Горлач Філософія (2001)
3. Буддійська філософія
Буддизм - релігійно-філософське вчення - виникло в Індії у VI-V стст. до н. є. Його засновником вважають індійського принца Сідхарху Гаутаму, який отримав пізніше ім'я Будди - Просвітленого. Просвітлення Гаутами заклало основи буддійської релігії і філософії, що тривалий період поширювалися на території Цейлону, Тибету, Китаю, Японії та Кореї. Найдавнішим джерелом, що містить учення Будди, є Трипітака (Три кошики вчень), укладена його найближчими учнями. Трипітака має три канонічних тексти: «Вінаяпі-таку» (правила поведінки), «Абхідхамма-пітаку» (філософські погляди на зовнішній світ та буття в ньому людини), «Сутта-пітаку» (зібрання проповідей і висловів Будди).
Філософська доктрина буддизму стверджує, що життя людини повне страждань, і важливо покласти їм край. Не теоретизування про душу і світ, а пошук шляху звільнення людини від страждань є справжнім призначенням людини. Буддійська ідея звільнення людини від страждань так чи інакше поділялася практично всіма філософськими системами Стародавньої Індії, лише теоретичне підґрунтя ідеї викликало заперечення прихильників ортодоксальних учень. На противагу брахманізму, буддизм декларував рівність людей незалежно від станової та кастової приналежності, а також виступав проти доктрини Атмана - субстанційно-' го Я, Душі, всепроникаючого і постійного духовного початку.
Замість духовного початку буддизм розглядав потік послідовних станів як джерело ілюзії постійної душі. Усі речі підлягають змінам і розкладу, стверджували буддисти. Існування є лише моментом у такому потоці постійності. Не існує і незмінності душі, тому що незмінність лише видимість душі, яка залишалася б незмінною у безперервному потоці перероджень. Життя - безперервний ряд станів, кожен з яких безпосередньо залежить від попереднього і породжує наступний. Душа і людина - лише умовні назви певного поєднання тіла, самосвідомості, подібно до того, як колісниця - сукупність коліс, осей, голобель. Існування людини повністю залежить від такої сукупності. Коли сукупність розпадається, людина припиняє існування. Ланцюг смертей-народжень - це коло сансари, у якій статус живої істоти при кожному народженні визначається співвідносинами позитивної і негативної активності у попередньому існуванні, тобто кармою.
Спасіння мислителя як занурення у нірвану - стан Будди, абсолютного спокою, звільнення від пристрастей і бажань. Буддизм же стверджує, що всі явища світу зумовлені. Хто бачить загальний зв'язок - той бачить і закон (дхамму), «хто бачить закон (дхамму) -той бачить причинний зв'язок» - така думка Будди. Для того, хто осягнув закон (дхамму), стверджує буддизм, відкриються «Чотири благородних істини»: життя у світі повне страждань; існує причина таких страждань; можна припинити страждання; існує шлях, який приведе до припинення страждань.Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, Сансара старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, (дванадцять джерел щ0 прив'язує людину до земного, є страждаи-страждань) пям (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження - джаті. Якби людина не народжувалася, то не зазнавала б ні хвороб, ні смерті. Народження зумовлене прагненням до життя -бхавою. Саме прагнення приводить людину до народження у світі. Бажання бути народженим випливає з прив'язаності до речей - упадани. Прив'язаність до речей - результат жаги насолоджуватися предметами зовнішнього світу - тришни. Щоб виникла жага речей, то речі мають спочатку міститися у чуттєвому досвіді - ведані, оскільки неможливо бажати того, що ніколи не сприймалося і не закріплювалося у якому-иебудь досвіді. Чуттєвий досвід передбачає зіткнення з об'єктами - спаршу. Зіткнення з об'єктами можливе лише за наявності органів сприйняття - п'яти почуттів і розуму, які утворюють тілесно-духовний ембріон людини - нама-рупу. Такий організм не зміг би розвиватися у череві матері і народитися, якби був мертвий, тобто позбавлений деякої первісної свідомості - віджняни. Наявність первісної свідомості, яку вимушені, за вченням буддизму, визнати у ембріона, є лише проявом вражень минулого буття - самскару. Саме такі враження, що містять у знятому вигляді результати всіх минулих діянь, зумовлюють нове народження. Стійкість вражень, а, отже, кожне наступне народження пояснюється лише однією причиною - незнанням -авіл'єю. Якби людина подолала незнання і набула справжнього знання свого життя, то могла б уникнути долі (карми), яка викликає нові народження і супровідні їм страждання. Така саисара - коло буття і причина страждань.
