Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)
2. Загальнотеоретичні концепції порівняльних переваг
Теоретичне розуміння законів торгівлі розпочинається з вивчення меркантилізму - теорії, яка дала змогу вийти за рамки феодальних тверджень про самозабезпечення і започаткувала обгрунтування ролі товару в умовах нової господарської системи та економічної експансії одними країнами інших. Представники цієї економічної думки (Томас Манн, 1671-1641; Чарльз Дейвмант, 1656-1714;Жан Батіст Колберт, 1619-1683; сер Вільям Петті, 1623-1687) дотримувалися погляду, що світ має обмежений обсяг багатства. Тому добробут однієї країни може поліпшитися лише за рахунок зубожіння іншої.
Багатство нації меркантилісти визначали обсягом дорогоцінних металів, які вона мала у своєму розпорядженні. Тому кожна країна повинна накопичувати золото, срібло та інші коштовності. Водночас рекомендували скорочувати імпорт, щоб не допускати відпливу з даної країни так званих повноцінних грошей. Отже, меркантилісти розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, під час якої виграш однієї країни неминуче означає програш її торговельного партнера.
Серед поглядів меркантилістів варто відзначити трисекторну модель економічної системи (виробничий сектор, сільський сектор та іноземні колонії). Торговців розглядали як найважливішу групу, а працю - як основний фактор виробництва. Меркантилісти першими описали те, що у сучасній економіці називається платіжним балансом, підкреслюючи необхідність реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б сприяла досягненню позитивного сальдо торговельного балансу. Обмеженість меркантилістів полягала в неспроможності зрозуміти, що збагачення нації відбувається за рахунок не лише зубожіння інших країн, а й нарощування багатства.
Відмінні від позицій меркантилізму погляди на міжнародну торгівлю висунув Адам Сміт (Adam Smith, 1723—1790). Він довів, що добробут націй залежить не стільки від накопиченого багатства, скільки від здатності виробляти кінцеві товари та послуги. Тому необхідно розвивати виробництво на основі розподілу праці та її кооперації. Кращою умовою для цього є абсолютна економічна свобода, яка отримала назву лессе фер (laissezfaire фр. «дозволити робити»). Доктрину laissezfaire сучасна теорія інтерпретує як політику державного невтручання в економіку, так, щоб продуктивність та розподіл багатства залежали тільки від ринкових сил і старань індивідів.
Адам Сміт розробив модель, за якою має реалізовуватися політика laissez fair у системі міжнародних відносин. В її основі лежить ідея спеціалізації держав на виробництві тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими суб'єктами міжнародного економічного співробітництва. Висновок для міжнародної торгівлі з теорії абсолютних переваг (absolute advantage theory) полягає у тому, що країна повинна експортувати-такі товари, які вона виробляє з меншими витратами (у виробництві яких має абсолютну перевагу, тобто виробництво яких абсолютно ефективніше в тому плані, що на одиницю продукту витрачають менше праці порівняно з іншою країною - потенційним торговельним партнером), та імпортувати ті товари, які виробляють інші країни з меншими витратами (у виробництві яких абсолютні переваги належать їхнім торговельним партнерам).
Адам Сміт
(1723-1790)
Адам Сміт народився 5 червня 1723 року в місті Керколді (Шотландія). Він був політ-економістом та філософом і став відомим після написання у 1776 році книги «Дослідження про природу і причини багатства націй».
У 1751 році Сміт був призначений професором логіки в Університет м. Глазго, а через рік перейшов на кафедру філософії. Він читав лекції з етики, риторики, юриспруденції та політекономії. У 1759 році опублікував свою «Теорію моральних сентиментів», що увібрала деякі з лекцій, які він читав у Глазго. Ця робота була присвячена стандартам етичної поведінки, акцентуючи увагу на загальній гармонії людських мотивів і вчинків під благодійним Провидінням.
У 1776 році Сміт переїхав у Лондон, де опублікував «Дослідження про природу і причини багатства націй», яке детально аналізувало результати економічної свободи. Книга розглядала такі поняття, як роль приватного інтересу, поділу праці, функцій ринків та міжнародні наслідки політики невтручання (laissez faire). «Дослідження про природу і причини багатства націй» визначило економіко як самостійну науку і впровадило доктрину вільного підприємництва. Сміта часто впізнають за виразом «невидима рука», який він використовував для того, щоб продемонструвати, як приватний інтерес забезпечує ефективніше використання ресурсів у народному господарстві, що в кінцевому підсумку веде до підвищення суспільного добробуту. Щоб підкреслити свої переконання щодо економічної політики laissez faire, Сміт стверджував, що зусилля держави і особи щодо досягнення суспільного добробуту є неефективними порівняно з ринковими силами.
У 1778 році він був призначений на пост комісіонера митної служби в Единбурзі (Шотландія). А. Сміт помер після хвороби 17 липня 1790 року.
На противагу меркантилістам, Адамові Сміту вдалося довести, що торгівля може бути взаємовигідною для обох торгових партнерів. Інакше кажучи, вона має бути не грою з нульовим результатом, а грою з позитивною сумою. Відомий його вислів, що головне правило кожного розсудливого глави сім'ї - не намагатися виготовляти такі предмети, виробництво яких обходиться вдома дорожче, ніж купівля їх збоку. Кравець не намагається шити собі чоботи, а купує їх у шевця. Швець не намагається шити собі одяг, а купує його у кравця... Те, що є розумним у способі дій будь-якої окремої сім'ї, навряд чи може бути нерозумним для всього королівства. Якщо імпортний товар дешевший від вітчизняного аналога, то країні вигідніше обмінювати такі товари на
продукцію власного виробництва, щодо якої вона має певну перевагу.
Тому завершимо розгляд абсолютних переваг прикладом, яким користувався Адам Сміт.
Виходячи з трудової теорії вартості, можна зробити висновок, що в Англії 1 галон вина обмінюватимуть на 4 ярди сукна, тоді як у Португалії обмін здійснюватимуть у пропорції 1 галон вина на 1,5 ярда сукна. Ці співвідношення можна б записати і в іншій формі: Англія - 1 ярд сукна на 1/4 галона вина, Португалія - 1 ярд сукна на 2/3 галона вина.
Давід Рікардо
(1772-1823)
Давід Рікардо народився у Лондоні 19 квітня 1772 року в сім'ї багатих єврейських емігрантів. У дитинстві він здобув приватну освіту і був надзвичайно обдарованим. У 14 років почав працювати у брокерській конторі його батька, але ця спілка закінчилася через сім років, коли він одружився. Тоді Рікардо розпочав надзвичайно успішну кар'єру в торгівлі цінними паперами і нерухомістю. Найвидатнішим його фінансовим успіхом була купівля британських урядових цінних паперів за чотири дні до того, як герцог Веллінгтон завдав поразки Наполеонові у битві під Ватерлоо в 1815 році. Наступний бум на британські цінні папери зробив Рікардо багатою людиною до кінця його днів.
Під час відпустки в 1799 році Рікардо прочитав «Багатство націй» Адама Сміта. Захоплений, він надалі присвятив чимало часу економіці. У 1817 році була опублікована епохальна книга Рікардо «Засади політекономії та оподаткування», що принесла йому славу.
Рікардо має великі заслуги в започаткуванні концепції порівняльної переваги, хоча деякі науковці приписують хоча б часткове досягнення цього полковнику Робертові Торренсу (1780-1864). Крім розробки концепції порівняльної переваги, Рікардо побудував модель економічної системи, в якій зростання базується на акумуляції капіталу та прибутках і закон спадаючої віддачі врешті-решт веде до стаціонарного стану з нульовими прибутками і дуже заможними лендлордами.
Після видатної кар'єри бізнесмена, науковця і політика Рікардо несподівано помер 11 вересня 1823 року на 52 році життя.
