Трудове право

Юридичні підстави виникнення трудових правовідносин визначаються формами реалізації громадянами права на працю і формами залучення громадян до праці. Для того, щоб між конкретними суб'єктами виникли трудові правовідносини, повинні відбуватися такі правомірні волевиявлення людей, які мали саме намір викликати передбачені законом наслідки.

Основною, переважною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Навіть тоді, коли застосовуються інші підстави виникнення трудових правовідносин, такі як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових відносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

Укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з якими норми права пов'язують здійснення трудових правовідносин. Навіть перебуваючи в трудових правовідносинах для набуття певних суб'єктивних прав необхідні обумовлені нормами права юридичні факти. Так, для одержання премії працівник повинен досягти певних об'єктивних показників. Ці показники передбачаються в Положеннях про преміювання і становлять собою юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення правових відносин по преміюванню.

Водночас можуть бути випадки, коли досягнувши необхідних показників для преміювання, виникають юридичні факти, якічіовністю або частково позбавляють працівника права на преміювання.

Основним методом залучення до праці працездатних громадян в Україні є метод добровільного вступу в трудові правовідносини. Цей вступ здійснюється саме шляхом укладення трудового договору.

Встановлюючи конкретні трудові відносини працівника, трудовий договір визначає його трудовий стан з підприємством, установою, організацією. Працівник одержує для себе за винагороду певного роду роботу, що відповідає необхідній спеціальності і кваліфікації. Ця робота повинна виконуватись повсякденно з підкоренням внутрішньому трудовому розпорядку, що діє на даному підприємстві, в установі, організації.

Поки трудовий договір між сторонами не укладений, трудові правовідносини відсутні. Але вже сама процедура укладення трудового договору є процесом виникнення трудових правовідносин. При укладенні договору протистоять один одному працівник і роботодавець. Вже на цій стадії часто діє норма трудового права. В окремих випадках, передбачених законом, роботодавець зобов'язаний укласти трудовий договір. Це може бути тоді, коли місцеві органи державної виконавчої влади встановлюють для підприємств, установ, організацій квоту прийняття на роботу певних категорій громадян (молоді, інвалідів тощо), а також коли такий обов'язок на роботодавця покладається законом (див., наприклад, частину 2 статті 232 Кодексу законів про працю України).

Порядок укладення трудового договору, змінення його умов, припинення і розірвання трудового договору за навчальною програмою відноситься до спеціальної частини курсу «Трудове право», де він розглядається більш детально. В даному розділі ми лише відзначаємо, що трудовий договір с переважною підставою виникнення трудових правовідносин і ця перевага полягає в тому, що більшість громадян України перебувають у трудових правовідносинах саме уклавши трудовий договір з підприємством, установою чи організацією.

Одночасно необхідно відзначити, що трудовий договір — єдиний договір у всій системі галузей права, коли один суб'єкт внаслідок укладення договору підпадає під підкорення іншому. Саме в цьому проявляється «хазяйська» влада власника засобів виробництва, яка організована в формі піраміди і здійснюється директорами, начальниками, контролерами, майстрами тощо. Підтримання на певному рівні функції підкорення стає однією з важливих функцій усього процесу виробництва.

Трудові відносини, що виникають на основі трудового договору, існують також у часі. Однак у цілому ряді випадків, крім трудового договору, трудові правовідносини виникають із складних юридичних фактичних складів, до яких можна віднести призначення державних службовців на посади, що пов'язані з здійсненням владних або розпорядних повноважень; обрання на виборні посади; направлення на роботу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів.

Саме сукупність цих фактів, необхідних для виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин у поєднанні з трудовим договором і створюють складний юридичний фактичний склад. Усі вони становлять собою правомірне волевиявлення, що здійснюється саме з метою встановлення трудових правовідносин. Таким чином, складний юридичний фактичний склад є не одноразовим фактом, а сукупністю послідовно здійснюваних фактів. При цьому для виникнення правовідносин у повному обсязі необхідно, щоб здійснювались послідовно всі факти цього складу. Кожний з цих фактів має своє певне юридичне значення, тому при його відсутності правові відносини можуть і не виникнути.

Виникнення кожного конкретного правовідношення по посаді, що пов'язана з виконанням владних і розпорядчих повноважень, визначається порядком формування державного органу і способу комплектування його особового складу.

