Кириленко Фінанси (2000)
5.4. Система оподаткування та принципи її побудови
Місцеві податки мають не таку тривалу історію як державні податки. Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов′язковість.
Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з′являлися інші місцеві податки − дорожний і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо).
У Франції місцеві податки з′явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомо-вого, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки − «добавочні сантими» (сантим − дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин − октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу.
Місцеві органи самоврядування Прусії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд із цим, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому, що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю.
Особливою формою місцевого оподаткуваня стало так зване «спеціальне обкладання», воно мало одноразовий характер і пов′язувалося із проведенням конкретних робіт по благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою самообкладання, що практикувалось у сільській місцевості.
Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.
Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:
1) Власні місцеві податки − встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.
2) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.
3) Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв′язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади).
4) Податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів.
Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів.
Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов′язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування − земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей.
Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов′язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок).
В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов′язкові і необов′язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів).
В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно
встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей.
В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2)місцеві − на користь обнієї губернії або області чи групи областей або губерній.
Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню.
Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов′язкових і необов′язкових. До обов′зкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув′язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші.
Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Росії-ської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів.
Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами.
Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах.
Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів.
Початок 30-х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 1930-1932 р.р. були скасовані множинні дріб′язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох − земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір
3 власників транспортних засобів.
Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними
4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу − до початку 80-х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазна-
чених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.
Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише де-кілька відсотків.
Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування.
В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення.
Питання для закріплення матеріалу та самостійної роботи
1. Які відомі найперші за часом виникнення види місцевого оподаткуваня?
2. Назвіть основні групи місцевих податків, що справляються у західних країнах.
3. Охарактеризуйте еволюцію місцевого оподаткування в Росії та Україні.
4. Які місцеві податки та збори справляються в даний час в Україні?
5. Що Вам відомо про напрямки реформування місцевого оподаткування в нашій державі?
Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.
Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам є прерогативою Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів у відповідності до законів України про оподаткування.
Систему оподаткування України складають:
— загальнодержавні податки і збори;
— місцеві податки і збори.
До загальнодержавних податків і зборів належать:
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідаціі наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове соціальне страхування;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
18) збір до Державного інноваційного фонду;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
20) фіксований сільськогосподарський податок;
21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
22) гербовий збір.
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
До місцевих зборів належать:
1) готельний збір;
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно- та телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати визначається сільськими, селищними, міськими радами відповідно до вищенаведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виключення становить збір за проїзд по території прикордонних областей
автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Представлена побудова системи оподаткування базується на таких принципах:
— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності з допомогою введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва;
— обов'язковості через впровадження норм щодо сплати податків і зборів та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
—рівнозначності і пропорційності у справлянні податків з юридичних осіб через вилучення певної частки від одержаного прибутку, сплата рівних податків при однакових розмірах прибутку, пропорційно більших податків — з більших прибутків;
— рівності як недопущення проявів податкової дискримінації, застосування однакового підходу до всіх суб'єктів господарювання;
— соціальної справедливості, т.б. забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі доходи;
— стабільності шляхом забезпечення незмінності податків, зборів, їх ставок, пільг протягом бюджетного року;
— економічної обгрунтованості рівня податків і обов'язкових зборів з врахуванням показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей держави, необхідності досягнення збалансованості витрат і доходів бюджету;
— рівномірності сплати через встановлення таких строків сплати податків і зборів, які б забезпечили своєчасне надходження коштів до бюджету і фінансування запланованих потреб;
— компетенції, т.б. встановлення і скасування податків і зборів, податкових пільг їхнім платникам повинно
здійснюватися відповідно до розмежування повноважень між Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;
— єдиного підходу в розробці податкових законів з чітким визначенням платника податку і збору, податкового періоду, ставок, строків та порядку сплати, підстав для надання пільг;
— доступності, т.б. забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.
Податки і обов'язкові збори мають двояке призначення. З одного боку, вони виконують фіскальну функцію, т.б. є головним джерелом доходів бюджетів. З другого боку, їм притаманна і економічна функція, поскільки податки впливають на процес суспільного відтворення і визначають його темпи, інвестиційні можливості підприємств, платоспроможний попит населення.
Елементи податків і обов'язкових зборів.
