Cоціальна психологія особистості і спілкування
ПЕРЕДМОВА
На сучасному етапі розвитку суспільства зростає роль людини та її соціально-психологічної компетентності у процесі побудови правової і суверенної держави. Саме на рівні особистості відбувається усвідомлення того, що без ґрунтовних соціально-психологічних знань і вмінь неможливо продуктивно будувати соціальні та міжособистісні стосунки, налагоджувати міжнародні контакти, сприймати та оцінювати інших людей, регулювати власну поведінку, здійснювати обмін думками, інформацією, впливати одне на одного. Тобто в розвитку особистості соціально-психологічні явища й механізми їх виникнення та поширення мають важливе значення. Спілкування серед них посідає чільне місце. Воно є обов'язковою умовою виживання індивіда, способом життя, потребою існування особи. Під його впливом формуються соціальні установки особистості, її «Я-концепція», життєві цілі, уявлення про світ, моральні норми, соціально-психологічний досвід та ін. Отож можна впевнено стверджувати, що якість соціального життя людини великою мірою залежить від характеру її спілкування і взаємодії з іншими людьми.
Саме тому в запропонованому підручнику соціальній психології особистості і спілкуванню приділяється така велика увага. Ці питання розглядаються в другому («Соціальна психологія особистості») і третьому розділах («Соціальна психологія спілкування і міжособистісних стосунків»). Разом з тим соціальна психологія особистості і спілкування є структурною складовою у загальній концепції соціальної психології. Отже, цілком закономірним є розгляд у першому розділі підручника питань, пов'язаних суто із соціальною психологією, а саме її предметом, завданнями, структурою,принципами, поняттєвим апаратом, теоретико-методологічними засадами, історичною основою та еволюцією соціально-психологічних знань. Автор намагався показати цілісний процес становлення, уточнення й формування предмета соціальної психології, відтворити основні функції зазначеного феномену, водночас показати місце проблем особистості і спілкування в загальній парадигмі соціальної психології. Виходячи з цих міркувань цілком обґрунтованим є також розгляд у передмові та першому розділі перспектив розвитку соціальної психології, а в цьому контексті й соціально-психологічних прогнозів щодо міжособистісних взаємин.
У недалекому минулому курс соціальної психології читався лише в кількох вітчизняних вищих навчальних закладах. Однак у процесі національного відродження України, становлення демократичної держави та утвердження громадянського суспільства докорінно змінився стан із викладанням цієї дисципліни й теоретичним осмисленням її основних понять, передусім тих, що пов'язані з особистістю і спілкуванням. Дедалі більше людей усвідомлює, що, не ліквідувавши соціально-психологічну неграмотність, неможливо побудувати правову й суверенну країну. Отож урахування бурхливих соціально-економічних змін в українському суспільстві, пов'язаних із переходом до ринкових умов господарювання, демократизацією соціальних відносин, інформатизацією населення, а також потребою в соціально-психологічних знаннях, сприяє зростанню вимог як до осмислення подій з погляду соціальної психології, так і до діяльності спеціалістів, яким передусім необхідні знання із соціальної психології (практики-підприємці, менеджери, керівники різних рівнів, психологи, педагоги, медики, економісти, правознавці та ін.)-
Соціальна психологія як відносно молода наука, ставши самостійною на початку XX століття, тепер є однією з тих дисциплін, що динамічно розвиваються у США, Західній Європі, Австралії. В Україні, як і в колишньому Радянському Союзі, соціальна психологія пройшла складний шлях становлення: від бурхливого розвитку у 20-х роках минулого століття до застою й фактичної заборони в ЗО - 50-х роках. Такий стан справ був зумовлений багатьма причинами, серед яких: виконання цілком конкретних замовлень у сфері політики, управління, виробництва, а звідси — односторонність соціально-психологічного аналізу дійсності; шкідливість і, отже, непотрібність соціально-психологічних досліджень з точки юру тих ідеологічних і соціально-політичних засад, що панували в країні. Відродження соціальної психології припадає на 60-ті роки XX століття, коли вона стає навчальною дисципліною і її починають викладати в ряді навчальних закладів України, створюються відділи та лабораторії в науково-дослідних інститутах, установах. Однак тривала ізольованість радянської психології від світової науки, її ідеологізація спричинили деформації в її розвитку, що позначилося передусім на відриві соціально-психологічної теорії від практики, на розумінні соціальної психології лише з марксистських позицій. Виникла ситуація, за якої досить високий рівень психологічної теорії поєднувався з низьким рівнем соціально-психологічної практики впровадження соціальних технологій, а професійна соціальна психологія розвивалася насамперед у великих вузівських центрах. І це в той час, коли на Заході соціально-психологічні рекомендації, спрямовані на психологічну регуляцію поведінки як особистості, так і соціальних спільнот, доволі інтенсивно застосовувались у практичній діяльності політиків, управлінців, бізнесменів.
