Релігієзнавство
§3. Походження християнства: соціально-економічні причини та ідейні джерела.
Перші християнські громади виникли в 60-х роках І ст. до н. є. на території Римської імперії, про що незаперечно свідчать історичні документи. Серед них — визнавана за священну книга «Апокаліпсис» (68—69 pp.), яка ввійшла до складу біблійних книг під назвою «Одкровення св. Іоанна Богослова». Водночас християни ретельно вивчали Старий Завіт, вбачаючи неподільну єдність між Богом-батьком і Богом-сином, що розіп'яттям на хресті спокутував гріхи людські і тим самим дістав прощення людям від Бога-батька. Наукове релігієзнавство розрізняє соціально-економічні причини та ідейні джерела виникнення християнства.
Соціально-економічні причини поширення християнства. До них належать: криза політеїстичних релігій в Стародавньому у Римі; посилення експлуатації підлеглих і поневолених Римом на/ родів; поразки повстанців-рабів, соціальна потреба у новій релігії.
На початку нашої ери Рим підкорив країни Середземноморського басейну та інші народи. Утворилася могутня, величезна імперія. Вона вимагала військової, господарської, політичної, а також ідеологічної єдності. За обставинами того часу ідеологічним інтегратором могла виступити лише релігія. У стародавній Римській імперії існували родоплемінні релігії, що мали політеїстичний характер.
Релігія «вічного міста» не могла привернути симпатії поневолених Римом народів. І Рим, і його релігія сприймалися підкореними народами як джерело їхніх бідувань і страждань. Не могла стати «рятівною» у Римській імперії і релігія поневолених народів, оскільки підкорених народів і релігій було багато, місцеві боги не мали змоги захистити ці народи від жорстокої влади Риму і тому розвінчали себе в їхніх очах. Отже, Римській імперії була потрібна нова релігія, що стала б у разі потреби релігією різних народів, усіх народів Римської імперії. На зміну існуючим національним релігіям повинна була прийти релігія космополітична.
На початку нашої ери в Римській імперії назріла криза політеїзму, яка була зумовлена двома причинами.
I. У Римській імперії сформувалася досить розвинена філософська думка. Вона була спроможною охопити єдиним
поглядом весь Всесвіт, шукала і знаходила, за суб'єктивним переконанням, єдине начало всього сущого. Ним оголошувалися або
одна з стихій природи (земля, вода, повітря, вогонь), або Матерія, чи Логос (закон, принцип, дух). Ця уявна єдність світу та його
єдине начало теоретично (гносеологічно) не збігалися з вірою в існування багатьох богів. Єдиний світ і єдине начало могли гносеологічно вживатися лише з одним (єдиним) Богом.
II. Очолював Римську імперію, яка об'єднувала численні країни та народи, єдиний імператор. Він, реальний
володар на землі, вимагав визнання того, що на небі існує, неподільно панує єдиний Бог.
Гносеологічні й соціальні передумови в своїй єдності і на досить значному для початку тривалого періоду першого століття рівні розвитку вимагали появи нової монотеїстичної релігії.
Більшість жителів Римської імперії становили знедолені люди: раби, вільновідпущеники, позбавлені волі окраїнні народи імперії. З початку І ст. до н.е. і до середини II ст. н.е. (протягом майже двох з половиною століть) в імперії одне за одним прокочуються могутні повстання рабів і поневолених народів. Однак усі повстання, навіть під проводом талановитого Спартака, зазнають поразки.
Тяжкий досвід безнадійної боротьби переконав принижених і знедолених, що звільнитися від рабства, врятуватись від нього власними силами вони не мають змоги. Не можуть, але бажання визволитися від цього не зникає. Слабкішою стає воля до боротьби, вичерпується віра в свої сили. Хто втрачає дорогу на землі, той шукає шляхи на небо.
Низи імперії почали шукати спасіння у релігійному забутті, в очікуванні спасіння від Бога. Проте існуючі боги не могли його дати. Римський пантеон поставав ворожим і ненависним, а боги національних релігій виявилися безсилими перед нещадною владою Риму. Тому низи покладали надію на появу нового Бога, нового спасителя. Захоплення релігією й очікування небесного Спасителя, пришестя у світ нового Бога в Римській імперії на початку нашої ери засвідчили численні історичні документи.
Попит породжує пропозицію. У специфічних умовах Римської імперії на початку нашої ери утворюються десятки нових, космополітичних, з богами-спасителями релігій, наприклад митраїзм, культ Осіріса, орфічні культи, культи східних воскресаючих і вмираючих богів. Серед таких релігій було християнство, яке згодом набуло статусу світової релігії.
Для перемоги християнства найважливіше значення мало те, що воно, як і будь-яка інша з нових релігій, увібрало в себе і спиралося на різноманітний та ефективний ідеологічний матеріал, який прислужився йому для формування власного віровчення і культу. Наукове релігієзнавство досить повно визначило основні ідеологічні джерела християнства.
