Ковалевський РПС (1998)
2.3. Сучасна концепція енерговиробничих циклів
Перше наукове визначення енерговиробничого циклу (ЕВЦ) належить М. Колосовському. Аналізуючи зв'язки виробництва усередині ТВК "за вертикаллю" й "за горизонталлю", він дійшов висновку, що для господарювання "стійкий не лише вихідний (провідний) виробничий процес (наприклад, вугільно-металургійний), але й широка сфера виробничих групувань довкола основного процесу". Таку "типову, існуючу сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено (співпідпорядковано) довкола основного процесу для даного різновиду енергії й сировини", він запропонував назвати енерговиробничим циклом.
Це визначення відбиває найважливіші властивості енер-говиробничих циклів:
— співпідпорядкованість підприємств, їхнє базування на одному, певному провідному різновиді сировини або енергії;
— територіальну стійкість сукупності;
— типовість для різних районів, що мають схожі природні та економічні передумови розвитку.
Перша класифікація ЕВЦ М. Колосовського містила 8 циклів:
1) пірометалургійний цикл чорних металів;
2) пірометалурпиніїй цикл кочьорових металів;
3) нафтоенергохімічний;
4) сукупність пдроенергопромислових циклів;
5) сукупність циклів переробної індустрії;
6) лісоенергетичний;
7) сукупність індустріально-аграрних циклів;
8) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл.
У подальшому теорію ЕВЦ розвивали Ю. Саушкін та А. Хрущов.
Структура ЕВЦ наближена до деревоподібної форми:
"стовбур дерева" утворений вертикальним процесом циклу, "верховіття" — горизонтальними гілками, "коріння" поширюється в довколишнє природне середовище, а "плоди" — це продукти, що надходять до кінцевого споживання.
Сучасна система ЕВЦ включає такі цикли
1. Піро металургійний цикл чорних металів. Характерний для районів, що мають значні ресурси залізних руд і коксівного вугілля: Донбас, Придніпров'я (Україна), Урал, Кузбас (Росія), Рурська область (ФРН), Північно-Апалаць-кий та Приозерний райони (США).
Цикл включає видобуток та збагачення сировини й палива, металургійний переділ (чавун — сталь — прокат);
коксування вугілля з одержанням бензолу; утилізацію коксового газу для виробництва аміаку й ацетилену, а на їхній основі — азотних добрив (аміачна селітра, карбамід) та різноманітної хімічної продукції (капролактам тощо);
виробництво будівельних матеріалів з доменних шлаків (цемент, термозит); металомістке машинобудування.
2. Піро металургійний цикл кольорових металів ха-рактерний для Казахстану (Східно-Казахстанська область), Роси (Урал, Східний Сибір), СІЛА (басейн р. Колумбія, штат Арізона).
Цикл включає видобуток, збагачення й металургійний переділ сировини з багаторазовим використанням проміжних продуктів для добування супутників основних компонентів; рафінування міді, одержання глинозему; утилізацію сірчистих ангідридів для одержання сірчаної та сірчистої кислоти; машинобудування, пов'язане з використанням кольорових металів (електротехніка, приладобудування, кабельне виробництво).
Оскільки цей ЕВЦ потребує великих витрат електроенергії для одержання кінцевих продуктів, він часто зорієнтований на гідроенергетику або інші джерела електроенергії.
3. Хіміко- металургійний цикл рідких металів. Його розташування звичайно збігається з попереднім циклом, бо руди кольорових металів можуть містити у різних співвідношеннях 3—25 і більше найменувань кольорових і рідких металів. Здебільшого вміст цих металів у породі становить десяті й соті частки відсотка, що зараховує цикл до матеріаломістких.
Часом добування металів пов'язане з застосуванням хімічних або електрохімічних методів. За приклад може правити видобуток титану й магнію в Червоноперекопську й Вірменську в Криму.
4. Нафтоенергохімічний цикл. Характерний для районів, що мають нафту й супутні гази (Волго-Уральський район, Передкарпаття, Закарпаття, Західний Сибір, Поволжя, Північний Кавказ, Перська затока, Південь США). У зв'язку з поширенням трубопровідного транспорту він може формуватись віддалік районів добування сировини з орієнтацією на споживача.
Цикл включає переробку нафти (перегонка, крекінг, пі-роліз) на моторне паливо, мастильні масла й мазут; використання вуглеводню нафтопереробки й супутніх газів для одержання продуктів органічного синтезу (етилен, пропілен, ацетилен, бензол тощо) та на їхній основі — синтетичних каучуків і волокон.
