Гребельник О.П. Основи митної справи (2003)
Міжнародні організації як основні суб'єкти функціонування митно-тарифних відносин на мегарівні
Важливим напрямом багатостороннього регулювання митно-тарифної практики є створення міжнародних об'єднань і організацій, які ставлять за мету уніфікацію та стандартизацію системи митного регулювання зовнішньоекономічних операцій. Рух у даному напрямі, насамперед, диктувався розвитком кризових тенденцій, які охопили більшу частину економічно розвинутих країн наприкінці 20-х на початку 30-х років. «Велика депресія» 1929-19-33 pp. довела необхідність координації багатьох питань макроекономічної політики на багатосторонньому рівні.
Відсутність у передвоєнні роки міжнародних інституцій, які визначали б «правила гри» в міжнародних економічних відносинах на мегарівні з метою протидії економічній кризі, призвела до сепаратних дій окремих країн, що значно поглибило економічну кризу. За умов спаду, що наближався в США для захисту від конкуруючого імпорту і стабілізації економіки був прийнятий Закон Холі-Смута, за яким середній рівень митних зборів був спочатку піднятий до 44,7%, а в 1932 р. досяг 59,1%. Після цього відбулося значне підвищення ставок у тарифах більшості західних країн, що мало пагубні наслідки для світової економіки: за 1922-1932 pp. обсяги світової торгівлі скоротилися майже на 60%.
Новий імпульс у розвитку даного процесу відбувся у зв'язку зі змінами структури міжнародного товарообміну. Оскільки щорічно його номенклатура поповнюється новими і ускладненими товарами,
суттєво розширюється і коло суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків, які виходять на світовий ринок з метою реалізації своїх економічних інтересів. Тому вироблення «єдиних правил гри» для усіх країн світу у сфері митної політики є нагальною потребою не тільки для розвитку світової системи господарювання, але й для реалізації економічного потенціалу окремих країн через зовнішньоекономічні зв'язки. Система міжнародного співробітництва в митній справі пройшла декілька еволюційних етапів.
Першу міжнародну митну організацію було створено в 1890 р. Вона мала назву Міжнародний союз для публікації митних тарифів (Брюссель) і виконувала швидше інформаційні, ніж організаційні функції. Тому окремі питання в сфері митного законодавства (спрощення митних формальностей, зведення до мінімуму заборон та обмежень в зовнішній торгівлі, співробітництво в боротьбі з контрабандою та ін.) вирішувались на Женевських конференціях 1923 та 1928 pp. В 30-ті роки XX століття Лігою Націй, коли було підписано угоду «Про спрощення митних процедур та інших формальностей». Після другої світової війни співробітництво в цьому напрямі продовжувалося: положення щодо митних процедур було включено до установчих документів Міжнародної торгової організації.
У 1948 р. за ініціативою 13 західноєвропейських держав за допомогою Постійного бюро тарифів було організовано Економічну і Митну комісії, основні функції яких полягали в запровадженні загальної товарної номенклатури та розробці принципів оцінки товарів з митними цілями. Комісія також вивчала способи уніфікації митних процедур. 15 грудня 1950 р. члени робочої групи цієї комісії підписали Брюссельську конвенцію, на якій було проголошено про створення Ради Митного Співробітництва (PMC) (Customs Cooperation Council), як постійно діючого самостійного міжнародного органу. Конвенція про створення РМС набула чинності 4 листопада 1952 р. З жовтня 1994 p. PCM було перейменовано на Всесвітню митну організацію (ВМО).
Діяльність Ради почалася з роботи І сесії 26 січня 1953 р. в Брюсселі. На першому засіданні були присутні представники 17 дер-жав-членів Ради: Австрії, Бельгії, Франції, Німеччини, Греції, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Туреччини, Великої Британії, Північної Ірландії.
У 1961 р. в Раді налічувалося 29 держав, у 1971- 66, 1981 - 93, 1986 - 97, 1987 - 103, 1997р. - 132 держави. Радянський Союз став членом РМС у 1991 р. 19 червня 1992 р. Україна стала повноправним
членом Ради Митного Співробітництва. В 1997 р. Україна вибрана до Фінансового комітету, а в 1998 р. в Політичну комісію.
Разом з Конвенцією про створення РМС було підписано Конвенцію про оцінку товарів з митними цілями і Конвенцію щодо митної номенклатури. Основними завданнями ВМО є дослідження можливостей митного співробітництва і уніфікації митної практики держав-учасниць, підготовка проектів міжнародних митних угод і рекомендацій з питань міжнародних митних відносин.
Провідними функціями даної структури є: організація обміну інформацією щодо митного законодавства і митних процедур; врегулювання суперучок, пов'язаних з тлумаченням діючих митних конвенцій; забезпечення більш високого ступеня нормалізації і уніфікації митних ситем (ст. З Конвенції).
Засідання ВМО відбувається один раз на рік у червні в Брюсселі (Бельгія). Засідання можуть також проводитися у державах, які є членами Ради. Делегації країн-учасниць, як правило, представлені головами національних митних служб. Кожна держава-учасниця має один голос і представлена відповідно одним делегатом. Рішення Сесії приймаються 2/3 голосів присутніх членів ВМО. Щорічно на сесії вибирається Президент, Віце-президент і Генеральний секретар. Офіційна мова — англійська, французька.
Бюджет Всесвітньої митної організації (500 млн. бельгійських франків на рік) формується із внесків держав-учасниць. Розмір внесків відповідає системі внесків в ООН. Внески держав-учасниць складають: США — 25%, Японія — 17, Німеччина — 8, Італія — 5, Франція — 5, Велика Британія-4, Канада — 3, Іспанія — 2, Україна — 1,72%.
З 1978 р. використовується основна Брюссельська митна номенклатура, яка стала підґрунтям побудови національних митних тарифів у сфері зовнішньоторговельних відносин близько 150 держав. Використання Брюссельської номенклатури значно спростило і здешевило облік зовнішньоторговельних операцій на національному рівні і надало можливість співставлений митних тарифів окремих країн.
Рада Митного Співробітництва у 1984 р. прийняла рішення щодо використання системи регіонального представництва за такою структурою регіонів: Північна Африка, Близький та Середній Схід; Південь Сахари (англомовні країни); Північ Сахари (франки-, іспано- та португаломовні країни); Далекий Схід, Південна та Південно-Східна
Азія, Австралія та Тихоокеанські острови; Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та Карибський басейн; Європа (40 країн).
У бюджеті, прийнятому ВМО на 1993-1994pp., 6 млн. бельгійських франків виділено на розвиток регіоналізації, половина з цих коштів витрачена на боротьбу з порушеннями митних правил, решта — на навчання. Було створено 18 регіональних центрів з боротьби з порушниками митних правил.
У 1988 р. розпочався новий етап уніфікації митних правил на базі досконалішої Гармонізованої системи опису і кодування товарів, розробленої Радою Митного Співробітництва за участю експертів багатьох країн і міжнародних економічних організацій. Постійно діючим виконавчим органом ВМО є Секретаріат.
Організаційна структура сформована відповідно до статей 5 і 6 Конвенції і має такий вигляд: Генеральний секретаріат; Фінансовий комітет; Політичний комітет; Комітет з номенклатури; Комітет щодо системи гармонізації; Комітет з цін; Комітет з оцінки товарів з митними цілями; Комітет з навчання і оцінки; Постійні технічні комітети. Основна функція роботи Генерального секретаріату — це координація дій Ради Митного Співробітництва. Генеральний секретаріат складається із 100 осіб. Держави-учасниці забезпечують секретаріатові необхідний штат для виконання проектів.
Вироблення Брюссельської номенклатури, а отже й Гармонізованої системи опису і кодування товарів безпосередньо здійснювалося двома спеціалізованими органами — Комітетом з номенклатури і Комітетом з оцінки товарів з митними цілями (з 1973 р. Комітетом з Гармонізованої системи), а також Постійним технічним комітетом, який виконував обов'язки щодо розробки міжнародних митних норм та підготовки глосарію, який забезпечуватиме однозначність у тлумаченні міжнародних митних термінів.
Основне завдання Комітету з номенклатури, що розпочав свою діяльність з 1960 p., — це розробка загальних принципів класифікації товарів в національних митних тарифах, спрощення співставлення мита, ведення переговорів щодо тарифів, забезпечення однозначності класифікації товарів у національних митних тарифах. Комітет виробляє рішення з питань, що виникають внаслідок суперечностей між національними органами і міжнародними організаціями, узгоджує позиції митних органів, прагне забезпечити однозначність у тлумаченні та використанні номенклатури.
Комітет з оцінки товарів з митними цілями також почав свою роботу в 1960 р. і основна його діяльність спрямована на досягнення максимальної однозначності при оцінці товарів, спрощення ведення переговорів щодо митних тарифів і спрощення співставлення зовнішньоторговельної статистики шляхом уніфікації бази для оцінки товарів. Комітет видає інформаційні збірники, в яких дає рекомендації з митної оцінки товарів. До функцій комітету входять порівняння і розповсюдження інформації відносно оцінки товарів у різних країнах, вивчення національних правил, процедур і практики окремих держав щодо використання Брюссельських принципів, вироблення рекомендацій РМС і країн-учасниць щодо збереження однозначності в тлумаченні і використанні принципів і єдиних стандартних процедур.
Постійний технічний комітет вирішує в основному питання, які стосуються безпосередньо митних процедур. Ним розроблено понад ЗО рекомендацій, у тому числі щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями, забезпечення одноманітності в практиці дозволів на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення міжнародного транспортування вантажів і туризму, використання рішень конвенцій, спрощення і узгодження митної документації і т. ін. Одним із найважливіших документів, підготовлених Постійним технічним комітетом, є Міжнародна конвенція спрощення і гармонізації митних процедур, яку було прийнято в Кіото у 1.973 р.
У 1995 p. BMO прийняла стратегічний план розвитку світової митної організації, що реалізується в таких конкретних напрямах як гармонізація правил визначення походження товарів, уніфікація використання системи HS- кодифікація товарів, впровадження Кодексу митної оцінки WTO, верифікація Конвенції КІОТО, що стосується спрощення, гармонізації митних процедур, прийняття програми боротьби з порушеннями положень митного законодавства, допомога і співпраця з країнами, які щойно організовують митну службу або здійснюють її реформування.
