всіх вихідних канадських інвестицій.

Підписання НАФТА призвело до значних змін в обігу капіталу між Канадою та Мексикою. Канадські інвестиції у Мексику значно збільшились, концентруючись у таких сферах, як гірничодобувна промисловість, банківська справа та телекомунікації, в той час як зростання мексиканських інвестицій у Канаду хоча й має постійний характер, але все ще значно відстає у масштабах.

Отже, очевидним стає позитивний вплив НАФТА на економіку Канади та її партнерів по Угоді, але ефективність Північноамериканської угоди про вільну торгівлю вплинула і на внутрішньополітичне життя країни.

Політики, що виступають за відокремлення Квебеку від федерації, стверджували, що незалежний Квебек може приєднатися Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Таким чином вони ігнорували заяву американського представника про те, що США будуть розглядати відокремлення одного із суб'єктів декларації Канади як можливість для перегляду НАФТА. У 1997 році американський уряд видав нове попередження, що США мають намір переглянути та повторно підписати Угоду про НАФТа з рештою провінцій Канади у випадку відокремлення Квебеку, посилаючись на те, що зміняться основні умови Угоди. Юридичні підстави для цього існують, але, крім того, не слід забувати, що в ситуації з НАФТА думка американського Конгресу іноді буває важливішою за норми міжнародного права.

Таким чином, вихід Квебеку з Канади може погіршити економічне становище не лише провінції, але й країни загалом. Це не можуть не враховувати як прихильники сепаратизму, так і федералісти. Будь-який перегляд НАФТА надасть можливість США знову диктувати свої умови, оскільки членство у НАФТА буде необхідним більше Канаді та Квебеку, аніж іншим членам. Американці, ймовірно, прагнутимуть відмінити деякі поточні обмеження, наприклад, на англомовні фірми у Квебеку, наполягатимуть на нових договорах стосовно сільського господарства тощо. Але навіть якщо Квебек зможе ввійти до складу НАФТА, уникнувши

значних поступок, його економічне становище може погіршитись, оскільки Канада, вірніше решта її провінцій, що є основними торговельними партнерами Квебеку, буде вже іноземною державою

і рівень доступу Квебеку на її внутрішній ринок суттєво зміниться. Шанси на укладення особливої угоди між Квебеком та Канадою незначні, оскільки, згідно з Угодою про НАФТА, надання будь-яких економічних переваг однією країною-членом НАФТА іншій автоматично поширюється на інших учасників Угоди.

У нових умовах найбільшим клопотом Канади стане не посилення "змагання імпорту" на канадському ринку, а, найімовірніше, загроза зменшення закупівель США на канадському ринку і збільшення на мексиканському. Це залежить від спроможності мексиканської промисловості конкурувати з канадською, а також від змагання між цими двома економіками взагалі. У цьому змаганні на боці Канади — безумовна технологічна перевага, Мексики — дешева робоча сила.

Серед важливих чинників, що змушують Канаду повернутися обличчям на південь, до Латинської Америки, — зростання конкуренціі на "молодих" світових ринках. Шлях до них вона, як і США, вбачає через Мексику. З цього огляду НАФТА також приваблює Канаду, позаяк угода передбачає "вільний та рівноправний доступ" до мексиканських ринків для країн-учасниць. Це означає, що перевага, яку завдяки геополітичному положенню й економічній могутності мали США перед Канадою у південному напрямку, стає дещо меншою.

До цього варто додати, що, на відміну від Сполучених Штатів Америки, Канаді майже не загрожує еміграційна хвиля з півдня. Вона не має кордону з Мексикою, і це практично унеможливлює нелегальну імміграцію. Більше того, Канада, з її величезною територією та ресурсами і порівняно невеликою кількістю населення (27 млн осіб) здатна без істотних ускладнень прийняти значну кількість дешевої робочої сили з півдня, яка не створить конкуренції висококваліфікованим місцевим робітникам.

Отже, якщо США більше, ніж інші, виграють від впровадження НАФТА, Канада, отримуючи добрі перспективи на півдні континенту, майже нічого не втратить. Мабуть, ця обставина й зумовила те, що там не відбувалося гострих дискусій з приводу зони вільної торгівлі, як у США та Мексиці.

3.3.2.3. Мексика: вільний ринок versus протекціонізм

Точка зору офіційного Мехіко на НАФТА є дуже оптимістичною. Відразу після завершення тристоронніх переговорів щодо НАФТА ще в серпні 1992 року, виступаючи перед Сенатською Комісією з торгівлі мексиканського Конгресу, міністр торгівлі та промислового розвитку Мексики Хайме Серра Пуче повідомив, що країна "повністю готова" до вступу в дію угоди, котра, як очікується, дозволить Мексиці залучити необхідні капіталовкладення в економіку, модернізувати технологічну базу, створити нові робочі місця, наповнити ринок дешевими та якісними товарами та через деякий час перейти з "третього світу у перший". За останні шість років Мексика зазнала докорінних змін. Президенту-реформатору Салінасу де Гортарі вдалося досягнути позитивного сальдо бюджету країни; проведено вдалі переговори з кредиторами щодо перегляду термінів виплати зовнішніх боргів; в економіці, яка досі перебувала під протекціонізмом держави, вирішальну роль стали відігравати приватні інвестиції; інфляція, котра в 1987 році становила 159 % , зараз дорівнює 8 % ; близько 400 державних компаній були приватизовані, що забезпечило казні 23 млрд дол.;

за останні роки приплив іноземного капіталу становив близько 25 млрд дол.

Водночас лібералізація зовнішньої торгівлі, на шлях якої краї на стала кілька років тому, поряд з очікуваними позитивним наслідками, призвела й до небажаних: колишнє позитивне саль до в торгівлі з США, як вказувалося вище, перетворилося на негативне (1992 року торговий дефіцит становив 5,4 млрд дол а 1993 року — вже близько 21,6 млрд).

Високі темпи економічного зростання останнім часом знизилися майже до нульової позначки, багато підприємств закрилися. У результаті, безробіття охопило до 7 млн осіб. Все це одночасно з політикою уряду щодо стримування зростання заробітної плати спричинило зменшення купівельної спроможності населення та внутрішнього попиту, що посилило спад виробництва. Політика штучного підвищення курсу песо щодо долара з метою певного стримування інфляції зробила невигідними експортні операції для багатьох мексиканських виробників. Більшість сільськогосподарських підприємств Мексики виробляє продукцію, вартість якої вища за аналогічну американську чи канадську. Тому існує цілком реальна перспектива їх знищення після скасування митних бар'єрів. За таких умов "85 % виробничих потужностей країни нездатні успішно функціонувати в умовах НАФТА", — заявив голова Конфедерації виробників Мексиканської Республіки Антоніо Санчес.

Необхідно також зауважити, що НАФТА є торговельною угодою, яка не передбачає утворення будь-яких соціальних або регіональних фондів, завдяки яким Європейський Союз надає допомогу своїм найменш заможним членам. Отже, Мексиці доведеться самотужки долати перешкоди, що супроводжуватимуть адаптацію до НАФТА.