Припинення страждань - це усунення земних
Восьмиступеневий шлях пристрастей, всього того, що зв'язує людину із усунення страждань світом. Стан звільнення означає згасання при (нірвана) страстей - нірвану. Вчинки людини, яка досягла згасання пристрастей, позбавлені жаги життя, прив'язаності до нього, не породжують долю (карму) і, отже, переродження. Згасання пристрастей -це стан безтурботності, незворушеності і ііеупередженого самовладання людини, пояснити його у поняттях повсякденного досвіду неможливо. Згасання пристрастей можна досягти і в сучасному житті, якщо суворо дотримуватися шляху - маргу, яким йшов Будда і якого можуть дотримуватися інші. Шлях марга має назву восьмиступеневий благородний шлях. Оскільки визначною причиною страждань людини, за вченням Будди, є незнання і помилки, що випливають, то найперша умова звільнення - формування правильних поглядів: засвоєння суті буддизму, чотирьох благородних істин. Для перетворення життя необхідно також долати недобрі нахили і наміри, ворожнечу до людей. Людина має уникати неправди, наклепів, брутальності, не завдавати шкоди всьому живому, не красти, не вдаватися до недо-зволеного у досягненні своєї мети, здобувати засоби до існування лише чесним шляхом. Правильна рішучість - саммасакаппа - контролює людину: спілкування, поведінку і, нарешті, весь спосіб життя. Але навіть дотримуючись правил уникнення страждань, загальноприйнятих норм поведінки, людина не застрахована від втрати здобутого. Причина найчастіше прихована у закоренілих звичках та ідеях, що за сприятливих умов обов'язково проявляться. Єдиний засіб, що дозволяє протистояти закоренілим звичкам і появі шкідливих ідей - це правильне зусилля - саммаваява, тобто вироблення протилежних звичок та ідей.
Шлях звільнення передбачає постійну пильність: слід завжди пам'ятати про вже досягнуте. Правильне мислення полягає у постійному утриманні свого Я від змішування із змістом свідомості, почуттів. Тому і слід розглядати тіло як тіло, відчуття як відчуття, розум як розум. Усе це тлінне і минуще. Судження типу: «Я розгніваний!», «Я у скорботі», «Це моє» не повинні затьмарювати чистоту думки, її постійну зосередженість на істині. В результаті правильних поглядів, правильної рішучості, правильного спілкування, правильної поведінки, способу життя, правильного зусилля, спрямування думки виникає правильне зосередження (саммасамадхі), за допомогою якого людина крок за кроком звільняється від страждань, досягає безпристрасності, досконалої мудрості (праджії) і досконалої праведності (шили).
Вчення старійшин (хіиаяна або тхеравада) – най Вчення старійшин ранніша форма буддизму, свого роду релігія без(Хінаяна) бога, місце якого займає загальний моральний закон - Дхарма (або Дхамма). Повністю поділяючи ідею буддизму про восьмиступеневий благородний шлях звільнення від страждань, учення стверджує, що кожна людина повинна сама, без сторонньої допомоги, без сподівань на божественне милосердя, лише дотримуючись шляху, що вказаний Буддою, і віруючи в моральний закон, досягти власного звільнення. Такий шлях надзвичайно тяжкий і під силу лише небагатьом обраним.
Стрімке поширення буддизму, зростання чисельності прихильників -основні фактори, що зумовили появу модифікацій ортодоксального вчення і мали відносно закритий характер, незрозумілі широким верствам населен-* ия. Виникло вчення Махаяии. Найбільш значуща в буддизмі, за Махаяною, ідея спасіння всіх істот, які страждають. В ученні Махаяни підкреслюється: все життя Будди після просвітління служить тим, хто страждає, тому
просвітління треба шукати не для власного порятунку, а для звільнення всіх істот, які сповненні почуттям життя. Духовний ідеал Махаяпи -досягнення стану мудрого існування — бодхісаттви (або бодісаттви). Мудрість існування полегшувала страждання інших, а страждання інших сприймали на себе мудреці, які досягли мудрого існування.
