Трудове право
§5. Функції трудового права України
Термін «функція» походить від латинського слова «functio», що означає обслуговування, діяльність. Якщо метод правового регулювання — це спосіб впливу на суспільні відносини, то функція права — основні напрями цього впливу, що відображають його службове призначення. Функції трудового права також обумовлені економічним базисом, і в них зовнішньо проявляється сутність права.
Правові функції виражають направленість впливу права на суспільні відносини, тому показником їх реалізації служать соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що настали в результаті дії права. Саме на цих напрямках і проявляється активно-творча роль права в регулюванні і розвитку суспільних відносин. Свій нормативний вираз функції права одержують в законодавчих актах у вигляді мети і задач правового регулювання.
Оскільки право є одним з елементів структури суспільства, його функції необхідно розглядати в єдиній системі суспільного управління і в нерозривному зв'язку з об'єктивними і суб'єктивними факторами суспільного розвитку.
Об'єктивним критерієм класифікації функцій можуть служити основні види суспільних відносин, що становлять єдність правового регулювання. З цієї точки зору можна виділити економічну, соціальну та ідеологічну (виховну) функції права. В здійсненні цих функцій прямо або побічно беруть участь усі галузі права, при цьому кожна з них використовує специфічні властивості, методи і засоби, шо відповідають особливостям суспільних відносин, що ними регулюються, та їх місцю в суспільній структурі.
Отже, функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу, цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, на зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення*соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.
Регулюючи трудову діяльність громадян, трудове право активно впливає на виробництво, і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюється і збільшується народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.
Економічна функція трудового права впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці за ознакою її складності, визна-че«ня кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.
Перехід до ринкових відносин обумовив глибокі зміни в господарському механізмі держави, а відповідно і обумовлює якісні зміни в правовому регулюванні, зокрема розширення засад локальної нормотворчості.
Трудове право України активно впливає на соціальні фактори розвитку суспільства. Соціальну сферу суспільного життя становлять переважно відносини по становищу людей в суспільстві, тобто відносини рівності або нерівності, співробітництва чи експлуатації, ступеню розвитку особи, відношення до власності. Саме завдяки праці і її результатів створюється можливість визначити становище людини в суспільстві. Тому право, регулюючи відносини по застосуванню праці, стає важливим фактором розвитку суспільних відносин.
В трудовому праві України знаходять закріплення принципи соціальної справедливості, подальшого розвитку засад рівності, стимулювання прогресивних змін в умовах і змісті праці, створення оптимальної організації праці на виробництві, сприятливих умов для залучення робочої сили до праці і умов для розвитку особистості працівника, стимулювання трудової і громадської активності, забезпечення гарантій зайнятості в здійсненні трудових відносин. Кожний з цих напрямів соціальної дії трудового права підкріплюється відповідними правовими нормами.
Основною сферою соціального є саме здійснення праці, оскільки соціальні відносини формуються, відтворюються і проявляються в праці, хоч вони охоплюють і решту сфер життя. Саме тому трудове право має найбільш широкі можливості впливати на соціальне життя як шляхом встановлення правового статусу і фактичного становища особи, яка вступила в трудові відносини, так і шляхом безпосереднього регулювання суспільних трудових і пов'язаних з ними відносин.
Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що при його допомозі формується особистість працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особистості працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.
Соціальна функція трудового права є основною і характерною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юридичній літературі.
Наприкінці 1975 р. в Федеративній Республіці Німеччині об'-явлено про створення Соціального кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу»
До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, що має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Ведуче становище людини в виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина займає активне місце в суспільному виробництві.
Формування здібностей працівників є складним і довготривалим процесом. Для здійснення висококваліфікованої праці людина повинна тривалий час навчатися не тільки професійно, а й загальноосвітньо. Тому кожному виду трудової діяльності завжди передує надбання тих чи інших знань.
Завдяки наявності в трудовій діяльності такого компонента, як пізнання, досягається акумуляція виробничого досвіду попередніх поколінь, його трансформація і засвоєння навиків і вміння наступними поколіннями. Без цього була б неможливою спадковість трудової діяльності. Поряд з пізнанням в трудовому процесі працівником оцінюється своя праця, усвідомлюється необхідність, формуються потреби, інтереси, мотиви і мета цієї діяльності.
Важливим фактором виховання і розвитку здібностей працівників є трудове право. Норми трудового права не тільки вміщують належну інформацію, а й забезпечують закріплення організаційно-правових форм як трудової, так і інших видів діяльності. Право визначає обов'язкову поведінку працюючих, а також встановлює певний комплекс правових засобів, що зебезпечують сумлінне ініціативне відношення робітників і службовців до виконання своїх трудових обов'язків.
Норми трудового права вміщують правила належної поведінки працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим, вони вміщують і певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.
Тому можна вважати, що правове виховання нормами законодавства про працю здійснюється шляхом переконання, стимулювання, контролю за додержанням законодавства і методом примусу. Усі ці методи повинні забезпечити справедливий підхід до регулювання праці як працюючих взагалі, так і окремих категорій громадян з метою надання їм пільг і переваг за виконання особливо важливих для держави функцій (шахтарі, охорона здоров'я, освіта тощо) або з інших підстав (жінки, молодь, люди похилого віку), є забезпеченням саме справедливого підходу до регулювання і визнання соціального значення їх праці. Досягнення суспільством в майбутньому відповідного рівня розвитку, перетворення характеру, змісту і умов праці на базі зростання її продуктивності об'єктивно вирівнює становище працюючих і робить непотрібними значну кількість ланок диференційованих переваг.
В радянській літературі постійно підкреслювалось, що норми права взагалі, і норми трудового права зокрема, які безпосередньо спрямовані на розвиток демократії на виробництві, участь працюючих в управлінні підприємствами і об'єднаннями є проявом виконання ними політичної (управлінської) функції.
