Крип'якевич Всесвітня історія (1995)
Побут і мистецтво Греції
Господарство. У найдавніші часи населення Греції займалося найбільше скотарством. Гориста країна зі своїми полонинами до ніякого іншого господарства не надавалася. Пізніше поширилося хліборобство, але воно ніколи не дійшло до великого розвитку, тому що грунтів, пригожих на засіви, було розмірно небагато. Невеликі простори родючої землі греки старалися побільшити тим, що осушували багна й болота та наводнювали й управляли неужитки. Управа ріллі була досить різнорідна. Чуємо про триполеву1 господарку та про угноєння ріллі, а деякі околиці славні були садівництвом/Місцевого збіжжя Греції не вистачало, і треба було довозити його з чорноморських колоній та із Сицилії. Зате греки управляли залюбки оливне дерево й виноград, і тому олива й вино йшли на визів у великих кількостях.
Промисел із примітивного стану Гомерової доби розвинувся досить всесторонньо, а деякі його ділянки мали світове значення. На першому місці стояло гончарство, що розвинулося особливо в Афінах, в Корінфі та в Малій Азії. Грецький посуд відзначався мистецькими формами та багатою орнаментикою. У давніші часи тло було жовтаве, на якому робили рисунки темнішою фарбою. В Афінах в VI ст. до Хр. почали малювати фігури чорною фарбою на червоному тлі. Від У ст. поширився посуд чорної барви з червоними фігурами, і цей звичай залишився й у пізніших віках. Посуд прикрашували спочатку геометричними й рослинними рисунками, пізніше малювали цілі сцени з міфології або щоденного життя. Вони зображують ремісниче життя, бенкети, гімнастичні вправи, ігрища, театр, школу, весілля, похорони, воєнні змагання та ін. Ці образки є надзвичайно пінним джерелом до пізнання грецького побуту.
Досить високо стояв також металургійний промисел, особливо виріб зброї. Войовнича Греція потребувала багато всякого воєнного знаряддя. Зал bo добували в Лаконії й Бестії, мідь — на Евбеї, срібло — в Лавріоні в Аттіці, золото знаходилося на фракійському побережжі. Свою зброю, так само як і посуд, греки доставляли різним варварським народам.
Прибережне населення віддавалося всеціло торгівлі. Недостача засобів поживи в убогій батьківщині гнала греків за море й робила їх купцями та посередниками. У самш Греції комуніїсація стояла низько: доріг було небагато й вони були недоступні. Тому з конечності між головними центрами відбувалася тільки морська плавба. Найважливішими торговими містами в самш Греції були Афіни з Піреєм та Корінф. Вони завдячували своєму розвиткові центральному розташуванню, а саме місцю, де сходилися найважливіші шляхи. На півночі до більшого значення дійшли Потідея, Олшф і Амфіполіс. У Малш Азії перед вели Мілет і Ефес. Не менше значення мали столиці багатих егейських островів. Греція експортувала худобу, оливу, вино, гончарні вироби, зброю, всякі прикраси. Найбільший експорт ішов у чорноморські землі й до Італії. У привозі головну роль відігравали перш за все збіжжя, потрібне для прожитку густого населення, далі матерії, прикраси й люксусові східні вироби. Коли Александр Великий підбив Західну Азію й Єгипет, грецька торгівля опанувала ці країни. Всюди постали еллінські колонії й факторії, а грецькі купці доходили так само до Індії й Середньої Азії, як до Аравії' й НубІЇ. Але сама Еллада небагато скористалася з цеї експансії, бо замало могла дати власних продуктів і виробів до великої всесвітньої торгівлі — матірна країна зубожіла й обезлюднилася.
Евтихіда, богиня-опікунка міста Антиохії
З розвитком торгівлі й комунікації устабілізувалися міри й ваги. Мірами довжини були сажень, лжоть, стопа й ширина пальця (цаль1). Для більших просторів уживали довжину перегонового тору — т. зв. стадіон, що мав 600 стш; ще більшу віддаль означували перським парасангом, що мав ЗО стадіонів (5,5 км). Ваги тягарів були: талант — 26 кг, міна — півкілограма, драхма — 5 грамів, обол — 0,8 г. Такі
самі назви мали грецькі монети: талант — 60 мін, мша — 100 драхм, драхма — 6 оболів, обол — 16 лепт (лептон). Кожне більше місто било свою монету; з одного боку звичайно був герб міста, з другого — голова опікунчого божества.
Побут. Щоденне, приватне життя греків зазнавало значних перемін упродовж століть. У найдавніші часи панували суворі, примітивні звичаї. Над родиною панував батько—від нього були залежні й жінка, й діти. Батько мав право позбутися новонародженої дитини, особливо коли вона була слабосила й нерозвинена. Жінці не вільно було виходити поза дім і брати участь у публічних зібраннях і святах. Батьки вінчали дітей, не питаючись їхньої волі; не раз одружувалися і брати з сестрами, щоб затримати маєток у родині. Але пізніше, зі зростом культури, звичаї стали лагіднішими. Найскорше поступили в розвитку греки в Малій Азії, що зустрілися з орієнтальними народами, потім Афіни, що стояли в культурних зв'язках з усім тодішнім світом. Аспазія, дружина Перікла, що походила з Мілета, принесла до Афін східні свобідні звичаї, цікавилася наукою і мистецтвом, радо брала участь у чоловічому товаристві. Афінська юрба неохоче ставилася до тих новин і ліберальну жінку потягнула перед суд за зневагу батьківських звичаїв.-Але поступ ішов далі, і в елліністичній добі переміни обняли вже всю Елладу, за виїмком далеких недоступних закутин, де законсервувався давній побут.
Доволі різних звичаїв заховалося в родинному житті. Коли приходила на світ дитина, двері дому прикрашували оливним гіллям — якщо це був хлопець, або стяжками, коли була дівчина. Ім'я дитині давали на десятий день по народинах на святочному зібранні родини. Імена означали різні цінні прикмети, наприклад, «сила народу» — Демосфен, «зроджений з Бога» — Діоген, «мудрість» — Софія, «мир» — Ейрене на ін. До сьомого року життя діти ховалися дома. Забавляли їх ляльками і глиняними іграшками. Пізніше вони йшли до школи, в якій багато віддавалися фізичним вправам. У Спарті, як знаємо, це був головний зміст виховання. В Афінах дбали про гармонійний розвиток тіла й духу («калокагатія»). Під проводом учителів — «граматистів» — хлопець учився читати, писати й рахувати, пізніше займався лектурою Гомера, Гесіода та інших письменників, багато вчив напам'ять. Рівночасно в «кіфаристів» студіював музику — гру на кіфарі, флейті, лірі — та спів. Заможніша молодь могла добути вище знання в учителів філософії й бесідництва1 — софістів і риторів. Визначніші філософи, як Сократ, Платон, Аристотель, охоче вчили молодь і навіть мали свої школи. Наука велася на відкритому місці: по садах, гаях і міських галереях. На 18-му році життя юнак ставав повнолітнім. В Афінах його вписували в реєстри громадян. Але він не мав ще права брати участі в народних зібраннях, а тільки як є ф є б відбував військові вправи та пограничву службу.
Греки одружувалися у молодому віці. Але Аристотель у своїй науці про державу домагався, щоб чоловіки не одружувалися раніш як перед 37-м роком життя, а жінки — перед 18-м. Весільні обряди не були дуже розвинені. Перед днем вінчання дівчина жертвувала богам жмут волосся і свої дитячі іграшки. Шлюб виглядав так: батько дівчини складав жертву богам і потім віддавав доньку женихові, звільняючи її з-під своєї влади й опіки. На весільному бенкеті молода сиділа при окремому столі зі своїми подругами, в білому одязі, з головою, покритою серпанком. По заході сонця гості відвозили молодят при співах і світлі смолоскипів до їхнього дому; там вони складали жертву богам і ділилися хлібом та овочами на знак подружньої спільності.
