Теремко Соціологія (2001)
Соціальні спільноти у сучасних суспільних системах
Людське суспільство не може існувати, не створюючи колективів — спільнот. Це зумовлено біологічною взаємозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соціальну спільноту і через неї у соціальну систему.
Соціальна спільнота — сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.
Здавна соціальні спільноти, такі, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпечували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам і т.д. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації. Отже, соціальні спільноти виникали під впливом об'єктивної необхідності в ході історичного розвитку.
Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади), до таких, які налічують десятки мільйонів; за тривалістю існування — від таких, що тривають недовго (концертна аудиторія), до таких, що існують протягом багатьох століть (етноси); за щільністю зв'язків між індивідами — від різного ступеня згуртованих колективів (протестантська секта) до вельми розпливчастих, аморфних організацій (клуб любителів певного стилю в музиці). Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей проживати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними. Враховуючи також, що індивід одночасно є членом одразу кількох спільнот, їх класифікація досить важлива і певною мірою умовна. Але, як будь-яка систематизація, вона (класифікація) покликана сприяти глибшому розумінню сутності об'єкта чи явища. За найзагальнішою сукупністю ознак можна виділити два широких підкласи соціальних спільнот — масові і групові спільноти.
Масова соціальна спільнота — сукупність індивідів, яких об'єднують певні спільні погляди, схильності, смаки тощо.
Наприклад, широкі рухи проти ядерної загрози, аудиторії засобів, каналів масової інформації, споживачі модних, престижних товарів, члени любительських клубів, прихильники естрадних «зірок», вболівальники спортивних команд тощо. Масові соціальні спільноти мають в основному статистичний характер. Значною мірою вони є неструктуризованими, аморфними утвореннями ситуативного походження, функціонують на основі і в межах конкретної діяльності, неможливі поза
цією діяльністю. Тому вони не досить стійкі, їм значною мірою властива гетерогенність (різнорідність) складу.
У сучасному світі масові соціальні спільноти можуть серйозно впливати на життя суспільства. Згадаймо, наприклад, відомий рух панків у європейських країнах, різні акції «зелених», спрямовані на захист навколишнього середовища. Сучасні засоби комунікації створюють умови для швидкого формування масових спільнот. Тому суспільство повинно вивчати ці процеси і скеровувати їх у конструктивне русло, уникаючи можливої соціальної дестабілізації.
Групова соціальна спільнота (соціальна група) - сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю, є самостійним суб'єктом історичної та соціальної дії, поведінки.
У суспільстві існує значна кількість типів, видів груп: залежно від чисельного складу розрізняють соціальні групи малі й великі; від характеру зв'язку всередині групи, його міцності, форм здійснення — первинні і вторинні; від природи, особливостей індивідів, які входять до групи, — демографічні, етнічні, регіональні та ін.
Американський соціолог Р. Мертон визначає соціальну групу як сукупність людей, які певним чином взаємодіють між собою, усвідомлюють свою належність до даної групи і вважаються членами цієї групи з точки зору інших. У цьому визначенні акцент робиться на три основні риси, властиві соціальній групі як спільноті: взаємодія між членами групи, почуття належності до даної групи й усвідомлення спільності, єдності з цією групою. Такими рисами може володіти безліч соціальних груп у суспільстві, але з різним ступенем міцності зв'язків, їх формами тощо, що певним чином впливає на виконання групою своєї соціальної ролі та на взаємини між її членами.
Первинна соціальна група — невелика група людей, між якими існують прямі контакти, що відображають різні аспекти їх особистостей.
Важливу роль у ній відіграють сталі емоційні стосунки, які визначають сутність даної групи. До первинних соціальних груп можна віднести сім'ю, закохані пари, групи друзів, невеликі виробничі колективи.
Вторинна соціальна група — група людей, між якими майже відсутні емоційні зв'язки і їх взаємодія зумовлена прагненням досягнути певної мети.
У великій групі важко встановити безпосередні контакти і неможливо створити умови для тісного особистісного контакту всіх членів. Основне значення у таких групах надається не особистісним якостям людей, а їх умінню виконувати певні функції. Головним для цих груп є те, що люди мають необхідну кваліфікацію і справляються з роботою, завдяки чому організація може функціонувати. Особистість кожної людини майже нічого не значить для такої групи. Для первинної групи, навпаки, її члени є унікальними, ні одного з них не можна замінити іншим. Отже, емоційні чинники мають важливе значення для існування і функціонування первинної групи.