Особливість правового стану органів державної влади і управління, що мають своїми повноваженнями виконання державних функцій, обумовлює й особливий характер трудових правовідносин громадян, які поступають на державну службу по організації і керівництву відповідними сферами суспільного життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Такі особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Особливістю адміністративного акту призначення на посаду є те, шо таке призначення здійснюється органом або особою, яка не є стороною трудових відносин, що виникають.

Волевиявлення громадянина, якого призначають на посаду, як правило, не співпадає у часі з волевиявленням державного органу чи службової особи, якій належать повноваження вирішувати питання про призначення на посаду.

Правовий статус вищих службових осіб органів законодавчої і державної виконавчої влади, прокуратури та судових органів регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Прийняття на посаду третьої—сьомої категорії державної служби здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інший порядок встановлено законами України.

Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Указ, постанова, наказ чи іншої форми акт про призначення на посаду має правоутворюючий характер, оскільки особа, що представлена до призначення, не може приступити до виконання обов'язків по посаді до видання цього акту.

Акт призначення на посаду разом з попереднім погодженням про заміщення посади створює складний юридичний фактичний склад з юридично неоднорідних актів. Але навіть при послідовному здійсненні всіх передбачених законом актів завершальною ланкою цих юридичних актів є трудовий договір.

Вибори на посаду, як підстава виникнення трудових правовідносин, можуть здійснюватись двома шляхами: проведенням прямих чи представницькими органами виборів на заміщення певних посад в державних чи судових органах, а також шляхом конкурсного підбору кадрів.

Обрання на виборну посаду становить собою найбільш демократичний порядок заміщення посад у різних державних органах. Особливістю, що характерна для цієї підстави виникнення трудових правовідносин є те, що особи чи організації, які проводять обрання, як правило, не відносяться до суб'єктів цих трудових відносин.

Особи, що обрані на певні посади в своїй діяльності, як правило, підконтрольні органам, що їх обрали і періодично повинні перед ними звітувати. Обрання проводиться на певний строк, що встановлюється для відповідної посади законом або іншим нормативним актом.

Обрання на посаду також становить собою складний юридичний фактичний склад з юридичних неоднорідних актів. Перед обранням на виборну посаду з кандидатом проводиться бесіда і досягається згода на заняття цієї посади, в окремих випадках від кандидата вимагається згода на участь у виборах у формі письмової заяви.

Обирається на посаду загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні Президент України. В такому ж порядку обираються депутати Верховної Ради України, для яких виконання депутатських обов'язків є виконанням основної трудової функції.

Вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад регулюються Законом України від 24 лютого 1994 р. Виборчий процес здійснюється на принципах вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати і кандидатів на посаду голови Ради, гласності і відкритості, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії, свободи агітації, також на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Виборними працівниками в Україні є всі судді. Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами кваліфікаційного екзамену. Такий екзамен приймається кваліфікаційною комісією, що діє відповідно до Закону України від 2 лютого 1994 року «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України». Порядок обрання суддів регулюється статтею 9 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року.

Особливим порядком підбору працівників на посади є конкурс. Конкурс дозволяє відбирати на заняття певної посади кращого з претендентів. При конкурсі право підбору працівників належить не керівнику підприємства, установи, організації, а колективному органу, який таємним голосуванням вирішує питання, хто з претендентів на посаду найбільш відповідає вимогам цієї посади.

Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців публікуються і поширюються через засоби масової інформації не пізніше як за один місяць до проведення конкурсу.

Конкурсний порядок заміщення посад практикується в науково-дослідних установах, в театрально-видовищних організаціях. Заміщення посад педагогічних працівників вищих навчальних закладів на конкурсній основі проводиться у випадках, коли іншим шляхом щ посади не можна заповнити.

Але обрання по конкурсу — це ще не укладення трудового договору. Це — лише підстава для його укладення. Керівник підприємства, установи, організації при наявності процедурних порушень порядку проведення конкурсу, може скасувати результати конкурсу і призначити новий конкурс.

Досить складні підстави виникнення трудових правовідносин встановлено для керівників обласних державних адміністрацій, що є органами державної виконавчої влади. Відповідно до Указу Президента України від 21 серпня 1995 року, яким затверджено Положення про обласну, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, голова адміністрації призначається Президентом України з особи, яка обрана головою відповідної Ради.