Аналізуючи всі "за" та "проти", слід відзначити, що НАФТА має величезне значення для Мексики. Приєднання до Угоди є про довженням курсу уряду на економічні реформи, реалізація яких неможлива без залучення іноземних капіталів. Приєднання до НАФТА повинно поліпшити кредитний рейтинг Мексики, що полегшить отримання необхідних позик.

Важливим джерелом валютних надходжень є також кошти, які надсилають у країну мексиканці, що працюють за кордоном. За підрахунками мексиканського Інституту з вивчення проблем пів нічного кордону, в 1990 році громадяни Мексики перевезли чи переслали в країну 150 млн дол., в 1992 році ця цифра перевищила 2 млрд дол. Безсумнівно, лібералізація міграції робочої сили, передбачена НАФТА, сприятиме подальшому збільшенню цієї цифри.

Отже, вступ до НАФТА є для Мексики вельми бажаною альтернативою. Більшість неупереджених експертів висловлюють саме таку точку зору. Навіть стриманий у своїх оцінках англійський тижневик "Економіст" характеризує приєднання Мексики по НАФТА як "найвище досягнення Салінаса", зазначаючи, що у такий спосіб країна "долає історію колючого націоналізму", і що цілях економічної інтеграції зі Сполученими Штатами Америки змінити буде дуже важко будь-якому урядові Мексики.

Приєднання Мексики до НАФТА, крім економічного, має й неабияке історико-політичне значення. Як зазначає авторитетний французький часопис "Експрес", "треба враховувати, що воно завершує мексиканську революцію 1910—1921 років, яка встановила однопартійну псевдодемократію з виборчими маніпуляціями та псевдокапіталізм з державною промисловістю і надзвичайним протекціонізмом... НАФТА сприятиме еволюції демократії та розвиткові капіталізму". (Дещо схожий процес, на думку французького журналу, спостерігався в Греції та Португалії після їх вступу до ЄЕС).

3.3.3. НАФТА на політичній арені світу

3.3.3.1. Інституційний механізм НАФТА

НАФТА володіє чіткою організаційною структурою. Її керівними органами є 4 головні комісії: Економічна Комісія, Комісія праці та Комісія довкілля, а також центральна інституція — Комісія вільної торгівлі.

Керівний орган НАФТА — Комісія вільної торгівлі — є постійним і складається із міністрів торгівлі трьох країн-членів та призначених ними делегатів. Засідання проводяться щонайменше раз на рік. Комісія має право скликати позачергові засідання та надсилати делегатів на переговори щодо актуальних проблем. Компетенція Комісії охоплює нормотворчу ініціативу, право контролю за виконанням договору та подальшою його розробкою, право прийняття остаточних рішень, а також право затвердження бюджету. При вирішенні суперечок між країнами-членами Комісія вільної торгівлі виступає як арбітражний суд, веде спостереження за роботою більш ніж ЗО комітетів та робочих груп НАФТА Засідання Комісії проходили у Вашингтоні (США) у 1997 році та в Мексиці на початку 1998 року.

За згодою міністрів Комісія вільної торгівлі наприкінці 1997 року утворила Координаційний секретаріат, що слугує "офіційним архівом" роботи НАФТА та виконує роль робочого секретаріату при Комісії. Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем готує для Комісії порядок денний та вирішує нагальні питання меншого значення у міжсесійний період. Він також наділений ще однією особливою функцією — сприяти обміну інформацією між державами-членами. Місцеперебування Секретаріату НАФТА — Канада.

1994 року в межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю була створена Комісія з охорони праці для сприяння співпраці з трудових питань між членами НАФТА та ефективного виконання національного трудового законодавства. В Комісію входить Рада міністрів, що складається з міністрів праці кожної країни-члена, та Секретаріат, розташований у Далласі (Техас). Секретаріат надає адміністративну, технічну та виробничу допомогу Раді міністрів, несе відповідальність за підготовку та виконання щорічної робочої програми. Національні адміністративні офіси, розміщені в департаментах праці кожної з трьох країн, слугують місцевими робочими станціями із реалізації Угоди про НАФТА. Стосовно дії Північноамериканської угоди про вільну торгівлю у сфері праці канадський міжурядовий договір, який вже підписали Альберта, Квебек та Манітоба, встановлює механізм участі провінцій у розвитку та управлінні діями Канади в межах Угоди у сфері праці. На червень 1997 року в межах Угоди про НАФТА у сфері праці було прийнято 7 спільних комюніке, пов'язаних зі свободою асоціацій, шість з яких стосувалися Мексики, одне — США і жодне — Канади. У 1996 році Комісія опублікувала попередній звіт про ринки праці. Вона також видала первинний звіт про трудове законодавство у Канаді, Мексиці та США в галузі виробничих відносин (свобода асоціацій та право на участь в організаціях, право на колективний захист власних інтересів та право на страйки).

Того ж 1994 року була створена Комісія з охорони довкілля у функції якої входило посилення регіонального співробітництва, уникнення можливих конфліктів та сприяння ефективному виконанню законодавства у цій сфері. Вона також повинна сприяти співпраці та участі громадськості у прискоренні процесів зберігання природних багатств, захисту та покращення навколишнього середовища у Північній Америці. Комісія з охорони довкілля складається з Ради, Спільного громадського дорадчого комітету Секретаріату. Рада є керівним органом Комісії і складається з представників на рівні міністрів кожної з трьох країн. Спільний громадський дорадчий комітет налічує 15 членів (5 представників з кожної країни). Він консультує Раду з будь-яких питань у межах Угоди. Секретаріат надає адміністративну, технічну та оперативну допомогу Раді та несе відповідальність за роботу щорічної програми. В обов'язки Ради входить затвердження програми роботи Комісії, а також надання підтримки Секретаріату у її виконанні. У деяких галузях вже було досягнуто прогресу. Робочі групи, що включають представників трьох країн, працюють над розвитком регіональних планів дій щодо заборони використання низки хімікатів. Одним із обов'язків Секретаріату є також розгляд скарг від неурядових організацій чи приватних осіб про порушення в країнах-членах Угоди про НАФТА законодавства в галузі охорони навколишнього середовища.

НАФТА передбачає подальшу роботу для створення повноцінної зони вільної торгівлі. Згідно з Угодою про Північноамериканську зону вільної торгівлі, з метою сприяння торгівлі та інвестиціям, забезпечення ефективного втілення в життя норм НАФТА та їх адміністрування було створено понад ЗО Робочих груп та Комітетів. Основні галузі, в яких ведеться робота щодо створення норм, включають походження товарів, мито, торгівлю сільськогосподарськими товарами та субсидії в цю галузь економіки, стандартизацію товарів, державні постачання та пересування робітників через кордони. Ці Робочі групи та Комітети щорічно подають звіт Комісії вільної торгівлі НАФТА. Вони також сприяють безпроблемному втіленню норм Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, створенню форуму для вивчення способів подальшої лібералізації торгівлі між країнами-членами. Прикладом може слугувати послідовна політика Канади, спрямована на прискорення зниження тарифів на деякі види товарів. Крім того, Робочі групи і Комітети НАФТА формують вільну від політики арену для обговорення дискусійних питань.

