Релігієзнавство

Наприкінці XIX — на початку XX ст. значно поширилися революційно-демократичні ідеї, які заволоділи умами різних верств населення земної кулі. Одним із наслідків цього є розвиток сучасного атеїзму в таких його різновидах, як марксистський, позитивістський та екзистенціалістський.

Марксистський атеїзм. Засвоївши все цінне, що було нагромаджене вільнодумством, подолав історичну та соціально-класову обмеженість попередніх учень. Релігія, згідно з марксизмом, розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що відображає суспільне буття людей. Прийнявши тезу попереднього атеїзму про релігію як продукт фантазії людини, марксизм поглибив розуміння релігії на основі принципово нового підходу до осягнення сутності людини. Л. Фейербах розглядав людину абстрактно, як біологічну істоту і це не давало змоги йому ставити походження релігії в залежність від матеріального життя суспільства. Розуміння людської сутності як сукупності суспільних відносин дозволило марксизмові виявити та розкрити соціальну природу релігії. За марксизмом, релігія — це не вигадка окремої особи, а витвір людей, які вступають між собою у певні виробничі відносини і спілкування. Розкриваючи соціальну природу релігійного світогляду, К. Маркс зазначав, що людина — це не абстрактна, десь поза світом існуюча істота. Людина — це світ людини, держава, суспільство. Ця держава, суспільство породжують релігію. Релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі... Встановивши залежність релігії від матеріальних умов життя людей, марксизм розкрив характер впливу самої релігії на суспільство та особу, соціальні умови, які породили і живлять релігію.

Вихідним принципом марксистського атеїзму є теза діалектичного матеріалізму, що боротьба протилежностей виступає як джерело саморуху матерії, що світ вічний і нескінченний в просторі і часі. Марксистський атеїзм заперечує ідею про першооснову світу в будь-яких формах її прояву, незалежно від того, є це абсолютна ідея, чи комплекс відчуттів, чи Бог.

У нових історичних умовах марксистський атеїзм був осмислений В. І. Леніним. Зокрема, він розкрив особливості фідеїзму, його спекуляції на складних гносеологічних проблемах, порушених революцією у природознавстві, показав зв'язок фідеїзму з новітніми течіями сучасної буржуазної філософії.

Ленін обгрунтував теоретичні засади політики правлячої партії та соціалістичної держави щодо релігії, церкви й віруючих. Ці теоретичні принципи порушувались у практиці комуністичного будівництва в колишньому СРСР, коли нерідко ігнорувалися права віруючих, руйнувалися церкви, піддавались репресіям священнослужителі та віруючі.

Західні філософські школи атеїзму. У західних країнах існують численні філософські школи, які критикують релігійну ідеологію і діяльність церкви в умовах бурхливого науково-технічного та суспільного прогресу, зростаючої секуляризації. З одного боку, сучасна критика релігії в буржуазному суспільстві зумовлена пошуком форм пристосування буржуазної ідеології, зокрема релігії, до умов зростання і поширення наукових знань, впровадження досягнень сучасної науки у виробництво. З іншого — вона виражає настрої дрібного та середнього класу, а також демократичної інтелігенції, які протестують проти засилля влади монополістичного капіталу, посилення експлуатації, що освячується релігією. Форми критики та заперечення релігії західними філософами різноманітні. Вони виражаються переважно у критиці християнства, викритті християнської моралі та пропаганді світської, в антиклерикалізмі, пропаганді раціоналізму, пантеїзму, деїзму, проявах скептицизму щодо релігії, бунтарського і нігілістичного її заперечення.

Послідовники сучасного західного атеїзму, дотримуючись традицій просвітницької і натуралістичної критики релігії, називають себе вільнодумцями, гуманістами, раціоналістами чи секуляризаторами.

У сучасному західному вільнодумстві виділяють два основні напрями.

Перший напрям — нігілістичний, анархістсько-бунтарський напрям заперечення релігії і церкви, що дістав назву екзистенціа-лістського атеїзму. Він бере свій початок у ніцшеанстві і переплітається з екзистенціалістською філософією. Критика релігії представниками цього напряму має більш богоборчий, емоційний характер, ніж теоретичний.

