Щерба Філософія (2007)

У початковий період своєї діяльності К.Маркс і Ф.Енгельс були революційними демократами, а в галузі філософії— іде-алістами-діалектиками. В 1842 році у них намітився перехід від революційного демократизму до комунізму і від ідеалізму до матеріалізму. В 1842—1843 роках після закінчення юридичного факультету університету і захисту докторської дисертації Маркс, будучи редактором "Рейнської газети", переконується в безпідставності гегелівського ідеалізму і надає великого значення в житті суспільства матеріальним інтересам людей.

Восени 1843 року він видає в Парижі "Німецько-французький щорічник". У цей час відбувається його остаточний перехід від ідеалізму до матеріалізму і від революційного демократизму до комунізму. Маркс ставиться до пролетаріату як гегемона народних мас і розглядає свою філософію пролетаріату як ідейну зброю його боротьби за революційне оновлення суспільства. Він вказує на те, що як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю.

Одночасно з К.Марксом у розробці діалектичного й історичного матеріалізму виступив Ф.Енгельс. У 1844 році вони вперше зустрілися в Парижі і з того часу спільно готували до друку свої праці ("Святе сімейство", "Німецька ідеологія", "Злиденність філософії"), в яких заклали основи історичного матеріалізму, діалектико-матеріалістичного світогляду; обгрунтували положення про визначальний характер буття стосовно суспільної свідомості і таке ін. Закінчується цей період написанням програми пролетарської партії "Маніфесту комуністичної партії", в якому вони обґрунтовують послідовний матеріалізм, діалектику, теорію класової боротьби і всесвітньо-історичну місію пролетаріату як творця нового суспільства.

У своїх наступних працях вони розвивали й поглиблювали свої вчення, критично переосмислили антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха й ідеалістичну діалектику Г.Гегеля, поєднали матеріалізм з діалектикою, створивши, таким чином, діалектичний та історичний матеріалізм. Вони відкрито заявили, що в їх філософії знайшли своє вираження корінні інтереси робітничого класу і всіх знедолених і що вони готові служити їм.



Цей висновок випливав з того, що головною цінністю для Маркса була людина з її природними і соціальними характеристиками, яка має бути вільною, незважаючи нате, що вона є специфічною частиною природи. Для неї природа виступає лише її "продовженням", засобом , матеріалом для життєзабезпечення. Універсальність же людини визначається іншим, її суспільною природою.

"Суспільність" же людини полягає в перетворенні природи, її "олюдненні". Процес олюднення Маркс називав практикою. Саме через неї людина реалізує свій "універсалізм", протистоїть природі і надає їй людських рис. Практика завжди переходить із форми діяльності у форму буття і цим самим сприяє природній речовині набути все нових властивостей. Природа як ціле стає частиною людської діяльності, а людина як колишня частина природи стає цілим.

Процеси гуманізації природи й натуралізації людини, на думку К.Маркса, в кінцевому підсумку приведуть до світової гармонії. Завершений натуралізм буде дорівнювати гуманізму, а завершений гуманізм — натуралізму. Цей процес розв'язання суперечностей міжлюдиною й природою, міжлюдиною й людиною Маркс називав комунізмом.

Проте процес опредмечування людської діяльності здебільшого обертається для людини "відчуженням". Це перш за все має місце при незрілій формі суспільної організації, де праця спрямована на задоволення лише її біологічних потреб, а тому втрачає людську винятковість, стає чужою людині.

Відчуження здійснюється в перетворенні самої праці, її продуктів на чинники, які панують надлюдиною. Тоді відносини між людьми проявляються у формі "відносин між речами". Людина функціонує лише тією мірою, в якій "потребують" цього речі, створені нею. Чим більше робітник виробляє товарів, тим залежнішим стає від них, тим стає біднішим, дешевшим товаром. Від зростання вартості світу речей зростає знецінення людського світу1. Тут на перший план ставиться уречевлена форма людської діяльності, а людина прирівнюється до знарядь праці. Заробітна плата робітника дорівнює утриманню справним будь-якого робочого інструмента. " Виробництво виробляє людину не тільки як товар, не тільки як людину — товар, людину з визначенням товару, воно виробляє її відповідно до цього визначення, як істоту і духовно і фізично знелюднену"

Вплив відчуження поширюється і на робітника, і на капіталіста, який стає уособленням лише однієї функції — власника капіталу, виступає лише персоніфікованим капіталом, носієм капіталу.

