Ківалов С.В. Митна політика України (2002)
Особливості митних процедур, митні режими
Інструменти регулювання, які виражаються в особливостях митних та адміністративних процедур, мають передусім опосередкований вплив на переміщення товарів через митний кордон. В даному випадку, значення мають не лише порядок митного оформлення товарів, а й процедури отримання необхідних ліцензій, дозволів, сертифікатів, реєстраційних карток тощо. Спрощення або ускладнення цих процедур відповідно сприяє або не сприяє зростанню обсягів зовнішньоторговельних операцій.
Сам процес переміщення через митний кордон України товарів та транспортних засобів відбувається у відповідності з певними процедурами, які регулюються відповідними правовими нормами. Подібні процедури отримали назву митних режимів. Фактично характер і зміст подібних процедур справляє істотний вплив на інтенсивність товаропотоків через митний кордон України, що дало можливість відмітити, що "до заходів нетарифного регулювання можна віднести і режим митного оформлення". Те ж саме стосується і митного режиму взагалі.
За своєю сутністю митний режим є різновидом спеціальних правових режимів, які являють собою "сукупність правил, закріплених в юридичних нормах, які регулюють певну діяльність людей". Особливими властивими ознаками митного режиму виступає специфіка його об'єкту — правові відносини, що виникають з приводу переміщення товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон. Головними характеристиками, які кваліфікують вид митного режиму є напрям переміщення товару (ввіз, вивіз, транзит), країна походження, мета переміщення, правила використання, володіння та розпорядження цим товаром, строк дії режиму.
У відповідності до виду митного режиму, який застосовується до того чи іншого товару, що переміщується через митний кордон, до такого товару застосовуються певні типи митного регулювання, митного контролю, засоби митного забезпечення, правила обкладання митом, акцизом, ПДВ, митними зборами тощо. Залежно від обраного митного режиму регулюються порядок подальшого використання, реалізації відповідних товарів та транспортних засобів, права та обов'язки їх власника.
На жаль, українське законодавство не дає чіткого визначення поняття митного режиму, що примушує нас шукати інші джерела. Так, наприклад, ст. 17 Митного кодексу сусідньої з нами Російської Федерації тлумачить митний режим як сукупність положень, що визначає статус товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон РФ для митних цілей.
Взагалі в світі існує велика кількість митних режимів. Так, наприклад, у тій же Російський Федерації діє 17 митних режимів, 15 з яких встановлено Митним кодексом (ст. 23), а ще два Радою міністрів.
У цьому переліку такі види митних режимів як: випуск для вільного обороту, реімпорт, транзит, митний склад, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території, переробка під митним контролем, тимчасовий ввіз (вивіз), вільна митна зона, вільний склад, переробка поза митною територією, експорт, реекспорт, знищення, відмова на користь держави.
Всі товари та транспортні засоби переміщуються через митний кордон лише у відповідності з обраним митним режимом. Вибір того чи іншого митного режиму залежить від власника товарів, незалежно від характеру та кількості товарів, країни їх походження. Іноді для розміщення товарів під конкретний митний режим необхідні відповідні дозволи та ліцензії (митний склад, магазин безмитної торгівлі). Рішення щодо можливості застосування відповідного митного режиму приймається митними органами. Застосування стандартизованих митних режимів забезпечує спрощення митних процедур, підвищує ефективність роботи митних органів. Як вже згадувалося, обрання відповідного митного режиму веде за собою застосування відповідного порядку митного оформлення, сплати мита та митних зборів, визначає права власника товарів щодо розпорядження останніми. Ряд митних режимів мають обмежений строк дії (транзит, тимчасовий ввіз та вивіз).
Але існують і інші підходи до класифікації митних режимів. Так ми можемо розділити загальний митний режим на п'ять компонентів: міри економічної політики, митне оформлення, митні платежі, митний контроль, правила користування та розпорядження товарами та транспортними заходами, що знаходяться під таким митним режимом. Залежно від цього митні режими кваліфікуються як пільгові (випадки, передбачені законодавством та відповідно до міждержавних угод), звичайні та підсилені (стратегічні товари, культурні цінності, валюта). По об'єкту виділяють режими товарів, транспортних засобів, валютних цінностей.
