Небава Макроекономіка (2003)
9.1 Банківська система та її економічні основи. Центральний банк і комерційні банки
Банківська система в ринковій економіці є звичайно дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів. Основними функціями комерційних банків вважаються залучення внесків (депозитів) і надання кредитів. За допомогою цих операцій комерційні банки можуть створювати гроші, тобто розширювати грошову пропозицію, що відрізняє їх від інших фінансових установ. Банки займаються також купівлею і продажем цінних паперів.
Кредитно-банківська система як сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали, доходи і заощадження різних прошарків населення і надає їх у позичку фірмам, уряду і приватним особам. Кредитно-банківські інститути підрозділяються на:
1) Центральний банк;
2) комерційні банки;
3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.
Центральний банк (Національний банк України – НБУ) – це банк для уряду і банкірів. Він здійснює одну основну функцію – контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Він займає в кредитно-банківській системі особливе місце і є, як правило, державною установою.
До основних функцій центрального банку відносяться:
1. Емісійна функція (випуск грошей), що зберігає своє значення, оскільки готівка, як і раніше, необхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності кредитної системи, що повинна мати засоби остаточного погашення боргових зобов'язань.
2. Функція акумулювання і збереження касових резервів для комерційних банків, тобто кожен банк – член національної кредитної системи – зобов'язаний зберігати на резервному рахунку в НБУ суму у певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно НБУ за традицією є зберігачем офіційних золотовалютних резервів країни.
3. Функція кредитування комерційних банків. Найменше виявляється в періоди фінансових катастроф.
4. Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів, тому що в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і більш ВВП. Дані засоби накопичуються на рахунках НБУ і витрачаються з них. При цьому, центральні банки ведуть рахунки урядових закладів і організацій. Крім того, вони здійснюють операції з державними цінними паперами, надають державі кредит у формі прямих короткострокових і довгострокових позичок чи покупки державних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції із золотом і іноземною валютою.
5. Клірингова функція, чи функція проведення безготівкових розрахунків. Так, у ряді країн центральний банк веде операції з загальнонаціонального клірингу, виступаючи посередником між комерційними банками, розташованими в різних районах країни.
Таким чином, центральний банк має певну владу за контролем грошової маси і кредиту. Тільки він може запустити ”паперовий верстат”, або його призупинити. Усі ці дії залежать від економічної ситуації в країні. У цьому суть центральної банківської системи.
Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торгових і інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, що вони одержують у вигляді внесків. Функції комерційних банків:
• Акумулювання безстрокових депозитів, чи ведення поточних рахунків, і оплата чеків, виписаних на ці банки;
• Надання кредитів підприємцям. Особлива заслуга комерційних банків також полягає в здійсненні розрахунків у масштабах усього національного господарства. На базі їхніх операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські і небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. Так, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту й імпорту товарів, а іпотечні банки і компанії – на наданні довгострокових позичок під заставу нерухомості (землі і будівель).
До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:
1. Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції з випуску і розміщення на фондовому ринку цінних паперів, одержуючи на це доход. Вони не мають право приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій чи за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства.
2. Ощадні установи, які займають важливе місце в кредитній системі завдяки залученню дрібних заощаджень і доходів, що інакше не зможуть функціонувати як капітал.
Існують різні типи ощадних установ:
• ощадні банки і каси;
• взаємо-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ у США);
• довірчо-ощадні банки (у Великобританії);
• позичково-ощадні асоціації (США);
• кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.
3. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення засобів – продаж страхових полісів. Отримані доходи вони вкладають насамперед в облігації й акції інших компаній, державні цінні папери.
4. Пенсійні фонди, що розрізняються за організацією, управлінням і структурою активів. Так, існують застраховані пенсійні фонди (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керованими чи підприємствами, чи за їхнім дорученням, банками), фундовані (їхні засоби інвестовані в цінні папери) і нефундовані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і доходів) і багато інших.