Грецький одяг змінювався в різні епохи. В гомерівські часи чоловіки носили вдома довгий хітон — рід сорочки, перепоясаної поясом, поза домом накладали хламиду — кусень сукна, зіп'ятий на грудях або на рамені. Жінки носили пеплос — довгу хустку, якою обвивали тіло. У V ст. до Хр. чоловічі хітони стали короткими, а замість хламиди прийшов плащ — хламіс, або гіматіон. Жінки почали вживати полотняні хітони, а зверху одягали плащі. Чоловічий одяг був білий, деколи гаптований або вишиваний; жіночі вбрання бували квітчасті.
Грецький дім відзначався простим планом. Усі господарські будинки творили чотирикутник, із подвір'ям посередині. Мешкальний дім складався з головної кімнати (мегарон) і бічних кімнат для жінок і дітей. В елліністичні часи осередком дому стало давнє подвір'я — перистиль. Будували його так, що довкола ставиликолонаду, а посередині—жертовник бога-опікуна. Довкола перистилю стояли мешкальні кімнати; головна світлиця звалася простас. Кімнати були без вікон, а світло входило з перистилю. Тільки пізніше, коли почали ставити поверхові доми, почали вживати вікна з шибками з міки1 або скла.
Греки відживлялися2 тричі на день. При ранішньому сніданні їди хліб, мочений у вині; в полуднє споживали хліб, овочі, ярину й вино. Головний обід був увечері — тоді їли м'ясо, сир й інші страви та пили вино, мішане з водою. На святочному бенкеті спочатку споживали самі печені й варені страви, а пізніше пили вино й заїдали його тістами й овочами. У заможних домах при бенкетах виступали музики, співаки, танцюристи, деколи — письменники та вчені.
День ділили на 12 годин, але ці години спочатку бували не однаково довгі, залежно від пори року. Місяців було 12, по 29 або ЗО днів, так що рік мав 354 дш. Через те по п'ятьох роках коротких вставляли три роки довші — по 13 місяців, або 384 дш. Місяць ділили на три декади.. Час дня означували сонячним годинником або за допомогою клепсидри — скляної посудини, з якої вода витікала в докладно означених зупинках часу.
Померлих ховали в землі, в дерев'яних, глиняних або кам'яних домовинах. Під час війни або пошесті тіло палили, а порох складали до урни, яку ховали в землі. При похоронах виступали флейтисти й планки1. По закінченні обрядів відбувався бенкет в пам'ять померлого. На могилах ставили різнорідні пам'ятники, особливо величаві для лицарів, що полягли на війні.
Релігія. Греки відзначалися надзвичайною творчоюуявою на релігійному полі. Жоден із старовинних народів не витворив такої маси різнорідних божеств і стільки оповідань про них, як елліни. Грецька релігія проходила різні стадії розвитку. У найдавніші часи панував примітивний анімізм: уся природа була оживлена2, кожна гора, кожна річка, джерело, гай, дерево, скеля, камінь мали свою душу й були божествами. Богів радо зображували в Звірячій подобі або вмішаній звірино-людській постаті, із звірячими головами, рогами та ін. Пізніше культ зосередився коло деяких головних божеств, як Зевса — бога неба, Аполлона — бога світла, Деметри — богині землі, Діоніса — бога вина. Ці культи поставали в різних частинах Греції, але завдяки розвиткові колонізації й торгівлі стали відомими всьому еллінському світові, а жерці й поети прикрасили їх гарними оповіданнями — міфами.
Походження богів і їхні династії описав поет Гесіод у своїм творі «Теогонія». Перед віками існував хаос, безладна мішанина всяких елементів. З цього безладдя постали небо — Уран і земля — Гея. Дітьми цеї найстаршої божеської пари були великанські титани, між ними одноокі кіклопи. Уран скинув їх у підземелля, але син його Крон (час) скинув батька з престола і запанував над світом. Щоб не допустити до влади своїх дітей, Крон з'їдав їх по черзі. Вирятувався тільки один Зевс. Він визволив деяких титанів з підземелля і підняв проти батька боротьбу за владу. По десятьох роках Зевс переміг і запанував над землею і небом. Владу над морем віддав братові Посейдонові, над підземеллям — Гадесові.
Греки ділили своїх богів на небесних, земних, водних і підземних. Боги неба царювали на Олімпі під проводом Зевса, що звався паном богів і людей. Він володів громом, а символами його були орел і дуб. Його жінка, Гера, опікувалася подружжям і родинним життям. П птицею була пава. Синами Зевса були Аполлон — бог Сонця і світла, опікун мистецтва і науки (йому належали лавр і лебідь); Арес —бог війни, якому посвячені були вовк і пес; Гермес — посланець богів, опікун промислу, торгівлі й усяких хитрощів; Гефест — кульгавий коваль, опікун ремесел. Доньки Зевса звалися: Паллада Афіна—богиня мудрості і війни, якій належали сова и оливне дерево; Артеміда — богиня ловів і місяця, якій присвячено лань; дев'ять муз, що опікувалися мистецтвом і науками, а саме: Евтерпа — ліричною поезією, Ерато — любовною, Калліопа — героїчною, Полігімнія — релігійною, Мельпомена — трагедією, Талія — комедією, Терпсихора — танком, Кліо — історією, Уранія — астрономією. З інших богів неба Геліос був богом Сонця, Ерос — любові, Гіменей — подружжя, Еол — вітрів, Аск-лепій — лікування, Афродита — богиня любові, Гестія — домашнього вогнища, Феміда — справедливості, Ніке — перемоги, Геба — молодості, Тихе — щастя, Немезида — справедливої помсти.
Найважливішими богами землі були Деметра — опікунка рістні й хліборобства, Персефона — пір року, Діоніс — вина й радості, Пан — черед і скотарів. Уся природа була переповнена різними меншими божествами, як сатири, силени, німфи, дріади. На морі під владою Посейдона жили різні другорядні боги, як Тритон, Протей, сирени, в ріках—наяди.
Підземний світ Гадеса знаходився в далекому підземеллі, до якого вели шляхи через печери; пливли там ріки: Ахе-ровт — смутку, Стикс — страху, Кокіт — плачу, Лета — забуття, Пиріфлегетон — вогню. Душі вів до підземелля Гермес, а через Ахеронт переводив Харон, якому кожна душа платила обол. Вхід до підземелля беріг пес з трьома головами — Кербер. Суд над померлими відбували три справедливі судді: Мінос, Радамант й Еак. Душі справедливих переходили до Елісію, де вели життя у вічному щасті. Неправедні душі діставалися до Тартару, де їх переслідували богині помсти — Еринії. Кари грішників були тяжкі. Данаїди, що повбивали своїх чоловіків, ситами носили воду до бочки без дна. Король Тантал за своє лакомство1 терців невгасиму спрагу, хоч стояв по шию у воді, а над ним звисали найсмачніші овочі. Король Сізіф цілу вічність тягнув під гору великий камінь, який все йому виривався з рук і падав наділ . Греки віддавали пошану богам молитвами, жертвами, співами й танками. При святинях богослужбами займалися жерці. В деяких святинях цей уряд переходив у спадщину від батька на сина. Але найчастіше на жерців обирали народні збори громадян, відомих чесним життям. Жерці одягалися в довгі хітони, обшивані порфірою, носили довге волосся й вінці на голові. Жертви складали з овочів, квіток, хліба, молока, вина, меду та звірят. Зевсові жертвували баранів, Діонісові — цапів, Аполлонові — осла й ін. Жертовних звірят прибирали вінцями, кров їх виливали на жертовник, а м'ясо пекли на святочний бенкет.
У приписаних речинцях відбувалися великі релігійні свята. Так, в Афінах щочотири роки святкували т. зв. Панафінеї — на пам'ятку з'єднання Афін. Головним обрядом свята була процесія, під час якої жіноцтво передавало богині Афіні вишиваний пеплос. Д і о н і с і ї відбувалися чотири рази на рік на честь Діоніса — це було свято радості. Найбільш таємничий характер мали т. зв.Елевсинсь-к і м і с т є р і ї, що відбувалися в Елевсині під Афінами. З Афін ішла туди процесія «священною дорогою», зі співами на честь богині Деметри. Прочани проводили ніч у танках на луці, освітленій смолоскипами, та брали участь у святочній виставі, в якій жерці зображували похід Деметри до світла тіней та її поворот на землю. Деякі обряди були доступні тільки для втаємничених «містів».
Грецький народ цікавився таємницями людського життя й сильно вірив у різні ворожби. Грім, блискавка, затьми Сонця, лет птиць, сон, чихання, незрозумілі слова — все те ворожбити вміли вияснювати. Велику пошану мали святині, при яких жерці займалися пророченням. Найславніша пророчил була при святині Аполлона в Дельфах. Ворожка Піфія пила воду зі священного джерела, жувала листя лавру й засідала на тринозі над яром, з якого добувалися якісь випари. Задурманена ними, виголошувала незрозумілі слова, а жерці записували їх і укладали у вигляді вірша — гекзаметру, їхні відповіді все були двозначні, «піфійські». Дельфійську святиню охороняв союз сусідніх держав (т. зв. а м ф і к т і о н і я). В Додоні, в Епірі, у святині Зевса жерці ворожили з шуму листя святого дуба.
Глибший зміст грецькій релігії старалася надати секта о р ф і к і в. Вони нав'язували до традиції міфічного співця Орфея, що, шукаючи померлу жінку Евридіку, відвідав підземелля й пізнав таємниці позагробового життя. Орфіки бачили у людській природі два елементи: добрий (діонісійсь-кий) і лихий (титанічний), тобто душу і тіло, і вчили, що обов'язком людини є присмирювати тіло аскетичним життям. Цей етичний напрямок розвивали пізніше деякі філософи, особливо Платон і стоїки.
Олімпійські ігрища. Греки шанували своїх богів іще одним оригінальним способом — гімнастичними вправами на т. зв. ігрищах. Це були особливі свята, що відбувалися щокілька років у різних сторонах при найславніших святинях. Так, наприклад, були Піфійські ігрища, присвячені Аполлонові в Дельфах, Немейські при святині Зевса в Немеї в Арго ліді, Істмійські біля Корінфа. Але найбільшу славу придбали собі
Олімпія — це була місцевість в Еліді у Середній Греції. Не було тут ніякої людної оселі, а тільки святий гай Альтід а, присвячений Зев-сові, у стіп гори Крон. Цей гай заходами грецьких міст обведений був чотирикутником мурів і галереями, а посередині, серед дерев старого лісу, стояли святиш богів. На найвищому місці, на високій терасі, стояла святиня Зевса, побудована в дорійському стилі, з трьома налами. Тут містилася велика статуя Зевса — славний твір Фідія. Недалеко від святині був вівтар, присвячений богові, на якому складали святкові жертви, а по другому боці священне дискобол — юнак, що кидає металевий кружок.
Далі в гаю стояла святиня Гери з вівтарем богині, святиня матері богів, звана Метроон, 12 скарбниць різних міст і держав, де переховували дарунки, складені богам, пританейон — будинок, в якому гостили переможців, великі галереї, довгі на 100 метрів, звані «галереями відгомону», бо голос у них відбивався. У різних місцях серед лісу стояли статуї богів і героїв, а також олімпійських переможців, бо кожний із них мав право поставити собі тут пам'ятник.
За мурами священного гаю були помешкання жерців, урядовий будинок ради, що організовувала ігрища, і доми для визначних гостей. Тут також простягалися широкі площі, призначені для гімнастичних вправ — т. зв. гімнасії і палестри — та майдани, на яких відбувалися перегони—стадіон та іподром. Стадіон — це спочатку була міра віддалі, що рівнялася 600 стопам, тобто 192 метрам; такі розміри мав олімпійський майдан, на якому ставали до перегонів піхотинці. Іподром, майдан для змагань вершників, був удвоє довший.
Олімпійські ігрища відбулися вперше, за переказом, у 776 р. до Хр., а потім відбувалися щочотири роки. Це 4-річчя називали олімпіадою. Коли приходив час ігрищ, у всій Греції проголошували мир, щоб забезпечити свобідний доступ до Олімпії всім, хто хотів на них з'явитися. Це було всенародне грецьке свято, і на нього з'їздилися маси народу не тільки із суходолу, але й з островів, а навіть із далеких колоній. Усі грецькі держави надсилали урочисті посольства. Гості розташовувалися в шатрах на просторій долині річки Алфея. Але були серед них самі тільки чоловіки, бо жінок на ігрища не допускали.
Ігрища тривали п'ять днів. Провід над ними мали 10 громадян Еліди,.яких звали «грецькими судцями». Першого дня відбувалося релігійне свято: посольства всіх держав і народів складали Зевсові жертви й дарунки у священнім гаї. Цього ж дня судді заприсягали змагунів, що [ті] будуть триматися спортивних приписів, та ділили їх на групи. Другого дня відбувалися змагання юнаків у бігу, атлетичних дужаннях та боротьбі на кулаки. Третього дня приходили найважливіші змагання дорослих: біг поодинокий (раз через стадіон), подвійний і довший, скоки та дужання1, боротьба навкулачки і т. зв. панкратіон, тобто дужання, получене з боротьбою на кулаки. На четвертий день відбувалися кінні перегони — або верхи, або на двоколісних возах, запряжених четвернею. Переможці з кожного дня діставали почесні нагороди — пальмове гілля, прикрашене стяжками. П'ятого дня судді нагороджували всіх переможців найвищою нагородою — гіллям із священного оливного дерева Зевса, зрізаним золотим ножем. Змагуни складали святочну жертву богам, а потім громадянство приймало їх бенкетом. Переможці на Олімпійських ігрищах мали надзвичайну пошану у своїх державах, їх нагороджували дарунками й почестями, ставили їм пам'ятники, виславляли в піснях. У Дель-фах нагородою був лавровий вінок, на Істмійських ігрищах — сосновий або плющевий, в Немеї — плюшевий.
Архітектура. Міста, що були осередками торгівлі й культурного життя, розбудовували величаво, й вони прийняли вигляд великих столиць. Найвизначніші з них—Афіни — займали простір у промірі понад 1500 м. Посередині був замок Акрополь, недалеко — горби Ареопаг і Пнікс, на яких відбувалися урядові зібрання, Далі ринок (агора) і широкі передмістя, перерізані шляхами й вулицями. І замок, і все місто були обведені оборонними мурами з брамами та баштами. Подвійний мур лучив також Афіни з портом Піреєм. На Акрополі містилися найкращі святині — Парфенон, Ерехтейон, святиня богині перемоги Ніке, а також галерея образів (пінакотеке), арсенал (халкотеке) та ін. Під замком був театр, уладжений під голим небом на схилі гори, будинок для музичних концертів (одейон), різні святині, Пам'яТКОВІ Печери,
криті галереї для проходів (стоа), також святині. Подібно виглядали також інші більші міста. Хоч грецькі будови служили різним цілям, їхній зовнішній вигляд був більш-менш однаковий. Усі будинки були в поземому плані1, простокутниками2, рідше мали квадратову форму. Фронтова частина, а часом і всі боки були прикрашені колонадою. Дах будовано низьким, спадистим на дві сторони.
Найхарактеристичніші будови — це грецькі святині. Вони бували різних розмірів: і мали каплички, і великі, монументальні галі.
У середині святиня ділилася на дві частини: богослужебну кімнату (наос) з притвором (пронаос) та задню комо-ру-скарбницю (опістодомос). Найбільшою прикрасою святині була колонада, що простягалася все на фронті будови, а не раз і довкола неї. Колони стояли одним рядом, часом — двома і трьома. На них спиралися балкування й дах святині. Кожна будова залежно від форми мала окрему назву: наприклад, простильос—із колонадою спереду, амфіпростильос — спереду і ззаду, периптер — з одним рядом колон довкола, диптер — з подвійною колонадою й ін.
Грецькі колони знаємо в трьох стилях — дорійськім, іонійськім і корінфськім. Дорійська колона, низька й доволі груба, стояла прямо на підмурівці; її капітель була простою, складалася з т. зв. подушки і чотирикутної плитки. Колона була вздовж жолобкована (канельована), так само як і в двох інших стилях. На колони спиралася поздовжня балка, що творила архітрав, або епістиль, без усяких прикрас. На архітрав спиралися фриз, що складався зтригліфів (кінців поперечних балок), що були прикрашені трьома нарізами, і м є т о п и, на яких зображували різні орнаменти або й цілі сцени. Дорійська колона в порівнянні з іншими давала враження сили й монументальності.