Органічний синтез на нафтогазовій сировині тяжіє до основної хімії за рахунок:
— виробництва аміаку (з ацетилену) та азотних добрив (з вихідних газів);
— виробництва сірчаної кислоти й сірки шляхом утилізації відходів гідроочищення нафти й нафтопродуктів.
До циклу зараховується також машинобудування для нафтової та хімічної промисловості.
5. Газоенергохімічний цикл часто-густо територіальне збігається з нафтохімічним циклом. Характерний для Поволжя, Західного Сибіру (Росія), Передкарпаття й Придніпров'я (Україна), Луїзіани (СІЛА), Канади, країн Перської затоки, Нідерландів. З природного газу одержують:
— азотні добрива (аміачна селітра, карбамід, аміачна вода) та смоли, а на їхній основі — пластмаси;
— азотні добрива й органічні напівпродукти (оцтова кислота, окрилонітрил тощо для виробництва синтетичного каучуку й синтетичних волокон);
— азотні добрива й органічні напівпродукти (капролактам, адипінова кислота тощо), які використовуються для виробництва синтетичних волокон.
6. Вуглеенергохімічний цикл — для України один із найхарактерніших — розвинутий у Донбасі, а в інших державах — у Кузбасі та Кансько-Ачинському басейні (Росія), Північному Казахстані (Екібастуз), Шаньсі (Китай), ПАР, США. Він включає: видобуток, збагачення, коксування вугілля; виробництво аміаку та азотних добрив; одержання бензолу, нафталіну та інших продуктів і напівпродуктів органічного синтезу. Сюди ж увіходить виробництво гірничошахтного обладнання.
7. Сланцеенергохімічний цикл найбільш характерний для Естонії, Росії. Хоча може розвиватися в США, Китаї та Україні, де є значні поклади сланців. Він включає видобуток сланців, перегонку їх на моторне паливо й мастила;
одержання лаків, побутового газу й газового бензину. З утилізованих відходів може видобуватися сірка. Сланцева зола є сировиною й для будівельної промисловості (виробництво цементу, блочних виробів, асфальту, теплоізоляційних матеріалів).
8. Гірничо-хімічний цикл. Формується у районах, що мають поклади мінеральної сировини для хімічної промисловості, зокрема кухонної та калійної солі. Розвинутий в Україні (Донбас, Прикарпаття), Росії (Солікамськ, Березники), Білорусі (Солігорськ), ФРН (Саксонія), провінція Сас-качеван в Канаді, а також у місцях поєднання гірничо-хімічної сировини з нафтою та природним газом (можливий за умови їхнього транспортування трубопроводами).
До циклу зараховуються:
1) виробництво кальцинованої соди, хлору, магнію. Іноді з ними поєднується виробництво цементу шляхом комплексної переробки кухонної солі, вапняку та утилізації відходів
2) одержання хлору через електроліз кухонної солі. Хлор разом з продуктом первісної переробки природного газу використовується для виробництва азотних добрив, хлорорганічних сполук (поліхлорвінілові смоли використовуються для одержання пластмас і синтетичних волокон).
9. Лісоенергохімічний цикл. Яскраво виражений у лісо-надмірних районах: Сибір, Далекий Схід і Європейська Північ у Росії, Канада, Північний Захід США, Фінляндія, Швеція, Центральноукраїнський та Західноукраїнський райони в Україні. Він включає заготівлю й механічну обробку деревини (виробництво пиломатеріалів, будівельних деталей, деревно-волокнуватих і деревно-стружкових плит);
хіміко-механічну переробку вихідної сировини (виробництво целюлози, паперу, картону); хімічну переробку деревини (одержання спирту, фурфуролу, кормових дріжджів);
гідроліз деревної сировини (випуск скипидару, каніфолі, оцтової кислоти).
10. Теплоенергопромисловий цикл. Характерний для регіонів, де є дешеве паливо — відкритий видобуток кам'яного та бурого вугілля (Кансько-Ачинський басейн та Кузбас у Роси, Екібастуз у Казахстані, Шаньсі у Китаї, Верх-ньосілезький район у Польщі), поклади торфу в Західноукраїнському районі у нашій країні, природного газу — в Західному Сибіру Роси. Інколи може використовуватися привезена сировина, як-от природний газ. На базі цього циклу формуються енергомісткі виробництва (у Роси одержання глинозему, соди, цементу з нефечінів Кочьського півострова з використанням енергії ТЕС).