Ідейні джерела виникнення християнства. До них належать: іудаїзм — релігія стародавніх євреїв; релігії і міфологія народів Близького Сходу; філософія греко-римського світу.
Релігія стародавніх євреїв — іудаїзм. З його вченням про Месію, у священних текстах іудейської релігії — Біблії, в міфах про походження світу, перших людей, зла в світі тощо — християнство знайшло собі відповідь на життєво важливі питання буття.
У Біблії міститься твердження, що бог Яхве є богом єврейського, богообраного народу і в годину гірких випробувань завжди надішле йому спасителя, Месію. Біблійне вчення про Месію було безпосереднім і найближчим джерелом християнського вчення про Бога-спасителя.
Релігії і міфологія народів Близького Сходу. З релігій і міфології народів Близького Сходу запозичена ідея про вмираючих і воскресаючих богів-спасителів — Адоніса, Аттіса, Осіріса, Митри та ін.
Ці боги підкорених Римом східних народів (сирійців, персів, єгиптян, вавилонян) були в основному богами рослинного світу, який узимку «вмирав», а навесні «воскресав». Боги рослинного світу, за віруваннями народів Сходу, також вмирали і воскресали. Своєю смертю і воскресінням вони рятували не лише рослинний світ природи, а й все людство від загрози голодної смерті.
Філософія греко-римського світу. На ідеї раннього християнства передусім вплинули неоплатонізм Філона Александрійського і стоїцизм Сенеки.
Філон Александрійський — іудейський богослов, який перейшов на службу до римського імператора, — прагнув поєднати філософію Платона з ученням Біблії, підвівши цим філософське обгрунтування під біблійні сказання. Філонівське тлумачення біблійного месії як Логоса, водночас творця, управителя світу і рятівника знедолених, покладено проповідниками християнства в основу їх учення про Сина Божого, євангельського Ісуса Христа. Не випадково відомі дослідники історії первісного християнства Бруно Бауер і Фрідріх Енгельс називали Філона Александрій-ського «батьком» християнського віровчення.
Сенека — римський філософ-стоїк і письменник — мав такий вплив на ідеологію християнської релігії, що дослідники називають його «дядьком» християнства. Вчення стоїцизму закликає до терпіння, непротивлення злу насиллям, відмови від життєвих радощів і насолод, аскетизму. Прилучення первісного християнства до такої філософії дало змогу християнській церкві філософськи обгрунтувати свої постулати, а згодом перетворити саму філософію на «служницю богослов'я».
Засвоєння елементів національних традицій і культу релігій греко-римського світу. Втягуючи все нові й нові прошарки населення до своєї церкви, християнство водночас розширювало простір для залучення до свого вчення елементів їхніх попередніх релігійних вірувань та звичаїв. Все, що сприяло зміцненню християнства, було запозичене з інших релігій. Навіть через десять століть після свого виникнення християнство, прийшовши на Русь, включило до свого церковного культу релігійні вірування і атрибути обрядів східних слов'ян: крашанки, весняні моління (поминання) на могилах померлих, купальські обряди в середині літа тощо.
Соціально-економічні причини поширення християнства. До них належать: криза політеїстичних релігій в Стародавньому у Римі; посилення експлуатації підлеглих і поневолених Римом на/ родів; поразки повстанців-рабів, соціальна потреба у новій релігії.
На початку нашої ери Рим підкорив країни Середземноморського басейну та інші народи. Утворилася могутня, величезна імперія. Вона вимагала військової, господарської, політичної, а також ідеологічної єдності. За обставинами того часу ідеологічним інтегратором могла виступити лише релігія. У стародавній Римській імперії існували родоплемінні релігії, що мали політеїстичний характер.
Релігія «вічного міста» не могла привернути симпатії поневолених Римом народів. І Рим, і його релігія сприймалися підкореними народами як джерело їхніх бідувань і страждань. Не могла стати «рятівною» у Римській імперії і релігія поневолених народів, оскільки підкорених народів і релігій було багато, місцеві боги не мали змоги захистити ці народи від жорстокої влади Риму і тому розвінчали себе в їхніх очах. Отже, Римській імперії була потрібна нова релігія, що стала б у разі потреби релігією різних народів, усіх народів Римської імперії. На зміну існуючим національним релігіям повинна була прийти релігія космополітична.
На початку нашої ери в Римській імперії назріла криза політеїзму, яка була зумовлена двома причинами.
I. У Римській імперії сформувалася досить розвинена філософська думка. Вона була спроможною охопити єдиним
поглядом весь Всесвіт, шукала і знаходила, за суб'єктивним переконанням, єдине начало всього сущого. Ним оголошувалися або
одна з стихій природи (земля, вода, повітря, вогонь), або Матерія, чи Логос (закон, принцип, дух). Ця уявна єдність світу та його
єдине начало теоретично (гносеологічно) не збігалися з вірою в існування багатьох богів. Єдиний світ і єдине начало могли гносеологічно вживатися лише з одним (єдиним) Богом.