Для визначення стратегії розвитку митних служб у світі та їх завдань велике значення мала декларація, прийнята на форумі UNCTAD у місті Колумбусі (Огайо, США). Текст цієї декларації було підготовлено попередньо на форумі Світової Митної Організації і схвалено представниками кількох, десятків митних служб на Симпозіумі ООН щодо проблем ефективності міжнародної торгівлі в 1994 р. Декларація містить такі основні рекомендації:
• мати власні стратегічні плани, погоджені з зацікавленими сторонами на урядовому і неурядовому рівнях;
• здійснювати контроль існуючих митних процедур щодо їх ефективності й актуальності. Внести зміни відповідно до міжнародних норм;
• максимально збільшувати застосування інформаційних технологій;
• забезпечити ефективне використання фахових можливостей працівників за допомогою аналізу ризику, профілювання і застосування техніки вибіркової перевірки і скерування на ідентифікацію пересилань з високим ризиком;
• впроваджувати нові інформаційні технології для полегшення роботи митниць, зокрема для підготовки митних процедур перед прибуттям товару;
• вивчати можливість розмитнення товару на підставі мінімуму інформації;
• вдосконалювати процес митного оформлення товарів поза митними службами за допомогою різноманітних урядових служб з погодженням дій цих служб;
• спростити процедуру визначення митної вартості товару, застосовуючи Кодекс митної оцінки (WTO);
• забезпечити застосування раціонального митного тарифу, що сприяло б зменшенню контрабанди;
• схвалити програми співпраці з іншими прикордонними службами, що грунтуються на взаємопорозумінні (програма MOU);
• забезпечити дотримання працівниками митниці етичних норм і правил службової поведінки;
• обмежувати застосування так званого контролю перед пересиланням (PSI), який здійснюють приватні фірми;
• застосовувати мінімальні стандарти щодо перевізників та митних агентів і вимагати від них професіоналізму;
• забезпечити прозорість і швидкий перебіг митного огляду, надаючи усім зацікавленим інформацію про формальності, яких слід і дотримуватися при перетинанні митного кордону;
• підвищувати рівень митного контролю і спростити процедуру митних відправлень, використовуючи електронні засоби зв'язку між країнами експорту та імпорту;
• забезпечувати вірогідність статистичних даних;
• забезпечувати митні служби відповідним спеціальним обладнанням;
• надавати можливість навчатися і вдосконалювати фахові навички працівникам митниць країн, що розвиваються, в розвинутих країнах, а також через міжнародні організації;
• забезпечувати належну діяльність Всесвітньої митної організації. Україна бере участь в угодах (актах), підписаних на рівні Всесвітної митної організації — а саме:
1. Конвенції про створення РМС 1950 р. (Україна бере участь з 1992 р)
2. Митній конвенції про контейнери 1972 р.
3. Міжнародній конвенції про безпеку контейнерів 1972 р.
4. Митній конвенції про міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. (Україна бере участь з 1995 р.)
5. Конвенції ООН з боротьби із незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 р.
6. Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів.
7. Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах.
8. Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства.
Положення деяких конвенцій фактично вже використовується Україною. Це, наприклад, Вантажна митна декларація, порядок і метод визначення митної вартості, режим функціонування митних складів.
Україна укладає угоди і з регіональними об'єднаннями. Так, 16 червня 1994 р. було підписано «Угоду про партнерство та співробітництво» з Європейським співтовариством, де в статті 76 «Митниця» було зафіксовано, що метою співробітництва є забезпечення виконання усіх положень, що мають бути прийняті щодо торгівлі на основі взаємної вигоди та досягнення зближення української митної системи з митною системою Співтовариства.
Співробітництво, зокрема, передбачає:
• обмін інформацією;
• удосконалення методів роботи;
• запровадження об'єднаної номенклатури та єдиного адміністративного документа;
• взаємозв'язок між транзитними системами Співтовариства та України;
• спрощення перевірки та оформлення, які стосуються перевезення товарів;
• підтримку введення сучасних митних систем;
• організацію семінарів і навчальних циклів.
На протязі 1991-2002 років Україною було підписано більше 40 міжурядових угод було підписано з іншими державами про взаємну адміністративну допомогу в митних справах.
З числа міжнародних угод, прийнятих у рамках СНД, на багатосторонній основі Україна підписала лише Правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 р.
Найважливішим напрямом інтегрування України до світового економічного простору є співробітництво з міжнародними організаціями у сфері митно-тарифного регулювання. Основним регулятором міжнародних економічних відносин на мегарівні є Генеральна асоціація тарифів і торгівлі, з 1995 року Світова Організація Торгівлі, до якої входить 148 країн світу. З 1993 р. Україна отримала статус спостерігача при ГАТТ.
Практично всі основні принципи СОТ митного характеру: це принцип найбільшого сприяння в торговельних відносинах; захист внутрішнього ринку країн-учасниць за допомогою тільки митних тарифів, рівень яких необхідно поступово знижувати; проведення переговорів у рамках Угоди з врахуванням взаємного зниження мита і зняття інших перешкод у сфері торгівлі, полегшення митних формальностей. Таким чином, відповідно до прийнятих документів ГАТТ митні тарифи, є по суті, єдиним визнаним легітимним засобом захисту національних ринків від імпорту. Тому результатом діяльності ГАТТ за останні 10 років стала тенденція до зниження всіх імпортних тарифів на 50% та збільшення світового товарообігу на 250 млрд. дол. США.
Процес одержання повноправного членства в цій системі є невід'ємною частиною трансформації економіки України, важливим фактором прискорення процесу законодавчої (торговельної, тарифної, податкової, інвестиційної, фінансової) інфраструктури відповідно до міжнародних вимог.
Варто зауважити, що до створення ГАТТ відносини між державами будувались на основі двосторонніх договорів і угод, в яких, як правило, визначалися режим найбільшого сприяння у взаємній торгівлі і
національні режими для юридичних і фізичних осіб, які здійснювали комерційну і виробничу діяльність на території країн-партнерів.
Спочатку ГАТТ була винятково митно-тарифною угодою, до якої з метою недопущення впливу на торгівлю нетарифних норм і правил було включено ряд положень, пов'язаних з іншими формами регулювання зовнішньої торгівлі (кількісні обмеження, субсидії, демпінг і под.). Наприклад, у статті XI ГАТТ обумовлено, що «жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення будь-якого товару з території іншої країни-учасниці або на ввезення, або на продаж для експорту будь-якого товару, що призначається для території іншої країни-учасниці, ніяких обмежень чи заборон, будь це у формі квот, імпортних чи експортних ліцензій або інших заходів, крім митних зборів, податків або інших зборів».
Угода фіксує чітку домовленість про намір країн, що підписали її, добиватися зниження митних зборів та інших обмежень у міжнародній торгівлі. Зменшення та скасування тарифів та інших бар'єрів у торгівлі в рамках СОТ відбувається шляхом проведення дво- та багатосторонніх переговорів. Правила проведення переговорів про зниження митних зборів, а також процедура підготовки і зміни списків тарифних поступок визначаються статтями XXVII і XXVIII, в яких передбачено, що вступаюча країна проводить з іншими державами переговори, висунувши зустрічні пропозиції про зниження ставок власного митного тарифу.
Зменшені тарифи зазначаються у Розкладах поступок кожної країни. Ставки, наведені у таких розкладах, відомі як зв'язані ставки. Потім дані тарифні поступки консолідуються у переліку тарифних поступок, який стає частиною Генеральної угоди.
Слід зазначити, що Розклади поступок не є простою констатацією тарифних ставок. Це є певне зобов'язання країни не підвищувати тарифи понад фіксовані ставки — тобто їх «зв'язування». У економічно розвинутих країнах зв'язані» ставки — це, як правило, тарифи, що фактично стягуються. У країнах, які розвиваються, дані ставки трохи вищі від фактичних, а отже зв'язані тарифи виконують роль верхніх граничних показників.
У подальшому до Угоди було внесено ряд доповнень, зумовлених змінами ситуації у світі. Так, відповідно до статей XXXVI та XXXVII, визначається право країн, що розвиваються, підвищувати митні збори для захисту своєї економіки, а також фіксується зобов'язання і розвинутих країн знижувати мито на товари з країн, що розвиваються.
Разом з тим слід зазначити, що у випадку порушення своїх зобов'язань, підвищивши митний тариф понад «зв'язаний» рівень, країна повинна провести переговори з найбільш зацікавленими партнерами, і в кінцевому підсумку відшкодувати їм завдані збитки.
Сесія ГАТТ на рівні міністрів у жовтні 1982 р. регламентувала усім країнам-учасницям вжити заходів для найшвидшого застосування Гармонізованої системи опису і кодування товарів для тарифних та статистичних цілей.
Діяльність ГАТТ грунтується на низці принципів:
• недискримінаційний підхід у відносинах між країнами;
• зобов'язання щодо дотримання прийнятих тарифних поступок;
• заборона використання кількісних обмежень (квот) на експорт та імпорт;
• надання особливого режиму сприяння країнам, що розвиваються. Як доводить практика, неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи повноправним членом ГАТТ/СОТ. Це стосується й України. З одного боку, розбіжності нашого законодавства із стандартами ГАТТ/COT призводять до того, що світові товаропотоки минають нашу країну або лише просочуються до її торговельно-економічної системи на невигідних для нас умовах. З іншого — українські товари не можуть здолати бар'єри законодавчих і тарифних розбіжностей на зовнішніх ринках.
Під кутом зору митно-тарифних відносин, членство для України у даній міжнародній організації матиме такі переваги:
• зменшаться нетарифні і тарифні обмеження для українських товарів практично на всьому світовому ринку. Доступ до нових ринків збуту дасть змогу збільшити частку українського експорту і валютних надходжень;
• відкриється можливість не тільки кількісно збільшити обсяги експорту, але й змінити його структуру. Відомо, що багато підприємств України випускають наукоємну високотехнологічну продукцію. Але через аутсайдерський статус України відносно ГАТТ ця продукція не виходить за межі України. І причина тут не стільки в рівні конкурентоспроможності такої продукції, скільки в різних політико-правових тарифних і нетарифних обмеженнях. З членством в ГАТТ/СОТ експортери України отримають доступ до уніфікованого правового простору країн-учасниць, а також можливість міжнародного правового
захисту в інших країнах. З'явиться також можливість вирішувати і запобігати виникненню торговельних конфліктів і суперечок за допомогою спеціального механізму в рамках COT;
• українська зовнішня торгівля може кількісно і якісно поліпшитись одночасно майже з 150 країнами світу, які визначають 93% світової торгівлі. Впродовж останніх років Україна уклала торговельні угоди за режимом найбільшого сприяння з 50 країнами, але, приєднавшись до ГАТТ, Україна автоматично отримає такий режим з усіма країнами-членами даної організації (понад 140 країн);
• збільшаться можливості імпорту сучасних технологій виробництва, участі українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в міжнародних ринках капіталів і залучення до країни іноземних інвестицій, а також участі у міжнародних виробничих операціях і т. д;
• кардинально розв'язується проблема застосування дискримінаційних антидемпінгових торговельно-обмежувальних заходів стосовно українських товарів.
