Кримінальне право України: особлива частина
§ 5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання
Невиконання судового рішення (ст. 382).
З об'єктивної сторони цей злочин виражається в умисному невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду з цивільних, кримінальних, адміністративних справ, що набрали законної сили, або у перешкоджанні їх виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати дану посаду або перешкоджає, всупереч рішенню суду, поновленню на роботі незаконно звільненого робітника тощо). Для складу злочину не має значення, яке рішення не виконане суб'єктом злочину — те, яким закінчено провадження у справі, чи інше, прийняте відповідно до закону (про привід, арешт тощо).
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, особа, знаючи про рішення суду, не виконує його і бажає так чинити.
Суб'єкт цього злочину — тільки службова особа, яка відповідно до своїх повноваженнь повинна була виконати рішення суду або, використовуючи ці повноваження, мала можливість йому перешкодити.
У частині 2 ст. 382 передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: вчинення його службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (прим, до п. 2 ст. 368 КК), або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо злочином заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (наприклад, особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу).
У частині 3 ст. 382 встановлена відповідальність за умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 382 — штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 382 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 382 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Приховування майна (ст. 388). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у приховуванні майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.
Для приховування майна, що підлягає конфіскації, не має значення, чи відбувається приховування всього або частини майна чи окремого предмета, речі. Злочин може вчинюватися стосовно майна, яке підлягає конфіскації або вже конфіскованого за вироком суду. Місце знаходження майна значення не має. Майно може знаходитись у володінні інших осіб або укрите десь у схованці.
Майно, на яке накладено арешт чи яке описано, передається для збереження представникам підприємства, установи, організації (наприклад, представникам домоуправління) чи іншим особам (сусідам, родичам). Причому ці особи попереджуються про відповідальність за його приховування.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом.
Якщо зазначене майно привласнено або розтрачено, відповідальність настає за ст. 191.
Суб'єкт цього злочину — при приховуванні майна, яке підлягає конфіскації, — власник або інша особа; при приховуванні майна, на яке накладений арешт чи яке описано — особа, якій майно передане під охорону.
Покарання за злочин: за ст. 388 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до двох років.
Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в ухиленні від сплати штрафу або позбавленні права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в ч. 2 цієї статті — в ухиленні від відбування громадських чи виправних робіт.
Суб'єкт цього злочину — лише особа, яка засуджена до цих видів покарань.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 389 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 389 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.
Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в самовільному залишенні місця обмеження волі або у злісному ухиленні від робіт, або в систематичному порушенні громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі.
Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел.
Суб'єкт цього злочину — особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі.
Відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України засудженому до обмеження волі чи позбавлення волі може бути дозволений короткочасний ви'їзд з місця перебування у зв'язку з винятковими обставинами: (смерть або тяжка хвороба близького родича, стихійне лихо, що заподіяло значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї). Виїзд дозволяється на строк не більш семи днів без урахування часу, необхідного на дорогу в обидва кінці (не більше п'яти діб).
У частинах 2 і 3 ст. 390 встановлена відповідальність за неповернення з короткострокової .відпустки до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі або позбавлення волі у встановлений строк. Цей злочин є триваючим. Він починається з того часу, коли засуджений мав би з'явитися до місця відбування покарання, і закінчується в момент його повернення або затримання.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і з метою хоча б на якийсь час ухилитися від відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.
Суб'єкт цього злочину — тільки засуджений, який одержав дозвіл на короткостроковий виїзд і ухиляється потім від подальшого відбування строку покарання, що залишився невідбутим.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 390 — позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 390 — обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 390 — позбавлення волі на строк до трьох років.
Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в злісній непокорі законним вимогам адміністрації виправної установи або іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій. Злісною непокорою, наприклад, є відмова від роботи без поважних причин, неодноразовість відмови вимогам адміністрації, демонстративність, зухвалість такої відмови. Під іншою протидією адміністрації слід розуміти, наприклад, перешкоджання нормальній праці засуджених або заходам, що проводить адміністрація відповідно до правил внутрішнього розпорядку.
Злочин є закінченим з моменту непокори або протидії.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єктом цього злочину є особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.