Управлінська функція є економічною, оскільки вона спрямована на досягнення підприємством певних господарських результатів. Тому не слід шукати в трудовому праві політичних повноважень, воно спрямоване на регулювання трудових відносин. Ні колективна праця, ні тим більше індивідуальна не спрямовані на вирішення політичних питань.
Правові функції виражають направленість впливу права на суспільні відносини, тому показником їх реалізації служать соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що настали в результаті дії права. Саме на цих напрямках і проявляється активно-творча роль права в регулюванні і розвитку суспільних відносин. Свій нормативний вираз функції права одержують в законодавчих актах у вигляді мети і задач правового регулювання.
Оскільки право є одним з елементів структури суспільства, його функції необхідно розглядати в єдиній системі суспільного управління і в нерозривному зв'язку з об'єктивними і суб'єктивними факторами суспільного розвитку.
Об'єктивним критерієм класифікації функцій можуть служити основні види суспільних відносин, що становлять єдність правового регулювання. З цієї точки зору можна виділити економічну, соціальну та ідеологічну (виховну) функції права. В здійсненні цих функцій прямо або побічно беруть участь усі галузі права, при цьому кожна з них використовує специфічні властивості, методи і засоби, шо відповідають особливостям суспільних відносин, що ними регулюються, та їх місцю в суспільній структурі.
Отже, функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу, цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, на зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення*соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.
Регулюючи трудову діяльність громадян, трудове право активно впливає на виробництво, і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюється і збільшується народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.
Економічна функція трудового права впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці за ознакою її складності, визна-че«ня кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.
Перехід до ринкових відносин обумовив глибокі зміни в господарському механізмі держави, а відповідно і обумовлює якісні зміни в правовому регулюванні, зокрема розширення засад локальної нормотворчості.
Трудове право України активно впливає на соціальні фактори розвитку суспільства. Соціальну сферу суспільного життя становлять переважно відносини по становищу людей в суспільстві, тобто відносини рівності або нерівності, співробітництва чи експлуатації, ступеню розвитку особи, відношення до власності. Саме завдяки праці і її результатів створюється можливість визначити становище людини в суспільстві. Тому право, регулюючи відносини по застосуванню праці, стає важливим фактором розвитку суспільних відносин.
В трудовому праві України знаходять закріплення принципи соціальної справедливості, подальшого розвитку засад рівності, стимулювання прогресивних змін в умовах і змісті праці, створення оптимальної організації праці на виробництві, сприятливих умов для залучення робочої сили до праці і умов для розвитку особистості працівника, стимулювання трудової і громадської активності, забезпечення гарантій зайнятості в здійсненні трудових відносин. Кожний з цих напрямів соціальної дії трудового права підкріплюється відповідними правовими нормами.
Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що при його допомозі формується особистість працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особистості працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.
Соціальна функція трудового права є основною і характерною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юридичній літературі.
Наприкінці 1975 р. в Федеративній Республіці Німеччині об'-явлено про створення Соціального кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу»
До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, що має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Ведуче становище людини в виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина займає активне місце в суспільному виробництві.
Формування здібностей працівників є складним і довготривалим процесом. Для здійснення висококваліфікованої праці людина повинна тривалий час навчатися не тільки професійно, а й загальноосвітньо. Тому кожному виду трудової діяльності завжди передує надбання тих чи інших знань.
Завдяки наявності в трудовій діяльності такого компонента, як пізнання, досягається акумуляція виробничого досвіду попередніх поколінь, його трансформація і засвоєння навиків і вміння наступними поколіннями. Без цього була б неможливою спадковість трудової діяльності. Поряд з пізнанням в трудовому процесі працівником оцінюється своя праця, усвідомлюється необхідність, формуються потреби, інтереси, мотиви і мета цієї діяльності.
Важливим фактором виховання і розвитку здібностей працівників є трудове право. Норми трудового права не тільки вміщують належну інформацію, а й забезпечують закріплення організаційно-правових форм як трудової, так і інших видів діяльності. Право визначає обов'язкову поведінку працюючих, а також встановлює певний комплекс правових засобів, що зебезпечують сумлінне ініціативне відношення робітників і службовців до виконання своїх трудових обов'язків.
Норми трудового права вміщують правила належної поведінки працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим, вони вміщують і певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.
Тому можна вважати, що правове виховання нормами законодавства про працю здійснюється шляхом переконання, стимулювання, контролю за додержанням законодавства і методом примусу. Усі ці методи повинні забезпечити справедливий підхід до регулювання праці як працюючих взагалі, так і окремих категорій громадян з метою надання їм пільг і переваг за виконання особливо важливих для держави функцій (шахтарі, охорона здоров'я, освіта тощо) або з інших підстав (жінки, молодь, люди похилого віку), є забезпеченням саме справедливого підходу до регулювання і визнання соціального значення їх праці. Досягнення суспільством в майбутньому відповідного рівня розвитку, перетворення характеру, змісту і умов праці на базі зростання її продуктивності об'єктивно вирівнює становище працюючих і робить непотрібними значну кількість ланок диференційованих переваг.
В радянській літературі постійно підкреслювалось, що норми права взагалі, і норми трудового права зокрема, які безпосередньо спрямовані на розвиток демократії на виробництві, участь працюючих в управлінні підприємствами і об'єднаннями є проявом виконання ними політичної (управлінської) функції.
Управлінська функція є економічною, оскільки вона спрямована на досягнення підприємством певних господарських результатів. Тому не слід шукати в трудовому праві політичних повноважень, воно спрямоване на регулювання трудових відносин. Ні колективна праця, ні тим більше індивідуальна не спрямовані на вирішення політичних питань.
