Трудове право
§7. Система трудового права України
Трудове право є галуззю, що особливо заінтересована в інтеграції суспільних наук. Діяльність законодавця в галузі трудового права не може бути плідною без глибокого ознайомлення з регулюючим предметом, без вивчення практики дії попередніх правових норм, без усвідомлення наслідків, що настають при недосконалості цих норм.
Для розвитку законодавства про працю України сучасний період ствердження самостійності держави є певною мірою етапним. Підготовлена і всенародно обговорюється Конституція України. Як важливе практичне завдання постає проблема прогнозування розвитку законодавства і підготовка до проведення кодифікації законодавства про працю. Зростає потреба в розробці методології вивчення законодавства про працю як самостійного правового явища, чому в юридичній літературі України приділялось відносно мало уваги.
Терміни «право» і «законодавство» в літературі нерідко вживаються як синоніми. Між тим, історично термін «право» на різних мовах має певний зміст, відображаючи багатогранність права як явища. Так, на латині право позначено словом «jus» (від «jure»), що має змістом «наказ», «вимогу поведінки певним чином». Право в даному випадку пов'язується з актом волі. Вольову основу має також англійський термін «law».
Німецьке «Recht», французьке «droit», англійське «right», руське «право» виходять з оціночного начала і пов'язуються з уявленням про правильне, справедливе. Тому не випадково на Русі збірники права носили назву «Правда» («Правда Ярослава»), а в німців — «Зерцало» («Саксонське зерцало», «Швабське зерцало»). Як з пізнавальної, так і з точки зору можливих виходів на практику під правом слід розуміти організовану певним чином сукупність норм. Законодавство становить собою сукупність нормативних актів. Зовнішньою формою законодавства є право, внутрішньою формою виступає його структура. Законодавство як зовнішня форма права має безпосередній зв'язок з його змістом. Тому право і законодавство тісно пов'язані між собою, хоч і залишаються відносно самостійними явищами.
У той же час право, як одна з форм суспільства, є тільки відображенням його економічного розвитку. Норми, що регулюють трудові відносини, викликають певні соціальні та економічні наслідки. Тому трудове право розвивається у тісному зв'зку з економікою, соціологією, статистикою та іншими суспільними науками.
Оскільки праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи,— трудові відносини мають майнову (відшкодовну) і немайнову (моральну) сторони. Правові норми, що регулюють як майнові, так і немай-нові питання трудових відносин, створюють певну систему, що викладена в певній послідовності. При цьому диференціація правових норм не є довільною, а залежить від конкретних умов життя, певного суспільства. Так, умови розвитку суспільного устрою в Сполучених Штатах Америки, свобода підприємництва обумовили створення групи норм, що спрямовані в основному на визначення правового становища профспілок, порядку укладення колективного договору, визначення мінімальних гарантій, що не можуть бути погіршеними при здійсненні трудових відносин.
Система галузі права взагалі — це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених правових норм, що розподілені по різних стуктурних підрозділах. Система трудового права України становить взаємозв'язану між собою структуру норм, що регулюють обособлену сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою урегулювання всіх багаточислен-них відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це створює багаточисельність правових норм, необхідність їх об'єднувати в певні групи, створює певну систему правових норм.
Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє правильно застосовувати ці норми на практиці до фактичних відносин.
Трудове право України, в першу чергу, поділяється на дві частини: загальну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб'єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, дають поняття, порядок підготовки і укладення колективних договорів, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.
Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових відносин, порядок виникнення, змінен-ня і припинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки її виплати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають здорові та безпечні умови праці, спеціальні правила по охороні праці жінок, неповнолітніх і осіб з пониженою працездатністю, державні органи по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, питання підготовки працівників і підвищення їх кваліфікації, пільги працівникам, які поєднують роботу з навчанням, порядок розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів (конфліктів)
Оскільки Україна з 1954 року є членом Міжнародної Організації Праці (МОП), бере участь в її щорічних конференціях, ратифікувала ряд Конвенцій цієї організації і тим самим взяла на себе зобов'язання привести національне законодавство про працю у відповідність з міжнародним, до системи трудового права України слід віднести також правові норми, що прийняті Міжнародною Організацією Праці і ратифіковані Україною. Систему трудового права становлять також двохсторонні та багатосторонні договори, інші міжнародні правові акти та консульські угоди.
Система трудового права, як і система законодавства про працю, є системою, що розвивається. Удосконалення системи правового регулювання здійснюється шляхом скасування старих, що не відповідають потребам розвитку суспільства, законодавчих норм і прийняття нових, що призводить до кількісних змін в системі законодавства.
Особливу роль в розвитку системи права має кодифікація законодавства про працю, яка є не тільки якісним розвитком системи законодавства, а й дозволяє усунути протиріччя, що виникають у процесі розвитку системи права, з одного боку, і системи законодавства, — з другого боку. В період відбудови народного господарства України, переходу до ринкових відносин йде процес напрацювання і прийняття нових законів про працю. При завершенні цього процесу і врегулюванні всіх сторін трудових відносин, будучи об'єднаними, ці закони створять новий Кодекс законів про працю України. Саме Кодекс законів. Нині ж діючий Кодекс цій назві не відповідає.