Дані свідчать, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві тканини, Португалія - у виробництві вина. Виникає запитання: який же виграш можуть отримати ці країни в результаті взаємної торгівлі, виходячи зі схеми А. Сміта?
Припустимо, що обмін відбувається в пропорції 1 галон вина за 3 ярди сукна. Для Англії це означає, що вона отримує 1 галон вина за 3 ярди тканини, тоді як на внутрішньому ринку для цього необхідно витратити 4 ярди. Португалія, відповідно, отримує 1/3 ярда сукна в обмін на 1 галон вина, який на внутрішньому ринку коштує 2/3 ярда.
Теорія абсолютних переваг набула подальшого розвитку в працях Давіда Рікардо (David Ricardo, 1772-1823). У книзі «Засади політичної економії і оподаткування» (1817 рік) він висунув і обгрунтував теорію порівняльних переваг (comparative advan¬tage theory). Давід Рікардо показав, що міжнародна торгівля може бути вигідною кожній з двох країн навіть тоді, коли жодна з них не має абсолютних переваг у виробництві конкретних товарів. Адже у будь-якій країні знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим за існуючим співвідношенням витрат, ніж виробництво інших товарів. Саме за таким товаром країна матиме порівняльну перевагу, а товар стане об'єктом зовнішньоторговельних операцій.
У теорії як абсолютних, так порівняльних переваг використовують поняття витрат (ціни) заміщення або, що те ж саме, альтернативної ціни (opportunity cost). Остання характеризує робочий час, необхідний для виробництва одиниці товару, виражений через робочий час, що необхідний для виробництва одиниці іншого товару. Альтернативну ціну та витрати (ціну) заміщення треба сприймати як еквівалентні поняття з тією різницею, що кількісно вони виражаються зворотними величинами (кількістю одиниць товарів, вироблених за одиницю часу, - витрати заміщення або робочим часом, необхідним для виробництва одиниці продукту - альтернативна ціна).
Хоча ідея порівняльних переваг проста, її нелегко сприйняти у формалізованому вигляді. Найкращий спосіб вникнути в цю концепцію - вивчити приклади і моделі, що її ілюструють. У навчальній літературі їх опубліковано достатньо. Розглянемо модель порівняльних переваг на прикладі з виробництва двох товарів - вина і тканини в Англії та Португалії, якими Давід Рікардо супроводжував свої висновки. У цьому прикладі Португалія має абсолютну перевагу у виробництві двох товарів, що за концепцією Адама Сміта робить недоцільною міжнародну торгівлю.
Своїм прикладом Д. Рікардо довів, що, незважаючи на відсутність в Англії абсолютних переваг за товарами, які аналізують, вона може мати вигоду від торгівлі з Португалією. Передумовою для взаємної торгівлі є різниця відносних вартостей. А саме, виробництво вина в Португалії ефективніше, ніж тканини, а в Англії - тканини порівняно з вином. Наявні співвідношення цін в умовах автаркії в Англії і Португалії (ЇВ : 8/9Т в Португалії та ЇВ : 6/5Т в Англії) роблять вигідним спеціалізуватися Португалії на виробництві вина, а Англії - тканини. Для забезпечення потреб у товарі, який у країні є менш ефективним, Португалії вигідно купувати тканину в Англії, а Англії - вино в Португалії.
Далі Д. Рікардо доводить, що обидва учасники міжнародного обміну отримають певний виграш. Для цього він припускає, що країни обмінюються відповідними товарами у співвідношенні ЇВ : IT. В умовах вільної торгівлі Англія може використати 100 годин праці для виробництва додаткової одиниці тканини (IT) та обміняти її на одиницю вина (ЇВ). Таким чином, 100 годин праці дають можливість цій країні отримати за каналами зовнішньої торгівлі одиницю вина, для виробництва якого Англії необхідно витратити 120 годин праці. А це означає, що Англія може зекономити 20 (120 - 100 = 20) годин праці на кожній одиниці імпортованого товару. Якщо викладеними методами підрахувати виграш Португалії, то вона економить 10 годин праці (90 - 80 = 10), тому що в умовах автаркії їй необхідно витратити 90 годин праці для виробництва одиниці тканини, а витрати на одиницю вина становлять 80 годин праці.
Теорію Д. Рікардо вдосконалювали і доповнювали його послідовники. Зокрема, вихідне посилання «дві країни - два товари» було поширене на більшу кількість країн і товарів, у модель Д. Рікардо ввели транспортні витрати й товари, якими не торгують. З цими доповненнями ідеї Д. Рікардо на багато десятиріч наперед визначили панівні погляди в теорії міжнародної торгівлі й справили вагомий вплив на економічну теорію в цілому.
Одним з важливих аспектів, який розкрив послідовник Д. Рікардо Джон Стюарт Мілль {John Stuart Mill, 1806—1873) у класичній праці «Принципи політичної економії», є питання про ціни, за якими обмінюватимуть товари на світовому ринку. У розділі, присвяченому законові інтернаціональної вартості, він показав, що в умовах вільної торгівлі товари обмінюються при такому співвідношенні цін, яке встановлюється десь у проміжку між існуючими всередині кожної з країн відносними цінами на товари, якими вони торгують. Такий кінцевий рівень цін взаємної торгівлі залежитиме від обсягу світового попиту на кожний з цих товарів.
В основі визначення цін обміну товарів у міжнародній торгівлі лежить теорія взаємного попиту {reciprocal demand theory). Суть її у тому, що ціну імпортного товару визначають через ціну товару, який треба експортувати, щоб оплатити імпорт. Тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній із країн, що торгують.
Закон порівняльних переваг актуальний у наші дні з точки зору правильної інтерпретації ролі міжнародних економічних відносин. На жаль, як відзначають П. Р. Кругман і М. Обстфельд, політики, бізнесмени і навіть економісти часто роблять заяви, що не мають нічого спільного із серйозним економічним аналізом. За багатьма обставинами це особливо проявляється у сфері міжнародної економіки. Якщо відкрити розділ бізнесу в будь-якій газеті, ви знайдете, як мінімум, одну статтю, котра містить безграмотні твердження про зовнішню торгівлю. П. Р. Кругман і М. Обстфельд виділяють три міфи, неправильність яких доводить проста модель порівняльних переваг, їх варто перерахувати, тому що вони досить поширені в Україні:
• міф перший - вільна торгівля вигідна лише тоді, коли ваша країна має достатню продуктивність, щоб витримати міжнародну конкуренцію;
• міф другий - зарубіжна конкуренція є нечесною і завдає шкоди іншим країнам, якщо вона базується на низькій оплаті праці;
• міф третій - торгівля призводить до збитків і експлуатації тієї країни, котра на свої експортні товари витрачає більше праці, ніж її вкладено в імпортні товари, які вона отримує під час обміну на міжнародному ринку.
Щоб не бути у полоні таких міфів, економіст мусить добре опанувати міжнародну економіку. Далі розглянемо створені економістами теорії і моделі, які мають абстрактний вигляд, але їх знання є основою для розробки та розуміння торгової політики. В Україні сьогодні дуже бракує фахівців, які глибоко знають ці моделі й можуть ефективно скористатися ними у практичній діяльності. Молода людина, яка не пошкодує часу та сил на їх вивчення, принесе у майбутньому велику користь своїй країні й собі особисто, тому що буде здатною приймати ефективні рішення в галузі міжнародних економічних відносин і зможе зробити собі хорошу кар'єру.
Постає питання: якщо торгові перешкоди усунені й, наприклад, транспортними витратами між країнами можна повністю знехтувати, за яким напрямком і в якому обсязі розвиватиметься міжнародний обмін товарами? Чим відрізнятиметься рівновага після переходу на режим вільної торгівлі від рівноваги за умов автаркії?
