Релігієзнавство

§5. Еволюція релігійних вірувань

Становлення й еволюція релігії взаємопов'язані з розвитком суспільства і людської свідомості, рівнем пізнання людиною навколишньої дійсності. Оскільки специфічною ознакою релігії є віра в існування надприродної сили, критерієм еволюції, рівня розвиненості релігії є уявлення віруючих про ці сили.

За цією ознакою в історії розвитку релігії виділяють три основні ступені.

І. Первісні (ранні) форми релігії. До ранніх форм релігії належать: фетишизм — поклоніння неживим предметам; магія — дії та обряди, що здійснюються з метою надприродно впливати на явища природи, тварин чи людину; тотемізм — віра в надприродну спорідненість людини з тваринним і рослинним світом; анімізм — віра в душі й духів; культ предків.

Первісні релігії були такими самими примітивними, як і суспільство, що породило їх. Надприродним для людини могло бути незвичайної форми дерево чи камінь, зображення тварини; дим, що відганяє комах, приємний запах чебрецю; зручна й удачлива на полюванні палиця, стріла; шкіра тварини, маска, що приносить успіх у тяжкому добуванні їжі, тощо. Довкола цих предметів здійснювалися ритуальні дії, їх наділяли таємничою, надприродною силою.

Згодом люди переконувалися, що камінь, дерево, стріла, тварина — не боги, не надприродне. Починає формуватися вірування, що не самі по собі ці предмети, а щось приховане за ними є таємничою силою, яка й управляє цими предметами, явищами. Так складався пандемонізм (від грец. «пан» — все і «демоні» — дух) — уявлення, в якому надприродне ставилось поряд з природним.

Кожен предмет, явище (так вважали) має духів: в лісі — лісовик, у воді — водяний, у хаті — домовий. Духи не створюють предметів, а лише живуть у них: у сухому озері водяний не водиться, у зруйнованій оселі домовий не живе. Первісні форми релігії дійшли до нашого часу в світосприйнятті народів, які відстали в своєму історичному розвитку, а також у вигляді релігійних пережитків (ворожіння, забобони, чаклунство) серед віруючих більш високих форм релігії і навіть серед невіруючих.

II. Політеїзм (від грец. «полі» — багато і «теос» — Бог). Багатобожжя, віра в існування багатьох богів. У політеїстичних релігіях надприродне — це Бог у загальноприйнятому розумінні цього слова. Боги не стільки приховуються за предметами і явищами, скільки створюють їх і управляють ними.

Політеїзм формується у період розкладу первісного й утвердження рабовласницького ладу. Він відбиває собою панування у суспільстві одного класу над іншим, але водночас і зростаючий рівень пізнання людиною навколишньої дійсності, нагромадження досвіду практичної взаємодії людини і природи, яке доведе неспроможність первісних релігійних вірувань. Класичною формою політеїзму є грецька і давньоримська релігії з їх сонмом богів, богинь, напівбогів і героїв.

На останніх щаблях розвитку політеїзм підноситься на рівень генотеїзму — вирізнення серед багатьох богів одного головного, родоначальника усіх богів (Зевс у грецькій релігії, Юпітер — у римській, Перун — у релігії стародавніх слов'ян).

Різновидом політеїзму є катенотеізм (грец. «кат» — по, «енос» — один, «теос» — Бог). У катенотеїзмі визнається існування багатьох богів, проте кожне плем'я, місцевість вшановують «по одному Богові», якого вважають захисником даного племені, місцевості.

Катенотеізм, ймовірно, існував у Київській Русі до запровадження християнства. Його класичною формою є стародавній (часів написання Біблії) іудаїзм. У біблійні часи (VII ст. до н. є. — І ст. н. є.) євреї визнавали богів інших племен і народів, але вшановували лише свого Бога Яхве, визнаного покровителем тільки євреїв.

III. Монотеїзм (єдинобожжя). З початком утворення великих монархічних держав, які об'єднали під володарюванням одного правителя цілі країни і народи, політеїзм замінюється монотеїзмом — релігією єдиного Бога.

Це природно: на землі панує над усім і править один деспот, а на небі багато богів. Один править на землі — має один правити й на небі. Це соціальна передумова монотеїзму.

Однак він має і гносеологічну передумову. В період розквіту рабовласницького ладу починає розвиватися філософія як форма суспільної свідомості. Філософія вже в змозі охопити всю дійсність єдиним поглядом, шукати в багатоманітності її проявів якісь єдині начала. Єдине осягнення всього світу, єдине начало вимагає визнання і єдиного творця цього світу, єдиного Бога. Коли ці передумови склалися, почав формуватися монотеїзм.

Бог монотеїзму відрізнявся від попередніх богів і духів лише кількісно: він один. Як і його попередники, він зображувався у вигляді конкретно-чуттєвої істоти, як правило, людини — мав тіло, голову, руки. Значно пізніше, практично з епохи розвитку капіталізму, з його культом абстрактних товару, людини і свобод, починає формуватися на основі початкового, конкретно-чуттєвого монотеїзму абстрактний монотеїзм. У ньому Бога зображають за допомогою абстрактних визначень і категорій: Бог невидимий, не має ні тіла, ні рук, ні ніг; він всюдисущий, всемогутній, вічний, незмінний; він — дух. Такого Бога не можна побачити, відчути. Єдине, що залишається цьому Богові, — це те, що він особистість: чує, пильнує, діє, карає, управляє, має розум, почуття і волю.

Абстрактний монотеїзм — останній щабель розвитку релігії. Якщо уявити собі релігію, що могла б ще більше «витончити», вдосконалити уявлення про надприродне, то логічним виглядає Бог, образ якого звільнився б і від особистісних атрибутів. У такій послідовності Бог перетворюється у якесь Начало, Загальний закон, Логос Всесвіту. Це вже не Бог релігії, а Бог філософії, не релігійне, а філософське поняття. Такому Богові вже не можна молитися, немає потреби поклонятися. Він уособлює собою Всесвіт, безкінечність, мікро- і макрокосм.

Незважаючи на загальну еволюцію, до наших днів дійшли й ті форми релігії, через які вона пройшла в історії свого розвитку. Це підтверджує справедливість наукового висновку про релігію як консервативну форму суспільної свідомості. Загалом усі існуючі релігії еволюціонують у бік абстрактного монотеїзму. Далі, за його межами, вони в основному переходять в ідеалізм, розчиняються в міфології, мистецтві, а нерідко взагалі зникають.