5. Інвестиційні компанії, що розміщають серед дрібних власників свої зобов'язання (акції) і отримані засоби, які використовують, для покупки цінних паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання інвестиційних компаній, тому що через значну диверсифікованість (вкладення засобів у різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутство фірми, у чиї акції вкладений капітал.
Кредитно-банківська система як сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали, доходи і заощадження різних прошарків населення і надає їх у позичку фірмам, уряду і приватним особам. Кредитно-банківські інститути підрозділяються на:
1) Центральний банк;
2) комерційні банки;
3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.
Центральний банк (Національний банк України – НБУ) – це банк для уряду і банкірів. Він здійснює одну основну функцію – контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Він займає в кредитно-банківській системі особливе місце і є, як правило, державною установою.
До основних функцій центрального банку відносяться:
1. Емісійна функція (випуск грошей), що зберігає своє значення, оскільки готівка, як і раніше, необхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності кредитної системи, що повинна мати засоби остаточного погашення боргових зобов'язань.
2. Функція акумулювання і збереження касових резервів для комерційних банків, тобто кожен банк – член національної кредитної системи – зобов'язаний зберігати на резервному рахунку в НБУ суму у певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно НБУ за традицією є зберігачем офіційних золотовалютних резервів країни.
4. Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів, тому що в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і більш ВВП. Дані засоби накопичуються на рахунках НБУ і витрачаються з них. При цьому, центральні банки ведуть рахунки урядових закладів і організацій. Крім того, вони здійснюють операції з державними цінними паперами, надають державі кредит у формі прямих короткострокових і довгострокових позичок чи покупки державних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції із золотом і іноземною валютою.
5. Клірингова функція, чи функція проведення безготівкових розрахунків. Так, у ряді країн центральний банк веде операції з загальнонаціонального клірингу, виступаючи посередником між комерційними банками, розташованими в різних районах країни.
Таким чином, центральний банк має певну владу за контролем грошової маси і кредиту. Тільки він може запустити ”паперовий верстат”, або його призупинити. Усі ці дії залежать від економічної ситуації в країні. У цьому суть центральної банківської системи.
Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торгових і інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, що вони одержують у вигляді внесків. Функції комерційних банків:
• Акумулювання безстрокових депозитів, чи ведення поточних рахунків, і оплата чеків, виписаних на ці банки;
• Надання кредитів підприємцям. Особлива заслуга комерційних банків також полягає в здійсненні розрахунків у масштабах усього національного господарства. На базі їхніх операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські і небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. Так, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту й імпорту товарів, а іпотечні банки і компанії – на наданні довгострокових позичок під заставу нерухомості (землі і будівель).
До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:
1. Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції з випуску і розміщення на фондовому ринку цінних паперів, одержуючи на це доход. Вони не мають право приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій чи за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства.
2. Ощадні установи, які займають важливе місце в кредитній системі завдяки залученню дрібних заощаджень і доходів, що інакше не зможуть функціонувати як капітал.
Існують різні типи ощадних установ:
• ощадні банки і каси;
• взаємо-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ у США);
• довірчо-ощадні банки (у Великобританії);
• кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.
3. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення засобів – продаж страхових полісів. Отримані доходи вони вкладають насамперед в облігації й акції інших компаній, державні цінні папери.
4. Пенсійні фонди, що розрізняються за організацією, управлінням і структурою активів. Так, існують застраховані пенсійні фонди (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керованими чи підприємствами, чи за їхнім дорученням, банками), фундовані (їхні засоби інвестовані в цінні папери) і нефундовані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і доходів) і багато інших.
5. Інвестиційні компанії, що розміщають серед дрібних власників свої зобов'язання (акції) і отримані засоби, які використовують, для покупки цінних паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання інвестиційних компаній, тому що через значну диверсифікованість (вкладення засобів у різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутство фірми, у чиї акції вкладений капітал.