Розглянемо різні варіанти абсолютних цінових переваг і їх вплив на міжнародну торгівлю.
1. Після відкриття кордонів - при орієнтації на ціну - споживачі купуватимуть товар у своїй країні за умов, що ціна на нього нижча, ніж ціна такого ж товару за кордоном. Отже, експортні шанси народного господарства щодо певного товару виникають тоді, коли це господарство має абсолютні цінові переваги. Для спрощення символіки всі змінні, що стосуються Закордону, позначають зірочкою *. Всі величини, не позначені *, належать Батьківщині. Отже, р1 і р* - ціна товару 1 на Батьківщині й у Закордоні; р2 і р* - ціна товару 2 на Батьківщині й у Закордоні; МЕ; і МЕ2 - кількість одиниць товару 1 і товару 2 відповідно.
Оскільки ціни наведені в національних валютах, то їх можна порівняти між собою
лише тоді, коли відомий курс перерахунку національних валют. Це відношення, валютний курс w, показує кількість вітчизняних грошових одиниць (наприклад, гривень), яку можна отримати чи слід витратити за одиницю закордонної грошової одиниці (наприклад, американський долар). Оскільки курс у прикладі, який розглядатимемо, стосується долара, то йтиметься про курс долара. Умова, за якою експорт товару 1 з країни І є доцільним, має вигляд:
Ця умова представлена на рисунку 3.1. На рисунку 3.1а вітчизняна крива попиту Батьківщини позначена N, а пропозиції- А з автаркійною ціною ОВ. Рисунок 3.16 показує зарубіжні криві попиту і пропозиції з підпорядкованою автаркійною ціною О*В*. Рисунок 3.1с демонструє криву експортної пропозиції Батьківщини і криву попиту на експорт Закордону. Слід зважати на те, що кількісна реакція зарубіжних споживачів і виробників на альтернативні ціни визначена з метою порівняльності залежно від цін у гривнях. Для цього необхідно врахувати валютний курс. З метою спрощення можна припустити, що валютний курс w = 1.
Твердження щодо шансів експортувати товар за умов наявності абсолютних цінових переваг.
Економічні суб'єкти певної країни купуватимуть товар іншої країни тоді, коли та країна має абсолютну цінову перевагу щодо даного товару. Іншими словами: країна має експортні шанси для певного товару тоді, коли в неї є абсолютні цінові переваги. Виведена вище умова може також включати той граничний випадок, коли країна взагалі не в змозі виробляти будь-який товар (наприклад, сировину, ананаси на Алясці). У цьому випадку можна собі уявити, що ціна даного товару за умов автаркії прямує до безкінечності.
Абсолютні ціни на товари до торгівлі при заданих факторах, заданих виробничих відносинах, заданій кон'юнктурі попиту, заданих видах ринку і заданих грошових масах в обох країнах є заданими величинами. Припустимо, що валютний курс регулює держава, тоді постає запитання, як на абсолютні цінові переваги впливатиме рівень валютного курсу w? На рисунку 3.2, на осях якого нанесені ціни обох товарів у національних валютах, точка В показує ціни товару 1 у валютах країн І і II до торгівлі. Валютний курс (наприклад, UAH/$) заданий тангенсом кута СС.
Експортуючи товар у США, ми можемо отримати за нього певну кількість доларів, що дорівнює величині р*. При валютному курсі w0 за отриману кількість доларів р*
матимемо певну кількість гривень, котра більша за ціну товару 1 в Україні (див. рисунок 3.2). У цьому випадку ми маємо перевагу, отже, нам експортувати вигідно. Якщо взяти до уваги валютний курс w1 то за отриману кількість доларів р* матимемо кількість гривень, котра менша за ціну товару 1 в Україні. У цьому випадку ми не маємо переваги, тому нам експортувати невигідно.
При валютному курсі w0 країна І (Україна) має абсолютну цінову перевагу для товару 1. Якщо ж виходити з нижчого курсу w1 (тобто американці за 1 долар отримають меншу суму гривень), то цінова перевага змінюється: тепер у США є абсолютна цінова перевага щодо товару 1.
Твердження щодо залежності абсолютної цінової переваги від валютного курсу. Валютний курс - важливий фактор визначення абсолютних цінових переваг. Якщо змінювати валютний курс при заданих абсолютних цінах до торгівлі, то можна уявити собі такий валютний курс, при якому абсолютна цінова перевага однієї країни в національній валюті зникає або ж перетворюється в абсолютний ціновий збиток. Взагалі, орієнтація валютної політики на зростання валютного курсу країни формує сприятливі умови для експорту, хоча країна зазнає деяких втрат через низькі ціни (металургійна промисловість України).
Важливість попереднього висновку можна добре проілюструвати на прикладі. Припустимо, що склалася звичайна для економічної практики ситуація, коли необхідно скласти прогноз щодо експортних шансів певного сектора. Для цього треба дослідити, яких заходів необхідно вжити для поліпшення експортних шансів сектора і яким чином вплине на них майбутній розвиток: позитивно чи негативно? Це завдання зводиться до вивчення зміни абсолютної цінової переваги галузі економіки в часі з урахуванням двох факторів: зміни валютного курсу й абсолютних цін на товари.
Якщо валютний курс w зростає, тобто якщо за 1 долар можна отримати дедалі більше гривень, то гривня стає для Закордону дешевшою. У такому випадку йдеться про девальвацію національної валюти чи просто про девальвацію і вважають, що наші експортні шанси зростають. Якщо ж валютний курс знижується, то за 1 долар отримуємо менше гривень, українські товари за кордоном дорожчають, а експортні шанси зменшуються. Отже, прогноз щодо зміни валютного курсу передбачає аналіз можливого розвитку валютного ринку, тобто ситуації з платіжним балансом, про що йтиметься у наступних темах.
По-іншому змінюються експортні шанси з цінами при автаркії. Падіння чи зростання ціни в обох економіках залежить від зміни попиту на продукт і ситуації з прибутками та витратами. Це, в свою чергу, визначається тим, як змінюються виробничі умови. Серед них можна назвати зростання обсягу наявних факторів виробництва, розвиток технічного прогресу, встановлення тарифними партнерами рівня заробітної плати, проведення державою економічних заходів, особливо податкової політики, видатків, а також експортних субвенцій.
На товарні ціни в обох економіках впливає також пропозиція грошей (разом з тим і грошова політика). Припустимо, країна І збільшує свою пропозицію грошей, і ми допускаємо, що зі зростаючою пропозицією грошей у цій країні зростуть ціни на товари. Тоді при заданому валютному курсі може змінитись і абсолютна цінова перевага країни. Зрештою, на експортні шанси сектора впливають також умови, котрі не можуть бути відображені у зміні абсолютної цінової переваги, як, наприклад, введення нетарифних торгових бар'єрів.
На рисунку 3.3 представлений випадок, коли для Закордону є абсолютна цінова перевага щодо товару 2. Аналогічно до умови, яка була доведена щодо абсолютної цінової переваги країни І стосовно товару 1, умова для експорту товару 2 з країни II набуде вигляду:
Рисунок 3.3а відображає криві попиту і пропозиції Батьківщини. ОС - автаркійна ціна на Батьківщині. На рисунку 3 .Зб зображені криві попиту і пропозиції для Закордону. О*С* - автаркійна ціна Закордону. Для Закордону існує абсолютна цінова перевага щодо товару 2.