11. Атоменергопромисловий цикл. Здебільшого він складається з двох територіальне розділених блоків: видобуток і збагачення урану в районах його покладів; функціонування АЕС та АТЕЦ у районах споживання їхньої електроенергії. Водночас реактори на швидких нейтронах переробляють уран на плутоній.
Можливість розташування АЕС у потрібному регіоні завдяки абсолютній транспортабельності сировини сприяє розвитку поблизу станцій електро- й тепломістких виробництв (в Україні: виплавлення алюмінію — Запорізька АЕС; у Роси: олова — Білібінська АЕС, алюмінію й нікелю — Кольська АЕС).
12. Гідроенергопромисловий цикл. Формується у районі каскадів ГЕС (в Україні: Дніпровський каскад; Анга-ро-Єшсейський у Роси; на р. Колумбія у США). До складу ГЕПЦ увіходять електрометалургія (виробництво алюмінію, магнію, титану), електрохімія (одержання карбіду кальцію, фосфору, хлору), електротермія (абразиви, алюмо-цемент). Такі цикли притаманні в Україні Придніпров'ю (виплавлення алюмінію, нікелю, виробництво цементу й соди), для Кольського півострова у Роси (виробництво алюмінію, цементу, нікелю, фосфору), Ферганській долині (переробка поліметалевих, алюмінієвих та мідних руд). Півден-но-Східному Сибіру Роси (виробництво глинозему, виплавляння алюмінію та олова, переробка молібденових та поліметалевих руд); вони є також у Норвегії, Канаді, Франції.
13. Машинобудівний цикл. Характерний для добре освоєних районів, що мають кваліфіковану робочу силу (у нашій державі: Донбас, Придніпров'я; для Європейської частини Роси; для Тихоокеанського поясу Японії; Північного Сходу США). Серед галузей виокремлюються верстатобудування, транспортне машинобудування, приладобудування, електро- й радіотехнічне машинобудування У нашому Примор'ї сформовані потужні цикли на базі океанічного машинобудування (Одеса — Миколаїв — Херсон — Іллі-чівськ, Севастополь — Феодосія — Орджонікідзе, Керч — Маріуполь). Ці цикли обіймають суднобудування, виробництво контейнерів та іншого обладнання для океанічного машинобудування.
14. Текстильно-про мисливий цикл. Орієнтований переважно на споживача, хоч іноді розташовується у районах вирощування сировини (льон, шовкові кокони). Він розвинутий у містах України, а також у Середній Ази та в Центральному економічному районі Роси — навколо Іваново та Орєхово-Зуєво, на півночі Франції, в Ельзасі (ФРН), Південних штатах США: Джоржії, Південній та Північній Кароліні. Включає первинну обробку сировини, прядіння, ткацтво, викінчування тканин, виробництво готових виробів. Територіальне він пов'язаний з машинобудуванням у давно освоєних районах; іноді до нього зараховується шкіряне та взуттєве виробництво.
15. Рибопромисловий цикл. Характерний для Примор'я; складається з двох блоків: стаціонарного (рибозаводи, рибокомбінати, суднобудівні й судноремонтні підприємства, рибні порти, сітков'язальні фабрики) та акваторіально-мігруючого (риболовецькі флотилії, судна, пересувні переробні комплекси). Цей цикл прив'язаний до найбільших рибних портів: в Україні — Іллічівськ, Севастополь, Керч, у Роси — Мурманськ, Владивосток; в Японії — Момбецу, Кусиро, Хатинохе та інші; у Франції — Ла-Рошель, Лорьян.
16. Індустріально-аграрний цикл становить ядро спеціалізованих АПК: зернопромислового, бурякоцукрового, маслобійножирового, плодоовочепромислового, м'ясопро-мислового, молокопромислового. До циклу залучаються як галузі, що забезпечують АПК продукцією рослинництва й тваринництва, так і переробні підприємства, сільськогосподарське машинобудування, хімічний захист рослин тощо При переробці волокнистої сировини та шкір цей цикл взаємодіє з текстильно-промисловим.
17. Гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл. Характерний для районів зрошуваного землеробства (в Україні: Причорномор'я, Приазов'я, Півшчнокримська зрошувальна система; в інших країнах: Ферганська долина, зона Каракумського каналу в Середній Ази, Поволжя) і осушуваних земель (Полісся). Крім гідромеліоративних систем і продукції сільського господарства, що одержується на зрошуваних та осушуваних землях, до циклу зараховується машинобудування й будівельна промисловість для гідротехнічних споруд.
18. Індустріально-будівельний цикл часто-густо має підпорядкований характер і є відгалуженням поважніших циклів (1, 2, 6, 8). Його репрезентує виробництво бетонних і залізобетонних виробів, стінових блоків тощо. Він орієнтований на споживача й включає машинобудування для будівельної промисловості. У ньому часто використовується і вторинна сировина хімічної, паливної промисловості, металургії тощо.
Це визначення відбиває найважливіші властивості енер-говиробничих циклів:
— співпідпорядкованість підприємств, їхнє базування на одному, певному провідному різновиді сировини або енергії;
— територіальну стійкість сукупності;
— типовість для різних районів, що мають схожі природні та економічні передумови розвитку.
Перша класифікація ЕВЦ М. Колосовського містила 8 циклів:
1) пірометалургійний цикл чорних металів;
2) пірометалурпиніїй цикл кочьорових металів;
3) нафтоенергохімічний;
5) сукупність циклів переробної індустрії;
6) лісоенергетичний;
7) сукупність індустріально-аграрних циклів;
8) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл.
У подальшому теорію ЕВЦ розвивали Ю. Саушкін та А. Хрущов.
Структура ЕВЦ наближена до деревоподібної форми:
"стовбур дерева" утворений вертикальним процесом циклу, "верховіття" — горизонтальними гілками, "коріння" поширюється в довколишнє природне середовище, а "плоди" — це продукти, що надходять до кінцевого споживання.
Сучасна система ЕВЦ включає такі цикли
1. Піро металургійний цикл чорних металів. Характерний для районів, що мають значні ресурси залізних руд і коксівного вугілля: Донбас, Придніпров'я (Україна), Урал, Кузбас (Росія), Рурська область (ФРН), Північно-Апалаць-кий та Приозерний райони (США).
Цикл включає видобуток та збагачення сировини й палива, металургійний переділ (чавун — сталь — прокат);
коксування вугілля з одержанням бензолу; утилізацію коксового газу для виробництва аміаку й ацетилену, а на їхній основі — азотних добрив (аміачна селітра, карбамід) та різноманітної хімічної продукції (капролактам тощо);
виробництво будівельних матеріалів з доменних шлаків (цемент, термозит); металомістке машинобудування.
2. Піро металургійний цикл кольорових металів ха-рактерний для Казахстану (Східно-Казахстанська область), Роси (Урал, Східний Сибір), СІЛА (басейн р. Колумбія, штат Арізона).
Цикл включає видобуток, збагачення й металургійний переділ сировини з багаторазовим використанням проміжних продуктів для добування супутників основних компонентів; рафінування міді, одержання глинозему; утилізацію сірчистих ангідридів для одержання сірчаної та сірчистої кислоти; машинобудування, пов'язане з використанням кольорових металів (електротехніка, приладобудування, кабельне виробництво).
3. Хіміко- металургійний цикл рідких металів. Його розташування звичайно збігається з попереднім циклом, бо руди кольорових металів можуть містити у різних співвідношеннях 3—25 і більше найменувань кольорових і рідких металів. Здебільшого вміст цих металів у породі становить десяті й соті частки відсотка, що зараховує цикл до матеріаломістких.
Часом добування металів пов'язане з застосуванням хімічних або електрохімічних методів. За приклад може правити видобуток титану й магнію в Червоноперекопську й Вірменську в Криму.
4. Нафтоенергохімічний цикл. Характерний для районів, що мають нафту й супутні гази (Волго-Уральський район, Передкарпаття, Закарпаття, Західний Сибір, Поволжя, Північний Кавказ, Перська затока, Південь США). У зв'язку з поширенням трубопровідного транспорту він може формуватись віддалік районів добування сировини з орієнтацією на споживача.
Цикл включає переробку нафти (перегонка, крекінг, пі-роліз) на моторне паливо, мастильні масла й мазут; використання вуглеводню нафтопереробки й супутніх газів для одержання продуктів органічного синтезу (етилен, пропілен, ацетилен, бензол тощо) та на їхній основі — синтетичних каучуків і волокон.
