Золотько Податкова система (2000)
Економічні теорії в податковій сфері
Розвиток економічних теорій в податковій сфері безпосередньо пов”язаний з розвитком загальноекономічної думки. В залежності від розвитку поглядів на роль держави у вирішенні тих чи інших суспільно-необхідних потреб, формувались і концепції оподаткування. Економічні теорії, які вважали за необхідне надати державі мінімум функцій ( управлінську та військову) розглядали податки як “неминуче зло” і намагались мінімізувати податкові стягнення та зробити їх вплив на економіку нейтральним, розглядаючи лише фіскальне значення податків. В економічних теоріях, в яких державі надавалось більшого значення, зокрема ще й у вирішенні проблем економічного регулювання, розподілу доходів, соціального забезпечення, тощо відповідно існували і інші погляди щодо оподаткування. Так, податки розглядались як плата за суспільні блага, які надає держава; як моральний обов”язок громадянина щодо збереження державних інститутів; як складова економічної і соціальної політики, як засіб вирівнювання доходів, тощо. Тобто податки починають розлядатись не лише як фіскальний інструмент, але й як засіб вирішення проблем у соціально-економічній сфері. Далі розглянемо концепції оподаткування за основними напрямами економічної думки: класичної, неокласичної, кейнсіанської, неоконсервативної школи та сучасні напрямки фінансової думки.
Виникненя систематизованих концепцій оподаткування відносять до 16 століття в рамках класичної теорії. До цього часу податки розлядались не як постійне джерело доходів, а як тимчасове, необхідність у якому була спричинена недостатністю коштів у надзвичайних умовах: війни, стихійного лиха, тощо. Основним постійним джерелом доходу виступали доходи від державної власності, оскільки на той час держава виступала найбільшим власником земель, лісів, підприємств, тощо.
Представники класичної школи (В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо) відводили державі мінімум функцій, розглядаючі ринок як основний регулятор економічної та соціальної сфери. Звідси їх вимоги до мінімізації податкових стягнень та створення для підприємництва сприятливих умов, в яких стягнення податків не перешкоджало їх ефективному функціонуванню, нагромадженню капіталу та розширенню виробництва. Тобто, податки розглядались лише з індивідуалістичних позицій, а саме – який соціально-економічний вплив вони здійснюють на платників.
Розвиток суб”єктивно-психологічної теорії, або маржиналізму, яка отримала назву неокласичної, зумовив її використання і для досліджень питань оподаткування (Е.Сакс, А.Кохен-Стюарт, Ф.Еджворт). На відміну від класичної теорії, маржиналісти, використовуючі математичні методи довели, що стягнення податків може мати стимули для підвищення продуктивності праці і збільшення виробництва, для компенсації виробником втрати доходу через податки. Крім того, саме в рамках маржиналізму вперше було запропоновано неоподатковуваний мінімум, а з принципу скорочення корисності приросту доходу виводиться принцип прогресивності в оподаткуванні.
Значний вклад в теорію оподаткування було внесено представником історичної школи А.Вагнером, якого вважали ідеологом державного соціалізму. На відміну від класичної і неокласичної теорії, він розглядав оподаткування не з позицій індивідууму, а з позиції держави в цілому. Принципи оподаткування, сформульовані А.Вагнером на початку 20 століття залишаються актуальними і дотепер, оскільки включають в себе не лише фіскальні, але й економічні і соціальні наслідки оподаткування. Завдяки А.Вагнеру, податки починають розглядатись не лише як фіскальний інструмент, але й як засіб згладжування соціальної нерівності.
Вперше податки як регулюючий чинник макроекономічного розвитку почали розглядатись в теорії Дж. Кейнса, який розглядав економіку як систему не здатну до підтримання постійної рівноваги і декларував необхідність свідомого втручання держави у відтворювальний процес. Головним інструментом такого втручання від називав бюджетну політику, а саме – маніпулювання бюджетним дефіцитом, що впливало на розміри сукупного попиту. Податкова політика розглядалась однією із складових активної бюджетної політики, спрямованої на регулювання економічного циклу. Крім того, податкам у цій теорії відводилась роль “вбудованого стабілізатора” (тобто можливість пом”якшувати циклічні коливання економіки в автоматичному режимі, без зміни умов оподаткування). Такі властивості найбільше притамані прибутковим податкам з прогресивною шкалою оподаткування, що стало ще одним обгрунтуванням необхідності прогресивних ставок.
Розквіт неоконсерватизму ( одного із неокласичних напрямів) припадає на 60-70 роки минулого століття. На відміну від кейнсіанської теорії, неоконсерватори повернулись до твердження щодо обмеження державного втручання в економіку, що мало наслідком обмеження і використання регулюючого впливу податків. Так, монетаристи ( М. Фрідмен, Ф.Кейген, К. Брунер та інш.) розглядали лише грошову політику як єдиний засіб впливу на економічний розвиток, заперечуючі використання бюджетної і податкової політики в цьому напрямі. Прихильникі теорії “пропозиції” (А.Лаффер, Р.Манделл та інш.) вважали, що основна мета податкової політики – забезпечити пропозицію ресурсів у достатньому обсязі, за рахунок введення оптимальних ставок на оподаткування прибутку підприємств і зменшення прогресії в оподаткуванні громадян, що створило б достатні ресурси для інвестицій у розвиток економіки. Загальновідомою стала “крива Лаффера”, яка демонструвала залежність між ставкою та базою оподаткування.