На рисунку 3.3б закордонні криві попиту і пропозиції подані у цінах, виражених у гривнях. При цьому, щоб уникнути в теорії зовнішньої торгівлі деяких помилок, варто усвідомити, що функції попиту і пропозиції описують кількісну реакцію домашніх господарств і підприємств. Останні визначають, передусім, у вітчизняних цінах. Крива попиту американців, таким чином, задана залежно від цін у доларах, а українців - у гривнях. З причин порівняльності дані кількісні реакції у нашому аналізі повинні бути виражені в гривнях. Рисунок З.Зв відображає криву попиту Батьківщини на імпорт товару 2 і криву пропозиції експорту того ж товару Закордону.
відбувається тільки тоді, коли бажання країн щодо обміну є взаємними.
Щоб обмін між країнами І і II відбувся, для Закордону повинна існувати абсолютна цінова перевага щодо товару 2 при заданій абсолютній ціновій перевазі нашої країни щодо товару 1. Резиденти купуватимуть закордонний товар 2, якщо ціна цього товару до торгівлі з огляду на валютний курс нижча для Закордону, ніж на Батьківщині. Якщо ж переформувати обидві виведені раніше умови для абсолютної цінової переваги країни
І щодо товару 1 і країни II щодо товару 2, то отримаємо:
Країна І експортує товар 1, а країна II - товар 2, коли в країни І є абсолютні цінові переваги для товару 1, а в країни II - для товару 2. З рівняння 3.1 також видно, що бажання обміну обох країн повинні бути взаємними.
Зовнішня торгівля здійснюється між обома економіками також у протилежному випадку, а саме: коли країна II має абсолютну цінову перевагу для товару 1, а країна І - для товару 2. У цьому випадку країна II експортує товар 1, а країна І - товар 2. Знак нерівності у рівнянні 3.1 змінюється на протилежний.
Отже, загальний вигляд умови для торгівлі:
політикою прийнято за основу валютний курс wp то p1/pl *> w1 (абсолютна цінова перевага Закордону для товару 1) i р2/р2*> wl (абсолютна цінова перевага Закордону щодо товару 2). Зрозуміло, що за такої умови ніякого обміну бути не може. Це міркування свідчить, що для здійснення зовнішньої торгівлі в економічну політику треба закласти валютний курс у межах
Наступний аспект вивчення полягає у з'ясуванні ролі валютного курсу для підтвердження абсолютних цінових переваг щодо двох товарів, що зображено на рисунку 3.4. На рисунках 3.4а і 3.4г представлені ринки товару 1; на рисунках 3.4в і 3.4е- ринки товару 2. Рисунок 3.46 відображає валютний курс, який визначається tga і дорівнює w - p1/p1 . При валютному курсі w автаркійна ціна ОВ* товару 1 за кордоном може бути перерахована у ціну в гривнях OD: Батьківщина має абсолютну цінову перевагу для товару 1. Для товару 2 при валютному курсі, який визначається tga, встановлюється абсолютний ціновий збиток.
Валютний курс w може коливатися лише в межах заштрихованого коридора на рис. 3.46, коли торгівля повинна здійснюватись у заданому напрямку. Тому при валютному курсі w1 (де курс гривні вищий) зникає абсолютна цінова перевага Батьківщини щодо товару 1. А при валютному курсі w" щезає абсолютний ціновий збиток Батьківщини від товару 2.
Валютний курс ми розглядали як екзогенно задану величину. При плаваючих валютних курсах він є ціною валюти. Можна довести, що валютний курс, встановлений на ринку, залишається у межах відношень цін на товари в національних валютах до торгівлі. Щоб відповісти на дане запитання, треба розглянути механізм визначення валютного курсу w на ринку.
Отже, валютний курс - це ціна валюти. Він утворюється завдяки попиту і пропозиції на валютному ринку. Припустимо, що імпорт повинен бути оплачений відповідно у валюті
країни походження. В такому випадку українським імпортерам для оплати їхніх рахунків потрібні долари. Якщо абстрагуватися від міжнародного руху капіталів і державних угод (наприклад, погашення боргу), то попит на долари залежить від попиту України на імпортні товари.
Припущення щодо того, що попит на валюту залежить від попиту на імпорт. Як же
Змінюється попит на Батьківщині щодо доларів при змінному валютному курсі? Щоб відповісти на це запитання, необхідно дотримуватися такої логіки. По-перше, Батьківщині
потрібні долари в сумі, що дорівнює імпорту, або точніше: попит на долари відповідає вартості імпорту в доларах. По-друге, вартість імпорту в доларах - це добуток фізичного обсягу імпорту на його ціну в доларах. По-третє, якщо курс долара (UAH/$) знижується з 2:1 до 1,5:1, то вітчизняні споживачі потратять менше гривень, щоб купити долар. Така ситуація інтерпретується як здешевлення долара. По-четверте, задана ціна імпортних товарів у гривнях (наприклад, 200 гривень за пару взуття) падає внаслідок зміни валютного курсу (до 150 гривень за пару взуття), тому для вітчизняних споживачів вигідно імпортувати більше товарів, тобто зростає попит на імпортні товари. По-п'яте, зі зростаючим попитом повинна зрости і ціна імпортних товарів у доларах. По-шосте, оскільки ціна і обсяг зростають, повинна збільшитися, вартість імпорту в доларах. Український попит на долари зростає зі спаданням курсу долара. Це відображено на рисунку 3.5.
Функція попиту на долари залежно від курсу долара зображена на рисунку 3.6 кривою UU'.
Постає запитання, хто продає долари. За нашими припущеннями, Закордон повинен оплачувати свій імпорт у гривнях. Це дуже важлива умова здорової економічної політики держави і підтримання поваги до національної валюти. Якщо американцям потрібні гривні, вони продають долари, щоб отримати гривні. Пропозиція валюти (долара) визначається, таким чином, попитом Закордону на імпорт. Далі припускають, що пропозиція доларів Закордону зростає з підвищенням курсу долара. Це припущення лежить в основі функції пропозиції SS' на рисунку 3.6. У точці Z встановлюється рівноважний курс долара.
Якщо відрізок OU на рисунку 3.6 представляє цінове відношення р2 /р2, що має місце при автаркії, то при валютному курсі w = OU - попит нашої країни на імпорт (разом з тим на валюту) дорівнює нулю. Отже, коли валютний курс w вищий від першопочаткового цінового відношення OU, то країна І (Україна) не імпортуватиме більше товар 2. Таким чином, попит на валюту має верхню межу, яка визначається відношенням автаркійних цін. При валютному курсі w >OU країна І мала б порівняльну цінову перевагу для товару 2; тому за кордоном існував би попит на нашу валюту і була б пропозиція доларів (пунктирна крива UT). Валютний курс w > OU означав би, що Закордон прагне імпортувати як товар 2, так і товар 1. Цю загальну пропозицію валюти Закордону отримуємо шляхом горизонтального додавання кривих SS' (пропозиція валюти Закордоном як результат імпорту товару 1) і UT (пропозиція валюти Закордоном як результат імпорту товару 2). '
При заданих цінах на товари до торгівлі Закордон імпортує товар 1. Коли валютний курс настільки зросте, що відношення цін р1/р1 * > w, то країна II (США) не імпортуватиме більше товар 1. Нехай відношення цін р,/р, * задане відрізком OS. Якщо валютний курс w опускається нижче OS, то попит Закордону на імпорт зникає. Закордон у даному випадку не продає валюту. Отже, крива пропозиції валюти досягає нижньої межі OS, яку визначають відношенням цін товару 1 (р1/р1 *) у національних валютах до торгівлі.
На рисунку 3.6 представлена вихідна ситуація до торгівлі р2/р2* > р}/р1 *. Аналогічне міркування правильне і для протилежного випадку. Попит на валюту в цьому випадку є результатом попиту Батьківщини на імпортний товар 1; пропозицію валюти отримуємо на основі попиту Закордону на імпортний товар 2.
