Cоціальна психологія особистості і спілкування
2.5.8. Інтерес до статі
2.5.8. Інтерес до статі людини в межах соціальної психології зумовлений тим, що комунікативна природа особистості не може бути сповна осмислена і проаналізована без урахування психологічної своєрідності індивіда, яка, безперечно, проявляється і в його статевій належності. Із численних властивостей, що різнять чоловіків і жінок, найважливішими для соціальної психології є ті, то пов'язані з умінням передавати інформацію, сприймати один одного, контактувати і взаємодіяти з іншими. Йдеться передусім про комунікативні, перцептивні та інтерактивні статеві відмінності, які неабияк позначаються на різних сферах житгєдіяльності людини. Сучасна психологічна думка з питань схожості й відмінностей людини представлена переважно двома підходами: еволюціоністським (підкреслює спорідненість людей) і культуральним (робить наголос на відмінностях між людьми). При цьому представники першого підходу сповідують учення про еволюцію поведінки: природний добір допомагає такому способові сприймання інформації і такій поведінці, які за певних умов сприяють збереженню й поширенню тих чи інших генів. Прибічники культурального підходу на перший план висувають адаптивність людини у взаємодії з оточенням. Поширеною серед учених є позиція, згідно з якою необхідні обидва підходи: є гени, котрі формують адаптивний людський мозок — своєрідний комп'ютер, і водночас є культура, яка представляє програмне забезпечення для цього «комп'ютера».
Вивчаючи проблему соціально-статевої диференціації особистості, сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники досить часто використовують поняття «тендер» (від англ. gender — рід), під яким розуміють усю сукупність властивостей (соціально-біологічних характеристик), за допомогою яких люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка». І. Кон стверджує, що за всіх індивідуальних і культурно-історичних варіацій чоловічий стиль життя більшою мірою буває предметно-інструментальним, а жіночий — емоційно-експресивним. І попри вирівнювання соціально-статевих відмінностей у більшості чоловіків перше місце посідає професійно-трудова діяльність, а в жінок — родина. З приводу цього С. Голод зазначає, що беззастережно прийняти висловлене судження не можна, адже одні дослідження підтверджують цю тезу, а інші — ні. Власні опитування вченого підтверджують твердження І. Кона: жінки справді сприймають шлюбні стосунки багатогранніше, ніж чоловіки. Водночас у Скандинавських країнах дитину добровільно виховує один із батьків — чоловік чи жінка, здебільшого той, у кого нижча професійна кваліфікація. Отже, наше сьогодення під впливом соціального й морального прогресу розширює горизонти інтересів обох статей, підвищує значущість кар'єри, що спонукує жінок до пожертви родиною в ім'я професійних здобутків, а чоловіків — до утвердження себе рівною мірою в обох сферах діяльності. І все ж таки традиційні установки на відмінності переважають.
У хлопчиків і дівчаток усвідомлення своєї статі відбувається не відразу. Оформлення психологічної статі починається з 6—8 місяців, коли малюки вчаться розрізняти чоловіків і жінок; у півторарічному віці зазвичай уже є первісна статева ідентифікація, тобто знання своєї статевої належності. Незворотність статевої належності стає у свідомості дитини остаточною в 6—7 років: вона розуміє, що ростиме хлопчиком чи дівчинкою назавжди. Натомість формування психологічної статі може тривати довгі роки, адже відомі різні етапи усвідомлення себе чоловіком чи жінкою, пов'язані зі статевим дозріванням, укладанням шлюбу, народженням дітей та іншими ступенями оформлення індивідуальності (Т. Титаренко). Однак уже в дитячому віці відбувається намагання дітей зовнішньо показати свою належність до певної статі: хлопчики прагнуть до незалежності — вони стверджують свою індивідуальність, намагаючись відокремитися від вихователя, як правило, від матері; для дівчаток прийнятнішою є взаємозалежність — вони набувають власної індивідуальності у своїх соціальних зв'язках.
