Всесвітня історія ХХ століття

Історія людства знає безліч воєн. Але дві з них за масштабами руйнувань і людських втрат не мають рівних. Обидві вони відбулися у XX столітті і в них брали участь усі найбільші держави світу. Війни прийшли з Німеччини; основні бойові дії розгорталися у Європі. Понад чотири роки - з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року - тривала Перша світова війна. У неї було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн. осіб, 20 млн. одержали поранення чи каліцтво. Причини війни і цілі держав. До Першої світової війни призвели загострення суперечностей між найбільшими державами світу та боротьба двох військово-політичних угруповань - Антанти й Троїстого союзу. Найбільш непримиренними виявилися інтереси Німеччини та Англії. Вони суперничали на суші й на морі. Ініціаторами розв'язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни переслідували конкретні загарбницькі цілі. Гонка озброєнь набрала нечуваного розмаху. Німецька імперія прагнула до світового панування. В її плани входило захоплення великих територій в Європі, у тому числі України й Прибалтики, колоніальних володінь Англії, Франції, Бельгії, зміцнення позицій в Туреччині й на Близькому Сході. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтородовищами Румунії, панувати на Чорному, Адріатичному й Егейському морях. Туреччина, яку у випадку перемоги збиралися поділити країни Антанти, звертала свої погляди на Балканський півострів, Крим, Закавказзя, Іран. Своєю чергою Англія претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії (нинішній Ірак), домагалася посилення впливу на Близькому Сході та Середземномор'ї. В інтересах Англії було підірвати економічну могутність Німеччини, її зростаючу роль у світовій торгівлі. Франція хотіла повернути Ельзас і Східну Лотарингію, відібрані у неї Німеччиною в 1871 p., заодно захопити багатий вугіллям Саарський басейн та частину Рейнської області Німеччини. Економічно послабити Німеччину прагнула й Росія. До того ж російський царизм переслідував стратегічні завдання - установити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах. Найбільше вагалась у визначенні своїх домагань Італія. Будучи союзником Німеччини й Австро-Угорщини, Італія все-таки прораховувала, де на неї чекає більша вигода. З початком війни вона вела затяжні переговори з обома воюючими сторонами і врешті-решт країни Антанти пообіцяли їй більші територіальні надбання. Англія готова була надати велику позику. Це схилило перехід Італії на бік противників Німеччини. Таким чином, війна мала несправедливий, загарбницький характер з боку держав обох блоків. Вони прикривалися гаслами захисту вітчизни й майбутнього своїх народів, знищували в полум'ї війни мільйони безневинних, ошуканих шовіністичною пропагандою людей. Австро-сербський конфлікт. Липнева криза 1914 р. Приводом до початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914 р. Гаврило Принцип, член таємної організації "Млада Босна", яка боролась за об'єднання всіх південнослов'янських народів, убив наступника австрійського й угорського престолу Франца Фердинанда. Ерцгерцог був головнокомандувачем армії Австро-Угорщини і прибув до Боснії на військові маневри. Його провокаційний приїзд у Сараєво і постріли 19-річ-ного сербського студента відіграли зловісну роль. 23 липня Австро-Угорщина передала уряду Сербії ультиматум, який порушував її суверенітет, означав втручання у внутрішні справи. В разі ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних відносин, війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію, щоб не бути звинуваченими у змовництві. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього було досить, щоб погрози були приведені в дію. Наприкінці липня австро-угорські війська вторглися на територію Сербії. Розпочалось артилерійське бомбардування Белграда. Вступ у війну великих держав. Імперським амбіціям Росії, уряд якої прихильно ставився до Сербії, було нанесено відчутний удар. В частині російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1 серпня теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у Петербурзі російському міністру іноземних справ ноту з оголошенням війни Росії. З серпня нота такого ж змісту була передана французькому уряду. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина без попереджень вторглась на її територію. Це послужило серйозним приводом для негайного вступу у війну Англії. За лічені дні війна стала світовою. Вона розгорялась по всій земній кулі. На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі колонії у Тихому океані і встановити контроль над Китаєм. У жовтні до Німеччини приєдналась Османська імперія. Утворились нові фронти у Закавказзі, Сирії, Палестині. Однак головними з самого початку були Західний і Східний фронти. На заході німецьким військам протистояли англійські, французькі й бельгійські солдати. На сході об'єднані сили німецької й австро-угорської армій були спрямовані проти Росії. На початку війни хвиля патріотизму й націоналізму захлеснула воюючі держави. З часом вона змінилася на зневіру і втому, призвела до посилення соціал-демократії й поширення пацифістських ідей. Але поки що вона створювала сприятливі умови для мобілізації усіх сил на фронті і в тилу. Зовнішнім виявом національних почуттів стали перейменування в Росії міст з німецькими назвами: Санкт-Петербург став Петроградом; у Великобританії королівська сім'я родом з німецького Ганновера взяла нове прізвище - Віндзор. Від початку і до кінця війна супроводжувалась гострою боротьбою різних суспільно-політичних течій. План Шліффена. Напередодні війни країни Антанти мали перевагу в людських і матеріальних ресурсах над країнами Троїстого союзу. Військово-морські флоти Англії та Франції домінували на морях. За кількістю та якістю озброєнь і в мобілізаційному відношенні до війни краще була підготовлена Німеччина. Майже за рік до початку воєнних дій у Німеччині був готовий воєнно-оперативний план нападу на Францію і Росію. Німецькому імператору його представляв начальник генерального штабу Німеччини Г. фон Мольтке. В основу наступних воєнних дій було покладено план генерала Шліффена - начальника німецького генштабу в 1891-1905 pp. Неминучість війни на два фронти була очевидною. Тому головною ідеєю стратегічного плану було бити противників нарізно. На початковому етапі війни на заході передбачалося зосередити близько 80% збройних сил Німеччини, а решту - на сході. Після розгрому протягом 4-6 тижнів французької армії Німеччина мала перекинути війська на схід і в ході блискавичної війни нанести нищівну поразку Росії. Бойові дії у 1914 р. У перші ж дні війни німецькі війська вступили на територію Бельгії. Взяття фортеці Льєж і столиці Брюсселя послужили недостатньою втіхою для німецьких армій, бо надалі вони несподівано для себе зустріли запеклий опір. Почались каральні операції проти місцевого населення. Не гребуючи ніякими засобами, німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському кордоні потерпіли поразку французи, що додало впевненості німцям. Відкривався шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю й переїхав у м.Бордо. Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на схід, де вже наступали російські армії під командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Негайного втручання Росії вимагали західні союзники. Однак наступ у Східній Пруссії, розпочавшись досить успішно, через неузгодженість дій командувачів та дезорганізацію тилу закінчився трагічно. У вересні росіян витіснили зі Східної Пруссії, причому ЗО тис. осіб потрапило в оточення, а генерал Самсонов застрелився. У серпні-вересні успішними були дії Південно-Західного російського фронту. Після перших успіхів австро-угорські війська терпіли поразку за поразкою. Російські армії Рузського й Брусилова захопили Львів, а далі й фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину й Буковину. 5-12 вересня грандіозна битва розгорілася на північному сході від Парижа на річці Марні. Німецькі війська сподівалися оточити французів і взяти столицю Франції. Але французькі й англійські війська перейшли у наступ. Кожна із сторін намагалася обійти противника з флангів, що нагадувало "біг до моря". Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 км - від кордонів Швейцарії до Атлантики. Це був важливий стратегічний успіх союзників. Проте далі його не вдалося розвинути. До цього війна була маневреною; тепер вона набрала позиційного характеру. І ті, й інші солдати заривались в окопи, перед якими будувались земляні й бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед окопами простяглись мінні поля й ряди колючої проволоки. Битва на Марні стала переломною в ході Першої світової війни і, за визнанням німецьких генералів, визначила її підсумки. Жодна із сторін не володіла достатніми засобами, аби безповоротно зламати хід подій. Тому вони намагалися якомога швидше привернути до цієї світової бойні інших союзників. Першою вступила у війну Японія. Вона захопила німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Країни Антанти вимагали послати японських солдат у Європу та японський уряд відмовився це