Щерба Філософія (2007)

В процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять «природа», «біосфера», «ноосфера».

Поняття «природа» багатозначне. В широкому значенні під природою розуміють весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт).

Проте люди взаємодіютьлише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виділяється біосфера - поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність всього живого.

У біосферу включають тропосферу (нижня частина земної атмосфери до 18 км висоти), світовий океан, грунт і частину літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми.

Географічне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, силою свого розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги і таке ін. Частина поверхні землі, яка змінена з допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана «друга природа», створена суспільством.

Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу в пізнанні специфічних законів взаємодії суспільства і цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П.Тейяр де Шарден, Е.Леруа та В.І.Вернадський, - перший президент Української Академії Наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (грец.-сфера розуму).



За В.І. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси у земному і навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю.

б) Взаємодія людини й природи

Проблема «природа і суспільство» по-різному вирішується різними філософськими течіями. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексами людських відчуттів.

Представники натуралістичного напряму в соціології (географічний детермінізм) вважають, що джерело розвитку суспільства перебуває за його межами. Одні з них стверджували, що доля народів і держав зумовлені кліматом (Ш.Мон-теск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизували вплив інших природних факторів на суспільний прогрес (Г.Бокль).

Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним фактором еволюції людства.

Матеріалісти усіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З точки зору діалектико-ма-теріалістичного світорозуміння людина пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей.

З кількісного боку суспільство визначається його чисельністю, а з якісного — характером стосунків між людьми. Суспільство — це сукупність людей, пов'язаних стійкими зв'язками.

Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка (як і інші) підпорядковується дії законів діалектики.

Людина генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, постійно взаємодіє з нею. Залежність людини від природи існувала на всіх етапах історії. Але вона не залишалася постійною, а весь час змінювалась. З одного боку, в зв'язку з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше підкоряла собі природу, ставала менш залежною від неї. З другого — розширювалося коло природних факторів, з якими люди повинні рахуватися. Разом з тим, розвиток продуктивних сил породжував цілий ряд складних демографічних проблем, що зумовило тенденцію зростаючої залежності людини від природи. Про це мова буде йти далі.

У системі "суспільство — природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи виступає суспільство.

Розглянемо процес взаємодії суспільства і природи з діалекти-ко-матеріалістичноїточки зору. Природає колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування. На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин та ін.). В подальшому воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці.

Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи та ін.).

Проте в системі «природа — суспільство» вирішальним фактором є суспільство. Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є:

а) розширення меж освоєння космосу — використання нових регіонів земної поверхні, світового океану, польоти в космос;

б) проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи;

в) інтенсифікація використання природних ресурсів;

г) посилення впливу суспільства на структуру навколиш нього середовища — зміна біосфери, енергетичного і теплового балансу, втручання в біологічні й фізичні процеси тощо.

Результати впливу людини на природу на сучасному етапі розвитку проявляються в наслідках науково-технічної революції (НТР), сутністю якої є революційний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства. НТР — це революція в науці та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), в технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація і таке ін.).

Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі.

в) Сучасні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання.

В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які становлять суть екологічних проблем.

Екологія (грец. eikos — житло, місце проживання) — сучасне вчення про умови існування і взаємозв'язку живих істот із середовищем їх життєдіяльності. Соціальна екологія — це вчення про умови існування, взаємодію людського суспільства в географічному середовищі.

Найбільш складними сучасними соціально-екологічними проблемами, які мають глобальний характер, є :

проблема вичерпності природних ресурсів;

підтримка рівноваги біосфери і збереження середовища.

Перед сучасним людством стоять дві основні небезпеки —

можливість термоядерної катастрофи (трагічне попередження — Чорнобиль) і небезпека незворотного руйнування природного середовища.

У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими регіональними і тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично виступає лише плацдармом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп.

Усе це призвело до того, що XX ст. позначилося різким погіршенням середовища, яке оточує людину: забруднення повітря, річок, озер, морів, надмірне зростання шумових навантажень, особливо в містах, захаращення великих територій різноманітними відходами, зменшення багатьох природних компонентів та видового складу тваринного і рослинного світу, деградація грунтів та інші форми порушення цілісності природи.