Ці висновки підтверджує соціальний експеримент, проведений ученими на заводі Хоторна поблизу Чикаго наприкінці 20-х років XX ст. Прагнучи встановити чинники, які впливають на продуктивність праці робітників, соціологи обрали групу робітниць, яким періодично змінювали умови праці. Спочатку робітниці отримали можливість кілька разів протягом дня довго відпочивати; потім періоди відпочинку скоротили, але зробили їх частішими; скорочували і подовжували час обідньої перерви. Досліджували і вплив інтенсивності освітлення робочих місць, інших чинників. Результати експерименту виявилися несподіваними. При збільшенні періодів відпочинку продуктивність праці робітниць зростала. Це ж спостерігалось і при скороченні часу на відпочинок, і коли був відновлений попередній режим роботи й відпочинку. Будь-які зміни підвищували продуктивність праці. Виявилося, що жінки, відібрані для експерименту, створили групу, їм здавалось: оскільки обрали саме їх, вони набули особливого статусу і стали вважати одна одну своєрідною «елітою», тому намагалися працювати якомога краще. На основі цього та інших експериментів вчені дійшли висновку про важливість «людського» чинника на виробництві.
На поведінку членів групи впливає і її розмір. Соціологія виділяє малі та великі соціальні групи. Мала група налічує від двох до кількох десятків осіб. Найменша мала група — діада, яка складається з двох осіб (наприклад, друзів, закоханих) і характеризується деякими унікальними рисами. Вона є неміцною, руйнується із вибуттям одного члена. Члени діади повинні підтримувати стійкі стосунки між собою, інакше група перестане існувати. Отже, діада вимагає позитивної, тіснішої, упорядкованішої взаємодії між її членами, ніж група будь-якого іншого типу. Водночас у ній сприятливіші умови для глибшого емоційного задоволення, ніж у будь-якій іншій групі.
Коли до групи з двох осіб приєднується третя, створюється тріада, у якій звичайно складаються непрості стосунки. Рано чи пізно відбувається зближення між двома членами групи і відмежування третього. Третій член групи може відігравати одну з трьох ролей: байдужого посередника; опортуніста, який використовує інших у власних інтересах; тактика за принципом «поділяй і владарюй». Наприклад, перша дитина у сім'ї може зміцнити узи між батьками, ставши об'єктом їх спільної любові. З іншого боку, поява дитини може спричинити ревнощі, конфлікти, тобто сприяти роз'єднанню батьків.
Соціологи звертають увагу на те, що групи з парним числом учасників відрізняються від груп з непарним числом. У парних помітніше виявляються розбіжності, суперечності, тому вони менш стійкі. Групи з парною кількістю учасників можуть розпадатися на фракції з рівною їх кількістю. У групі з непарною кількістю учасників одна з сторін завжди матиме кількісну перевагу.
Деякі дослідники вважають оптимальною за чисельністю групу з п'яти осіб. У таких групах, як правило, відсутні вищезазначені проблеми, їх учасники не страждають від хисткості стосунків і напруження, властивих діадам і тріадам. У групах із п'яти осіб кожен краще розуміє свою роль. Крім того, у таких групах «дисиденти» отримують підтримку з боку деяких учасників, їм не загрожує повний розрив з групою. Якщо до групи входить більше п'яти осіб, окремі з них можуть відчути себе в ізоляції. Вивчення малих груп допомагає у вирішенні проблем, з якими стикаються в організаціях, установах.
Точного визначення великої соціальної групи не існує'. Зрозуміло, що йдеться про таку групу, де всі її учасники не можуть знати один одного особисто, і всі контакти між ними не можуть здійснюватися безпосередньо. Великі соціальні групи — це класові, етнічні, релігійні спільноти, до яких належить велика кількість осіб, що проживає на значній території.
Великі соціальні групи мають свої специфічні проблеми, вирішення яких належить суспільству. Так, члени великих груп часто страждають через низький моральний дух, що панує у групі. Для підтримання високого морального духу
* На питання про кількість людей, що можуть утворювати групу взагалі, існують різні погляди. Так, Я. Щепаньський вважає, що групою можна називати утворення, яке має не менше трьох осіб. Н. Дж. Смелзер говорить про групу з двох осіб:
потрібні значні зусилля. Можуть бути ослаблені зв'язки окремих учасників зі всією групою, вони можуть виявляти небажання до загальної гармонії і співробітництва, Внаслідок значного розриву між лідерами і рядовими учасниками у групі можуть утвердитися жорсткі форми контролю, виникати фракції і ворожість. Із збільшенням розміру соціальної групи простежується тенденція до спаду інтенсивності міжосо-бистісного спілкування, частіше постає необхідність звертатися до лідера чи керівного центру, які виконують комунікативну роль.