До загальних соціально-психологічних тенденцій, за І. Коном, належать такі показники «чоловічих» і «жіночих» образів:
• обираючи заняття, чоловік цікавиться передусім предметним змістом діяльності й можливістю просування в ній, а жінка надає більшого значення емоційному кліматові, міжособистісним стосункам; у хлопчиків більший інтерес до точних наук і техніки, а в дівчаток — до мистецтва і гуманітарних предметів;
• чоловічий стиль спілкування є більш активним та предметним, і водночас — змагальнішим і конфліктнішим, ніж жіночий; для хлопчиків зміст спільної діяльності є важливішим, ніж індивідуальна симпатія до партнерів зі спілкування, а в дівчаток навпаки; хлопці схильніші до екстенсивного групового спілкування, а дівчата — до утворення замкнених мікрогруп;
• чоловіче спілкування різниться більшою емоційною стриманістю, а жінки вільніше й повніше (в тому числі й вербально) виявляють свої почуття та емоції, в них раніше виникає потреба поділитися з кимось своїми переживаннями, а також здатність до емпатії;
• чоловіки проявляють більше відкритої агресії, а жінкам частіше властива прихована ворожість.
Учені підкреслюють., що жінки менш агресивні, більш схильні до опіки й чуттєвіші; жінки більше уваги надають взаєминам між людьми. Якщо хлопчики мають потяг до незалежності, то для дівчаток більш прийнятна взаємозалежність; ігри дівчаток відбуваються в менших за розміром групах і в них менше агресивності. В розмові чоловіки частіше концентруються на завданнях, жінки — на стосунках між людьми; у групах зміст розмови чоловіків частіше має інформативний характер, а жінкам важливіше поділитися власними роздумами з подругами; жінки більшою мірою схильні описувати себе як емпатійних, здатних зрозуміти почуття інших. Чоловіки виступають ініціаторами більшості ділових стосунків та побачень, що, як правило, властиве особам, які мають виший соціальний статус; виступаючи лідерами в ситуаціях, де немає жорсткого розподілу ролей, чоловіки схильні до авторитарності, а жінки — до демократичності. Чоловікам набагато більше вдається директивний, проблемно-оріентовний стиль керівництва, а жінкам — стиль соціального лідера, який створює «дух команди»; чоловіки більшою мірою, ніж жінки, налають значення перемогам, домінуванню над іншими. Якщо в організації прийнятий демократичний стиль спілкування та керівництва, жінки в ролі лідерів цінуються так само високо, як і чоловіки. За умов авторитарного стилю оцінка жінки-лідера нижча; люди краще сприймають «сильне» чоловіче керівництво, аніж «нав'язливе» жіноче; чоловічий стиль спілкування характеризує турботу про незалежність, а жіночий — про взаємну залежність.
Запропоновані результати досліджень можна доповнити іншими даними: вчені дійшли висновку, що навіть тоді, коли чоловіки й жінки обіймають одну й ту саму посаду та відіграють однакову роль у групі, вони частіше за все мають різні обов'язки й виконують різні завдання; лише незначна частина працівників бажає працювати під керівництвом жінки, хоча їй властива охайність, уважність, деталізація обов'язків, виконання тощо; так само підкреслюється недостатньо виражена ділова спрямованість жінок, перевага орієнтації на сім'ю, на неформальні стосунки, підвищена емоційна чутливість; жінки порівняно із чоловіками хворобливіше переживають свої помилки і критичні зауваження, гостріше реагують на неповагу до себе вищого керівництва, постійно потребують оцінки своєї праці, менш схильні до ризику; чоловіки віддають перевагу абстрактній, престижній роботі (постановка завдань, програмування основних процесів тощо), а «брудну» роботу (написання програм і т. п.) вони перекладають на жінок.
Як бачимо, в більшості досліджень показники, які характеризують відмінності між чоловіком і жінкою, збігаються, що дає підставу говорити про кореляцію названих феноменів з реальністю.
Окремо слід звернути увагу на взаємозв'язок тендерних відмінностей із сексуальними установками, які в сукупності справляють вплив на поведінку. Саме в царині сексуальної поведінки чоловіків і жінок, на думку С. Голода, найвиразніше проступають відмінності по осі «інструментальне — експресивне»: екстенсивність чоловічої сексуальної поведінки проявляється у відносно ранній її появі, в більшій фактичній кількості, меншій емоційній інтимності, а жіноча сексуальна задоволеність більше пов'язана з ніжністю та експресією стосовно партнера. Натомість дослідник фіксує особливості цієї поведінки, зумовлені впливом соціокультурних умов нашого часу: сексуальна свобода, поширюючись на обидві статі, супроводжується поглибленням і диференціацією чоловічої і жіночої субкультур, тобто відбувається процес розкриття статевої самобутності; жінки, засвоюючи чоловічі «традиційні» сексуальні стандарти, відкривають для себе свій шлях світосприймання; під впливом глобальних соціально-моральних перетворень розширюється індивідуальне розмаїття чоловічої та жіночої сексуальності; роль експресивності в певної категорії жінок знижується, водночас серед чоловіків зростає цінність інтимності й емоційності у стосунках.