Органічний синтез на нафтогазовій сировині тяжіє до основної хімії за рахунок:
— виробництва аміаку (з ацетилену) та азотних добрив (з вихідних газів);
— виробництва сірчаної кислоти й сірки шляхом утилізації відходів гідроочищення нафти й нафтопродуктів.
До циклу зараховується також машинобудування для нафтової та хімічної промисловості.
5. Газоенергохімічний цикл часто-густо територіальне збігається з нафтохімічним циклом. Характерний для Поволжя, Західного Сибіру (Росія), Передкарпаття й Придніпров'я (Україна), Луїзіани (СІЛА), Канади, країн Перської затоки, Нідерландів. З природного газу одержують:
— азотні добрива (аміачна селітра, карбамід, аміачна вода) та смоли, а на їхній основі — пластмаси;
— азотні добрива й органічні напівпродукти (оцтова кислота, окрилонітрил тощо для виробництва синтетичного каучуку й синтетичних волокон);
— азотні добрива й органічні напівпродукти (капролактам, адипінова кислота тощо), які використовуються для виробництва синтетичних волокон.
6. Вуглеенергохімічний цикл — для України один із найхарактерніших — розвинутий у Донбасі, а в інших державах — у Кузбасі та Кансько-Ачинському басейні (Росія), Північному Казахстані (Екібастуз), Шаньсі (Китай), ПАР, США. Він включає: видобуток, збагачення, коксування вугілля; виробництво аміаку та азотних добрив; одержання бензолу, нафталіну та інших продуктів і напівпродуктів органічного синтезу. Сюди ж увіходить виробництво гірничошахтного обладнання.
7. Сланцеенергохімічний цикл найбільш характерний для Естонії, Росії. Хоча може розвиватися в США, Китаї та Україні, де є значні поклади сланців. Він включає видобуток сланців, перегонку їх на моторне паливо й мастила;
одержання лаків, побутового газу й газового бензину. З утилізованих відходів може видобуватися сірка. Сланцева зола є сировиною й для будівельної промисловості (виробництво цементу, блочних виробів, асфальту, теплоізоляційних матеріалів).
8. Гірничо-хімічний цикл. Формується у районах, що мають поклади мінеральної сировини для хімічної промисловості, зокрема кухонної та калійної солі. Розвинутий в Україні (Донбас, Прикарпаття), Росії (Солікамськ, Березники), Білорусі (Солігорськ), ФРН (Саксонія), провінція Сас-качеван в Канаді, а також у місцях поєднання гірничо-хімічної сировини з нафтою та природним газом (можливий за умови їхнього транспортування трубопроводами).
До циклу зараховуються:
1) виробництво кальцинованої соди, хлору, магнію. Іноді з ними поєднується виробництво цементу шляхом комплексної переробки кухонної солі, вапняку та утилізації відходів
2) одержання хлору через електроліз кухонної солі. Хлор разом з продуктом первісної переробки природного газу використовується для виробництва азотних добрив, хлорорганічних сполук (поліхлорвінілові смоли використовуються для одержання пластмас і синтетичних волокон).
хіміко-механічну переробку вихідної сировини (виробництво целюлози, паперу, картону); хімічну переробку деревини (одержання спирту, фурфуролу, кормових дріжджів);
гідроліз деревної сировини (випуск скипидару, каніфолі, оцтової кислоти).
10. Теплоенергопромисловий цикл. Характерний для регіонів, де є дешеве паливо — відкритий видобуток кам'яного та бурого вугілля (Кансько-Ачинський басейн та Кузбас у Роси, Екібастуз у Казахстані, Шаньсі у Китаї, Верх-ньосілезький район у Польщі), поклади торфу в Західноукраїнському районі у нашій країні, природного газу — в Західному Сибіру Роси. Інколи може використовуватися привезена сировина, як-от природний газ. На базі цього циклу формуються енергомісткі виробництва (у Роси одержання глинозему, соди, цементу з нефечінів Кочьського півострова з використанням енергії ТЕС).
11. Атоменергопромисловий цикл. Здебільшого він складається з двох територіальне розділених блоків: видобуток і збагачення урану в районах його покладів; функціонування АЕС та АТЕЦ у районах споживання їхньої електроенергії. Водночас реактори на швидких нейтронах переробляють уран на плутоній.
Можливість розташування АЕС у потрібному регіоні завдяки абсолютній транспортабельності сировини сприяє розвитку поблизу станцій електро- й тепломістких виробництв (в Україні: виплавлення алюмінію — Запорізька АЕС; у Роси: олова — Білібінська АЕС, алюмінію й нікелю — Кольська АЕС).