Твердження щодо існування певної межі коливання валютного курсу при заданих цінах на товари. При заданих цінах на товари у вихідній ситуації встановлені також межі, в яких повинен перебувати валютний курс, якщо інші джерела попиту і пропозиції валюти не беруть до уваги.
Багатство нації меркантилісти визначали обсягом дорогоцінних металів, які вона мала у своєму розпорядженні. Тому кожна країна повинна накопичувати золото, срібло та інші коштовності. Водночас рекомендували скорочувати імпорт, щоб не допускати відпливу з даної країни так званих повноцінних грошей. Отже, меркантилісти розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, під час якої виграш однієї країни неминуче означає програш її торговельного партнера.
Серед поглядів меркантилістів варто відзначити трисекторну модель економічної системи (виробничий сектор, сільський сектор та іноземні колонії). Торговців розглядали як найважливішу групу, а працю - як основний фактор виробництва. Меркантилісти першими описали те, що у сучасній економіці називається платіжним балансом, підкреслюючи необхідність реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б сприяла досягненню позитивного сальдо торговельного балансу. Обмеженість меркантилістів полягала в неспроможності зрозуміти, що збагачення нації відбувається за рахунок не лише зубожіння інших країн, а й нарощування багатства.
Відмінні від позицій меркантилізму погляди на міжнародну торгівлю висунув Адам Сміт (Adam Smith, 1723—1790). Він довів, що добробут націй залежить не стільки від накопиченого багатства, скільки від здатності виробляти кінцеві товари та послуги. Тому необхідно розвивати виробництво на основі розподілу праці та її кооперації. Кращою умовою для цього є абсолютна економічна свобода, яка отримала назву лессе фер (laissezfaire фр. «дозволити робити»). Доктрину laissezfaire сучасна теорія інтерпретує як політику державного невтручання в економіку, так, щоб продуктивність та розподіл багатства залежали тільки від ринкових сил і старань індивідів.
Адам Сміт розробив модель, за якою має реалізовуватися політика laissez fair у системі міжнародних відносин. В її основі лежить ідея спеціалізації держав на виробництві тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими суб'єктами міжнародного економічного співробітництва. Висновок для міжнародної торгівлі з теорії абсолютних переваг (absolute advantage theory) полягає у тому, що країна повинна експортувати-такі товари, які вона виробляє з меншими витратами (у виробництві яких має абсолютну перевагу, тобто виробництво яких абсолютно ефективніше в тому плані, що на одиницю продукту витрачають менше праці порівняно з іншою країною - потенційним торговельним партнером), та імпортувати ті товари, які виробляють інші країни з меншими витратами (у виробництві яких абсолютні переваги належать їхнім торговельним партнерам).
Адам Сміт
(1723-1790)
Адам Сміт народився 5 червня 1723 року в місті Керколді (Шотландія). Він був політ-економістом та філософом і став відомим після написання у 1776 році книги «Дослідження про природу і причини багатства націй».
У 1751 році Сміт був призначений професором логіки в Університет м. Глазго, а через рік перейшов на кафедру філософії. Він читав лекції з етики, риторики, юриспруденції та політекономії. У 1759 році опублікував свою «Теорію моральних сентиментів», що увібрала деякі з лекцій, які він читав у Глазго. Ця робота була присвячена стандартам етичної поведінки, акцентуючи увагу на загальній гармонії людських мотивів і вчинків під благодійним Провидінням.
У 1778 році він був призначений на пост комісіонера митної служби в Единбурзі (Шотландія). А. Сміт помер після хвороби 17 липня 1790 року.
На противагу меркантилістам, Адамові Сміту вдалося довести, що торгівля може бути взаємовигідною для обох торгових партнерів. Інакше кажучи, вона має бути не грою з нульовим результатом, а грою з позитивною сумою. Відомий його вислів, що головне правило кожного розсудливого глави сім'ї - не намагатися виготовляти такі предмети, виробництво яких обходиться вдома дорожче, ніж купівля їх збоку. Кравець не намагається шити собі чоботи, а купує їх у шевця. Швець не намагається шити собі одяг, а купує його у кравця... Те, що є розумним у способі дій будь-якої окремої сім'ї, навряд чи може бути нерозумним для всього королівства. Якщо імпортний товар дешевший від вітчизняного аналога, то країні вигідніше обмінювати такі товари на
продукцію власного виробництва, щодо якої вона має певну перевагу.
Тому завершимо розгляд абсолютних переваг прикладом, яким користувався Адам Сміт.
Виходячи з трудової теорії вартості, можна зробити висновок, що в Англії 1 галон вина обмінюватимуть на 4 ярди сукна, тоді як у Португалії обмін здійснюватимуть у пропорції 1 галон вина на 1,5 ярда сукна. Ці співвідношення можна б записати і в іншій формі: Англія - 1 ярд сукна на 1/4 галона вина, Португалія - 1 ярд сукна на 2/3 галона вина.
Давід Рікардо
(1772-1823)
Давід Рікардо народився у Лондоні 19 квітня 1772 року в сім'ї багатих єврейських емігрантів. У дитинстві він здобув приватну освіту і був надзвичайно обдарованим. У 14 років почав працювати у брокерській конторі його батька, але ця спілка закінчилася через сім років, коли він одружився. Тоді Рікардо розпочав надзвичайно успішну кар'єру в торгівлі цінними паперами і нерухомістю. Найвидатнішим його фінансовим успіхом була купівля британських урядових цінних паперів за чотири дні до того, як герцог Веллінгтон завдав поразки Наполеонові у битві під Ватерлоо в 1815 році. Наступний бум на британські цінні папери зробив Рікардо багатою людиною до кінця його днів.
Під час відпустки в 1799 році Рікардо прочитав «Багатство націй» Адама Сміта. Захоплений, він надалі присвятив чимало часу економіці. У 1817 році була опублікована епохальна книга Рікардо «Засади політекономії та оподаткування», що принесла йому славу.
Рікардо має великі заслуги в започаткуванні концепції порівняльної переваги, хоча деякі науковці приписують хоча б часткове досягнення цього полковнику Робертові Торренсу (1780-1864). Крім розробки концепції порівняльної переваги, Рікардо побудував модель економічної системи, в якій зростання базується на акумуляції капіталу та прибутках і закон спадаючої віддачі врешті-решт веде до стаціонарного стану з нульовими прибутками і дуже заможними лендлордами.
Після видатної кар'єри бізнесмена, науковця і політика Рікардо несподівано помер 11 вересня 1823 року на 52 році життя.
Дані свідчать, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві тканини, Португалія - у виробництві вина. Виникає запитання: який же виграш можуть отримати ці країни в результаті взаємної торгівлі, виходячи зі схеми А. Сміта?
Припустимо, що обмін відбувається в пропорції 1 галон вина за 3 ярди сукна. Для Англії це означає, що вона отримує 1 галон вина за 3 ярди тканини, тоді як на внутрішньому ринку для цього необхідно витратити 4 ярди. Португалія, відповідно, отримує 1/3 ярда сукна в обмін на 1 галон вина, який на внутрішньому ринку коштує 2/3 ярда.
У теорії як абсолютних, так порівняльних переваг використовують поняття витрат (ціни) заміщення або, що те ж саме, альтернативної ціни (opportunity cost). Остання характеризує робочий час, необхідний для виробництва одиниці товару, виражений через робочий час, що необхідний для виробництва одиниці іншого товару. Альтернативну ціну та витрати (ціну) заміщення треба сприймати як еквівалентні поняття з тією різницею, що кількісно вони виражаються зворотними величинами (кількістю одиниць товарів, вироблених за одиницю часу, - витрати заміщення або робочим часом, необхідним для виробництва одиниці продукту - альтернативна ціна).