Трудове право України, як самостійна галузь права, виступає також як предмет вивчення науки трудового права. Наука трудового права аналізує форми організації праці, ефек тивність правових норм і їх вплив на виробничі та інші суспільні відносини, визначає шляхи подальшого удосконалення правового регулювання як нормативного, так і локального, сферу застосування міжнародних правових актів про працю
Для розвитку законодавства про працю України сучасний період ствердження самостійності держави є певною мірою етапним. Підготовлена і всенародно обговорюється Конституція України. Як важливе практичне завдання постає проблема прогнозування розвитку законодавства і підготовка до проведення кодифікації законодавства про працю. Зростає потреба в розробці методології вивчення законодавства про працю як самостійного правового явища, чому в юридичній літературі України приділялось відносно мало уваги.
Терміни «право» і «законодавство» в літературі нерідко вживаються як синоніми. Між тим, історично термін «право» на різних мовах має певний зміст, відображаючи багатогранність права як явища. Так, на латині право позначено словом «jus» (від «jure»), що має змістом «наказ», «вимогу поведінки певним чином». Право в даному випадку пов'язується з актом волі. Вольову основу має також англійський термін «law».
Німецьке «Recht», французьке «droit», англійське «right», руське «право» виходять з оціночного начала і пов'язуються з уявленням про правильне, справедливе. Тому не випадково на Русі збірники права носили назву «Правда» («Правда Ярослава»), а в німців — «Зерцало» («Саксонське зерцало», «Швабське зерцало»). Як з пізнавальної, так і з точки зору можливих виходів на практику під правом слід розуміти організовану певним чином сукупність норм. Законодавство становить собою сукупність нормативних актів. Зовнішньою формою законодавства є право, внутрішньою формою виступає його структура. Законодавство як зовнішня форма права має безпосередній зв'язок з його змістом. Тому право і законодавство тісно пов'язані між собою, хоч і залишаються відносно самостійними явищами.
У той же час право, як одна з форм суспільства, є тільки відображенням його економічного розвитку. Норми, що регулюють трудові відносини, викликають певні соціальні та економічні наслідки. Тому трудове право розвивається у тісному зв'зку з економікою, соціологією, статистикою та іншими суспільними науками.
Оскільки праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи,— трудові відносини мають майнову (відшкодовну) і немайнову (моральну) сторони. Правові норми, що регулюють як майнові, так і немай-нові питання трудових відносин, створюють певну систему, що викладена в певній послідовності. При цьому диференціація правових норм не є довільною, а залежить від конкретних умов життя, певного суспільства. Так, умови розвитку суспільного устрою в Сполучених Штатах Америки, свобода підприємництва обумовили створення групи норм, що спрямовані в основному на визначення правового становища профспілок, порядку укладення колективного договору, визначення мінімальних гарантій, що не можуть бути погіршеними при здійсненні трудових відносин.
Система галузі права взагалі — це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених правових норм, що розподілені по різних стуктурних підрозділах. Система трудового права України становить взаємозв'язану між собою структуру норм, що регулюють обособлену сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою урегулювання всіх багаточислен-них відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це створює багаточисельність правових норм, необхідність їх об'єднувати в певні групи, створює певну систему правових норм.
Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє правильно застосовувати ці норми на практиці до фактичних відносин.
Трудове право України, в першу чергу, поділяється на дві частини: загальну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб'єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, дають поняття, порядок підготовки і укладення колективних договорів, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.
Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових відносин, порядок виникнення, змінен-ня і припинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки її виплати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають здорові та безпечні умови праці, спеціальні правила по охороні праці жінок, неповнолітніх і осіб з пониженою працездатністю, державні органи по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, питання підготовки працівників і підвищення їх кваліфікації, пільги працівникам, які поєднують роботу з навчанням, порядок розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів (конфліктів)
Система трудового права, як і система законодавства про працю, є системою, що розвивається. Удосконалення системи правового регулювання здійснюється шляхом скасування старих, що не відповідають потребам розвитку суспільства, законодавчих норм і прийняття нових, що призводить до кількісних змін в системі законодавства.
Особливу роль в розвитку системи права має кодифікація законодавства про працю, яка є не тільки якісним розвитком системи законодавства, а й дозволяє усунути протиріччя, що виникають у процесі розвитку системи права, з одного боку, і системи законодавства, — з другого боку. В період відбудови народного господарства України, переходу до ринкових відносин йде процес напрацювання і прийняття нових законів про працю. При завершенні цього процесу і врегулюванні всіх сторін трудових відносин, будучи об'єднаними, ці закони створять новий Кодекс законів про працю України. Саме Кодекс законів. Нині ж діючий Кодекс цій назві не відповідає.
Трудове право України, як самостійна галузь права, виступає також як предмет вивчення науки трудового права. Наука трудового права аналізує форми організації праці, ефек тивність правових норм і їх вплив на виробничі та інші суспільні відносини, визначає шляхи подальшого удосконалення правового регулювання як нормативного, так і локального, сферу застосування міжнародних правових актів про працю
