Всесвітня історія ХХ століття

Причини і особливості революційного руху. У 1918-1923 pp. Європу охопив могутній революційний рух, який був викликаний:

- втомою народів Європи від безглуздої війни, що несла лише втрати, страждання і падіння життєвого рівня;

- загостренням всіх соціальних проблем, масовим невдоволенням;

- розчаруванням в існуючих структурах влади, що не змогли усунути загрозу війни і забезпечити справедливий демократичний устрій;

- ослабленням і, зрештою, розвалом Російської, Австро-Угор-ської, Османської, Німецької імперій;

- могутнім національно-визвольним рухом пригноблених народів;

- післявоєнним спадом виробництва і структурною перебудовою економік;

- несправедливістю Версальсько-Вашингтонської системи договорів;

- впливом революційних подій в Росії;

- спробою більшовиків розпалити полум'я світової революції.

Всі ці причини по різному вплинули на країни Європи. В одних вибухнули революції, в інших були здійснені серйозні реформи, в третіх встановились диктаторські, фашистські режими.

Революції охопили в основному країни Центральної та Східної Європи. Це пояснюється тим, що країни саме цього регіону потерпіли поразку у війні і тут вкрай загострились національні проблеми.

Під час революцій домінувало прагнення створити демократичні республіки з справедливим соціальним устроєм. Разом з тим у всіх країнах, крім Австрії, були сильними тенденції на користь кардинального зламу не тільки існуючого ладу, а й самого суспільства. Під сильним впливом жовтневих подій в Росії стали висуватись вимоги здійснення соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату в формі влади рад. Але ця тенденція не стала домінуючою.

Крім вказаних тенденцій, важливим стало прагнення домогтися національного визволення і створити власну державу.

Таким чином революції 1917-1919 pp. в Європі можна охарактеризувати як національні (для Фінляндії, країн Прибалтики, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, південнослов'янських народів, України), соціальні і демократичні (крім вказаних держав, ще для Австрії, Німеччини, Болгарії).

Особливістю революцій стало поєднання їх з міждержавними конфліктами (польсько-українська, радянсько-польська, угорсь-ко-румунсько-чеська війни та ін.) та громадянськими війнами (в Росії та Угорщині).

У революційному русі 1918-1923 pp. можна виділити два етапи. На першому етапі (1918-1920 pp.) революції були викликані впливом Першої світової війни і боротьбою поневолених народів за національне визволення. На другому етапі (1921-1923 pp.) революційні рухи в основному були інспіровані Комінтерном, який прагнув розпалити світову революцію.

Революція в Фінляндії. Революція в Фінляндії проходила під безпосереднім впливом подій в Росії. Фінляндія ще з початку XIX ст. входила до складу Російської імперії і користувалась широкою автономією. Під час Лютневої революції тут було створено коаліційний уряд на чолі з П.Е.Свінхувудом. Цей уряд домігся незалежності для країни після жовтневих подій і був визнаний радянською Росією. Проте більшовицький переворот надихнув прихильників соціалістичної революції на радикальні дії. Робітничий виконавчий комітет в січні 1918 р. здійснив спробу захопити владу. 28 січня він встановив контроль над столицею Гель-сінкі і створив революційний уряд, який уклав договір про дружбу з радянською Росією. У відповідь уряд Свінхувуда, що відмовився скласти свої повноваження, звернувся за допомогою до Німеччини. 5 березня 1918 р. німецькі війська висадились в Фінляндії і до кінця квітня ліквідували радянську владу.

Розпад Австро-Угорщини. Національно-визвольні революції народів імперії. Восени 1918 р. південнослов'янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. У такому становищі 5-6 жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників партій з усіх південнослов'янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче (Народна рада) словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своєю метою "об'єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу". 29 жовтня 1918 р. оголошено про розрив усіх відносин з Габсбурзькою монархією і про створення суверенної держави словенців, хорватів і сербів (Держава СХС). Народне віче стало верховним органом влади.

Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не лише південнослов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію.

У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати Сербія, яка направила свої війська на узбережжя Адріатики, що нейтралізувало дії італійських військ. Сербія претендувала на об'єднання всіх південнослов'янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Хорватські і словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свій суверенітет і змушена була піти на угоду з Сербією. Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. була підписана угода про створення єдиної південнослов'янської держави -Королівства сербів, хорватів і словенців - Королівства СХС. До його складу згодом увійшла Чорногорія.

25 жовтня 1918 р. у Будапешті відбулись демонстрації і мітинги, на яких населення вимагало негайно укласти мир, відділитися від Австрії і проголосити Угорську республіку.

28 жовтня Національна рада в Празі проголосила створення Чехословацької держави. ЗО жовтня Словацька рада заявила про відділення Словаччини від Угорщини і визначила право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності.

У ніч з ЗО на 31 жовтня у Будапешті і Відні одночасно відбулись революції, в результаті яких в Австро-Угорщині було повалено монархію Габсбургів. 12 листопада було проголошено утворення Австрійської республіки, а 16 листопада - Угорської.

1 листопада 1918 р. українці підняли повстання у Львові, але відразу зустріли опір поляків. Розпочалась польсько-українська війна. 13 листопада було обнародувано акт проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Польські землі, що входили до складу імперії стали складовою частиною відновленої Польської держави. Таким чином, Австро-Угорська імперія припинила існування, а на її уламках утворились нові держави.

Національна революція в Угорщині. Перший угорський уряд очолив граф М.Карої, який в дні революції очолював Національну раду. Економічне і політичне становище молодої республіки було важким. Народне господарство було зруйноване війною, значна кількість підприємств була закрита, швидко росла інфляція.

Уряд Карої оголосив про проведення низки реформ:

- вводилось загальне виборче право;

- прийнято закон про свободу союзів і зборів, створення політичних організацій;

- запроваджувався 8-годинний робочий день;

- було заявлено про надання автономії національним меншинам;

- уряд розробив закон про земельну реформу, на підставі якого держава могла експропріювати поміщицькі маєтки розміром від 200 до 500 хольдів (хольд - 0,57 га). Передбачалося розподілити ці землі між селянами на ділянки по 5-20 хольдів, які передавались на умовах вічної оренди, або викупу протягом 50 років. Проте закон не був прийнятий.

Після підписання перемир'я Угорщина мусила демобілізувати свої збройні сили, залишивши тільки 8 дивізій. її спроби зберегти за собою Словаччину та деякі інші території, що входили до складу угорської корони, не увінчалися успіхом. Територіальні претензії до Угорщини висували сусідні держави, підтримувані Антантою. Внутрішнє становище в країні на весну 1919 р. загострилося: багато підприємств було закрито, зростала інфляція, безробіття. У країні назрівала криза.

В Угорщині сильний вплив мала комуністична партія. Вона складалася в основному з військовополонених угорців, які повернулися з Росії. Очолив її Бела Кун. Комуністи закликали до соціалістичної революції і активно працювали по розширенню свого впливу в радах, які створювались по всій країні. Вирішальним у приході комуністів до влади став, як це не парадоксально, ультиматум країн Антанти створити у східній частині країни так звану "нейтральну зону" між Угорщиною та Румунією. Уряд Карої не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття цієї вимоги. Карої запропонував соціал-демократам сформувати однопартійний уряд.

Соціал-демократи звернулись до комуністів з пропозицією об'єднати свої зусилля. Вранці 21 березня 1919 р. у пересильній тюрмі, де перебували Б.Кун та інші керівники КПУ, почалися переговори. Б.Кун зажадав від соціал-демократів беззастережного прийняття платформи КПУ і створення єдиної партії. Соціал-демократи без дискусій погодились на ці вимоги. В угоді, яку підписали керівники КПУ і СДПУ, визнавалося, що вони візьмуть спільну участь у керівництві об'єднаною партією та управлінні державою. Партія, яка почала називатися Соціалістичною партією Угорщини (СПУ), заявила, що від імені пролетаріату вона негайно бере всю повноту влади у свої руки і укладає союз в радянською Росією.

Того самого дня влада перейшла до рук Революційної урядової ради (РУР).

Цей угорський радянський уряд очолив Шандор Гарбаї, у минулому соціал-демократ-центрист. Бела Кун зайняв пост народного комісара закордонних справ. РУР одночасно виконувала і роль керівного органу СПУ. На першому засіданні РУР були прийняті постанови про скасування чинів і звань, усунення урядових уповноважених, відокремлення церкви від держави. Були націоналізовані або взяті під контроль державні банки, націоналізовані підприємства, що нараховували більше 20 робітників, а також транспорт і торгівля, прибуткові будинки в містах. Для керівництва економікою була створена Рада народного господарства. У поміщиків вилучили земельні володіння, розміри яких перевищували 100 хольдів. Проте вони не були поділені між селянами, а передані на кооперативних засадах сільськогосподарським робітникам. Таке розв'язання аграрного питання було помилковим: безземельні та малоземельні селяни, які становили 4/5 усіх селянських господарств, не дістали довгоочікуваної землі. Помилковою була також націоналізація дрібних ремісничих майстерень, перукарень і т.д.

Крім цього, новим урядом був запроваджений 8-годинний робочий день, підвищена заробітна плата, встановлено оплачувані відпустки, загальне соціальне страхування у разі хвороби та від нещасних випадків. Сім'ї робітників переселялися у квартири буржуазії, у конфіскованих особняках розміщувалися дитячі садки та ясла, у школах та вузах запроваджувалося безплатне навчання, безплатним стало й медичне обслуговування. У липні республіка частково виправила свою помилку у вирішенні аграрного питання, прийнявши закон про наділення безземельних селян ділянками розміром не більше 2 хольдів.

Була опублікована тимчасова конституція Угорської радянської республіки, яку згодом прийняв Всеугорський з'їзд рад.