Хоча ідея порівняльних переваг проста, її нелегко сприйняти у формалізованому вигляді. Найкращий спосіб вникнути в цю концепцію - вивчити приклади і моделі, що її ілюструють. У навчальній літературі їх опубліковано достатньо. Розглянемо модель порівняльних переваг на прикладі з виробництва двох товарів - вина і тканини в Англії та Португалії, якими Давід Рікардо супроводжував свої висновки. У цьому прикладі Португалія має абсолютну перевагу у виробництві двох товарів, що за концепцією Адама Сміта робить недоцільною міжнародну торгівлю.
Своїм прикладом Д. Рікардо довів, що, незважаючи на відсутність в Англії абсолютних переваг за товарами, які аналізують, вона може мати вигоду від торгівлі з Португалією. Передумовою для взаємної торгівлі є різниця відносних вартостей. А саме, виробництво вина в Португалії ефективніше, ніж тканини, а в Англії - тканини порівняно з вином. Наявні співвідношення цін в умовах автаркії в Англії і Португалії (ЇВ : 8/9Т в Португалії та ЇВ : 6/5Т в Англії) роблять вигідним спеціалізуватися Португалії на виробництві вина, а Англії - тканини. Для забезпечення потреб у товарі, який у країні є менш ефективним, Португалії вигідно купувати тканину в Англії, а Англії - вино в Португалії.
Далі Д. Рікардо доводить, що обидва учасники міжнародного обміну отримають певний виграш. Для цього він припускає, що країни обмінюються відповідними товарами у співвідношенні ЇВ : IT. В умовах вільної торгівлі Англія може використати 100 годин праці для виробництва додаткової одиниці тканини (IT) та обміняти її на одиницю вина (ЇВ). Таким чином, 100 годин праці дають можливість цій країні отримати за каналами зовнішньої торгівлі одиницю вина, для виробництва якого Англії необхідно витратити 120 годин праці. А це означає, що Англія може зекономити 20 (120 - 100 = 20) годин праці на кожній одиниці імпортованого товару. Якщо викладеними методами підрахувати виграш Португалії, то вона економить 10 годин праці (90 - 80 = 10), тому що в умовах автаркії їй необхідно витратити 90 годин праці для виробництва одиниці тканини, а витрати на одиницю вина становлять 80 годин праці.
Теорію Д. Рікардо вдосконалювали і доповнювали його послідовники. Зокрема, вихідне посилання «дві країни - два товари» було поширене на більшу кількість країн і товарів, у модель Д. Рікардо ввели транспортні витрати й товари, якими не торгують. З цими доповненнями ідеї Д. Рікардо на багато десятиріч наперед визначили панівні погляди в теорії міжнародної торгівлі й справили вагомий вплив на економічну теорію в цілому.
Одним з важливих аспектів, який розкрив послідовник Д. Рікардо Джон Стюарт Мілль {John Stuart Mill, 1806—1873) у класичній праці «Принципи політичної економії», є питання про ціни, за якими обмінюватимуть товари на світовому ринку. У розділі, присвяченому законові інтернаціональної вартості, він показав, що в умовах вільної торгівлі товари обмінюються при такому співвідношенні цін, яке встановлюється десь у проміжку між існуючими всередині кожної з країн відносними цінами на товари, якими вони торгують. Такий кінцевий рівень цін взаємної торгівлі залежитиме від обсягу світового попиту на кожний з цих товарів.
В основі визначення цін обміну товарів у міжнародній торгівлі лежить теорія взаємного попиту {reciprocal demand theory). Суть її у тому, що ціну імпортного товару визначають через ціну товару, який треба експортувати, щоб оплатити імпорт. Тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній із країн, що торгують.
Закон порівняльних переваг актуальний у наші дні з точки зору правильної інтерпретації ролі міжнародних економічних відносин. На жаль, як відзначають П. Р. Кругман і М. Обстфельд, політики, бізнесмени і навіть економісти часто роблять заяви, що не мають нічого спільного із серйозним економічним аналізом. За багатьма обставинами це особливо проявляється у сфері міжнародної економіки. Якщо відкрити розділ бізнесу в будь-якій газеті, ви знайдете, як мінімум, одну статтю, котра містить безграмотні твердження про зовнішню торгівлю. П. Р. Кругман і М. Обстфельд виділяють три міфи, неправильність яких доводить проста модель порівняльних переваг, їх варто перерахувати, тому що вони досить поширені в Україні:
• міф перший - вільна торгівля вигідна лише тоді, коли ваша країна має достатню продуктивність, щоб витримати міжнародну конкуренцію;
• міф другий - зарубіжна конкуренція є нечесною і завдає шкоди іншим країнам, якщо вона базується на низькій оплаті праці;
• міф третій - торгівля призводить до збитків і експлуатації тієї країни, котра на свої експортні товари витрачає більше праці, ніж її вкладено в імпортні товари, які вона отримує під час обміну на міжнародному ринку.
Щоб не бути у полоні таких міфів, економіст мусить добре опанувати міжнародну економіку. Далі розглянемо створені економістами теорії і моделі, які мають абстрактний вигляд, але їх знання є основою для розробки та розуміння торгової політики. В Україні сьогодні дуже бракує фахівців, які глибоко знають ці моделі й можуть ефективно скористатися ними у практичній діяльності. Молода людина, яка не пошкодує часу та сил на їх вивчення, принесе у майбутньому велику користь своїй країні й собі особисто, тому що буде здатною приймати ефективні рішення в галузі міжнародних економічних відносин і зможе зробити собі хорошу кар'єру.
3. Моделі абсолютних цінових переваг
Щоб відповісти на запитання, за яких умов відбувається обмін товарами між народними господарствами, уявимо собі вихідну ситуацію із забороненими високими торговими перешкодами, тобто коли народні господарства закриті. Національні товарні ринки просторово відокремлені. Ці торгові перешкоди усувають, як тільки є зниження транспортних витрат, зменшення мита або обмеження рестрикційної торгової практики. Для спрощення аргументації припустимо: країна розвивається на основі моделі вільної торгівлі. Не існує жодних форм протекціонізму. Торгові бар'єри, такі як транспортні витрати, мито й адміністративно-рестрикційна торгова політика, повністю усунені. Функціонує модель двох товарів у двох країнах. Країни І і II можуть виробляти відповідно споживчі товари 1 і 2. Позначимо країну І як Батьківщину, а країну II - як Закордон. Товари гомогенні.Постає питання: якщо торгові перешкоди усунені й, наприклад, транспортними витратами між країнами можна повністю знехтувати, за яким напрямком і в якому обсязі розвиватиметься міжнародний обмін товарами? Чим відрізнятиметься рівновага після переходу на режим вільної торгівлі від рівноваги за умов автаркії?
Розглянемо різні варіанти абсолютних цінових переваг і їх вплив на міжнародну торгівлю.
1. Після відкриття кордонів - при орієнтації на ціну - споживачі купуватимуть товар у своїй країні за умов, що ціна на нього нижча, ніж ціна такого ж товару за кордоном. Отже, експортні шанси народного господарства щодо певного товару виникають тоді, коли це господарство має абсолютні цінові переваги. Для спрощення символіки всі змінні, що стосуються Закордону, позначають зірочкою *. Всі величини, не позначені *, належать Батьківщині. Отже, р1 і р* - ціна товару 1 на Батьківщині й у Закордоні; р2 і р* - ціна товару 2 на Батьківщині й у Закордоні; МЕ; і МЕ2 - кількість одиниць товару 1 і товару 2 відповідно.