Вивчаючи взаємозалежність сексуальної поведінки, установок і типу особистості, Г. Айзенк показав, що екстраверти (риси екстраверсії — комунікабельність, імпульсивність, активність, жартівливість, безтурботність тощо; ті, хто мас високі показники за тією шкалою, називаються екстравертами) раніше інтровертів (мають низькі показники за означеною шкалою) та амбівертів (вони стоять посередині означеної шкали) починають статеве життя, частіше мають сексуальні контакти, з більшою кількістю партнерів тошо. Вони легко зближуються із особами протилежної статі, більш гедоністичні (від гр. — насолода), не відчувають сумнівів і тривог у зв'язку із своєю сексуальністю. Інтроверти тяжіють до більш індивідуалізованих, тонких і стійких стосунків, шо часто супроводжується психологічними проблемами та труднощами. Ці висновки Г. Айзенка підтверджуються й іншими дослідниками, зокрема німецькими. Так, Л. Казек зазначає, що екстраверти, незалежно від статі, завдяки більшій комунікабельності та відкритості активніше за інтровертів встановлюють контакт з особами протилежної статі, водночас інтровертивні жінки мають більше одного сексуального партнера рідше за чоловіків-інтровертів, які в цьому відношенні не різняться від екстравертів. Стосунки інтровертів з партнерами суперечливі й забарвлені тривогою та невпевненістю, що, можливо, зумовлюється їхніми завищеними очікуваннями стосовно «справжньої любові». Щодо екстравертивних жінок, то вони частіше інтровертивних мають сексуальні стосунки, однак ця різниця є невеликою. Емоційна відкритість екстравертів сприяє сексуальній розкутості, розмовам на сексуальні теми, Ъднак це також залежить від установок і культурних норм.
Стосовно культурних норм, звичаїв, традицій, то численні варіанти установок і поведінки індивідів у різних культурах показують, наскільки люди є їхнім продуктом. Ідеться про те, що тендерні ролі, тобто набір очікуваних взірців поведінки для чоловіків і жінок, зумовлені культурою. Культури різняться між собою правилами соціальних ігор, нормами, які регулюють допустимий ступінь емоційності та експресивності, розмір особистісного простору тощо. Водночас тендерні ролі також залежать від епохи. Доведено, що з роками змінюються погляди в суспільстві на роль жінки в бізнесі та промисловості.
Загалом, підводячи підсумки, варто зазначити, що «статево-рольові» властивості індивіда відтворюють явища, пов'язані з диференціюванням і розрізненням чоловіків і жінок за способом репродукції, виконуваними в суспільстві ролями, комунікативними програмами поведінки та ін. Отже, слова «чоловік» і «жінка» асоціюються з безліччю різноманітних ознак, зокрема з відмінностями репродуктивних функцій, будови тіла, характеру, виду занять, соціального статусу, позиції, соціальної ролі тощо, тобто статевий диморфізм (від гр. ди — подвійний, морфізм — вид, форма) виявляється у якнайширшому спектрі соматичних і поведінкових відмінностей. Німецький психолог О. Вейнінгер, намагаючись по-новому підійти до розв'язання проблеми статевих відмінностей, встановив у процесі дослідження, шо статеве диференціювання ніколи не буває цілком закінченим, адже всі особливості чоловічої статі, хоча й у слабкому вигляді, можна знайти в жінки, і навпаки, всі статеві ознаки жінки у своїй сукупності наявні й у чоловіків, хоча й у дуже неоформленому вигляді, так званому рудиментарному стані. Тому, на думку вченого, ми можемо прийняти ідеального чоловіка та ідеальну жінку як типові статеві форми, які насправді не існують.
