Теорія держави і права

§ 2. Принципи і функції юридичної відповідальності.

Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними:

1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості);

2) за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.

1 Законним вважається наказ, який відданий керівником у межах його компетенції з дотриманням належної форми і не містить розпоряджень чинити протиправні дії. Виконання наказу, в якому відсутня хоча б одна із зазначених умов, вважається незаконним, і відповідальність несе як той, хто віддав такий наказ, так й той, хто його виконав.

Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана «відповідальність без вини» — обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва тощо), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого). Ці нравида-визначають цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для оточення;

3) за юридично заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону;

4) за власні діяння правопорушника.

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1) законності — полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

2) обґрунтованості — виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини;

• встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності — полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права).

Цей принцип вимагає:

• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»); пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів/відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;

4) невідворотності — полягає в:

• неминучості настання відповідальності правопорушника;

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;

• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності —означає

• можливість притягнення правопорушника до відповідальності

протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову;

6) справедливості — виявляється в такому.

• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;

• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;

• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її;

• за одне правопорушення встановлюється тільке одне покарання.

«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).

Правовідновлююючі санкції мають абсолютно визначений характер: розмір заподіяної шкоди може бути точно встановлений незалежно від обставин правопорушення — спрямована на виховання громадян у дусі поважання закону

каральна (штрафна) спеціально-превентивна

— спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим правопорушенням; притаманна насамперед кримінальній та адміністративній відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в захисті суб'єктивного цивільного права). Каральні санкції мають відносно визначений характер, встановлюють вищу або нижчу межу покарання (стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення, ступеня вини, характеристики особи та інших обставин — спрямована на виховання правопорушника

Відповідно до правовідновлючої і каральної (штрафної) функцій виділяють правовідновлюючу і каральну (штрафну) відповідальність.

У разі застосування до особи примусових заходів охоронного (карального) характеру діє принцип презумпції невинності, тобто припущення, відповідно до якого обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорониправ особи, що виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд (див. ст. 62 Конституції України).