Покарання за злочин: за ст. 391 — позбавлення волі на строк до трьох років.
Дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392). З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися принаймні в одній з таких дій: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адміністрацію і 3) організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій.
Під тероризуванням засуджених слід розуміти застосування насильства або погрози застосування насильства з метою примусити відмовитися від сумлінного відношення до праці, дотримання вимог режиму, а також вчинення таких дій із помсти за виконання засудженим громадських обов'язків із зміцнення дисципліни і правопорядку у виправній установі. Тероризуванням також вважається знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню ними покарання.
Напад на адміністрацію — це вчинення насильницьких дій (зв'язування, відібрання зброї, нанесення побоїв або тілесних ушкоджень тощо), а також погроза застосувати насильство щодо представника адміністрації у зв'язку з його законною діяльністю за наявності реальних підстав побоюватися негайного виконання цієї погрози.
Тероризування засуджених або напад на адміністрацію, поєднані із вчиненням вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників, масовими заворушеннями, втечою з місць відбування покарання тягне відповідальність не тільки за ст. 392, а й за статтями КК, які передбачають ці злочини.
Під організацією організованої групи розуміють дії зі створення стійкого об'єднання трьох або більше засуджених з метою вчинення нападів на адміністрацію чи тероризування засуджених, а також дії з вербування засуджених у члени злочинної групи або організації, розробці плану дій, керівництву групою тощо.
Активна участь — це підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів, предметів або знарядь вчинення злочину.
Закінченим цей вид злочину вважається з моменту створення організованої групи або активної участі в групі, незалежно від того, чи вдалося організованій групі вчинити заплановані злочини.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'язаний з метою дезорганізувати зазначеними діями нормальну роботу виправної установи.
Суб'єкт цього злочину — особа, яка відбуває покарання у місцях позбавлення або обмеження волі.
Покарання за злочин: за ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393). Закон встановлює відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинену особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні.
З об'єктивної сторони цей злочин виражається у втечі, тобто незаконному залишенні місця, де особа відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або місця, де особа перебуває в попередньому ув'язненні, або з-під варти. Незаконним вважається самовільне залишення місця відбування покарання або попереднього ув'язнення або втеча з-під варти, на підставі дозволу, отриманого незаконним шляхом (наприклад, підкуп конвою).
Втеча з місця позбавлення волі передбачає незаконне залишення засудженим виправної установи будь-якого виду, а також лікарні місця позбавлення волі. Втеча з-під варти це: а) втеча з місця попереднього ув'язнення, коли утримання під вартою застосоване як запобіжний захід; б) втеча з-під конвою (наприклад, під час етапування або із залу засідання суду).
Засоби втечі можуть бути різними: шляхом підкопу, зломів запорів, подолання інших перепон, обману, підкупу посадових осіб, використання підроблених документів, транспортних засобів тощо.
Втеча вважається закінченим злочином з моменту залишення винним місця позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або місця розташування конвою. Хоча цей злочин є злочином із формальним складом, можливе не тільки готування до нього, а й замах на нього. Готування може полягати, наприклад, у виготовленні знарядь злому та інших пристосувань, у підшукуванні співучасників чи в інших подібних діях. Замах на втечу полягає, наприклад, у самій спробі подолати стіни місця позбавлення волі, зламати запори або двері місця тримання під вартою, у негайному затриманні при спробі втекти з місця розташування конвою тощо.
З суб'єктивної сторони втеча — це злочин, що вчиняється лише з прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що незаконно залишає місце позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або розташування конвою і бажає ці дії вчинити. У особи є умисел щодо втечі, тобто мета постійно або хоча б тимчасово залишити місце позбавлення волі, арешту тощо. Мотиви втечі можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.
Якщо особа була несправедливо, незаконно засуджена й вчинила втечу з місця позбавлення волі, то в таких діях склад даного злочину відсутній. Особа також не може бути засуджена за втечу з місця попереднього ув'язнення, поки судом не буде встановлена винність особи у злочині, за який до неї було застосоване попереднє ув'язнення.