Вчення про мудре існування ґрунтувалися на розумінні індивідуального Я як моменту абсолютної реальності. Звичайно, історичний Будда -Гаутама - в філософії Махаяни перетворювався у символ первісного буття. Існували перекази про три різні Трикаї (три тіла), перевтілення і народження Будди. За доктриною трикаї, окремі Будди - в тому числі і історичний Гаутама - лише імена верховного божества. Концепція Махаяни - мудрого існування - знайшла поширення в китайських школах буддизму. Буддизм починає історичний шлях з відкидання зовнішньої релігійності ортодоксального індуїзму. Але, не зважаючи на перетворення буддизму на одну із світових релігій, філософія буддизму невидимими нитками зв'язує буддизм з історичним лоном - давньою культурою іпдо-аріїв, справила значний вплив на розвиток філософської думки Індії.
Філософська доктрина буддизму стверджує, що життя людини повне страждань, і важливо покласти їм край. Не теоретизування про душу і світ, а пошук шляху звільнення людини від страждань є справжнім призначенням людини. Буддійська ідея звільнення людини від страждань так чи інакше поділялася практично всіма філософськими системами Стародавньої Індії, лише теоретичне підґрунтя ідеї викликало заперечення прихильників ортодоксальних учень. На противагу брахманізму, буддизм декларував рівність людей незалежно від станової та кастової приналежності, а також виступав проти доктрини Атмана - субстанційно-' го Я, Душі, всепроникаючого і постійного духовного початку.
Замість духовного початку буддизм розглядав потік послідовних станів як джерело ілюзії постійної душі. Усі речі підлягають змінам і розкладу, стверджували буддисти. Існування є лише моментом у такому потоці постійності. Не існує і незмінності душі, тому що незмінність лише видимість душі, яка залишалася б незмінною у безперервному потоці перероджень. Життя - безперервний ряд станів, кожен з яких безпосередньо залежить від попереднього і породжує наступний. Душа і людина - лише умовні назви певного поєднання тіла, самосвідомості, подібно до того, як колісниця - сукупність коліс, осей, голобель. Існування людини повністю залежить від такої сукупності. Коли сукупність розпадається, людина припиняє існування. Ланцюг смертей-народжень - це коло сансари, у якій статус живої істоти при кожному народженні визначається співвідносинами позитивної і негативної активності у попередньому існуванні, тобто кармою.
Спасіння мислителя як занурення у нірвану - стан Будди, абсолютного спокою, звільнення від пристрастей і бажань. Буддизм же стверджує, що всі явища світу зумовлені. Хто бачить загальний зв'язок - той бачить і закон (дхамму), «хто бачить закон (дхамму) -той бачить причинний зв'язок» - така думка Будди. Для того, хто осягнув закон (дхамму), стверджує буддизм, відкриються «Чотири благородних істини»: життя у світі повне страждань; існує причина таких страждань; можна припинити страждання; існує шлях, який приведе до припинення страждань.Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, Сансара старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, (дванадцять джерел щ0 прив'язує людину до земного, є страждаи-страждань) пям (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження - джаті. Якби людина не народжувалася, то не зазнавала б ні хвороб, ні смерті. Народження зумовлене прагненням до життя -бхавою. Саме прагнення приводить людину до народження у світі. Бажання бути народженим випливає з прив'язаності до речей - упадани. Прив'язаність до речей - результат жаги насолоджуватися предметами зовнішнього світу - тришни. Щоб виникла жага речей, то речі мають спочатку міститися у чуттєвому досвіді - ведані, оскільки неможливо бажати того, що ніколи не сприймалося і не закріплювалося у якому-иебудь досвіді. Чуттєвий досвід передбачає зіткнення з об'єктами - спаршу. Зіткнення з об'єктами можливе лише за наявності органів сприйняття - п'яти почуттів і розуму, які утворюють тілесно-духовний ембріон людини - нама-рупу. Такий організм не зміг би розвиватися у череві матері і народитися, якби був мертвий, тобто позбавлений деякої первісної свідомості - віджняни. Наявність первісної свідомості, яку вимушені, за вченням буддизму, визнати у ембріона, є лише проявом вражень минулого буття - самскару. Саме такі враження, що містять у знятому вигляді результати всіх минулих діянь, зумовлюють нове народження. Стійкість вражень, а, отже, кожне наступне народження пояснюється лише однією причиною - незнанням -авіл'єю. Якби людина подолала незнання і набула справжнього знання свого життя, то могла б уникнути долі (карми), яка викликає нові народження і супровідні їм страждання. Така саисара - коло буття і причина страждань.