Між комуністами та соціал-демократами у РУР були серйозні суперечності в методах здійснення перетворювань і в подальшому розвитку революції. Якщо комуністи вважали, що робітничому класу "слід вдаватися до нещадного застосування диктатури пролетаріату", то соціал-демократи як прихильники стриманішої політики, допускали можливість легальної діяльності противників радянського влади.

Складним залишалось і міжнародне становище республіки. Тільки Австрія визнала нову республіку і заявила про свій нейтралітет.

Опинившись у ворожому оточенні (чеські, румунські, французькі війська), РУР основним своїм завданням вважала організацію захисту територіальної цілісності республіки, і зазначені вище заходи значною мірою були спрямовані на мобілізацію всіх ресурсів країни. 25 березня була створена Угорська Червона армія, яка нараховувала 300 тис. чол.

16 квітня 1919 р. румунські війська розпочали бойові дії з метою оволодіти територіями, обіцяними країнами Антанти. 2 травня вони захопили Трансільванію і підійшли на 140 км до Будапешта. Перейшли у наступ і чехословацькі війська, які до початку травня встановили контроль над Словаччиною та Закарпаттям.

Після вступу на територію Словаччини УЧА, тут було проголошено Словацьку радянську республіку, яка проіснувала з 16 червня до 7 липня 1919 р.

Внутрішнє становище Угорської республіки залишалось складним. Не вистачало продовольства і предметів першої необхідності, росла кількість незадоволених новим режимом (селяни, власники, інтелігенція). Нова влада почала застосовувати проти своїх противників "червоний терор", що призвело, з одного боку, до розколу в СПУ, а з іншого - до консолідації коитрреволюційних сил.

У будапештському гарнізоні і в інших районах країни спалахнули заколоти, однак вони були придушені відданими уряду військами. На окупованій французькими військами території колишній адмірал австро-угорських ВМС М.Хорті формував збройні сили контрреволюції.

Клемансо від імені Паризької мирної конференції ультимативно зажадав припинити наступ УЧА і вивести її з Словаччини, обіцяючи евакуювати румунські війська, що діяли на східному фронті.

Радянський уряд прийняв ультиматум, і 4 липня УЧА відійшла за лінію, встановлену Антантою. Після цього перед РУР була поставлена нова вимога - демобілізувати УЧА, до того ж румунські війська не були відведені.

Тоді 20 липня УЧА перейшла у наступ з метою відкинути румунські війська, але через зрадників в угорському генеральному штабі план цього наступу став відомий противнику.

Поразка УЧА, невдала спроба здійснити соціалістичну революцію у Німеччині, неможливість радянської Росії прийти на допомогу Угорщині, на що так покладали надію угорські комуністи, призвели до того, що РУР вступила у переговори з країнами Антанти про припинення війни. Спроба Б. Куна підняти населення проти "зрадників" була невдалою, і 1 серпня РУР подала у відставку.

Новий уряд ("профспілковий") знову очолив Ш.Гарбаї, але в нього не ввійшли комуністи. Уряд ліквідував революційні трибунали, відновив поліцію і суди. В Будапешт вступили румунські війська, які роззброїли Угорську Червону армію. "Профспілковий" уряд було повалено. В країні до влади прийшли праві сили, які почали переслідувати учасників революції і ліквідували законодавство періоду існування радянської влади.

Революція в Німеччині. Війна дорого коштувала Німеччині: більше 2 млн. загиблих, мільйони поранених і калік, значні матеріальні втрати, хоча бойові дії не велися на її території і вона не зазнала руйнувань під час бойових дій.

Німецька революція почалась з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кіль. Перехід влади в Кілі в руки моряків та заснування ними першої в Німеччині Ради викликав ланцюгову реакцію по всій країні. 9 листопада 1918 р. Німеччина була проголошена республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд - Раду народних уповноважених, що складалась з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН). Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.

Одночасно в країні набрав силу рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад й негайне усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група "Спартак", члени якої формально перебували в НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. Почалася поляризація сил з очевидною перевагою уряду. Перший Всенімецький з'їзд Рад у грудні 1918 р. відмовився підтримати гасло "Вся влада Радам!" й висловився за проведення виборів в Установчі збори, призначені на 19 січня 1919 р. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом з частиною "незалежних" намагалась встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід до відкритого збройного виступу іх політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня ними був встановлений повний контроль над Берліном. 15 січня були вбиті Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.

Спроба комуністів збройним шляхом прийти до влади була ліквідована.

Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори.

Установчі збори працювали в тихому Веймарі. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська.

Прийнята 31 липня 1919 р. конституція узаконила заміну на-півабсолютистської монархії парламентською республікою. Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Першим президентом був обраний Фрід-ріх Еберт. Другим і останнім президентом Веймарської республіки став у 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційне бродіння ще довго не спадало в Німеччині. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилась радянська влада в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі, під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана, спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР.