Шелехов Страхування
Суб’єкти страхових правовідносин
Носіями загальноцивільних прав та обов’язків у страхуванні є суб’єкти страхових правовідносин, які є учасниками договірних відносин, що спрямовані на виконання попередньо обумовлених страхових зобов’язань. Суб’єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахований та отримувач. Система взаємовідносин між цими особами наведена на рис.1.7.
Рис.1.7. Система взаємовідносин між суб’єктами страхування
1.4.1. Страховик
Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбачено.
Відповідно до умов [33], страховик є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до цього Закону надає одну чи декілька фінансових (страхових) послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому чинним законодавством. Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов’язана з розміщенням страхових резервів та керуванням цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку. Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України [1, 4, 33].
Страховик повинен мати повністю сформований статутний фонд у розмірі не менше 1.000.000 EUR або 1.500.000 EUR (для страхування життя як виключного виду страхової діяльності) за валютним обмінним курсом НБУ. Загальна частка іноземних осіб у статутному фонді страховика – резидента України законодавчо не регламентована.
Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Уповноваженим органом, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.
Не можуть використовуватися для формування статутного фонду:
• Грошові кошти, що перебувають у страхових резервах (наприклад, у випадку перереєстрації страховика, який раніше вже здійснював страхову діяльність та формував страхові резерви).
• Векселі, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу.
• Нематеріальні активи.
Вартість матеріальних активів, які використовуються для формування статутного фонду, повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).
Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.
Страховик в Україні обмежується у можливостях монополізації ринку і побудови “фінансово-страхових пірамід” шляхом створення мережі власних дочірніх фірм. Для цього передбачено обмеження загального розміру внесків страховика до статутного фонду інших страховиків України на рівні не більше 30% його власного статутного фонду, та обмеження щодо обсягу вкладення коштів до статутного фонду окремого страховика на рівні не більше 10% від статутного фонду. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.
1.4.2. Страхувальник
Страхувальник – це особа, яка в силу умов, визначених чинним законодавством чи договором страхування, зобов’язується сплатити страховику премію (плату за страхування), а в разі, якщо передбачена подія відбулася (настання страхового випадку), має право вимагати від страховика страхову виплату собі, або застрахованій особі, якщо про страхування цієї особи страховиком був укладений договір особистого страхування, або іншій особі-отримувачу, котрому страхувальник, відповідно до вимог законодавства чи умов договору страхування, доручає отримати страхову виплату.
Правове положення страхувальника визначається нормою статті 3 Закону України “Про страхування”, згідно з якою страхувальником може бути будь-яка юридична чи дієздатна фізична особа, яка уклала з страховиком договір страхування, або яка є страхувальником відповідно до вимог закону. З погляду наявності правоздатності, будь-які юридичні особи можуть виступати як страхувальники. Цей факт не викликає жодних особливих проблем, однак можливість лише дієздатних фізичних осіб виступати страхувальниками потрібно пояснити.
Річ у тому, що, зазвичай, здатність до здійснення угод фізичною особою визначається залежно від того, по-перше, до якої категорії з дієздатності ця особа належить, та, по-друге, до якої категорії належить угода. Вимога закону про необхідність наявності дієздатності у страхувальника зумовлена економіко-правовими особливостями страхування, як особливого виду цивільних правовідносин.
Обов’язки страхувальника не обмежуються лише сплатою страхової премії (внесенням страхових внесків), а діють протягом усього терміну дії договору страхування. Їх можна розділити на дві групи. До першої належать обов’язки, пов’язані з ставленням страхувальника до об’єкту страхування: виконання правил експлуатації майна чи дбайливе ставлення до життя чи здоров’я. Для виконання подібних обов’язків потрібно мати розуміння їх важливості й певну зрілість страхувальника.
Друга група містить обов’язки страхувальника, що виникають з настанням страхового випадку: необхідність запровадження заходів із зменшення розміру шкоди, своєчасне повідомлення страховику про те, що ця шкода заподіяна, звернення страхувальника до компетентних державних органів (до пожежного нагляду, слідчих органів, ДАІ та ін.).
Страховик і страхувальник є основними суб’єктами договірних відносин, оскільки беруть участь в укладанні договору, підписують його, повинні виконувати всі його умови та мають право змінити або достроково припинити договір. Крім страховика та страхувальника та за їх згодою, договором страхування можуть визначатися ще такі його суб’єкти, як застрахований та отримувач страхової виплати (другорядні суб’єкти договірних відносин), які не є платниками страхової премії (внеску) та мають обмежені договором страхування права та зобов’язання щодо власної участі у цьому договорі.
1.4.3. Застрахована особа
Застрахована особа – це фізична особа, про страхування якої страхувальником укладений із страховиком договір страхування цієї особи. Тобто це є особисте страхування людини, у житті якої може статися страховий випадок, безпосередньо пов’язаний з її особистістю або обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа – дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном), або робітник (при страхуванні робітника праценадавачем), чи будь-який громадянин, застрахований іншою дієздатною фізичною особою або юридичною особою (наприклад, підприємством – роботодавцем).
Застрахована особа, зазвичай, повинна погодити із страховиком умови її страхування страхувальником. Страховку застрахована особа не оплачує, проте вона може стати власником прав і обов’язків страхувальника згідно з умовами, що визначені у договорі страхування.
Стаття 3 ЗУ “Про страхування” побічно використовує цей термін при регулюванні відношень, що виникають тільки в особистому страхуванні. Проте слід зазначити, що у страховій практиці інших країн користуються цим терміном щодо договорів страхування відповідальності за заподіяння шкоди і договорів майнового страхування, якщо порушуються майнові права застрахованої особи.
У тому випадку, коли страхувальник є одночасно і застрахованою особою, немає потреби говорити про особливості регулювання правового стану цих осіб. Особливості правового стану застрахованої особи виявляються, якщо страхувальник не є застрахованою особою в особистому страхуванні. Через те що страховий випадок пов’язаний із життям, здоров’ям, працездатністю або іншими подіями в житті саме застрахованої особи, страхувальник не має права без письмової згоди на це дієздатної застрахованої особи призначити або замінити отримувача чи призначити себе для отримання страхової суми. Коли така згода застрахованої особи відсутня, договір страхування може бути визнаний недійсним. Заміна отримувача також неможлива без згоди на те застрахованої особи.
Заміна застрахованої особи у договорах особистого страхування у випадку, якщо вона особисто визначена у договорі, також не може відбуватися без її згоди. Але якщо застрахована особа індивідуалізується в договорі без визначення її особи, то її заміна може відбуватися і без її згоди. Наприклад, якщо за договором особистого страхування роботодавець застрахував колектив робітників певної професії (робочі місця) від нещасного випадку або захворювання на робочому місці тощо (так зване “професійне страхування” або “страхування робочого місця”), то коли такий робітник переходить на іншу посаду або звільняється, для його заміни в договорі страхування іншим робітником не потрібно згоди першого робітника.
Якщо розглядати термін “застрахована особа” у широкому розумінні як особу, майнові інтереси якої застраховано, то в майновому страхуванні при розбіжності застрахованої особи і страхувальника застрахована особа завжди може бути отримувачем суми відшкодування, тому що саме цій особі належить законне майнове право. Тому правове положення цієї застрахованої особи буде визначати можливість отримання нею компенсації завданих майнових збитків. Проте, українське страхове законодавство такої прямої норми не містить. Замість цього, воно містить право страхувальника при майновому страхуванні або страхуванні відповідальності (тобто страхуванню іншому, ніж особисте страхування), призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку.
