Релігієзнавство
§3. Традиціоналізм і модернізм в ісламі.
З часу свого виникнення і донині іслам зазнав деяких змін. Він пристосувався до умов життя будь-якого народу, до різних соціальних устроїв, до рівня розвитку матеріальної та духовної культури. Водночас іслам зберігає ортодоксальний вплив у деяких країнах (зокрема, в Ірані) і на широкі верстви населення (зокрема, селянські). Останнім часом спостерігається відродження ортодоксального ісламу і його претензії відігравати панівну роль в усіх сферах існування держави, прагнення перетворити її на чисто ісламістське утворення (Судан, Алжир).
Значний вплив ісламу на економічне, політичне, духовне життя східних районів, згідно з концепціями деяких європейських та американських вчених, пояснюють такі чинники.
I. Молодість ісламу. Мусульманська релігія виникла пізніше інших релігійних систем і на відміну від них не вичерпала своїх
можливостей. Іслам перебуває у розквіті, відіграючи активну роль у сучасному світі.
II. Життєвість і гнучкість мусульманської релігії.
Життєздатність ісламу, на думку деяких західних спеціалістів, виявляється в тому, що він вистояв, не втратив своїх позицій, незважаючи
на тривалий період колонізації. Його гнучкість пов'язується з відсутністю централізованої організації духовенства, що заважає
оперативному та своєчасному вирішенню нагальних проблем.
III. Тотальність ісламу. Під тотальністю ісламу західні вчені розуміють широке охоплення ісламською релігією всіх сфер життєдіяльності віруючих. Це не лише віра, а й економічний та соціальний устрій, управління, родина й побут. Шаріат визначає як правові, так і моральні відносини. Все це загалом приводить до того, що іслам виступає як спосіб життя, оскільки цілком визначає світогляд і поведінку людей.
IV. Простота та доступність ісламу як релігії. Простота ісламу виявляється у його догматах і культі, які простіші, ніж
в інших релігіях. Доступність ісламської релігії дослідники пояснюють тим, що іслам максимально враховує місцеві умови, не
заплямував себе колоніальною політикою тощо. На їхню думку, в міру цих причин іслам значно поширився останнім часом в Африці та інших районах світу.
V. Нетерпимість і войовничий характер ісламу, його прагнення до світового панування. Саме цими властивостями мусульманської релігії західні автори намагаються пояснити боротьбу східних народів проти колоніалізму за своє національне визволення.
VI. Ідея «завершення пророцтва». В трактуванні мусульманських теологів ця ідея означає, що пророк Мухаммед був останнім посланцем Бога на землю й приніс людству остаточну істину. Це свідчить про виключність мусульман як богообраного народу й про особливе становище ісламу порівняно з іншими релігіями.
VII. Аутентичність ісламу й особистості мусульманина. Аутентичність, на думку західних ісламознавців, — це повне вираження мусульманської релігії в особистості віруючого.
Мусульмани всіх країн однакові. Це люди, сформовані ісламом,вони складають єдину спільноту — «умму». Тому мусульмани незалежно від країни, в якій вони мешкають, тягнуться один до одного як брати за вірою. Внаслідок цього існують різні панісламістські концепції, що пропагують об'єднання всіх мусульман світу в єдину державу.
Сучасний іслам має два напрями — традиційний і модернізований.
Традиційний іслам. Взятий на озброєння консервативними силами, які прагнуть зберегти існуючі відносини, у країнах Сходу, де збереглися залишки феодалізму. Консервативне духовенство настроєне проти будь-яких нововведень, проповідує повернення до ісламу в його «первозданній чистоті й простоті», заперечує використання наукових і технічних досягнень інших країн, вважаючи, що прогрес у суспільному житті забезпечать Коран і шаріат. Традиціоналісти нетерпимі до інаковіруючих, настроєні проти надання жінкам рівних прав з чоловіками. Вони прагнуть теократії. Традиціоналізм в ісламі поширений переважно серед найвідсталішої частини мусульман.
Модернізований іслам. Ідеологія більшої частини національної буржуазії в її прагненнях ліквідації феодальних відносин. Мусульманські реформатори ще в XIX ст. намагалися «підтягнути» іслам до рівня західної культури. Вони пропонували замінити шаріат буржуазним правом, спростити обряди, сміливіше використовувати досягнення науки й техніки країн Західної Європи. Ці принципи були втілені у 20-х роках XX ст. у Туреччині, яка раніше від інших країн Близького Сходу стала на шлях капіталістичного розвитку.
Нині серед модернізаторів ісламу спостерігається прагнення знову звернутися до шаріату, відмовившись лише від деяких застарілих його норм. Але вони і далі виступають за примирення науки і релігії, активно підтримують позицію зближення з іншими релігіями. Діяльність модерністів спрямована на пристосування ісламу до вимог сучасності. Сьогодні модерністський напрям властивий усім країнам з переважним поширенням ісламу, однак яскравіше виражений у Тунісі, Алжирі, Сирії, Єгипті.Багато сучасних ідеологів ісламу твердять, що їхня релігія не суперечить науці. Дехто з них проводить аналогії між релігійними та науковими принципами, а також намагається довести, що значна частина ідей сучасної науки міститься або в Корані, або в творах мусульманських богословів. Наприклад, вислів Корану «вони (тобто планети) рухаються круговим шляхом» ідеологи ісламу тлумачать як наукову тезу про рух планет довкола Сонця; слова «подивись на твого осла» — як наказ вивчати анатомію.
Сучасні модерністи інтерпретують священну книгу мусульман як джерело мудрості та знання, наголошують, що в ньому можна знайти вказівки на те, що вже було відкрито наукою та, що належить відкрити їй у майбутньому. Модерністи зауважують, що досягнення у галузі науки і техніки втілюють прояв мудрості Аллаха й підтверджують істинність Корану.
Еволюційне вчення, згідно з реформаторами, було започатковане в IX ст. ісламськими теологами — «братами чистоти». Визнання еволюції людини як тілесної істоти модерністи пов'язують з ученням про одночасне створення людини Богом як духовної істоти. І природознавство використовується для обгрунтування істинності ісламу. Відомо також, що окремі теологи для доведення своєї тези про необхідність обмеження раціонального знання релігійною вірою апелюють, зокрема, до наукової спадщини Н. Бора й А. Ейнштейна.
Деякі мусульманські богослови проголошують Коран не лише вмістилищем наукових знань, а й джерелом ідей рівності та справедливості. У деяких країнах Близького і Середнього Сходу нині поширена концепція ісламського соціалізму. Вона відображає зацікавленість широкої громадськості, в тому числі місцевих підприємців, у зміцненні політичної та економічної незалежності країн, які розвиваються. Водночас цьому вченню властива проповідь класового миру й можливості побудови соціалізму без суперечностей між працею і національним капіталом. Акцент робиться на особливостях розвитку ісламських країн. Усе це засвідчує домінування релігійного чинника в політиці, економіці, культурі країн Близького і Середнього Сходу.
У наш час гасла ісламу використовують різні верстви населення для популяризації своїх соціально-політичних програм. У 60-ті роки XX ст. політична та суспільна роль ісламу помітно активізувалась, особливо в районах Близького та Середнього Сходу. З одного боку, відбувається розмежування багатьох мусульманських рухів і організацій, з іншого — виявляється тенденція до консолідації мусульманського світу на основі моделей «третього шляху розвитку», які використовуються правлячими колами країн Сходу та Африки як альтернатива і капіталістичному, і соціалістичному шляхам розвитку.
Сучасний стан релігійної активності відображає спадкоємність ідей панісламізму колоніальних часів з рухом «ісламської солідарності». Концепція «ісламської солідарності» як гнучка форма здійснення ідеї міждержавної єдності на релігійній основі набула свого практичного втілення у діяльності мусульманських міжнародних організацій. Перша організація цього типу, «Всесвітній ісламський конгрес», виникла в 1926 р. Нині значним впливом відзначаються сформована у 1962 р. «Ліга ісламського світу» і найбільш представницьке міжнародне об'єднання на урядовому рівні «Організація ісламської конференції», яка була заснована в 1969 р.
Для модернізації ісламу використовуються деякі філософські вчення, зокрема філософія Декарта: спираючись на картезіанський принцип дуалізму, теологи обґрунтовують думку про рівновагу між розумом і вірою, між західною та східною культурами. Робляться спроби модернізувати іслам і за допомогою введення в нього ідей екзистенціалізму та персоналізму, які розцінюються теологами як гуманістичні вчення. Відомий факт використання інтуїтивізму Бергсона для підсилення релігійно-етнічної концепції; людину наближує до Бога інтуїція, яка знаходить своє вираження у мові,' що не втратила зв'язку з прамовою (мова — арабська).
Модернізація ісламу, зумовлена новими умовами, не змінює його сутності: основоположні п'ять принципів ісламу залишаються недоторканними.
Іслам в Україні. Представлений лише одним із його напрямів — сунізмом. Віруючі мусульмани об'єднані у 255 релігійних громад, більшість з яких функціонують у Криму та інших областях півдня України. Представницькою є й мусульманська громада Києва.