Другий напрям — агностичний, спирається на ідеї Канта і Юма, а також на неопозитивістську філософію. Критика релігії представниками цього напряму ведеться з позицій скептицизму. Він дістав назву позитивістського атеїзму.

Водночас у країнах Заходу, зокрема в Німеччині, Італії, Франції, Великій Британії, є марксистські філософські школи, що здійснюють критику релігії з діалектико-матеріалістичних позицій.

Отже, вільнодумство в західних країнах пов'язане з різними філософськими школами, проте воно більш зумовлене успіхами науки, зростанням секуляризації в сучасному світі, прогресом цивілізації.

Екзистенціалістський атеїзм. Спирається на філософський принцип, згідно з яким світ набуває значущості й структурності лише завдяки екзистенції, тобто існуванню особи. Вкинута у вир чужого їй буття, людина шукає в ньому свою сутність. Ці шукання викликають неспокій, жах, відчуття трагедії буття. І це становить головний сенс особистого життя людини. У звичайному житті людина не завжди усвідомлює себе як екзистенцію, для цього необхідно, щоб вона опинилася у критичній ситуації. Такою ситуацією є межа смерті. Звідси — заперечення соціальних цінностей, у тому числі релігії. Людині протистоїть суспільство, церква як щось чуже, вороже, що руйнує внутрішній світ особи, її свободу. Жити як всі — означає втратити свою індивідуальність і свободу. Людина самотня у навколишньому світі, їй ніхто не може допомогти. Французький філософ і письменник Жан Поль Сартр (1905 —1980) вважав, що не існує ніякої надприродної сили, яка могла б визначати сутність особи. Людина є вільною, вона творить сама себе і повністю відповідає за свої вчинки перед собою. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до асоціальності й песимізму. Екзистенціалісти не лише заперечують релігійні цінності, вони й не визнають ніяких принципів моралі, заявляючи, що кожна людина сама вирішує, у що їй необхідно вірити, що слід вважати моральним чи аморальним. Сутністю життя, особи є пошук смерті. Такий моральний принцип екзистенціалістів суперечить релігії. Ці ідеї справили глибокий вплив на мистецтво та літературу сучасного західного суспільства, на погляди значної частини буржуазної інтелігенції. Екзистенціалістський атеїзм має нігілістичний, бунтарський характер.

Позитивістський атеїзм. Грунтується на принципі заперечення можливості пізнання об'єктивного світу та на визнанні раціональними лише тих наук, які спираються на безпосередній досвід людини. Мета науки — описувати і впорядковувати факти за допомогою логічних понять. Наприклад, австралійський філософ Отто Нейрат (1882—1945) на основі так званої «фі-зикалістської соціології», яка грунтується на єдиній універсальній мові науки, виключив релігію з духовного життя суспільства. Англійський філософ Бертран Рассел (1872 —1970) у працях «Чому я не християнин», «Становище вільної людини», «Сутність релігії», «Містицизм і логіка» з'ясовував питання про позитивний внесок релігії у розвиток цивілізації і дійшов висновку, що релігія є головною перешкодою на шляху людського прогресу. Він з позицій логіки спростовує богословські доведення буття Бога, заперечує основні релігійні догмати, викриває релігійну мораль. Релігію Б. Рассел критикує з позицій науки та здорового глузду. Особисту світоглядну позицію вчений пов'язує із загальнолюдськими ідеалами та моральними цінностями, з гуманізмом, з необхідністю залучити народ до освіти й культури. Він порушує і науково обґрунтовує вимогу повністю відокремити церкву від держави і школу від церкви, звільнити людину від релігійних ілюзій. Його атеїзм має гуманістичний і просвітницький характер.

Фрейдистський атеїзм. Його основоположником є австрійський філософ, психотерапевт Зігмунд Фрейд (1856— 1939). У своїх працях він не лише розкриває сутність релігії, а й обґрунтовує психологічну природу атеїзму. Якщо релігія виникає на основі безсилля людини перед грізними силами природи і внаслідок неприборканих внутрішніх людських інстинктів, то атеїзм обумовлений продуктивним подоланням цих причин. Учений дійшов висновку, що звільнення людини від релігійних ілюзій значною мірою зумовлене швидкістю викорінення її інфантильної безпорадності, перетворення на самостійну, свідому особистість.