Кожен податок має чітко визначений об'єкт оподаткування, який дуже часто вказується в його назві, т.б. це предмет, що підлягає оподаткуванню (дохід, майно, прибуток).
Платником, або суб'єктом податку є фізичні або юридичні особи, на яких згідно з діючими законами покладено обов'язок сплачувати податки і збори.
Джерелом податку виступає дохід суб'єкта оподаткування з якого сплачується податок (прибуток, заробітна плата).
Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (фізична чи грошова). Наприклад, одиниця виміру земельної ділянки, одиниця потужностей двигуна транспортного засобу, одиниця грошового доходу.
Податкова ставка - це встановлена величина податку на одиницю оподаткування.
Податкові пільги - повне або часткове звільнення від податків для певних категорій платників.
Класифікація податків і обов'язкових зборів
І. В залежності від рівня державних органів влади, які встановлюють податки, вони бувають:
1) загальнодержавні;
2) місцеві.
Склад загальнодержавних і місцевих податків і зборів був наведений вище.
II. В залежності від форми оподаткування є:
1) прямі податки;
2) непрямі податки.
Об'єктом оподаткування прямими податками є дохід, прибуток, майно. Вони накладаються безпосередньо на платників і розмір цих податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Наприклад, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.
Непрямі податки входять до складу цін на товари та послуги, їх розмір не залежить від доходів платника. Непрямі податки вважаються найбільш соціально несправедливими, поскільки вони є обтяжливими для незаможніх верств населення. Проте фіскальне значення цих податків надзвичайно велике, тому що вони забезпечують державі постійні і значні доходи. В складі непрямих податків є універсальні акцизи (податок на додану вартість), специфічні акцизи (акцизний збір).
III. В залежності від об'єкта оподаткування існують:
1) податки на доходи (податок на прибуток під-приємств, податок на доходи фізичних осіб);
2) податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір);
3) податки на майно (податок на нерухоме майно, плата за землю).
IV. В залежності від розміру ставок податків розрізняють:
1) пропорційні податки — стягуються за стабільною ставкою незалежно від величини об'єму оподаткування (податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість);
2) погресивні податки — ставки їх збільшуються відповідно до зростання об'єкта оподаткування (податок на доходи фізичних осіб).
Напрями вдосконалення вітчизняної системи оподаткування.
Одним з центральних завдань стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000-2004 рр. є підвищення надійності грошової та фінансової стабілізації, досягти якої можливо перш за все за допомогою зменшення податкового тиску на основі розширення податкової бази; скасування податкових пільг; посилення захисту платників податків; спрощення процедур податкового адміністрування. Особливого значення набуває суттєве зменшення податкого навантаження на фонд оплати праці.
Успішне вирішення даних завдань залежить від розробки та запровадження у практику Податкового кодексу, який 13.07.2000 р. був прийнятий у першому читанні Верховною Радою України. Даним проектом передбачено здійснити значні зміни в оподаткуванні. Переглянутий як сам сам перелік податків, так і окремі їхні ставки, механізм обчислення, пільги.
До загальнодержавних податків передбачається включити такі податки:
а) податок на прибуток підприємств;
б) податок на доходи фізичних осіб;
в) податок на додану вартість;
г) акцизний податок;
д) податок на майно;
е) державне мито;
ж) мито;
з) податок на транспортні засоби; и) рентні платежі;
і) єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;
ї) платежі за спеціальне використання природних ресурсів;
й) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;
к) екологічний збір.
Місцеві податки, здідно із проектом Податкового кодексу включатимуть:
а) податок з реклами;
б) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг
в) шкільний податок;
г) податок за використання місцевої символіки;
д) ринковий збір;
е) готельний збір;
є) збір за паркування автотранспорту;
ж) курортний податок;
з) збір за організацію гастрольних заходів;
и) збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва,
будівництва садових будинків і гаражів.
Планується зменшення ставок по таким загальнодержавним податкам як:
- податок на додану вартість (з 20% до 17%, нульова ставка збережена);
- податок на прибуток (з 30% до 20%);
- податок на доходи фізичних осіб (прогресивне оподаткування за шкалою від 10% до 40% замінене оподаткування за двома ставками: 10% і 20%).
Проектом Податкового кодексу визначено наступний перелік підакцизних товарів: алкогольні напої, бензин, дизельне пальне, пиво, спирт етиловий, транспортні засоби, тютюнові вироби. Обчислення акцизного податку буде здійснюватись із застосуванням ставок: адвалорних (у відсотках), специфічних (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника), змішаних (одночасно у відсотках до бази оподаткування та у твердих сумах).