Суб'єктом втечі можуть бути особи, які досягли 16-річного віку та:
1) відбувають покарання у виді позбавлення волі;
2) відбувають покарання у виді арешту;
3) підозрювані або обвинувачувані, які взяті під варту в якості запобіжного заходу. Тому особи, які затримані в порядку ст. 100 КПК та вчинили втечу, кримінальної відповідальності за ст. 393 не несуть.
Частина 2 ст. 393 передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його повторно; за попередньою змовою групою осіб; способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; втечу, поєднану із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.
Для застосування ч. 2 ст. 393 достатньо однієї із зазначених ознак, хоча можливе також їх поєднання.
Повторність втечі має місце незалежно від того, чи була особа вже засуджена за раніше вчинену втечу. Повторність виключається, якщо за раніше вчинену втечу погашена або знята судимість, або закінчилися строки давності. Повторність є і тоді, якщо раніше мало місце готування або замах на втечу або раніше вчинена втеча була закінченим злочином. Не має значення також, що раніше особа брала участь у втечі як пособник, а не як виконавець, а також у ситуаціях протилежного характеру.
Втеча за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, коли в ній безпосередньо брали участь дві чи більше особи, які заздалегідь домовилися про спільну втечу. Створення такої групи для вчинення злочину утворює готування до вчинення цього злочину.
Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, має місце, коли винний усвідомлює, що ним застосовується спосіб, що є небезпечним для життя чи здоров'я не тільки однієї людини (наприклад, використання транспортних засобів, що створюють таку небезпеку, вибух, щоб зруйнувати перешкоду тощо).
Втеча, поєднана із заволодінням зброєю чи з її використанням, передбачає дії винного з обеззброєння охорони або заволодіння холодною зброєю (наприклад, заточкою), що належить іншим з судженим, а також застосування цієї зброї.
Втеча, поєднана із застосуванням насильства чи погрози його застосування, полягає у застосуванні фізичного або психічного насильства як способу .подолання дій, що перешкоджають втечі Якщо таке насильство полягало у вбивстві чи заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів. Втеча, вчинена при наявності ознак складу злочину, передбаченого у ст. 392, також утворює сукупність злочинів.
Втеча, вчинена шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (наприклад, сигналізації),' також є кваліфікованою.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 392 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у втечі із спеціалізованого закладу (психіатричного чи іншого медичного), а також по дорозі до нього. Поняття втечі за своїми ознаками таке саме, як і у ст. 393.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний з метою постійного або тимчасового ухилення від застосування примусових заходів медичного характеру або від примусового лікування.
Суб'єкт цього злочину — особа, щодо якої судом застосовані примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.
Покарання за злочин: за ст. 394 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.
З об'єктивної сторони цей злочин виражається в умисному невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду з цивільних, кримінальних, адміністративних справ, що набрали законної сили, або у перешкоджанні їх виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати дану посаду або перешкоджає, всупереч рішенню суду, поновленню на роботі незаконно звільненого робітника тощо). Для складу злочину не має значення, яке рішення не виконане суб'єктом злочину — те, яким закінчено провадження у справі, чи інше, прийняте відповідно до закону (про привід, арешт тощо).
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, особа, знаючи про рішення суду, не виконує його і бажає так чинити.
Суб'єкт цього злочину — тільки службова особа, яка відповідно до своїх повноваженнь повинна була виконати рішення суду або, використовуючи ці повноваження, мала можливість йому перешкодити.
У частині 2 ст. 382 передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: вчинення його службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (прим, до п. 2 ст. 368 КК), або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо злочином заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (наприклад, особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу).
У частині 3 ст. 382 встановлена відповідальність за умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 382 — штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 382 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 382 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Приховування майна (ст. 388). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у приховуванні майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.
Для приховування майна, що підлягає конфіскації, не має значення, чи відбувається приховування всього або частини майна чи окремого предмета, речі. Злочин може вчинюватися стосовно майна, яке підлягає конфіскації або вже конфіскованого за вироком суду. Місце знаходження майна значення не має. Майно може знаходитись у володінні інших осіб або укрите десь у схованці.
Майно, на яке накладено арешт чи яке описано, передається для збереження представникам підприємства, установи, організації (наприклад, представникам домоуправління) чи іншим особам (сусідам, родичам). Причому ці особи попереджуються про відповідальність за його приховування.