Нав'язування людині різними спільнотами суперечливих соціальних цінностей і стандартів поведінки (наприклад, сім'я, школа, група спільного проведення дозвілля), невизначеність їх соціальних цілей, вимог, що ставляться перед індивідом, нечіткість критеріїв оцінки поведінки може дезорганізувати особистість. Суспільство зацікавлене в тому, щоб соціальні спільноти ставили перед людиною послідовну, внутрішньо не-суперечливу систему нормативів поведінки, стимулюючи почуття солідарності й належності до суспільства загалом.
Отже, соціальні спільноти відіграють важливу роль у сучасному суспільстві. Протягом усього життя людина причетна до певних спільнот, які соціалізують її, надають можливість забезпечити різні потреби, виконують захисні та інші функції.
Соціальна спільнота — сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.
Здавна соціальні спільноти, такі, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпечували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам і т.д. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації. Отже, соціальні спільноти виникали під впливом об'єктивної необхідності в ході історичного розвитку.
Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади), до таких, які налічують десятки мільйонів; за тривалістю існування — від таких, що тривають недовго (концертна аудиторія), до таких, що існують протягом багатьох століть (етноси); за щільністю зв'язків між індивідами — від різного ступеня згуртованих колективів (протестантська секта) до вельми розпливчастих, аморфних організацій (клуб любителів певного стилю в музиці). Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей проживати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними. Враховуючи також, що індивід одночасно є членом одразу кількох спільнот, їх класифікація досить важлива і певною мірою умовна. Але, як будь-яка систематизація, вона (класифікація) покликана сприяти глибшому розумінню сутності об'єкта чи явища. За найзагальнішою сукупністю ознак можна виділити два широких підкласи соціальних спільнот — масові і групові спільноти.
Масова соціальна спільнота — сукупність індивідів, яких об'єднують певні спільні погляди, схильності, смаки тощо.
Наприклад, широкі рухи проти ядерної загрози, аудиторії засобів, каналів масової інформації, споживачі модних, престижних товарів, члени любительських клубів, прихильники естрадних «зірок», вболівальники спортивних команд тощо. Масові соціальні спільноти мають в основному статистичний характер. Значною мірою вони є неструктуризованими, аморфними утвореннями ситуативного походження, функціонують на основі і в межах конкретної діяльності, неможливі поза
цією діяльністю. Тому вони не досить стійкі, їм значною мірою властива гетерогенність (різнорідність) складу.
У сучасному світі масові соціальні спільноти можуть серйозно впливати на життя суспільства. Згадаймо, наприклад, відомий рух панків у європейських країнах, різні акції «зелених», спрямовані на захист навколишнього середовища. Сучасні засоби комунікації створюють умови для швидкого формування масових спільнот. Тому суспільство повинно вивчати ці процеси і скеровувати їх у конструктивне русло, уникаючи можливої соціальної дестабілізації.
Групова соціальна спільнота (соціальна група) - сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю, є самостійним суб'єктом історичної та соціальної дії, поведінки.
У суспільстві існує значна кількість типів, видів груп: залежно від чисельного складу розрізняють соціальні групи малі й великі; від характеру зв'язку всередині групи, його міцності, форм здійснення — первинні і вторинні; від природи, особливостей індивідів, які входять до групи, — демографічні, етнічні, регіональні та ін.
Первинна соціальна група — невелика група людей, між якими існують прямі контакти, що відображають різні аспекти їх особистостей.
Важливу роль у ній відіграють сталі емоційні стосунки, які визначають сутність даної групи. До первинних соціальних груп можна віднести сім'ю, закохані пари, групи друзів, невеликі виробничі колективи.
Вторинна соціальна група — група людей, між якими майже відсутні емоційні зв'язки і їх взаємодія зумовлена прагненням досягнути певної мети.
У великій групі важко встановити безпосередні контакти і неможливо створити умови для тісного особистісного контакту всіх членів. Основне значення у таких групах надається не особистісним якостям людей, а їх умінню виконувати певні функції. Головним для цих груп є те, що люди мають необхідну кваліфікацію і справляються з роботою, завдяки чому організація може функціонувати. Особистість кожної людини майже нічого не значить для такої групи. Для первинної групи, навпаки, її члени є унікальними, ні одного з них не можна замінити іншим. Отже, емоційні чинники мають важливе значення для існування і функціонування первинної групи.