Як вже згадувалося, українське законодавство не визначає поняття митного режиму, але в ст. 69 МКУ вказується, що "товари та інші предмети пропускаються через митний кордон України в цілях:
- вільного використання на митній території України та за її межами;
- тимчасового ввозу на митну територію України або тимчасового вивозу за межі цієї території;
- транзиту через територію України;"
При цьому товари пропускаються після виконання всіх митних процедур і в обсязі, що відповідає меті їх переміщення через митний кордон України.
Пропуск для вільного використання (ст. 70 МКУ) включає в себе ознаки таких режимів як: імпорт, експорт, реімпорт, реекспорт.
Імпорт — це митний режим за якого товари, що ввозяться на митну територію України залишаються на цій території без зобов'язань про їх зворотній вивіз.
Експорт — митний режим за якого товари вивозяться за межи митної території України без зобов'язань про їх зворотній ввіз на митну територію України.
Такий митний режим як реімпорт застосовується у випадках, коли товари, що були раніше вивезені з митної території України, ввозяться в Україну у строки що встановлені законом. При цьому з названих товарів не стягуються мита, ПДВ, акцизи і до цих товарів не застосовуються заходи митної політики.
Реекспорт товарів — це митний режим за якого іноземні товари, що були ввезені на митну територію України, вивозяться без стягнення або з поверненням ввізних мит та податків та без застосування до них заходів митної політики.
Основою застосування режимів реімпорту та реекспорту є ст. 19 Закону України про митний тариф, яка зокрема передбачає, що від сплати мита звільняються:
- товари та інші предмети, які походять з митної території України і ввозяться назад на цю територію без обробки або переробки, а також товари та інші предмети іноземного походження, які вивозяться назад за межі митної території України без обробки або переробки;
- товари та інші предмети, що знову ввозяться на митну територію України і походять з іншої території, які були оплачені митом при первісному ввезенні на митну територію України та тимчасово вивозились за її межі;
- товари та інші предмети, що знову вивозяться за межі митної території України і походять з цієї території, які були оплачені митом при первісному вивезенні за межі митної території України та тимчасово ввозились на цю територію.
Пропуск для вільного використання може застосовуватися лише за умови наявності законних підстав на ввіз або вивіз товарів з митної території України та виплати всіх встановлених мит та митних зборів. Товари можуть бути заявлені митниці в цілях вільного використання при переміщенні через митний кордон України, після пропуску з метою тимчасового ввозу або вивозу, на протязі строку зберігання під митним контролем.
Стаття 71 МКУ регулює питання тимчасового вивозу та тимчасового ввозу. За загальним правилом товари та інші предмети можуть бути вивезені за межі митної території України або ввезені на цю територію під зобов'язання про зворотній ввіз (вивіз) на строк, що не перевищує один рік з моменту пропуску через митний кордон, але цей строк може бути подовжений Держмитслужбою, з урахуванням мети та умов використання цих товарів.
Особливі умови діють щодо тимчасового ввезення автотранспортних засобів для користування на митній території України. Передбачено, що автотранспортні засоби можуть бути тимчасово ввезені на митну територію України лише після сплати всіх передбачених законодавством мит, акцизів та митних зборів.
Товари та інші предмети під час тимчасового ввезення на митну територію України до закінчення строків, зазначених у частині першій цієї статті, має бути:
- вивезено за межі цієї території;
- заявлено митниці з метою вільного використання;
- передано митниці з метою передачі у власність державі;
- передано митниці для зберігання;
- знищено під контролем митниці, якщо такі товари та інші предмети не можуть бути використані як вироби чи матеріали.
Товари та інші предмети, пропущені з метою тимчасового вивезення за межі митної території України до закінчення строків, зазначених в частині першій цієї статті, має бути:
- ввезено на митну територію України;
- заявлено митниці з метою вільного використання за межами цієї території;
- заявлено митниці як такі, що загинули або були знищені за межами митної території України, якщо факт загибелі або знищення підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 72 МКУ передбачає пропуск товарів з метою транзиту через територію України. При транзиті товари переміщуються під митним контролем між двома митними органами України, без стягнення мит, податків, без застосування до товарів засобів митної та економічної політики. Через митну територію України пропускаються товари лише за умови представлення митному органу законних підстав для їх транзиту та сплати всіх необхідних митних платежів. При транзиті застосовуються засоби митного забезпечення, а також можливо застосування послуг митного супроводження, митного перевізника тощо.
Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" регулює види зовнішньоекономічної діяльності, пов'язані з переробкою товарів на території іншої держави. Це відповідає таким митним режимам як: переробка на митній території, переробка під митним контролем та переробка поза митною територією. Характерним для таких видів діяльності є те, що товари ввозяться (вивозяться) з метою їх переробки; після переробки вони експортуються, після експорту товарів в обумовлений термін повертаються сплачені мита та митні збори. Переробка товарів відбувається під митним контролем і встановлюються певні строки вивозу перероблених товарів.
Для наступної групи митних режимів характерним є те, що товари та транспортні засоби, як правило, вважаються такими, що знаходяться за межами митної території України та звільняються від сплати мит та акцизів. До таких режимів відносяться: спеціальна (вільна) митна зона, вільний склад, митний склад, магазин безмитної торгівлі. Відповідно до ст. 5 МКУ на території України можуть створюватися спеціальні митні зони, статус і територія яких визначається Верховною Радою окремими законодавчими актами. Згідно з конвенцією Кіото від 18 травня 1973 р. вільна економічна (митна) зона визначається як частина території однієї держави, на якій ввезені товари розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території по відношенню до права імпорту та відповідних податків, та такі, що не підлягають звичайному митному контролю.
Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (ст. 1) визначає, що: спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
Українським законодавством передбачено можливість створення декілька типів спеціальних (вільних) економічних зон.
Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти ("порто-франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади.
Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв.
Науково-технічні зони — ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.
Туристсько-рекреаційні зони — вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Необхідно відмітити, що не всі з названих типів спеціальних (вільних) економічних зон передбачають застосування на їх території митних пільг і таким чином не всі типи ВЕЗ можуть вважатися спеціальним видом митного режиму. До зон на території яких застосовується спеціальний, спрощений митний режим або пільги митного характеру відносяться: зовнішньоторговельні зони, комплексні виробничі зони, зони прикордонної торгівлі, а також зони інших типів, законодавчими актами щодо створення яких спеціально передбачені пільги митного характеру.
Діяльності митних та митних ліцензійних складів присвячені ст. 65-93 МКУ, а також відповідне положення, затверджене наказом Держмитслужби1. На подібних складах товари знаходяться під митним контролем та встановлюється плата за надання послуг по зберіганню цих товарів. Основними завданням діяльності митних ліцензійних складів є: сприяння розвиткові зовнішньоекономічної діяльності України та її зближенню з існуючою світовою практикою; створення умов для підготовки імпортних товарів для їх використання на території України; зниження витрат, пов'язаних з переміщенням товарів через митний кордон України
Митний склад — це митний режим, за якого ввезені з-за меж митної території товари зберігаються під митним контролем без справляння мита та інших податків та без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку їх митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території України. Зберігання товарів у режимі митного складу забезпечується
шляхом використання спеціально призначеного та обладнаного приміщення або іншого місця — митного ліцензійного складу. Власниками митних ліцензійних складів є суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу. Територія складів є зоною митного контролю і становить невід'ємну складову частину митної території України.
Законодавством передбачено два типи митних ліцензійних складів:
• митний ліцензійний склад відкритого типу — митний ліцензійний склад, який може використовувати для зберігання товарів будь-яка особа;
• митний ліцензійний склад закритого типу — митний ліцензійний склад, який використовується для зберігання товарів, що належать власнику складу.
Вже після прийняття Митного кодексу, наказом Держмиті служби України був введений такий режим як магазин безмитної торгівлі. Магазин безмитної торгівлі — це митний режим, при якому товари знаходяться та реалізуються у роздріб під митним контролем на митній території України (в аеропортах, портах, відкритих для міжнародного сполучення, та інших зонах митного контролю, що визначаються Держмитслужбою) без справляння мита та інших податків (крім митних зборів). Відкриття магазину безмитної торгівлі можливо лише після отримання ліцензії від Держмитслужби та отримання дозволу відповідного митного органу, на території діяльності якого розміщується магазин. Власником такого магазину можуть бути українські суб'єкти підприємницької діяльності, які мають статус юридичної особи. Товари та інші предмети, що надійшли до магазину безмитної торгівлі, знаходяться під митним контролем.