Забруднення атмосфери відходами промисловості, транспорту, енергетики спричинює непередбачені зміни кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане із збільшенням відходів сучасної виробничої технології в усьому світі. Сьогодні 90—98 % речовини, взятої від природи, перетворюються на відходи і забруднюють середовище. За існуючих тенденцій у 2002 році обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери повинен досягти понад 50 млрд. тонн, викидів твердих речовин — понад 725 млрд. тонн.

Дедалі гострішими на нашій планеті стають проблеми "водного голоду" і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема. Всі вони набули глобального характеру.

Основними ознаками глобальності екологічних проблем є те, що: вони мають планетарний характер, зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому; несвоєчасність їх вирішення загрожує існуванню люд ства; вони вимагають спільних зусиль усіх держав і народів;

їм властивий надзвичайно високий динамізм.

Таким чином, загроза небезпеки в екологічному плані настільки велика, що для її відвернення людству в його взаємовідносинах з природою треба виступати єдиним цілим, оскільки ряд серйозних негативних ефектів інтенсивної природно-перетворюючої діяльності людини не обмежується регіональними рамками, а має планетарний характер.

Як ядерна, так і екологічна небезпеки свідчать про те, що у людства спільна доля, що одна група, один регіон, одна нація не зможуть самостійно вижити і відвернути екологічні катаклізми.

Єдність дій, глобальне міжнародне співробітництво у боротьбі за виживання людства вимагають розробки узгодженої наукової платформи, яка могла б бути сприйнятливою для різних соціальних верств, усіх країн і регіонів планети. Безперечно, основою такої доктрини повинна стати концепція ноосфери, а її реалізація має здійснюватися під егідою ООН.

г) Демографічні проблеми сучасності

Люди, які живуть на земній кулі, утворюють її населення. Це головні дійові особи у відношенні «природа - суспільство», вони творять і самих себе і всі взаємодії з природою. Тому проблема народонаселення розглядається в плані взаємодії природного і суспільного.

Проблеми народонаселення вивчає демографія — наука про закономірності розвитку структури, розміщення й динаміку народонаселення.

Починаючи з середини XX століття, в світі відбувається «демографічний вибух». Заданими спеціалістів, динаміка зростання чисельності народонаселення має такий вигляд:

1850рік- 1 млрд., 1930-2 млрд., 1960-3 млрд., 1976-4 млрд., 2000 рік — перевершило 6 млрд. чоловік. 90 відсотків приросту населення припадає на країни Африки, Азії і Латинської Америки. За даними ООН, до 2025 року населення планети зросте ще на 3 млрд. чоловік (в країнах Латинської Америки подвоїться). Це означає, що виробництво наявних фондів споживання треба подвоїти (виробництво зернових культур, будівництво житла, шкіл, лікарень тощо). Виникає запитання: чи не досягли ми межі можливостей природи в матеріальному забезпеченні бурхливого зростання населення? На цю проблему існують різні точки зору. Одна з них — мальтузіанство, неомальтузіанство (концепція англійського економіста Т. Мальтуса — 1766—1834 рр.). Згідно з нею кількість населення земної кулі зростає за геометричною прогресією, а виробництво матеріальних благ — за арифметичною. У зв'язку з цим, людство не спроможне прогодувати себе. Всі біди — війни, епідемії, голод, кризи, безробіття та інші катаклізми, з точки зору мальтузіанців, об'єктивно зумовлені дією природних законів зростання народонаселення. Найбільш реакційні представники цієї концепції відстоювали необхідність війн, епідемій для скорочення чисельності людей на планеті.

З діалектико-матеріалістичної точки зору соціальні хвороби людства - результат не перенаселення. їх причини — в суперечностях суспільства, в недосконалості розвитку його соціально-економічної та політичної сфер. При сучасному рівні розвитку продуктивних сил, як доводять прогресивні вчені, земля може прогодувати до 10 млрд. чоловік. Основою соціального прогресу повинні бути тільки глибокі прогресивні перетворення в економічній і соціальній структурах суспільства, у зростанні продуктивних сил. Демографічне регулювання здатне прискорювати або сповільнювати соціальний прогрес, але не є його вирішальним фактором.