Оскільки ціни наведені в національних валютах, то їх можна порівняти між собою
лише тоді, коли відомий курс перерахунку національних валют. Це відношення, валютний курс w, показує кількість вітчизняних грошових одиниць (наприклад, гривень), яку можна отримати чи слід витратити за одиницю закордонної грошової одиниці (наприклад, американський долар). Оскільки курс у прикладі, який розглядатимемо, стосується долара, то йтиметься про курс долара. Умова, за якою експорт товару 1 з країни І є доцільним, має вигляд:
Ця умова представлена на рисунку 3.1. На рисунку 3.1а вітчизняна крива попиту Батьківщини позначена N, а пропозиції- А з автаркійною ціною ОВ. Рисунок 3.16 показує зарубіжні криві попиту і пропозиції з підпорядкованою автаркійною ціною О*В*. Рисунок 3.1с демонструє криву експортної пропозиції Батьківщини і криву попиту на експорт Закордону. Слід зважати на те, що кількісна реакція зарубіжних споживачів і виробників на альтернативні ціни визначена з метою порівняльності залежно від цін у гривнях. Для цього необхідно врахувати валютний курс. З метою спрощення можна припустити, що валютний курс w = 1.
Твердження щодо шансів експортувати товар за умов наявності абсолютних цінових переваг.
Економічні суб'єкти певної країни купуватимуть товар іншої країни тоді, коли та країна має абсолютну цінову перевагу щодо даного товару. Іншими словами: країна має експортні шанси для певного товару тоді, коли в неї є абсолютні цінові переваги. Виведена вище умова може також включати той граничний випадок, коли країна взагалі не в змозі виробляти будь-який товар (наприклад, сировину, ананаси на Алясці). У цьому випадку можна собі уявити, що ціна даного товару за умов автаркії прямує до безкінечності.
Абсолютні ціни на товари до торгівлі при заданих факторах, заданих виробничих відносинах, заданій кон'юнктурі попиту, заданих видах ринку і заданих грошових масах в обох країнах є заданими величинами. Припустимо, що валютний курс регулює держава, тоді постає запитання, як на абсолютні цінові переваги впливатиме рівень валютного курсу w? На рисунку 3.2, на осях якого нанесені ціни обох товарів у національних валютах, точка В показує ціни товару 1 у валютах країн І і II до торгівлі. Валютний курс (наприклад, UAH/$) заданий тангенсом кута СС.
Експортуючи товар у США, ми можемо отримати за нього певну кількість доларів, що дорівнює величині р*. При валютному курсі w0 за отриману кількість доларів р*
матимемо певну кількість гривень, котра більша за ціну товару 1 в Україні (див. рисунок 3.2). У цьому випадку ми маємо перевагу, отже, нам експортувати вигідно. Якщо взяти до уваги валютний курс w1 то за отриману кількість доларів р* матимемо кількість гривень, котра менша за ціну товару 1 в Україні. У цьому випадку ми не маємо переваги, тому нам експортувати невигідно.
При валютному курсі w0 країна І (Україна) має абсолютну цінову перевагу для товару 1. Якщо ж виходити з нижчого курсу w1 (тобто американці за 1 долар отримають меншу суму гривень), то цінова перевага змінюється: тепер у США є абсолютна цінова перевага щодо товару 1.
Твердження щодо залежності абсолютної цінової переваги від валютного курсу. Валютний курс - важливий фактор визначення абсолютних цінових переваг. Якщо змінювати валютний курс при заданих абсолютних цінах до торгівлі, то можна уявити собі такий валютний курс, при якому абсолютна цінова перевага однієї країни в національній валюті зникає або ж перетворюється в абсолютний ціновий збиток. Взагалі, орієнтація валютної політики на зростання валютного курсу країни формує сприятливі умови для експорту, хоча країна зазнає деяких втрат через низькі ціни (металургійна промисловість України).
Важливість попереднього висновку можна добре проілюструвати на прикладі. Припустимо, що склалася звичайна для економічної практики ситуація, коли необхідно скласти прогноз щодо експортних шансів певного сектора. Для цього треба дослідити, яких заходів необхідно вжити для поліпшення експортних шансів сектора і яким чином вплине на них майбутній розвиток: позитивно чи негативно? Це завдання зводиться до вивчення зміни абсолютної цінової переваги галузі економіки в часі з урахуванням двох факторів: зміни валютного курсу й абсолютних цін на товари.
Якщо валютний курс w зростає, тобто якщо за 1 долар можна отримати дедалі більше гривень, то гривня стає для Закордону дешевшою. У такому випадку йдеться про девальвацію національної валюти чи просто про девальвацію і вважають, що наші експортні шанси зростають. Якщо ж валютний курс знижується, то за 1 долар отримуємо менше гривень, українські товари за кордоном дорожчають, а експортні шанси зменшуються. Отже, прогноз щодо зміни валютного курсу передбачає аналіз можливого розвитку валютного ринку, тобто ситуації з платіжним балансом, про що йтиметься у наступних темах.
По-іншому змінюються експортні шанси з цінами при автаркії. Падіння чи зростання ціни в обох економіках залежить від зміни попиту на продукт і ситуації з прибутками та витратами. Це, в свою чергу, визначається тим, як змінюються виробничі умови. Серед них можна назвати зростання обсягу наявних факторів виробництва, розвиток технічного прогресу, встановлення тарифними партнерами рівня заробітної плати, проведення державою економічних заходів, особливо податкової політики, видатків, а також експортних субвенцій.
На товарні ціни в обох економіках впливає також пропозиція грошей (разом з тим і грошова політика). Припустимо, країна І збільшує свою пропозицію грошей, і ми допускаємо, що зі зростаючою пропозицією грошей у цій країні зростуть ціни на товари. Тоді при заданому валютному курсі може змінитись і абсолютна цінова перевага країни. Зрештою, на експортні шанси сектора впливають також умови, котрі не можуть бути відображені у зміні абсолютної цінової переваги, як, наприклад, введення нетарифних торгових бар'єрів.
На рисунку 3.3 представлений випадок, коли для Закордону є абсолютна цінова перевага щодо товару 2. Аналогічно до умови, яка була доведена щодо абсолютної цінової переваги країни І стосовно товару 1, умова для експорту товару 2 з країни II набуде вигляду:
Рисунок 3.3а відображає криві попиту і пропозиції Батьківщини. ОС - автаркійна ціна на Батьківщині. На рисунку 3 .Зб зображені криві попиту і пропозиції для Закордону. О*С* - автаркійна ціна Закордону. Для Закордону існує абсолютна цінова перевага щодо товару 2.
На рисунку 3.3б закордонні криві попиту і пропозиції подані у цінах, виражених у гривнях. При цьому, щоб уникнути в теорії зовнішньої торгівлі деяких помилок, варто усвідомити, що функції попиту і пропозиції описують кількісну реакцію домашніх господарств і підприємств. Останні визначають, передусім, у вітчизняних цінах. Крива попиту американців, таким чином, задана залежно від цін у доларах, а українців - у гривнях. З причин порівняльності дані кількісні реакції у нашому аналізі повинні бути виражені в гривнях. Рисунок З.Зв відображає криву попиту Батьківщини на імпорт товару 2 і криву пропозиції експорту того ж товару Закордону.
4. Відповідність між бажаннями обміну як умова торгівлі та використання валютного курсу в економічній політиці
Припустимо, країна І при заданому валютному курсі має абсолютні цінові переваги як товару 1, так і щодо товару 2, тобто країна І у даному випадку могла б експортувати обидва товари. За такої моделі - «дві країни - два товари» - міжнародна торгівля неможлива, адже експорт допускають з боку лише однієї країни. Проте зовнішня торгівля вимагає, щоб країна отримала за свій експорт зворотний платіж. Іншими словами, торгівлявідбувається тільки тоді, коли бажання країн щодо обміну є взаємними.