В іонійському стилі колона стояла на підставі, була вища і стрункіша. Капітель її творили т. зв. баранячі роги, або волюти. Корінфський стиль відзначався капітеллю, прикрашеною орнаментом із листя дерева аканфа. В обох стилях архітрав був гладкий, без прикрас, фриз дуже багато орнаментований плоскорізьбами. Ці стилі в порівнянні з дорійським відзначалися легкістю й ніжністю. Зрештою греки комбінували різні мотиви, так що нема двох будов, що були б до себе цілком подібні. Деколи замість колон давали статуї жіночі (т. зв. каріатиди) або мужеські (атланти).
Більші святині всередині мали також два ряди колон, що ділили їх на дві нави. Стеля була гладка, часом поділена на чотирикутні поля (т. зв. касетони/. На фронті і ззаду святині дах творив трикутне поле (т. зв. тимпан), на якому поміщували плоскорізьби.
Грецькі святині були менші від будов Сходу, але відзначалися надзвичайною простотою, гармонією і мистецьким викінченням. Все, починаючи від плану й кінчаючи орнаментикою, було старанно обдумане й логічно зреалізоване. Кожна найдрібніша частина мала свою функцію в цілості, кожний орнамент мав ясну й означену роль у гармонійній цілості.
Світські будови мали подібний план, як і святині. У них також головну роль відігравали колони, що ділили будинок на частини. Публічні галереї (стоа) також спиралися на колонаду. В елліністичні часи почали будувати ширше закладені будови, деколи на кілька поверхів. Славна була гробниця карійського короля Мавсола в Галікарнасі (IV ст. до Хр.): вдолі була чотирикутна будова, в якій містилася похоронна комора, вище підносилася святиня в іонійськім стилі, обведена колонадою; дах святині мав вигляд піраміди, а на його верху стояла мармурова квадрига — воєнний віз, запряжений у чотири коні. На цей зразок ставили й інші мавзолеї — гробові пам'ятники. Жертовник у Пергамі відзначався монументальними сходами й широкою колонадою. В той час з'явилися розкішно побудовані палати, просторі лазні, високі морські маяки-ліхтарні. Найбільшої слави здобула ліхтарня на острові Фарос коло Александрії в Єгипті. Побудував її архітектор Сострат за Птолемея І. Вона мала вигляд вежі, високої на 120 м, побудованої на три поверхи: перший — чотирикутний, другий — восьмикутний, третій — циліндричний. У горішній частині була ліхтарня, в якій світили деревом і смолою, а велике опукле дзеркало побільшувало світло в 30 разів. Поміщено [було] тут астрономічну обсерваторію із сонячними й водними годинниками, «рожею вітрів» і різним приладдям. Цей маяк простояв до VIII ст. по Хр. Знищив його землетрус.
Визначніші будови греки зачисляли до сімох чудес світ у. Серед них були ^арійський маяк, гробниця Мавсола і святиня Діани в Ефесі. (Інші чудеса були ще: єгипетські піраміди, вавилонські висячі сади, Олімпійський Зевс1, Родоський колос).
РЬьба і малярство. До незрівнянної висоти довели греки свою різьбу. Вони починали з дуже скромних спроб. Перші заховані твори — т. зв. архаїчної доби — ще доволі примітивні. Наприклад,/ Аполлон із Тенеї (біля Корінфа) з VII—VI ст. до Хр. виказує повну нерухливість постаті: голову тримає прямо, руки притиснені до тіла, ноги зсунені; на лиці — «мертва» усмішка. Але з кожним дальшим століттям скульптура поступала чимраз вище, постаті набирали руху, обличчя — виразу, техніка ставала все виробленнішою й різноманітнішою. До розвитку різьби немало причинився розвиток спорту: на різних змаганнях й ігрищах митці мали нагоду обсервувати1 тіло в рЬних позиціях, мали готові моделі до своїх праць.
Корінфський архітектурний стиль
У добу перських війн здобула собі славу різьбарська школа з Арголіди, що своїми творами обслуговувала весь грецький світ, від Іонії до Сицилії. В Афінах у той самий час різьбарі Крітій і Не-сіот створили групу Гар-модія й Аристогітона — убивників тирана Гіппарха: один із них підняв меч, щоб ударити тирана, другий за-слонює товариша лівою рукою, на яку накинув хламиду. Але найвищі зразки в цю добу дав М и р о н з Елевтерів в Аттіці (близько 450 p.). Він перший дав постатям рух і ' природне напруження м'язів. Загальновідомий його дискобол — юнак, що розмахується, щоб кинути диск, кружок. Різьба відзначається гармонією тіла і спокоєм обличчя. Мирон зображував також залюбки фігури звірів, особливо славна була його різьба корови.
Але найславнішим різьбарем старовинний світ уважав другого митця з Елевтерів — Ф і д і я, що працював в Афінах. Він був приятелем Перікла і його дорадником у мистецьких планах. Він виконав найважливіші твори, що прикрашали Акрополь. З-під його' руки вийшла велика статуя АфіниПарфенос (Дівиці), що містилася в Парфеноні, виконана із золота й слонової кості (т. зв. Хризоелефантина). Але цей твір не дійшов до нас — знаємо його тільки з пізнішої поменшеної копії та зображень на монетах. Зате вціліли плоскорізьби із фризів і тимпанів Парфенону, що зображували міфологічні сцени. їх виконав або сам Філій, або його учні. Вони дають нам поняття, як виглядали твори долота цього великого митця. Філій виконав також статую Зевса для святиш в Олімпії, заввишки 10 м, що дивувала сучасників своєю величчю й що її зараховували вони до чудес світу. Ця різьба також загинула.
Ніоба з донькою. Різьба
Суперником Філія був Поліклетз Аргоса. Він змагав до того, щоб дати канон гармонії людського тіла, тобто віднайти "пропорції між різними його ча-лггинами. Зразковим його твором був д о р и 4> о р —; списоносець, юнак, що йде вперед, причому тягар його; тіла лягає на праву ногу. Пропала його велика статуя Гери, яку вважали за рівну Фідієво-му Зевсові.
УIV ст. до Хр. грецька різьба продовжувала золотий вік свого розвитку. З острова Парос, де знаходився найкращий мармур, походив різьбар С к о п а с, про якого говорили, що він зумів вилити душу в камінь. Скопас різьбив сильні, мужесвкі постаті з патетичним виразом обличчя. Його Арес, бог війни, сидить на скелі, руки сплів на колінах, задумливо вдивляється в далечінь. В іншій його різьбі — Аполлона, що йде вперед у довгому, розвіяному хітоні, з кіфарою в руках, обличчя постаті повне творчого натхнення. Афінянин Пракситель зображував молодечі, стрункі й ніжні постаті. Аполлон Савроктон спирається лівою рукою об дерево, а правою намагається зловити ящірку; Гермес в одній руці тримає маленького Діоніса — бога вина, а другою наставляє йому китицю винограду; Ерос із похиленою головою тримає в руках лук. Найбільшу славу придбала Праксителеві його Афродита, виконана для святині в Кніді в Малш Азії. Він зобразив богиню, коди вона входить до купелі й скидає одяг на вазу, що стоїть перед нею. Цю різьбу вважали за зразок класичної краси, й вона заховалася в багатьох копіях. У подібнім стилі творив афінянин Л є о х а р; його Аполлон (т. зв. Бельведерський), стрункий, високий, легким кроком іде вперед як володар світла й добра. Четвертий великий митець того часу, Л і с і п п із Сикіона, зображував залюбки атлетичні фігури, як Геракла, що спирається лівим раменом на булаву, покриту левиною шкурою; Посейдона, що виходить з моря із тризубом, або Зевса з могутньою, маєстатичною1 головою. Але не меншу майстерність він показав у різьбленні молодечих постатей, як, наприклад, «Апоксіомен» — змагун, що шкребачкою очищує тіло від пороху. Лісіпп мав свій окремий канон пройорцій тіла, що дозволяв йому творити легші, стрункіші постаті. Александр Великий тільки йому дозволяв себе портретувати, і Лісшп створив багато статуй короля.