1.4.4. Отримувач страхового відшкодування (страхової суми)
Отримувачем страхового відшкодування, згідно з страховим законодавством України [1, ст.3], є:
• сам страхувальник (для особистого і майнового страхування), або
• застрахована особа (для особистого страхування), або
• потерпіла особа, яка належним чином довела наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку заподіяного їй збитку із страховим випадком та належним чином підтвердила фактичний обсяг завданого збитку (для страхування відповідальності перед третіми особами), або
• інша особа – вигодонабувач, визначена страхувальником у договорі майнового страхування або у договорі страхування відповідальності, яка може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, або
• інша особа - вигодонабувач, визначена страхувальником за згодою застрахованої особи у договорі особистого страхування для отримання відповідних страхових виплат, або
• спадкоємець померлої застрахованої особи у випадку, якщо немає вигодонабувача для отримання відповідної страхової виплати по цьому випадку (для особистого страхування).
Оримувачем може виступати або юридична особа, або дієздатна фізична особа. Якщо отримувач конкретно зазначений у договорі, страхувальник може заміняти цю особу до моменту настання страхового випадку.
Зазвичай, для ідентифікації отримувача вказують найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та паспортні дані громадянина. Проте, в ряді випадків для ідентифікації отримувача в договорі страхування вказують умови, за яких та або інша особа може стати отримувачем. Зокрема, договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди третім особам укладається таким чином, щоб отримувачами могли бути тільки особи, яким може бути завдана така шкода.
Проте, договір страхування може бути укладений і без зазначення імені чи найменування отримувача (поліс на пред’явника). У цьому випадку в договорі визначається умова, що дозволяє індивідуалізувати отримувача при настанні страхового випадку, з якого випливає, що отримувачем може бути особа, котра має страховий інтерес у збереженні цілості майна чи особистості, яким може бути заподіяна шкода діями (бездіяльністю) страхувальника. Таким чином, вказівка на те, у якому випадку видається пред’явницький поліс, ще не вирішує питання про одержання страхового відшкодування пред’явником такого полісу. Пред’явник повинен довести, що саме він є законним претендентом на одержання страховки.
Одночасно видача страхового поліса на пред’явника дозволяє спростити передачу права вимоги до страховика, тобто замінити отримувача в договорі страхування, наприклад, коли продають на біржі вантаж під час морського перевезення. Іноді, під час перевезення вантажу до місця призначення, його власник неодноразово змінюється. Кожний новий власник вантажу забезпечується страховим захистом, тому що жодних додаткових змін у договір страхування вносити не потрібно, а право на одержання страхового відшкодування передається новому власнику застрахованого майна через просте вручення страхового поліса на пред’явника.
Це ж правило повинно використовуватися і тоді, коли замінюють отримувача, названого в договорі страхування, іншою особою. Хоча норма Закону України “Про страхування”, що встановлює право страхувальника на заміну отримувача, має приватний характер (фактично потрібно узгодження заміни зі страховиком), виходячи з міжнародної практики в галузі майнового страхування, неможливо набути права вимоги на страхове відшкодування без наявності майнового інтересу. Об’єкт страхування (майновий інтерес) є майновою умовою договору страхування, тому при переході майнового інтересу від однієї особи до іншої повинна передбачатися і заміна отримувача без узгодження із страховиком.
Наприклад, орендар застрахував орендоване майно на користь власника, що продав це майно іншій особі. Разом із правом власності до нового власника перейшов і майновий інтерес у зберіганні цього майна. У такому випадку страхувальник має право замінити отримувача і без згоди страховика. Більше того, така заміна обов’язкова для сторін страхового договору у відповідності до загальноцивільного законодавства.
Подібні обмеження для заміни особистості отримувача повинні бути встановлені в договорах страхування у разі смерті, якщо застрахованою особою є самий страхувальник. Так, якщо припустити можливість використання застави поліса страхування життя як засобу забезпечення зобов’язання щодо повернення довільним тримачем поліса узятого ним споживчого кредиту, то слід визнати, що у цьому випадку до поліса повинно бути внесено застереження про те, що страхувальник не має права на заміну отримувача без згоди раніше призначеного отримувача.
