Свавілля як проблема сучасної філософії
ТЕМА 6. ПОЗИТИВІСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ В ШТЕРПРЕТАЦІЇ ФЕНОМЕНУ СВАВІЛЛЯ
Дуже оптимістично налаштовані дослідники новітнього часу пишуть, що світовідчуття постсучасності відкидає неповноцінну его-свідомість, яка відділяє індивіда від інших людей і всього довкілля, а його мислення від тіла і стверджує еко-свідомість, холізм як головний спосіб мислення і життя, проголошуючи ідеал автономного індивіда з розширеною свідомістю в плюралістичному, толерантному, децентралізованому суспільстві.
Ми не проти еко-свідомості і холізму, але й гаслами тут не допоможеш, коли в ситуації постмодерну, як зазначає Ж. Бодрійяр, кожний шукає свій образ, а оскільки більше не може осягнути сенс власного існування, залишає за собою можливість лише виставити напоказ свою зовнішність, не турбуючись ні про те, щоб бути побаченим, ні навіть про те, щоб бути.
То чи не належить свавіллю деяка провідна роль у розв'язанні завдання "щоб бути"?
Результати історико-філософського аналізу поняття свавілля, дослідження його логіко-генетичних зв'язків, дають можливість сформулювати такі припущення:
Свавілля, забезпечуючи "свободу від...", створює основу для розвитку "свободи для..."
Маючи на увазі, наприклад, кантівську людину, яка здатна самочинно, за власним вибором, розривати і започатковувати певний ряд подій, чи людину в постмодерністському і сартрівському розумінні, яка здатна ініціювати виникнення "вад", "просвітів", "тріщин", "лакун", "пропусків", "незакінченостей", йдучи за ходом думок І. Пригожина та І. Стенгерс, - отримуємо свободу як відсутність або розрив взаємодій. Саме людина завдяки своїй здібності мислити, відчувати,
бажати, воліти - може призупиняти потік взаємодій. Це може означати, що розрив у потоці взаємодій є перш за все негативне визначення свободи, "свобода від...", є свобода у первісному вигляді, або свавілля. Свавілля, забезпечуючи "свободу від...", дозволяє, по-перше, "відірватися" від природної чи соціальної необхідності, „організувати внутрішній простір", "пробити щілину" всередині причинно-обумовлених процесів, по-друге, започаткувати основу для нових змін, відкрити горизонти для позитивної свободи - "свободи для...".
Ми не проти еко-свідомості і холізму, але й гаслами тут не допоможеш, коли в ситуації постмодерну, як зазначає Ж. Бодрійяр, кожний шукає свій образ, а оскільки більше не може осягнути сенс власного існування, залишає за собою можливість лише виставити напоказ свою зовнішність, не турбуючись ні про те, щоб бути побаченим, ні навіть про те, щоб бути.
То чи не належить свавіллю деяка провідна роль у розв'язанні завдання "щоб бути"?
Результати історико-філософського аналізу поняття свавілля, дослідження його логіко-генетичних зв'язків, дають можливість сформулювати такі припущення:
Свавілля, забезпечуючи "свободу від...", створює основу для розвитку "свободи для..."
Маючи на увазі, наприклад, кантівську людину, яка здатна самочинно, за власним вибором, розривати і започатковувати певний ряд подій, чи людину в постмодерністському і сартрівському розумінні, яка здатна ініціювати виникнення "вад", "просвітів", "тріщин", "лакун", "пропусків", "незакінченостей", йдучи за ходом думок І. Пригожина та І. Стенгерс, - отримуємо свободу як відсутність або розрив взаємодій. Саме людина завдяки своїй здібності мислити, відчувати,
бажати, воліти - може призупиняти потік взаємодій. Це може означати, що розрив у потоці взаємодій є перш за все негативне визначення свободи, "свобода від...", є свобода у первісному вигляді, або свавілля. Свавілля, забезпечуючи "свободу від...", дозволяє, по-перше, "відірватися" від природної чи соціальної необхідності, „організувати внутрішній простір", "пробити щілину" всередині причинно-обумовлених процесів, по-друге, започаткувати основу для нових змін, відкрити горизонти для позитивної свободи - "свободи для...".