Залишилося ще багато архітворів невідомих авторів. Скопасові або Праксителеві приписували групу Ніоби з 7 синами і 7 доньками, що гинуть від стріл Аполлона й Артеміди. Найбільш зворушлива в цій групі — постать самої матері з найменшою донькою, що тулиться до неї. З тої самої школи могла походити статуя Артеміди, що з луком іде на лови, Невідомі нам також автори портретних різьб — Перікла^ Сократа, Софокла, Демосфена, Гомера та інших визначних діячів і письменників.
В елліністичній добі різьбарство давало також великі композиції, як, наприклад, славну групу Лаокоона, що постала на острові Родос. Вона зображує жерця з двома синами, яких оплітають вужі. Майстерно відданий тут фізичний біль людини. З родоських різьб широко відома була також група, що зображує бика, до рогів якого прив'язують королеву Дірку (т. зв. Фарнезький бик). Родос славився також бронзовою статуєю Геліоса, високою на 32 м, — уважали її також за чудо світу (т. зв. Родоський колос). У Пергалгі постали відомі різьби, з яких одна зображує конання галла, а друга — галла, що вбиває себе й жінку. З Александрії походить велика статуя, що зображує бога ріки Нілу, якого оточують 16 хлопчиків — символ багатства країни.
Не дійшло, на жаль, до нас майже ніяких пам'яток грецького малярства. Полігнотіз Фасоса (V ст. до Хр.) прикрасив афінські будови історичними мальовилами, як здобуття Трої й бій під Марафоном. Аполлодор, афінянин, дістав ім'я маляра тіней, бо перший уживав світлотінь і перспективу. Найбільшу славу мав А п є л л е с із Ефеса. Широко відома була його Афродита Анадіомена — постать богині, що виходить із моря і витискає воду з волосся. Римський цісар Август відкупив цей образ у мешканців острова Кос за величезну суму — 100 талантів. В елліністичну добу розвинулося портретне малярство (останки його заховалися в єгипетських гробницях).
У той же час поширилася нова образотворча техніка — мозаїка: образи, укладені з куснів різнобарвного мармуру або скляної маси.
Промисел із примітивного стану Гомерової доби розвинувся досить всесторонньо, а деякі його ділянки мали світове значення. На першому місці стояло гончарство, що розвинулося особливо в Афінах, в Корінфі та в Малій Азії. Грецький посуд відзначався мистецькими формами та багатою орнаментикою. У давніші часи тло було жовтаве, на якому робили рисунки темнішою фарбою. В Афінах в VI ст. до Хр. почали малювати фігури чорною фарбою на червоному тлі. Від У ст. поширився посуд чорної барви з червоними фігурами, і цей звичай залишився й у пізніших віках. Посуд прикрашували спочатку геометричними й рослинними рисунками, пізніше малювали цілі сцени з міфології або щоденного життя. Вони зображують ремісниче життя, бенкети, гімнастичні вправи, ігрища, театр, школу, весілля, похорони, воєнні змагання та ін. Ці образки є надзвичайно пінним джерелом до пізнання грецького побуту.
Досить високо стояв також металургійний промисел, особливо виріб зброї. Войовнича Греція потребувала багато всякого воєнного знаряддя. Зал bo добували в Лаконії й Бестії, мідь — на Евбеї, срібло — в Лавріоні в Аттіці, золото знаходилося на фракійському побережжі. Свою зброю, так само як і посуд, греки доставляли різним варварським народам.
Прибережне населення віддавалося всеціло торгівлі. Недостача засобів поживи в убогій батьківщині гнала греків за море й робила їх купцями та посередниками. У самш Греції комуніїсація стояла низько: доріг було небагато й вони були недоступні. Тому з конечності між головними центрами відбувалася тільки морська плавба. Найважливішими торговими містами в самш Греції були Афіни з Піреєм та Корінф. Вони завдячували своєму розвиткові центральному розташуванню, а саме місцю, де сходилися найважливіші шляхи. На півночі до більшого значення дійшли Потідея, Олшф і Амфіполіс. У Малш Азії перед вели Мілет і Ефес. Не менше значення мали столиці багатих егейських островів. Греція експортувала худобу, оливу, вино, гончарні вироби, зброю, всякі прикраси. Найбільший експорт ішов у чорноморські землі й до Італії. У привозі головну роль відігравали перш за все збіжжя, потрібне для прожитку густого населення, далі матерії, прикраси й люксусові східні вироби. Коли Александр Великий підбив Західну Азію й Єгипет, грецька торгівля опанувала ці країни. Всюди постали еллінські колонії й факторії, а грецькі купці доходили так само до Індії й Середньої Азії, як до Аравії' й НубІЇ. Але сама Еллада небагато скористалася з цеї експансії, бо замало могла дати власних продуктів і виробів до великої всесвітньої торгівлі — матірна країна зубожіла й обезлюднилася.
Евтихіда, богиня-опікунка міста Антиохії
З розвитком торгівлі й комунікації устабілізувалися міри й ваги. Мірами довжини були сажень, лжоть, стопа й ширина пальця (цаль1). Для більших просторів уживали довжину перегонового тору — т. зв. стадіон, що мав 600 стш; ще більшу віддаль означували перським парасангом, що мав ЗО стадіонів (5,5 км). Ваги тягарів були: талант — 26 кг, міна — півкілограма, драхма — 5 грамів, обол — 0,8 г. Такі
самі назви мали грецькі монети: талант — 60 мін, мша — 100 драхм, драхма — 6 оболів, обол — 16 лепт (лептон). Кожне більше місто било свою монету; з одного боку звичайно був герб міста, з другого — голова опікунчого божества.
Побут. Щоденне, приватне життя греків зазнавало значних перемін упродовж століть. У найдавніші часи панували суворі, примітивні звичаї. Над родиною панував батько—від нього були залежні й жінка, й діти. Батько мав право позбутися новонародженої дитини, особливо коли вона була слабосила й нерозвинена. Жінці не вільно було виходити поза дім і брати участь у публічних зібраннях і святах. Батьки вінчали дітей, не питаючись їхньої волі; не раз одружувалися і брати з сестрами, щоб затримати маєток у родині. Але пізніше, зі зростом культури, звичаї стали лагіднішими. Найскорше поступили в розвитку греки в Малій Азії, що зустрілися з орієнтальними народами, потім Афіни, що стояли в культурних зв'язках з усім тодішнім світом. Аспазія, дружина Перікла, що походила з Мілета, принесла до Афін східні свобідні звичаї, цікавилася наукою і мистецтвом, радо брала участь у чоловічому товаристві. Афінська юрба неохоче ставилася до тих новин і ліберальну жінку потягнула перед суд за зневагу батьківських звичаїв.-Але поступ ішов далі, і в елліністичній добі переміни обняли вже всю Елладу, за виїмком далеких недоступних закутин, де законсервувався давній побут.
Доволі різних звичаїв заховалося в родинному житті. Коли приходила на світ дитина, двері дому прикрашували оливним гіллям — якщо це був хлопець, або стяжками, коли була дівчина. Ім'я дитині давали на десятий день по народинах на святочному зібранні родини. Імена означали різні цінні прикмети, наприклад, «сила народу» — Демосфен, «зроджений з Бога» — Діоген, «мудрість» — Софія, «мир» — Ейрене на ін. До сьомого року життя діти ховалися дома. Забавляли їх ляльками і глиняними іграшками. Пізніше вони йшли до школи, в якій багато віддавалися фізичним вправам. У Спарті, як знаємо, це був головний зміст виховання. В Афінах дбали про гармонійний розвиток тіла й духу («калокагатія»). Під проводом учителів — «граматистів» — хлопець учився читати, писати й рахувати, пізніше займався лектурою Гомера, Гесіода та інших письменників, багато вчив напам'ять. Рівночасно в «кіфаристів» студіював музику — гру на кіфарі, флейті, лірі — та спів. Заможніша молодь могла добути вище знання в учителів філософії й бесідництва1 — софістів і риторів. Визначніші філософи, як Сократ, Платон, Аристотель, охоче вчили молодь і навіть мали свої школи. Наука велася на відкритому місці: по садах, гаях і міських галереях. На 18-му році життя юнак ставав повнолітнім. В Афінах його вписували в реєстри громадян. Але він не мав ще права брати участі в народних зібраннях, а тільки як є ф є б відбував військові вправи та пограничву службу.