У даному випадку поєднується два складних юридичних фактичних склади: вибори на посаду голови відповідної Ради і акт адміністративного призначення обраної особи головою державної адміністрації. Заступники глави державної адміністрації призначаються актами Президента України за поданням глави адміністрації.

Аналогічний порядок призначення на посаду встановлено і для глави районної державної адміністрації, якого також призначає Президент України з осіб, обраних головами районних Рад.

Досить поширеною раніше підставою виникнення трудових правовідносин визнавався акт персонального розподілу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів. Усі особи, які закінчували вищі, середні спеціальні та професійно-виховні навчальні заклади підлягали персональному розподілу і зобов'язані були відпрацювати після розподілу 2-3 роки залежно від виду навчального закладу. Особи, які закінчували вищі і середні спеціальні навчальні заклади, внаслідок адміністративного акту персонального розподілу набували статус молодого спеціаліста. Випускники професійно-виховних навчальних закладів набували статусу молодих робітників.

З розвитком ринкових відносин і появою недержавних навчальних закладів держава послабила персональний розподіл осіб, які набували певних спеціальностей, навіть тих, хто навчався за рахунок коштів Державного бюджету України. Це призвело до того, що молоді спеціалісти почали поповнювати резервну армію осіб, що шукають роботу. Створилася ситуація, при якій держава витрачала значні кошти на підготовку спеціалістів, але не могла їх використовувати для потреб державного сектору народного господарства.

З метою впорядкування системи підготовки вищими навчальними закладами спеціалістів державного і недержавного сектора народного господарства та їх працевлаштування Президент України 23 січня 19% року видав Указ «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів». Установлено, що вищі навчальні заклади України, які здійснюють підготовку спеціалістів за рахунок коштів Державного бюджету України, готують їх для роботи у державному секторі народного господарства. Якщо підготовка спеціалістів проводиться за рахунок коштів відповідних юридичних і фізичних осіб, ці спеціалісти готуються для роботи у недержавному секторі народного господарства.

Указом також визначено, що підготовка спеціалістів можлива за рахунок власних коштів особи. Ці спеціалісти можуть працювати за своїм бажанням як у державному, так і недержавному секторі народного господарства.

Підготовка спеціалістів для державного сектора народного господарства вищими навчальними закладами повинна здійснюватись за державними контрактами. Особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищих навчальних закладів угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менш, як три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Порядок працевлаштування випускників, які закінчили вищі навчальні заклади за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб, визначається угодами між ними.

Порядок формування державного контракту для підготовки спеціалістів для роботи в державному секторі народного господарства та порядок відшкодування до державного бюджету випускниками вартості навчання у разі порушення ними умови щодо працевлаштування, визначає Кабінет Міністрів України.

Таким чином, замість адміністративного акту персонального розподілу молодих спеціалістів введена договірна форма їх підготовки і працевлаштування. Це дозволяє державі регулювати прийоми до вищих навчальних закладів залежно від потреб суспільства в цілому і кожного громадянина окремо.

Крім того, угода між студентом і навчальним закладом створює цілеспрямованість витрачання державних коштів, які виділені Державним бюджетом на освіту. Це дозволяє залежно від конкретних обставин, що виникають з розвитком ринкових відносин, змінювати й організаційно-правові форми реалізації громадянами права на освіту, а також методи залучення до праці у той чи інший період історичного розвитку.

Молоді робітники, що закінчили відповідний професійний навчально-виховний заклад, працевлаштовуються за здобутою професією, спеціальністю і кваліфікацією на підставі угод. Це передбачено пунктом 23 Положення про професійний навчально-виховний заклад України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року № 715. При відсутності такої угоди молоді робітники забезпечуються роботою відповідно до статті 197 Кодексу законів про працю України, шляхом працевлаштування, а не актом розподілу.

Тому в даний час відсутній обов'язок молодих робітників, якщо інше не передбачено угодою, після закінчення професійних навчально-виховних закладів відпрацьовувати два роки, як це було раніше.

Разом з тим, держава надає певні гарантії у працевлаштуванні молоді. Пунктом 2 статті 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року передбачено, що держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки.