Історія України
11.2. Суспільно-політичне життя в Україні (1956—1985 pp.). Хрущовська «відлига».
Після смерті Сталіна до влади в партії і державі стала група найближчих його соратників. Так зване колективне керівництво очолив М. Хрущов. Саме з його діяльністю пов'язані перші спроби демократизації суспільства, що дістали назву хрущовської «відлиги».
14—25 лютого 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. Поряд з іншими питаннями на закритому засіданні з'їзду було заслухано доповідь М. Хрущова «Про культ особи і його наслідки».
Осуд зовнішніх форм тоталітаризму (культу особи Сталіна) і найбільш вражаючих випадків зловживання владою (масових репресій) сколихнув суспільство і поклав початок тривалого процесу розладу радянської політичної системи. Заслугою М. Хрущова як політичного діяча була відмова від використання терористичних методів у політиці.
Короткий період ревізії сталінської політики (1956— 1959) був використаний в Україні для висунення культурно-національних вимог. Порушувалося питання чистоти української мови. За певного тиску культурних діячів (М. Шумило, А. Хижняк, М. Рильський та ін.) і громадської думки вдалося досягти деякого поліпшення становища в мовній сфері (перевидання «Словника української мови» Б. Грінченка). Висувалися вимоги щодо реабілітації діячів культури, заповнення «білих плям» в літературі, театрі (М. Куліш, Л. Курбас, «Березіль»).
На хвилі національно-культурного процесу 1956— 1959 pp. звучали не тільки критика культу особи, радянської політики в національному питанні, а й протести проти придушення радянськими військами у 1956 р. національно-демократичного руху в Угорщині (В. Швець, А. Малишко). Цей процес став небезпечним для комуністичної системи. Тому в 1959 р. відновлюється традиційна дискримінаційна політика щодо неросійських народів.
Боротьба з тоталітарним режимом почалася і в політичній сфері. В 1959 р. молодий адвокат, випускник Московського університету Л. Лук'яненко зробив спробу організувати Українську робітничо-селянську спілку, яка ставила за мету вихід України зі складу СРСР. У січні 1961 р. Л. Лук'яненка і п'ятьох його однодумців заарештували. Навесні того ж року у Львові відбувся судовий процес. Звинувачений у зраді батьківщини, Лук'яненко був засуджений до розстрілу. Пізніше цей вирок замінили довгостроковим ув'язненням.
Зміни в кремлівському керівництві та їх наслідки для України
Після усунення від влади М. Хрущова владні структури обрали тактику боягузливого замовчування відомостей навіть про ті злочини, що стали надбанням гласності за Хрущова. Знову було заблоковано доступ до архівів. Інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на ♦ зближення націй», тобто нівелювання національних-відмінностей. А це мало своїм наслідком відверте здійснення в Україні русифікаторської політики. У серпні-вересні 1965 р. органи держбезпеки заарештували понад два десятки представників української інтелігенції, звинувачених в антира-дянській діяльності. Репресивні заходи тільки прискорили оформлення дисидентського руху. Дедалі виразніше у цьому. русі заявляла про себе його національна складова.
Декларований лозунг про розквіт «національних за формою» культур на практиці замінювався заходами, спрямованими на нівелювання національних особливостей. Найяскравіше це виявилося у мовній сфері. Документація установ поступово переводилася на російську мову. Було вжито заходів для посилення процесу русифікації корінного населення.
Національно-культурна діяльність 50-х років сприяла появі молодої генерації «шістдесятників», яких репрезентували письменники Л. Костенко, В. Симоненко, Ю. Бад-зьо, літературні критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Свер-стюк, публіцисти В. Чорновіл, М. Осадчий, художники П. Заливаха, А. Горська та ін.
Розмах національного поступу народів під час десталі-нізації налякав владу в Москві. Вже у 1958 р. партія прийняла постанову «Про зміцнення зв'язку школи з життям», яка фаворизувала навчання російською мовою. XXII з'їзд КПРС (жовтень 1961 р.) затвердив нову національну політику, схвалив нову програму партії, проголосив політику *злиття націй» та русифікації.
Рух опору політиці русифікації переважно був легальним: петиції, протести, демонстрації. Водночас використовувалися самовидав, організація страйків, створювалися нелегальні політичні організації (Об'єднана Партія визволення України, Український національний комітет тощо).
Україна в період перебудови.
У 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став П. Шелест (1963—1972), який намагався захищати економічні інтереси України. Окрім припинення репресій, в середині 60-х років було зроблено деякі спроби поширення української мови у вищій школі. У травні 1972 р. П.Шелеста було усунено від партійного керівництва. Йому інкримінували недостатню боротьбу з українськими націоналістичними проявами. Першим секретарем ЦК КП України став В.Щербицький.
У середині 70-х років українські політичні в'язні разом з в'язнями з країн Балтії і Кавказу звернулися до Верховної Ради СРСР з вимогою відновити національні права неросійських республік.
