Щерба Філософія (2007)
4. Значення і функції філософії
Філософія виконує ряд важливих функцій і тому відіграє важливу роль у житті суспільства. Це обумовлюється перш за все її особливим предметом, до якого відносяться основне питання філософії та найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.
Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із природничих та суспільних наук, з людської практики. Це не просто сума знань, оскільки філософські узагальнення завжди пов'язані з основним питанням філософії і з проблемою сутності розвитку. З другого боку, філософія є загальнотеоретичною і загальнометодологічною основою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково-творчого мислення, дає їм найголовніші пізнавальні орієнтири. Тому для того, щоб будь-який вчений був на висоті вимог сьогодення, йому необхідно володіти глибокими філософськими знаннями.
Однією з найважливіших функцій філософії є формування нею найзагальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності. У філософії вони одержали назву уні-версалій. Важливе місце серед них займають категорії, які відображають найзагальніші зв'язки, відношення між речами, явищами. Ні в науці, ні в повсякденному житті обійтись без них неможливо. Тому в своїй сукупності вони становлять основу людського інтелекту.
Категорії виникають на певному етапі історичного розвитку і втілюються в мовних структурах. Аналізуючи їх і дії людей філософи виявляють загальні основи мислення й практики.
В найзагальніших основах культури важливе місце займають узагальнені образи буття в їх взаємозв'язку й взаємодії. У свою чергу, як було сказано, ці образи трансформуються у філософські вчення: онтологію, праксеологію, гносеологію, аксіологію та ін. Тому філософія в науковому пізнанні та суспільному житті виконує ряд важливих функцій:
світоглядна: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках, тобто вирішує загальнотеоретичні проблеми їх наукового розуміння. Вона формується в процесі осмислення, обґрунтування світоглядних ідеалів. Філософія як світогляд — це не лише зміст, а й спосіб осягнення дійсності, а також принципи самого життя, які визначають характер діяльності людей. Найважливішим компонентом світогляду є ідеали як визначальні життєві цілі. Характер уявлень про світ сприяє постановці певної мети, життєвих завдань, із узагальнення яких виробляється життєвий план, формуються відповідні ідеали.
У формуванні цієї функції філософія спирається на сукупність наук, на всю людську практику освоєння дійсності, визначає своє ставлення до релігії, яка теж претендує на виконання світоглядної функції.
онтологічна: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, яка його природа, сутність, структура. До онтологічних включалась і проблема людського буття, його залежності від зовнішніх факторів, під якими мали на увазі якприродні, так і надприродні чинники. Ця функція тісно пов'язана з попередньою; праксеологічна: досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблема свободи й необхідності та різні спроби її розв'язання (фаталізм, волюнтаризм);
гносеологічна (логіко-гносеологічна): досліджує процес закономірності пізнання світу людиною, визначає його сутність, можливості, умови, закономірності, розробляє систему принципів і категорій, які організують раціональне пізнання, є його понятійним фундаментом; методологічна: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і
пізнавальної діяльності. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію щодо реалізації людських ідеалів, формуючи принципи їх досягнення, філософія цим самим виконує методологічну
роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати належний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим. Якщо на перших порах секрети такої упорядкованості залишалися поза увагою людей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксуються як система соціально апробованих правил, нормативів пізнання і діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої виступає передусім філософське осмислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини.
Кожна наука сама розробляє свої методи, але вони спираються на ту чи іншу філософську систему.
Методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а охоплює й весь рівень методології людської діяльності: ідеологічна: показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки «чисте прагнення до істини», але й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів та ін.). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну діяльність з тих же певних соціальних (класових) позицій; виховна: показує, що оволодіння філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного розуміння світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх найви щих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтацій і цілей, сенсу життя; аксіологічна: вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв'язок різних цінностей між собою, зв'язок із соціальними й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності;
інтегруюча (інтегративна): показує, що філософія робить узагальнення висновків часткових (спеціальних, «конкретних» наук), пов'язуючи їх з постановкою і розв'язанням корінних світоглядних проблем; тим самим філософія сприяє створенню цілісної системи наукового знання, елементи якої (окремі науки, галузі, розділи) між собою не пов'язані. При цьому філософія не підміняє конкретні науки, не претендує на розв'язання "своїми методами" їх проблем.
На завершення слід підкреслити, що в філософії відображається не лише вчорашнє й сьогоднішнє. Вона конструює й майбутнє, формуючи принципово нові ідеї, світоглядні ідеали. В галузі конкретно-історичного життя вона здійснює інтеграцію різних форм людського досвіду.