3. Фрейд спростовує богословське твердження про те, що релігія є основою моралі. Людина, на його думку, повинна покладатися на власні сили. Лише людина, звільнена від влади авторитету релігії, здатна правильно використати свій розум і талант, об'єктивно пізнати навколишній світ, правильно визначити своє місце та роль у ньому, не впадаючи в релігійні ілюзії. Вчений виступає проти релігійного виховання, вважаючи, що воно є перешкодою у розумовому розвитку особи.

Неофрейдизм. Ідеї 3. Фрейда розвинув німецько-американський філософ і психолог Еріх Фромм (1900—1980) — один із основоположників неофрейдизму. Він різко засудив і відкинув авторитарну релігію як систему відчуження людини. Цій релігії вчений протиставляє гуманістичну релігію, яка концентрує свої погляди на людині як найвищій цінності. В основі такої релігії є віра в творчі можливості людини, в силу її розуму. В цій релігії людина здобуває повну свободу і сама відповідає за свою долю.

Вільнодумці та атеїсти західноєвропейських країн об'єднані у дві міжнародні організації: Всесвітню спілку вільнодумців (ВСВ), яка заснована у 1880 р. та об'єднує демократично настроєних учителів, лікарів, службовців і студентів, і Міжнародну гуманістичну та етичну спілку (МГЕС), яка заснована в 1952 р. й об'єднує прогресивну частину творчої інтелігенції — вчених, письменників, художників, викладачів вищих навчальних закладів. Спілки вільнодумців мають свої періодичні видання. Наприклад, у Великій Британії і Швейцарії виходить друком щомісячний журнал «Вільнодумець», а в США — журнал «Гуманіст».

Сучасному західному вільнодумству притаманна широка пропаганда антиклерикальних ідей, секуляризації різноманітних сфер суспільного життя, принципів загальнолюдської моралі, філософського та природничо-наукового обгрунтування атеїстичних поглядів. Одним із першочергових завдань зарубіжних спілок вільнодумців є критика релігійної моралі. Певною мірою це зумовлено тим, що в сучасному християнстві основна увага зосереджується на проблемах етики. Вільнодумці західного світу всупереч релігійній моралі проголошують принципи світського гуманізму, добра, милосердя, справедливості, свободи. Релігія, твердять вони, не сумісна з гуманізмом, оскільки вона насаджується за допомогою насильства. Б. Рассел писав, що «більшість людей вірять у Бога тому, що цю віру в них втлумачували з дитячих років...». Тому, на його думку, засобом подолання релігії повинна бути глибока реформа освіти і системи виховання. Дехто з учених звільнення людей від релігій пов’ язують із соціальними змінами. Так, у резолюції ВСВ (1954 р.) зазначається, що духовна свобода людства зумовлена економічною незалежністю всіх людей. Проте в цілому ВСВ і МГЕС перебувають на позиціях просвітництва щодо звільнення свідомості людей від влади релігії.

Вільнодумство й атеїзм західноєвропейських країн пов'язані з політичними рухами. Так, ВСВ активно проповідувала ідеї пацифізму, боролася проти війни та фашизму. Нині ВСВ і МГЕС проводять активну боротьбу за мир, знищення термоядерної та хімічної зброї, за охорону навколишнього природного середовища, виступають проти клерикалізму, за соціальну справедливість і рівність, вимагають відокремлення церкви від держави і школи від церкви в тих країнах, де існують панівні державні релігії, домагаються втілення в життя принципу свободи совісті.

Сучасне вільнодумство й атеїзм розкрили земні витоки релігії, її соціальну сутність і функції, обгрунтували роль психологічних, гносеологічних та історичних причин релігії, показали значення освіти, культури і виховання у звільненні свідомості людей від релігійних нашарувань, залежність еволюції релігії від соціально-економічних умов життя суспільства, природничо-наукову базу й філософські основи процесу секуляризації усіх сфер життя суспільства. В цьому і полягає нині їхнє значення.