Статева диференціація (сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на основі яких розрізняють чоловічу і жіночу стать) у людини соціокультурно зумовлена. Таким чином, статеві ролі — це вид соціальних ролей; вони мають нормативний характер, виражають певні соціальні очікування, проявляються в поведінці. З погляду культури статеві ролі відомі в контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності та фемінінності. Індивід, приймаючи й засвоюючи певну статеву роль, набуває статевої ідентичності, із якою в подальшому співвідносяться всі властивості його поведінки та самосвідомість особистості. Отже, диференціація статевої ролі є% соціокультурним аналогом статевого диморфізму. її конкретний зміст в різних суспільствах залежить від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей культури, конкретного способу життя індивіда. Формувальна сила соціокультурного середовища проявляється в наших очікуваннях і уявленнях про те, як повинні поводитися чоловіки і жінки. У багатьох країнах дівчата проводять порівняно з хлопцями більше часу за такими заняттями, як допомога батькам у домашньому господарстві та догляд за маленькими дітьми, а хлопчикам частіше дозволяють гратися без нагляду дорослих. Дорослість привносить таке: жінки виконують більшу частину домашньої роботи, а такі обов'язки, як приготування їжі або миття посуду, є найменш подільними. Із таких поведінкових очікувань формуються тендерні ролі для чоловіків і жінок. У зв'язку з цим постає питання про те, чи формує культура тендерні ролі, чи вони (ці ролі) просто відображають поведінку, природно властиву чоловікам і жінкам. Різноманітність тендерних ролей у різних культурах і за різних епох свідчить на користь того, що вони справді формуються культурою.
Аналізуючи статево-рольове диференціювання, не можна не враховувати соціально-історичні чинники. Відомо, що статеві ролі (статевий поділ праці) в різних суспільствах і на різних історичних стадіях розвитку розподіляються не однаково, а залежно від суспільного ладу, наявного на той час способу виробництва тощо. В цілому під час вивчення статевих ролей досліджується широке коло питань: ступінь поляризації чоловічих і жіночих ролей у різних видах діяльності (суспільній, трудовій, сімейній та ін.); зміст відповідних ролей та очікувань; як співвідноситься статево-рольовий розподіл праці з ієрархією чоловічих і жіночих соціальних статусів; чи є індивідуальні варіації, які мають відмінності порівняно з нормативною диференціацією статевих ролей; чи відбувається радикальна ломка традиційної диференціації статевих ролей у сучасному суспільстві у зв'язку з емансипацією жінок та індустріалізацією; якщо відбувається, то яким чином, тощо.
Як відомо, далеко не всі індивідуальні властивості чоловіків і жінок залежать від їхньої статі. І навіть там, де така детермінація наявна, вона опосередковується й часто видозмінюється умовами середовища, виховання, видом діяльності, тобто біологічні чинники статевого диференціювання доповнюються соціальними. Важливо також враховувати ту обставину, що мозок, на відміну від репродуктивних органів, диференціювання яких альтернативне, містить потенційні можливості програмування поведінки як за жіночим, так і за чоловічим типом, реалізація яких залежить від умов індивідуального розвитку.
В поняття статевого диморфізму спочатку не закладалося розрізнення генетичного, гормонального, морфологічного, поведінкового та психологічного диференціювання індивідів, а передбачалося, що всі ці виміри збігаються й зумовлюються тими ж самими причинами. На рівні буденної свідомості й сьогодні прийнято вважати, що за будовою тіла індивіда можна судити про його гормональну конституцію, сексуальні орієнтації тощо. Однак насправді статеві відмінності у психіці людини не обов'язково збігаються з морфологічними, соматичними ознаками, та й сам цей феномен дуже складний. У людей статеве диференціювання поширюється не лише на поведінку, пов'язану із продовженням роду, а на значно ширше коло стосунків, аж до таких, котрі не мають прямого репродуктивного значення, наприклад, професійні заняття чи співвідношення наукових, етичних і художніх інтересів. При цьому будь-яка людська поведінка, в тому числі й репродуктивна, розвивається під впливом і контролем особистого досвіду й соціального навчання.
Учені підкреслюють, що за умов, коли біологічна стать і її соціальне визначення (ставлення оточення та in.) збігаються, особливих труднощів зі статевою ідентифікацією не виникає. За інших обставин, якщо вони чомусь розходяться або якщо сама біологічна стать невизначена чи неясна, виникають різного ґатунку проблеми. Вказується на найвиразніший випадок такого гатунку — гермафродитизм, тобто вроджений стан невизначеності, двоїстості репродуктивної системи організму, насамперед його зовнішніх геніталій, коли чітке встановлення статі як чоловічої чи жіночої неможливе або утруднене. Певною базою для вивчення взаємодії спадковості й соціальних чинників у формуванні статевої ідентичності є транссексуалізм (розходження між біологічною та паспортною статтю, з одного боку, і статевою самосвідомістю — з іншого) і накопичений досвід у переміні статі.