Існують ще такі два специфічні митні режими, як знищення товарів під митним контролем та відмова на користь держави. Товари, ввезені на митну територію України, розміщуються під такі режими в тих випадках, коли з причин економічного або іншого характеру продовження зовнішньоекономічної діяльності є недоцільним, наприклад, при збитковості або неможливості реалізації таких товарів на внутрішньому ринку. У таких випадках стягнення мита та митних зборів не відбувається, а витрати щодо знищення або передачі товарів несе їх власник.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
Сам процес переміщення через митний кордон України товарів та транспортних засобів відбувається у відповідності з певними процедурами, які регулюються відповідними правовими нормами. Подібні процедури отримали назву митних режимів. Фактично характер і зміст подібних процедур справляє істотний вплив на інтенсивність товаропотоків через митний кордон України, що дало можливість відмітити, що "до заходів нетарифного регулювання можна віднести і режим митного оформлення". Те ж саме стосується і митного режиму взагалі.
За своєю сутністю митний режим є різновидом спеціальних правових режимів, які являють собою "сукупність правил, закріплених в юридичних нормах, які регулюють певну діяльність людей". Особливими властивими ознаками митного режиму виступає специфіка його об'єкту — правові відносини, що виникають з приводу переміщення товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон. Головними характеристиками, які кваліфікують вид митного режиму є напрям переміщення товару (ввіз, вивіз, транзит), країна походження, мета переміщення, правила використання, володіння та розпорядження цим товаром, строк дії режиму.
У відповідності до виду митного режиму, який застосовується до того чи іншого товару, що переміщується через митний кордон, до такого товару застосовуються певні типи митного регулювання, митного контролю, засоби митного забезпечення, правила обкладання митом, акцизом, ПДВ, митними зборами тощо. Залежно від обраного митного режиму регулюються порядок подальшого використання, реалізації відповідних товарів та транспортних засобів, права та обов'язки їх власника.
На жаль, українське законодавство не дає чіткого визначення поняття митного режиму, що примушує нас шукати інші джерела. Так, наприклад, ст. 17 Митного кодексу сусідньої з нами Російської Федерації тлумачить митний режим як сукупність положень, що визначає статус товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон РФ для митних цілей.
Взагалі в світі існує велика кількість митних режимів. Так, наприклад, у тій же Російський Федерації діє 17 митних режимів, 15 з яких встановлено Митним кодексом (ст. 23), а ще два Радою міністрів.
У цьому переліку такі види митних режимів як: випуск для вільного обороту, реімпорт, транзит, митний склад, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території, переробка під митним контролем, тимчасовий ввіз (вивіз), вільна митна зона, вільний склад, переробка поза митною територією, експорт, реекспорт, знищення, відмова на користь держави.
Всі товари та транспортні засоби переміщуються через митний кордон лише у відповідності з обраним митним режимом. Вибір того чи іншого митного режиму залежить від власника товарів, незалежно від характеру та кількості товарів, країни їх походження. Іноді для розміщення товарів під конкретний митний режим необхідні відповідні дозволи та ліцензії (митний склад, магазин безмитної торгівлі). Рішення щодо можливості застосування відповідного митного режиму приймається митними органами. Застосування стандартизованих митних режимів забезпечує спрощення митних процедур, підвищує ефективність роботи митних органів. Як вже згадувалося, обрання відповідного митного режиму веде за собою застосування відповідного порядку митного оформлення, сплати мита та митних зборів, визначає права власника товарів щодо розпорядження останніми. Ряд митних режимів мають обмежений строк дії (транзит, тимчасовий ввіз та вивіз).
Але існують і інші підходи до класифікації митних режимів. Так ми можемо розділити загальний митний режим на п'ять компонентів: міри економічної політики, митне оформлення, митні платежі, митний контроль, правила користування та розпорядження товарами та транспортними заходами, що знаходяться під таким митним режимом. Залежно від цього митні режими кваліфікуються як пільгові (випадки, передбачені законодавством та відповідно до міждержавних угод), звичайні та підсилені (стратегічні товари, культурні цінності, валюта). По об'єкту виділяють режими товарів, транспортних засобів, валютних цінностей.