Сучасній економічній і податковій теорії (А. Пігу, Р.Масгрейв, Дж. Б”юкенен та інш.) властива певна конвергенція різних напрямів (взаємопроникнення неокласичних і кейнсіанських ідей), що має наслідком розробку в теоретичних моделях поєднання бюджетної, податкової, монетарної та кредитної політики. Крім того, економічна теорія прагне до інтеграції з іншими суспільними науками (соціологією, психологією, антропологією, політологією, тощо).
Виникненя систематизованих концепцій оподаткування відносять до 16 століття в рамках класичної теорії. До цього часу податки розлядались не як постійне джерело доходів, а як тимчасове, необхідність у якому була спричинена недостатністю коштів у надзвичайних умовах: війни, стихійного лиха, тощо. Основним постійним джерелом доходу виступали доходи від державної власності, оскільки на той час держава виступала найбільшим власником земель, лісів, підприємств, тощо.
Представники класичної школи (В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо) відводили державі мінімум функцій, розглядаючі ринок як основний регулятор економічної та соціальної сфери. Звідси їх вимоги до мінімізації податкових стягнень та створення для підприємництва сприятливих умов, в яких стягнення податків не перешкоджало їх ефективному функціонуванню, нагромадженню капіталу та розширенню виробництва. Тобто, податки розглядались лише з індивідуалістичних позицій, а саме – який соціально-економічний вплив вони здійснюють на платників.
Розвиток суб”єктивно-психологічної теорії, або маржиналізму, яка отримала назву неокласичної, зумовив її використання і для досліджень питань оподаткування (Е.Сакс, А.Кохен-Стюарт, Ф.Еджворт). На відміну від класичної теорії, маржиналісти, використовуючі математичні методи довели, що стягнення податків може мати стимули для підвищення продуктивності праці і збільшення виробництва, для компенсації виробником втрати доходу через податки. Крім того, саме в рамках маржиналізму вперше було запропоновано неоподатковуваний мінімум, а з принципу скорочення корисності приросту доходу виводиться принцип прогресивності в оподаткуванні.
Значний вклад в теорію оподаткування було внесено представником історичної школи А.Вагнером, якого вважали ідеологом державного соціалізму. На відміну від класичної і неокласичної теорії, він розглядав оподаткування не з позицій індивідууму, а з позиції держави в цілому. Принципи оподаткування, сформульовані А.Вагнером на початку 20 століття залишаються актуальними і дотепер, оскільки включають в себе не лише фіскальні, але й економічні і соціальні наслідки оподаткування. Завдяки А.Вагнеру, податки починають розглядатись не лише як фіскальний інструмент, але й як засіб згладжування соціальної нерівності.
Вперше податки як регулюючий чинник макроекономічного розвитку почали розглядатись в теорії Дж. Кейнса, який розглядав економіку як систему не здатну до підтримання постійної рівноваги і декларував необхідність свідомого втручання держави у відтворювальний процес. Головним інструментом такого втручання від називав бюджетну політику, а саме – маніпулювання бюджетним дефіцитом, що впливало на розміри сукупного попиту. Податкова політика розглядалась однією із складових активної бюджетної політики, спрямованої на регулювання економічного циклу. Крім того, податкам у цій теорії відводилась роль “вбудованого стабілізатора” (тобто можливість пом”якшувати циклічні коливання економіки в автоматичному режимі, без зміни умов оподаткування). Такі властивості найбільше притамані прибутковим податкам з прогресивною шкалою оподаткування, що стало ще одним обгрунтуванням необхідності прогресивних ставок.
Розквіт неоконсерватизму ( одного із неокласичних напрямів) припадає на 60-70 роки минулого століття. На відміну від кейнсіанської теорії, неоконсерватори повернулись до твердження щодо обмеження державного втручання в економіку, що мало наслідком обмеження і використання регулюючого впливу податків. Так, монетаристи ( М. Фрідмен, Ф.Кейген, К. Брунер та інш.) розглядали лише грошову політику як єдиний засіб впливу на економічний розвиток, заперечуючі використання бюджетної і податкової політики в цьому напрямі. Прихильникі теорії “пропозиції” (А.Лаффер, Р.Манделл та інш.) вважали, що основна мета податкової політики – забезпечити пропозицію ресурсів у достатньому обсязі, за рахунок введення оптимальних ставок на оподаткування прибутку підприємств і зменшення прогресії в оподаткуванні громадян, що створило б достатні ресурси для інвестицій у розвиток економіки. Загальновідомою стала “крива Лаффера”, яка демонструвала залежність між ставкою та базою оподаткування.
Сучасній економічній і податковій теорії (А. Пігу, Р.Масгрейв, Дж. Б”юкенен та інш.) властива певна конвергенція різних напрямів (взаємопроникнення неокласичних і кейнсіанських ідей), що має наслідком розробку в теоретичних моделях поєднання бюджетної, податкової, монетарної та кредитної політики. Крім того, економічна теорія прагне до інтеграції з іншими суспільними науками (соціологією, психологією, антропологією, політологією, тощо).