Належить відзначити і ще одну загальноприйняту в страховій практиці вимогу, яка справедливо встановлює можливість заміни отримувача у договорах особистого страхування, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, тільки за згодою застрахованої особи.
Водночас є очевидною умова, за якої отримувач не може бути замінений іншою особою після того, як настав страховий випадок, або отримувач не виконав яке-небудь із зобов’язань за договором страхування, або він уже подав страховику вимогу про виплату страхового відшкодування або страхової суми.
Рис.1.7. Система взаємовідносин між суб’єктами страхування
1.4.1. Страховик
Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбачено.
Відповідно до умов [33], страховик є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до цього Закону надає одну чи декілька фінансових (страхових) послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому чинним законодавством. Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов’язана з розміщенням страхових резервів та керуванням цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку. Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України [1, 4, 33].
Страховик повинен мати повністю сформований статутний фонд у розмірі не менше 1.000.000 EUR або 1.500.000 EUR (для страхування життя як виключного виду страхової діяльності) за валютним обмінним курсом НБУ. Загальна частка іноземних осіб у статутному фонді страховика – резидента України законодавчо не регламентована.
Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Уповноваженим органом, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.
Не можуть використовуватися для формування статутного фонду:
• Грошові кошти, що перебувають у страхових резервах (наприклад, у випадку перереєстрації страховика, який раніше вже здійснював страхову діяльність та формував страхові резерви).
• Векселі, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу.
Вартість матеріальних активів, які використовуються для формування статутного фонду, повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).
Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.
Страховик в Україні обмежується у можливостях монополізації ринку і побудови “фінансово-страхових пірамід” шляхом створення мережі власних дочірніх фірм. Для цього передбачено обмеження загального розміру внесків страховика до статутного фонду інших страховиків України на рівні не більше 30% його власного статутного фонду, та обмеження щодо обсягу вкладення коштів до статутного фонду окремого страховика на рівні не більше 10% від статутного фонду. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.
1.4.2. Страхувальник
Страхувальник – це особа, яка в силу умов, визначених чинним законодавством чи договором страхування, зобов’язується сплатити страховику премію (плату за страхування), а в разі, якщо передбачена подія відбулася (настання страхового випадку), має право вимагати від страховика страхову виплату собі, або застрахованій особі, якщо про страхування цієї особи страховиком був укладений договір особистого страхування, або іншій особі-отримувачу, котрому страхувальник, відповідно до вимог законодавства чи умов договору страхування, доручає отримати страхову виплату.
Правове положення страхувальника визначається нормою статті 3 Закону України “Про страхування”, згідно з якою страхувальником може бути будь-яка юридична чи дієздатна фізична особа, яка уклала з страховиком договір страхування, або яка є страхувальником відповідно до вимог закону. З погляду наявності правоздатності, будь-які юридичні особи можуть виступати як страхувальники. Цей факт не викликає жодних особливих проблем, однак можливість лише дієздатних фізичних осіб виступати страхувальниками потрібно пояснити.
Річ у тому, що, зазвичай, здатність до здійснення угод фізичною особою визначається залежно від того, по-перше, до якої категорії з дієздатності ця особа належить, та, по-друге, до якої категорії належить угода. Вимога закону про необхідність наявності дієздатності у страхувальника зумовлена економіко-правовими особливостями страхування, як особливого виду цивільних правовідносин.
Обов’язки страхувальника не обмежуються лише сплатою страхової премії (внесенням страхових внесків), а діють протягом усього терміну дії договору страхування. Їх можна розділити на дві групи. До першої належать обов’язки, пов’язані з ставленням страхувальника до об’єкту страхування: виконання правил експлуатації майна чи дбайливе ставлення до життя чи здоров’я. Для виконання подібних обов’язків потрібно мати розуміння їх важливості й певну зрілість страхувальника.