II. Очолював Римську імперію, яка об'єднувала численні країни та народи, єдиний імператор. Він, реальний
Гносеологічні й соціальні передумови в своїй єдності і на досить значному для початку тривалого періоду першого століття рівні розвитку вимагали появи нової монотеїстичної релігії.
Більшість жителів Римської імперії становили знедолені люди: раби, вільновідпущеники, позбавлені волі окраїнні народи імперії. З початку І ст. до н.е. і до середини II ст. н.е. (протягом майже двох з половиною століть) в імперії одне за одним прокочуються могутні повстання рабів і поневолених народів. Однак усі повстання, навіть під проводом талановитого Спартака, зазнають поразки.
Тяжкий досвід безнадійної боротьби переконав принижених і знедолених, що звільнитися від рабства, врятуватись від нього власними силами вони не мають змоги. Не можуть, але бажання визволитися від цього не зникає. Слабкішою стає воля до боротьби, вичерпується віра в свої сили. Хто втрачає дорогу на землі, той шукає шляхи на небо.
Низи імперії почали шукати спасіння у релігійному забутті, в очікуванні спасіння від Бога. Проте існуючі боги не могли його дати. Римський пантеон поставав ворожим і ненависним, а боги національних релігій виявилися безсилими перед нещадною владою Риму. Тому низи покладали надію на появу нового Бога, нового спасителя. Захоплення релігією й очікування небесного Спасителя, пришестя у світ нового Бога в Римській імперії на початку нашої ери засвідчили численні історичні документи.
Попит породжує пропозицію. У специфічних умовах Римської імперії на початку нашої ери утворюються десятки нових, космополітичних, з богами-спасителями релігій, наприклад митраїзм, культ Осіріса, орфічні культи, культи східних воскресаючих і вмираючих богів. Серед таких релігій було християнство, яке згодом набуло статусу світової релігії.
Для перемоги християнства найважливіше значення мало те, що воно, як і будь-яка інша з нових релігій, увібрало в себе і спиралося на різноманітний та ефективний ідеологічний матеріал, який прислужився йому для формування власного віровчення і культу. Наукове релігієзнавство досить повно визначило основні ідеологічні джерела християнства.
Ідейні джерела виникнення християнства. До них належать: іудаїзм — релігія стародавніх євреїв; релігії і міфологія народів Близького Сходу; філософія греко-римського світу.
Релігія стародавніх євреїв — іудаїзм. З його вченням про Месію, у священних текстах іудейської релігії — Біблії, в міфах про походження світу, перших людей, зла в світі тощо — християнство знайшло собі відповідь на життєво важливі питання буття.
У Біблії міститься твердження, що бог Яхве є богом єврейського, богообраного народу і в годину гірких випробувань завжди надішле йому спасителя, Месію. Біблійне вчення про Месію було безпосереднім і найближчим джерелом християнського вчення про Бога-спасителя.
Релігії і міфологія народів Близького Сходу. З релігій і міфології народів Близького Сходу запозичена ідея про вмираючих і воскресаючих богів-спасителів — Адоніса, Аттіса, Осіріса, Митри та ін.
Ці боги підкорених Римом східних народів (сирійців, персів, єгиптян, вавилонян) були в основному богами рослинного світу, який узимку «вмирав», а навесні «воскресав». Боги рослинного світу, за віруваннями народів Сходу, також вмирали і воскресали. Своєю смертю і воскресінням вони рятували не лише рослинний світ природи, а й все людство від загрози голодної смерті.
Філософія греко-римського світу. На ідеї раннього християнства передусім вплинули неоплатонізм Філона Александрійського і стоїцизм Сенеки.
Філон Александрійський — іудейський богослов, який перейшов на службу до римського імператора, — прагнув поєднати філософію Платона з ученням Біблії, підвівши цим філософське обгрунтування під біблійні сказання. Філонівське тлумачення біблійного месії як Логоса, водночас творця, управителя світу і рятівника знедолених, покладено проповідниками християнства в основу їх учення про Сина Божого, євангельського Ісуса Христа. Не випадково відомі дослідники історії первісного християнства Бруно Бауер і Фрідріх Енгельс називали Філона Александрій-ського «батьком» християнського віровчення.
Сенека — римський філософ-стоїк і письменник — мав такий вплив на ідеологію християнської релігії, що дослідники називають його «дядьком» християнства. Вчення стоїцизму закликає до терпіння, непротивлення злу насиллям, відмови від життєвих радощів і насолод, аскетизму. Прилучення первісного християнства до такої філософії дало змогу християнській церкві філософськи обгрунтувати свої постулати, а згодом перетворити саму філософію на «служницю богослов'я».