Греки одружувалися у молодому віці. Але Аристотель у своїй науці про державу домагався, щоб чоловіки не одружувалися раніш як перед 37-м роком життя, а жінки — перед 18-м. Весільні обряди не були дуже розвинені. Перед днем вінчання дівчина жертвувала богам жмут волосся і свої дитячі іграшки. Шлюб виглядав так: батько дівчини складав жертву богам і потім віддавав доньку женихові, звільняючи її з-під своєї влади й опіки. На весільному бенкеті молода сиділа при окремому столі зі своїми подругами, в білому одязі, з головою, покритою серпанком. По заході сонця гості відвозили молодят при співах і світлі смолоскипів до їхнього дому; там вони складали жертву богам і ділилися хлібом та овочами на знак подружньої спільності.
Грецький дім відзначався простим планом. Усі господарські будинки творили чотирикутник, із подвір'ям посередині. Мешкальний дім складався з головної кімнати (мегарон) і бічних кімнат для жінок і дітей. В елліністичні часи осередком дому стало давнє подвір'я — перистиль. Будували його так, що довкола ставиликолонаду, а посередині—жертовник бога-опікуна. Довкола перистилю стояли мешкальні кімнати; головна світлиця звалася простас. Кімнати були без вікон, а світло входило з перистилю. Тільки пізніше, коли почали ставити поверхові доми, почали вживати вікна з шибками з міки1 або скла.
Греки відживлялися2 тричі на день. При ранішньому сніданні їди хліб, мочений у вині; в полуднє споживали хліб, овочі, ярину й вино. Головний обід був увечері — тоді їли м'ясо, сир й інші страви та пили вино, мішане з водою. На святочному бенкеті спочатку споживали самі печені й варені страви, а пізніше пили вино й заїдали його тістами й овочами. У заможних домах при бенкетах виступали музики, співаки, танцюристи, деколи — письменники та вчені.
День ділили на 12 годин, але ці години спочатку бували не однаково довгі, залежно від пори року. Місяців було 12, по 29 або ЗО днів, так що рік мав 354 дш. Через те по п'ятьох роках коротких вставляли три роки довші — по 13 місяців, або 384 дш. Місяць ділили на три декади.. Час дня означували сонячним годинником або за допомогою клепсидри — скляної посудини, з якої вода витікала в докладно означених зупинках часу.
Померлих ховали в землі, в дерев'яних, глиняних або кам'яних домовинах. Під час війни або пошесті тіло палили, а порох складали до урни, яку ховали в землі. При похоронах виступали флейтисти й планки1. По закінченні обрядів відбувався бенкет в пам'ять померлого. На могилах ставили різнорідні пам'ятники, особливо величаві для лицарів, що полягли на війні.
Релігія. Греки відзначалися надзвичайною творчоюуявою на релігійному полі. Жоден із старовинних народів не витворив такої маси різнорідних божеств і стільки оповідань про них, як елліни. Грецька релігія проходила різні стадії розвитку. У найдавніші часи панував примітивний анімізм: уся природа була оживлена2, кожна гора, кожна річка, джерело, гай, дерево, скеля, камінь мали свою душу й були божествами. Богів радо зображували в Звірячій подобі або вмішаній звірино-людській постаті, із звірячими головами, рогами та ін. Пізніше культ зосередився коло деяких головних божеств, як Зевса — бога неба, Аполлона — бога світла, Деметри — богині землі, Діоніса — бога вина. Ці культи поставали в різних частинах Греції, але завдяки розвиткові колонізації й торгівлі стали відомими всьому еллінському світові, а жерці й поети прикрасили їх гарними оповіданнями — міфами.
Походження богів і їхні династії описав поет Гесіод у своїм творі «Теогонія». Перед віками існував хаос, безладна мішанина всяких елементів. З цього безладдя постали небо — Уран і земля — Гея. Дітьми цеї найстаршої божеської пари були великанські титани, між ними одноокі кіклопи. Уран скинув їх у підземелля, але син його Крон (час) скинув батька з престола і запанував над світом. Щоб не допустити до влади своїх дітей, Крон з'їдав їх по черзі. Вирятувався тільки один Зевс. Він визволив деяких титанів з підземелля і підняв проти батька боротьбу за владу. По десятьох роках Зевс переміг і запанував над землею і небом. Владу над морем віддав братові Посейдонові, над підземеллям — Гадесові.
Греки ділили своїх богів на небесних, земних, водних і підземних. Боги неба царювали на Олімпі під проводом Зевса, що звався паном богів і людей. Він володів громом, а символами його були орел і дуб. Його жінка, Гера, опікувалася подружжям і родинним життям. П птицею була пава. Синами Зевса були Аполлон — бог Сонця і світла, опікун мистецтва і науки (йому належали лавр і лебідь); Арес —бог війни, якому посвячені були вовк і пес; Гермес — посланець богів, опікун промислу, торгівлі й усяких хитрощів; Гефест — кульгавий коваль, опікун ремесел. Доньки Зевса звалися: Паллада Афіна—богиня мудрості і війни, якій належали сова и оливне дерево; Артеміда — богиня ловів і місяця, якій присвячено лань; дев'ять муз, що опікувалися мистецтвом і науками, а саме: Евтерпа — ліричною поезією, Ерато — любовною, Калліопа — героїчною, Полігімнія — релігійною, Мельпомена — трагедією, Талія — комедією, Терпсихора — танком, Кліо — історією, Уранія — астрономією. З інших богів неба Геліос був богом Сонця, Ерос — любові, Гіменей — подружжя, Еол — вітрів, Аск-лепій — лікування, Афродита — богиня любові, Гестія — домашнього вогнища, Феміда — справедливості, Ніке — перемоги, Геба — молодості, Тихе — щастя, Немезида — справедливої помсти.
Найважливішими богами землі були Деметра — опікунка рістні й хліборобства, Персефона — пір року, Діоніс — вина й радості, Пан — черед і скотарів. Уся природа була переповнена різними меншими божествами, як сатири, силени, німфи, дріади. На морі під владою Посейдона жили різні другорядні боги, як Тритон, Протей, сирени, в ріках—наяди.
Підземний світ Гадеса знаходився в далекому підземеллі, до якого вели шляхи через печери; пливли там ріки: Ахе-ровт — смутку, Стикс — страху, Кокіт — плачу, Лета — забуття, Пиріфлегетон — вогню. Душі вів до підземелля Гермес, а через Ахеронт переводив Харон, якому кожна душа платила обол. Вхід до підземелля беріг пес з трьома головами — Кербер. Суд над померлими відбували три справедливі судді: Мінос, Радамант й Еак. Душі справедливих переходили до Елісію, де вели життя у вічному щасті. Неправедні душі діставалися до Тартару, де їх переслідували богині помсти — Еринії. Кари грішників були тяжкі. Данаїди, що повбивали своїх чоловіків, ситами носили воду до бочки без дна. Король Тантал за своє лакомство1 терців невгасиму спрагу, хоч стояв по шию у воді, а над ним звисали найсмачніші овочі. Король Сізіф цілу вічність тягнув під гору великий камінь, який все йому виривався з рук і падав наділ . Греки віддавали пошану богам молитвами, жертвами, співами й танками. При святинях богослужбами займалися жерці. В деяких святинях цей уряд переходив у спадщину від батька на сина. Але найчастіше на жерців обирали народні збори громадян, відомих чесним життям. Жерці одягалися в довгі хітони, обшивані порфірою, носили довге волосся й вінці на голові. Жертви складали з овочів, квіток, хліба, молока, вина, меду та звірят. Зевсові жертвували баранів, Діонісові — цапів, Аполлонові — осла й ін. Жертовних звірят прибирали вінцями, кров їх виливали на жертовник, а м'ясо пекли на святочний бенкет.