У час, коли інтереси людства вимагають планетарного підходу до розв'язання світових проблем, філософія має інтегрувати всі основні завдання і цінності людської культури. Це можливо лише на основі універсального мислення, на яке спроможна тільки філософія. Ось чому без філософії не обійтись людині, яка мислить, творить, відповідає за майбутнє нашої планети.
Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із природничих та суспільних наук, з людської практики. Це не просто сума знань, оскільки філософські узагальнення завжди пов'язані з основним питанням філософії і з проблемою сутності розвитку. З другого боку, філософія є загальнотеоретичною і загальнометодологічною основою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково-творчого мислення, дає їм найголовніші пізнавальні орієнтири. Тому для того, щоб будь-який вчений був на висоті вимог сьогодення, йому необхідно володіти глибокими філософськими знаннями.
Однією з найважливіших функцій філософії є формування нею найзагальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності. У філософії вони одержали назву уні-версалій. Важливе місце серед них займають категорії, які відображають найзагальніші зв'язки, відношення між речами, явищами. Ні в науці, ні в повсякденному житті обійтись без них неможливо. Тому в своїй сукупності вони становлять основу людського інтелекту.
Категорії виникають на певному етапі історичного розвитку і втілюються в мовних структурах. Аналізуючи їх і дії людей філософи виявляють загальні основи мислення й практики.
В найзагальніших основах культури важливе місце займають узагальнені образи буття в їх взаємозв'язку й взаємодії. У свою чергу, як було сказано, ці образи трансформуються у філософські вчення: онтологію, праксеологію, гносеологію, аксіологію та ін. Тому філософія в науковому пізнанні та суспільному житті виконує ряд важливих функцій:
світоглядна: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках, тобто вирішує загальнотеоретичні проблеми їх наукового розуміння. Вона формується в процесі осмислення, обґрунтування світоглядних ідеалів. Філософія як світогляд — це не лише зміст, а й спосіб осягнення дійсності, а також принципи самого життя, які визначають характер діяльності людей. Найважливішим компонентом світогляду є ідеали як визначальні життєві цілі. Характер уявлень про світ сприяє постановці певної мети, життєвих завдань, із узагальнення яких виробляється життєвий план, формуються відповідні ідеали.
У формуванні цієї функції філософія спирається на сукупність наук, на всю людську практику освоєння дійсності, визначає своє ставлення до релігії, яка теж претендує на виконання світоглядної функції.
онтологічна: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, яка його природа, сутність, структура. До онтологічних включалась і проблема людського буття, його залежності від зовнішніх факторів, під якими мали на увазі якприродні, так і надприродні чинники. Ця функція тісно пов'язана з попередньою; праксеологічна: досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблема свободи й необхідності та різні спроби її розв'язання (фаталізм, волюнтаризм);
гносеологічна (логіко-гносеологічна): досліджує процес закономірності пізнання світу людиною, визначає його сутність, можливості, умови, закономірності, розробляє систему принципів і категорій, які організують раціональне пізнання, є його понятійним фундаментом; методологічна: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і
роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати належний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим. Якщо на перших порах секрети такої упорядкованості залишалися поза увагою людей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксуються як система соціально апробованих правил, нормативів пізнання і діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої виступає передусім філософське осмислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини.
Кожна наука сама розробляє свої методи, але вони спираються на ту чи іншу філософську систему.
Методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а охоплює й весь рівень методології людської діяльності: ідеологічна: показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки «чисте прагнення до істини», але й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів та ін.). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну діяльність з тих же певних соціальних (класових) позицій; виховна: показує, що оволодіння філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного розуміння світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх найви щих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтацій і цілей, сенсу життя; аксіологічна: вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв'язок різних цінностей між собою, зв'язок із соціальними й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності;
інтегруюча (інтегративна): показує, що філософія робить узагальнення висновків часткових (спеціальних, «конкретних» наук), пов'язуючи їх з постановкою і розв'язанням корінних світоглядних проблем; тим самим філософія сприяє створенню цілісної системи наукового знання, елементи якої (окремі науки, галузі, розділи) між собою не пов'язані. При цьому філософія не підміняє конкретні науки, не претендує на розв'язання "своїми методами" їх проблем.
На завершення слід підкреслити, що в філософії відображається не лише вчорашнє й сьогоднішнє. Вона конструює й майбутнє, формуючи принципово нові ідеї, світоглядні ідеали. В галузі конкретно-історичного життя вона здійснює інтеграцію різних форм людського досвіду.
У час, коли інтереси людства вимагають планетарного підходу до розв'язання світових проблем, філософія має інтегрувати всі основні завдання і цінності людської культури. Це можливо лише на основі універсального мислення, на яке спроможна тільки філософія. Ось чому без філософії не обійтись людині, яка мислить, творить, відповідає за майбутнє нашої планети.