Духовні лідери цих громад у проповідницькій діяльності намагаються привести у відповідність з вимогами сучасності принципи ісламу, пропагувати загальнолюдські аспекти мусульманського мислення, спростувати поширене в буденній свідомості уявлення про іслам як войовничу релігію. Духом сучасності наповнена й соціально-політична орієнтація мусульманських громад в Україні. Йдучи назустріч прагненням віруючих, духовенство закликає всіх громадян до співпраці за мир, активної участі в демократичних перетвореннях. Мусульманські громади в Криму домагаються повернення в її межі та відновлення у громадянських правах кримсько-татарського населення. Іслам в Україні є самобутнім елементом строкатої палітри рівноправних релігій, що відіграє свою роль у духовному житті суверенної держави.
Значний вплив ісламу на економічне, політичне, духовне життя східних районів, згідно з концепціями деяких європейських та американських вчених, пояснюють такі чинники.
I. Молодість ісламу. Мусульманська релігія виникла пізніше інших релігійних систем і на відміну від них не вичерпала своїх
можливостей. Іслам перебуває у розквіті, відіграючи активну роль у сучасному світі.
II. Життєвість і гнучкість мусульманської релігії.
Життєздатність ісламу, на думку деяких західних спеціалістів, виявляється в тому, що він вистояв, не втратив своїх позицій, незважаючи
на тривалий період колонізації. Його гнучкість пов'язується з відсутністю централізованої організації духовенства, що заважає
оперативному та своєчасному вирішенню нагальних проблем.
III. Тотальність ісламу. Під тотальністю ісламу західні вчені розуміють широке охоплення ісламською релігією всіх сфер життєдіяльності віруючих. Це не лише віра, а й економічний та соціальний устрій, управління, родина й побут. Шаріат визначає як правові, так і моральні відносини. Все це загалом приводить до того, що іслам виступає як спосіб життя, оскільки цілком визначає світогляд і поведінку людей.
IV. Простота та доступність ісламу як релігії. Простота ісламу виявляється у його догматах і культі, які простіші, ніж
заплямував себе колоніальною політикою тощо. На їхню думку, в міру цих причин іслам значно поширився останнім часом в Африці та інших районах світу.
V. Нетерпимість і войовничий характер ісламу, його прагнення до світового панування. Саме цими властивостями мусульманської релігії західні автори намагаються пояснити боротьбу східних народів проти колоніалізму за своє національне визволення.
VI. Ідея «завершення пророцтва». В трактуванні мусульманських теологів ця ідея означає, що пророк Мухаммед був останнім посланцем Бога на землю й приніс людству остаточну істину. Це свідчить про виключність мусульман як богообраного народу й про особливе становище ісламу порівняно з іншими релігіями.
VII. Аутентичність ісламу й особистості мусульманина. Аутентичність, на думку західних ісламознавців, — це повне вираження мусульманської релігії в особистості віруючого.
Мусульмани всіх країн однакові. Це люди, сформовані ісламом,вони складають єдину спільноту — «умму». Тому мусульмани незалежно від країни, в якій вони мешкають, тягнуться один до одного як брати за вірою. Внаслідок цього існують різні панісламістські концепції, що пропагують об'єднання всіх мусульман світу в єдину державу.
Сучасний іслам має два напрями — традиційний і модернізований.
Традиційний іслам. Взятий на озброєння консервативними силами, які прагнуть зберегти існуючі відносини, у країнах Сходу, де збереглися залишки феодалізму. Консервативне духовенство настроєне проти будь-яких нововведень, проповідує повернення до ісламу в його «первозданній чистоті й простоті», заперечує використання наукових і технічних досягнень інших країн, вважаючи, що прогрес у суспільному житті забезпечать Коран і шаріат. Традиціоналісти нетерпимі до інаковіруючих, настроєні проти надання жінкам рівних прав з чоловіками. Вони прагнуть теократії. Традиціоналізм в ісламі поширений переважно серед найвідсталішої частини мусульман.
Модернізований іслам. Ідеологія більшої частини національної буржуазії в її прагненнях ліквідації феодальних відносин. Мусульманські реформатори ще в XIX ст. намагалися «підтягнути» іслам до рівня західної культури. Вони пропонували замінити шаріат буржуазним правом, спростити обряди, сміливіше використовувати досягнення науки й техніки країн Західної Європи. Ці принципи були втілені у 20-х роках XX ст. у Туреччині, яка раніше від інших країн Близького Сходу стала на шлях капіталістичного розвитку.
