Економіка підприємств (2001)

lave planet знакомства love planet.ru | сайт знакомств лав планет love planet.ru

Школьный сайт школы номер 23 | Каталог сайтов |Дипломные по уголовному праву

колоды и дисплеи ККИ World of Warcraft, Берсерк, MTG |настольные игры

Срочно восстановление данных hdd

Поняття, функції та структура ринку. У широкому розумінні ринок є цариною прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і спо­живання. У вужчому розумінні ринок - це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у про­цесі купівлі-продажу товарів.

Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий ас­пект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв'язок між виробницт­вом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різнома­нітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту й витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропонуванням, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.

Окрім спеціальної функції із забезпечення руху товарів від ви­робника до споживача ринок виконує в економічній системі су­спільства регулятивно-контрольну й стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва. Через його посередницт­во визначається що, скільки, коли, як і для кого виробляти. Унасл­ідок дії закону вартості і закону попиту та пропонування встанов­люються необхідні відтворювальні пропорції, оптимізується роз­поділ інвестиційних, матеріальних і трудових ресурсів між сфера­ми діяльності та галузями виробництва, забезпечується дійовий еко­номічний контроль за раціональним суспільно-припустимим рівнем виробничих витрат.

Стимулююча функція ринку полягає в тім, що він ініціює ви­робництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Через ме­ханізм конкуренції ринкові відносини активно впливають на роз­ширення асортименту й поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва та обігу, вилучення з виробництва і споживан­ня застарілих видів продукції, які не мають перспективи розши­рення збуту.

Прагнення дістати переваги на ринку стимулює інтенсивну інно­ваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне оновлен­ня техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви праців­ників до підвищення своєї кваліфікації, творчої та високопродук­тивної роботи.

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб'єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку. Вивчення останньої уможливлює комплексне дослідження єдності, взаємо­зв'язку і взаємодії складових елементів ринку, пошуки та розвиток нових організаційних форм господарських зв'язків і товарно-гро­шового обміну, управління попитом і пропонуванням, механізма­ми самоналагоджування основних ланок виробництва на ефектив­ний режим господарювання. З огляду на такі завдання найбільш поширеним є чотирьох позиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позицій його суб'єктного складу, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв'язків і тери­торіально-просторової організації.

Найбільше охоплення суб'єктів ринку, групування їх з ураху­ванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягаєть­ся виділенням п'яти основних типів ринків:

• ринку споживачів — окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

• ринку виробників — сукупності осіб і підприємств, що закупо­вують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

• ринку проміжних продавців (посередник) — сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

• ринку громадських установ, які купують товари та послуги

для забезпечення сфери комунального господарства або для забез­печення діяльності різних некомерційних організацій;

• міжнародного ринку — зарубіжних покупців, споживачів, ви­робників, проміжних продавців.

Укрупнений поділ ринку за суб'єктним складом, а також більша його структуризація з урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваності, яка охоплює ринки продовольчих і непродовольчих товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення, ринки житла, землі, природних багатств тощо мають важливе аналітич­не і практичне значення для забезпечення структурної збалансо­ваності ринку, а також розробки суб'єктами господарювання своєї маркетингової стратегії.

До найбільш розвинутих елементно-технологічних форм рин­ку, які відносно відокремились і відіграють важливу самостійну роль як об'єкти обміну у відтворювальному процесі, належать: ринок засобів виробництва; ринок предметів споживання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій; ринок робочої сили; грошово-кредитний і валютний ринки. Зазначена система ринків, незважаючи на відносну обмеженість елементів, що до неї входять, охоплює основні цикли відтворювального процесу (інноваційно­го, інвестиційного, виробничого), поділяє (з урахуванням неодна­кового економічного призначення, обігу й споживання) суспільний продукт на засоби виробництва та предмети споживання, інтегрує фактори виробництва (робочу силу й засоби виробництва), охоп­лює ринок грошей як необхідну передумову здійснення обмінних операцій, придбання на елементних ринках товарів, необхідних для тих чи тих процесів споживання та відтворення. Цим зумовлюється її значення для розуміння першочергових завдань зі створення ключових товарних ринків як нерозривної взаємозв'язаної і взає­модіючої системи, котра формує ринкове середовище.

Ринок як сфера товарного обміну має свої просторово-терито­ріальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів товаро­обміну можна виділити місцевий (локальний), регіональний, на­ціональний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, обумовлені місткістю ринку, різновидами товарів і послуг, що реалізуються, структурою това­рообороту, складом агентів товарного руху (виробники, посеред­ники, споживачі), особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими ринковими чинниками.