Гальмувало загальний розвиток вітчизняної соціальної психології і тривале домінування в цій галузі знання підходів, запозичених в американських учених. Досвід американців, їхні методики й техніки досліджень, застосування новітніх засобів реєстрації та опрацювання результатів, висока лабораторна культура експерименту забезпечували їм пріоритет і визнання в соціальній психології. Усе це призвело до того, що теоретичні тези, підходи й методи американських дослідників почали переносити на вітчизняний грунт, часто без критичного осмислення, з імпліцитно притаманним уявленням вітчизняних споживачів соціально-психологічних послуг про західну «першосортність» у порівнянні з вітчизняною «другосортністю». У процесі так званого «запозичення» не враховувався етнопсихологічний аспект проблеми, соціокультурний контекст підготовки як спеціалістів із соціальної психології, так і тих, кому на практиці потрібні соціально-психологічні знання для ефективної діяльності. Дедалі очевиднішим ставало й те, що методи підготовки фахівців мали принциповий недолік: вони були зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь, а не спиралися на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення. Саме тому видані в Радянському Союзі в 60-80-ті роки XX століття підручники здебільшого виконують свою освітню функцію, тобто дають загальне уявлення про соціальну психологію як науку, її основні проблеми і напрями, відіграють позитивну роль у розвитку її як навчальної дисципліни, однак при цьому вони не позбавлені ідеологічних штампів і не враховують тих змін, які відбулись у розвитку цієї науки. Більше того, поза увагою деяких учених залишився сам факт започаткування в 1970-ті роки європейського етапу аналізу американської соціальної психології, критики її прагматичної позитивістської спрямованості, обмеженості теоретичних концепцій та напрямів.
Соціальна психологія не є панацеєю від усіх наших проблем і неоднозначних підходів. Однак оволодіння нею дає змогу більш толерантно і гуманно здійснювати державотворення, осмислювати реальний досвід стосунків між людьми, бачити його в усій повноті та розмаїтті, знаходити адекватні й достатньо дієві способи розвитку та вдосконалення міжособистісних і міжгрупових взаємодій. У зв'язку з цим пріоритетного значення набувають у наш час соціально-психологічні аспекти національного відродження, зокрема процеси відображення людиною об'єктивно наявних соціальних відносин і соціальних спільностей, особливості соціальної взаємодії держави і особистості, взаємозв'язок соціальних відносин і спілкування, процеси соціалізації і десоціалізації особистості, характеристика спільнот, соціальних інституцій і груп та їхній вплив на становлення і розвиток індивіда, соціально-психологічна підготовка спеціалістів, яка має стати важливою складовою їхньої загальної професійної підготовки. Соціальна психологія покликана ліквідувати вододіл між практикою і теорією, запобігати теоретичному вакуумові, який виникає на грунті протиставлення соціально-психологічної практики теорії і навпаки. Йдеться про те, що сьогодні окремі сучасні вітчизняні соціальні психологи потрапляють у своєрідну теоретико-методологічну пастку: через свої зобов'язання перед конкретною організацією, котра вимагає передусім практичного, помітного результату в якомога коротші терміни, вони, опановуючи зарубіжний практичний досвід, вимушено нехтують аналізом багатьох теоретичних моделей, концепцій (вітчизняних у тому числі), на яких грунтується той чи інший метод. Звідси виникають перекручення в ОЦІНЦІ ними ефектів від застосування обраних засобів, а феноменальний успіх психотехнологій подекуди пов'язують не з чинниками, що діють реально в конкретному соціальному середовищі, а з бажаною або очікуваною сукупністю психологічних впливів. Саме тому, сучасна теорія соціальної психології має дати гідну відповідь на запити соціальної практики.