Як вже згадувалося, українське законодавство не визначає поняття митного режиму, але в ст. 69 МКУ вказується, що "товари та інші предмети пропускаються через митний кордон України в цілях:
- тимчасового ввозу на митну територію України або тимчасового вивозу за межі цієї території;
- транзиту через територію України;"
При цьому товари пропускаються після виконання всіх митних процедур і в обсязі, що відповідає меті їх переміщення через митний кордон України.
Пропуск для вільного використання (ст. 70 МКУ) включає в себе ознаки таких режимів як: імпорт, експорт, реімпорт, реекспорт.
Імпорт — це митний режим за якого товари, що ввозяться на митну територію України залишаються на цій території без зобов'язань про їх зворотній вивіз.
Експорт — митний режим за якого товари вивозяться за межи митної території України без зобов'язань про їх зворотній ввіз на митну територію України.
Такий митний режим як реімпорт застосовується у випадках, коли товари, що були раніше вивезені з митної території України, ввозяться в Україну у строки що встановлені законом. При цьому з названих товарів не стягуються мита, ПДВ, акцизи і до цих товарів не застосовуються заходи митної політики.
Реекспорт товарів — це митний режим за якого іноземні товари, що були ввезені на митну територію України, вивозяться без стягнення або з поверненням ввізних мит та податків та без застосування до них заходів митної політики.
Основою застосування режимів реімпорту та реекспорту є ст. 19 Закону України про митний тариф, яка зокрема передбачає, що від сплати мита звільняються:
- товари та інші предмети, які походять з митної території України і ввозяться назад на цю територію без обробки або переробки, а також товари та інші предмети іноземного походження, які вивозяться назад за межі митної території України без обробки або переробки;
- товари та інші предмети, що знову ввозяться на митну територію України і походять з іншої території, які були оплачені митом при первісному ввезенні на митну територію України та тимчасово вивозились за її межі;
- товари та інші предмети, що знову вивозяться за межі митної території України і походять з цієї території, які були оплачені митом при первісному вивезенні за межі митної території України та тимчасово ввозились на цю територію.
Пропуск для вільного використання може застосовуватися лише за умови наявності законних підстав на ввіз або вивіз товарів з митної території України та виплати всіх встановлених мит та митних зборів. Товари можуть бути заявлені митниці в цілях вільного використання при переміщенні через митний кордон України, після пропуску з метою тимчасового ввозу або вивозу, на протязі строку зберігання під митним контролем.
Стаття 71 МКУ регулює питання тимчасового вивозу та тимчасового ввозу. За загальним правилом товари та інші предмети можуть бути вивезені за межі митної території України або ввезені на цю територію під зобов'язання про зворотній ввіз (вивіз) на строк, що не перевищує один рік з моменту пропуску через митний кордон, але цей строк може бути подовжений Держмитслужбою, з урахуванням мети та умов використання цих товарів.
Товари та інші предмети під час тимчасового ввезення на митну територію України до закінчення строків, зазначених у частині першій цієї статті, має бути:
- вивезено за межі цієї території;
- заявлено митниці з метою вільного використання;
- передано митниці з метою передачі у власність державі;
- передано митниці для зберігання;
- знищено під контролем митниці, якщо такі товари та інші предмети не можуть бути використані як вироби чи матеріали.
Товари та інші предмети, пропущені з метою тимчасового вивезення за межі митної території України до закінчення строків, зазначених в частині першій цієї статті, має бути:
- ввезено на митну територію України;
- заявлено митниці з метою вільного використання за межами цієї території;
- заявлено митниці як такі, що загинули або були знищені за межами митної території України, якщо факт загибелі або знищення підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 72 МКУ передбачає пропуск товарів з метою транзиту через територію України. При транзиті товари переміщуються під митним контролем між двома митними органами України, без стягнення мит, податків, без застосування до товарів засобів митної та економічної політики. Через митну територію України пропускаються товари лише за умови представлення митному органу законних підстав для їх транзиту та сплати всіх необхідних митних платежів. При транзиті застосовуються засоби митного забезпечення, а також можливо застосування послуг митного супроводження, митного перевізника тощо.
Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" регулює види зовнішньоекономічної діяльності, пов'язані з переробкою товарів на території іншої держави. Це відповідає таким митним режимам як: переробка на митній території, переробка під митним контролем та переробка поза митною територією. Характерним для таких видів діяльності є те, що товари ввозяться (вивозяться) з метою їх переробки; після переробки вони експортуються, після експорту товарів в обумовлений термін повертаються сплачені мита та митні збори. Переробка товарів відбувається під митним контролем і встановлюються певні строки вивозу перероблених товарів.