Передбачається запровадження податку на майно, при цьому об'єктами оподаткування будуть: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; будівлі; споруди.
Ставки податку на земельні ділянки диференційовані в залежності від призначення земель: для земель сільськогосподарського призначення (угіддя) вони встановлюються з одного гектара у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:
а) для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;
б) для багаторічних насаджень - 0,03.
Ставка податку на земельні ділянки населених пунктів, за якими встановлено грошову оцінку, визначається у розмірі 1 процента грошової оцінки.
Будівлі передбачається оподатковувати за ставкою, в розмірі 1-2 проценти бази оподаткування. Визначення бази оподаткування буде проходити окремо по кожному об'єкту шляхом множення площі будівлі у відповідних одиницях виміру (квадратні метри) на середню вартість одиниці виміру будівлі.
Оцінка середньої вартості одиниці виміру будівлі буде здійснюватись за допомогою методу аналогій, за яким середня вартість одиниці виміру будівлі визначатиметься на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру площі будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, призначення будівлі та інших факторів її оцінки.
Оподаткування споруд планується здійснювати із застосуванням ставок в розмірах не нижче 1 відсотків та не вище 2 відсотків балансової вартості споруд.
В проекті Податкового кодексу визначено склад рентних платежів, до яких віднесено: ресурсну ренту, транзитну ренту та платежі за спеціальне використання природних ресурсів.
Ресурсна рента сплачуватимелься юридичними особами, їх філіалами, відділеннями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами, які видобувають нафту і природний газ, інші корисні копалини, в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, здійснюють операції з реалізації, іншої передачі мінеральної сировини та продукції її переробки.
Транзитну ренту спрачуватимуть юридичні особи, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом через територію України мінеральної сировини та продуктів її переробки.
До платежів за спеціальне використання природних ресурсів включено: плату за користування надрами; збір за ви-
користання радіочастотного ресурсу України; плату за спеціальне водокористування; плату за спеціальне використання лісових ресурсів.
В проекті Податкового кодексу зменшено перелік місцевих податків з 16 до 10. Передбачається запровадити такі нові місцеві податки як збір за організацію гастрольних заходів, шкільний податок, збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів.
Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з′являлися інші місцеві податки − дорожний і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо).
У Франції місцеві податки з′явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомо-вого, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки − «добавочні сантими» (сантим − дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин − октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу.
Місцеві органи самоврядування Прусії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд із цим, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому, що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю.
Особливою формою місцевого оподаткуваня стало так зване «спеціальне обкладання», воно мало одноразовий характер і пов′язувалося із проведенням конкретних робіт по благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою самообкладання, що практикувалось у сільській місцевості.
Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.
Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:
1) Власні місцеві податки − встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.
2) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.
4) Податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів.
Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів.
Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов′язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування − земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей.
Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов′язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок).
В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов′язкові і необов′язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів).
В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно
встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей.
В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2)місцеві − на користь обнієї губернії або області чи групи областей або губерній.
Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню.
Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов′язкових і необов′язкових. До обов′зкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув′язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші.
Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Росії-ської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів.
Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами.
Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах.
Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів.
3 власників транспортних засобів.
Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними
4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу − до початку 80-х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазна-
чених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.
Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише де-кілька відсотків.
Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування.
В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення.
Питання для закріплення матеріалу та самостійної роботи
1. Які відомі найперші за часом виникнення види місцевого оподаткуваня?
2. Назвіть основні групи місцевих податків, що справляються у західних країнах.
3. Охарактеризуйте еволюцію місцевого оподаткування в Росії та Україні.
4. Які місцеві податки та збори справляються в даний час в Україні?
5. Що Вам відомо про напрямки реформування місцевого оподаткування в нашій державі?
Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.
Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам є прерогативою Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів у відповідності до законів України про оподаткування.
Систему оподаткування України складають:
— загальнодержавні податки і збори;
— місцеві податки і збори.
До загальнодержавних податків і зборів належать:
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідаціі наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове соціальне страхування;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
18) збір до Державного інноваційного фонду;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
20) фіксований сільськогосподарський податок;
21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
22) гербовий збір.