В цілому, статева роль — це певна система приписів, модель поведінки, яку має засвоїти і якій має відповідати індивід, щоб його визнали чоловіком або жінкою; статева ідентичність — єдність поведінки й самосвідомості індивіда, котрий співвідносить себе з певною статтю й орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Статева ідентичність — це суб'єктивне переживання статевої ролі, а статева роль — публічне вираження статевої ідентичності. Статева належність індивіда, навіть у суто біологічному розумінні цього поняття, — складна, багаторівнева система, що формується в процесі індивідуального розвитку людини. Ступінь статевих відмінностей варіює не лише від виду до виду, а й у різних підсистемах і сферах життєдіяльності особи: будова статевих органів, тіла, функції центральної нервової системи й поведінка взаємопов'язані, але форми, терміни й ступені їхнього статевого диференціювання суттєво відмінні. Саме тому переносити висновки, зроблені в одній сфері, на іншу, особливо коли йдеться про поведінкові характеристики, не пов'язані безпосередньо з продовженням роду, є надто ризикованою справою.
Вивчаючи проблему соціально-статевої диференціації особистості, сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники досить часто використовують поняття «тендер» (від англ. gender — рід), під яким розуміють усю сукупність властивостей (соціально-біологічних характеристик), за допомогою яких люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка». І. Кон стверджує, що за всіх індивідуальних і культурно-історичних варіацій чоловічий стиль життя більшою мірою буває предметно-інструментальним, а жіночий — емоційно-експресивним. І попри вирівнювання соціально-статевих відмінностей у більшості чоловіків перше місце посідає професійно-трудова діяльність, а в жінок — родина. З приводу цього С. Голод зазначає, що беззастережно прийняти висловлене судження не можна, адже одні дослідження підтверджують цю тезу, а інші — ні. Власні опитування вченого підтверджують твердження І. Кона: жінки справді сприймають шлюбні стосунки багатогранніше, ніж чоловіки. Водночас у Скандинавських країнах дитину добровільно виховує один із батьків — чоловік чи жінка, здебільшого той, у кого нижча професійна кваліфікація. Отже, наше сьогодення під впливом соціального й морального прогресу розширює горизонти інтересів обох статей, підвищує значущість кар'єри, що спонукує жінок до пожертви родиною в ім'я професійних здобутків, а чоловіків — до утвердження себе рівною мірою в обох сферах діяльності. І все ж таки традиційні установки на відмінності переважають.
У хлопчиків і дівчаток усвідомлення своєї статі відбувається не відразу. Оформлення психологічної статі починається з 6—8 місяців, коли малюки вчаться розрізняти чоловіків і жінок; у півторарічному віці зазвичай уже є первісна статева ідентифікація, тобто знання своєї статевої належності. Незворотність статевої належності стає у свідомості дитини остаточною в 6—7 років: вона розуміє, що ростиме хлопчиком чи дівчинкою назавжди. Натомість формування психологічної статі може тривати довгі роки, адже відомі різні етапи усвідомлення себе чоловіком чи жінкою, пов'язані зі статевим дозріванням, укладанням шлюбу, народженням дітей та іншими ступенями оформлення індивідуальності (Т. Титаренко). Однак уже в дитячому віці відбувається намагання дітей зовнішньо показати свою належність до певної статі: хлопчики прагнуть до незалежності — вони стверджують свою індивідуальність, намагаючись відокремитися від вихователя, як правило, від матері; для дівчаток прийнятнішою є взаємозалежність — вони набувають власної індивідуальності у своїх соціальних зв'язках.
До загальних соціально-психологічних тенденцій, за І. Коном, належать такі показники «чоловічих» і «жіночих» образів:
• обираючи заняття, чоловік цікавиться передусім предметним змістом діяльності й можливістю просування в ній, а жінка надає більшого значення емоційному кліматові, міжособистісним стосункам; у хлопчиків більший інтерес до точних наук і техніки, а в дівчаток — до мистецтва і гуманітарних предметів;
• чоловічий стиль спілкування є більш активним та предметним, і водночас — змагальнішим і конфліктнішим, ніж жіночий; для хлопчиків зміст спільної діяльності є важливішим, ніж індивідуальна симпатія до партнерів зі спілкування, а в дівчаток навпаки; хлопці схильніші до екстенсивного групового спілкування, а дівчата — до утворення замкнених мікрогруп;
• чоловіче спілкування різниться більшою емоційною стриманістю, а жінки вільніше й повніше (в тому числі й вербально) виявляють свої почуття та емоції, в них раніше виникає потреба поділитися з кимось своїми переживаннями, а також здатність до емпатії;
• чоловіки проявляють більше відкритої агресії, а жінкам частіше властива прихована ворожість.