Торгівля у Північній Америці переважно відбувається за чіткими та стабільними нормами НАФТА і COT (Світової організації торгівлі). Однак, незважаючи на це, у сфері торгівлі такого мас штабу виникають все нові проблеми. При виникненні таких ситуацій НАФТА виступає за мирне вирішення суперечок державами інтереси яких було захоплено. У випадку недосягнення взаємовигідного рішення НАФТА передбачає швидкий та ефективний розгляд проблеми Групою експертів із фінансових суперечок.

Адміністрування положень Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, пов'язаних із вирішенням суперечок, виконують канадські, американські та мексиканські національні секції Секретаріату НАФТА [29]. Перші 9 місяців 1996/97 фінансового року Секретаріат призначив 14 справ на розгляд Груп експертів (згідно з розділом XIX Угоди [29]) та одну арбітражну справу на розгляд Комісії вільної торгівлі (згідно з розділом XX Угоди), Двадцятий розділ Північноамериканської угоди про вільну торгівлю встановлює інституційний механізм та процедуру вирішення конфліктів.

На підставі канадсько-американської угоди про вільну торгівлю (CUSTA) НАФТА включає (розділ XIX) унікальну систему розгляду експертами, які представляють три країни, національних рішень з питань антидемпінгу та компенсаційного мита, замінюючи тим самим юридичний розгляд справи кожною з трьох країн.

Для вирішення проблем, пов'язаних з інвестиціями, НАФТА використовує процедури "змішаного" арбітражу між інвестором, інтересам якого завдають збитків, та зацікавленим урядом, на підставі національного законодавства зацікавленої країни та Світовим банківським центром урегулювання суперечок, пов'язаних з інвестиціями.

Зовнішні відносини країн-членів НАФТА мають особливості. Оскільки зони вільної торгівлі не є самостійними утвореннями, то вони не мають наднаціональних органів регулювання тристоронніх відносин. Така ж ситуація і в НАФТА, що зараз влаштовує Канаду й Мексику, які вбачають у створенні таких наднаціональних органів загрозу своїй політичній та економічній незалежності. Але тільки членам НАФТА дозволено самостійно укладати договори з третіми державами. Для вступу третіх країн до Північноамериканської зони вільної торгівлі НАФТА вимагає одно голосного рішення членів. Переговори щодо вступу ведуться Комісією вільної торгівлі.

3.3.3.2. ТАФТА як результат дипломатичних відносин між НАФТА та ЄС

На початковій стадії переговорів про Північноамериканську зону вільної торгівлі порівняння з Європейським Союзом були улюбленою темою як прихильників, так і опонентів Угоди. Кожна група знаходила на захист своїх позицій ті чи інші аргументи. Так, опоненти НАФТА наводили приклад вільного пересування осіб у ЄС, щоб відтворити страшну картину посиленої еміграції мексиканських робітників у США та Канаду. Прихильники Угоди натомість охоче посилались на вдале розширення ЄС на Іспанію, Португалію та Грецію як доказ того, що національні економіки із таким обмеженим доходом на душу населення досить сприятливо інтегруються у економічному союзі. Та, як виявилось, між НАФТА та ЄС є мало спільного, тому порівняння тут недоречні. Співпраця ж між двома найбільшими регіональними організаціями була, власне, тим закономірним розвитком господарських відносин, якого неможливо уникнути.

З 1945 року роль США у зовнішній політиці Європи і процесах інтеграції на континенті полягала у "забезпеченні взаємної вигоди в економічних та військових питаннях" [10]. 1950—1970 роки продемонстрували величезний потенціал трансатлантичного співробітництва, а також його особливості, які дуже чітко виявилися у небажанні французького президента Шарля де Голля допускати американців до участі у наднаціональному розвитку Європи.

1990-ті роки почалися з Трансатлантичної декларації про відносини між ЄС та США, яка узаконила регулярні консультації, що вже відбувалися, й проголосила спільні ідеали й принципи. Тим часом ЄС наблизився до єдиного ринку, економічного і валютного об'єднання. США залишились незаперечним лідером НАТО в питаннях оборони й безпеки та стали основним діячем у НАФТА.

3 грудня 1995 року ЄС та США підписали новий Трансатлантичний порядок денний (New Transatlantic Agenda), який замінив угоду 1990 року [21]. Обидві сторони бажають перш за все поглибити та інтенсифікувати свої економічні відносини та створити через деякий час ТАФТА — Трансатлантичну зону вільної торгівлі (Trans Atlantic Free Trade Area). Хоч усі погоджуються, що низка важливих позицій (таких, як сільськогосподарська продукція, сталь, текстиль, цивільна авіація, висока технологія та засоби зв'язку, інші галузі, в тому числі банківська справа та інформаційні служби) можуть бути тимчасово виключені з режиму спільної угоди, є певні сфери, де зовнішня торгівля, розширюючись вийде за межі поглиблення регіональних зв'язків з обох боків Атлантики.

До передбачуваних переваг ТАФТА належить прискорений розвиток економіки, що дасть змогу боротися зі спокусою запровадження "європротекціонізму". На думку Маргарет Тетчер, це сприяло б зростанню атлантичної цивілізації, а не підтримці планів Франції щодо ЄС, які, за словами Міттерана, полягають у "досягненні незалежності від Америки". Консерватори, такі як Б'юканен (США), підтримують принцип ТАФТА про збалансованість державницьких сил та ЄС. Інші американці підтримують ТАФТА, бо ця угода призупинить тенденції до протекціонізму США (який підтримує Б'юканен) і збільшить американсько-європейську торгівлю у XXI столітті.

Діловий клімат у Америці та Європі, очевидно, загалом формуватиметься на інтернаціоналізмі та глобалізації, хоч і з різною мірою послідовності й активності. У США корпорації підтримали ТАФТА, але не підтримали суто внутрішній проект реформ Клінтона в галузі охорони здоров'я. Ступінь американського протекціонізму й націоналізму у найближчі роки змусить інакше розглядати широкий інтернаціоналізм "нового світового порядку" порівняно з вузьким провінціалізмом гасел "Америка над усе" чи "Америка — фортеця".

Нарешті, у майбутньому багато чого залежатиме від становища у решті світу і від миру в Європі. Ступінь співробітництва ЄС з іншими країнами Європи, що розвиваються, ступінь інтеграції та відносин країн Північної та Південної Америк та ступінь збереження відносного миру на Близькому Сході також є геополітичними та геостратегічними реаліями, які впливатимуть на майбутні стосунки між НАФТА та ЄС у Трансатлантичній зоні вільної торгівлі.

3.3.4. Перспективи південного розширення НАФТА та утворення ПЗВТ — Панамериканської зони вільної торгівлі

3.3.4.1. Переговорний процес та підсумки Першого саміту Америки

Інтеграція — веління часу, тому рано чи пізно стане очевидною необхідність об'єднати засоби та зусилля кожного зокрема для загальної користі. Засновники Північноамериканської зони вільної торгівлі не створили регіональних обмежень для економічного простору НАФТА. Тому теоретично кожна держава може долучитись до Угоди. Практично виглядатиме все так, що зацікавленими у вступі будуть передусім центрально- та південноамериканські країни.

Перша половина 90-х років XX ст. була періодом "інтеграційної ейфорії", що охопила весь континент. За Мексикою, що "відійшла на північ", практично всі країни регіону стали у своєрідну "чергу", прагнучи приєднатися до НАФТА. "Зацікавленість у приєднанні до Угоди виявляють Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай та Чилі" [9]. Більше того, надто очевидним «було загострення суперництва між різними групами країн за першість у приєднанні до північноамериканського інтеграційного полюсу. У зв'язку з цим слід нагадати, що конкуренція в боротьбі за привілейований статус відносин з центром міжамериканської системи — США — є традиційною рисою латиноамериканської дипломатії, яка завжди досить дивно перепліталась з другою рисою — прагненням виступити єдиним фронтом у діалозі з Вашингтоном. Сприяти зближенню двох Америк на початку 90-х років XX ст. був покликаний проект американського президента Дж. Буша Підприємництво для обох Америк" (Enterprise for thе Americas initiative — EAI), проголошений 27 червня 1990 року. Значення та особливість цього проекту полягали в такому: по-перше, мали бути проведені переговори щодо скасування боргів, які мали країни континенту перед урядом США; по-друге, він проголосив фінансування інвестиційних проектів у Латинській Америці; по-третє, його кінцевою метою було створення єдиної зони вільної торгівлі в межах Північної та Південної Америки. "Після проголошення проекту ЕАІ уряд США розробив майже з усіма державами континенту відповідні двосторонні угоди" [23].

У серпні 1992 року в Манагуа було підписано договір між Мексикою і п'ятьма центральноамериканськими державами: Коста-Рикою, Нікарагуа, Сальвадором, Гондурасом та Гватемалою. Він передбачав створення з 1 січня 1997 року в цьому регіоні зони вільної торгівлі.

На запрошення Б. Клінтона, наступника Дж. Буша на посту президента США, глави держав та урядів 34 країн Західної Півкулі 10—13 грудня 1994 року зібрались на переговори у Майямі (США). Щоправда, керівника Куби Ф. Кастро на зустріч "верхів" не допустили. Вже при підготовці саміту виявились різні підходи до його завдань. США прагнули обмежити тематику зустрічі на традиційних постулатах політики адміністрації Б. Клінтона: захисті демократичних інститутів та прав людини, підтримці конституційного устрою, боротьбі з тероризмом та наркобізнесом. Обговорювати проблему включення у НАФТА нових членів, серед яких насамперед фігурувала Республіка Чилі, Вашингтон (перш за все через відсутність консенсусу всередині правлячих кіл) не прагнув. Щоб приховати це небажання, Б. Клінтон відновив "Підприємництво для обох Америк" (ЕАІ) під гаслом "Las Americas" та запропонував латиноамериканцям "партнерство заради добробуту" [23]. Латиноамериканські держави, як зазначав керівник впливової неурядової організації "Міжамериканський діалог" П. Хакім, очікували від саміту, в першу чергу, відповіді на конкретне запитання: "Як США планують розширити зону вільної торгівлі?" Напередодні зустрічі "верхів" латиноамериканська коаліційна дипломатія працювала на повну потужність. У результаті питання про континентальну зону вільної торгівлі було включено в порядок денний та привернуло особливу увагу. У прийнятій на зустрічі керівних осіб 34 держав "Декларації принципів партнерства для розвитку та процвітання: демократія, вільна торгівля та розвиток на Американському континенті" та Плані дій (Agenda), що додавався до Декларації і складався зі 100 пунктів, було проголошено створення до 2005 року Панамериканської зони вільної торгівлі. На зустрічі президентів було прийнято і ряд інших рішень. У Майямі проголошено початок "повномасштабного наступу на корупцію" [14] та всесторонню протидію нарко-бізнесу та наркотрафіку.

Однак у цілому перша половина 90-х років XX ст. характеризувалась очевидним подоланням доцентрової тенденції в міжамериканських відносинах. Здавалося б, виправдались надії, що після закінчення "холодної війни" Сполучені Штати Америки нарешті повернуться обличчям до Латинської Америки та почнуть вирішувати завдання, які вперше були сформульовані сорок років тому адміністрацією президента Дж. Кеннеді в межах програми "Союз заради прогресу". З ейфорією, викликаною очікуванням швидкої інтеграції з Північчю півкулі, була пов'язана відносно спокійна реакція більшості країн регіону на дії Сполучених Штатів Америки в напрямку побудови "однополюсного світового порядку", тим більше, що Латинська Америка була ніби у зручній близькості до цього полюсу. Це, в свою чергу, призвело до певного обмеження зовнішньополітичної активності межами Західної півкулі.

Загалом до середини десятиліття розширення НАФТА ставало все більш проблематичним. Конгрес США, по суті, заблокував вступ у цю організацію Чилі, питання про приєднання якої було практично вирішеним ще в 1994 році. Лише в січні 1996 року вдалося дійти згоди стосовно цього питання, що стало початком процесу формування "американської зони вільної торгівлі від Аляски до Тьєра-дель-Фуего" [16].

3.3.4.2. Діалог НАФТА - МЕРКОСУР. Другий саміт країн Америки

У першій половині 90-х років Латинська Америка практично залишалася поза сферою зовнішньополітичних пріоритетів США. Розпад СРСР і закінчення холодної війни припинили тривоги Вашингтону про вразливість "підніжжя" США" [7]. Перестали його турбувати не лише революційні рухи, але і військові хунти, оскільки вперше в усіх латиноамериканских країнах до влади прийшли конституційні уряди.

Отже, Б. Клінтон став єдиним у післявоєнний період президентом США, котрий ні разу не відвідав латиноамериканські країни протягом свого першого терміну, — його перша поїздка в Латинську Америку відбулася лише в жовтні 1997 року. Водночас адміністрація Клінтона не нехтувала економічними інтересами США південніше від Ріо-Гранде. З 1993 до 1997 року як експорт, так і інвестиції в країни цього регіону подвоїлися. У 1997 році США відмінили багаторічне ембарго на постачання Латинській Америці сучасного озброєння. За останні роки товарообіг США з країнами

Латинської Америки і зоною Карибського басейну досягнув 300 млрд дол., в тому числі 1998 року експорт становив 141,6 млрд дол., а імпорт — 145,7 млрд дол.; в 1999 році — відповідно 141,3 і 169,1 млрд дол. Практично весь дефіцит торгового балансу США з країнами регіону припадає на члена НАФТА — Мексику, а в торгівлі США з країнами-членами МЕРКОСУР в останні роки досягнуто позитивного балансу.