Припинення страждань - це усунення земних
Восьмиступеневий шлях пристрастей, всього того, що зв'язує людину із усунення страждань світом. Стан звільнення означає згасання при (нірвана) страстей - нірвану. Вчинки людини, яка досягла згасання пристрастей, позбавлені жаги життя, прив'язаності до нього, не породжують долю (карму) і, отже, переродження. Згасання пристрастей -це стан безтурботності, незворушеності і ііеупередженого самовладання людини, пояснити його у поняттях повсякденного досвіду неможливо. Згасання пристрастей можна досягти і в сучасному житті, якщо суворо дотримуватися шляху - маргу, яким йшов Будда і якого можуть дотримуватися інші. Шлях марга має назву восьмиступеневий благородний шлях. Оскільки визначною причиною страждань людини, за вченням Будди, є незнання і помилки, що випливають, то найперша умова звільнення - формування правильних поглядів: засвоєння суті буддизму, чотирьох благородних істин. Для перетворення життя необхідно також долати недобрі нахили і наміри, ворожнечу до людей. Людина має уникати неправди, наклепів, брутальності, не завдавати шкоди всьому живому, не красти, не вдаватися до недо-зволеного у досягненні своєї мети, здобувати засоби до існування лише чесним шляхом. Правильна рішучість - саммасакаппа - контролює людину: спілкування, поведінку і, нарешті, весь спосіб життя. Але навіть дотримуючись правил уникнення страждань, загальноприйнятих норм поведінки, людина не застрахована від втрати здобутого. Причина найчастіше прихована у закоренілих звичках та ідеях, що за сприятливих умов обов'язково проявляться. Єдиний засіб, що дозволяє протистояти закоренілим звичкам і появі шкідливих ідей - це правильне зусилля - саммаваява, тобто вироблення протилежних звичок та ідей.
Шлях звільнення передбачає постійну пильність: слід завжди пам'ятати про вже досягнуте. Правильне мислення полягає у постійному утриманні свого Я від змішування із змістом свідомості, почуттів. Тому і слід розглядати тіло як тіло, відчуття як відчуття, розум як розум. Усе це тлінне і минуще. Судження типу: «Я розгніваний!», «Я у скорботі», «Це моє» не повинні затьмарювати чистоту думки, її постійну зосередженість на істині. В результаті правильних поглядів, правильної рішучості, правильного спілкування, правильної поведінки, способу життя, правильного зусилля, спрямування думки виникає правильне зосередження (саммасамадхі), за допомогою якого людина крок за кроком звільняється від страждань, досягає безпристрасності, досконалої мудрості (праджії) і досконалої праведності (шили).
Вчення старійшин (хіиаяна або тхеравада) – най Вчення старійшин ранніша форма буддизму, свого роду релігія без(Хінаяна) бога, місце якого займає загальний моральний закон - Дхарма (або Дхамма). Повністю поділяючи ідею буддизму про восьмиступеневий благородний шлях звільнення від страждань, учення стверджує, що кожна людина повинна сама, без сторонньої допомоги, без сподівань на божественне милосердя, лише дотримуючись шляху, що вказаний Буддою, і віруючи в моральний закон, досягти власного звільнення. Такий шлях надзвичайно тяжкий і під силу лише небагатьом обраним.
Стрімке поширення буддизму, зростання чисельності прихильників -основні фактори, що зумовили появу модифікацій ортодоксального вчення і мали відносно закритий характер, незрозумілі широким верствам населен-* ия. Виникло вчення Махаяии. Найбільш значуща в буддизмі, за Махаяною, ідея спасіння всіх істот, які страждають. В ученні Махаяни підкреслюється: все життя Будди після просвітління служить тим, хто страждає, тому
Вчення про мудре існування ґрунтувалися на розумінні індивідуального Я як моменту абсолютної реальності. Звичайно, історичний Будда -Гаутама - в філософії Махаяни перетворювався у символ первісного буття. Існували перекази про три різні Трикаї (три тіла), перевтілення і народження Будди. За доктриною трикаї, окремі Будди - в тому числі і історичний Гаутама - лише імена верховного божества. Концепція Махаяни - мудрого існування - знайшла поширення в китайських школах буддизму. Буддизм починає історичний шлях з відкидання зовнішньої релігійності ортодоксального індуїзму. Але, не зважаючи на перетворення буддизму на одну із світових релігій, філософія буддизму невидимими нитками зв'язує буддизм з історичним лоном - давньою культурою іпдо-аріїв, справила значний вплив на розвиток філософської думки Індії.
