Горлач Філософія (2001)
3. Еволюція філософії марксизму: західні і східноєвропейські концепції
Фактори плюралізму філософії марксизму
Філософія марксизму почала поширюватися в країнах Європи ще за життя Карла Маркса. Проте на Заході філософія марксизму
не стала цілісним вченням. Чому філософія марксизму різноманітно
відтворювалася західноєвропейськими мислителями?
Справа в тому, що філософія марксизму, по-перше, розвивалась
під впливом різних конкретно-історичних умов, наукових відкрить,
теоретично-критичного досвіду.
По-друге, філософія марксизму (особливо соціальна філософія) не позбавлена помилок та історичних обмежень (помилки у визначенні живучості капіталізму, термінів соціальної революції тощо). Основоположники марксизму розуміли відносність оцінок і поглядів і попереджали, що все світорозуміння Маркса - це не догма, а. метод, що дає не готові знання, а основні положення для подальшого розвитку і метод для дослідження.
По-третє, філософія марксизму відрізняється від учень його послідовників. Уже філософія марксиста Фрідріха Енгельса не тотожна філософії Карла Маркса в пізнанні діалектики природи, суспільства, людини, світу. Ще більш відрізняється філософія марксизму в розумінні Иосифа Діцгена, Карла Каутського, Франца Мерінга, Поля Лафарга, Антоніо Лабріоли, які репрезентували західні її концепції й теорії, від філософських поглядів Георгія Плеханова, Володимира Леніна, Миколи Бердяева, Миколи Бухаріна, Иосифа Сталіна та багатьох інших. Нерідко розбіжності такі великі, що створюється прірва між достовірним марксизмом і тим, що пропагується. Ще Маркс, ознайомившись з марксизмом у Франції, сказав Полю Лафаргу: «Ясно одне, що сам я не марксист». Фрідріх Енгельс побачив у російському марксизмові «скам'янілу догму», тексти з Нового заповіту.
По-четверте, ще менш подібності з достовірним марксизмом у марксизмові його пропагандистів, інтерпретаторів, популяризаторів (Август Бебель, Едуард Бернштейн та ін.). Разюча відмінність існує між філософією Карла Маркса і тим її виглядом, якого їй надавали ті, хто «запроваджував» теорію в життя. Різко видозмінювалась філософія марксизму у спробах «застосування» її в житті. Кожний політик по-своєму розуміє марксизм і по-своєму його розвиває. І це, як правило, не відступ від марксизму, а спосіб його корегування.
Філософія марксизму, як і марксизм, сприйнята неоднозначно: і позитивно, і критично негативно.
Західні концепції марксизму
Видатний соціал-демократичний філософ Йосиф Діцген (1828-1888 pp.) самостійно відкрив матеріалістичну діалектику, розробив теорію пізнання, підкреслював, що свідомість - ідеальний продукт матерії, яка вічно існує і рухається, що носій свідомості -мозок, частина світового цілого. Зміст свідомості - суспільне і природне буття. Пізнання здійснюється у чуттєвій та абстрактній формах: пізнання - процес руху від відносної істини до абсолютної. Відкидаючи кантівський агностицизм, Йосиф Діцген учив, що пізнання здійснюється в почуттєвих формах, які є образами зовнішнього світу, перевіряються досвідом, відстоював соціалістичні принципи суспільного устрою.
