Ківалов С.В. Митна політика України (2002)
Поняття та основи класифікації тарифних засобів
Будь-яка сучасна держава має визначений законодавством набір певних інструментів економічного та адміністративного регулювання (стимулювання або обмеження) імпорту та експорту. Принципова різниця між економічними та адміністративними засобами полягає у властивому специфічному способі впливу на суспільні відносини в сфері зовнішньої торгівлі: відповідно опосередковано через ринкові відносини або безпосередньо шляхом встановлення обмежень та заборон адміністративного характеру.
Якщо проаналізувати всю систему засобів реалізації митної політики України, ми можемо прийти до висновку, що фіскальна функція останньої реалізується, і це природно, економічними засобами — мита та митні збори; охоронна — переважно адміністративними, а от регулятивна поєднує в собі обидва види засобів. При чому один і той же засіб впливу на суспільні відносини в митній сфері може виконувати одразу декілька функцій, наприклад, стягнення мита одночасно виконує фіскальну і регулятивну функції, ліцензування взагалі може поєднувати всі три. Необхідно зважати на те, що кінцеві цілі фіскальної функції — поповнення державного бюджету та захисної — захист суспільного порядку, моральності, внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів та транспортних засобів тощо. Всі вони, є так би мовити, перманентною частиною національних інтересів держави. З іншого боку, регулятивній функції в більшій мірі притаманний динамізм, оскільки її завданням є адекватне і своєчасне реагування на зміни об'єктивних факторів оточуючого середовища.
Щодо самої термінології, то для адміністративного права і теорії управління є характерною класифікація саме на економічні та адміністративні методи впливу, яка заснована на розмежуванні специфічних способів впливу на суспільні відносини у сфері регулювання. Але, на наш погляд, більш коректною є класифікація на тарифні та нетарифні інструменти регулювання, що вперше виникла в міжнародному праві в 60 pp. в рамках ГАТТ і стала найбільш поширеною в світовій практиці. Ці два поняття не є ідентичними. Згідно з класифікацією ГАТТ (ст. XI) до тарифних інструментів відносять виключно мито, яке встановлено у вигляді митного тарифу, податків або інших зборів, а до нетарифних всі інші інструменти державного впливу на зовнішньоторговельні відносини. Приймаючи подібну класифікацію необхідно розуміти, що вона зобов'язана своїм виникненням іншій, відмінній правовій системі. Вся система ГАТТ/COT розроблялася в рамках системи звичаєвого права, для якої є характерним чітке "прописування" будь-якої класифікації. Тобто тут ми маємо справу не з класифікацією засобів впливу на основі методологічних принципів (що є властивим вітчизняній правовій школі), а на основі формальної ознаки: є цей засіб митом чи ні. Крім того, в рамках ГАТТ/COT практично не виділяють в окрему групу платежів митні збори, які є платою за послуги митниці, розглядаючи їх в рамках тарифних інструментів.
У загальному адміністративно-правовому розумінні до поняття економічних або непрямих засобів може бути віднесений будь-який засіб державного впливу, дія якого реалізується опосередковано через економічні відносини. Можна стверджувати, що головним критерієм розмежування є той факт, що економічні засоби регулювання імпорту впливають на конкурентоспроможність товару за допомогою механізму цін — вони призводять до його подорожчання і тим самим обмежують його збут. Іншою ознакою економічного засобу регулювання зовнішньоекономічних відносин є те, що цей засіб не повинен штучно обмежувати для споживача свободу вибору між товаром вітчизняного або іноземного походження. Але, якщо слідувати подібній класифікації, то до цієї групи необхідно буде віднести страхування та кредитування експорту, надання внутрішньоподаткових пільг, субсидій, які за своїм характером не є тарифними інструментами. Єдиним тарифним засобом впливу на вартість іноземного товару є мито — прикордонний податок, який встановлюється у вигляді митного тарифу.
У правових концепціях більшості держав-засновників ГАТТ, (особливо Англії та СІЛА, під впливом права яких і сформувалася ГАТТ), в умовах ринкової економічної системи саме регулювання економічних процесів за допомогою податкових механізмів завжди розглядалося як найбільш "чесний" засіб державного втручання. Подібне розуміння панівної ролі митного тарифу в економічному регулюванні зовнішньоекономічних відносин та одночасно визначення його як найбільш відповідного до умов чесної конкуренції та обмеженого державного втручання в ринкову економіку серед всієї сукупності інструментів регулювання у митній сфері і створило основу для формування в рамках ГАТТ нової класифікації, яка стала найбільш поширеною та була офіційно визнана більшістю держав світу.
Основою класифікації на тарифні та нетарифні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі є факт належності або не належності відповідного інструменту державного регулювання до митного тарифу. При чому, не можна не відзначити, що формально, за загальним правилом, в рамках ГАТТ лише тарифні інструменти сприймаються як такі, що забезпечують чесну конкуренцію на світовому ринку і відповідають "духу ринкових відносин", а застосування нетарифних інструментів засуджується і проголошуються наміри всеохоплюючого зменшення обсягів їх застосування з подальшою заміною їх регулюючого ефекту тарифними інструментами. (У даному випадку ми розглядаємо лише теоретичну основу цієї класифікації, а не реальні світові процеси в сфері регулювання зовнішньої торгівлі, які носять діаметрально протилежний характер).
