Міжнародне публічне право

2. Міжнародне повітряне право.

Протягом тисячоліть розвитку людського суспільства повітряний простір розглядався як невичерпний, неосяжний простір, який нікому не належить. Римські юристи (Ульпіан, Цельзус) нарівні з морськими просторами визначали повітряний простір як спільне надбання людства і кваліфікували його, використовуючи термінологію добре розвиненого на той час цивільного права, як річ спільну - res communis (Ульпіан) або як річ нічию - res nullins (Цельзус). Виходячи з цього і беручи до уваги те, що в ті, й наступні, вельми тривалі, часи повітряний простір використовувався людством тільки як засіб забезпечення життєдіяльності людини (як невичерпний резервуар повітря), питання визначення правового статусу повітряного простору практичного значення не мали. Проте в доктрині зі змінним успіхом протистояли дві названі концепції - res communis і res nullins, суть яких, у кінцевому рахунку, на практиці зводилася до єдиного уявлення про повітряний простір як загальне надбання людства.

Таке уявлення про повітряний простір і в наш час не позбавлене певного змісту, якщо при цьому виключити із загальної маси цього надбання неповітряні простори, що простягаються над територіями суверенних держав і на які. відповідно до з загальновизнаного принципу сучасного міжнародного права, поширюється їхній суверенітет.

Із розвитком повітроплавання (повітряні кулі, дирижаблі) людство почало замислюватися про правомірність польотів літальних апаратів над територіями різних держав, проте конкретних кроків юридичного характеру в цьому відношенні не робилося.

Разом із тим, у міру розвитку авіаційної техніки, вдосконалення конструкції аеропланів і розширення їхніх літальних можливостей, держави почали вживати заходів щодо захисту власних суверенних прав у своїх повітряних просторах. Одним із перших міжнародно-правових актів у цій сфері стала багатостороння Паризька конвенція 1919 р., у якій підкреслювалося право кожної держави на повний і винятковий суверенітет над повітряним простором над її територією. Ця конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права - міжнародного повітряного права.

Стрімкий розвиток авіації обумовив швидкий розвиток міжнародного повітряного права. Як поняття воно являє собою сукупність спеціальних принципів і норм, що визначають правовий статус і режим повітряного простору та регулюють відносини між суб'єктами права у зв'язку з його використанням.

Це визначення передбачає, що у зміст міжнародного повітряного права включається визначення міжнародно-правового статусу різних правових категорій повітряних просторів і правова регламентація різних видів використання цих просторів.

Під різними категоріями повітряних просторів маються на увазі:

- повітряні простори, що простягаються над сухопутною і водною територією держав, і завдяки цьому підпадають під дію національного права без будь-яких винятків;

- повітряні простори, що перебувають поза національною юрисдикцією і на які поширюється дія норм міжнародного права;

- інші повітряні простори, що не входять ні в першу, ні в другу правову категорію, але в яких може мати місце дія національної юрисдикції в обмеженому обсязі, і які. завдяки цій обмеженій національній юрисдикції, можуть іменуватися як спеціальні зони повітряного простору.

Під правовою регламентацією різних видів використання повітряних просторів розуміється:

- регламентація міжнародних повітряних перевезень вантажів, пасажирів та їхнього багажу:

- регламентація міжнародних польотів цивільної авіації, що перебувають на урядовій некомерційній службі;

- регламентація польотів військової авіації;

- регламентація, мета якої - попередження й охорона навколишнього повітряного середовища від забруднення;

- регламентація, мста якої - охорона людського життя як у повітрі, так і на землі;

- регламентація відповідальності за повітряне піратство, тероризм та інші правопорушення, пов'язані з використанням повітряних просторів;

- регламентація іншої можливої діяльності людини в повітряних просторах.

Юридичною базою формування спеціальних принципів міжнародного повітряного права є основні принципи міжнародного публічного права. Серед них, насамперед, варто назвати такі:

- принцип суверенної рівності держав;

- принцип незастосування сили і погрози силою;

- принцип міжнародного співробітництва;

- принцип невтручання у внутрішні справи держав;

- принцип територіальної цілісності;

- принцип сумлінності дотримання міжнародних зобов'язань;

- принцип мирного вирішення суперечок.

На основі цих принципів формується ряд принципів, що їх можна розглядати як спеціальні принципи, але котрі відносяться не тільки до міжнародного повітряного права, але й до таких галузей міжнародного права, як міжнародне морське і міжнародне космічне право. Чому сталося так, що в ряді, здавалося б, дуже різних галузей міжнародного права з'явилася необхідність формування спільних для цих галузей принципів? Це стало логічним тому, що у зазначених трьох галузях міжнародного права один метод визначення об'єкта міжнародно-правового регулювання - просторовий, а також схожі за своїм характером міжнародно-правові відносини - тобто предмети галузі права. Тому до числа таких специфічних для зазначених трьох галузей міжнародного права принципів варто віднести:

- свободу використання просторів, що мають міжнародний правовий режим експлуатації;

- поширення національної юрисдикції на судна, об'єкти. літальні апарати і їхні екіпажі, де б вони не знаходилися:

- забезпечення безпеки експлуатації суден і об'єктів;

- неприпустимість забруднення навколишнього середовища;

- неприпустимість поширення національної юрисдикції на простори з міжнародним режимом;

- установлення відповідальності за заподіяння шкоди іноземним суднам і об'єктам;

- обов'язковість надання необхідної допомоги іноземним суднам, об'єктам і їхнім екіпажам;

- використання просторів із міжнародним режимом тільки в мирних цілях і на благо всього людства;

- обов'язковість реєстрації національних суден і об'єктів.

Поряд із поширенням на міжнародне повітряне право ряду

основних принципів міжнародного публічного права і зазначених принципів, що мають значення для вищезгаданих галузей, у сфері дії міжнародного повітряного права є свої специфічні принципи. З-поміж таких принципів як основні можна назвати:

- принцип виняткового і повного суверенітету держав над їхнім повітряним простором;

- принцип свободи польотів у відкритому повітряному просторі;

- принцип забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації;

- принцип імунітету повітряних суден, що знаходяться на державній некомерційній службі.

Як уже зазначалося, міжнародне повітряне право є досить молодою галуззю сучасного міжнародного права і ще не встигло обрости солідним складом джерел (документів). Разом із тим, серед його джерел, як основні, відзначаються:

- Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 p.);

- Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 р.) і Гаазький протокол (1955 р.) як додаток до неї;

- Монреальська угода 1966 р. як доповнення до Варшавської конвенції 1929 p.;

- Римська конвенція про відшкодування збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні землі 1952 p.;

- Токійська конвенція про правопорушення і деякі інші акти на борту повітряного судна 1963 p.;

- Монреальські протоколи 1975 p. як удосконалення і деякі зміни Варшавської конвенції 1929 p.;

- Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.;

- Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, та ін.

Згідно з викладеними принципами і зазначеними джерелами міжнародного повітряного права, правовий статус повітряного судна визначається його національною приналежністю, реєстрацією судна в державному реєстрі, характером власника судна і характером використання судна. В цьому плані принципове значення має поділ суден на цивільні і державні. Державні, у свою чергу, поділяються на судна, що перебувають на комерційній службі, і на судна, що знаходяться на державній некомерщйній службі (урядові, військові, митні, поліцейські та ін.).

Як уже зазначалося, стосовно повітряних суден, що перебувають на державній некомерційній службі, діє принцип їхнього імунітету, тобто, непідсудність іноземній юрисдикції.

Правовий статус екіпажів повітряних суден визначається національним законодавством держави реєстрації і багато в чому залежить від характеру судна - цивільне воно чи державне.

У сфері правової регламентації комерційної діяльності цивільної авіації міжнародне повітряне право, в основному, регулює такі питання:

- визначення обсягу й змісту комерційних прав у міжнародному повітряному транспорті;

- регулювання обсягу перевезень та інших умов експлуатації міжнародних повітряних ліній;

- контроль за авіапідприємствами, що реалізують комерційні права;

- регулювання маршрутів міжнародних повітряних ліній;

- правова регламентація нерегулярних повітряних сполучень.

Найбільш важливими з цих питань є визначення комерційних

прав і регулювання різних умов експлуатації міжнародних повітряних ліній.

Обсяг і зміст прав комерційної діяльності визначається в межах так званих свобод повітря, яких нараховується п'ять, хоча деякі автори розрізняють дев'ять свобод. Із погляду теорії повітряного права, ці свободи повітря розглядаються як своєрідні умовні правові категорії:

- перша містить право транзитних безпосадочних польотів через іноземну територію;

- друга-право на посадку на іноземній території в некомерційних цілях;

- третя - право вивантажувати вантажі і висаджувати пасажирів із їхнім багажем на іноземній території, але брати на території реєстрації повітряного судна;

- четверта - право брати на борт пасажирів, багаж і вантажі на іноземній території для доставки їх на територію реєстрації повітряного судна;

- п'ята - право перевозити пасажирів, багаж і вантажі на території іноземних держав без обмежень, передбачених у попередніх чотирьох свободах.

У загальному плані питання про комерційні права регулюються в багатосторонній угоді про комерційні права (Чикаго, 1944 p.).

У питанні регулювання умов експлуатації міжнародних повітряних ліній поки що немає документа універсального характеру. Звичайно це питання вирішується у двосторонніх і регіональних угодах, і завдяки неоднаковому економічному становищу партнерів, найбільш потужним авіакомпаніям удається здобувати певні переваги. Останнім часом, у зв'язку з розширенням демократичних принципів у міжнародному співробітництві, усе частіше й частіше укладаються договори на основі рівності, справедливості та рівних можливостей.

У міжнародному повітряному праві дещо відособлено стоїть питання про правову регламентацію нерегулярних міжнародних сполучень. При вирішенні цього питання базовою вважається Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.

У 1956 р. у Парижі цьому питанню була приділена особлива увага і була ухвалена спеціальна Міжнародна угода про комерційні права в нерегулярному повітряному сполученні в Європі. Ця угода проголосила "свободу повітря в нерегулярному повітряному сполученні", але обмежила цю свободу певною умовою. Відповідно до ст. 1 Угоди, нерегулярні польоти можливі тільки "для задоволення загальнолюдських і надзвичайних потреб".

Такими погребами можуть розглядатися пасажирські рейси випадкового характеру і перевезення особливих вантажів.