Активний пропагандист марксизму Карл Каутський (1854-1938 pp.), інтерпретуючи вчення Маркса, допустив ряд перекручень суті марксизму. У творах «Економічне вчення Карла Маркса» (1887 р.), «Томас Мор і його утопія» (1887 p.), «Шлях до влади» (1909 р.) та інших популярно викладає економічне вчення Маркса, розглядає соціально-економічне вчення як систему, де історичний матеріалізм - основа економічного аналізу, розкриває зміст марксистського розуміння ролі особи та народних мас в історії, підкреслює заслуги Карла Маркса у з'ясуванні рушійних сил соціальної революції, класової боротьби, у розробці наукової концепції суспільного розвитку. Разом з тим у програмі Карл Каутський, на відміну від Карла Маркса, вважає: економічний розвиток, як неминучий закон природи, приведе до перемоги соціалізму, приведе, навіть якщо пролетаріат і не відчує прихильності до соціалізму; мислитель не надає належного значення діалектиці суб'єктивного і об'єктивного, свободі і необхідності. Акцент на природному переході до соціалізму особливо чітко визначено у статті «Соціал-демократичний катехізис». Після її оприлюднення уявлення про вирішальну роль розвитку розцінені як відступ від марксизму у визначенні ролі робітничого класу в соціальній революції У полеміці з Едуардом Берн-штейном про державу та революцію Карл Каутський пропонував дати можливість майбутньому розв'язати проблему диктатури пролетаріату, а в листі до Георгія Плеханова зізнавався у тому, що не все розуміє в марксизмі: «можна бути в якомусь розумінні неоканті-анцем і визнавати історичну й економічну доктрину марксизму». На зламі ХІХ-ХХ століть таке розуміння марксизму переважало.
Один з захисників марксизму від неокантіанства Франц Мерінг (1848-1919 pp.) у статті «Про історичний матеріалізм» та інших розкриває зміст матеріалістичного розуміння історії. Аналізуючи матеріалізм як наукову теорію і метод наукового дослідження, вважає головним твердження про визначальну роль способу виробництва матеріальних благ і залежність надбудовних сфер від економічних відносин, вчення про закономірності історичного процесу, про класову боротьбу як рушійну силу антагоністичних формацій. Франц Мерінг наполягав на необхідності творчого підходу до методу Маркса, вважаючи, що ним не ставилась мета створення єдиної картини світу, а революційний переворот, здійснений Марксом, пов'язував лише з матеріалістичним розумінням історії, надаючи значення діалектичному мисленню.
Талановиті захисники і пропагандисти філософії марксизму Поль Лафарг (1842-1911 pp.), Антоніо Лабріола (1843-1904 pp.), відстоюючи матеріалізм і діалектику Маркса, піддавали критиці ідеалізм, агностицизм і плоский еволюціонізм Канта. В марксизмі Лабріола знайшов духовну зброю для практичної діяльності, вважав, що матеріалістичне розуміння суспільства - загальне керівництво в дослідженні суспільства. Неоднозначне розуміння філософії Маркса його послідовниками свідчило про формування плюралізму усередині філософії: класичний марксизм, ленінський марксизм, марксизм російського меншовизму, сталінський марксизм, неомарксизм тощо; дедалі більше поширення марксизму і дедалі більше зростає увага до марксизму з боку його опонентів.
Західні концепції і теорії еволюції марксизму характеризуються тим, що марксистська філософія розглядається як наукова теорія, що дає відповіді на багато питань суспільного життя завдяки матеріалістичному розумінню історії та діалектики; філософія марксизму визнавалась обмеженою, як будь-яка теорія не дає однозначних рецептів, рішень, їй властиві суперечності. Тому до філософії марксизму слід ставитись, як до всякої іншої серйозної наукової теорії; філософія марксизму потребує розвитку, очищення від застарілих положень. Лише тоді теорія марксизму може стати методом пізнання і перетворення світу.