Усі ці роки основну увагу США приділяли неконтрольованим інтеграційним процесам у регіоні, передусім у межах МЕРКОСУР. З метою утримання лідерських позицій в політичному й економічному житті Латинської Америки, а також нейтралізації проникнення на регіональний ринок європейців Вашингтон зробив кілька кроків: спочатку, в 1993 році, він отримав безпосередній доступ до латиноамериканського ланцюжка через Мексику, що підписала з США і Канадою Угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі.

Потім, щоб припинити неконтрольовані інтеграційні тенденції, з ініціативи Вашингтону в Майямі в грудні 1994 року була організована перша після 1967 року зустріч глав держав і урядів країн двох Америк. Проведена на вищому рівні конференція мала зберегти позиції США в Латинській Америці або хоча б дати їм можливість певною мірою контролювати процеси, що відбуваються в цьому обширному районі.

Саме під час цього саміту президент США висунув ідею створення Панамериканської зони вільної торгівлі зі спрямуванням на усунення до 2005 року всіх бар'єрів для розвитку торгівлі в західній півкулі. З цього періоду в середньотермінові плани адміністрації США включене приєднання до НАФТА Чилі.

Після переобрання в 1996 році на другий термін президент США Б. Клінтон розраховував досягнути домовленості з новим складом Конгресу про застосування так званої прискореної процедури ратифікації торгових угод з іншими країнами (Fast-Track-Authority/Procedure), що дозволило б розширити зв'язки з Латинською Америкою в інтересах інтеграції ринків. Використовуючи систему прискореної процедури, адміністрація США могла б пред ставляти торговельні угоди для затвердження в Конгрес без пра ва внесення в них законодавцями поправок, які в багатьох випад ках є дуже істотними. Водночас у межах процедури за Конгресом США зберігається право відкинути договір загалом. Однак у кінці

1997 року Конгрес відмовив у наданні такого права президенту і потім заблокував питання про приєднання Чилі до НАФТА. Все це послабило позиції США напередодні другого Саміту Америк, що відбувся в квітні 1998 року в Сантьяго (Чилі), який "повинен був остаточно визначити схему та графік створення загальноконтинентальної зони вільної торгівлі, а насамперед — владнати суперечності, що виникли між США та Бразилією" [14].

Під час зустрічі лідерів країн західної півкулі при обговоренні пріоритетної теми переговорів — про створення Панамериканської зони вільної торгівлі від Аляски до Вогненної Землі — найгостріша дискусія розгорілася між США і Бразилією. Клінтон недооцінив націоналістичні настрої громадськості цієї країни. Багато латиноамериканців ще пам'ятають сумний досвід Мексики, коли безпрецедентна на континенті фінансова криза, що вибухнула на початку 1995 року, була породжена надто поспішними заходами з перебудови мексиканської економіки для її інтеграції до НАФТА. Представники Бразилії дали чітко зрозуміти, що надають перевагу синиці в руках, а не журавлю в небі, тобто відчутним перевагам моделі Південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР). До того ж за умов, коли Конгрес США виступає проти прискореної процедури приєднання кожної країни до ФТАА, важко гарантувати затвердження такого договору без істотних поправок, невигідних латиноамериканським країнам.

За останні роки МЕРКОСУР став активною силою в регіоні, альтернативою США і НАФТА. У зв'язку з цим між США і Бразилією, лідерами економічних блоків, що виникли на Півночі і Півдні, сформувалися значні відмінності у поглядах на те, в якій послідовності і в які терміни можна і треба втілювати в життя ідею створення панамериканської зони вільної торгівлі. Багато хто з латиноамериканських лідерів, включно з Аргентиною і Бразилією, критикували дату створення цієї зони — 2005 рік. Вони посилалися на те, що країни-члени Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва встановили для скасування всіх Регіональних бар'єрів віддаленіший термін — 2020 рік.

США пропонували вже в кінці 1998 року почати переговори про ліквідацію митних бар'єрів, взявши за основу модель НАФТА. Бразилія не бажала торкатися цієї теми до того, як буде досягнуто угоди між МЕРКОСУР і Андською групою. Її підтримали багато інших південноамериканських учасників. Лідери низки

латиноамериканських країн заявили тоді, що першим кроком до реалізації Панамериканської зони вільної торгівлі могло б стати утворення Спільного південноамериканського економічного простору (САФТА, мовою оригіналу: SAFTA — South American Free Trade Area) внаслідок успішних переговорів між Андським співтовариством і МЕРКОСУР. Воно охопило б 310 млн споживачів. Лідери латиноамериканських країн-членів МЕРКОСУР прибули на Саміт Америк зі спільним наказом підприємницьких кіл своїх країн. Так, на четвертому підприємницькому форумі американських держав, що відбувся в березні 1998 року у Сан-Хосе, країни-члени МЕРКОСУР добилися підтримки своєї позиції, яка відкидає підписання часткових угод у межах процесу створення Панамериканської зони вільної торгівлі, на чому наполягали США.

Позицію представників країн МЕРКОСУР заперечували в основному делегати США і Канади, стверджуючи, що багато угод можна укласти при досягненні прогресу на переговорах, щоб відразу побачити результати лібералізація торгівлі.

Учасники підприємницького форуму також підтримали позицію МЕРКОСУР щодо необговорення проблем сфери зайнятості й екології, оскільки вони не стосуються безпосередньо торгівлі. Цю позицію МЕРКОСУР також критикували США, які виступають за обговорення цих тем у межах переговорів про Панамериканську зону вільної торгівлі. Тому не випадково у порядку денному переговорів представників зовнішньоторговельних відомств американських держав, які відбулися в лютому 1998 року в Коста-Риці напередодні другого Саміту Америк, на першому місці стояло обговорення нетарифних торгових перешкод.

Як розвиток цієї ідеї, на Саміті Америк було досягнено домовленості про те, щоб до кінця 1998 року заступники міністрів зовнішньої торгівлі американських держав визначили порядок функціонування різних робочих груп, які будуть займатися підготовкою угоди про створення ФТАА. Тому уряд Чилі заявив про намір погоджувати свої позиції з МЕРКОСУР.

Зрештою, за результатами зустрічі на вищому рівні у чилійській столиці лідери 34 країн західної півкулі домовилися про трирічний підготовчий етап переговорів щодо проблеми створення ФТАА. Були узгоджені й загальні цілі, і принципи переговорів, а також організаційні механізми їх проведення. З вересня 1998 року почав діяти тимчасовий Адміністративний секретаріат

переговорів зі штаб-квартирою в Майямі (США). Перші проміжні підсумки були підведені на зустрічі міністрів торгівлі в листопаді 1999 року в Торонто (Канада). За період з квітня 1998 до листопада 1999 року в межах дев'яти переговорних робочих груп (з умов доступу на ринок, інвестицій, послуг, державних закупівель, сільського господарства, конкурентної політики, вирішення суперечок, прав на інтелектуальну власність, антидемпінгового мита) відбулося 45 засідань експертів. Крім того, на рівні заступників міністрів торгівлі пройшло п'ять засідань Комітету з торговельних переговорів — основної організаційної ланки переговорів зі створення Панамериканської зони вільної торгівлі.

У березні 2000 року у виступі на щорічних зборах членів Міжамериканського банку розвитку міністр фінансів США Л. Сам-мерс, підтвердивши зобов'язання США щодо створення Зони вільної торгівлі в західній півкулі, водночас визнав, що переговори про ФТАА відбуваються складно, "машина поки що не запущена, однак поступово всі частини конструкції встановлюються на місця" [7].

Не враховуючи протиріччя з Бразилією стосовно проблем створення ПАЗВТ, США, як і раніше, залишаються найбільшим торгово-економічним партнером і провідним інвестором у країнах -членах МЕРКОСУР (табл. 1). Проте у бразильського керівництва є вагомі підстави для стурбованості практикою економічних зв'язків з США, в тому числі тарифною політикою світового лідера. Наприклад, для Бразилії, незважаючи на її членство у ВТО, Вашингтон встановив вибіркові бар'єри, в тому числі у формі квот і антидемпінгового мита, що не дозволяють багатьом видам експортної продукції цієї країни брати участь на конкурентній основі на ринку США.

На початку квітня 2000 року в столиці Коста-Рики завершилася зустріч керівників центральноамериканських держав і Бразилії. У підписаній після закінчення форуму Декларації Сан-Хосе його учасники виступили із засудженням протекціоністської політики в торгівлі, що проводиться промислово розвиненими державами стосовно держав третього світу. Вони висловили невдоволення практикою сертифікації, що проводиться Сполученими Штатами Америки в односторонньому порядку, не враховуючи становища в інших країнах щодо захисту прав людини і боротьби з наркобізнесом.



Бразилію, Аргентину і ряд інших промислово розвинених країн Латинської Америки не влаштовує модель економічних відносин у межах НАФТА і та роль, яка відводиться в ній Мексиці. У цій країні зростання експорту відбувається завдяки "макіладор", тобто монтажних підприємств — філіалів американських компаній, які перетворюють Мексику на додаток до американської економіки.

Звичайно, така модель відносин не влаштовує членів МЕРКОСУР. А США незадоволені прагненням МЕРКОСУР орієнтуватись на ринок ЄС та ввести спільну американську валюту. При такому рівні розбіжностей суперечка переходить на рівень міжнародних організацій.

3.3.4.3. Концепція НАФТА плюс. Третій Всеамериканський саміт

Офіційно ідею НАФТА плюс (або ж ідею інтегрованої Північної Америки) вперше висунув президент Вінсент Фокс під час американсько-мексиканського саміту в лютому 2001 року в мексиканському місті Гванахуато, хоча про доцільність створення інтегрованої Північноамериканської спільноти на зразок Європейського Союзу йшлося ще у серпні 2000 року під час візиту до Оттави. Кілька місяців після цього три президенти підтримали деякі з його ініціатив на саміті у Квебеку. Центральною темою проекту "НАФТА плюс" є дві здебільшого мексиканські проблеми: з одного боку, створення соціальних та регіональних фондів для консолідації північноамериканської економічної спільноти; з іншого боку, залучення при можливості праці як фактора виробництва, що означає урегулювання актуальної проблеми міграції. В той час як перша проблема обговорюється на нарадах спільно із Канадою в контексті Північноамериканської Зони вільної торгівлі, друга є предметом консультацій між США та Мексикою.

Поряд з цими двома основними темами-проблемами існують і інші рівні розвитку співпраці, наприклад, пропозиції щодо секторного поглиблення НАФТА. При цьому епіцентром є питання створення спільного ринку енергоресурсів, над чим працює сформована (за рішенням учасників саміту) Північноамериканська робоча група. Це відповідає інтересам США (в першу чергу) — найбільшого з трьох країн-членів імпортера енергоресурсів, проте потрапляє в багатьох аспектах під скептичний погляд Мексики через планову денаціоналізацію стратегічних секторів, таких як нафтова і газова промисловість, державна монополія на які визначена навіть у конституції країни. Окрім того, співпраця передбачена і в інших сферах, наприклад, у сфері освіти, науки, технологій, комунікацій та охорони здоров'я.

На підставі "спільних цінностей та інтересів", а також вагомих людських, соціальних, культурних та економічних зв'язків має виникнути "нова форма співтовариства завдяки співпраці в межах північноамериканського партнерства", — зазначається у Декларації лідерів країн Північної Америки, підписаній 22 квітня 2001 року у Квебеці.

Пропозицію поглиблення НАФТА на урядовому рівні особливо активно підтримує приватний сектор — справжній "двигун" північноамериканської інтеграції. За даними Мексиканської Ради з питань зовнішньої торгівлі, на підприємницькому рівні вже навіть проводились інтенсивні переговори щодо створення спільного ринку передусім у енергетичному секторі. Більше того, у трьох країнах-учасницях Угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі відбулись численні конференції та заходи, присвячені цій

темі. Уряд Канади навіть фінансує інтердисциплінарний "Проект Північна Америка" для сприяння людським, соціальним, культурним, інституційним та економічним зв'язкам між Канадою Мексикою і США.

Однак через безвихідь у питанні міграції між США та Мексикою жодних успіхів на білатеральному рівні не спостерігалось і Так охарактеризували Мексика і США у березні 2002 року План і дій "Партнерство заради добробуту", який передбачає проведення низки заходів та проектів у сфері інфраструктури, покращення приватного трансферу грошей, житлового будівництва та освітнього обміну, фінансування яких цілком відбувається приватним сектором економіки, а отже, — жодної впевненості у фінансуванні. Водночас обидві держави досягнули згоди у питанні реформування двох двосторонніх інституцій, які тісно пов'язані з інтеграційними процесами у Північній Америці: Північноамериканської комісії транскордонної охорони довкілля та Банку розвитку. Обговорювалось також членство Канади в обох інституціях. Однак дотепер конкретні пропозиції стосовно цього, стосовно проекту інтегрованої Північної Америки перебувають у стадії розгляду в урядах країн-учасниць НАФТА. А дебати про НАФТА плюс чи про "трилатералізацію НАФТА" продовжуються переважно в академічних колах.

Від 11 вересня 2001 року внаслідок зміни пріоритетів США змістились дещо і координати НАФТА. Дебати про інтегровану Північну Америку було замінено обговоренням сформульованого США питання безпеки в межах НАФТА. Під концепцією Сполучених Штатів Америки, висловленою дружнім лозунгом "smart border", приховується передусім паранойя щодо безпеки у США.

З метою боротьби з тероризмом і наркобізнесом США уклали з Мексикою і Канадою в березні 2002 року дві угоди про "smart border", які повинні слугувати виконанню трьох неповністю сумісних цілей:

— покращенню інфраструктури та контрольних механізмів на кордонах;

— забезпеченню вільного обміну товарами;

— жорсткішому контролю над переміщенням осіб.

У першу чергу остання ціль суперечить мексиканському національному інтересу щодо договірного регулювання міграції мексиканців.