Якщо зазначене майно привласнено або розтрачено, відповідальність настає за ст. 191.
Суб'єкт цього злочину — при приховуванні майна, яке підлягає конфіскації, — власник або інша особа; при приховуванні майна, на яке накладений арешт чи яке описано — особа, якій майно передане під охорону.
Покарання за злочин: за ст. 388 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до двох років.
Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в ухиленні від сплати штрафу або позбавленні права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в ч. 2 цієї статті — в ухиленні від відбування громадських чи виправних робіт.
Суб'єкт цього злочину — лише особа, яка засуджена до цих видів покарань.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 389 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 389 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.
Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в самовільному залишенні місця обмеження волі або у злісному ухиленні від робіт, або в систематичному порушенні громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі.
Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел.
Суб'єкт цього злочину — особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі.
Відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України засудженому до обмеження волі чи позбавлення волі може бути дозволений короткочасний ви'їзд з місця перебування у зв'язку з винятковими обставинами: (смерть або тяжка хвороба близького родича, стихійне лихо, що заподіяло значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї). Виїзд дозволяється на строк не більш семи днів без урахування часу, необхідного на дорогу в обидва кінці (не більше п'яти діб).
У частинах 2 і 3 ст. 390 встановлена відповідальність за неповернення з короткострокової .відпустки до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі або позбавлення волі у встановлений строк. Цей злочин є триваючим. Він починається з того часу, коли засуджений мав би з'явитися до місця відбування покарання, і закінчується в момент його повернення або затримання.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і з метою хоча б на якийсь час ухилитися від відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.
Суб'єкт цього злочину — тільки засуджений, який одержав дозвіл на короткостроковий виїзд і ухиляється потім від подальшого відбування строку покарання, що залишився невідбутим.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 390 — позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 390 — обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 390 — позбавлення волі на строк до трьох років.
Злочин є закінченим з моменту непокори або протидії.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єктом цього злочину є особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.
Покарання за злочин: за ст. 391 — позбавлення волі на строк до трьох років.
Дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392). З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися принаймні в одній з таких дій: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адміністрацію і 3) організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій.
Під тероризуванням засуджених слід розуміти застосування насильства або погрози застосування насильства з метою примусити відмовитися від сумлінного відношення до праці, дотримання вимог режиму, а також вчинення таких дій із помсти за виконання засудженим громадських обов'язків із зміцнення дисципліни і правопорядку у виправній установі. Тероризуванням також вважається знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню ними покарання.
Напад на адміністрацію — це вчинення насильницьких дій (зв'язування, відібрання зброї, нанесення побоїв або тілесних ушкоджень тощо), а також погроза застосувати насильство щодо представника адміністрації у зв'язку з його законною діяльністю за наявності реальних підстав побоюватися негайного виконання цієї погрози.
Тероризування засуджених або напад на адміністрацію, поєднані із вчиненням вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників, масовими заворушеннями, втечою з місць відбування покарання тягне відповідальність не тільки за ст. 392, а й за статтями КК, які передбачають ці злочини.
Під організацією організованої групи розуміють дії зі створення стійкого об'єднання трьох або більше засуджених з метою вчинення нападів на адміністрацію чи тероризування засуджених, а також дії з вербування засуджених у члени злочинної групи або організації, розробці плану дій, керівництву групою тощо.
Активна участь — це підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів, предметів або знарядь вчинення злочину.
Закінченим цей вид злочину вважається з моменту створення організованої групи або активної участі в групі, незалежно від того, чи вдалося організованій групі вчинити заплановані злочини.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'язаний з метою дезорганізувати зазначеними діями нормальну роботу виправної установи.
Суб'єкт цього злочину — особа, яка відбуває покарання у місцях позбавлення або обмеження волі.
Покарання за злочин: за ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393). Закон встановлює відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинену особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні.
З об'єктивної сторони цей злочин виражається у втечі, тобто незаконному залишенні місця, де особа відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або місця, де особа перебуває в попередньому ув'язненні, або з-під варти. Незаконним вважається самовільне залишення місця відбування покарання або попереднього ув'язнення або втеча з-під варти, на підставі дозволу, отриманого незаконним шляхом (наприклад, підкуп конвою).