Східноєвропейські концепції філософії марксизму
Інше ставлення до філософії марксизму характерне для соціал-демократичної течії Росії. Прогресивні російські мислителі Павло Анненков, Микола Михайловський та інші сприйняли вчення марксизму про суспільство спрощено: як «економічний матеріалізм». Подолати таке розуміння марксизму намагається Микола Зібер, підкреслюючи його діалектичний характер. Але лише з Георгія Плеханова (1856-1918 pp.) починається якісно новий етап в історії російської соціально-філософської думки, що зв'язав її з західноєвропейською культурою. Тривала еміграція у Швейцарії дозволила Георгію Плеханову глибоко вивчити марксизм, перекласти російською мовою «Маніфест Комуністичної партії», «Злиденність філософії», «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії» та ін. У творах «Про матеріалістичне розуміння історії», «До питання про розвиток моністичного погляду на історію» та інших Георгій Плеханов досліджує і розвиває матеріалістичне розуміння історії, діалектику свободи та необхідності, доводить застосовність категорій діалектики до аналізу розвитку капіталізму в Росії. Підкреслюючи, що економічна еволюція приведе до політичної революції, Георгій Плеханов розвиває ідеї історії філософської та суспільної думки, матеріалістичної діалектики, піддає критиці ідеологію народництва, легального марксизму, економізму, опортунізму Едуарда Бернштейна, ревізіонізму, богошукання та богобудівництва в Росії, неокантіанства, позитивізму. Діалектичний та історичний матеріалізм вважається фундаментом наукового соціалізму, так що без революційної теорії немає революційного руху. Такою теорією Плеханов вважає марксизм. Матеріалістичне розуміння історії, сприйняте Георгієм Плехановим, сприяло розробці ним політичної ідеології, права, релігії, моралі, мистецтва, філософії, що дає підстави говорити про нього як про мислителя європейського масштабу.
Одним з найталановитіших пропагандистів і послідовників філософії марксизму є Володимир Ілліч Ленін (1870-1924 pp.), який вивчав праці Маркса, Енгельса, філософію Гегеля, Фейербаха. Уже першими творами Володимир Ленін виступив як послідовний марксист, з позицій матеріалістичного розуміння історії критикував філософію народництва, показував значення революційного перевороту, здійсненого Марксом і Енгельсом у філософії, підкреслював їх заслуги, особливо у створенні наукової, соціології, аналізував найважливіші категорії соціальної філософії - суспільно-економічна формація, спосіб виробництва, матеріальні та ідеологічні відносини тощо, розкривав значення діалектики, історичних закономірностей, ролі народних мас, класів і особи в історії. Віддаючи належне теорії Маркса, що націлила класову боротьбу пролетаріату на завоювання політичної влади і організацію соціалістичного суспільства, Володимир Ленін пише, що не вважає теорію Маркса як щось закінчене і недоторкане, а навпаки, вважає, що закладено лише наріжні камені науки про суспільство, людину, про перетворення світу, вказує, що для російських соціалістів особливо необхідна самостійна розробка теорії Маркса, тому що теорія дає лише загальні керівні положення, які застосовуються, зокрема, до Англії інакше, аніж до Франції, до Франції інакше, аніж до Німеччини, до Німеччини інакше, аніж до Росії. Ця заява, співзвучна з західними концепціями марксизму, свідчила про творчий підхід Володимира Леніна до марксизму з урахуванням соціальних реалій і специфіки російської дійсності. Поглиблюючи вчення Маркса, зосереджується на проблемах соціальної революції, класової боротьби і диктатури пролетаріату, ролі суб'єктивного фактора, особливо революційної теорії і робітничої політичної партії, історичній боротьбі за перетворення існуючого, створення гуманного, справедливого суспільства. Володимир Ленін пішов далі Маркса: узагальнюючи небачений в історії досвід створення суспільних відносин, нового суспільного ладу, дає філософське обґрунтування моделі гуманного, справедливого суспільства, поклавши в її основу «більш високий тип суспільної організації праці порівняно з капіталізмом». На початку соціальних перетворень намічалось введення самоуправління, відмова від товарних відносин, тобто воєнний комунізм, заснований на примусовій праці, насильстві. Невдачі штурмового переходу до соціально справедливого, гуманного суспільства привели до глибокої економічної й політичної кризи, і Володимир Ленін докорінно переглядає модель гуманного, соціально-справедливого суспільства, пропонує нову економічну політику. Головне питання: економічний союз робітників з селянством, торгівля з селянством на основі твердого податку. Приватник допускався до дрібної промисловості і торгівлі. Визнавалась кооперація і збереження різних соціальних спільностей, верств і класів. І головне: введення державного регулювання комерційних і підприємницьких відносин. Думка про комерційну і підприємницьку функції раніш не згадувалась у книгах з наукового соціалізму. Нове, сказане Володимиром Леніним, не зрозуміли його прихильники.