Як приклад, можна навести аналіз застосування тарифних ставок Польщею та Туреччиною, які є членами СОТ і асоційованими членами ЄС.
У проведенні політики захисту внутрішнього ринку національних виробників та споживачів Польща застосовує таку систему диференціації митних ставок:
• якщо ввозиться продукція з країн, з якими вона не має угод про співробітництво, або відсутні сертифікати походження продукції, то встановлюються максимальні тарифні ставки, діапазон застосування яких становить від 20 до 100%, а на окрему продукцію сягає 395% (група 22.08 ТНЗЕД — спирт етиловий);
• якщо ввозиться продукція з країн, з якими укладені двосторонні угоди (до них належить Україна), тоді застосовується пільгова тарифна ставка, яка майже втричі менша, ніж у попередньому випадку;
• для країн — членів СОТ, які також є членами ЄС, ЄФТА, ЦЕФТА та країн, з якими укладені Угоди про вільну торгівлю, встановлюються преференційні ставки, які значно менші, ніж для країн –не членів СОТ.
Таким чином, участь України в СОТ, а також ЦЕФТА надавала б можливість мати значні пільги відносно експорту товарів з України до Польщі. За деякими товарними позиціями тарифна ставка була б нульовою, що зекономило б кошти і вплинуло б на підвищення обсягів виробництва продукції та її експорту.
Слід зауважити, що приєднання до ГАТТ пов'язано, передусім, з системою трансформації, модернізації і реконструкції українського законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів даної організації. Тобто це означає, що норми і принципи системи ГАТТ/ СОТ підлягають поступовому закріпленню у нормативних актах України. Аналіз сучасного стану законодавства України свідчить, що основними проблемами уніфікації у сфері митного законодавства є:
• необхідність формування ставок імпортного мита та внесення змін до ставок митного тарифу;
• недосконала система митних зборів та сертифікації імпортної продукції;
• необхідність вдосконалення статистичної звітності у галузі економічної діяльності;
• потреба в уніфікації ставок акцизного збору на імпортні та вітчизняні товари.
Отже, основна проблема приєднання — це зниження тарифних і нетарифних обмежень, які захищають національний ринок. Виходячи з економічної ситуації, яка склалася в Україні, на нашу думку, автоматичне виконання вимог системи ГАТТ/COT неможливе. Тому діяти у даному напрямі потрібно досить обережно, виборюючи право на поступове відкриття національного ринку впродовж певного часу. Необхідно враховувати винятки з правил, застереження, прецеденти, які мають місце у положеннях ГАТТ і які Україна могла б використати у своїх національних інтересах.
Серйозність проблем, розв'язування яких в Україні необхідне у зв'язку з вдосконаленням зовнішньоекономічної політики, вимагає комплексного, систематизованого аналізу основних положень Угоди кодексів і домовленостей, які вироблено відповідними раундами. Разом вони утворюють систему норм, вимог і положень, на підставі яких функціонує міжнародна торгівля і побудовані національні системи регулювання зовнішньоекономічних відносин більшості країн світу.
Основний текст ГАТТ містить 38 статей, які об'єднані в чотири розділи. Перший розділ включає положення про режим найбільшого сприяння і положення про взаємні тарифні поступки (ст. І і II). Другий розділ (ст. ІІІ-ХХIII) містить принципи, правила і правові норми, які регулюють торговельно-політичний режим і якими країни-учасниці повинні керуватись у взаємній торгівлі. Третій розділ (ст. XXIV-XXXV) характеризує головним чином питання процедурного характеру, пов'язані з діяльністю ГАТТ. Четвертий розділ (XXXVI-XXXVIII) «Торгівля і розвиток», стосується участі в ГАТТ країн, що розвиваються.
Ключовою в Угоді є перша стаття, яка містить положення стосовно експортних, імпортних і транзитних торговельних операцій, а також міжнародних платежів з експортних та імпортних операцій. Даний режим поширюється на мито та інші збори, на всі правила і формальності, що пов'язані з ними, на внутрішні податки і збори, правила і закони, якими регулюється закупівля товарів на внутрішньому ринку.
Отже, режим найбільшого сприяння має безумовний характер, і країни, які вступили до ГАТТ, повинні застосовувати цю вимогу повним обсягом.
Водночас ГАТТ містить низку винятків, найважливішим з яких є дозвіл створювати зони вільної торгівлі й митні союзи, не розповсюджуючи пільг, якими користуються країни в рамках цих об'єднань, на країни, що не входять до них. Цим винятком, на нашу думку, могла б скористатись Україна. Так, наприклад, за умов одночасного приєднання до ГАТТ України, Росії, Білорусі з'явилася б можливість створити асоціацію вільної торгівлі, що дозволило б збалансувати митно-тарифну політику між історично-традиційними торговельними партнерами України. Вважаємо, що це стимулювало б міжрегіональну торгівлю, зберегло б частину вільноконвертованої валюти, покращило торговельні і платіжні баланси країн-учасниць. Відносно традиційних експортних товарів у рамках асоціацій з кожною з цих країн можна було б створити «Міжнародний союз експортерів чорних металів і мінеральних добрив», що не тільки б зняло проблеми конкуренції між Росією, Україною, Білорусією в торгівлі цими товарами, але й значно підвищило їх конкурентоспроможність на світових ринках. Можна вести мову і про створення Асоціації вільної торгівлі країн Чорноморської зони, де Україна домінує.
Важливим є положення першої статті ГАТТ, а саме: дозвіл країнам, що розвиваються, використовувати на постійній основі, як виняток з принципу режиму найбільшого сприяння, чотири категорії пільг: тарифні преференції за Генеральною схемою преференцій; тарифні преференції, які діють у відносинах між країнами, що розвиваються; вищі пільгові диференційовані умови, які сформульовані в ряді угод «Токіо-раунд»; спеціальний режим відносно слаборозвинутих країн. Україна як країна з перехідною економікою, ставши членом ГАТТ/СОТ, могла б використовувати ці винятки, з точки зору своїх економічних інтересів.
Важливу роль відіграє принцип національного режиму, який формулюється в статті З ГАТТ. Відповідно до нього, країни-учасниці повинні надавати товарам іноземного походження той самий режим, що й національним товарам щодо внутрішніх податків і зборів, а також відносно національних законів, розпоряджень і правил, якими регулюється внутрішня торгівля. Особливо докладно у цій статті регламентується використання в торговельно-політичних цілях внутрішніх податків і зборів.
При створенні ГАТТ передбачалось, що основним, а у перспективі і єдиним інструментом регулювання експорту й імпорту країн-учасниць будуть митно-тарифні засоби. Так, стаття XI ГАТТ наголошує, що ні одна із країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення або вивезення будь-якого товару ніяких заборон у формі квот, імпортних або експортних ліцензій та ін., крім мита, податків або інших зборів. В Угоді зазначається намір країн, що її підписали, знижувати шляхом переговорів мито й інші обмеження. Правила проведення переговорів про зниження мита, зміну списку тарифних поступок визначається статтями XXVII і XXVIII. Коли країна приєднується до ГАТТ на неї поширюються всі існуючі тарифні пільги. Тому країна має провести з іншими країнами переговори, висунувши зустрічні пропозиції про зниження ставок свого митного тарифу. Потім ці тарифні поступки консолідуються в переліку тарифних поступок, який стає частиною Генеральної Угоди.
Так, країна повинна враховувати, що в статті 2 ГАТТ задекларована умова, за якою члени даної організації не можуть стягувати податки і збори, які перевищують рівні тарифів, що перераховані у відповідних переліках ГАТТ. Тобто йдеться про досить жорстку прив'язку національного митного тарифу до рівня податку, зазначеного в переліку так званого «зв'язаного» тарифу.
Але існує суттєва різниця у застосуванні імпортного тарифу в різних країнах. Так, економічно розвинуті країни мають значний рівень зв'язування тарифів та відносно низькі рівні тарифів, тоді як країни, що розвиваються, поєднали незначну кількість тарифів і застосовують досить високий рівень мита.
Така ситуація склалася у результаті існування певних домовленостей на Уругвайському раунді, які полягають у такому:
• суттєве зростання безпеки ринкового доступу при вищому рівні зв'язування митних тарифів;
• стопроцентна безпека для сільськогосподарських продуктів, завдяки тарифікації та зв'язуванню:
• загальне скорочення митних тарифів на промислові продукти у розвинутих країнах з 6,3% до 3,9%;
• стрибок з 20% до 43% у вартості імпортованої промислової продукції, що набула прав не бути обкладеною податками у розвинутих країнах при зменшенні з 7% до 5% суб'єктів імпорту з максимальними тарифами;
• значний прогрес в отриманні «тарифного зростання», що позитивно впливає на економічну ситуацію в країнах, що розвиваються, які прагнуть експортувати первинний продукт у більш обробленому вигляді.
Слід зазначити, що за час існування ГАТТ статті, які регламентують митно-тарифні відносини, значно розширились за рахунок поправок і доповнень. Найбільш важливі зміни були зумовлені включенням нових статей XXXVI і XXXVII, в яких надається право країнам, що розвиваються, підвищувати мито для захисту своєї економіки. У цих поправках фіксується також зобов'язання розвинутих країн зменшувати мито на товари країн, що розвиваються. Цим можна користуватись Україні для захисту національного виробництва та ринку, бо статус країн з перехідною економікою прирівнюється до статусу країни, що розвиваються.
Правила ГАТТ встановлюють принципи, якими повинні керуватись країни-учасниці, створюючи митні союзи й зони вільної торгівлі (стаття XXIV). Стаття визначає митний союз як заміну кількох митних територій однією з повною відміною мита всередині митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного бар'єра. Зона вільної торгівлі — це група країн, які взаємно відмінили мито на всі або частину товарів. При цьому відзначається, що створення митного союзу або зони вільної торгівлі має сприяти торгівлі між їхніми територіями, а не створювати бар'єри в торгівлі між іншими країнами-учасницями і даною територією. Щодо країн-аутсайдерів, то на них дане положення не поширюється.
Правилами ГАТТ регламентуються митні формальності, збори, вимоги до зовнішньоторговельної документації, внутрішні податки і збори і под. При цьому відзначається, що країни-учасниці ГАТТ повинні звести до мінімуму експортні й імпортні формальності. Ще в 1952 р. було прийнято Кодекс стандартних вимог до імпортної документації. Крім того, в рамках ГАТТ широко використовується Конвенція про спрощення й уніфікацію митних процедур (Конвенція Кіото), у додатку до неї регламентуються всі аспекти митних формальностей і є моделі формулювань, які можуть використовуватись при підготовці нормативних актів. Забороняється стягувати значні штрафи за несуттєві порушення митних формальностей та заповнення митних документів й чітко визначено, що різноманітні збори не мають бути прихованим інструментом протекціонізму або додатковим джерелом доходів держави, тобто прихованим податком або замаскованим митом. Щодо внутрішніх податків, зборів усіх видів, то стаття III, п.1 вимагає застосовувати національний режим.
Відповідними статтями ГАТТ чітко регламентуються заборони ввезення і вивезення товарів (статті XI-XIV). Так, відповідно до статті XI забороняється ввезення і вивезення товарів недостатньої їх кількості на внутрішньому ринку (для запобігання виникненню дефіциту), а також у зв'язку з використанням стандартів або правил про класифікацію, сортування, або реалізацію товарів у міжнародній торгівлі. Крім цього, стаття XX дозволяє використання ряду засобів, у тому числі заборону або обмеження з міркувань суспільної моралі, охорони життя і здоров'я населення, тварин, рослин і т. ін. При цьому зазначається, що застосування цих заборон і обмежень не може мати форму прихованого обмеження міжнародної торгівлі або прийматись необгрунтовано, а також дискримінаційним шляхом.
Загальний аналіз основних норм, вимог і положень системи ГАТТ/ СОТ стосовно України засвідчує, що серед тих проблем, з якими стикається Україна в процесі формування і вдосконалення механізму митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності одним із головних питань є захист національного виробника і ринку за умов трансформації економічної системи. В останні роки захисні застереження і засоби стали широко використовуватися в торговельно-політичних відносинах економічно-розвинутих країн. Суть таких застережень полягає в тому, що країна, яка включила їх до міжнародної угоди, отримує можливість, не порушуючи вимог ГАТТ, використовувати надану поступку або пільгу (преференцію, нижчий рівень мита і т.ін.) або ввести додаткові обмеження, у тому разі, коли імпорт іноземних товарів зростає до такої межі, що це наносить шкоду національному виробництву. Торговельно-політична боротьба між економічно розвинутими країнами зробила захисні застереження в 80-90-ті роки важливим засобом конкурентної боротьби на світовому ринку.
Все це знайшло відбиток і в різних положеннях ГАТТ, які містять захисні застереження. Так, статті XI і XII містять положення, які дозволяють вводити кількісні обмеження; статті XX і XXI передбачають можливість відмови від застосування положень ГАТТ з метою національної безпеки; стаття XV дозволяє країнам-членам ГАТТ звільняти одну або кілька країн від безумовного виконання окремих положень ГАТТ; стаття XIX надає можливість відмови від поступок, якщо країна може довести, що імпорт завдає або може завдати шкоди вітчизняним виробникам; стаття XXX передбачає можливість за певних умов не застосовувати положення ГАТТ у відносинах між її учасниками і под.
Вищевикладене дало змогу розвиненим країнам в останні роки все більше відходити від положень (принципів) ГАТТ шляхом підписання двосторонніх угод, які, як правило, реалізуються у добровільних експортних обмеженнях, порушуючи принципи щодо кількісних обмежень недискримінації, режиму найбільшого сприяння і т.ін. Змінити ситуацію ГАТТ було дуже складно, оскільки вона не мала достатніх повноважень. З іншого боку, нерідко викривлення основних положень ГАТТ видавались як «добровільні», що справляло враження підтримки вільної торгівлі. Розв'язання накопичених проблем покладено на СОТ, яка має сучасну, більш ефективну систему впливу на міжнародні економічні відносини, за яких усі країни матимуть рівні права і обов'язки. Не буде односторонніх переваг і винятків і з багаточисельних правил торгівлі, крім торговельних преференцій і окремих поступок, якими можуть користуватись країни, що розвиваються з метою економічного зростання, значною частиною яких, за певних умов, можуть користуватися й молоді незалежні країни, у тому числі й Україна.
В Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів СОТ. Водночас, не викликає сумніву й те, що інтегрування економіки України до світового економічного простору має здійснюватись з урахуванням особливостей перехідного етапу її розвитку, що вимагає врахування національних економічних інтересів, використання об'єктивно існуючих порівняльних і конкурентних переваг в окремих галузях і сферах економіки.
Україна з 1994 р. веде переговори щодо приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). У зв'язку з цим вже з 1995-1996 р. здійснюється робота щодо поступового приведення національного законодавства України до вимог Уругвайського раунду (1994 p.), основним лейтмотивом яких є лібералізація міжнародної торгівлі і зняття будь-яких обмежень у сфері міжнародних економічних відносин. Митно-тарифна політика є одним із головних напрямів даного реформування. Тому вже 6 квітня 1996 року Указом Президента України № 255/96 затверджується Концепція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ.
Концепція визначає основні принципи та напрямки поступового зниження ставок ввізного мита для гарантованого доступу до товарних ринків. Основними цілями даної Концепції є:
• інтеграція економіки України до системи світового господарства;
• забезпечення доступу товарів, які експортуються з України, на зовнішні ринки (тобто створення рівних умов митного оподаткування імпортних товарів в Україні і в країнах-членах ГАТТ/СОТ);
• забезпечення стабільного і прогнозованого розвитку економіки України, залучення іноземних інвестицій;
• приведення товарної номенклатури і рівня ставок ввізного мита до норм і вимог міжнародного законодавства;
• встановлення режиму найбільшого сприяння у сфері зовнішньої торгівлі з країнами-членами COT.
Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більше 14%. Середньозважена ставка ввізного мита — це співвідношення ставки на певний товар, помноженої на обсяг імпорту цього товару, до загального обсягу імпорту всіх товарів.
Разом з позитивними зрушеннями в процесі митно-тарифного регулювання, які відбуваються за умов уніфікації та зближення національних норм митного законодавства і міжнародного необхідно зазначити деякі проблеми, які можуть постати у разі вступу України до системи ГАТТ/СОТ.
По-перше, оскільки більшість українських товарів, у зв'язку із високою собівартістю, неконкурентоспроможні, то вони не тільки не зможуть конкурувати з іноземними товарами на зовнішньому ринку, але й можуть втратити національний ринок, що зумовить руйнацію національного виробництва внаслідок зняття тарифного захисту.
По-друге, взявши на себе зобов'язання щодо сталого рівня тарифного захисту (зв'язаність тарифу), Україна позбавить себе можливості оперативного впливу на економічну ситуацію в країні.
По-третє, заборона державного субсидування виробництва певних товарів може негативно вплинути на стан торгівлі українських товарів, що призведе до втрати традиційних ринків збуту.
За допомогою засобів тарифного регулювання імпорту країна може впливати на рівень цін імпортованих товарів, а збалансований митний тариф може виявитися оптимальним із загальнонаціональної точки зору. Основним аргументом на користь тарифу є захист молодих галузей та економічна безпека — сфер, у яких перевага тарифів порівняно з іншими заходами економічної політики є визнаною у теорії та практиці економіки.
Низький рівень ефективності економіки країни є додатковим чинником на користь застосування тарифного регулювання імпорту — надходження від мита при цьому перетворюються у життєво важливе джерело фінансування соціальних програм та інвестиційної діяльності.
Проте зазначене є справедливим для ринкових економік на початковому етапі їхнього розвитку і що найбільш важливо, для окремих сегментів. Враховуючи значний потенціал економіки України в цілому, більш справедливою є модель тарифного регулювання, за якою її основною метою є формування оптимальних ринкових відносин на кожному окремому сегменті внутрішнього ринку з безумовним пріоритетом присутності на ньому національного товару. При цьому доцільно визначити критичний рівень (наприклад, 15-25%) присутності імпортних товарів у кожному сегменті внутрішнього ринку.
Для України, яка офіційно вступила в переговорний процес на предмет отримання повноправного членства в COT, особливо важливим є проведення такої митно-тарифної політики, яка б не стала на перешкоді вступу до даної міжнародної організації. Митно-тарифна політика України нині не відповідає повністю вимогам COT, навіть з урахуванням того, що за результатами Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ, країнам з перехідною економікою надається семирічний пільговий період для адаптації своїх економік до жорстких умов, які виходять із зобов'язання лібералізації зовнішньої торгівлі.
Загальносвітова тенденція — це зниження мита відносно імпортних товарів. Так, якщо в середині 50-х років середня величина мита
в європейських країнах і США складала 30-40%, то в 70-х роках вона зменшилась до 7-10%, а за результатами Уругвайського раунду переговорів рівень митного оподаткування було знижено з 6,3% до 3,9%. Відповідно до умов СОТ щодо імпортних товарів має забезпечуватись аналогічний режим оподаткування внутрішніми податками і зборами, що й для національних товарів, тобто то й же порядок використання податкового законодавства, правил і вимог, які стосуються внутрішньої торгівлі.
Водночас слід зазначити, що зниження рівня мита зовсім не означає, що більшість країн світу відкрили свої торговельні кордони, оскільки за певних умов і низьке мито може стати суттєвим бар'єром. Серед багатьох сучасних концепцій міжнародної торгівлі одними із провідних стали концепції держави як «активної одиниці», теорія « стратегічної торговельної політики». Їх прихильники спробували з'ясувати умови, за яких можливе державне втручання до сфери міжнародної торгівлі з метою поліпшення економічного стану країни. Вони виходять з того, що в умовах недосконалої конкуренції національне підприємство — член міжнародної олігополії привласнює частину додаткових прибутків, які отримує від продажу своїх товарів іноземним покупцям. Щоб забезпечити це привласнення, держава повинна допомагати національній компанії стати членом міжнародної олігополії, споживачі даної країни будуть експлуатуватися іноземними монополіями чи олігополіями.
Представники стратегічної торговельної політики, відкидаючи політику жорсткого контролю над імпортом і виступаючи за вільну торгівлю, водночас вважають за доцільне враховувати політичні реалії при здійсненні торговельної політики. Як справедливо зазначає американський економіст П.Кругман, приватні інтереси окремих суб'єктів господарювання можуть завдати міжнародній торгівлі більшої шкоди, ніж державний вплив. Він переконаний, що рішення, прийняті урядом країни, нададуть їй хоча б мінімальні можливості отримати економічні переваги від зовнішньої торгівлі.
Суперечить вимогам СОТ і дискримінаційна процедура попереднього оподаткування імпортних товарів порівняно з товарами національного походження, оскільки оподаткування відбувається безпосередньо на кордоні, тобто до моменту фактичної реалізації товарів. Посилилась дискримінація імпорту у зв'язку з переходом в 1994 р. до процедури оподаткування імпортних товарів податком на
додану вартість за методикою, яка передбачає оподаткування даним податком інших податків (мито та акциз), які з метою оподаткування додаються до митної вартості товару, тобто податки сплачуються з податків.
Надмірно високі ставки мита і податків на імпорт не захищають національних товаровиробників, а навпаки, призводять до значних порушень умов конкуренції з відповідних товарів на вітчизняному ринку. Внаслідок цього процесу іноземна конкуренція тисне на національних виробників: прогресують явища застою в національному виробництві, зростають тенденції до монопольного підвищення цін на внутрішньому ринку; мито та імпортні податки просто не сплачуються, оскільки уникнення їх стає високорентабельним. Крім того, іноземні конкуренти змушені проводити політику демпінгу, щоб їхня продукція була не стільки якісною, скільки дешевшою.
Використана література: Гребельник, О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник / О П Гребельник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.
Відсутність у передвоєнні роки міжнародних інституцій, які визначали б «правила гри» в міжнародних економічних відносинах на мегарівні з метою протидії економічній кризі, призвела до сепаратних дій окремих країн, що значно поглибило економічну кризу. За умов спаду, що наближався в США для захисту від конкуруючого імпорту і стабілізації економіки був прийнятий Закон Холі-Смута, за яким середній рівень митних зборів був спочатку піднятий до 44,7%, а в 1932 р. досяг 59,1%. Після цього відбулося значне підвищення ставок у тарифах більшості західних країн, що мало пагубні наслідки для світової економіки: за 1922-1932 pp. обсяги світової торгівлі скоротилися майже на 60%.
Новий імпульс у розвитку даного процесу відбувся у зв'язку зі змінами структури міжнародного товарообміну. Оскільки щорічно його номенклатура поповнюється новими і ускладненими товарами,
суттєво розширюється і коло суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків, які виходять на світовий ринок з метою реалізації своїх економічних інтересів. Тому вироблення «єдиних правил гри» для усіх країн світу у сфері митної політики є нагальною потребою не тільки для розвитку світової системи господарювання, але й для реалізації економічного потенціалу окремих країн через зовнішньоекономічні зв'язки. Система міжнародного співробітництва в митній справі пройшла декілька еволюційних етапів.
Першу міжнародну митну організацію було створено в 1890 р. Вона мала назву Міжнародний союз для публікації митних тарифів (Брюссель) і виконувала швидше інформаційні, ніж організаційні функції. Тому окремі питання в сфері митного законодавства (спрощення митних формальностей, зведення до мінімуму заборон та обмежень в зовнішній торгівлі, співробітництво в боротьбі з контрабандою та ін.) вирішувались на Женевських конференціях 1923 та 1928 pp. В 30-ті роки XX століття Лігою Націй, коли було підписано угоду «Про спрощення митних процедур та інших формальностей». Після другої світової війни співробітництво в цьому напрямі продовжувалося: положення щодо митних процедур було включено до установчих документів Міжнародної торгової організації.
У 1948 р. за ініціативою 13 західноєвропейських держав за допомогою Постійного бюро тарифів було організовано Економічну і Митну комісії, основні функції яких полягали в запровадженні загальної товарної номенклатури та розробці принципів оцінки товарів з митними цілями. Комісія також вивчала способи уніфікації митних процедур. 15 грудня 1950 р. члени робочої групи цієї комісії підписали Брюссельську конвенцію, на якій було проголошено про створення Ради Митного Співробітництва (PMC) (Customs Cooperation Council), як постійно діючого самостійного міжнародного органу. Конвенція про створення РМС набула чинності 4 листопада 1952 р. З жовтня 1994 p. PCM було перейменовано на Всесвітню митну організацію (ВМО).
Діяльність Ради почалася з роботи І сесії 26 січня 1953 р. в Брюсселі. На першому засіданні були присутні представники 17 дер-жав-членів Ради: Австрії, Бельгії, Франції, Німеччини, Греції, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Туреччини, Великої Британії, Північної Ірландії.
У 1961 р. в Раді налічувалося 29 держав, у 1971- 66, 1981 - 93, 1986 - 97, 1987 - 103, 1997р. - 132 держави. Радянський Союз став членом РМС у 1991 р. 19 червня 1992 р. Україна стала повноправним
членом Ради Митного Співробітництва. В 1997 р. Україна вибрана до Фінансового комітету, а в 1998 р. в Політичну комісію.
Разом з Конвенцією про створення РМС було підписано Конвенцію про оцінку товарів з митними цілями і Конвенцію щодо митної номенклатури. Основними завданнями ВМО є дослідження можливостей митного співробітництва і уніфікації митної практики держав-учасниць, підготовка проектів міжнародних митних угод і рекомендацій з питань міжнародних митних відносин.
Засідання ВМО відбувається один раз на рік у червні в Брюсселі (Бельгія). Засідання можуть також проводитися у державах, які є членами Ради. Делегації країн-учасниць, як правило, представлені головами національних митних служб. Кожна держава-учасниця має один голос і представлена відповідно одним делегатом. Рішення Сесії приймаються 2/3 голосів присутніх членів ВМО. Щорічно на сесії вибирається Президент, Віце-президент і Генеральний секретар. Офіційна мова — англійська, французька.
Бюджет Всесвітньої митної організації (500 млн. бельгійських франків на рік) формується із внесків держав-учасниць. Розмір внесків відповідає системі внесків в ООН. Внески держав-учасниць складають: США — 25%, Японія — 17, Німеччина — 8, Італія — 5, Франція — 5, Велика Британія-4, Канада — 3, Іспанія — 2, Україна — 1,72%.
З 1978 р. використовується основна Брюссельська митна номенклатура, яка стала підґрунтям побудови національних митних тарифів у сфері зовнішньоторговельних відносин близько 150 держав. Використання Брюссельської номенклатури значно спростило і здешевило облік зовнішньоторговельних операцій на національному рівні і надало можливість співставлений митних тарифів окремих країн.
Рада Митного Співробітництва у 1984 р. прийняла рішення щодо використання системи регіонального представництва за такою структурою регіонів: Північна Африка, Близький та Середній Схід; Південь Сахари (англомовні країни); Північ Сахари (франки-, іспано- та португаломовні країни); Далекий Схід, Південна та Південно-Східна
Азія, Австралія та Тихоокеанські острови; Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та Карибський басейн; Європа (40 країн).
У бюджеті, прийнятому ВМО на 1993-1994pp., 6 млн. бельгійських франків виділено на розвиток регіоналізації, половина з цих коштів витрачена на боротьбу з порушеннями митних правил, решта — на навчання. Було створено 18 регіональних центрів з боротьби з порушниками митних правил.
У 1988 р. розпочався новий етап уніфікації митних правил на базі досконалішої Гармонізованої системи опису і кодування товарів, розробленої Радою Митного Співробітництва за участю експертів багатьох країн і міжнародних економічних організацій. Постійно діючим виконавчим органом ВМО є Секретаріат.
Організаційна структура сформована відповідно до статей 5 і 6 Конвенції і має такий вигляд: Генеральний секретаріат; Фінансовий комітет; Політичний комітет; Комітет з номенклатури; Комітет щодо системи гармонізації; Комітет з цін; Комітет з оцінки товарів з митними цілями; Комітет з навчання і оцінки; Постійні технічні комітети. Основна функція роботи Генерального секретаріату — це координація дій Ради Митного Співробітництва. Генеральний секретаріат складається із 100 осіб. Держави-учасниці забезпечують секретаріатові необхідний штат для виконання проектів.
Вироблення Брюссельської номенклатури, а отже й Гармонізованої системи опису і кодування товарів безпосередньо здійснювалося двома спеціалізованими органами — Комітетом з номенклатури і Комітетом з оцінки товарів з митними цілями (з 1973 р. Комітетом з Гармонізованої системи), а також Постійним технічним комітетом, який виконував обов'язки щодо розробки міжнародних митних норм та підготовки глосарію, який забезпечуватиме однозначність у тлумаченні міжнародних митних термінів.
Основне завдання Комітету з номенклатури, що розпочав свою діяльність з 1960 p., — це розробка загальних принципів класифікації товарів в національних митних тарифах, спрощення співставлення мита, ведення переговорів щодо тарифів, забезпечення однозначності класифікації товарів у національних митних тарифах. Комітет виробляє рішення з питань, що виникають внаслідок суперечностей між національними органами і міжнародними організаціями, узгоджує позиції митних органів, прагне забезпечити однозначність у тлумаченні та використанні номенклатури.
Комітет з оцінки товарів з митними цілями також почав свою роботу в 1960 р. і основна його діяльність спрямована на досягнення максимальної однозначності при оцінці товарів, спрощення ведення переговорів щодо митних тарифів і спрощення співставлення зовнішньоторговельної статистики шляхом уніфікації бази для оцінки товарів. Комітет видає інформаційні збірники, в яких дає рекомендації з митної оцінки товарів. До функцій комітету входять порівняння і розповсюдження інформації відносно оцінки товарів у різних країнах, вивчення національних правил, процедур і практики окремих держав щодо використання Брюссельських принципів, вироблення рекомендацій РМС і країн-учасниць щодо збереження однозначності в тлумаченні і використанні принципів і єдиних стандартних процедур.
Постійний технічний комітет вирішує в основному питання, які стосуються безпосередньо митних процедур. Ним розроблено понад ЗО рекомендацій, у тому числі щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями, забезпечення одноманітності в практиці дозволів на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення міжнародного транспортування вантажів і туризму, використання рішень конвенцій, спрощення і узгодження митної документації і т. ін. Одним із найважливіших документів, підготовлених Постійним технічним комітетом, є Міжнародна конвенція спрощення і гармонізації митних процедур, яку було прийнято в Кіото у 1.973 р.
У 1995 p. BMO прийняла стратегічний план розвитку світової митної організації, що реалізується в таких конкретних напрямах як гармонізація правил визначення походження товарів, уніфікація використання системи HS- кодифікація товарів, впровадження Кодексу митної оцінки WTO, верифікація Конвенції КІОТО, що стосується спрощення, гармонізації митних процедур, прийняття програми боротьби з порушеннями положень митного законодавства, допомога і співпраця з країнами, які щойно організовують митну службу або здійснюють її реформування.
Для визначення стратегії розвитку митних служб у світі та їх завдань велике значення мала декларація, прийнята на форумі UNCTAD у місті Колумбусі (Огайо, США). Текст цієї декларації було підготовлено попередньо на форумі Світової Митної Організації і схвалено представниками кількох, десятків митних служб на Симпозіумі ООН щодо проблем ефективності міжнародної торгівлі в 1994 р. Декларація містить такі основні рекомендації:
• здійснювати контроль існуючих митних процедур щодо їх ефективності й актуальності. Внести зміни відповідно до міжнародних норм;
• максимально збільшувати застосування інформаційних технологій;
• забезпечити ефективне використання фахових можливостей працівників за допомогою аналізу ризику, профілювання і застосування техніки вибіркової перевірки і скерування на ідентифікацію пересилань з високим ризиком;
• впроваджувати нові інформаційні технології для полегшення роботи митниць, зокрема для підготовки митних процедур перед прибуттям товару;
• вивчати можливість розмитнення товару на підставі мінімуму інформації;
• вдосконалювати процес митного оформлення товарів поза митними службами за допомогою різноманітних урядових служб з погодженням дій цих служб;
• спростити процедуру визначення митної вартості товару, застосовуючи Кодекс митної оцінки (WTO);
• забезпечити застосування раціонального митного тарифу, що сприяло б зменшенню контрабанди;
• схвалити програми співпраці з іншими прикордонними службами, що грунтуються на взаємопорозумінні (програма MOU);
• забезпечити дотримання працівниками митниці етичних норм і правил службової поведінки;
• обмежувати застосування так званого контролю перед пересиланням (PSI), який здійснюють приватні фірми;
• застосовувати мінімальні стандарти щодо перевізників та митних агентів і вимагати від них професіоналізму;
• забезпечити прозорість і швидкий перебіг митного огляду, надаючи усім зацікавленим інформацію про формальності, яких слід і дотримуватися при перетинанні митного кордону;
• підвищувати рівень митного контролю і спростити процедуру митних відправлень, використовуючи електронні засоби зв'язку між країнами експорту та імпорту;
• забезпечувати вірогідність статистичних даних;
• забезпечувати митні служби відповідним спеціальним обладнанням;
• надавати можливість навчатися і вдосконалювати фахові навички працівникам митниць країн, що розвиваються, в розвинутих країнах, а також через міжнародні організації;
• забезпечувати належну діяльність Всесвітньої митної організації. Україна бере участь в угодах (актах), підписаних на рівні Всесвітної митної організації — а саме:
1. Конвенції про створення РМС 1950 р. (Україна бере участь з 1992 р)
3. Міжнародній конвенції про безпеку контейнерів 1972 р.
4. Митній конвенції про міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. (Україна бере участь з 1995 р.)
5. Конвенції ООН з боротьби із незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 р.
6. Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів.
7. Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах.
8. Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства.
Положення деяких конвенцій фактично вже використовується Україною. Це, наприклад, Вантажна митна декларація, порядок і метод визначення митної вартості, режим функціонування митних складів.
Україна укладає угоди і з регіональними об'єднаннями. Так, 16 червня 1994 р. було підписано «Угоду про партнерство та співробітництво» з Європейським співтовариством, де в статті 76 «Митниця» було зафіксовано, що метою співробітництва є забезпечення виконання усіх положень, що мають бути прийняті щодо торгівлі на основі взаємної вигоди та досягнення зближення української митної системи з митною системою Співтовариства.
Співробітництво, зокрема, передбачає:
• обмін інформацією;
• удосконалення методів роботи;
• запровадження об'єднаної номенклатури та єдиного адміністративного документа;
• взаємозв'язок між транзитними системами Співтовариства та України;
• спрощення перевірки та оформлення, які стосуються перевезення товарів;
• підтримку введення сучасних митних систем;
• організацію семінарів і навчальних циклів.
На протязі 1991-2002 років Україною було підписано більше 40 міжурядових угод було підписано з іншими державами про взаємну адміністративну допомогу в митних справах.
З числа міжнародних угод, прийнятих у рамках СНД, на багатосторонній основі Україна підписала лише Правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 р.
Найважливішим напрямом інтегрування України до світового економічного простору є співробітництво з міжнародними організаціями у сфері митно-тарифного регулювання. Основним регулятором міжнародних економічних відносин на мегарівні є Генеральна асоціація тарифів і торгівлі, з 1995 року Світова Організація Торгівлі, до якої входить 148 країн світу. З 1993 р. Україна отримала статус спостерігача при ГАТТ.
Практично всі основні принципи СОТ митного характеру: це принцип найбільшого сприяння в торговельних відносинах; захист внутрішнього ринку країн-учасниць за допомогою тільки митних тарифів, рівень яких необхідно поступово знижувати; проведення переговорів у рамках Угоди з врахуванням взаємного зниження мита і зняття інших перешкод у сфері торгівлі, полегшення митних формальностей. Таким чином, відповідно до прийнятих документів ГАТТ митні тарифи, є по суті, єдиним визнаним легітимним засобом захисту національних ринків від імпорту. Тому результатом діяльності ГАТТ за останні 10 років стала тенденція до зниження всіх імпортних тарифів на 50% та збільшення світового товарообігу на 250 млрд. дол. США.
Процес одержання повноправного членства в цій системі є невід'ємною частиною трансформації економіки України, важливим фактором прискорення процесу законодавчої (торговельної, тарифної, податкової, інвестиційної, фінансової) інфраструктури відповідно до міжнародних вимог.
Варто зауважити, що до створення ГАТТ відносини між державами будувались на основі двосторонніх договорів і угод, в яких, як правило, визначалися режим найбільшого сприяння у взаємній торгівлі і
національні режими для юридичних і фізичних осіб, які здійснювали комерційну і виробничу діяльність на території країн-партнерів.
Спочатку ГАТТ була винятково митно-тарифною угодою, до якої з метою недопущення впливу на торгівлю нетарифних норм і правил було включено ряд положень, пов'язаних з іншими формами регулювання зовнішньої торгівлі (кількісні обмеження, субсидії, демпінг і под.). Наприклад, у статті XI ГАТТ обумовлено, що «жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення будь-якого товару з території іншої країни-учасниці або на ввезення, або на продаж для експорту будь-якого товару, що призначається для території іншої країни-учасниці, ніяких обмежень чи заборон, будь це у формі квот, імпортних чи експортних ліцензій або інших заходів, крім митних зборів, податків або інших зборів».
Угода фіксує чітку домовленість про намір країн, що підписали її, добиватися зниження митних зборів та інших обмежень у міжнародній торгівлі. Зменшення та скасування тарифів та інших бар'єрів у торгівлі в рамках СОТ відбувається шляхом проведення дво- та багатосторонніх переговорів. Правила проведення переговорів про зниження митних зборів, а також процедура підготовки і зміни списків тарифних поступок визначаються статтями XXVII і XXVIII, в яких передбачено, що вступаюча країна проводить з іншими державами переговори, висунувши зустрічні пропозиції про зниження ставок власного митного тарифу.
Зменшені тарифи зазначаються у Розкладах поступок кожної країни. Ставки, наведені у таких розкладах, відомі як зв'язані ставки. Потім дані тарифні поступки консолідуються у переліку тарифних поступок, який стає частиною Генеральної угоди.
Слід зазначити, що Розклади поступок не є простою констатацією тарифних ставок. Це є певне зобов'язання країни не підвищувати тарифи понад фіксовані ставки — тобто їх «зв'язування». У економічно розвинутих країнах зв'язані» ставки — це, як правило, тарифи, що фактично стягуються. У країнах, які розвиваються, дані ставки трохи вищі від фактичних, а отже зв'язані тарифи виконують роль верхніх граничних показників.
У подальшому до Угоди було внесено ряд доповнень, зумовлених змінами ситуації у світі. Так, відповідно до статей XXXVI та XXXVII, визначається право країн, що розвиваються, підвищувати митні збори для захисту своєї економіки, а також фіксується зобов'язання і розвинутих країн знижувати мито на товари з країн, що розвиваються.
Разом з тим слід зазначити, що у випадку порушення своїх зобов'язань, підвищивши митний тариф понад «зв'язаний» рівень, країна повинна провести переговори з найбільш зацікавленими партнерами, і в кінцевому підсумку відшкодувати їм завдані збитки.
Сесія ГАТТ на рівні міністрів у жовтні 1982 р. регламентувала усім країнам-учасницям вжити заходів для найшвидшого застосування Гармонізованої системи опису і кодування товарів для тарифних та статистичних цілей.
Діяльність ГАТТ грунтується на низці принципів:
• недискримінаційний підхід у відносинах між країнами;
• зобов'язання щодо дотримання прийнятих тарифних поступок;
• заборона використання кількісних обмежень (квот) на експорт та імпорт;
• надання особливого режиму сприяння країнам, що розвиваються. Як доводить практика, неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи повноправним членом ГАТТ/СОТ. Це стосується й України. З одного боку, розбіжності нашого законодавства із стандартами ГАТТ/COT призводять до того, що світові товаропотоки минають нашу країну або лише просочуються до її торговельно-економічної системи на невигідних для нас умовах. З іншого — українські товари не можуть здолати бар'єри законодавчих і тарифних розбіжностей на зовнішніх ринках.
Під кутом зору митно-тарифних відносин, членство для України у даній міжнародній організації матиме такі переваги:
• зменшаться нетарифні і тарифні обмеження для українських товарів практично на всьому світовому ринку. Доступ до нових ринків збуту дасть змогу збільшити частку українського експорту і валютних надходжень;
• відкриється можливість не тільки кількісно збільшити обсяги експорту, але й змінити його структуру. Відомо, що багато підприємств України випускають наукоємну високотехнологічну продукцію. Але через аутсайдерський статус України відносно ГАТТ ця продукція не виходить за межі України. І причина тут не стільки в рівні конкурентоспроможності такої продукції, скільки в різних політико-правових тарифних і нетарифних обмеженнях. З членством в ГАТТ/СОТ експортери України отримають доступ до уніфікованого правового простору країн-учасниць, а також можливість міжнародного правового
захисту в інших країнах. З'явиться також можливість вирішувати і запобігати виникненню торговельних конфліктів і суперечок за допомогою спеціального механізму в рамках COT;
• українська зовнішня торгівля може кількісно і якісно поліпшитись одночасно майже з 150 країнами світу, які визначають 93% світової торгівлі. Впродовж останніх років Україна уклала торговельні угоди за режимом найбільшого сприяння з 50 країнами, але, приєднавшись до ГАТТ, Україна автоматично отримає такий режим з усіма країнами-членами даної організації (понад 140 країн);
• збільшаться можливості імпорту сучасних технологій виробництва, участі українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в міжнародних ринках капіталів і залучення до країни іноземних інвестицій, а також участі у міжнародних виробничих операціях і т. д;
• кардинально розв'язується проблема застосування дискримінаційних антидемпінгових торговельно-обмежувальних заходів стосовно українських товарів.
Як приклад, можна навести аналіз застосування тарифних ставок Польщею та Туреччиною, які є членами СОТ і асоційованими членами ЄС.