Втеча з місця позбавлення волі передбачає незаконне залишення засудженим виправної установи будь-якого виду, а також лікарні місця позбавлення волі. Втеча з-під варти це: а) втеча з місця попереднього ув'язнення, коли утримання під вартою застосоване як запобіжний захід; б) втеча з-під конвою (наприклад, під час етапування або із залу засідання суду).
Засоби втечі можуть бути різними: шляхом підкопу, зломів запорів, подолання інших перепон, обману, підкупу посадових осіб, використання підроблених документів, транспортних засобів тощо.
Втеча вважається закінченим злочином з моменту залишення винним місця позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або місця розташування конвою. Хоча цей злочин є злочином із формальним складом, можливе не тільки готування до нього, а й замах на нього. Готування може полягати, наприклад, у виготовленні знарядь злому та інших пристосувань, у підшукуванні співучасників чи в інших подібних діях. Замах на втечу полягає, наприклад, у самій спробі подолати стіни місця позбавлення волі, зламати запори або двері місця тримання під вартою, у негайному затриманні при спробі втекти з місця розташування конвою тощо.
Якщо особа була несправедливо, незаконно засуджена й вчинила втечу з місця позбавлення волі, то в таких діях склад даного злочину відсутній. Особа також не може бути засуджена за втечу з місця попереднього ув'язнення, поки судом не буде встановлена винність особи у злочині, за який до неї було застосоване попереднє ув'язнення.
Суб'єктом втечі можуть бути особи, які досягли 16-річного віку та:
1) відбувають покарання у виді позбавлення волі;
2) відбувають покарання у виді арешту;
3) підозрювані або обвинувачувані, які взяті під варту в якості запобіжного заходу. Тому особи, які затримані в порядку ст. 100 КПК та вчинили втечу, кримінальної відповідальності за ст. 393 не несуть.
Частина 2 ст. 393 передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його повторно; за попередньою змовою групою осіб; способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; втечу, поєднану із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.
Для застосування ч. 2 ст. 393 достатньо однієї із зазначених ознак, хоча можливе також їх поєднання.
Повторність втечі має місце незалежно від того, чи була особа вже засуджена за раніше вчинену втечу. Повторність виключається, якщо за раніше вчинену втечу погашена або знята судимість, або закінчилися строки давності. Повторність є і тоді, якщо раніше мало місце готування або замах на втечу або раніше вчинена втеча була закінченим злочином. Не має значення також, що раніше особа брала участь у втечі як пособник, а не як виконавець, а також у ситуаціях протилежного характеру.
Втеча за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, коли в ній безпосередньо брали участь дві чи більше особи, які заздалегідь домовилися про спільну втечу. Створення такої групи для вчинення злочину утворює готування до вчинення цього злочину.
Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, має місце, коли винний усвідомлює, що ним застосовується спосіб, що є небезпечним для життя чи здоров'я не тільки однієї людини (наприклад, використання транспортних засобів, що створюють таку небезпеку, вибух, щоб зруйнувати перешкоду тощо).
Втеча, поєднана із заволодінням зброєю чи з її використанням, передбачає дії винного з обеззброєння охорони або заволодіння холодною зброєю (наприклад, заточкою), що належить іншим з судженим, а також застосування цієї зброї.
Втеча, поєднана із застосуванням насильства чи погрози його застосування, полягає у застосуванні фізичного або психічного насильства як способу .подолання дій, що перешкоджають втечі Якщо таке насильство полягало у вбивстві чи заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів. Втеча, вчинена при наявності ознак складу злочину, передбаченого у ст. 392, також утворює сукупність злочинів.
Втеча, вчинена шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (наприклад, сигналізації),' також є кваліфікованою.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 392 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у втечі із спеціалізованого закладу (психіатричного чи іншого медичного), а також по дорозі до нього. Поняття втечі за своїми ознаками таке саме, як і у ст. 393.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний з метою постійного або тимчасового ухилення від застосування примусових заходів медичного характеру або від примусового лікування.
Суб'єкт цього злочину — особа, щодо якої судом застосовані примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.
Покарання за злочин: за ст. 394 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.