Однією з особливостей існування філософії марксизму є боротьба за її чистоту, завдяки чому досягла всесвітнього тріумфу. Але тут і джерело її трагедії: плодотворна творчість, збагачувана марксистами Заходу, Плехановим, Леніним, поступово стала прерогативою окремих лідерів російського марксизму. Плюралізм виганяється з філософії марксизму, а сама теорія дедалі більше перетворювалась в набір догм, цитат, коментаторство, опинившись ізольованою від світової філософської думки. Така особливість марксизму характерна для діяльності Иосифа Сталіна (1879-1953 pp.) ~ особи неординарної і суперечливої. Після смерті Леніна, оголосивши себе захисником ленінізму, Сталін вигнав з суспільствознавства інакомислення, вислав за межі СРСР видатніших вітчизняних філософів, знищив чи придушив як «ворогів народу» всіх опозиціонерів, добився абсолютної влади над народом. За таких умов філософська творчість нерідко зводилася до переказу і коментування примітивних уявлень про закони, категорії і риси діалектики, до звеличування всього радянського і заперечення буржуазної культури. У ставленні до західної культури склалася певна традиція. «Російський комунізм» побачив у марксизмі лише найрадикальнішу форму заперечення європейської, буржуазної цивілізації.
Після смерті Сталіна почалось оновлення духовної атмосфери в країні: досліджується класична філософська спадщина, відроджується історія філософії, розробляються проблеми логіки, етики, соціального життя тощо. Але процес переосмислення понять філософії проходить у гострій боротьбі з догматизмом і тиском офіційної політики й ідеології. Інстанції вимагали від філософських публікацій відповідності догматично витлумаченому марксизму і захищали «розвинутий соціалізм». Філософії відводилась функція обґрунтування і коментування рішень партійно-державного керівництва. Публікації огульно критикували сучасну західну філософію, особливо гілки «неортодоксального» марксизму. В 30—40-і роки XX ст. філософське переосмислення, що не відповідало реаліям, викликало занепокоєння західноєвропейських марксистів, зверталась увага на спрощеність тлумачень і розуміння діалектичного матеріалізму. Уже в 50-60-х роках XX ст. італійський філософ Гальвано Делла Вольпе доводить необхідність розроблення методів філософського знання для подолання методологічної слабкості діалектичного матеріалізму. Англійські аналітичні марксисти прагнуть удосконалювати марксистську теорію суспільства, занепокоєні тим, що «невпевнені успіхи соціалізму і сумнівний крах капіталізму» кидають виклик класичному марксизму. В 70-ті роки в Італії і Франції оприлюднюються марксистські твори, що критично оцінили сталінізм, «зрілий соціалізм», запропонували назвати сформоване в СРСР суспільство перехідним періодом від капіталізму до соціалізму. Французький марксист Луї Альтюсер закликає обернути кризу марксизму на користь самому марксизму. Англійський філософ Мо-ріс Корнфорт розпочинає серйозний перегляд усталених поглядів на філософію марксизму. Югославські філософи Славко Стоянович і Ге-орг Петрович та інші піддали критиці так зване соціалістичне суспільство в Югославії та СРСР і марксизм, створили теорію постмарксизму, співзвучну зі справжньою філософією Маркса.
На противагу діючій тривалий період догматичній версії марксизму, на Заході сформувались творчі, ті, що обстоюють принцип сумніву, гілки марксизму, що ставлять центральною ідею гуманізму, соціальної справедливості. Щоб не склалося хибне враження про стан марксистської філософії в СРСР, підкреслимо: її розвиток ніколи не припинявся. Що ж стосується періоду після 50-х років, то проблеми діалектики, логіки і теорії пізнання розробляють Боніфатій Кедров і Павло Копнін, проблеми ідеального, єдності абстрактного та конкретного - Евальд Ільєнков, проблеми свідомості - Сергій Рубін-штейн та Мераб Мамардашвілі, соціальну філософію переосмислює Юрій Левада, проблему людини - Борис Ананьев, Іван Фролов та багато інших видатних сучасних філософів.
