Фінансове планування — це один з елементів діяльності, пов’язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові фонди та ін. Фінансовий план — це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів — вони складаються виключно в грошовій формі.
Принципи фінансового планування:
— наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
— єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;
— безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.
Фінансові плани складаються окремими підприємствами, організаціями, установами, їх об'єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі); на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів; в розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).
За тривалістю дії розрізняють:
— перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);
— поточні (на 1 рік);
— оперативні (на квартал, місяць).
Діяльність, пов'язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певних видів робіт з використанням відповідних методів (див. табл. 2).
Методи економічного аналізу вивчаються у відповідному навчальному курсі, а також економіко-математичні методи. Що ж стосується інших методів, то суть їх полягає у наступному.
Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені.
Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товаро-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.
Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються.
Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це — нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін.
Нормативний метод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:
— вони мають бути науковообгрунтованими;
— прогресивними (т.б. орієнтованими на кращий досвід);
— тривалої дії;
— стабільними. Нормативи бувають двох видів:
1) нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ);
2) нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процеси формування і розподілу доходів, відрахувань та ін. (податки, внески в цільові фонди, нормативи розподілу прибутку).
Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.
Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.
Напрямки удосконалення фінансового планування:
— забезпечення стабільних умов господарювання, а отже стабільних податків, зборів, подолання інфляції;
— підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як окремі господарюючі суб'єкти, так і території країни в цілому зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі одного року і потребують свого обгрунтування;
— широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;
— дальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;
— уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.
Характеристика найбільш розповсюджених видів фінансових планів.
Баланс доходів і видатків складається на підприємствах. Це поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах.
Структура балансу доходів і видатків
І розділ. Доходи і надходження коштів:
— прибуток;
— амортизаційні відрахування;
— внутрішні фінансові ресурси, що виникають в основній діяльності (виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей, приріст стійких пасивів);
— внутрішні фінансові ресурси, що виникають у капітальному будівництві, яке проводиться господарським способом (виручка від реалізації попутного видобутку корис-
них копалин, прибуток та економія по будівельно-монтажних роботах, реалізація позатитульних споруд);
— кошти від продажу цінних паперів;
— пайові та інші внески членів трудового колективу;
— поступлення коштів від вищестоящої оранізації. IIрозділ. Видатки і відрахування:
— капітальні вкладення;
— капітальний ремонт основних фондів;
— приріст власних оборотних коштів;
— утворення фінансового резерву;
— фонди заохочення;
— науково-дослідні роботи;
— підготовка кадрів;
— утримання об'єктів соцкультпобуту.
IIIрозділ. Взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами:
— податки, збори та інші платежі в бюджет і в позабюджетні фонди;
— асигнування з бюджету.
ІVрозділ. Взаємовідносини з кредитною системою:
— надання довгострокових позик;
— сплата відсотків по довгострокових позиках;
— погашення позик.
Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається за певний період. Форма цього фінансового плану представлена в таблиці 3.
При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.
Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, строк окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на некон-курсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участю держави. Крім того, кредитні установи при наданні довгострокових позик вимагають представлення підприємствами бізнес-планів для обгрунтування повернення кредитів.
Структура бізнес-плану: в перших розділах дається загальний опис проекту і вказується його мета і необхідність; характеристика товарів, робіт або результату, який досягається після завершення проекту і дає прибуток; дослідження і прогнозування ринкової ситуації, реклама, покупці і конкуренти; характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення кваліфікованою робочою силою.
Заключні розділи бізнес-плану — фінансові — де надаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обгрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.
Кошторис доходів і видатків складають установи невиробничої сфери і, в першу чергу, бюджетні організації.
У найбільш загальному вигляді кошторис доходів і видатків представлений в таблиці 4.
На практиці використовуються наступні види кошторисів:
1) індивідуальні (кошторис доходів і видатків) — це фінансові плани окремих бюджетних установ;
2) загальні кошториси складаються по однотипних бюджетних установах (школах, лікарнях);
3) кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);
4) зведені — це зведені в єдині індивідуальні кошториси та кошториси на проведення централізованих заходів в розрізі окремого міністерства.
Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включає поступлення податків і обов'язкових зборів, неподаткові надходження. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також діючим порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.
Особливістю державного бюджету як фінансового плану є те, що він має силу закону. Щорічно Верховна Рада України приймає Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:
— суми доходів Державного бюджету України;
— суми видатків Державного бюджету України;
— граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;
— суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів;
— розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України.
Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в країні, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, з допомогою цього фінансового плану перевіряється обгрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення. Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів які мобілізуються через бюджетну систему і державні цільові фонди, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у суб'єктів господарювання і у населення.
У першому розділі "Доходи" наводяться поступлення всіх видів фінансових ресурсів — прибуток, податки, амортизаційні відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо.
У другому розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів — витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних об'єктів, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.