Учені підкреслюють., що жінки менш агресивні, більш схильні до опіки й чуттєвіші; жінки більше уваги надають взаєминам між людьми. Якщо хлопчики мають потяг до незалежності, то для дівчаток більш прийнятна взаємозалежність; ігри дівчаток відбуваються в менших за розміром групах і в них менше агресивності. В розмові чоловіки частіше концентруються на завданнях, жінки — на стосунках між людьми; у групах зміст розмови чоловіків частіше має інформативний характер, а жінкам важливіше поділитися власними роздумами з подругами; жінки більшою мірою схильні описувати себе як емпатійних, здатних зрозуміти почуття інших. Чоловіки виступають ініціаторами більшості ділових стосунків та побачень, що, як правило, властиве особам, які мають виший соціальний статус; виступаючи лідерами в ситуаціях, де немає жорсткого розподілу ролей, чоловіки схильні до авторитарності, а жінки — до демократичності. Чоловікам набагато більше вдається директивний, проблемно-оріентовний стиль керівництва, а жінкам — стиль соціального лідера, який створює «дух команди»; чоловіки більшою мірою, ніж жінки, налають значення перемогам, домінуванню над іншими. Якщо в організації прийнятий демократичний стиль спілкування та керівництва, жінки в ролі лідерів цінуються так само високо, як і чоловіки. За умов авторитарного стилю оцінка жінки-лідера нижча; люди краще сприймають «сильне» чоловіче керівництво, аніж «нав'язливе» жіноче; чоловічий стиль спілкування характеризує турботу про незалежність, а жіночий — про взаємну залежність.
Запропоновані результати досліджень можна доповнити іншими даними: вчені дійшли висновку, що навіть тоді, коли чоловіки й жінки обіймають одну й ту саму посаду та відіграють однакову роль у групі, вони частіше за все мають різні обов'язки й виконують різні завдання; лише незначна частина працівників бажає працювати під керівництвом жінки, хоча їй властива охайність, уважність, деталізація обов'язків, виконання тощо; так само підкреслюється недостатньо виражена ділова спрямованість жінок, перевага орієнтації на сім'ю, на неформальні стосунки, підвищена емоційна чутливість; жінки порівняно із чоловіками хворобливіше переживають свої помилки і критичні зауваження, гостріше реагують на неповагу до себе вищого керівництва, постійно потребують оцінки своєї праці, менш схильні до ризику; чоловіки віддають перевагу абстрактній, престижній роботі (постановка завдань, програмування основних процесів тощо), а «брудну» роботу (написання програм і т. п.) вони перекладають на жінок.
Окремо слід звернути увагу на взаємозв'язок тендерних відмінностей із сексуальними установками, які в сукупності справляють вплив на поведінку. Саме в царині сексуальної поведінки чоловіків і жінок, на думку С. Голода, найвиразніше проступають відмінності по осі «інструментальне — експресивне»: екстенсивність чоловічої сексуальної поведінки проявляється у відносно ранній її появі, в більшій фактичній кількості, меншій емоційній інтимності, а жіноча сексуальна задоволеність більше пов'язана з ніжністю та експресією стосовно партнера. Натомість дослідник фіксує особливості цієї поведінки, зумовлені впливом соціокультурних умов нашого часу: сексуальна свобода, поширюючись на обидві статі, супроводжується поглибленням і диференціацією чоловічої і жіночої субкультур, тобто відбувається процес розкриття статевої самобутності; жінки, засвоюючи чоловічі «традиційні» сексуальні стандарти, відкривають для себе свій шлях світосприймання; під впливом глобальних соціально-моральних перетворень розширюється індивідуальне розмаїття чоловічої та жіночої сексуальності; роль експресивності в певної категорії жінок знижується, водночас серед чоловіків зростає цінність інтимності й емоційності у стосунках.
