Масляк Географія (2000)
Соціальна топоніміка
У географічних назвах України виражена поетична душа нашого народу, його радощі і печалі. Кого залишать байдужим назви таких міст і сіл нашої країни: Щастя Луганської (названо так козаками-переселенцями, які втекли від іноземного гніту), Гуляйполе Запорізької, Мила Київської областей, річки Золота Липа Тернопільської та Львівської областей, річка Ромен Сумської та Веселі Терни Дніпропетровської областей.
Сумні події в житті народу також відображено в назвах окремих місцевостей і населених пунктів в Україні. Сюди належать Козацькі Могили на межі Волинської та Рівненської областей, могили «Сім братів» та село Бране Поле на Київщині.
Є в Україні географічні об'єкти, назви яких можна тлумачити по-різному. Так, річка Вовча, що протікає в Дніпропетровській області, раніше називалася Вовчі Води. Свою назву вона
дістала не тому, що в її заплаві водилося багато вовків, як це іноді пояснюють, а тому, що місцеві жителі цією назвою відобразили якість води в річці, яка непридатна не тільки для пиття чи приготування їжі, а й для поливання городини. Те саме стосується і річки Шайтанки, що протікає недалеко від Вовчої, її назва пов'язана не з повір'ям про шабаш відьом, а з досить небезпечними, несприятливими для пересування на конях місцями. Долиною Шайтанки якраз і виходить на денну поверхню каміння, в тріщини якого і потрапляли копита коней. Цікавим також є топонім «Дівиця» (Салтикова Дівиця, Мала Дівиця та ін.), що пов'язаний не з людьми, а з водними об'єктами. Назва «Дівиця» виникла як протилежна за значенням до гідроніма «Старик», «Стариця» тощо.
Багато назв, принесених на нашу землю чужоземцями, народ видозмінив. Так, на Буковині топоніми Гострий пляц і Гарбузова гора з'явилися за австрійського панування і в первісному вигляді звучали як Аустер-пляц (площа Австрії) і Габсбургова гора (Габсбурги — королівська династія, що правила країною, починаючи з XIII ст.).
Дуже поширені в Україні так звані непрозорі назви. Не знаючи, як їх тлумачити, люди часто-густо вважають, що вони мають іноземне походження. Наприклад, місто Рені Одеської області, що є важливим портом на Дунаї, зв'язує Україну з іншими державами. Слово «рень» трапляється у давньоукраїнських літописах і означає «коса», «мілина». В сучасній українській мові ще збереглося рідковживане слово «рінь» — «грубий пісок».
Місто Хорол Полтавської області дістало свою назву від однойменної річки, на якій розташоване. Цей топонім має давнє коріння. Він ще зберігся у сербськохорватській мові, де «хрлити» означає «поспішати, квапитися», а «хрл» — «швидкий».
Назви Веселе, Барвінкове, Благодане, Веселий Гай, Весела Долина, Весела, Веселинівка переважають на півдні і сході України, їх можна було б назвати топонімами стану душі. Адже переважають вони на вільних, слобідських землях України, на території Запорозької козацької республіки. В Дніпропетровській області таких назв 28, у Донецькій і Миколаївській областях — по 20, у Кіровоградській — 19.
У топоніміці України досить чітко відображено міграційні процеси, що відбувались тут протягом сотень років і тривають досі. Повернення на батьківщину кримських татар, переселення в Україну російських німців, будівництво сіл для людей, які залишають забруднені радіацією місцевості Полісся, продовжують реально змінювати топонімічний простір нашої країни.
Географічні назви східних районів України розповідають про історію заселення цієї території. Загальновідомо, що переселенці мали звичай називати нові поселення за назвою сіл і міст тієї місцевості, де народилися.
Відомо, що східна частина України заселялася переважно вихідцями із західної, в тому числі з Передкарпаття, Карпат і Закарпаття. Переселенці принесли на нові землі свої рідні назви. Ось чому Західна і Східна Україна має багато спільних топонімів: Великий і Малий Самбір на Сумщині, Самбір, Старий Самбір у Львівській області, Золочів Харківської і Золочів Львівської областей. Бойки, гірські українці, які живуть у Карпатах, заснували села Бойки, Бойківщина, що розташовані в Полтавській і Сумській областях.
На Сумщині і Полтавщині є села, кутки, вулиці, що мають назву Грунь. Так гуцули називають горб, підвищення. Назва села Свидовець на Чернігівщині принесена сюди також з Карпат, де знаходиться гірський масив Свидовець.
Українські імена, прізвища і прізвиська знайшли своє відображення на карті нашої країни. Так, Київ названо на честь легендарного засновника міста князя Кия, Львів — сина князя Данила Галицького Лева. А от назва Харків пов'язана з іменем козака Харка, який поселився тут першим.
Для чужинців, що приходили на українську землю, місцеві імена звучали дуже незвично. Пригадаймо, як звучать чоловічі українські імена в безсмертній «Енеїді» Івана Котляревського:
Еней до всіх їх доглядався, Знайшов з троянців ось кого: Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка, Леська, Олешка і Сізьона, Пархома, їська і Феська, Отецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсій...
З часом частина цих назв відмерла, але багато збереглося. Численні в Україні Макіївки, Андріївки, Олександрівки, Петрівці, Павлівки, Анатоліївки, Володимирівки, Владнепавівки, Миколаєви, Савинці тощо, так чи інакше пов'язані з відповідними чоловічими іменами. Так само як Мар'янівки, Гор-пинівки, Христинівки, Ганнополі, Магдалинівки, Варварівки, Софіївки — з відповідними жіночими іменами.
Топоніміка дає дуже багато допитливій людині для вивчення історії сусідніх країн. Українські назви Бистриця, Чорна Вода, Буда та багато інших трапляються в Румунії та Угорщині. У Росії (у Володимирській, Ярославській та інших областях) можна натрапити на українські назви міст і річок, наприклад Либідь, Трубіж, Галич, Вишгород.
В Україні є місто Білгород-Дністровський. (Знайдіть його на карті.) Місто занесено до Книги рекордів Гіннесса. Воно було засноване у VI ст. до н. е. фінікійцями під назвою Офіуза. У Геродота
воно називалося Тірас, у римлян — Алба-Юлія, у даків — Видово і Овидово, у гунів — Турас, у слов'ян — Білгород, у візантійців — Аспрокастрон і Левкополукліон, у греків — Монкастрон і Мавро-кастрон, у генуезців — Альбум-Каструм і Аспрокастрон. Поляки називали це місто Фехервар і Београд, греки — Левкополіс, татари — Саркел, турки — Ак-Керман, румуни — Четате-Албе.
Сумні події в житті народу також відображено в назвах окремих місцевостей і населених пунктів в Україні. Сюди належать Козацькі Могили на межі Волинської та Рівненської областей, могили «Сім братів» та село Бране Поле на Київщині.
Є в Україні географічні об'єкти, назви яких можна тлумачити по-різному. Так, річка Вовча, що протікає в Дніпропетровській області, раніше називалася Вовчі Води. Свою назву вона
дістала не тому, що в її заплаві водилося багато вовків, як це іноді пояснюють, а тому, що місцеві жителі цією назвою відобразили якість води в річці, яка непридатна не тільки для пиття чи приготування їжі, а й для поливання городини. Те саме стосується і річки Шайтанки, що протікає недалеко від Вовчої, її назва пов'язана не з повір'ям про шабаш відьом, а з досить небезпечними, несприятливими для пересування на конях місцями. Долиною Шайтанки якраз і виходить на денну поверхню каміння, в тріщини якого і потрапляли копита коней. Цікавим також є топонім «Дівиця» (Салтикова Дівиця, Мала Дівиця та ін.), що пов'язаний не з людьми, а з водними об'єктами. Назва «Дівиця» виникла як протилежна за значенням до гідроніма «Старик», «Стариця» тощо.
Багато назв, принесених на нашу землю чужоземцями, народ видозмінив. Так, на Буковині топоніми Гострий пляц і Гарбузова гора з'явилися за австрійського панування і в первісному вигляді звучали як Аустер-пляц (площа Австрії) і Габсбургова гора (Габсбурги — королівська династія, що правила країною, починаючи з XIII ст.).