Це відбувається в тому суспільстві, в якому існує панування над людиною стихійних сил, котрі не контролюються людиною. Зростаючий контрольлюдини над природою не тільки не зменшує, а навіть збільшує владу відчуження. Щоб його подолати, потрібно взяти під контроль саме суспільство. Та на перешкоді цього стоїть приватна власність на знаряддя та засоби виробництва, опір власників, які не хочуть добровільно її віддати. Тому Маркс і Енгельс ставлять перед собою мету створити таку теорію, яка б вказала на шляхи та засоби подолання приватної власності і таким чином сприяла подоланню відчуження, яке може зникнути лише на шляху перетворення праці на необхідність і потребу.

В концепції відчуження критична спрямованість теорії пов'язана з практикою. Від дослідження відчуженої праці Маркс іде до необхідності перетворення умов відчуженої праці, а далі — до визначення комуністичної свідомості як свідомості, пов'язаної з необхідністю практичної дії, оскільки матеріальна сила має бути спростована лише матеріальною силою.

На їх думку, таким засобом може виступити соціалістична революція, яка має стати необхідним стрибком з царства необхідності в царство свободи. Рушійною силою цієї революції може стати пролетаріат і його союзники.

"Здобувши перемогу, пролетаріат аж ніяк не стає абсолютно стороною суспільства, бо він здобуває перемогу, тільки скасовуючи самого себе і свою протилежність. З перемогою пролетаріату зникає як сам пролетаріат, так і протилежність, що його зумовлює, — приватна власність"1.

Перемога соціалістичної революції приводить до встановлення першої фази комунізму (соціалізму). Ліквідуючи панування приватнокапіталістичної власності, комунізм закладає основу для повернення людині людського. Та сам комунізм не є метою розвитку, оскільки він є не самоціль, а засіб підготовки суспільства гуманізму як вільної асоціації вільних індивідів.

За Марксом, перша фаза комунізму скасовує приватну власність (перетворює в загальнонародну), але не скасовує відчуженої праці. Тут всі перетворюються на робітників, заперечується особистість людини2. Це суспільство пропонує бідність, зрівнялівку, задовольняє потреби за мінімумом.

Людина лише тоді може стати творцем історії, коли переборе відчуження, коли скасується приватна власність на засадах збереження й розвитку всього багатства культури. Такий комунізм рівноцінний завершеному гуманізму, бо він є справжнім вирішенням суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, між існуванням та сутністю, між уречевленням і самостверджуванням, між волею і необхідністю, між індивідом і родом3.

З комунізму починається історія самотворення людини, продовжується в суспільстві гуманізму, де домінують не виробничі, а справжні людські відносини, де ідеалу служіння власності протистоїть ідеал вільної людини. Комунізм розглядається не як мета, а як засіб ліквідації тотального відчуження і повернення людини до самої себе.

Проте подальша суспільна практика показала, що не лише необхідне, але недостатнє для повернення людині своєї людяності.

І причин для цього багато. Мабуть, якби в соціалістичних перетвореннях користувались положеннями марксизму без будь-яких його перекручень, то й результати могли б бути іншими. Це стосується перш за все того, що в "Маніфесті Комуністичної партії" говориться, що в ході соціалістичних перетворень пролетаріат не скасовує приватну власність (як це мало місце в соціалістичних країнах), а діалектично заперечує її. (В оригіналі роботи вживається слово "aufheben", що означає "діалектично заперечити"). Були й інші причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Тому в світлі розвитку подій XX століття виникає ряд питань: чи зберігає сучасний робітничий клас риси того пролетаріату, про який писали класики марксизму, чи необхідна нині соціалістична революція із застосуванням класового насильства, чи є підстави зараз говорити про "світовий революційний рух", що донедавна вважалося аксіомою? І таке інше.