зробити. Німеччину підтримала Османська імперія. Російсько-турецький фронт розтягнувся на 350 км. У Закавказзі в Сарака-мишській битві основні сили турецької армії були розгромлені. Невдачі спіткали й австрійську армію на Балканах, яка двічі брала Белград, але серби не капітулювали і витіснили австрійців з країни. Бої на Західному і Східному фронтах означали зрив німецького плану війни. Крах плану Шліффена був викликаний недооцінкою сил противника, бездумним дотриманням наміченого, відсутністю належної взаємодії між арміями. Війська Антанти подекуди перехопили ініціативу і, використовуючи добре укріплені позиції та природні перешкоди, завдали ударів німецьким військам. Блискавична війна не вдалася, що загалом змінило обстановку на театрах воєнних дій. Бойові дії у 1915 р. У 1915 р. на західному фронті Німеччина активних бойових дій не вела. 22 квітня біля бельгійського міста Іпр німці вперше в світовій історії здійснили газову атаку. З 15 тис. отруєних хлором англійських вояків третина померла. Ця подія продемонструвала повну зневагу норм міжнародного права і ознаменувала появу нової страхітливої зброї - хімічної. У військах впроваджуються протигази. Зі свого боку англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли. Висадка десанту була невдалою. Турецькі війська наглухо блокували експедиційні війська союзників. У ті ж квітневі дні завершились переговори країн Антанти й Італії. За Лондонською угодою Італія вступала у війну проти Німеччини. За це їй мали відійти після війни Трієст та інші австрійські області з італійським населенням, під протекторат Італії підпадала Албанія. Через місяць Італія вступила у війну, але вела її спроквола, відтягнувши понад 10 австрійських дивізій. Це було єдине полегшення для Росії, адже найбільші за масштабами бої у 1915 р. відбувалися на сході. За пропозицією командуючого Східним фронтом генерала фон Гінденбурга проти Росії було спрямовано головний удар Німеччини. Досі російські війська проводили наступальні операції не для досягнення стратегічної вигоди, а з метою полегшення становища союзників на заході. Внаслідок постійної передислокації з'єднань і розрізнених дій бойова міць російських армій була невисокою. Техніко-економіч-на відсталість Росії зумовила тяжке становище на фронті. Не вистачало найнеобхіднішого - зброї, боєприпасів, обмундирування, медикаментів. У Німеччині добре знали про наміри російського командування, про сильні і вразливі місця росіян. Німецькі й австрійські вивідувачі були в російських штабах, навіть у військовому міністерстві і царському оточенні. Росію вважали найсла-бшим членом Антанти. Німеччина хотіла змусити Росію вийти з війни. 2 травня 1915 р. після шаленої артилерійської підготовки німецькі й австрійські війська перейшли у наступ і прорвали росій; ську оборону. Протягом наступних п'яти місяців вони захопили Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії. Втрати росіян були жахливими: 850 тис. убитих і поранених, 900 тис. полонених. Однак Росія не капітулювала. Фронт розтягнувся від Ризької затоки до кордонів Румунії. На сході теж перейшли до позиційної війни. Після перемог Німеччини восени 1915 р. у війну вступає Болгарія. Утворюється Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії. Через болгарську територію Туреччина тепер вільно могла спілкуватись із своїми союзниками. Проти невеликої сербської армії у жовтні 1915 р. рушили німецькі, авст-ро-угорські й болгарські війська. Росія не могла надати Сербії допомогу, а французькі й англійські війська прибули запізно: сербська армія вже була розгромлена. На новоутвореному Балкан-ському фронті бойових дій до середини 1918 р. майже не велось. Отже, у 1915 р. вирішальних перемог не здобула жодна із коаліцій. Час працював на країни Антанти. Вони налагодили велике військове виробництво і нарощували стратегічну перевагу. Концентрація німецьких військ на Східному фронті відкривала союзникам на заході можливість для передишки і перегрупування сил для нанесення вирішального удару. Напередодні кампанії 1916 р. Англія і Франція порівняно з Німеччиною мали чисель-нішу армію, глибоко ешеловану оборону, потужну артилерію. Війська німецьких союзників виявились розпорошеними по різних фронтах і не горіли бажанням вести активні наступальні операції. "Верденська м'ясорубка". Брусиловський прорив. Битва на р. Соммі. Німецькі командувачі вважали, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916 р. німецькі війська на ділянці фронту довжиною 40 км перейшли у наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Сталевий дощ не залишав нічого живого. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила осердя оборони французів. Щоразу, коли німецька піхота піднімалась в атаку, її зустрічав кинджальний вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німцям удалося заглибитись в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом німці не змогли. Сили протиборствуючих сторін виснажувались з кожним днем. Франція очікувала допомоги від Росії та Англії. Дійсно, 4 червня російські армії під командуванням генерала Олександра Брусилова після сильної артилерійської підготовки прорвали австро-німецький фронт. Незабаром вони знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. Лінія фронту витягнулась майже на 400 км, а глибина просування становила 60-100 км. Німецьке командування спішно знімало війська на заході й перекидало їх на схід. На боці Антанти 16 серпня у війну вступила Румунія, однак одразу ж була окупована ворожими військами, що подовжило фронт ще на 500 км. 1 липня французькі й англійські війська повели наступ на річці Соммі. Шквальний артилерійський вогонь, що тривав сім днів, зруйнував німецькі дротяні загорожі, траншеї, ходи сполучення. На кожен метр фронту французька артилерія викинула близько однієї тони металу. Крім піхоти, на прорив вперше було кинуто танки. 79 сталевих чудовиськ повільно повзли на німецькі позиції й наганяли жах. Проте німецькі війська стримали натиск і восени активні бойові дії на р. Соммі припинилися. В грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва. Підсумки воєнних кампаній 1916 р. були приголомшуючими. Під Верденом загинуло майже мільйон німецьких і французьких солдатів та офіцерів. На р. Соммі втрати з обох сторін перевищували 1300 тис. осіб. Під час Брусиловського прориву лише полонених нараховувалось понад 400 тис. осіб. Все більше вдосконалювались смертоносна зброя і техніка. Для нищення людей використовувались артилерія, танки, військово-повітряні сили, хімічна зброя. За рівнем технічної оснащеності англо-французькі війська випереджали Німеччину. Війна все більше виснажувала противників, вимагаючи мобілізації останніх людських, матеріальних і продовольчих ресурсів. Підводна війна. Напередодні війни Англія мала потужний військовий флот. Німецький флот не міг орудувати далі Балтики, а австро-угорський - Адріатики. Мобільними були судна, які опинилися ще до війни за межами цих акваторій. Так, німецькі крейсери "Гебен" і "Бреслау", опинившись у Чорному морі, обстрілювали Одесу, Севастополь, Новоросійськ і Феодосію. Британський флот розгромив німецьку ескадру в Південній Атлантиці біля Фолклендських островів. Держави Троїстого союзу потерпали від морської блокади і шукали ефективних засобів протидії. Порятунок вбачався у широкому застосуванні порівняно нової зброї - підводних човнів і розгортанні підводної війни. У лютому 1915 р. Німеччина оголосила всі води, які омивають Великобританію, зоною бойових дій і спрямувала сюди свої підводні човни. 7 травня об'єктом атаки став англійський пасажирський лайнер "Лузітанія" з 1196 пасажирами на борту, з них 128 були американці. Загибель "Лузітанії" стала однією з найбільших морських катастроф. США виступили з рішучим протестом, бо, крім людських жертв, підводна війна завдавала збитків торгівлі з країнами Антанти. Німеччина, побоюючись конфлікту з США, тимчасово обмежила підводну війну. Німецьке командування віддало наказ без попередження не топити пасажирські судна. На практиці командири підводних човнів цей наказ не виконували. У травні - червні 1916 р. між англійським і німецьким флотами відбулася найбільша в історії морська битва. У ній з обох сторін брали участь дредноути, лінійні кораблі, крейсери, міноносці. Зіткнення відбулося на Північному морі біля берегів Ютландії. Німецька ескадра спробувала розсікти британський флот і розбити його по частинах. Однак їй не вдалося цього зробити, натомість німців мало не відрізали від їхніх же баз. Німецький флот поспішно залишив бій. Повернувшись до баз, він більше не з'являвся у відкритому морі. У Німеччині знову активізувалися прихильники необмеженої підводної війни. "Ми будемо топити навіть тріску, якщо вона попливе в Англію", - підтримав їх кайзер Вільгельм II. Країни Антанти дуже потерпали від німецьких підводних човнів, хоча ті нерідко гинули й самі. На виклик Німеччини вони відповіли розгортанням суднобудування, розробкою ефективних засобів боротьби проти підводних човнів. Агресивністю Німеччини обурювалась світова громадськість. Стало зрозумілим, що підводні човни не спроможні вирішити долю війни, яка набирала все більш затяжного характеру. Лютнева революція в Росії та її вплив на хід війни. Внутрішнє становище воюючих країн було складним. Нестача продовольства, палива, одягу, найнеобхідніших речей до краю загострювали бідування людей. Ширилися страйки і антивоєнний рух. На фронті стихійні протести набрали форми братання. У Росії до економічних та соціальних проблем додалася політична криза, спричинена поразками на фронтах, недовірою до діяльності уряду, його нездатністю завершити війну. Хитке становище влади всіма силами розгойдували більшовики, використовуючи голод і розруху в країні для досягнення власних цілей. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набрали небаченого розмаху і переросли в революцію. Врятувати монархію не вдалося. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду. Росія стала республікою. Новий уряд не відмовився від зобов'язань царя Миколи II перед союзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця. Але в країні невблаганно зростали все більш рішучі хвилі протесту проти грабіжницької війни. На 1917 р. кожна із воюючих країн виношувала потаємні плани. Німецьке командування обрало оборонну тактику, війська Антанти - наступальну. Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир. Вона та її союзники хотіли б укласти мир, залишивши за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію. Існувала домовленість генеральних штабів союзних армій про одночасний наступ у 1917 р. на всіх європейських фронтах. Лютнева революція зробила неможливим наступ російських військ. Під впливом революційних подій у Росії масові страйки прокотились в Англії, Франції, Італії. Страйкарі і демонстранти вимагали припинення війни і укладення миру. З Росії революційні настрої перекинулись і в Німеччину. В квітні - травні на Східному фронті спостерігались масові братання солдатів німецької армії та росіян. Перспективи виходу Росії з війни надзвичайно налякали союзників. Вступ у війну США. Сполучені Штати Америки були країною, яка ніяк не бажала поразки Антанти. Тривалий час їм було невигідно вступати у війну. В роки війни США постачали країнам Антанти зброю, боєприпаси, продовольство. З країнами австро-німецького блоку США торгували через нейтральні країни. У 1914 р. американський борг країнам Європи, головно Англії, становив близько 6 млрд. доларів. В роки війни вони не лише розрахувались з боргами. З боржника європейських держав вони перетворились на їхнього кредитора (позика становила понад 10 млрд. доларів) і не хотіли задарма все втрачати. З лютого США порвали дипломатичні відносини з Німеччиною. Коли стало відомо, як небезпечно для союзників розгортаються події в Росії, американський конгрес оголосив війну Німеччині. Це трапилося 6 квітня. А вже через рік на Західному фронті було понад 2 млн. американців. Американська промисловість отримала нові замовлення. На потреби армії і флоту виділялися величезні кошти. Економічна, військова, фінансова міць США була спрямована проти Німеччини і не залишила їй шансів на перемогу. Бойові дії у 1917 р. Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. не вдався. У квітні об'єднане англо-французьке командування вчинило спробу атакувати противника в районі Реймса. Сім тижнів тяжких боїв успіху не принесли. Французи втратили убитими і пораненими понад 100 тис. осіб. На сході оговтались російські війська і в липні перейшли в наступ у Львівському напрямі. На сході, як і на заході, воювали неохоче. Війна всім остогидла, перетворившись на смертельно небезпечну й невдячну, нічим не виправдану роботу. Німецькі війська перейшли в контрнаступ на півночі. Вони захопили Ригу і встановили контроль на Ризькою протокою. Ще більшою поразкою обернулась для італійської армії битва біля села Капоретто в жовтні 1917 р. Італійські позиції були зруйновані вщент австрійською артилерією. Довершували справу в наступальному пориві австро-німецькі війська. Італійські вояки вже давно були готові покінчити війну і рятувались панічною втечею. 