Дуже поширені в Україні так звані непрозорі назви. Не знаючи, як їх тлумачити, люди часто-густо вважають, що вони мають іноземне походження. Наприклад, місто Рені Одеської області, що є важливим портом на Дунаї, зв'язує Україну з іншими державами. Слово «рень» трапляється у давньоукраїнських літописах і означає «коса», «мілина». В сучасній українській мові ще збереглося рідковживане слово «рінь» — «грубий пісок».
Місто Хорол Полтавської області дістало свою назву від однойменної річки, на якій розташоване. Цей топонім має давнє коріння. Він ще зберігся у сербськохорватській мові, де «хрлити» означає «поспішати, квапитися», а «хрл» — «швидкий».
Назви Веселе, Барвінкове, Благодане, Веселий Гай, Весела Долина, Весела, Веселинівка переважають на півдні і сході України, їх можна було б назвати топонімами стану душі. Адже переважають вони на вільних, слобідських землях України, на території Запорозької козацької республіки. В Дніпропетровській області таких назв 28, у Донецькій і Миколаївській областях — по 20, у Кіровоградській — 19.
У топоніміці України досить чітко відображено міграційні процеси, що відбувались тут протягом сотень років і тривають досі. Повернення на батьківщину кримських татар, переселення в Україну російських німців, будівництво сіл для людей, які залишають забруднені радіацією місцевості Полісся, продовжують реально змінювати топонімічний простір нашої країни.
Відомо, що східна частина України заселялася переважно вихідцями із західної, в тому числі з Передкарпаття, Карпат і Закарпаття. Переселенці принесли на нові землі свої рідні назви. Ось чому Західна і Східна Україна має багато спільних топонімів: Великий і Малий Самбір на Сумщині, Самбір, Старий Самбір у Львівській області, Золочів Харківської і Золочів Львівської областей. Бойки, гірські українці, які живуть у Карпатах, заснували села Бойки, Бойківщина, що розташовані в Полтавській і Сумській областях.
На Сумщині і Полтавщині є села, кутки, вулиці, що мають назву Грунь. Так гуцули називають горб, підвищення. Назва села Свидовець на Чернігівщині принесена сюди також з Карпат, де знаходиться гірський масив Свидовець.
Українські імена, прізвища і прізвиська знайшли своє відображення на карті нашої країни. Так, Київ названо на честь легендарного засновника міста князя Кия, Львів — сина князя Данила Галицького Лева. А от назва Харків пов'язана з іменем козака Харка, який поселився тут першим.
Для чужинців, що приходили на українську землю, місцеві імена звучали дуже незвично. Пригадаймо, як звучать чоловічі українські імена в безсмертній «Енеїді» Івана Котляревського:
Еней до всіх їх доглядався, Знайшов з троянців ось кого: Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка, Леська, Олешка і Сізьона, Пархома, їська і Феська, Отецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсій...
З часом частина цих назв відмерла, але багато збереглося. Численні в Україні Макіївки, Андріївки, Олександрівки, Петрівці, Павлівки, Анатоліївки, Володимирівки, Владнепавівки, Миколаєви, Савинці тощо, так чи інакше пов'язані з відповідними чоловічими іменами. Так само як Мар'янівки, Гор-пинівки, Христинівки, Ганнополі, Магдалинівки, Варварівки, Софіївки — з відповідними жіночими іменами.
Топоніміка дає дуже багато допитливій людині для вивчення історії сусідніх країн. Українські назви Бистриця, Чорна Вода, Буда та багато інших трапляються в Румунії та Угорщині. У Росії (у Володимирській, Ярославській та інших областях) можна натрапити на українські назви міст і річок, наприклад Либідь, Трубіж, Галич, Вишгород.
В Україні є місто Білгород-Дністровський. (Знайдіть його на карті.) Місто занесено до Книги рекордів Гіннесса. Воно було засноване у VI ст. до н. е. фінікійцями під назвою Офіуза. У Геродота
воно називалося Тірас, у римлян — Алба-Юлія, у даків — Видово і Овидово, у гунів — Турас, у слов'ян — Білгород, у візантійців — Аспрокастрон і Левкополукліон, у греків — Монкастрон і Мавро-кастрон, у генуезців — Альбум-Каструм і Аспрокастрон. Поляки називали це місто Фехервар і Београд, греки — Левкополіс, татари — Саркел, турки — Ак-Керман, румуни — Четате-Албе.