Важливим етапом захисту прав людини та національних прав України стало створення у листопаді 1976 р. Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська група — УГГ). її представляли М. Руденко (голова), О. Бердник, І. Кандиба, Л. Лук'яненко, Н. Строката, М. Матусевич, О. Мешко та ін. Проти УГГ комуністична влада застосувала суворі репресії.
Отже, незважаючи на складність економічних та політичних проблем, розширився вплив національно-демократичних сил, зростало і набирало сили національне самоусвідомлення українського народу.
14—25 лютого 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. Поряд з іншими питаннями на закритому засіданні з'їзду було заслухано доповідь М. Хрущова «Про культ особи і його наслідки».
Осуд зовнішніх форм тоталітаризму (культу особи Сталіна) і найбільш вражаючих випадків зловживання владою (масових репресій) сколихнув суспільство і поклав початок тривалого процесу розладу радянської політичної системи. Заслугою М. Хрущова як політичного діяча була відмова від використання терористичних методів у політиці.
Короткий період ревізії сталінської політики (1956— 1959) був використаний в Україні для висунення культурно-національних вимог. Порушувалося питання чистоти української мови. За певного тиску культурних діячів (М. Шумило, А. Хижняк, М. Рильський та ін.) і громадської думки вдалося досягти деякого поліпшення становища в мовній сфері (перевидання «Словника української мови» Б. Грінченка). Висувалися вимоги щодо реабілітації діячів культури, заповнення «білих плям» в літературі, театрі (М. Куліш, Л. Курбас, «Березіль»).
На хвилі національно-культурного процесу 1956— 1959 pp. звучали не тільки критика культу особи, радянської політики в національному питанні, а й протести проти придушення радянськими військами у 1956 р. національно-демократичного руху в Угорщині (В. Швець, А. Малишко). Цей процес став небезпечним для комуністичної системи. Тому в 1959 р. відновлюється традиційна дискримінаційна політика щодо неросійських народів.
Боротьба з тоталітарним режимом почалася і в політичній сфері. В 1959 р. молодий адвокат, випускник Московського університету Л. Лук'яненко зробив спробу організувати Українську робітничо-селянську спілку, яка ставила за мету вихід України зі складу СРСР. У січні 1961 р. Л. Лук'яненка і п'ятьох його однодумців заарештували. Навесні того ж року у Львові відбувся судовий процес. Звинувачений у зраді батьківщини, Лук'яненко був засуджений до розстрілу. Пізніше цей вирок замінили довгостроковим ув'язненням.
Зміни в кремлівському керівництві та їх наслідки для України
Після усунення від влади М. Хрущова владні структури обрали тактику боягузливого замовчування відомостей навіть про ті злочини, що стали надбанням гласності за Хрущова. Знову було заблоковано доступ до архівів. Інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на ♦ зближення націй», тобто нівелювання національних-відмінностей. А це мало своїм наслідком відверте здійснення в Україні русифікаторської політики. У серпні-вересні 1965 р. органи держбезпеки заарештували понад два десятки представників української інтелігенції, звинувачених в антира-дянській діяльності. Репресивні заходи тільки прискорили оформлення дисидентського руху. Дедалі виразніше у цьому. русі заявляла про себе його національна складова.
Декларований лозунг про розквіт «національних за формою» культур на практиці замінювався заходами, спрямованими на нівелювання національних особливостей. Найяскравіше це виявилося у мовній сфері. Документація установ поступово переводилася на російську мову. Було вжито заходів для посилення процесу русифікації корінного населення.
Національно-культурна діяльність 50-х років сприяла появі молодої генерації «шістдесятників», яких репрезентували письменники Л. Костенко, В. Симоненко, Ю. Бад-зьо, літературні критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Свер-стюк, публіцисти В. Чорновіл, М. Осадчий, художники П. Заливаха, А. Горська та ін.
Рух опору політиці русифікації переважно був легальним: петиції, протести, демонстрації. Водночас використовувалися самовидав, організація страйків, створювалися нелегальні політичні організації (Об'єднана Партія визволення України, Український національний комітет тощо).
Україна в період перебудови.
У 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став П. Шелест (1963—1972), який намагався захищати економічні інтереси України. Окрім припинення репресій, в середині 60-х років було зроблено деякі спроби поширення української мови у вищій школі. У травні 1972 р. П.Шелеста було усунено від партійного керівництва. Йому інкримінували недостатню боротьбу з українськими націоналістичними проявами. Першим секретарем ЦК КП України став В.Щербицький.
У середині 70-х років українські політичні в'язні разом з в'язнями з країн Балтії і Кавказу звернулися до Верховної Ради СРСР з вимогою відновити національні права неросійських республік.
Важливим етапом захисту прав людини та національних прав України стало створення у листопаді 1976 р. Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська група — УГГ). її представляли М. Руденко (голова), О. Бердник, І. Кандиба, Л. Лук'яненко, Н. Строката, М. Матусевич, О. Мешко та ін. Проти УГГ комуністична влада застосувала суворі репресії.
Отже, незважаючи на складність економічних та політичних проблем, розширився вплив національно-демократичних сил, зростало і набирало сили національне самоусвідомлення українського народу.