У приписаних речинцях відбувалися великі релігійні свята. Так, в Афінах щочотири роки святкували т. зв. Панафінеї — на пам'ятку з'єднання Афін. Головним обрядом свята була процесія, під час якої жіноцтво передавало богині Афіні вишиваний пеплос. Д і о н і с і ї відбувалися чотири рази на рік на честь Діоніса — це було свято радості. Найбільш таємничий характер мали т. зв.Елевсинсь-к і м і с т є р і ї, що відбувалися в Елевсині під Афінами. З Афін ішла туди процесія «священною дорогою», зі співами на честь богині Деметри. Прочани проводили ніч у танках на луці, освітленій смолоскипами, та брали участь у святочній виставі, в якій жерці зображували похід Деметри до світла тіней та її поворот на землю. Деякі обряди були доступні тільки для втаємничених «містів».
Грецький народ цікавився таємницями людського життя й сильно вірив у різні ворожби. Грім, блискавка, затьми Сонця, лет птиць, сон, чихання, незрозумілі слова — все те ворожбити вміли вияснювати. Велику пошану мали святині, при яких жерці займалися пророченням. Найславніша пророчил була при святині Аполлона в Дельфах. Ворожка Піфія пила воду зі священного джерела, жувала листя лавру й засідала на тринозі над яром, з якого добувалися якісь випари. Задурманена ними, виголошувала незрозумілі слова, а жерці записували їх і укладали у вигляді вірша — гекзаметру, їхні відповіді все були двозначні, «піфійські». Дельфійську святиню охороняв союз сусідніх держав (т. зв. а м ф і к т і о н і я). В Додоні, в Епірі, у святині Зевса жерці ворожили з шуму листя святого дуба.
Глибший зміст грецькій релігії старалася надати секта о р ф і к і в. Вони нав'язували до традиції міфічного співця Орфея, що, шукаючи померлу жінку Евридіку, відвідав підземелля й пізнав таємниці позагробового життя. Орфіки бачили у людській природі два елементи: добрий (діонісійсь-кий) і лихий (титанічний), тобто душу і тіло, і вчили, що обов'язком людини є присмирювати тіло аскетичним життям. Цей етичний напрямок розвивали пізніше деякі філософи, особливо Платон і стоїки.
Олімпійські ігрища. Греки шанували своїх богів іще одним оригінальним способом — гімнастичними вправами на т. зв. ігрищах. Це були особливі свята, що відбувалися щокілька років у різних сторонах при найславніших святинях. Так, наприклад, були Піфійські ігрища, присвячені Аполлонові в Дельфах, Немейські при святині Зевса в Немеї в Арго ліді, Істмійські біля Корінфа. Але найбільшу славу придбали собі
Олімпія — це була місцевість в Еліді у Середній Греції. Не було тут ніякої людної оселі, а тільки святий гай Альтід а, присвячений Зев-сові, у стіп гори Крон. Цей гай заходами грецьких міст обведений був чотирикутником мурів і галереями, а посередині, серед дерев старого лісу, стояли святиш богів. На найвищому місці, на високій терасі, стояла святиня Зевса, побудована в дорійському стилі, з трьома налами. Тут містилася велика статуя Зевса — славний твір Фідія. Недалеко від святині був вівтар, присвячений богові, на якому складали святкові жертви, а по другому боці священне дискобол — юнак, що кидає металевий кружок.
За мурами священного гаю були помешкання жерців, урядовий будинок ради, що організовувала ігрища, і доми для визначних гостей. Тут також простягалися широкі площі, призначені для гімнастичних вправ — т. зв. гімнасії і палестри — та майдани, на яких відбувалися перегони—стадіон та іподром. Стадіон — це спочатку була міра віддалі, що рівнялася 600 стопам, тобто 192 метрам; такі розміри мав олімпійський майдан, на якому ставали до перегонів піхотинці. Іподром, майдан для змагань вершників, був удвоє довший.
Олімпійські ігрища відбулися вперше, за переказом, у 776 р. до Хр., а потім відбувалися щочотири роки. Це 4-річчя називали олімпіадою. Коли приходив час ігрищ, у всій Греції проголошували мир, щоб забезпечити свобідний доступ до Олімпії всім, хто хотів на них з'явитися. Це було всенародне грецьке свято, і на нього з'їздилися маси народу не тільки із суходолу, але й з островів, а навіть із далеких колоній. Усі грецькі держави надсилали урочисті посольства. Гості розташовувалися в шатрах на просторій долині річки Алфея. Але були серед них самі тільки чоловіки, бо жінок на ігрища не допускали.
Ігрища тривали п'ять днів. Провід над ними мали 10 громадян Еліди,.яких звали «грецькими судцями». Першого дня відбувалося релігійне свято: посольства всіх держав і народів складали Зевсові жертви й дарунки у священнім гаї. Цього ж дня судді заприсягали змагунів, що [ті] будуть триматися спортивних приписів, та ділили їх на групи. Другого дня відбувалися змагання юнаків у бігу, атлетичних дужаннях та боротьбі на кулаки. Третього дня приходили найважливіші змагання дорослих: біг поодинокий (раз через стадіон), подвійний і довший, скоки та дужання1, боротьба навкулачки і т. зв. панкратіон, тобто дужання, получене з боротьбою на кулаки. На четвертий день відбувалися кінні перегони — або верхи, або на двоколісних возах, запряжених четвернею. Переможці з кожного дня діставали почесні нагороди — пальмове гілля, прикрашене стяжками. П'ятого дня судді нагороджували всіх переможців найвищою нагородою — гіллям із священного оливного дерева Зевса, зрізаним золотим ножем. Змагуни складали святочну жертву богам, а потім громадянство приймало їх бенкетом. Переможці на Олімпійських ігрищах мали надзвичайну пошану у своїх державах, їх нагороджували дарунками й почестями, ставили їм пам'ятники, виславляли в піснях. У Дель-фах нагородою був лавровий вінок, на Істмійських ігрищах — сосновий або плющевий, в Немеї — плюшевий.
Архітектура. Міста, що були осередками торгівлі й культурного життя, розбудовували величаво, й вони прийняли вигляд великих столиць. Найвизначніші з них—Афіни — займали простір у промірі понад 1500 м. Посередині був замок Акрополь, недалеко — горби Ареопаг і Пнікс, на яких відбувалися урядові зібрання, Далі ринок (агора) і широкі передмістя, перерізані шляхами й вулицями. І замок, і все місто були обведені оборонними мурами з брамами та баштами. Подвійний мур лучив також Афіни з портом Піреєм. На Акрополі містилися найкращі святині — Парфенон, Ерехтейон, святиня богині перемоги Ніке, а також галерея образів (пінакотеке), арсенал (халкотеке) та ін. Під замком був театр, уладжений під голим небом на схилі гори, будинок для музичних концертів (одейон), різні святині, Пам'яТКОВІ Печери,
криті галереї для проходів (стоа), також святині. Подібно виглядали також інші більші міста. Хоч грецькі будови служили різним цілям, їхній зовнішній вигляд був більш-менш однаковий. Усі будинки були в поземому плані1, простокутниками2, рідше мали квадратову форму. Фронтова частина, а часом і всі боки були прикрашені колонадою. Дах будовано низьким, спадистим на дві сторони.
Найхарактеристичніші будови — це грецькі святині. Вони бували різних розмірів: і мали каплички, і великі, монументальні галі.
У середині святиня ділилася на дві частини: богослужебну кімнату (наос) з притвором (пронаос) та задню комо-ру-скарбницю (опістодомос). Найбільшою прикрасою святині була колонада, що простягалася все на фронті будови, а не раз і довкола неї. Колони стояли одним рядом, часом — двома і трьома. На них спиралися балкування й дах святині. Кожна будова залежно від форми мала окрему назву: наприклад, простильос—із колонадою спереду, амфіпростильос — спереду і ззаду, периптер — з одним рядом колон довкола, диптер — з подвійною колонадою й ін.
Грецькі колони знаємо в трьох стилях — дорійськім, іонійськім і корінфськім. Дорійська колона, низька й доволі груба, стояла прямо на підмурівці; її капітель була простою, складалася з т. зв. подушки і чотирикутної плитки. Колона була вздовж жолобкована (канельована), так само як і в двох інших стилях. На колони спиралася поздовжня балка, що творила архітрав, або епістиль, без усяких прикрас. На архітрав спиралися фриз, що складався зтригліфів (кінців поперечних балок), що були прикрашені трьома нарізами, і м є т о п и, на яких зображували різні орнаменти або й цілі сцени. Дорійська колона в порівнянні з іншими давала враження сили й монументальності.