12. Гідроенергопромисловий цикл. Формується у районі каскадів ГЕС (в Україні: Дніпровський каскад; Анга-ро-Єшсейський у Роси; на р. Колумбія у США). До складу ГЕПЦ увіходять електрометалургія (виробництво алюмінію, магнію, титану), електрохімія (одержання карбіду кальцію, фосфору, хлору), електротермія (абразиви, алюмо-цемент). Такі цикли притаманні в Україні Придніпров'ю (виплавлення алюмінію, нікелю, виробництво цементу й соди), для Кольського півострова у Роси (виробництво алюмінію, цементу, нікелю, фосфору), Ферганській долині (переробка поліметалевих, алюмінієвих та мідних руд). Півден-но-Східному Сибіру Роси (виробництво глинозему, виплавляння алюмінію та олова, переробка молібденових та поліметалевих руд); вони є також у Норвегії, Канаді, Франції.
13. Машинобудівний цикл. Характерний для добре освоєних районів, що мають кваліфіковану робочу силу (у нашій державі: Донбас, Придніпров'я; для Європейської частини Роси; для Тихоокеанського поясу Японії; Північного Сходу США). Серед галузей виокремлюються верстатобудування, транспортне машинобудування, приладобудування, електро- й радіотехнічне машинобудування У нашому Примор'ї сформовані потужні цикли на базі океанічного машинобудування (Одеса — Миколаїв — Херсон — Іллі-чівськ, Севастополь — Феодосія — Орджонікідзе, Керч — Маріуполь). Ці цикли обіймають суднобудування, виробництво контейнерів та іншого обладнання для океанічного машинобудування.
14. Текстильно-про мисливий цикл. Орієнтований переважно на споживача, хоч іноді розташовується у районах вирощування сировини (льон, шовкові кокони). Він розвинутий у містах України, а також у Середній Ази та в Центральному економічному районі Роси — навколо Іваново та Орєхово-Зуєво, на півночі Франції, в Ельзасі (ФРН), Південних штатах США: Джоржії, Південній та Північній Кароліні. Включає первинну обробку сировини, прядіння, ткацтво, викінчування тканин, виробництво готових виробів. Територіальне він пов'язаний з машинобудуванням у давно освоєних районах; іноді до нього зараховується шкіряне та взуттєве виробництво.
15. Рибопромисловий цикл. Характерний для Примор'я; складається з двох блоків: стаціонарного (рибозаводи, рибокомбінати, суднобудівні й судноремонтні підприємства, рибні порти, сітков'язальні фабрики) та акваторіально-мігруючого (риболовецькі флотилії, судна, пересувні переробні комплекси). Цей цикл прив'язаний до найбільших рибних портів: в Україні — Іллічівськ, Севастополь, Керч, у Роси — Мурманськ, Владивосток; в Японії — Момбецу, Кусиро, Хатинохе та інші; у Франції — Ла-Рошель, Лорьян.
16. Індустріально-аграрний цикл становить ядро спеціалізованих АПК: зернопромислового, бурякоцукрового, маслобійножирового, плодоовочепромислового, м'ясопро-мислового, молокопромислового. До циклу залучаються як галузі, що забезпечують АПК продукцією рослинництва й тваринництва, так і переробні підприємства, сільськогосподарське машинобудування, хімічний захист рослин тощо При переробці волокнистої сировини та шкір цей цикл взаємодіє з текстильно-промисловим.
17. Гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл. Характерний для районів зрошуваного землеробства (в Україні: Причорномор'я, Приазов'я, Півшчнокримська зрошувальна система; в інших країнах: Ферганська долина, зона Каракумського каналу в Середній Ази, Поволжя) і осушуваних земель (Полісся). Крім гідромеліоративних систем і продукції сільського господарства, що одержується на зрошуваних та осушуваних землях, до циклу зараховується машинобудування й будівельна промисловість для гідротехнічних споруд.
18. Індустріально-будівельний цикл часто-густо має підпорядкований характер і є відгалуженням поважніших циклів (1, 2, 6, 8). Його репрезентує виробництво бетонних і залізобетонних виробів, стінових блоків тощо. Він орієнтований на споживача й включає машинобудування для будівельної промисловості. У ньому часто використовується і вторинна сировина хімічної, паливної промисловості, металургії тощо.