Доля марксизму в Україні
Ще в 60-ті роки XIX ст. ідеї марксизму широко розповсюдились в Україні. Один з видатних популяризаторів вчення професор політичної економії Київського університету Микола Іванович Зібер (1844-1888 pp.) публікує задовго до видання «Капіталу» Маркса статтю «Теорія вартості і капіталу Давіда Рікардо». Високо відгукнувся про Миколу Зібера сам Маркс, зазначивши, що теорія вартості, грошей і капіталу в її основних рисах - необхідний дальший розвиток вчення Сміта, Рікардо. Пізніше Микола Зібер зустрічався з Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом. У статтях «Економічна теорія Маркса», «Діалектика в її застосуванні до науки» та інших пояснює зміст діалектичного методу Маркса, протилежного ідеалістичній діалектиці Гегеля. Книга «Давід Рікардо і Карл Маркс», за словами Вацлава Воровського, стала посібником, за яким навчались у кінці 80-х - початку 90-х років XIX ст. Микола Зібер успішно застосовував теорію Маркса до аналізу суспільного життя, доводячи неспроможність економічного вчення і волюнтаризм народників, неминучість капіталізму в Росії. Послідовник демократичного способу перетворення суспільства на «кооперативний лад», Микола Зібер вважав неминучим розвиток капіталізму, але не пов'язував грядущі перетворення ні з історичною місією пролетаріату, ні з диктатурою пролетаріату, а підкреслював, що робітничий клас не сам створює с,воє становище, не сам його й змінює. Заперечував доцільність революційної боротьби, обстоював ідею мирного переходу від капіталізму до соціалізму через державний тип власності.
Певну роль у поширенні марксизму в Україні відіграв магістр Харківського університету Ілларіон Кауфман (1848-1916 pp.). У 1872 p. оприлюднив рецензію на «Капітал», що згодом широко використав Карл Маркс для відповіді критикам діалектичного методу. В 70-ті роки XIX ст. в Україні ідеї марксизму активно пропагують Іван Фесенко (1846-1882pp.) і Павло Грабовський (1864-1902pp.) та інші просвітники, які пояснювали ідеї Маркса й пов'язували з ними звільнення українського народу від соціального і національного гноблення. Молодь, яка визнавала своїми вчителями революційних демократів Миколу Чернишевського, Петра Лаврова, Михайла Баку-ніна, часто-густо скептично ставилась до Маркса. «Семидесятники» вибірково засвоювали положення економічної теорії Маркса: марксизм сприймався через призму теорії селянського соціалізму. З середини 70-х років XIX ст. в Україні ідеї марксизму проникають у середовище робітників. У «Програмі галицьких соціалістів», «Програмі галицької робітничої партії» широко використані ідеї «Маніфесту Комуністичної партії», хоч під робітниками розумілись: найманий поденник, челядь, фабричний робітник, інженер, літератор, а також майстер-капіталіст.
З 80-х років XIX ст. в Україні поширюються марксистські ідеї серед революційної інтелігенції. Першою заявила про розрив з народницькою ідеологією група «Визволення праці», що започаткувала марксистський напрямок у філософській вітчизняній думці. її прихильники в Києві, Одесі, Катеринославі, Харкові, Львові та інших містах, об'єднані спільною ідеєю, підтримували тісні зв'язки, несли ідеї марксизму в маси, завойовуючи уми робітників, селян та інтелігенції. Революційні діячі Ювеналій Мельников, Анатолій Луначарський, Петро Запорожець, Іван Франко, Борис Ейдельман звертались до вчення Маркса про суспільство, людину, перетворення світу, відстоювали його і сприяли розповсюдженню. У 80-90-ті роки XIX ст. філософія марксизму в Україні стає теоретичною основою діяльності марксистських організацій Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава та ін.