Вивчаючи взаємозалежність сексуальної поведінки, установок і типу особистості, Г. Айзенк показав, що екстраверти (риси екстраверсії — комунікабельність, імпульсивність, активність, жартівливість, безтурботність тощо; ті, хто мас високі показники за тією шкалою, називаються екстравертами) раніше інтровертів (мають низькі показники за означеною шкалою) та амбівертів (вони стоять посередині означеної шкали) починають статеве життя, частіше мають сексуальні контакти, з більшою кількістю партнерів тошо. Вони легко зближуються із особами протилежної статі, більш гедоністичні (від гр. — насолода), не відчувають сумнівів і тривог у зв'язку із своєю сексуальністю. Інтроверти тяжіють до більш індивідуалізованих, тонких і стійких стосунків, шо часто супроводжується психологічними проблемами та труднощами. Ці висновки Г. Айзенка підтверджуються й іншими дослідниками, зокрема німецькими. Так, Л. Казек зазначає, що екстраверти, незалежно від статі, завдяки більшій комунікабельності та відкритості активніше за інтровертів встановлюють контакт з особами протилежної статі, водночас інтровертивні жінки мають більше одного сексуального партнера рідше за чоловіків-інтровертів, які в цьому відношенні не різняться від екстравертів. Стосунки інтровертів з партнерами суперечливі й забарвлені тривогою та невпевненістю, що, можливо, зумовлюється їхніми завищеними очікуваннями стосовно «справжньої любові». Щодо екстравертивних жінок, то вони частіше інтровертивних мають сексуальні стосунки, однак ця різниця є невеликою. Емоційна відкритість екстравертів сприяє сексуальній розкутості, розмовам на сексуальні теми, Ъднак це також залежить від установок і культурних норм.
Стосовно культурних норм, звичаїв, традицій, то численні варіанти установок і поведінки індивідів у різних культурах показують, наскільки люди є їхнім продуктом. Ідеться про те, що тендерні ролі, тобто набір очікуваних взірців поведінки для чоловіків і жінок, зумовлені культурою. Культури різняться між собою правилами соціальних ігор, нормами, які регулюють допустимий ступінь емоційності та експресивності, розмір особистісного простору тощо. Водночас тендерні ролі також залежать від епохи. Доведено, що з роками змінюються погляди в суспільстві на роль жінки в бізнесі та промисловості.
Загалом, підводячи підсумки, варто зазначити, що «статево-рольові» властивості індивіда відтворюють явища, пов'язані з диференціюванням і розрізненням чоловіків і жінок за способом репродукції, виконуваними в суспільстві ролями, комунікативними програмами поведінки та ін. Отже, слова «чоловік» і «жінка» асоціюються з безліччю різноманітних ознак, зокрема з відмінностями репродуктивних функцій, будови тіла, характеру, виду занять, соціального статусу, позиції, соціальної ролі тощо, тобто статевий диморфізм (від гр. ди — подвійний, морфізм — вид, форма) виявляється у якнайширшому спектрі соматичних і поведінкових відмінностей. Німецький психолог О. Вейнінгер, намагаючись по-новому підійти до розв'язання проблеми статевих відмінностей, встановив у процесі дослідження, шо статеве диференціювання ніколи не буває цілком закінченим, адже всі особливості чоловічої статі, хоча й у слабкому вигляді, можна знайти в жінки, і навпаки, всі статеві ознаки жінки у своїй сукупності наявні й у чоловіків, хоча й у дуже неоформленому вигляді, так званому рудиментарному стані. Тому, на думку вченого, ми можемо прийняти ідеального чоловіка та ідеальну жінку як типові статеві форми, які насправді не існують.
Статева диференціація (сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на основі яких розрізняють чоловічу і жіночу стать) у людини соціокультурно зумовлена. Таким чином, статеві ролі — це вид соціальних ролей; вони мають нормативний характер, виражають певні соціальні очікування, проявляються в поведінці. З погляду культури статеві ролі відомі в контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності та фемінінності. Індивід, приймаючи й засвоюючи певну статеву роль, набуває статевої ідентичності, із якою в подальшому співвідносяться всі властивості його поведінки та самосвідомість особистості. Отже, диференціація статевої ролі є% соціокультурним аналогом статевого диморфізму. її конкретний зміст в різних суспільствах залежить від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей культури, конкретного способу життя індивіда. Формувальна сила соціокультурного середовища проявляється в наших очікуваннях і уявленнях про те, як повинні поводитися чоловіки і жінки. У багатьох країнах дівчата проводять порівняно з хлопцями більше часу за такими заняттями, як допомога батькам у домашньому господарстві та догляд за маленькими дітьми, а хлопчикам частіше дозволяють гратися без нагляду дорослих. Дорослість привносить таке: жінки виконують більшу частину домашньої роботи, а такі обов'язки, як приготування їжі або миття посуду, є найменш подільними. Із таких поведінкових очікувань формуються тендерні ролі для чоловіків і жінок. У зв'язку з цим постає питання про те, чи формує культура тендерні ролі, чи вони (ці ролі) просто відображають поведінку, природно властиву чоловікам і жінкам. Різноманітність тендерних ролей у різних культурах і за різних епох свідчить на користь того, що вони справді формуються культурою.
Аналізуючи статево-рольове диференціювання, не можна не враховувати соціально-історичні чинники. Відомо, що статеві ролі (статевий поділ праці) в різних суспільствах і на різних історичних стадіях розвитку розподіляються не однаково, а залежно від суспільного ладу, наявного на той час способу виробництва тощо. В цілому під час вивчення статевих ролей досліджується широке коло питань: ступінь поляризації чоловічих і жіночих ролей у різних видах діяльності (суспільній, трудовій, сімейній та ін.); зміст відповідних ролей та очікувань; як співвідноситься статево-рольовий розподіл праці з ієрархією чоловічих і жіночих соціальних статусів; чи є індивідуальні варіації, які мають відмінності порівняно з нормативною диференціацією статевих ролей; чи відбувається радикальна ломка традиційної диференціації статевих ролей у сучасному суспільстві у зв'язку з емансипацією жінок та індустріалізацією; якщо відбувається, то яким чином, тощо.
Як відомо, далеко не всі індивідуальні властивості чоловіків і жінок залежать від їхньої статі. І навіть там, де така детермінація наявна, вона опосередковується й часто видозмінюється умовами середовища, виховання, видом діяльності, тобто біологічні чинники статевого диференціювання доповнюються соціальними. Важливо також враховувати ту обставину, що мозок, на відміну від репродуктивних органів, диференціювання яких альтернативне, містить потенційні можливості програмування поведінки як за жіночим, так і за чоловічим типом, реалізація яких залежить від умов індивідуального розвитку.
В поняття статевого диморфізму спочатку не закладалося розрізнення генетичного, гормонального, морфологічного, поведінкового та психологічного диференціювання індивідів, а передбачалося, що всі ці виміри збігаються й зумовлюються тими ж самими причинами. На рівні буденної свідомості й сьогодні прийнято вважати, що за будовою тіла індивіда можна судити про його гормональну конституцію, сексуальні орієнтації тощо. Однак насправді статеві відмінності у психіці людини не обов'язково збігаються з морфологічними, соматичними ознаками, та й сам цей феномен дуже складний. У людей статеве диференціювання поширюється не лише на поведінку, пов'язану із продовженням роду, а на значно ширше коло стосунків, аж до таких, котрі не мають прямого репродуктивного значення, наприклад, професійні заняття чи співвідношення наукових, етичних і художніх інтересів. При цьому будь-яка людська поведінка, в тому числі й репродуктивна, розвивається під впливом і контролем особистого досвіду й соціального навчання.
Учені підкреслюють, що за умов, коли біологічна стать і її соціальне визначення (ставлення оточення та in.) збігаються, особливих труднощів зі статевою ідентифікацією не виникає. За інших обставин, якщо вони чомусь розходяться або якщо сама біологічна стать невизначена чи неясна, виникають різного ґатунку проблеми. Вказується на найвиразніший випадок такого гатунку — гермафродитизм, тобто вроджений стан невизначеності, двоїстості репродуктивної системи організму, насамперед його зовнішніх геніталій, коли чітке встановлення статі як чоловічої чи жіночої неможливе або утруднене. Певною базою для вивчення взаємодії спадковості й соціальних чинників у формуванні статевої ідентичності є транссексуалізм (розходження між біологічною та паспортною статтю, з одного боку, і статевою самосвідомістю — з іншого) і накопичений досвід у переміні статі.
В цілому, статева роль — це певна система приписів, модель поведінки, яку має засвоїти і якій має відповідати індивід, щоб його визнали чоловіком або жінкою; статева ідентичність — єдність поведінки й самосвідомості індивіда, котрий співвідносить себе з певною статтю й орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Статева ідентичність — це суб'єктивне переживання статевої ролі, а статева роль — публічне вираження статевої ідентичності. Статева належність індивіда, навіть у суто біологічному розумінні цього поняття, — складна, багаторівнева система, що формується в процесі індивідуального розвитку людини. Ступінь статевих відмінностей варіює не лише від виду до виду, а й у різних підсистемах і сферах життєдіяльності особи: будова статевих органів, тіла, функції центральної нервової системи й поведінка взаємопов'язані, але форми, терміни й ступені їхнього статевого диференціювання суттєво відмінні. Саме тому переносити висновки, зроблені в одній сфері, на іншу, особливо коли йдеться про поведінкові характеристики, не пов'язані безпосередньо з продовженням роду, є надто ризикованою справою.