Розвиток територіальних ринків, їхнє взаємопроникнення та інтеграція в масштабніші ринкові структури можливі тільки на осно­ві дальшого поглиблення міжнародного поділу праці. Останнє роз­ширює межі ринкового простору до тих граничних розмірів, що в них цю продукцію може бути реалізовано з відшкодуванням виробничих і транспортних витрат та з одержанням нормативного прибутку.

Безперебійне функціонування такої складної і багаторівневої системи, як ринок, котрий у розвиненому товарному виробництві репрезентований понад двадцятьма основними його видами, по­требує високорозвинутої і широко розгалуженої загальної та спе­ціальної інфраструктури, що враховує ринкові особливості. Інфра­структуру ринку становить сукупність організацій (установ), які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємо­дію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сфе­ру споживання.

До найбільш важливих елементів ринкової інфраструктури нале­жать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні системи тощо.

У забезпеченні безперервного руху товарів визначальну роль відіграють постачально-збутові організації-посередники, дилерсь­ка мережа підприємств оптової і роздрібної торгівлі, пункти прока­ту та лізингу, ремонтні й сервісні центри з обслуговування виробів у споживачів, страхові, аудиторські, холдингові, брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агентства, виставки, система зовн­ішньоторговельних організацій. Існує також відповідно спрямова­на інфраструктура кожного із раніше розглянутих конкретних видів ринків. Вона враховує специфіку їхньої організації, формування та функціонування, особливості зв'язків і взаємодії ринкових агентів.

Принципи пове­дінки суб'єктів господарювання на ринку. Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій економіці сформувалися й широко вико­ристовуються в підприємницькій діяльності загальновизнані прин­ципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який, виходячи із широ­ти охоплення поведінкових аспектів і напрямків їхньої реалізації, належить до базових, а відтак визначає будь-яку розвинуту ринко­ву економіку як соціальне орієнтовану.

Цей принцип випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою частиною свого зов­нішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому мак­симально можливого прибутку підприємство зобов'язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого тру­дового колективу, а й місцевого населення. Соціальне відповідаль­на поведінка всіх суб'єктів господарювання уможливлює необхід­ний громадський консенсус, надійне партнерство підприємців та інших суверенних соціальних верств і груп, державних і громадсь­ких організацій.

Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип сво­боди підприємництва. Останній забезпечується певними правами підприємства, а саме:

• по-перше, можливістю ініціативної, самостійної, здійснюва­ної на свій ризик і під свою майнову відповідальність економічної діяльності будь-якого дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об'єднуються для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи, спілки, спільні підприємства тощо);

• по-друге, самостійністю в організації виробництва (вибір на­прямків діяльності, постачальників, посередників, споживачів виготовлюваної продукції чи послуг) та його ресурсному забезпечуванні (використання з цією метою власного майна, залучення на добро­вільних засадах майна (коштів) юридичних осіб і громадян, а та­кож будь-яких інших матеріальних, трудових, інтелектуальних і природних ресурсів за винятком тих, застосування яких забороне­не чи обмежене законодавством);

• по-третє, самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з еконо­мічної вигоди і ринкової кон'юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції, у тім числі експортованих товарів і послуг;

• по-четверте, реальним правом розпорядження майном, а та­кож прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади са­морегуляції господарської поведінки. Основними з них є:

спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального задоволення потреб споживачів;

взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забез­печення достатнього прибутку партнерам за господарськими уго­дами;

рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відпо­відальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів господарських зв'язків;

відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб'єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посе­редників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;

самообмеження особистого споживання, добровільне праг­нення постійного виробничого інвестування, якісного задово­лення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих місць;

підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не до­сягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню стійкого еконо­мічного стану підприємства в тривалій перспективі; досягнення комерційної переваги тільки завдяки Інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності.

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити й дотримувати також певних етичних норм пове­дінки суб'єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини та віра в її сили, висока мо­тивація творчої праці) включають також правила етичної поведінки в бізнесі: вірність слову та послужливість у взаємостосунках, діло­ва чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таєм­ниці та інші правила, що відповідають вищим стандартам ділової честі. Усе це разом сприяє формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можливе тривале, надійне і взаємовигідне співробітництво, що є життєво важливим у швидкомінливому ринковому середовищі.