Нині ідея про "smart borders" сприймається двома меншими партнерами НАФТА по-різному: в той час як Канада поділяє турботи США, у Мексиці ідея США про безпечні кордони наштовхується на значний опір. Однак, незважаючи на ці перешкоди, Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі, яка повністю буде імплементована у 2008 році, може і без поглиблення тристороннього партнерства ввійти в історію всього континенту як перша сходинка до Панамериканської зони вільної торгівлі — ПЗВТ.

20 квітня 2002 року в Квебеку (Канада) відбувся третій в історії континенту саміт лідерів 34 держав Північної та Південної Америки. У Канаду прибули виключно ті лідери, які прийшли до влади демократичним шляхом: єдиному диктатору, що ще залишився в Америці, Ф. Кастро, шлях на саміт був перекритий. Зразу ж після відкриття саміту Канада та США наполягли на тому, що обов'язковою умовою участі у новій зоні вільної торгівлі буде наявність у країні демократичного режиму. Після трьох днів, що пройшли в сутичках між налаштованими проти глобалізації демонстрантами та міліцією, було досягнено згоди в тому, що Договір про вільну торгівлю вся Америка повинна підписати (за винятком Куби) до 1 січня 2005 року. США пропонували підготувати пакт уже до кінця 2003 року, ряд країн Латинської Америки виступили проти зайвого поспіху. Власне, Бразилія, для котрої ЄС є важливішим партнером, ніж США, потребує додаткового часу для одночасних переговорів із Європейським Союзом. У випадку успішного створення такої зони вільної торгівлі з населенням понад 800 млн осіб та загальним ВВП близько 13 трлн дол. США (що еквівалентно 1/3 світового ВВП та майже в 2 рази більше за економіку Європейського Союзу) новий економічний союз повністю усуне чи частково знизить тарифи на переміщення товарів та послуг між країнами-членами. У зв'язку з цим митні законодавства країн будуть спрощені та уніфіковані.

Країни Північної та Латинської Америки і Карибського півострова домовились про проведення регулярних зустрічей напередодні створення найбільшої в світі зони вільної торгівлі. Переговори про зниження торговельних бар'єрів повинні розпочатись у травні 1993 року.

Всі необхідні попередні переговори та приготування будуть завершені до січня 2005 року, а до кінця того ж року Договір має вступити в силу. Раніше Північноамериканська угода про вільну

торгівлю була задумана, розроблена та практично доведена до підписання адміністрацією Дж. Буша-старшого, однак підписати її довелось вже наступному президенту США Б. Клінтону. Незадовго після цього Клінтон, прагнучи збільшити своє політичне значення, почав наполягати на розширенні повноважень своє" адміністрації в питаннях НАФТА, надавши їй право регулювати пункти, пов'язані з охороною навколишнього середовища та трудовими нормами. Однак Конгрес США відмовився надати йому подібні повноваження, й створення зони вільної торгівлі було призупинено. Схоже на те, що новий президент США Дж. Бущ-молодший розуміє причину ситуації, що склалася, а також роль США в її можливому вирішенні. Тим не менше, для того, щоб регіональна зона вільної торгівлі перетворилась із мрії в реальність, чи хоча б щоб до НАФТА могла приєднатись Чилі, нинішньому президенту США потрібно розширити повноваження своєї адміністрації у веденні відповідних переговорів. Тим не менше очевидно, що демократичне лобі в Конгресі США погодиться піти на поступки лише в тому випадку, якщо знову укладені договори про вільну торгівлю будуть зобов'язувати латиноамериканські держави дотримуватись жорстких трудових та екологічних стандартів, значно знизивши їх конкурентоспроможність. Якщо подіям належить розвиватись у такому напрямку, то процес створення ФТАА буде, в свою чергу, гальмуватися іншими великими країнами на континенті, особливо Бразилією. Будучи найбільшим ринком у Південній Америці, Бразилія розуміє, що не може залишатись осторонь від цих процесів, однак вона дуже занепокоєна впливом, який матиме на її виробників відкриття ринків для внутрішньоконтинентальної торгівлі. Дані дослідження, проведеного Національною конфедерацією промисловців Бразилії, не дають однозначної відповіді на питання про сприятливий вплив на її економіку участі у ФТАА. Так, низка галузей її економіки є досить конкурентоспроможною, тому від членства у континентальній зоні вільної торгівлі вона лише виграє. Це, в першу чергу, текстильна промисловість, а також сільське господарство, металургія та виробництво кераміки. Однак очевидно, що такі галузі економіки Бразилії, як автомобілебудування та виробництво електроніки, не зможуть втриматись під натиском конкурентів в умовах вільної торгівлі.

Укласти договір, який би задовольняв усі 34 країни — завдання нелегке. Крім того, всього 20 років тому багато країн Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Чилі, Болівія, Парагвай, Еквадор) та більшість держав Центральної Америки були військовими диктатурами, в той час як у Мексиці протягом 70 років існувала однопартійна система. Всі ці авторитарні режими в економічній політиці тяжіли до протекціонізму, надаючи перевагу ізоляції економіки своїх країн від контактів із зовнішнім світом. І тепер під час проведення третього саміту країн континенту у Квебеку вдень та вночі протягом всього зібрання проходили антиглобалістські та антиамериканські демонстрації. На думку демонстрантів, вільна торгівля допомагає багатим державам (якою в цьому випадку є США) стати ще багатшими, що відбувається за рахунок бідних країн та завдає шкоди довкіллю. І доки близько ЗО тисяч демонстрантів скупчувались навколо місця проведення саміту, що надійно охоронялося міліцією за допомогою сльозоточивого газу та водометів, Буш-молодший закликав з трибуни "разом створити вік процвітання на півкулі свободи" [6]. На його думку, лібералізація є "кращим засобом проти тиранії та бідності", а вирішення проблем регіону полягає у "більшій свободі". Однак, якщо всі економічні наслідки створення зони вільної торгівлі для країн Америк є дискусійним питанням, то політичні наслідки цих процесів очевидні. Такий союз значно зміцнить домінування Сполучених Штатів Америки на міжнародній арені, яке дещо похитнулось останнім часом унаслідок розширення ЄС та сповільненням темпів економічного зростання у США. Всередині ФТАА не буде нікого, здатного протистояти США, на відміну від протистояння Німеччини та Франції в Європейському Союзі.

Теорія триполюсності світу починає набувати практичного вигляду, і нехай тремтить той, кому не вдасться примкнути до одного З НИХ.