Ці висновки підтверджує соціальний експеримент, проведений ученими на заводі Хоторна поблизу Чикаго наприкінці 20-х років XX ст. Прагнучи встановити чинники, які впливають на продуктивність праці робітників, соціологи обрали групу робітниць, яким періодично змінювали умови праці. Спочатку робітниці отримали можливість кілька разів протягом дня довго відпочивати; потім періоди відпочинку скоротили, але зробили їх частішими; скорочували і подовжували час обідньої перерви. Досліджували і вплив інтенсивності освітлення робочих місць, інших чинників. Результати експерименту виявилися несподіваними. При збільшенні періодів відпочинку продуктивність праці робітниць зростала. Це ж спостерігалось і при скороченні часу на відпочинок, і коли був відновлений попередній режим роботи й відпочинку. Будь-які зміни підвищували продуктивність праці. Виявилося, що жінки, відібрані для експерименту, створили групу, їм здавалось: оскільки обрали саме їх, вони набули особливого статусу і стали вважати одна одну своєрідною «елітою», тому намагалися працювати якомога краще. На основі цього та інших експериментів вчені дійшли висновку про важливість «людського» чинника на виробництві.
На поведінку членів групи впливає і її розмір. Соціологія виділяє малі та великі соціальні групи. Мала група налічує від двох до кількох десятків осіб. Найменша мала група — діада, яка складається з двох осіб (наприклад, друзів, закоханих) і характеризується деякими унікальними рисами. Вона є неміцною, руйнується із вибуттям одного члена. Члени діади повинні підтримувати стійкі стосунки між собою, інакше група перестане існувати. Отже, діада вимагає позитивної, тіснішої, упорядкованішої взаємодії між її членами, ніж група будь-якого іншого типу. Водночас у ній сприятливіші умови для глибшого емоційного задоволення, ніж у будь-якій іншій групі.
Коли до групи з двох осіб приєднується третя, створюється тріада, у якій звичайно складаються непрості стосунки. Рано чи пізно відбувається зближення між двома членами групи і відмежування третього. Третій член групи може відігравати одну з трьох ролей: байдужого посередника; опортуніста, який використовує інших у власних інтересах; тактика за принципом «поділяй і владарюй». Наприклад, перша дитина у сім'ї може зміцнити узи між батьками, ставши об'єктом їх спільної любові. З іншого боку, поява дитини може спричинити ревнощі, конфлікти, тобто сприяти роз'єднанню батьків.
Соціологи звертають увагу на те, що групи з парним числом учасників відрізняються від груп з непарним числом. У парних помітніше виявляються розбіжності, суперечності, тому вони менш стійкі. Групи з парною кількістю учасників можуть розпадатися на фракції з рівною їх кількістю. У групі з непарною кількістю учасників одна з сторін завжди матиме кількісну перевагу.
Деякі дослідники вважають оптимальною за чисельністю групу з п'яти осіб. У таких групах, як правило, відсутні вищезазначені проблеми, їх учасники не страждають від хисткості стосунків і напруження, властивих діадам і тріадам. У групах із п'яти осіб кожен краще розуміє свою роль. Крім того, у таких групах «дисиденти» отримують підтримку з боку деяких учасників, їм не загрожує повний розрив з групою. Якщо до групи входить більше п'яти осіб, окремі з них можуть відчути себе в ізоляції. Вивчення малих груп допомагає у вирішенні проблем, з якими стикаються в організаціях, установах.
Точного визначення великої соціальної групи не існує'. Зрозуміло, що йдеться про таку групу, де всі її учасники не можуть знати один одного особисто, і всі контакти між ними не можуть здійснюватися безпосередньо. Великі соціальні групи — це класові, етнічні, релігійні спільноти, до яких належить велика кількість осіб, що проживає на значній території.
Великі соціальні групи мають свої специфічні проблеми, вирішення яких належить суспільству. Так, члени великих груп часто страждають через низький моральний дух, що панує у групі. Для підтримання високого морального духу
* На питання про кількість людей, що можуть утворювати групу взагалі, існують різні погляди. Так, Я. Щепаньський вважає, що групою можна називати утворення, яке має не менше трьох осіб. Н. Дж. Смелзер говорить про групу з двох осіб:
потрібні значні зусилля. Можуть бути ослаблені зв'язки окремих учасників зі всією групою, вони можуть виявляти небажання до загальної гармонії і співробітництва, Внаслідок значного розриву між лідерами і рядовими учасниками у групі можуть утвердитися жорсткі форми контролю, виникати фракції і ворожість. Із збільшенням розміру соціальної групи простежується тенденція до спаду інтенсивності міжосо-бистісного спілкування, частіше постає необхідність звертатися до лідера чи керівного центру, які виконують комунікативну роль.
Нав'язування людині різними спільнотами суперечливих соціальних цінностей і стандартів поведінки (наприклад, сім'я, школа, група спільного проведення дозвілля), невизначеність їх соціальних цілей, вимог, що ставляться перед індивідом, нечіткість критеріїв оцінки поведінки може дезорганізувати особистість. Суспільство зацікавлене в тому, щоб соціальні спільноти ставили перед людиною послідовну, внутрішньо не-суперечливу систему нормативів поведінки, стимулюючи почуття солідарності й належності до суспільства загалом.
