Економіка підприємств (2001)

Необхідність  залучення, види, форми і структура іноземних інвестицій. Розвиток і посилення ефективності господарюван­ня виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загаль­нодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчиз­няних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) вироб­ничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощу­вання експортного потенціалу, структурної перебудови економіки. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій заз­вичай бувають:

а) створення спільних підприємств (організацій);

б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій);

в) ук­ладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;

г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купів­ля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з ме­тою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприє­мства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за пря­мої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства (філії).



Створення власних дочірніх підприємств (філій) як варіант вкла­дання капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільши­ми зобов'язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповід­ною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробниц­тво певного товару. Така угода дає іноземному партнерові мож­ливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризи­ком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої (вітчизняної) фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місце­вому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок прид­бання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними).

Такий спосіб інвестування використовується переважно в про­цесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції.

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвесту­вання вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов'язання іноземного інвестора і триваліший час для одержан­ня очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпе­чує значні вигоди місцевим підприємствам: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, збільшує загальний обсяг виробництва, допомагає покривати борги за комунальні по­слуги тощо.

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення сту­пеня привабливості інвестування в місцеві фірми (підприємства, організації). Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішен­ня про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До та­ких ознак належать:

характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);

доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого се­редовища;

наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили,

її реальна вартість і продуктивність;

ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвес­торів);

можливість репатріації капіталу (передовсім наявність зако­нодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і при­бутку);

стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріори­тетною, особливо для динамічних галузей — виробництва комп'­ютерів, засобів зв'язку, фармацевтики);

торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій;

наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;

політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найваж­ливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інве­стування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризи­кувати своїми капіталами в нестабільному політичному середо­вищі;

сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. Якщо 1994 року їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 року — приблизно 80%. При цьому в промисловості Украї­ни вона знизилася з 52,5 до 35%. У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію (з 7,5 до 2,5%); у 2,5 раза — у легку промисловість (з 5,6 до 2,2%); в 1,7 раза — у ма­шинобудування і металообробку (з 17, 3 до 10,0%). Водночас об­сяг прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлю (з 22,2 до 34,8%), невиробничу сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у тім числі в охорону здоров'я — у понад 50 разів.

Державне регулювання та ефективність залучення інозем­них інвестицій. Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991— 1996 років Верховною Радою, і декретом Кабіне­ту Міністрів України.

Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» 1991 р. передбачає, що:

а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;

б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком ви­падків стихійного лиха;

в) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум, отри­маних на законних підставах.

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом Ук­раїни «Про іноземні інвестиції» (1992 р.). Цим законом перед­бачено, що: 1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають на­ціоналізації; 2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції; 3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іно­земними інвестиціями.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів (прибутків) та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підста­вах. У разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків функціонуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на 5 років. Відносна величина іноземних інве­стицій, що залучаються, має становити не менше 20% статутного капіталу підприємства.

Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.) визначає: пріоритетні сфери для іно­земного інвестування; вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг; пільги, що надаються інвестиційним проектам у пріоритетних сферах.

До пріоритетних сфер для іноземного інвестування в Україні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетич­ний і металургійний комплекси; машинобудування; медичну, лег­ку, хімічну й нафтохімічну промисловість; зв'язок; транспортну й соціальну інфраструктури.

Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому:

а) іноземні інвестиції мають сприяти створенню нових робочих місць;

б) вони мають бути спрямовані на впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних тех­нологій;

в) вони мають орієнтуватися на найбільш раціональне викорис­тання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспожи­вання на одиницю продукції;

г) продукція, виготовлена із залученням іноземних інвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

 

Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах на­даються певні пільги. Основними з них є: застосування норм прискореної амортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі, вузли та аг­регати, імпортовані за кооперацією; надання кредиту на пільгових умовах; страхування інвестиційних ризиків.

Законом України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій і форми їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захисту інозем­них інвестицій (ті самі, що й у раніше ухвалених законодавчих актах України). Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвестора­ми в Україні можуть бути:

1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства інших країн;

2) фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні;

3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності.

В окремому розділі викладено засади функціонування інозем­них інвесторів за концесійними договорами (контрактами), регла­ментовано порядок виробничої кооперації, спільного виробництва та інших видів спільної інвестиційної діяльності.

Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвес­тора до статутного фонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкла­дання митом.

Для всіх іноземних інвесторів на території України встанов­люється національний режим інвестиційної та іншої господарсь­кої діяльності.

Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції здебі­льшого є високоефективними як для самого іноземного інвестора, так і для підприємства країни — одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме зиск від вкладення влас­ного капіталу в те чи те місцеве підприємство.

Ефективність іноземних інвестицій характеризується пере­довсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одини­цю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (по­вернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники ре­ально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджу­ють ефективність іноземних інвестицій.

Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизня­ними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми но­вих видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирі­шенню проблеми неплатежів тощо.

Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарсь­кої фірми «КрафтЯкобс Сушар», яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики «Україна». Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн доларів СШАдовгострокових кредитів.

За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласни­ком освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фаб­риці «Україна» збільшився у 1,6 раза. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від елект­ромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регуляр­но вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за елек­троенергію для місцевих споживачів.