Друга група містить обов’язки страхувальника, що виникають з настанням страхового випадку: необхідність запровадження заходів із зменшення розміру шкоди, своєчасне повідомлення страховику про те, що ця шкода заподіяна, звернення страхувальника до компетентних державних органів (до пожежного нагляду, слідчих органів, ДАІ та ін.).
Страховик і страхувальник є основними суб’єктами договірних відносин, оскільки беруть участь в укладанні договору, підписують його, повинні виконувати всі його умови та мають право змінити або достроково припинити договір. Крім страховика та страхувальника та за їх згодою, договором страхування можуть визначатися ще такі його суб’єкти, як застрахований та отримувач страхової виплати (другорядні суб’єкти договірних відносин), які не є платниками страхової премії (внеску) та мають обмежені договором страхування права та зобов’язання щодо власної участі у цьому договорі.
1.4.3. Застрахована особа
Застрахована особа – це фізична особа, про страхування якої страхувальником укладений із страховиком договір страхування цієї особи. Тобто це є особисте страхування людини, у житті якої може статися страховий випадок, безпосередньо пов’язаний з її особистістю або обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа – дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном), або робітник (при страхуванні робітника праценадавачем), чи будь-який громадянин, застрахований іншою дієздатною фізичною особою або юридичною особою (наприклад, підприємством – роботодавцем).
Застрахована особа, зазвичай, повинна погодити із страховиком умови її страхування страхувальником. Страховку застрахована особа не оплачує, проте вона може стати власником прав і обов’язків страхувальника згідно з умовами, що визначені у договорі страхування.
Стаття 3 ЗУ “Про страхування” побічно використовує цей термін при регулюванні відношень, що виникають тільки в особистому страхуванні. Проте слід зазначити, що у страховій практиці інших країн користуються цим терміном щодо договорів страхування відповідальності за заподіяння шкоди і договорів майнового страхування, якщо порушуються майнові права застрахованої особи.
Заміна застрахованої особи у договорах особистого страхування у випадку, якщо вона особисто визначена у договорі, також не може відбуватися без її згоди. Але якщо застрахована особа індивідуалізується в договорі без визначення її особи, то її заміна може відбуватися і без її згоди. Наприклад, якщо за договором особистого страхування роботодавець застрахував колектив робітників певної професії (робочі місця) від нещасного випадку або захворювання на робочому місці тощо (так зване “професійне страхування” або “страхування робочого місця”), то коли такий робітник переходить на іншу посаду або звільняється, для його заміни в договорі страхування іншим робітником не потрібно згоди першого робітника.
Якщо розглядати термін “застрахована особа” у широкому розумінні як особу, майнові інтереси якої застраховано, то в майновому страхуванні при розбіжності застрахованої особи і страхувальника застрахована особа завжди може бути отримувачем суми відшкодування, тому що саме цій особі належить законне майнове право. Тому правове положення цієї застрахованої особи буде визначати можливість отримання нею компенсації завданих майнових збитків. Проте, українське страхове законодавство такої прямої норми не містить. Замість цього, воно містить право страхувальника при майновому страхуванні або страхуванні відповідальності (тобто страхуванню іншому, ніж особисте страхування), призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку.
1.4.4. Отримувач страхового відшкодування (страхової суми)
Отримувачем страхового відшкодування, згідно з страховим законодавством України [1, ст.3], є:
• сам страхувальник (для особистого і майнового страхування), або
• застрахована особа (для особистого страхування), або
• потерпіла особа, яка належним чином довела наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку заподіяного їй збитку із страховим випадком та належним чином підтвердила фактичний обсяг завданого збитку (для страхування відповідальності перед третіми особами), або
• інша особа – вигодонабувач, визначена страхувальником у договорі майнового страхування або у договорі страхування відповідальності, яка може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, або
• інша особа - вигодонабувач, визначена страхувальником за згодою застрахованої особи у договорі особистого страхування для отримання відповідних страхових виплат, або
• спадкоємець померлої застрахованої особи у випадку, якщо немає вигодонабувача для отримання відповідної страхової виплати по цьому випадку (для особистого страхування).