3.3.4.4. Четвертий Саміт: на шляху до інституціоналізації ПЗВТ/ФТАА

13 січня 2004 року в мексиканському місті Монтерреї розпочав роботу саміт глав країн Північної і Південної Америки. Для участі в зустрічі лідерів американських держав зібралися керівники більш ніж ЗО країн Америки, у тому числі і президент США Дж. Буш. Вони зустрілись з метою обговорення низки важливих

питань, включно з проблемами бідності, корупції, а також освіти. Але, незважаючи на це, на перший план потрапили розбіжності між США й іншими країнами цієї частини світу. Напередодні зустрічі адміністрація Буша і лідери, що дотримувались лівої політичної орієнтації, обмінялися взаємними неприємними висловлюваннями. Президент Буш виступив з різкою критикою кубинського лідера Ф. Кастро. "Усі громадяни континенту - сказав він, — мають дане їм Богом право на волю". Диктаторським режимам не має місця в Америці, заявив Буш, і закликав усі країни домагатися якнайшвидшого мирного переходу до демократії на Кубі, а також до лібералізації торгових відносин, назвавши її шляхом виходу з убогості. Його заяви не зовсім сприйняли лідери деяких держав континенту, в тому числі Аргентини і Венесуели, що підтримують добрі відносини з Кубою. Сполучені Штати Америки вимагали приділити найбільшу увагу на саміті питанню торгівлі, безпеки і корупції, у той час, як Бразилія і ряд інших країн мали намір зосередитися на соціальних проблемах.

Власне, саміт Америк розпочався ще з суперечок щодо таких непринципових питань, як порядок денний зустрічі. Так, делегація Сполучених Штатів прагнула зосередити увагу на розвитку зони вільної торгівлі, що охоплюватиме весь континент. Група керівників американських держав, що дотримуються лівих політичних поглядів і очолюваних бразильським президентом Лулою, вважала, що вільна торгівля нездатна забезпечити вирішення економічних проблем регіону.

Результатом саміту стало підписання Декларації Нового Леону в Монтерреї 13 січня 2004 року.

Отже, інтеграція, як зазначалося вище, — веління часу, тому структура НАФТА та початок її функціонування цілком відповідають логіці розвитку інтеграційних процесів, що відбуваються нині у світі.

Ці процеси зараз характеризуються утворенням та інтенсифікацією співробітництва торгово-економічних об'єднань. Серед новоутворень слід назвати насамперед Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), засноване 1989 року як інформаційне угруповання у складі 12 країн. Зараз АТЕС налічує вже 17 країн, в тому числі всіх представників НАФТА. Прикладом інтенсифікації інтеграції може бути й Маастрихтський процес в Європі.

Ці ж інтеграційні процеси визначають розвиток людської спільноти наприкінці XX — початку XXI століття як повний імператив до замкненого, обмеженого існування. Хоча існує думка, що НАФТА була своєрідною відповіддю США на поглиблення інтеграції в Західній Європі, намаганням утворити противагу могутньому Європейському Союзу (певною мірою це так), не може не впадати в око й інше: всі учасники НАФТА зовсім не схильні розглядати її як замкнене утворення.

НАФТА показує також, що регіональне утворення може об'єднати країни з різними економічними потенціалами, але за однієї обов'язкової умови: ознакою такого об'єднання має бути ринкова економіка і відповідна їй політична система. Зазначимо, що досягнення угоди про утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі стало можливим тільки тоді, коли Мексика рішуче пішла шляхом реформ і досягла на ньому певних успіхів.

І ще один урок НАФТА. Утворення регіонального торгово-економічного об'єднанння — процес складний і тривалий. Він має розвиватися поступово, крок за кроком. На перших етапах, мабуть, недоцільно, або навіть небезпечно, створювати керівні центри, особливо, якщо одна або кілька країн явно переважають своїх партнерів. Це добре усвідомили у Вашингтоні, підійшовши до НАФТА з належним тактом і обережністю.

Про те, що феномен інтернаціоналізації з переходом до глобалізації виходить за межі суто економічного змісту, свідчать реалії сьогодення: такі міжнародні економічні інститути, як Велика сімка, СОТ, МВФ та Всесвітній банк, керівні органи ЄС, НАФТА, АТЕС протягом останніх років явно зрівнялись за впливом на світову політику із Радою безпеки чи Генеральною асамблеєю ООН, регіональними політичними організаціями. Нерідко вплив таких економічних інституцій перевищує вплив останніх. Як би там не було, новий етап світової політики вперто висуває на передній план її економічний компонент.

Очевидно, час, що пройшов з моменту заснування НАФТА, жодним чином не погасив полум'я пристрастей у дебатах на цю тему, та не зміг поєднати два боки прірви, яка розділила прихильників НАФТА та її опонентів у 1993 році. Це насамперед зумовлено тим, що полеміка з приводу НАФТА як і раніше, так і тепер стосується набагато більшого спектра питань, ніж лише торгівля між США, Канадою та Мексикою. З цією угодою багато жителів країн-членів Північноамериканської зони вільної торгівлі пов'язують надії і тривоги, що стосуються глобалізації.

Незважаючи на те, що Канада та Мексика в межах НАФТА є досить скромними партнерами, що поступаються потенціалом сусідній супердержаві, вони швидко усвідомили привабливість цього об'єднання, отримавши потужний імпульс комерційної активності, посилення потоку інвестицій, прискорення зростання економіки і подолання проблем безробіття. НАФТА стала унікальною організацією хоча б тому, що вперше у світовій історії дві промислово розвинені країни прийняли рішення об'єднати свої економіки з економікою країни, що розвивається, що стало прецедентом у давньому діалозі "Північ-Південь".

За 10 років існування НАФТА була розроблена чітка організаційна структура для ефективного втілення положень Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Більше того, основні тенденції, що призвели до укладення угоди, втілились не лише у сфері вільної торгівлі, можна стверджувати про поширення основних принципів НАФТА на інші сфери економічного, політичного та суспільного життя в північноамериканському регіоні.

Слід наголосити, що співпраця країн-членів НАФТА не обмежена суто економічними питаннями зниження тарифів та лібералізації ринків. Значних успіхів було досягнуто в таких галузях, як охорона довкілля та праці.

Намагання НАФТА завершити формування зони вільної торгівлі та спроби заснувати ФТАА здійснюються тоді, коли багатостороння торговельна система ГАТТ ослаблена виявами нового протекціонізму, в основі якого лежить тепер захист інтересів не окремої держави, а угруповання держав. Так чи інакше такому регіональному об'єднанню, як НАФТА, притаманна дискримінація на користь країн-учасниць за рахунок країн-аутсайдерів. Для більшості економістів це політика "іншого кращого", тоді як політика "першого кращого" — це поширена у всьому світі вільна торгівля. Але, зрештою, це може бути приводом для вдосконалення.

Найімовірніше, 2005 рік стане віхою в процесі інституційного завершення оформлення інтеграційних механізмів у Західній півкулі та пошуку інструментів взаємодії з регіональними угрупованнями Європи та Азіатсько-тихоокеанського регіону. Натомість, спричинять чи НАФТА та ЄС формування Азіатської інтеграційної системи з центром у Японії, чи багатостороння торговельна система розпадеться на триполярну систему ворогуючих торговельних блоків із "менталітетом фортець", невдовзі стане очевидним.

Дані про громадську думку у США щодо створення НАФТА, основні показники ЄС та НАФТА всередині 90-х років, відносні розміри економік США, Канади та Мексики наведені нижче (табл. 2, 3, 4).