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
До місцевих зборів належать:
1) готельний збір;
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно- та телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати визначається сільськими, селищними, міськими радами відповідно до вищенаведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виключення становить збір за проїзд по території прикордонних областей
автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Представлена побудова системи оподаткування базується на таких принципах:
— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності з допомогою введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва;
— обов'язковості через впровадження норм щодо сплати податків і зборів та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
—рівнозначності і пропорційності у справлянні податків з юридичних осіб через вилучення певної частки від одержаного прибутку, сплата рівних податків при однакових розмірах прибутку, пропорційно більших податків — з більших прибутків;
— рівності як недопущення проявів податкової дискримінації, застосування однакового підходу до всіх суб'єктів господарювання;
— соціальної справедливості, т.б. забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі доходи;
— стабільності шляхом забезпечення незмінності податків, зборів, їх ставок, пільг протягом бюджетного року;
— економічної обгрунтованості рівня податків і обов'язкових зборів з врахуванням показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей держави, необхідності досягнення збалансованості витрат і доходів бюджету;
— рівномірності сплати через встановлення таких строків сплати податків і зборів, які б забезпечили своєчасне надходження коштів до бюджету і фінансування запланованих потреб;
— компетенції, т.б. встановлення і скасування податків і зборів, податкових пільг їхнім платникам повинно
здійснюватися відповідно до розмежування повноважень між Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;
— єдиного підходу в розробці податкових законів з чітким визначенням платника податку і збору, податкового періоду, ставок, строків та порядку сплати, підстав для надання пільг;
— доступності, т.б. забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.
Податки і обов'язкові збори мають двояке призначення. З одного боку, вони виконують фіскальну функцію, т.б. є головним джерелом доходів бюджетів. З другого боку, їм притаманна і економічна функція, поскільки податки впливають на процес суспільного відтворення і визначають його темпи, інвестиційні можливості підприємств, платоспроможний попит населення.
Елементи податків і обов'язкових зборів.
Кожен податок має чітко визначений об'єкт оподаткування, який дуже часто вказується в його назві, т.б. це предмет, що підлягає оподаткуванню (дохід, майно, прибуток).
Платником, або суб'єктом податку є фізичні або юридичні особи, на яких згідно з діючими законами покладено обов'язок сплачувати податки і збори.
Джерелом податку виступає дохід суб'єкта оподаткування з якого сплачується податок (прибуток, заробітна плата).
Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (фізична чи грошова). Наприклад, одиниця виміру земельної ділянки, одиниця потужностей двигуна транспортного засобу, одиниця грошового доходу.
Податкова ставка - це встановлена величина податку на одиницю оподаткування.
Податкові пільги - повне або часткове звільнення від податків для певних категорій платників.
Класифікація податків і обов'язкових зборів
І. В залежності від рівня державних органів влади, які встановлюють податки, вони бувають:
1) загальнодержавні;
2) місцеві.
Склад загальнодержавних і місцевих податків і зборів був наведений вище.
II. В залежності від форми оподаткування є:
1) прямі податки;
2) непрямі податки.
Об'єктом оподаткування прямими податками є дохід, прибуток, майно. Вони накладаються безпосередньо на платників і розмір цих податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Наприклад, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.
Непрямі податки входять до складу цін на товари та послуги, їх розмір не залежить від доходів платника. Непрямі податки вважаються найбільш соціально несправедливими, поскільки вони є обтяжливими для незаможніх верств населення. Проте фіскальне значення цих податків надзвичайно велике, тому що вони забезпечують державі постійні і значні доходи. В складі непрямих податків є універсальні акцизи (податок на додану вартість), специфічні акцизи (акцизний збір).
III. В залежності від об'єкта оподаткування існують:
1) податки на доходи (податок на прибуток під-приємств, податок на доходи фізичних осіб);
2) податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір);
3) податки на майно (податок на нерухоме майно, плата за землю).
IV. В залежності від розміру ставок податків розрізняють:
1) пропорційні податки — стягуються за стабільною ставкою незалежно від величини об'єму оподаткування (податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість);
2) погресивні податки — ставки їх збільшуються відповідно до зростання об'єкта оподаткування (податок на доходи фізичних осіб).
Напрями вдосконалення вітчизняної системи оподаткування.
Одним з центральних завдань стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000-2004 рр. є підвищення надійності грошової та фінансової стабілізації, досягти якої можливо перш за все за допомогою зменшення податкового тиску на основі розширення податкової бази; скасування податкових пільг; посилення захисту платників податків; спрощення процедур податкового адміністрування. Особливого значення набуває суттєве зменшення податкого навантаження на фонд оплати праці.
Успішне вирішення даних завдань залежить від розробки та запровадження у практику Податкового кодексу, який 13.07.2000 р. був прийнятий у першому читанні Верховною Радою України. Даним проектом передбачено здійснити значні зміни в оподаткуванні. Переглянутий як сам сам перелік податків, так і окремі їхні ставки, механізм обчислення, пільги.
До загальнодержавних податків передбачається включити такі податки:
а) податок на прибуток підприємств;
б) податок на доходи фізичних осіб;
в) податок на додану вартість;
г) акцизний податок;
д) податок на майно;
е) державне мито;
ж) мито;
з) податок на транспортні засоби; и) рентні платежі;
і) єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;
ї) платежі за спеціальне використання природних ресурсів;
й) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;
к) екологічний збір.
Місцеві податки, здідно із проектом Податкового кодексу включатимуть:
а) податок з реклами;
б) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг
в) шкільний податок;
г) податок за використання місцевої символіки;
д) ринковий збір;
е) готельний збір;
є) збір за паркування автотранспорту;
ж) курортний податок;
з) збір за організацію гастрольних заходів;
и) збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва,
будівництва садових будинків і гаражів.
Планується зменшення ставок по таким загальнодержавним податкам як:
- податок на додану вартість (з 20% до 17%, нульова ставка збережена);
- податок на прибуток (з 30% до 20%);
- податок на доходи фізичних осіб (прогресивне оподаткування за шкалою від 10% до 40% замінене оподаткування за двома ставками: 10% і 20%).
Проектом Податкового кодексу визначено наступний перелік підакцизних товарів: алкогольні напої, бензин, дизельне пальне, пиво, спирт етиловий, транспортні засоби, тютюнові вироби. Обчислення акцизного податку буде здійснюватись із застосуванням ставок: адвалорних (у відсотках), специфічних (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника), змішаних (одночасно у відсотках до бази оподаткування та у твердих сумах).
Передбачається запровадження податку на майно, при цьому об'єктами оподаткування будуть: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; будівлі; споруди.
Ставки податку на земельні ділянки диференційовані в залежності від призначення земель: для земель сільськогосподарського призначення (угіддя) вони встановлюються з одного гектара у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:
а) для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;
б) для багаторічних насаджень - 0,03.
Ставка податку на земельні ділянки населених пунктів, за якими встановлено грошову оцінку, визначається у розмірі 1 процента грошової оцінки.
Будівлі передбачається оподатковувати за ставкою, в розмірі 1-2 проценти бази оподаткування. Визначення бази оподаткування буде проходити окремо по кожному об'єкту шляхом множення площі будівлі у відповідних одиницях виміру (квадратні метри) на середню вартість одиниці виміру будівлі.
Оцінка середньої вартості одиниці виміру будівлі буде здійснюватись за допомогою методу аналогій, за яким середня вартість одиниці виміру будівлі визначатиметься на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру площі будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, призначення будівлі та інших факторів її оцінки.
Оподаткування споруд планується здійснювати із застосуванням ставок в розмірах не нижче 1 відсотків та не вище 2 відсотків балансової вартості споруд.
В проекті Податкового кодексу визначено склад рентних платежів, до яких віднесено: ресурсну ренту, транзитну ренту та платежі за спеціальне використання природних ресурсів.
Ресурсна рента сплачуватимелься юридичними особами, їх філіалами, відділеннями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами, які видобувають нафту і природний газ, інші корисні копалини, в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, здійснюють операції з реалізації, іншої передачі мінеральної сировини та продукції її переробки.
Транзитну ренту спрачуватимуть юридичні особи, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом через територію України мінеральної сировини та продуктів її переробки.
До платежів за спеціальне використання природних ресурсів включено: плату за користування надрами; збір за ви-
користання радіочастотного ресурсу України; плату за спеціальне водокористування; плату за спеціальне використання лісових ресурсів.
В проекті Податкового кодексу зменшено перелік місцевих податків з 16 до 10. Передбачається запровадити такі нові місцеві податки як збір за організацію гастрольних заходів, шкільний податок, збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів.