Таким чином, ми можемо зробити висновок про те, що прийнята в рамках ГАТТ/COT класифікація на тарифні та нетарифні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі встановлена не лише у зв'язку з необхідністю якимось чином упорядкувати ті заходи, що впроваджуються державами задля здійснення регулюючого впливу у сфері зовнішньої торгівлі, але й з метою проведення відповідної політики ГАТТ/COT щодо регулювання порядку та меж державного впливу в цій сфері та регулювання характеру та змісту самих засобів державного впливу.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
Якщо проаналізувати всю систему засобів реалізації митної політики України, ми можемо прийти до висновку, що фіскальна функція останньої реалізується, і це природно, економічними засобами — мита та митні збори; охоронна — переважно адміністративними, а от регулятивна поєднує в собі обидва види засобів. При чому один і той же засіб впливу на суспільні відносини в митній сфері може виконувати одразу декілька функцій, наприклад, стягнення мита одночасно виконує фіскальну і регулятивну функції, ліцензування взагалі може поєднувати всі три. Необхідно зважати на те, що кінцеві цілі фіскальної функції — поповнення державного бюджету та захисної — захист суспільного порядку, моральності, внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів та транспортних засобів тощо. Всі вони, є так би мовити, перманентною частиною національних інтересів держави. З іншого боку, регулятивній функції в більшій мірі притаманний динамізм, оскільки її завданням є адекватне і своєчасне реагування на зміни об'єктивних факторів оточуючого середовища.
Щодо самої термінології, то для адміністративного права і теорії управління є характерною класифікація саме на економічні та адміністративні методи впливу, яка заснована на розмежуванні специфічних способів впливу на суспільні відносини у сфері регулювання. Але, на наш погляд, більш коректною є класифікація на тарифні та нетарифні інструменти регулювання, що вперше виникла в міжнародному праві в 60 pp. в рамках ГАТТ і стала найбільш поширеною в світовій практиці. Ці два поняття не є ідентичними. Згідно з класифікацією ГАТТ (ст. XI) до тарифних інструментів відносять виключно мито, яке встановлено у вигляді митного тарифу, податків або інших зборів, а до нетарифних всі інші інструменти державного впливу на зовнішньоторговельні відносини. Приймаючи подібну класифікацію необхідно розуміти, що вона зобов'язана своїм виникненням іншій, відмінній правовій системі. Вся система ГАТТ/COT розроблялася в рамках системи звичаєвого права, для якої є характерним чітке "прописування" будь-якої класифікації. Тобто тут ми маємо справу не з класифікацією засобів впливу на основі методологічних принципів (що є властивим вітчизняній правовій школі), а на основі формальної ознаки: є цей засіб митом чи ні. Крім того, в рамках ГАТТ/COT практично не виділяють в окрему групу платежів митні збори, які є платою за послуги митниці, розглядаючи їх в рамках тарифних інструментів.
У загальному адміністративно-правовому розумінні до поняття економічних або непрямих засобів може бути віднесений будь-який засіб державного впливу, дія якого реалізується опосередковано через економічні відносини. Можна стверджувати, що головним критерієм розмежування є той факт, що економічні засоби регулювання імпорту впливають на конкурентоспроможність товару за допомогою механізму цін — вони призводять до його подорожчання і тим самим обмежують його збут. Іншою ознакою економічного засобу регулювання зовнішньоекономічних відносин є те, що цей засіб не повинен штучно обмежувати для споживача свободу вибору між товаром вітчизняного або іноземного походження. Але, якщо слідувати подібній класифікації, то до цієї групи необхідно буде віднести страхування та кредитування експорту, надання внутрішньоподаткових пільг, субсидій, які за своїм характером не є тарифними інструментами. Єдиним тарифним засобом впливу на вартість іноземного товару є мито — прикордонний податок, який встановлюється у вигляді митного тарифу.
У правових концепціях більшості держав-засновників ГАТТ, (особливо Англії та СІЛА, під впливом права яких і сформувалася ГАТТ), в умовах ринкової економічної системи саме регулювання економічних процесів за допомогою податкових механізмів завжди розглядалося як найбільш "чесний" засіб державного втручання. Подібне розуміння панівної ролі митного тарифу в економічному регулюванні зовнішньоекономічних відносин та одночасно визначення його як найбільш відповідного до умов чесної конкуренції та обмеженого державного втручання в ринкову економіку серед всієї сукупності інструментів регулювання у митній сфері і створило основу для формування в рамках ГАТТ нової класифікації, яка стала найбільш поширеною та була офіційно визнана більшістю держав світу.
Основою класифікації на тарифні та нетарифні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі є факт належності або не належності відповідного інструменту державного регулювання до митного тарифу. При чому, не можна не відзначити, що формально, за загальним правилом, в рамках ГАТТ лише тарифні інструменти сприймаються як такі, що забезпечують чесну конкуренцію на світовому ринку і відповідають "духу ринкових відносин", а застосування нетарифних інструментів засуджується і проголошуються наміри всеохоплюючого зменшення обсягів їх застосування з подальшою заміною їх регулюючого ефекту тарифними інструментами. (У даному випадку ми розглядаємо лише теоретичну основу цієї класифікації, а не реальні світові процеси в сфері регулювання зовнішньої торгівлі, які носять діаметрально протилежний характер).
Таким чином, ми можемо зробити висновок про те, що прийнята в рамках ГАТТ/COT класифікація на тарифні та нетарифні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі встановлена не лише у зв'язку з необхідністю якимось чином упорядкувати ті заходи, що впроваджуються державами задля здійснення регулюючого впливу у сфері зовнішньої торгівлі, але й з метою проведення відповідної політики ГАТТ/COT щодо регулювання порядку та меж державного впливу в цій сфері та регулювання характеру та змісту самих засобів державного впливу.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