Підручник являє собою системний курс, в якому викладаються фундаментальні проблеми, пов'язані із соціальною психологією особистості і сферою спілкування. У ньому висвітлюються вузлові соціально-психологічні завдання, основні теорії, концепції і напрями сучасної соціальної психології щодо проблем особистості і спілкування. Структура підручника і його зміст визначались упродовж багаторічного досвіду читання автором предметів «Соціальна психологія» та «Психологія професійного спілкування» студентам Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та інших навчальних закладів, обговорення з ними та викладачами найважливіших соціально-психологічних проблем. Основою цього підручника стали навчальні посібники автора «Соціальна психологія» (Івано-Франківськ, 1994 p.), «Психологія професійної діяльності і спілкування» (Київ, 1997 p.), «Соціальна психологія» (Київ, 2003 p.). Зростання на сучасному етапі суспільного розвитку ролі людини та її комунікативних можливостей у процесі соціально-психологічної регуляції сприяло актуалізації питань, пов'язаних саме із соціальною психологією особистості і спілкування. Автор широко послуговувався даними нових теоретичних та експериментальних як вітчизняних, так і зарубіжних досліджень. Окрім цього, було також використано результати власних соціально-психологічних досліджень і, звісно, досвід колег.
У процесі підготовки та написання підручника автор прагнув, поєднуючи в ньому наукову фактологічну чіткість із доступністю викладу, не обернути всіх у свою віру, а зробити особистісний вибір майбутніх спеціалістів (економістів чи менеджерів, психологів чи підприємців) більш усвідомленим, продуманим та ефективним. Отже, завдання підручника полягає в тому, щоб дати студентам вичерпні знання із соціальної психології особистості і спілкування, а також стимулювати їх до готовності пізнавати, аналізувати, відтворювати соціальне життя, знаходити глибинні взаємозв'язки в повсякденних соціально-психологічних явищах, самостійно мислити, віднаходити відповіді на численні запитання соціуму.
Автор складає подяку рецензентам за зроблені зауваження та висловлені побажання, які були враховані під час підготовки підручника.
Саме тому в запропонованому підручнику соціальній психології особистості і спілкуванню приділяється така велика увага. Ці питання розглядаються в другому («Соціальна психологія особистості») і третьому розділах («Соціальна психологія спілкування і міжособистісних стосунків»). Разом з тим соціальна психологія особистості і спілкування є структурною складовою у загальній концепції соціальної психології. Отже, цілком закономірним є розгляд у першому розділі підручника питань, пов'язаних суто із соціальною психологією, а саме її предметом, завданнями, структурою,принципами, поняттєвим апаратом, теоретико-методологічними засадами, історичною основою та еволюцією соціально-психологічних знань. Автор намагався показати цілісний процес становлення, уточнення й формування предмета соціальної психології, відтворити основні функції зазначеного феномену, водночас показати місце проблем особистості і спілкування в загальній парадигмі соціальної психології. Виходячи з цих міркувань цілком обґрунтованим є також розгляд у передмові та першому розділі перспектив розвитку соціальної психології, а в цьому контексті й соціально-психологічних прогнозів щодо міжособистісних взаємин.