Для наступної групи митних режимів характерним є те, що товари та транспортні засоби, як правило, вважаються такими, що знаходяться за межами митної території України та звільняються від сплати мит та акцизів. До таких режимів відносяться: спеціальна (вільна) митна зона, вільний склад, митний склад, магазин безмитної торгівлі. Відповідно до ст. 5 МКУ на території України можуть створюватися спеціальні митні зони, статус і територія яких визначається Верховною Радою окремими законодавчими актами. Згідно з конвенцією Кіото від 18 травня 1973 р. вільна економічна (митна) зона визначається як частина території однієї держави, на якій ввезені товари розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території по відношенню до права імпорту та відповідних податків, та такі, що не підлягають звичайному митному контролю.
Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (ст. 1) визначає, що: спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
Українським законодавством передбачено можливість створення декілька типів спеціальних (вільних) економічних зон.
Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти ("порто-франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади.
Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв.
Туристсько-рекреаційні зони — вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Необхідно відмітити, що не всі з названих типів спеціальних (вільних) економічних зон передбачають застосування на їх території митних пільг і таким чином не всі типи ВЕЗ можуть вважатися спеціальним видом митного режиму. До зон на території яких застосовується спеціальний, спрощений митний режим або пільги митного характеру відносяться: зовнішньоторговельні зони, комплексні виробничі зони, зони прикордонної торгівлі, а також зони інших типів, законодавчими актами щодо створення яких спеціально передбачені пільги митного характеру.
Діяльності митних та митних ліцензійних складів присвячені ст. 65-93 МКУ, а також відповідне положення, затверджене наказом Держмитслужби1. На подібних складах товари знаходяться під митним контролем та встановлюється плата за надання послуг по зберіганню цих товарів. Основними завданням діяльності митних ліцензійних складів є: сприяння розвиткові зовнішньоекономічної діяльності України та її зближенню з існуючою світовою практикою; створення умов для підготовки імпортних товарів для їх використання на території України; зниження витрат, пов'язаних з переміщенням товарів через митний кордон України
Митний склад — це митний режим, за якого ввезені з-за меж митної території товари зберігаються під митним контролем без справляння мита та інших податків та без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку їх митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території України. Зберігання товарів у режимі митного складу забезпечується
шляхом використання спеціально призначеного та обладнаного приміщення або іншого місця — митного ліцензійного складу. Власниками митних ліцензійних складів є суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу. Територія складів є зоною митного контролю і становить невід'ємну складову частину митної території України.
Законодавством передбачено два типи митних ліцензійних складів:
• митний ліцензійний склад відкритого типу — митний ліцензійний склад, який може використовувати для зберігання товарів будь-яка особа;
• митний ліцензійний склад закритого типу — митний ліцензійний склад, який використовується для зберігання товарів, що належать власнику складу.
Вже після прийняття Митного кодексу, наказом Держмиті служби України був введений такий режим як магазин безмитної торгівлі. Магазин безмитної торгівлі — це митний режим, при якому товари знаходяться та реалізуються у роздріб під митним контролем на митній території України (в аеропортах, портах, відкритих для міжнародного сполучення, та інших зонах митного контролю, що визначаються Держмитслужбою) без справляння мита та інших податків (крім митних зборів). Відкриття магазину безмитної торгівлі можливо лише після отримання ліцензії від Держмитслужби та отримання дозволу відповідного митного органу, на території діяльності якого розміщується магазин. Власником такого магазину можуть бути українські суб'єкти підприємницької діяльності, які мають статус юридичної особи. Товари та інші предмети, що надійшли до магазину безмитної торгівлі, знаходяться під митним контролем.
Існують ще такі два специфічні митні режими, як знищення товарів під митним контролем та відмова на користь держави. Товари, ввезені на митну територію України, розміщуються під такі режими в тих випадках, коли з причин економічного або іншого характеру продовження зовнішньоекономічної діяльності є недоцільним, наприклад, при збитковості або неможливості реалізації таких товарів на внутрішньому ринку. У таких випадках стягнення мита та митних зборів не відбувається, а витрати щодо знищення або передачі товарів несе їх власник.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
