Ківалов С.В. Митна політика України (2002)

Механізм митно-тарифного регулювання

Митно-тарифне регулювання як засіб економічного характеру здійснює свій регулюючий вплив опосередковано: через механізм ціноутворення і таким чином відмежовує національний ринок від загальносвітового. Сплата мита підвищує ціну на імпортний товар, знижує його конкурентоспроможність відносно аналогічних товарів національного походження. Це ставить національних виробників у більш сприятливі умови, сприяє підвищенню їх рентабельності, позитивно впливає на процес накопичення капіталу і темпи розвитку національної економіки.

При визначенні ставок мита головними критеріями повинні бути:

• економічні інтереси держави в цілому,

• інтереси національних виробників і споживачів,

• можливість та доцільність заміни імпортної продукції вітчизняною,

• інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої кооперації;

• заохочення або стримування імпорту товарів у залежності від ступеня їх обробки,

• сприяння виробництву товарів експортного призначення через систему пільг на імпорт сировини і компонентів,

• доцільність обмеження імпорту окремих товарів або підвищення прибутків держбюджету від їхнього імпорту,

• можливість маневрування рівнем мита у ході міждержавних торговельних переговорів для одержання зустрічних поступок.

Подібний підхід вимагає наявності більш послідовної і виваженої політики по митному регулюванню. Крім закликів захищати неконкурентоспроможну вітчизняну продукцію, які лунають з боку відповідних лобі, необхідно також враховувати інтереси споживачів щодо доступу до імпортних товарів високої якості за помірними цінами та можливі наслідки протекціоністських дій нашої держави у зовнішньополітичних відносинах. Не є секретом, що від введення митого тарифу на імпорт у виграші оказалися виробники та державний бюджет, а в програші — споживачі". Митний тариф, як і будь який податок, приводить до перерозподілу прибутків до державного бюджету та виробників в галузях, які захищені цим тарифом. Але, сукупний виграш виробників і держави є меншим ніж сукупний програш споживачів, це пояснюється тим, що: по-перше, споживачі вимушено скорочують споживання продукції, оскільки вона стає дорожчою; по-друге знижується ефективність розподілу ресурсів, оскільки розширюється виробництво у недостатньо конкурентоспроможних вітчизняних фірм з більш високим рівнем витрат. Але з іншого боку, підтримка вітчизняного виробника та наповнення державного бюджету сприяє зайнятості населення та збільшенню видатків на соціальну сферу, тим самим збільшуючи життєвий рівень населення.

Подібна ситуація вимагає комплексного підходу, що означає, що під час застосування певного засобу впливу необхідно враховувати національні інтереси держави, її міжнародно-правові зобов'язання, прогнозувати наслідки відповідних дій на великий проміжок часу вперед. Але при цьому, на нашу думку, захищати національних виробників потрібно саме від недобросовісної конкуренції, а не просто від конкуренції, як це хотіли б деякі політики, або це означало б, що митна політика України розвивається в зовсім іншому напрямку, ніж це робиться у більшості країн світу. І якщо комусь подобається протекціонізм, то не слід забувати, що найбільш поширеним він був у XIX столітті і для останнього року 20 сторіччя він вже трохи застарів. Більш того, намагання будь-яким чином захистити внутрішній ринок неодмінно зіштовхнуться з тиском з боку інших держав в інтересах яких відкрити доступ для своїх товарів на український ринок.

Оптимальним в такій ситуації вбачається шлях вимагання двосторонніх зустрічних поступок, коли лібералізація митної політики нашої держави повинна проводитись на паритетних засадах з її торгівельними партнерами і збільшення доступу товарів іноземного походження на внутрішній ринок України повинен компенсуватися наданням доступу для Українських товарів на ринки інших держав. Останнє явно не входить у плани держав того ж Європейського Союзу, а економічна ситуація в Україні не дає реальної можливості диктувати свої правила гри. Одним з виходів з цієї ситуації є якомога скоріший вступ України до Світової Організації Торгівлі, що зокрема передбачає значне реформування митного тарифу.

У світлі цього питання необхідно згадати ще один документ під назвою "Концепція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/COT". Ця Концепція визначає загальні напрямки трансформації ставок ввізного мита, які б забезпечили Україні приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та вступ до Світової організації торгівлі, що мало б надати українським товарам вільний доступ на ринки країн-членів цієї угоди.

Стаття 2 Концепції накреслила ряд завдань, які повинні бути досягнуті трансформацією митного тарифу, це:

"Інтеграція економіки України у світову ринкову систему, забезпечення доступу товарів, що експортуються з України, до зовнішніх ринків;

забезпечення стабільного та передбачуваного розвитку економіки України, залучення іноземних інвестицій;

приведення товарної номенклатури, а також рівня ставок ввізного мита митного тарифу України у відповідність з вимогами Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1996 року Світової Ради митного співробітництва (далі — ГС 1996 СРМС) та рішень Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ;

запровадження режиму найбільшого сприяння у сфері зовнішньої торгівлі з країнами-членами COT.

Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення після закінчення перехідного періоду рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більш як 14 відсотків".

Реформування митного тарифу повинно відбуватися поступово, а під час реформування повинні вживатися заходи захисту прав національних товаровиробників та забезпечення необхідних надходжень до державного бюджету. Відкриття національного ринку України для іноземних товарів повинно відбуватися на умовах взаємності з країнами-членами COT.

У процесі реформування мають встановлюватися ставки ввізного мита на промислові товари, граничний рівень яких не перевищує 30 відсотків, а на сільськогосподарську продукцію — 70 відсотків від їхньої митної вартості. При цьому низькі ставки ввізного мита повинні встановлюватися на сировину, середні — на напівфабрикати та високі — на готову продукцію. Протягом перехідного періоду найвищі ставки повинні застосовуватись до товарів, аналоги яких виробляються в Україні, літаків, предметів розкоші і автомобілів; найнижчі — на товари, які не виробляються в Україні, належать до "критичного" імпорту або використовуються українською промисловістю і сільським господарством.

Як зрозуміло з назви цієї Концепції, її виконання було розраховане приблизно на десять років, з яких залишилося лише тільки шість. Тож будемо сподіватися, що в українській економічній політиці візьме гору здоровий глузд і наша держава піде шляхом, яким йдуть всі розвинуті (і не тільки) країни, бо іншого шляху для цивілізованого розвитку просто не існує.

Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.