У недалекому минулому курс соціальної психології читався лише в кількох вітчизняних вищих навчальних закладах. Однак у процесі національного відродження України, становлення демократичної держави та утвердження громадянського суспільства докорінно змінився стан із викладанням цієї дисципліни й теоретичним осмисленням її основних понять, передусім тих, що пов'язані з особистістю і спілкуванням. Дедалі більше людей усвідомлює, що, не ліквідувавши соціально-психологічну неграмотність, неможливо побудувати правову й суверенну країну. Отож урахування бурхливих соціально-економічних змін в українському суспільстві, пов'язаних із переходом до ринкових умов господарювання, демократизацією соціальних відносин, інформатизацією населення, а також потребою в соціально-психологічних знаннях, сприяє зростанню вимог як до осмислення подій з погляду соціальної психології, так і до діяльності спеціалістів, яким передусім необхідні знання із соціальної психології (практики-підприємці, менеджери, керівники різних рівнів, психологи, педагоги, медики, економісти, правознавці та ін.)-
Соціальна психологія як відносно молода наука, ставши самостійною на початку XX століття, тепер є однією з тих дисциплін, що динамічно розвиваються у США, Західній Європі, Австралії. В Україні, як і в колишньому Радянському Союзі, соціальна психологія пройшла складний шлях становлення: від бурхливого розвитку у 20-х роках минулого століття до застою й фактичної заборони в ЗО - 50-х роках. Такий стан справ був зумовлений багатьма причинами, серед яких: виконання цілком конкретних замовлень у сфері політики, управління, виробництва, а звідси — односторонність соціально-психологічного аналізу дійсності; шкідливість і, отже, непотрібність соціально-психологічних досліджень з точки юру тих ідеологічних і соціально-політичних засад, що панували в країні. Відродження соціальної психології припадає на 60-ті роки XX століття, коли вона стає навчальною дисципліною і її починають викладати в ряді навчальних закладів України, створюються відділи та лабораторії в науково-дослідних інститутах, установах. Однак тривала ізольованість радянської психології від світової науки, її ідеологізація спричинили деформації в її розвитку, що позначилося передусім на відриві соціально-психологічної теорії від практики, на розумінні соціальної психології лише з марксистських позицій. Виникла ситуація, за якої досить високий рівень психологічної теорії поєднувався з низьким рівнем соціально-психологічної практики впровадження соціальних технологій, а професійна соціальна психологія розвивалася насамперед у великих вузівських центрах. І це в той час, коли на Заході соціально-психологічні рекомендації, спрямовані на психологічну регуляцію поведінки як особистості, так і соціальних спільнот, доволі інтенсивно застосовувались у практичній діяльності політиків, управлінців, бізнесменів.
Гальмувало загальний розвиток вітчизняної соціальної психології і тривале домінування в цій галузі знання підходів, запозичених в американських учених. Досвід американців, їхні методики й техніки досліджень, застосування новітніх засобів реєстрації та опрацювання результатів, висока лабораторна культура експерименту забезпечували їм пріоритет і визнання в соціальній психології. Усе це призвело до того, що теоретичні тези, підходи й методи американських дослідників почали переносити на вітчизняний грунт, часто без критичного осмислення, з імпліцитно притаманним уявленням вітчизняних споживачів соціально-психологічних послуг про західну «першосортність» у порівнянні з вітчизняною «другосортністю». У процесі так званого «запозичення» не враховувався етнопсихологічний аспект проблеми, соціокультурний контекст підготовки як спеціалістів із соціальної психології, так і тих, кому на практиці потрібні соціально-психологічні знання для ефективної діяльності. Дедалі очевиднішим ставало й те, що методи підготовки фахівців мали принциповий недолік: вони були зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь, а не спиралися на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення. Саме тому видані в Радянському Союзі в 60-80-ті роки XX століття підручники здебільшого виконують свою освітню функцію, тобто дають загальне уявлення про соціальну психологію як науку, її основні проблеми і напрями, відіграють позитивну роль у розвитку її як навчальної дисципліни, однак при цьому вони не позбавлені ідеологічних штампів і не враховують тих змін, які відбулись у розвитку цієї науки. Більше того, поза увагою деяких учених залишився сам факт започаткування в 1970-ті роки європейського етапу аналізу американської соціальної психології, критики її прагматичної позитивістської спрямованості, обмеженості теоретичних концепцій та напрямів.