Щоб обмін між країнами І і II відбувся, для Закордону повинна існувати абсолютна цінова перевага щодо товару 2 при заданій абсолютній ціновій перевазі нашої країни щодо товару 1. Резиденти купуватимуть закордонний товар 2, якщо ціна цього товару до торгівлі з огляду на валютний курс нижча для Закордону, ніж на Батьківщині. Якщо ж переформувати обидві виведені раніше умови для абсолютної цінової переваги країни
І щодо товару 1 і країни II щодо товару 2, то отримаємо:
Країна І експортує товар 1, а країна II - товар 2, коли в країни І є абсолютні цінові переваги для товару 1, а в країни II - для товару 2. З рівняння 3.1 також видно, що бажання обміну обох країн повинні бути взаємними.
Зовнішня торгівля здійснюється між обома економіками також у протилежному випадку, а саме: коли країна II має абсолютну цінову перевагу для товару 1, а країна І - для товару 2. У цьому випадку країна II експортує товар 1, а країна І - товар 2. Знак нерівності у рівнянні 3.1 змінюється на протилежний.
Отже, загальний вигляд умови для торгівлі:
5. Умова торгівлі та обмінний курс
Вище вже була показана залежність абсолютних цінових переваг від валютного курсу в умовах використання його як інструменту для зміни валютної політики. Припустимо, що на рисунку 3.2 точкою В позначено абсолютні ціни товару 1 до торгівлі в обох країнах, а точкою С - абсолютні ціни товару 2. Якщо економічною політикою встановлюється валютний курс w0, який перебуває у межах цінових співвідношень р1/р1 * та р2/р2*, то виконується умова 3.1. Однак, якщо припустити, що економічноюполітикою прийнято за основу валютний курс wp то p1/pl *> w1 (абсолютна цінова перевага Закордону для товару 1) i р2/р2*> wl (абсолютна цінова перевага Закордону щодо товару 2). Зрозуміло, що за такої умови ніякого обміну бути не може. Це міркування свідчить, що для здійснення зовнішньої торгівлі в економічну політику треба закласти валютний курс у межах
Наступний аспект вивчення полягає у з'ясуванні ролі валютного курсу для підтвердження абсолютних цінових переваг щодо двох товарів, що зображено на рисунку 3.4. На рисунках 3.4а і 3.4г представлені ринки товару 1; на рисунках 3.4в і 3.4е- ринки товару 2. Рисунок 3.46 відображає валютний курс, який визначається tga і дорівнює w - p1/p1 . При валютному курсі w автаркійна ціна ОВ* товару 1 за кордоном може бути перерахована у ціну в гривнях OD: Батьківщина має абсолютну цінову перевагу для товару 1. Для товару 2 при валютному курсі, який визначається tga, встановлюється абсолютний ціновий збиток.
Валютний курс w може коливатися лише в межах заштрихованого коридора на рис. 3.46, коли торгівля повинна здійснюватись у заданому напрямку. Тому при валютному курсі w1 (де курс гривні вищий) зникає абсолютна цінова перевага Батьківщини щодо товару 1. А при валютному курсі w" щезає абсолютний ціновий збиток Батьківщини від товару 2.
Валютний курс ми розглядали як екзогенно задану величину. При плаваючих валютних курсах він є ціною валюти. Можна довести, що валютний курс, встановлений на ринку, залишається у межах відношень цін на товари в національних валютах до торгівлі. Щоб відповісти на дане запитання, треба розглянути механізм визначення валютного курсу w на ринку.
Отже, валютний курс - це ціна валюти. Він утворюється завдяки попиту і пропозиції на валютному ринку. Припустимо, що імпорт повинен бути оплачений відповідно у валюті
країни походження. В такому випадку українським імпортерам для оплати їхніх рахунків потрібні долари. Якщо абстрагуватися від міжнародного руху капіталів і державних угод (наприклад, погашення боргу), то попит на долари залежить від попиту України на імпортні товари.
Припущення щодо того, що попит на валюту залежить від попиту на імпорт. Як же
Змінюється попит на Батьківщині щодо доларів при змінному валютному курсі? Щоб відповісти на це запитання, необхідно дотримуватися такої логіки. По-перше, Батьківщині
потрібні долари в сумі, що дорівнює імпорту, або точніше: попит на долари відповідає вартості імпорту в доларах. По-друге, вартість імпорту в доларах - це добуток фізичного обсягу імпорту на його ціну в доларах. По-третє, якщо курс долара (UAH/$) знижується з 2:1 до 1,5:1, то вітчизняні споживачі потратять менше гривень, щоб купити долар. Така ситуація інтерпретується як здешевлення долара. По-четверте, задана ціна імпортних товарів у гривнях (наприклад, 200 гривень за пару взуття) падає внаслідок зміни валютного курсу (до 150 гривень за пару взуття), тому для вітчизняних споживачів вигідно імпортувати більше товарів, тобто зростає попит на імпортні товари. По-п'яте, зі зростаючим попитом повинна зрости і ціна імпортних товарів у доларах. По-шосте, оскільки ціна і обсяг зростають, повинна збільшитися, вартість імпорту в доларах. Український попит на долари зростає зі спаданням курсу долара. Це відображено на рисунку 3.5.
Функція попиту на долари залежно від курсу долара зображена на рисунку 3.6 кривою UU'.
Постає запитання, хто продає долари. За нашими припущеннями, Закордон повинен оплачувати свій імпорт у гривнях. Це дуже важлива умова здорової економічної політики держави і підтримання поваги до національної валюти. Якщо американцям потрібні гривні, вони продають долари, щоб отримати гривні. Пропозиція валюти (долара) визначається, таким чином, попитом Закордону на імпорт. Далі припускають, що пропозиція доларів Закордону зростає з підвищенням курсу долара. Це припущення лежить в основі функції пропозиції SS' на рисунку 3.6. У точці Z встановлюється рівноважний курс долара.
Якщо відрізок OU на рисунку 3.6 представляє цінове відношення р2 /р2, що має місце при автаркії, то при валютному курсі w = OU - попит нашої країни на імпорт (разом з тим на валюту) дорівнює нулю. Отже, коли валютний курс w вищий від першопочаткового цінового відношення OU, то країна І (Україна) не імпортуватиме більше товар 2. Таким чином, попит на валюту має верхню межу, яка визначається відношенням автаркійних цін. При валютному курсі w >OU країна І мала б порівняльну цінову перевагу для товару 2; тому за кордоном існував би попит на нашу валюту і була б пропозиція доларів (пунктирна крива UT). Валютний курс w > OU означав би, що Закордон прагне імпортувати як товар 2, так і товар 1. Цю загальну пропозицію валюти Закордону отримуємо шляхом горизонтального додавання кривих SS' (пропозиція валюти Закордоном як результат імпорту товару 1) і UT (пропозиція валюти Закордоном як результат імпорту товару 2). '
При заданих цінах на товари до торгівлі Закордон імпортує товар 1. Коли валютний курс настільки зросте, що відношення цін р1/р1 * > w, то країна II (США) не імпортуватиме більше товар 1. Нехай відношення цін р,/р, * задане відрізком OS. Якщо валютний курс w опускається нижче OS, то попит Закордону на імпорт зникає. Закордон у даному випадку не продає валюту. Отже, крива пропозиції валюти досягає нижньої межі OS, яку визначають відношенням цін товару 1 (р1/р1 *) у національних валютах до торгівлі.
На рисунку 3.6 представлена вихідна ситуація до торгівлі р2/р2* > р}/р1 *. Аналогічне міркування правильне і для протилежного випадку. Попит на валюту в цьому випадку є результатом попиту Батьківщини на імпортний товар 1; пропозицію валюти отримуємо на основі попиту Закордону на імпортний товар 2.
Твердження щодо існування певної межі коливання валютного курсу при заданих цінах на товари. При заданих цінах на товари у вихідній ситуації встановлені також межі, в яких повинен перебувати валютний курс, якщо інші джерела попиту і пропозиції валюти не беруть до уваги.