Тому в нашій країні після скасування приватної власності виникла не загальнонародна, а загальнодержавна (практично нічия) власність. Це й призвело до небажаних реформацій.

Важливе місце в розвитку філософії марксизму відіграли й економічні твори Маркса, в яких були сформульовані основні положення діалектичного матеріалізму. З появою "Капіталу" матеріалістичне розуміння історії стало науковим фактом. У ньому він розробив і діалектичний метод. На відміну від Гегеля Маркс розумів діалектику як логіку явищ і процесів, які існують об'єктивно. На його думку, ідеї такі ж тимчасові, як і об'єкти, які вони відображають. Він виділяє об'єктивну діалектику. Показує, що суб'єктивна діалектика може виступати як логіка і гносеологія. Це обумовлюється тим, що об'єктивна реальність і духовний світ підпорядковані одним і тим самим законам розвитку.

Філософія марксисзму встановила тісний зв'язок з природознавством. Маркс і Енгельс показали, що їх філософія розвивається і вдосконалюється на основі природничо-наукових знань і відкриттів. Тому Енгельс підкреслював, що з кожним серйозним відкриттям у науці матеріалізм має набувати нової форми. Необхідність тісного союзу філософів і природодослідників підкреслювалася свого часу й В.І. Леніним.

Утверджуючи науковий статус марксистської філософії, її автори проклали шлях до пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Вони вважали, що створили завершено-незавершену філософську систему, тобто таку, яка на кожному етапі розвитку є нібито завершеною, але вбирає в себе все нові й нові знання, систему, яка чужа будь-якому догматизму й начотництву. Завдяки тісному зв'язку з практикою і природознавством ця система мала бути постійно творчою.

Історична доля марксизму а) Еволюція марксизму на Заході

Уже в ході свого виникнення марксизм оволодів мільйонами умів у різних країнах світу. Були ті, хто прагнув його застосувати чи розвивати. Серед них й учні К.Маркса і Ф.Енгельса — И.Діцгента П.Лафарг, у працях яких, правда, допущено чимало помилок.

Багато уваги пропаганді марксизму приділяв теоретик німецької соціал-демократії К.Каутський. Хоч в цілому він і погоджувався з основними положеннями марксизму, проте рішуче виступав проти ідей революційного насильства, віддаючи перевагу мирним методам боротьби за соціалізм. Він вважав, що теорію соціалізму можна поєднувати не лише з діалектичним матеріалізмом, а й іншими філософськими вченнями.

Е.Бернштейн наполягав на неможливості "позитивного" формулювання соціалістичного вчення Маркса, оскільки воно, на його думку, не є звичайною наукою. Він відносив ідею соціалізму до "регулятивних" і писав, що соціалізм не можна вважати якимось реальним суспільним ладом. Сама ж ідея соціалізму виступала для нього лише морально-етичним ідеалом. Тому, на думку Бернштейна, пролетаріат може лише наближатися до соціалізму і ніколи не досягне його реально.

Багато уваги аналізу марксистської філософії приділяли М.Бердяев і угорський марксист Д.Лукач. Та найбільше увагу вони акцентували на його екзистенційно-гуманістичних аспектах.

Марксистська філософія привернула до себе увагу й таких сучасних філософів як Е.Фромм, Г.Маркузетаін. Перший вважав, що вона зазнала найбільших спотворень серед усіх філософських шкіл сучасності. Та найбільше це стосується матеріалістичної позиції Маркса. Вона в більшості тлумачиться так, нібито головним мотивом людської діяльності Маркс вважав прагнення людини до матеріальної вимоги, що начебто Маркс не виявляв свого інтересу до індивіда, не розумів духовних потреб людини. Насправді ж, вважає Фромм, мета Маркса полягала в духовній емансипації людини, звільненні її від економічної залежності, відновленні її особистісної цілісності, яка могла б перебувати в єдності з природою та іншими людьми. В цілому ж, вважає Фромм, філософія марксизму — це духовний екзистенціалізм.