Соціальна психологія не є панацеєю від усіх наших проблем і неоднозначних підходів. Однак оволодіння нею дає змогу більш толерантно і гуманно здійснювати державотворення, осмислювати реальний досвід стосунків між людьми, бачити його в усій повноті та розмаїтті, знаходити адекватні й достатньо дієві способи розвитку та вдосконалення міжособистісних і міжгрупових взаємодій. У зв'язку з цим пріоритетного значення набувають у наш час соціально-психологічні аспекти національного відродження, зокрема процеси відображення людиною об'єктивно наявних соціальних відносин і соціальних спільностей, особливості соціальної взаємодії держави і особистості, взаємозв'язок соціальних відносин і спілкування, процеси соціалізації і десоціалізації особистості, характеристика спільнот, соціальних інституцій і груп та їхній вплив на становлення і розвиток індивіда, соціально-психологічна підготовка спеціалістів, яка має стати важливою складовою їхньої загальної професійної підготовки. Соціальна психологія покликана ліквідувати вододіл між практикою і теорією, запобігати теоретичному вакуумові, який виникає на грунті протиставлення соціально-психологічної практики теорії і навпаки. Йдеться про те, що сьогодні окремі сучасні вітчизняні соціальні психологи потрапляють у своєрідну теоретико-методологічну пастку: через свої зобов'язання перед конкретною організацією, котра вимагає передусім практичного, помітного результату в якомога коротші терміни, вони, опановуючи зарубіжний практичний досвід, вимушено нехтують аналізом багатьох теоретичних моделей, концепцій (вітчизняних у тому числі), на яких грунтується той чи інший метод. Звідси виникають перекручення в ОЦІНЦІ ними ефектів від застосування обраних засобів, а феноменальний успіх психотехнологій подекуди пов'язують не з чинниками, що діють реально в конкретному соціальному середовищі, а з бажаною або очікуваною сукупністю психологічних впливів. Саме тому, сучасна теорія соціальної психології має дати гідну відповідь на запити соціальної практики.
Підручник являє собою системний курс, в якому викладаються фундаментальні проблеми, пов'язані із соціальною психологією особистості і сферою спілкування. У ньому висвітлюються вузлові соціально-психологічні завдання, основні теорії, концепції і напрями сучасної соціальної психології щодо проблем особистості і спілкування. Структура підручника і його зміст визначались упродовж багаторічного досвіду читання автором предметів «Соціальна психологія» та «Психологія професійного спілкування» студентам Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та інших навчальних закладів, обговорення з ними та викладачами найважливіших соціально-психологічних проблем. Основою цього підручника стали навчальні посібники автора «Соціальна психологія» (Івано-Франківськ, 1994 p.), «Психологія професійної діяльності і спілкування» (Київ, 1997 p.), «Соціальна психологія» (Київ, 2003 p.). Зростання на сучасному етапі суспільного розвитку ролі людини та її комунікативних можливостей у процесі соціально-психологічної регуляції сприяло актуалізації питань, пов'язаних саме із соціальною психологією особистості і спілкування. Автор широко послуговувався даними нових теоретичних та експериментальних як вітчизняних, так і зарубіжних досліджень. Окрім цього, було також використано результати власних соціально-психологічних досліджень і, звісно, досвід колег.
У процесі підготовки та написання підручника автор прагнув, поєднуючи в ньому наукову фактологічну чіткість із доступністю викладу, не обернути всіх у свою віру, а зробити особистісний вибір майбутніх спеціалістів (економістів чи менеджерів, психологів чи підприємців) більш усвідомленим, продуманим та ефективним. Отже, завдання підручника полягає в тому, щоб дати студентам вичерпні знання із соціальної психології особистості і спілкування, а також стимулювати їх до готовності пізнавати, аналізувати, відтворювати соціальне життя, знаходити глибинні взаємозв'язки в повсякденних соціально-психологічних явищах, самостійно мислити, віднаходити відповіді на численні запитання соціуму.
Автор складає подяку рецензентам за зроблені зауваження та висловлені побажання, які були враховані під час підготовки підручника.