В іонійському стилі колона стояла на підставі, була вища і стрункіша. Капітель її творили т. зв. баранячі роги, або волюти. Корінфський стиль відзначався капітеллю, прикрашеною орнаментом із листя дерева аканфа. В обох стилях архітрав був гладкий, без прикрас, фриз дуже багато орнаментований плоскорізьбами. Ці стилі в порівнянні з дорійським відзначалися легкістю й ніжністю. Зрештою греки комбінували різні мотиви, так що нема двох будов, що були б до себе цілком подібні. Деколи замість колон давали статуї жіночі (т. зв. каріатиди) або мужеські (атланти).
Більші святині всередині мали також два ряди колон, що ділили їх на дві нави. Стеля була гладка, часом поділена на чотирикутні поля (т. зв. касетони/. На фронті і ззаду святині дах творив трикутне поле (т. зв. тимпан), на якому поміщували плоскорізьби.
Грецькі святині були менші від будов Сходу, але відзначалися надзвичайною простотою, гармонією і мистецьким викінченням. Все, починаючи від плану й кінчаючи орнаментикою, було старанно обдумане й логічно зреалізоване. Кожна найдрібніша частина мала свою функцію в цілості, кожний орнамент мав ясну й означену роль у гармонійній цілості.
Світські будови мали подібний план, як і святині. У них також головну роль відігравали колони, що ділили будинок на частини. Публічні галереї (стоа) також спиралися на колонаду. В елліністичні часи почали будувати ширше закладені будови, деколи на кілька поверхів. Славна була гробниця карійського короля Мавсола в Галікарнасі (IV ст. до Хр.): вдолі була чотирикутна будова, в якій містилася похоронна комора, вище підносилася святиня в іонійськім стилі, обведена колонадою; дах святині мав вигляд піраміди, а на його верху стояла мармурова квадрига — воєнний віз, запряжений у чотири коні. На цей зразок ставили й інші мавзолеї — гробові пам'ятники. Жертовник у Пергамі відзначався монументальними сходами й широкою колонадою. В той час з'явилися розкішно побудовані палати, просторі лазні, високі морські маяки-ліхтарні. Найбільшої слави здобула ліхтарня на острові Фарос коло Александрії в Єгипті. Побудував її архітектор Сострат за Птолемея І. Вона мала вигляд вежі, високої на 120 м, побудованої на три поверхи: перший — чотирикутний, другий — восьмикутний, третій — циліндричний. У горішній частині була ліхтарня, в якій світили деревом і смолою, а велике опукле дзеркало побільшувало світло в 30 разів. Поміщено [було] тут астрономічну обсерваторію із сонячними й водними годинниками, «рожею вітрів» і різним приладдям. Цей маяк простояв до VIII ст. по Хр. Знищив його землетрус.
Визначніші будови греки зачисляли до сімох чудес світ у. Серед них були ^арійський маяк, гробниця Мавсола і святиня Діани в Ефесі. (Інші чудеса були ще: єгипетські піраміди, вавилонські висячі сади, Олімпійський Зевс1, Родоський колос).
РЬьба і малярство. До незрівнянної висоти довели греки свою різьбу. Вони починали з дуже скромних спроб. Перші заховані твори — т. зв. архаїчної доби — ще доволі примітивні. Наприклад,/ Аполлон із Тенеї (біля Корінфа) з VII—VI ст. до Хр. виказує повну нерухливість постаті: голову тримає прямо, руки притиснені до тіла, ноги зсунені; на лиці — «мертва» усмішка. Але з кожним дальшим століттям скульптура поступала чимраз вище, постаті набирали руху, обличчя — виразу, техніка ставала все виробленнішою й різноманітнішою. До розвитку різьби немало причинився розвиток спорту: на різних змаганнях й ігрищах митці мали нагоду обсервувати1 тіло в рЬних позиціях, мали готові моделі до своїх праць.
Корінфський архітектурний стиль
У добу перських війн здобула собі славу різьбарська школа з Арголіди, що своїми творами обслуговувала весь грецький світ, від Іонії до Сицилії. В Афінах у той самий час різьбарі Крітій і Не-сіот створили групу Гар-модія й Аристогітона — убивників тирана Гіппарха: один із них підняв меч, щоб ударити тирана, другий за-слонює товариша лівою рукою, на яку накинув хламиду. Але найвищі зразки в цю добу дав М и р о н з Елевтерів в Аттіці (близько 450 p.). Він перший дав постатям рух і ' природне напруження м'язів. Загальновідомий його дискобол — юнак, що розмахується, щоб кинути диск, кружок. Різьба відзначається гармонією тіла і спокоєм обличчя. Мирон зображував також залюбки фігури звірів, особливо славна була його різьба корови.
Але найславнішим різьбарем старовинний світ уважав другого митця з Елевтерів — Ф і д і я, що працював в Афінах. Він був приятелем Перікла і його дорадником у мистецьких планах. Він виконав найважливіші твори, що прикрашали Акрополь. З-під його' руки вийшла велика статуя АфіниПарфенос (Дівиці), що містилася в Парфеноні, виконана із золота й слонової кості (т. зв. Хризоелефантина). Але цей твір не дійшов до нас — знаємо його тільки з пізнішої поменшеної копії та зображень на монетах. Зате вціліли плоскорізьби із фризів і тимпанів Парфенону, що зображували міфологічні сцени. їх виконав або сам Філій, або його учні. Вони дають нам поняття, як виглядали твори долота цього великого митця. Філій виконав також статую Зевса для святиш в Олімпії, заввишки 10 м, що дивувала сучасників своєю величчю й що її зараховували вони до чудес світу. Ця різьба також загинула.
Ніоба з донькою. Різьба
Суперником Філія був Поліклетз Аргоса. Він змагав до того, щоб дати канон гармонії людського тіла, тобто віднайти "пропорції між різними його ча-лггинами. Зразковим його твором був д о р и 4> о р —; списоносець, юнак, що йде вперед, причому тягар його; тіла лягає на праву ногу. Пропала його велика статуя Гери, яку вважали за рівну Фідієво-му Зевсові.
Залишилося ще багато архітворів невідомих авторів. Скопасові або Праксителеві приписували групу Ніоби з 7 синами і 7 доньками, що гинуть від стріл Аполлона й Артеміди. Найбільш зворушлива в цій групі — постать самої матері з найменшою донькою, що тулиться до неї. З тої самої школи могла походити статуя Артеміди, що з луком іде на лови, Невідомі нам також автори портретних різьб — Перікла^ Сократа, Софокла, Демосфена, Гомера та інших визначних діячів і письменників.
В елліністичній добі різьбарство давало також великі композиції, як, наприклад, славну групу Лаокоона, що постала на острові Родос. Вона зображує жерця з двома синами, яких оплітають вужі. Майстерно відданий тут фізичний біль людини. З родоських різьб широко відома була також група, що зображує бика, до рогів якого прив'язують королеву Дірку (т. зв. Фарнезький бик). Родос славився також бронзовою статуєю Геліоса, високою на 32 м, — уважали її також за чудо світу (т. зв. Родоський колос). У Пергалгі постали відомі різьби, з яких одна зображує конання галла, а друга — галла, що вбиває себе й жінку. З Александрії походить велика статуя, що зображує бога ріки Нілу, якого оточують 16 хлопчиків — символ багатства країни.
Не дійшло, на жаль, до нас майже ніяких пам'яток грецького малярства. Полігнотіз Фасоса (V ст. до Хр.) прикрасив афінські будови історичними мальовилами, як здобуття Трої й бій під Марафоном. Аполлодор, афінянин, дістав ім'я маляра тіней, бо перший уживав світлотінь і перспективу. Найбільшу славу мав А п є л л е с із Ефеса. Широко відома була його Афродита Анадіомена — постать богині, що виходить із моря і витискає воду з волосся. Римський цісар Август відкупив цей образ у мешканців острова Кос за величезну суму — 100 талантів. В елліністичну добу розвинулося портретне малярство (останки його заховалися в єгипетських гробницях).
У той же час поширилася нова образотворча техніка — мозаїка: образи, укладені з куснів різнобарвного мармуру або скляної маси.