На початку 50-х років група хорватських філософів, яка згуртувалася навколо журналу "Праксіс", проголосила філософію марксизму ненауковою. Ними не визнавалася й діалектика природи, активно-творча функція свідомості, визначальна роль матеріального базису суспільства щодо духовних явищ. Вбачалася суперечність між детермінізмом і свободою.

Менше уваги зарубіжні філософи приділяли питанням перетворення в дійсність гуманістичного суспільного ідеапу — комунізму. «Позитивістські» деформації марксового гуманізму вони пов'язують не лише з іменем Енгельса, а й з іменами радянських комуністів, які, за словами Фромма, привласнили собі марксистську теорію і спробували переконати світ у тому, що лише вони у своїй теорії та практиці є послідовниками Маркса, хоча насправді все якраз навпаки1.

б) Пропаганда та розвиток марксизму в Росії

У Росії розвиткові марксизму у західноєвропейському "ключі" сприяли "легальні марксисти", наяких великий вплив справили М.Бердяев, М.І.Туган-Барановськийтаін. Російський же варіант марксизму започаткував Г.В.Плеханов, який розглядав марксистську філософію як систему діалектичного та історичного матеріалізму. В його розумінні марксистської філософії втрачається гуманізм, послаблюється діалектика, проявляється невміння застосовувати основні положення марксистської філософії до аналізу російської дійсності.

В умовах народження нової економічної формації В.І.Ленін розвинув три складових частини марксизму. Це обумовлювалося тим, що в той час соціальні колізії загострилися, міжнародний революційний рух піднявся на вищий рівень.

Все це поставило перед філософією й практикою нові завдання. Осмислюючи їх, Ленін вніс свій вклад у розвиток марксистської філософії, розробив філософські основи теорії наукового соціалізму, вказав на основні риси сучасної йому епохи тощо.

На відміну від Маркса, який в останні роки свого життя більше спирався на детермінізм економічного фактора, Ленін частіше спирався на детермінізм сили. Це забарвило марксизм у російський колорит. Ленін вів боротьбу проти різних проявів ідеалізму, представники якого прагнули обгрунтувати думку, начебто марксизм не має своєї філософії і що його слід доповнити механізмом. Розв'язанню цих проблем була присвячена його праця "Матеріалізм і емпіріокритицизм". У ній Ленін дав діалектико-матеріалістичний аналіз сучасного йому природознавства, показав не тільки те, що природничо-наукові відкриття підтверджують відомі положення діалектичного матеріалізму, але й які нові висновки слід робити для філософії. Велике методологічне значення мають положення Леніна про невичерпність атома, безмежність пізнання матерії вглиб і вшир, поняття практики, проблеми істини, основні методи й прийоми пізнання та інші ідеї. У праці "Філософські зошити" Ленін розробляє проблеми діалектики, її законів, категорій, процесу пізнання, мислення.

В роки першої світової війни, становлення імперіалістичної стадії капіталізму Ленін розробляє проблеми соціальних перспектив розвитку імперіалізму, національних відносин, боротьби народів за мир, питання соціалістичної революції і соціалістичного будівництва. Він відкриває закономірності розвитку імперіалізму, збагачує марксистську теорію соціалістичної революції, вчення про державу, зокрема диктатуру пролетаріату у формі Рад, які дещо втратили сьогодні свою актуальність. Проте ленінське тлумачення марксизму, вважає ряд вітчизняних філософів, лише зовні нагадувало повернення до "аутентичного" Маркса. Це найбільше проявилось у ленінському розумінні людини, яка відображена в його вченні як "масова" людина, оскільки це найбільш відповідало російському "хоровому" началу як одному з наріжних принципів світоглядного менталітету Росії1. Відбувалася переоцінка й ряду інших теоретичних ленінських положень.