Нині серед модернізаторів ісламу спостерігається прагнення знову звернутися до шаріату, відмовившись лише від деяких застарілих його норм. Але вони і далі виступають за примирення науки і релігії, активно підтримують позицію зближення з іншими релігіями. Діяльність модерністів спрямована на пристосування ісламу до вимог сучасності. Сьогодні модерністський напрям властивий усім країнам з переважним поширенням ісламу, однак яскравіше виражений у Тунісі, Алжирі, Сирії, Єгипті.Багато сучасних ідеологів ісламу твердять, що їхня релігія не суперечить науці. Дехто з них проводить аналогії між релігійними та науковими принципами, а також намагається довести, що значна частина ідей сучасної науки міститься або в Корані, або в творах мусульманських богословів. Наприклад, вислів Корану «вони (тобто планети) рухаються круговим шляхом» ідеологи ісламу тлумачать як наукову тезу про рух планет довкола Сонця; слова «подивись на твого осла» — як наказ вивчати анатомію.
Сучасні модерністи інтерпретують священну книгу мусульман як джерело мудрості та знання, наголошують, що в ньому можна знайти вказівки на те, що вже було відкрито наукою та, що належить відкрити їй у майбутньому. Модерністи зауважують, що досягнення у галузі науки і техніки втілюють прояв мудрості Аллаха й підтверджують істинність Корану.
Еволюційне вчення, згідно з реформаторами, було започатковане в IX ст. ісламськими теологами — «братами чистоти». Визнання еволюції людини як тілесної істоти модерністи пов'язують з ученням про одночасне створення людини Богом як духовної істоти. І природознавство використовується для обгрунтування істинності ісламу. Відомо також, що окремі теологи для доведення своєї тези про необхідність обмеження раціонального знання релігійною вірою апелюють, зокрема, до наукової спадщини Н. Бора й А. Ейнштейна.
Деякі мусульманські богослови проголошують Коран не лише вмістилищем наукових знань, а й джерелом ідей рівності та справедливості. У деяких країнах Близького і Середнього Сходу нині поширена концепція ісламського соціалізму. Вона відображає зацікавленість широкої громадськості, в тому числі місцевих підприємців, у зміцненні політичної та економічної незалежності країн, які розвиваються. Водночас цьому вченню властива проповідь класового миру й можливості побудови соціалізму без суперечностей між працею і національним капіталом. Акцент робиться на особливостях розвитку ісламських країн. Усе це засвідчує домінування релігійного чинника в політиці, економіці, культурі країн Близького і Середнього Сходу.
У наш час гасла ісламу використовують різні верстви населення для популяризації своїх соціально-політичних програм. У 60-ті роки XX ст. політична та суспільна роль ісламу помітно активізувалась, особливо в районах Близького та Середнього Сходу. З одного боку, відбувається розмежування багатьох мусульманських рухів і організацій, з іншого — виявляється тенденція до консолідації мусульманського світу на основі моделей «третього шляху розвитку», які використовуються правлячими колами країн Сходу та Африки як альтернатива і капіталістичному, і соціалістичному шляхам розвитку.
Сучасний стан релігійної активності відображає спадкоємність ідей панісламізму колоніальних часів з рухом «ісламської солідарності». Концепція «ісламської солідарності» як гнучка форма здійснення ідеї міждержавної єдності на релігійній основі набула свого практичного втілення у діяльності мусульманських міжнародних організацій. Перша організація цього типу, «Всесвітній ісламський конгрес», виникла в 1926 р. Нині значним впливом відзначаються сформована у 1962 р. «Ліга ісламського світу» і найбільш представницьке міжнародне об'єднання на урядовому рівні «Організація ісламської конференції», яка була заснована в 1969 р.
Модернізація ісламу, зумовлена новими умовами, не змінює його сутності: основоположні п'ять принципів ісламу залишаються недоторканними.
Іслам в Україні. Представлений лише одним із його напрямів — сунізмом. Віруючі мусульмани об'єднані у 255 релігійних громад, більшість з яких функціонують у Криму та інших областях півдня України. Представницькою є й мусульманська громада Києва.
Духовні лідери цих громад у проповідницькій діяльності намагаються привести у відповідність з вимогами сучасності принципи ісламу, пропагувати загальнолюдські аспекти мусульманського мислення, спростувати поширене в буденній свідомості уявлення про іслам як войовничу релігію. Духом сучасності наповнена й соціально-політична орієнтація мусульманських громад в Україні. Йдучи назустріч прагненням віруючих, духовенство закликає всіх громадян до співпраці за мир, активної участі в демократичних перетвореннях. Мусульманські громади в Криму домагаються повернення в її межі та відновлення у громадянських правах кримсько-татарського населення. Іслам в Україні є самобутнім елементом строкатої палітри рівноправних релігій, що відіграє свою роль у духовному житті суверенної держави.