Особливе місце в марксистському русі займає Іван Франко (1856-1916 pp.). Філософські погляди Івана Франка неоднозначно визначаються в філософії. Безсумнівно, вплив марксизму на формування його світогляду великий: вивчав «Капітал», перекладав українською мовою розділи і глави, використовував ідеї марксизму для обґрунтування теорій і концепцій про створення народної держави тощо. Соціально-філософські погляди Івана Франка характеризуються оригінальністю, переконаністю, що «загальні закони еволюції в органічній природі» лежать в основі розвитку людського суспільства. Іван Франко аргументовано показує, що еволюція, яка триває в суспільстві, - це суперечливий діалектичний процес, який поєднує в собі і прогрес, і регрес. З виникненням держави і релігії виникає політична влада, панування одних над іншими. Розподіл суспільства на багатих і бідних приведе до формування тих суспільних сил, які його усунуть. Капіталізм, поруч з неминущими цінностями (принципом свободи, що має практичне значення для розвитку виробництва), приніс народам матеріальне й духовне зубожіння. Буржуазія дала робітникам шматок чорного хліба, потворність духу та тіла, проституцію і мовчання. На зміну капіталізму прийде гуманне, справедливе суспільство. І ніхто не нав'язуватиме правил життя - ні колективам, ні окремій особі. Це -вільна федерація громад без держави й правителів. Таке суспільство будується самими людьми за допомогою реформ і освіти.
Вплив марксизму простежується в творчості Лесі Українки (1871-1913 pp.), Михайла Коцюбинського (1864-1913 pp.) та інших письменників. Філософію марксизму критично сприйняли і представники київської гуманістичної школи Микола Бердяев (1874-1948pp.) і Лев Шварцман (1866-1938 pp.). Обидва брали участь у розповсюдженні марксистських ідей і обидва стали прихильниками екзистенціалізму. Але вплив марксизму назавжди залишив слід у світогляді Миколи Бердяева: гуманістичні ідеали марксизму співзвучні з світосприйманням. У марксизмі є елементи екзистенціальної філософії, що викриває ілюзію і обман об'єктивації, яка людською активністю долає світ об'єктивних речей. Тільки такий бік марксизму міг навіяти ентузіазм і викликати революційну енергію. Економічна визначеність принижує людину, звеличує її тільки віра в активність людини, віра, що спроможна здійснити перетворення суспільства. Такими рисами в Росії кінця XIX - початку XX ст. Микола Бердяев наділяє критичний, реформаторський напрямок марксизму, що уможливлював бути марксистом у сфері соціальній і не бути матеріалістом. Марксизм перетворювався в метод соціального пізнання. Як не парадоксально, але критичний марксизм, його екзистенціальність і гуманізм став одним з аргументів несприйняття діалектичного матеріалізму. Таке осмислення марксизму Миколою Бердяєвим справило вплив на формування в XX ст. в Європі неомарксистських філософських шкіл.
Після Жовтневої революції перед філософами України постало завдання: оволодіти теоретичною спадщиною Маркса, Енгельса, Леніна як умовою філософського осмислення практики економічного, соціально-політичного формування суспільства. Його стрижнем стають дискусії в 20-30-х роках про суспільство, проблеми людини, особистість тощо. На хід дискусій справлявся політичний тиск: вимагалось філософське обґрунтування моделей соціалізму, спочатку ленінської, а потім сталінської. На початку 20-х років філософія марксизму залишається єдиною, до того ж офіційною державною ідеологією. Тоді ж створювалась мережа вищих навчальних закладів, де філософія марксизму стала обов'язковою для вивчення, готувались кадри філософів. Але відсутність у вищих навчальних закладах філософських кадрів високої кваліфікації стримувала наукові розробки проблем суспільства і людини. Давалася взнаки гостра нестача фундаментальної філософської літератури. Поступово формується філософський нігілізм. Філософія оголошується буржуазною. Слідом за москвичем Сергієм Мініним, який проголосив: «Науку на місток наукового корабля - філософію за борт!», харківський професор Володимир Рожіцин підтримує заклик «Філософію за борт!», заявляє, що це лозунг сучасного революційного марксизму.