в) Філософія марксизму в Радянському Союзі

На думку деяких сучасних філософів, Й.В.Сталін найбільш послідовно поділяв філософські позиції Леніна. Він проголосив ленінське тлумачення марксизму останнім словом світової філософської думки і назвав його марксизмом-ленінізмом. Він створив у СРСР всеохоплюючу систему партійно-державної філософії, діалектичного та історичного матеріалізму. Проголошуючи діалектичний матеріалізм світоглядом партії, він, таким чином, проголосив філософію політичним вченням. Предметом дослідження діалектичного матеріалізму Сталін вважав природу (в розумінні всього світу). Поширення законів діалектичного матеріалізму на суспільство, яке начебто виступає як частина природи, становило предмет історичного матеріалізму. Третьою сферою реальності Сталін вважав безпосередню людську життєдіяльність (політичне життя).

На думку І.В. Бичка, вимальовується таке сталінське світоглядне бачення реальності: всю цілісність буття становить природа, закони якої охоплюють все буття. В свою чергу закони суспільства виступають специфічним виявом законів природи. Люди, вивчаючи закони природи і суспільства (які є ідентичними), при науковому характері такого знання, створюють правильний орієнтир у політичній діяльності (житті). Такою, за Сталіним, є внутрішня логіка марксистсько-ленінської філософії. її "поділено" між чотирма рисами діалектики, трьома рисами філософії та трьома рисами виробництва, структура яких однакова2.

Виходячи з цієї логіки, прийняття правильного політичного рішення є не просто людським рішення, а законом буття. Цими "безпомилково" принциповими рішеннями стають рішення вождя. Будь-яке твердження, що суперечить цьому, визнається відступом від істини. Оскільки істина виражає інтереси більшості людей, то той, хто висловлює свою власну думку, виступає проти народу, тобто є "ворогом народу". А звідси випливала й відома політична практика Сталіна. Це сприяло тотальному виникненню догматизму, начотництва в середовищі радянських філософів, що надовго затримало розвиток творчої думки, філософської культури. Лише пізніше, в період хрущовської "відлиги" та в 60-ті роки стала пробивати собі дорогу творча філософська думка.

г) Марксизм і сучасність

Як уже підкреслювалося, сучасний капіталізм докорінно змінився. В ньому пом'якшилися суперечності між суспільним характером праці і приватнокапіталістичним характером привласнення його результатів. Змінився й статус найманого робітника. Сьогодні він у розвинутих країнах може стати акціонером, співвласником майна. Певною мірою забезпечується правовий статус людини, пом'якшуються умови використання найманої праці. Розвиток матеріального чинника продуктивних сил і посилення розриву між розвинутими країнами й тими, що розвиваються, послабили тотальність відчуження. Проте глобальні проблеми сучасності свідчать, що це суспільство далеке від гармонії у системі "людина—суспільство—природа". З іншого боку, в останні десятиріччя в соціалістичних країнах відбувся відрив теорії від практики соціалістичного будівництва, знизилися темпи його розвитку, а з ними й рівень життя трудящих.

Почався серйозний перегляд теоретичних положень марксизму і ленінізму. Виявлено, що ряд їх перестали "працювати". Зокрема вчення про суспільно-економічну формацію, теорія імперіалізму і соціалістичної революції, положення про сучасну епоху, ідеї про роль слов'янських народів, зокрема українського в історії людства тощо.

Найбільше деформацій зазнали економічна й соціальна теорії. І хоча деякі положення діалектичного матеріалізму були значно задогматизовані, більшість продовжують виконувати велику методологічну й пізнавальну роль. Серед них теорія пізнання, зокрема вчення про практику, істину, роль діалектичного методу (основні принципи діалектики, закони, категорії тощо), місце і роль діалектичної логіки, її основні вимоги, аналіз революції у фізиці, перспективи та шляхи розвитку сучасного природознавства тощо.

В умовах сучасних глобальних зрушень змінилось обличчя планети й суспільства, визначальною стала ринкова економіка, яка увібрала в себе позитивні риси капіталістичного ладу та деякі завоювання соціалізму (право на охорону здоров'я, безплатну освіту тощо). На перший план виступають загальнолюдські моральні цінності та сучасні глобальні проблеми. В цих умовах філософія набула планетарного характеру, не втратила свого значення й марксистська методологія.