Оримувачем може виступати або юридична особа, або дієздатна фізична особа. Якщо отримувач конкретно зазначений у договорі, страхувальник може заміняти цю особу до моменту настання страхового випадку.
Зазвичай, для ідентифікації отримувача вказують найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та паспортні дані громадянина. Проте, в ряді випадків для ідентифікації отримувача в договорі страхування вказують умови, за яких та або інша особа може стати отримувачем. Зокрема, договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди третім особам укладається таким чином, щоб отримувачами могли бути тільки особи, яким може бути завдана така шкода.
Проте, договір страхування може бути укладений і без зазначення імені чи найменування отримувача (поліс на пред’явника). У цьому випадку в договорі визначається умова, що дозволяє індивідуалізувати отримувача при настанні страхового випадку, з якого випливає, що отримувачем може бути особа, котра має страховий інтерес у збереженні цілості майна чи особистості, яким може бути заподіяна шкода діями (бездіяльністю) страхувальника. Таким чином, вказівка на те, у якому випадку видається пред’явницький поліс, ще не вирішує питання про одержання страхового відшкодування пред’явником такого полісу. Пред’явник повинен довести, що саме він є законним претендентом на одержання страховки.
Одночасно видача страхового поліса на пред’явника дозволяє спростити передачу права вимоги до страховика, тобто замінити отримувача в договорі страхування, наприклад, коли продають на біржі вантаж під час морського перевезення. Іноді, під час перевезення вантажу до місця призначення, його власник неодноразово змінюється. Кожний новий власник вантажу забезпечується страховим захистом, тому що жодних додаткових змін у договір страхування вносити не потрібно, а право на одержання страхового відшкодування передається новому власнику застрахованого майна через просте вручення страхового поліса на пред’явника.
Це ж правило повинно використовуватися і тоді, коли замінюють отримувача, названого в договорі страхування, іншою особою. Хоча норма Закону України “Про страхування”, що встановлює право страхувальника на заміну отримувача, має приватний характер (фактично потрібно узгодження заміни зі страховиком), виходячи з міжнародної практики в галузі майнового страхування, неможливо набути права вимоги на страхове відшкодування без наявності майнового інтересу. Об’єкт страхування (майновий інтерес) є майновою умовою договору страхування, тому при переході майнового інтересу від однієї особи до іншої повинна передбачатися і заміна отримувача без узгодження із страховиком.
Наприклад, орендар застрахував орендоване майно на користь власника, що продав це майно іншій особі. Разом із правом власності до нового власника перейшов і майновий інтерес у зберіганні цього майна. У такому випадку страхувальник має право замінити отримувача і без згоди страховика. Більше того, така заміна обов’язкова для сторін страхового договору у відповідності до загальноцивільного законодавства.
Подібні обмеження для заміни особистості отримувача повинні бути встановлені в договорах страхування у разі смерті, якщо застрахованою особою є самий страхувальник. Так, якщо припустити можливість використання застави поліса страхування життя як засобу забезпечення зобов’язання щодо повернення довільним тримачем поліса узятого ним споживчого кредиту, то слід визнати, що у цьому випадку до поліса повинно бути внесено застереження про те, що страхувальник не має права на заміну отримувача без згоди раніше призначеного отримувача.
Належить відзначити і ще одну загальноприйняту в страховій практиці вимогу, яка справедливо встановлює можливість заміни отримувача у договорах особистого страхування, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, тільки за згодою застрахованої особи.
Водночас є очевидною умова, за якої отримувач не може бути замінений іншою особою після того, як настав страховий випадок, або отримувач не виконав яке-небудь із зобов’язань за договором страхування, або він уже подав страховику вимогу про виплату страхового відшкодування або страхової суми.