300 тис. з них потрапили в полон і 130 тис. загинули. Лише перекинуті з Ніцци на автомобілях англійські й французькі дивізії дещо поправили становище і не допустили, щоб Італія таким чином вийшла з війни. Поразка при Капоретто стала катастрофою для італійської армії і уроком для всіх союзників. Глави урядів і представники штабів Англії, Франції, Італії та США для координації дій на західноєвропейському театрі війни в листопаді 1917 р. утворили Вищу воєнну' раду. Верховним головнокомандуючим у березні 1918 р. був призначений генерал Фош. Тим часом Росія стрімко міняла курс. Взявши в жовтні 1917 р. владу, більшовики 15 грудня уклали з австро-німецьким командуванням перемир'я. Раніше це зробила Румунія. З березня 1918 р. між Німеччиною та Радянською Росією було підписано Брестський мир. Німецькі війська перекидались на захід. Воєнні дії на Західному фронті у 1918 р. Поразка країн німецько-австрійського блоку. Комп'єнське перемир'я. Німецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців та французів до вступу у війну США. З кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції. У них були деякі переваги та бракувало адекватної оцінки противника. Пожертвувавши сотнями тисяч своїх солдатів, вони перейшли ріку Марну і наблизились до Парижа. Столицю Франції взялись обстрілювати із далекобійних гармат ("Велика Берта"), бомбардували за допомогою авіації. Ці руйнування не могли змінити на краще становище Німеччини. Людські резерви було вичерпано. На фронт з Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати погано слухались командирів. 18 липня союзники рушили у наступ, відкинули німців від Марни і більше не випускали ініціативи. Остаточного удару німецьким військам було завдано союзниками біля Ам'єна 8 серпня. За один день перестали існувати 16 німецьких дивізій. Командуючий німецькою армією генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператору ВільгельмуИ про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника. Не чекаючи кроків Німеччини, під натиском військ Антанти 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина, яка вже почала розвалюватись, і Туреччина. Оцінивши загрозливість ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператору припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир'я і укладення миру. Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ з захоплених територій і зречення кайзера. Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині Раду. У Берліні на боротьбу піднялись робітники. 6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцберге-ром під білим прапором пересікла лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша. Тим часом революційна хвиля не вщухала і 9 листопада Німеччина була проголошена республікою. Канцлер Макс Баденський оголосив про зречення кайзера, який втік у Голландію. Влада перейшла до соціал-демократа Еберта. Переговори у Комп'єнському лісі велись від імені нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі союзники виставили низку умов. Протягом двох тижнів німці повинні були евакуювати війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзаса і Лотарингії. Вони мали відмовитись від Брест-Литовського договору, передати все озброєння переможцям, відпустити на батьківщину полонених. Водночас союзне командування погодилось тимчасово залишити німецькі війська в Україні й Прибалтиці. Термін перемир'я становив 36 днів. На світанку 11 листопада 1918 р. між Німеччиною та її противниками було підписано перемир'я. Об 11 годині ранку пролунав сигнал "Припинити вогонь!". Прогримів перший залп артилерійського салюту. Перша світова війна закінчилась. Масштаби втрат і руйнувань. Сучасники називали війну Великою. Вона принесла людські жертви, рівні втратам у Європі протягом попередніх двох століть. Крім воєнних дій, величезного лиха завдали хвороби і голод. Життєвий рівень більшості населення був жалюгідним. Неймовірні збитки терпіли майже всі європейські держави. ВзфГзгоіновані або переведені на виробництво військової продукції ф|йірики і заводи. Спотворені дороги, залізниці, мости, з лиця землі міста і села справляли гнітюче враження, не піддавалися поясненню здорового глузду. Розладнані промисловість, сільське господарство й фінанси потребували напруження зусиль нових поколінь. Збитки становили третину національного багатства держав-учасниць війни. У матеріальному обчисленні вона обійшлась у 80 млрд. доларів. Одним із підсумків війни стала нова розстановка сил на міжнародній арені. Сполучені Штати Америки почали відігравати роль кредитора європейських держав, відповідно, посилилась їхня роль у світовій політиці. Світ набрав нових обрисів. У ході війни державний лад Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії та Росії не витримав випробувань. Імперії Гогенцоллерів, Габсбургів, Романових, турецьких султанів розпалися. На їхніх уламках виникли нові держави. Посилився вплив Японії та Китаю. Почала занепадати колоніальна могутність європейських держав. Страхітлива Перша світова війна була злочином перед людським суспільством. Вона вкарбувалася у тіло й душу народів, повсякчас нагадувала про себе втратами і каліцтвом близьких і рідних, але не стала останньою пересторогою.