У проведенні політики захисту внутрішнього ринку національних виробників та споживачів Польща застосовує таку систему диференціації митних ставок:
• якщо ввозиться продукція з країн, з якими вона не має угод про співробітництво, або відсутні сертифікати походження продукції, то встановлюються максимальні тарифні ставки, діапазон застосування яких становить від 20 до 100%, а на окрему продукцію сягає 395% (група 22.08 ТНЗЕД — спирт етиловий);
• якщо ввозиться продукція з країн, з якими укладені двосторонні угоди (до них належить Україна), тоді застосовується пільгова тарифна ставка, яка майже втричі менша, ніж у попередньому випадку;
• для країн — членів СОТ, які також є членами ЄС, ЄФТА, ЦЕФТА та країн, з якими укладені Угоди про вільну торгівлю, встановлюються преференційні ставки, які значно менші, ніж для країн –не членів СОТ.
Таким чином, участь України в СОТ, а також ЦЕФТА надавала б можливість мати значні пільги відносно експорту товарів з України до Польщі. За деякими товарними позиціями тарифна ставка була б нульовою, що зекономило б кошти і вплинуло б на підвищення обсягів виробництва продукції та її експорту.
Слід зауважити, що приєднання до ГАТТ пов'язано, передусім, з системою трансформації, модернізації і реконструкції українського законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів даної організації. Тобто це означає, що норми і принципи системи ГАТТ/ СОТ підлягають поступовому закріпленню у нормативних актах України. Аналіз сучасного стану законодавства України свідчить, що основними проблемами уніфікації у сфері митного законодавства є:
• необхідність формування ставок імпортного мита та внесення змін до ставок митного тарифу;
• недосконала система митних зборів та сертифікації імпортної продукції;
• необхідність вдосконалення статистичної звітності у галузі економічної діяльності;
• потреба в уніфікації ставок акцизного збору на імпортні та вітчизняні товари.
Отже, основна проблема приєднання — це зниження тарифних і нетарифних обмежень, які захищають національний ринок. Виходячи з економічної ситуації, яка склалася в Україні, на нашу думку, автоматичне виконання вимог системи ГАТТ/COT неможливе. Тому діяти у даному напрямі потрібно досить обережно, виборюючи право на поступове відкриття національного ринку впродовж певного часу. Необхідно враховувати винятки з правил, застереження, прецеденти, які мають місце у положеннях ГАТТ і які Україна могла б використати у своїх національних інтересах.
Серйозність проблем, розв'язування яких в Україні необхідне у зв'язку з вдосконаленням зовнішньоекономічної політики, вимагає комплексного, систематизованого аналізу основних положень Угоди кодексів і домовленостей, які вироблено відповідними раундами. Разом вони утворюють систему норм, вимог і положень, на підставі яких функціонує міжнародна торгівля і побудовані національні системи регулювання зовнішньоекономічних відносин більшості країн світу.
Основний текст ГАТТ містить 38 статей, які об'єднані в чотири розділи. Перший розділ включає положення про режим найбільшого сприяння і положення про взаємні тарифні поступки (ст. І і II). Другий розділ (ст. ІІІ-ХХIII) містить принципи, правила і правові норми, які регулюють торговельно-політичний режим і якими країни-учасниці повинні керуватись у взаємній торгівлі. Третій розділ (ст. XXIV-XXXV) характеризує головним чином питання процедурного характеру, пов'язані з діяльністю ГАТТ. Четвертий розділ (XXXVI-XXXVIII) «Торгівля і розвиток», стосується участі в ГАТТ країн, що розвиваються.
Ключовою в Угоді є перша стаття, яка містить положення стосовно експортних, імпортних і транзитних торговельних операцій, а також міжнародних платежів з експортних та імпортних операцій. Даний режим поширюється на мито та інші збори, на всі правила і формальності, що пов'язані з ними, на внутрішні податки і збори, правила і закони, якими регулюється закупівля товарів на внутрішньому ринку.
Отже, режим найбільшого сприяння має безумовний характер, і країни, які вступили до ГАТТ, повинні застосовувати цю вимогу повним обсягом.
Водночас ГАТТ містить низку винятків, найважливішим з яких є дозвіл створювати зони вільної торгівлі й митні союзи, не розповсюджуючи пільг, якими користуються країни в рамках цих об'єднань, на країни, що не входять до них. Цим винятком, на нашу думку, могла б скористатись Україна. Так, наприклад, за умов одночасного приєднання до ГАТТ України, Росії, Білорусі з'явилася б можливість створити асоціацію вільної торгівлі, що дозволило б збалансувати митно-тарифну політику між історично-традиційними торговельними партнерами України. Вважаємо, що це стимулювало б міжрегіональну торгівлю, зберегло б частину вільноконвертованої валюти, покращило торговельні і платіжні баланси країн-учасниць. Відносно традиційних експортних товарів у рамках асоціацій з кожною з цих країн можна було б створити «Міжнародний союз експортерів чорних металів і мінеральних добрив», що не тільки б зняло проблеми конкуренції між Росією, Україною, Білорусією в торгівлі цими товарами, але й значно підвищило їх конкурентоспроможність на світових ринках. Можна вести мову і про створення Асоціації вільної торгівлі країн Чорноморської зони, де Україна домінує.
Важливим є положення першої статті ГАТТ, а саме: дозвіл країнам, що розвиваються, використовувати на постійній основі, як виняток з принципу режиму найбільшого сприяння, чотири категорії пільг: тарифні преференції за Генеральною схемою преференцій; тарифні преференції, які діють у відносинах між країнами, що розвиваються; вищі пільгові диференційовані умови, які сформульовані в ряді угод «Токіо-раунд»; спеціальний режим відносно слаборозвинутих країн. Україна як країна з перехідною економікою, ставши членом ГАТТ/СОТ, могла б використовувати ці винятки, з точки зору своїх економічних інтересів.
Важливу роль відіграє принцип національного режиму, який формулюється в статті З ГАТТ. Відповідно до нього, країни-учасниці повинні надавати товарам іноземного походження той самий режим, що й національним товарам щодо внутрішніх податків і зборів, а також відносно національних законів, розпоряджень і правил, якими регулюється внутрішня торгівля. Особливо докладно у цій статті регламентується використання в торговельно-політичних цілях внутрішніх податків і зборів.
При створенні ГАТТ передбачалось, що основним, а у перспективі і єдиним інструментом регулювання експорту й імпорту країн-учасниць будуть митно-тарифні засоби. Так, стаття XI ГАТТ наголошує, що ні одна із країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення або вивезення будь-якого товару ніяких заборон у формі квот, імпортних або експортних ліцензій та ін., крім мита, податків або інших зборів. В Угоді зазначається намір країн, що її підписали, знижувати шляхом переговорів мито й інші обмеження. Правила проведення переговорів про зниження мита, зміну списку тарифних поступок визначається статтями XXVII і XXVIII. Коли країна приєднується до ГАТТ на неї поширюються всі існуючі тарифні пільги. Тому країна має провести з іншими країнами переговори, висунувши зустрічні пропозиції про зниження ставок свого митного тарифу. Потім ці тарифні поступки консолідуються в переліку тарифних поступок, який стає частиною Генеральної Угоди.
Так, країна повинна враховувати, що в статті 2 ГАТТ задекларована умова, за якою члени даної організації не можуть стягувати податки і збори, які перевищують рівні тарифів, що перераховані у відповідних переліках ГАТТ. Тобто йдеться про досить жорстку прив'язку національного митного тарифу до рівня податку, зазначеного в переліку так званого «зв'язаного» тарифу.
Але існує суттєва різниця у застосуванні імпортного тарифу в різних країнах. Так, економічно розвинуті країни мають значний рівень зв'язування тарифів та відносно низькі рівні тарифів, тоді як країни, що розвиваються, поєднали незначну кількість тарифів і застосовують досить високий рівень мита.
Така ситуація склалася у результаті існування певних домовленостей на Уругвайському раунді, які полягають у такому:
• суттєве зростання безпеки ринкового доступу при вищому рівні зв'язування митних тарифів;
• стопроцентна безпека для сільськогосподарських продуктів, завдяки тарифікації та зв'язуванню:
• загальне скорочення митних тарифів на промислові продукти у розвинутих країнах з 6,3% до 3,9%;
• стрибок з 20% до 43% у вартості імпортованої промислової продукції, що набула прав не бути обкладеною податками у розвинутих країнах при зменшенні з 7% до 5% суб'єктів імпорту з максимальними тарифами;
• значний прогрес в отриманні «тарифного зростання», що позитивно впливає на економічну ситуацію в країнах, що розвиваються, які прагнуть експортувати первинний продукт у більш обробленому вигляді.
Слід зазначити, що за час існування ГАТТ статті, які регламентують митно-тарифні відносини, значно розширились за рахунок поправок і доповнень. Найбільш важливі зміни були зумовлені включенням нових статей XXXVI і XXXVII, в яких надається право країнам, що розвиваються, підвищувати мито для захисту своєї економіки. У цих поправках фіксується також зобов'язання розвинутих країн зменшувати мито на товари країн, що розвиваються. Цим можна користуватись Україні для захисту національного виробництва та ринку, бо статус країн з перехідною економікою прирівнюється до статусу країни, що розвиваються.
Правила ГАТТ встановлюють принципи, якими повинні керуватись країни-учасниці, створюючи митні союзи й зони вільної торгівлі (стаття XXIV). Стаття визначає митний союз як заміну кількох митних територій однією з повною відміною мита всередині митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного бар'єра. Зона вільної торгівлі — це група країн, які взаємно відмінили мито на всі або частину товарів. При цьому відзначається, що створення митного союзу або зони вільної торгівлі має сприяти торгівлі між їхніми територіями, а не створювати бар'єри в торгівлі між іншими країнами-учасницями і даною територією. Щодо країн-аутсайдерів, то на них дане положення не поширюється.
Правилами ГАТТ регламентуються митні формальності, збори, вимоги до зовнішньоторговельної документації, внутрішні податки і збори і под. При цьому відзначається, що країни-учасниці ГАТТ повинні звести до мінімуму експортні й імпортні формальності. Ще в 1952 р. було прийнято Кодекс стандартних вимог до імпортної документації. Крім того, в рамках ГАТТ широко використовується Конвенція про спрощення й уніфікацію митних процедур (Конвенція Кіото), у додатку до неї регламентуються всі аспекти митних формальностей і є моделі формулювань, які можуть використовуватись при підготовці нормативних актів. Забороняється стягувати значні штрафи за несуттєві порушення митних формальностей та заповнення митних документів й чітко визначено, що різноманітні збори не мають бути прихованим інструментом протекціонізму або додатковим джерелом доходів держави, тобто прихованим податком або замаскованим митом. Щодо внутрішніх податків, зборів усіх видів, то стаття III, п.1 вимагає застосовувати національний режим.
Відповідними статтями ГАТТ чітко регламентуються заборони ввезення і вивезення товарів (статті XI-XIV). Так, відповідно до статті XI забороняється ввезення і вивезення товарів недостатньої їх кількості на внутрішньому ринку (для запобігання виникненню дефіциту), а також у зв'язку з використанням стандартів або правил про класифікацію, сортування, або реалізацію товарів у міжнародній торгівлі. Крім цього, стаття XX дозволяє використання ряду засобів, у тому числі заборону або обмеження з міркувань суспільної моралі, охорони життя і здоров'я населення, тварин, рослин і т. ін. При цьому зазначається, що застосування цих заборон і обмежень не може мати форму прихованого обмеження міжнародної торгівлі або прийматись необгрунтовано, а також дискримінаційним шляхом.
Загальний аналіз основних норм, вимог і положень системи ГАТТ/ СОТ стосовно України засвідчує, що серед тих проблем, з якими стикається Україна в процесі формування і вдосконалення механізму митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності одним із головних питань є захист національного виробника і ринку за умов трансформації економічної системи. В останні роки захисні застереження і засоби стали широко використовуватися в торговельно-політичних відносинах економічно-розвинутих країн. Суть таких застережень полягає в тому, що країна, яка включила їх до міжнародної угоди, отримує можливість, не порушуючи вимог ГАТТ, використовувати надану поступку або пільгу (преференцію, нижчий рівень мита і т.ін.) або ввести додаткові обмеження, у тому разі, коли імпорт іноземних товарів зростає до такої межі, що це наносить шкоду національному виробництву. Торговельно-політична боротьба між економічно розвинутими країнами зробила захисні застереження в 80-90-ті роки важливим засобом конкурентної боротьби на світовому ринку.
Все це знайшло відбиток і в різних положеннях ГАТТ, які містять захисні застереження. Так, статті XI і XII містять положення, які дозволяють вводити кількісні обмеження; статті XX і XXI передбачають можливість відмови від застосування положень ГАТТ з метою національної безпеки; стаття XV дозволяє країнам-членам ГАТТ звільняти одну або кілька країн від безумовного виконання окремих положень ГАТТ; стаття XIX надає можливість відмови від поступок, якщо країна може довести, що імпорт завдає або може завдати шкоди вітчизняним виробникам; стаття XXX передбачає можливість за певних умов не застосовувати положення ГАТТ у відносинах між її учасниками і под.
Вищевикладене дало змогу розвиненим країнам в останні роки все більше відходити від положень (принципів) ГАТТ шляхом підписання двосторонніх угод, які, як правило, реалізуються у добровільних експортних обмеженнях, порушуючи принципи щодо кількісних обмежень недискримінації, режиму найбільшого сприяння і т.ін. Змінити ситуацію ГАТТ було дуже складно, оскільки вона не мала достатніх повноважень. З іншого боку, нерідко викривлення основних положень ГАТТ видавались як «добровільні», що справляло враження підтримки вільної торгівлі. Розв'язання накопичених проблем покладено на СОТ, яка має сучасну, більш ефективну систему впливу на міжнародні економічні відносини, за яких усі країни матимуть рівні права і обов'язки. Не буде односторонніх переваг і винятків і з багаточисельних правил торгівлі, крім торговельних преференцій і окремих поступок, якими можуть користуватись країни, що розвиваються з метою економічного зростання, значною частиною яких, за певних умов, можуть користуватися й молоді незалежні країни, у тому числі й Україна.
В Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів СОТ. Водночас, не викликає сумніву й те, що інтегрування економіки України до світового економічного простору має здійснюватись з урахуванням особливостей перехідного етапу її розвитку, що вимагає врахування національних економічних інтересів, використання об'єктивно існуючих порівняльних і конкурентних переваг в окремих галузях і сферах економіки.
Україна з 1994 р. веде переговори щодо приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). У зв'язку з цим вже з 1995-1996 р. здійснюється робота щодо поступового приведення національного законодавства України до вимог Уругвайського раунду (1994 p.), основним лейтмотивом яких є лібералізація міжнародної торгівлі і зняття будь-яких обмежень у сфері міжнародних економічних відносин. Митно-тарифна політика є одним із головних напрямів даного реформування. Тому вже 6 квітня 1996 року Указом Президента України № 255/96 затверджується Концепція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ.
Концепція визначає основні принципи та напрямки поступового зниження ставок ввізного мита для гарантованого доступу до товарних ринків. Основними цілями даної Концепції є:
• інтеграція економіки України до системи світового господарства;
• забезпечення доступу товарів, які експортуються з України, на зовнішні ринки (тобто створення рівних умов митного оподаткування імпортних товарів в Україні і в країнах-членах ГАТТ/СОТ);
• забезпечення стабільного і прогнозованого розвитку економіки України, залучення іноземних інвестицій;
• приведення товарної номенклатури і рівня ставок ввізного мита до норм і вимог міжнародного законодавства;
• встановлення режиму найбільшого сприяння у сфері зовнішньої торгівлі з країнами-членами COT.
Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більше 14%. Середньозважена ставка ввізного мита — це співвідношення ставки на певний товар, помноженої на обсяг імпорту цього товару, до загального обсягу імпорту всіх товарів.
Разом з позитивними зрушеннями в процесі митно-тарифного регулювання, які відбуваються за умов уніфікації та зближення національних норм митного законодавства і міжнародного необхідно зазначити деякі проблеми, які можуть постати у разі вступу України до системи ГАТТ/СОТ.
По-перше, оскільки більшість українських товарів, у зв'язку із високою собівартістю, неконкурентоспроможні, то вони не тільки не зможуть конкурувати з іноземними товарами на зовнішньому ринку, але й можуть втратити національний ринок, що зумовить руйнацію національного виробництва внаслідок зняття тарифного захисту.
По-друге, взявши на себе зобов'язання щодо сталого рівня тарифного захисту (зв'язаність тарифу), Україна позбавить себе можливості оперативного впливу на економічну ситуацію в країні.
По-третє, заборона державного субсидування виробництва певних товарів може негативно вплинути на стан торгівлі українських товарів, що призведе до втрати традиційних ринків збуту.
За допомогою засобів тарифного регулювання імпорту країна може впливати на рівень цін імпортованих товарів, а збалансований митний тариф може виявитися оптимальним із загальнонаціональної точки зору. Основним аргументом на користь тарифу є захист молодих галузей та економічна безпека — сфер, у яких перевага тарифів порівняно з іншими заходами економічної політики є визнаною у теорії та практиці економіки.
Низький рівень ефективності економіки країни є додатковим чинником на користь застосування тарифного регулювання імпорту — надходження від мита при цьому перетворюються у життєво важливе джерело фінансування соціальних програм та інвестиційної діяльності.
Проте зазначене є справедливим для ринкових економік на початковому етапі їхнього розвитку і що найбільш важливо, для окремих сегментів. Враховуючи значний потенціал економіки України в цілому, більш справедливою є модель тарифного регулювання, за якою її основною метою є формування оптимальних ринкових відносин на кожному окремому сегменті внутрішнього ринку з безумовним пріоритетом присутності на ньому національного товару. При цьому доцільно визначити критичний рівень (наприклад, 15-25%) присутності імпортних товарів у кожному сегменті внутрішнього ринку.
Для України, яка офіційно вступила в переговорний процес на предмет отримання повноправного членства в COT, особливо важливим є проведення такої митно-тарифної політики, яка б не стала на перешкоді вступу до даної міжнародної організації. Митно-тарифна політика України нині не відповідає повністю вимогам COT, навіть з урахуванням того, що за результатами Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ, країнам з перехідною економікою надається семирічний пільговий період для адаптації своїх економік до жорстких умов, які виходять із зобов'язання лібералізації зовнішньої торгівлі.
Загальносвітова тенденція — це зниження мита відносно імпортних товарів. Так, якщо в середині 50-х років середня величина мита
в європейських країнах і США складала 30-40%, то в 70-х роках вона зменшилась до 7-10%, а за результатами Уругвайського раунду переговорів рівень митного оподаткування було знижено з 6,3% до 3,9%. Відповідно до умов СОТ щодо імпортних товарів має забезпечуватись аналогічний режим оподаткування внутрішніми податками і зборами, що й для національних товарів, тобто то й же порядок використання податкового законодавства, правил і вимог, які стосуються внутрішньої торгівлі.
Водночас слід зазначити, що зниження рівня мита зовсім не означає, що більшість країн світу відкрили свої торговельні кордони, оскільки за певних умов і низьке мито може стати суттєвим бар'єром. Серед багатьох сучасних концепцій міжнародної торгівлі одними із провідних стали концепції держави як «активної одиниці», теорія « стратегічної торговельної політики». Їх прихильники спробували з'ясувати умови, за яких можливе державне втручання до сфери міжнародної торгівлі з метою поліпшення економічного стану країни. Вони виходять з того, що в умовах недосконалої конкуренції національне підприємство — член міжнародної олігополії привласнює частину додаткових прибутків, які отримує від продажу своїх товарів іноземним покупцям. Щоб забезпечити це привласнення, держава повинна допомагати національній компанії стати членом міжнародної олігополії, споживачі даної країни будуть експлуатуватися іноземними монополіями чи олігополіями.
Представники стратегічної торговельної політики, відкидаючи політику жорсткого контролю над імпортом і виступаючи за вільну торгівлю, водночас вважають за доцільне враховувати політичні реалії при здійсненні торговельної політики. Як справедливо зазначає американський економіст П.Кругман, приватні інтереси окремих суб'єктів господарювання можуть завдати міжнародній торгівлі більшої шкоди, ніж державний вплив. Він переконаний, що рішення, прийняті урядом країни, нададуть їй хоча б мінімальні можливості отримати економічні переваги від зовнішньої торгівлі.
Суперечить вимогам СОТ і дискримінаційна процедура попереднього оподаткування імпортних товарів порівняно з товарами національного походження, оскільки оподаткування відбувається безпосередньо на кордоні, тобто до моменту фактичної реалізації товарів. Посилилась дискримінація імпорту у зв'язку з переходом в 1994 р. до процедури оподаткування імпортних товарів податком на
додану вартість за методикою, яка передбачає оподаткування даним податком інших податків (мито та акциз), які з метою оподаткування додаються до митної вартості товару, тобто податки сплачуються з податків.
Надмірно високі ставки мита і податків на імпорт не захищають національних товаровиробників, а навпаки, призводять до значних порушень умов конкуренції з відповідних товарів на вітчизняному ринку. Внаслідок цього процесу іноземна конкуренція тисне на національних виробників: прогресують явища застою в національному виробництві, зростають тенденції до монопольного підвищення цін на внутрішньому ринку; мито та імпортні податки просто не сплачуються, оскільки уникнення їх стає високорентабельним. Крім того, іноземні конкуренти змушені проводити політику демпінгу, щоб їхня продукція була не стільки якісною, скільки дешевшою.
Використана література: Гребельник, О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник / О П Гребельник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.