Розпочата з ініціативи Иосифа Сталіна боротьба проти механіцистів та ідеалістів в Україні відгукнулась переслідуванням «механіста» Семена Семковського, хоч той і не був механістом і нікого з них не захищав. Але як керівник кафедри філософії Харківського інституту марксизму-ленінізму і філософсько-соціологічної секції кафедри мар-ксизму-ленінізму Всеукраїнської Академії наук професор Семен Сем-ковський мусив відразу ж включитися в дискусію. Проте не зробив і за це поплатився. Тоді ж до ідеалістів зараховано Володимира Юрин-ця - провідного філософа України, академіка, який у 1925 р. очолив Інститут філософії, що входив до складу Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів. Досліджував проблеми історії філософії марксизму, західноєвропейської філософії (фрейдизм, феноменологію Гуссерля), соціології, соціальної філософії, естетики.
У кінці 20-х - початку 30-х років помітно підвищується рівень філософської науки. Створюються фундаментальні філософські твори Володимира Юринця («Діалектичний матеріалізм»), Семена Семковського («Курс лекцій з історичного матеріалізму»), Івана Булан-кіна, у тому числі підручники і навчальні посібники. Та на початку 30-х років посилюються репресії, що підривають розвиток філософської думки. Провідних співробітників Українського інституту марксизму-ленінізму цинічно шельмують у пресі. Так, професора Петра Демчука звинуватили в пропаганді фашизму в філософії, буржуазно-ідеалістичними і націоналістичними оголошуються погляди Володимира Юринця, а виступ Семена Семковського фальсифікується як механістична ревізія філософії марксизму. Прикриваючись гаслом очищення теорії марксизму, філософів звинуватили у втраті зв'язку з політикою, з життям. Диктувалось показувати у філософських творах зв'язок філософії з політикою, вклад Иосифа Сталіна в марксизм тощо.
Посилюється переслідування філософів. Співробітник Інституту філософії і природознавства Микола Шовкопляс безпідставно звинуватив провідних філософів Якова Білика, Петра Демчука, Євгена Гичака, Володимира Юринця та інших, зарахував до контрреволюційної групи меншовицько-троцькістсько-зінов'євських елементів Андрія Бервицького, Романа Левика, Якова Блудова, Наума Біляр-чика та інших. Піддались репресіям інші філософи, звинувачені в пропаганді ідей націоналізму та троцькізму. Репресії проти викладачів вищих навчальних закладів тривали і пізніше. Ось чому у 30-50-ті роки в Україні катастрофічно скоротилась кількість серйозних філософських публікацій, пріоритет віддавався працям, що вихваляли марксистську діяльність Иосифа Сталіна. Марксистсько-ленінська освіта зводилась до засвоєння теоретичних положень Иосифа Сталіна, до коментарів творів Володимира Леніна.
Смерть Сталіна, викриття культу особи відкрили можливості для філософського відродження. В 60-70-ті роки опубліковано праці Володимира Шинкарука, Марії Злотіної, Юхима Осічнюка, Василя Босенка, Ігоря Бичка та інших українських філософів. Особлива роль у розвитку філософської думки в Україні належить Павлові Васильовичу Копніну (1922-1971 pp.) - завідуючому кафедрою філософії Київського політехнічного інституту, Київського університету, а потім директорові Інституту філософії Академії наук УРСР. В 60-ті роки майже в три рази зросла кількість філософів у наукових та вищих навчальних закладах України. В Інституті філософії Академії наук під керівництвом Павла Копніна сформувався значний центр з розробки нових напрямків у філософії: в 60-70-ті роки активно досліджуються логіко-гносеологічні та методологічні проблеми наукового пізнання (Павло Копнін, Ігор Бичко, Євген Жаріков, Мирослав Попович). Ці проблеми обговорювались на Всесоюзних симпозіумах з логіки та методології науки, ініціатором і організатором яких виступав Павло Копнін. В 70-80-х роках філософські дослідження в Україні зосереджені на світоглядному змісті матеріалістичної діалектики в контексті людського буття - історії, культури, цивілізації, а не в контексті природознавства, як у 60-ті роки. Провідним центром дослідження став Інститут філософії, очолюваний Володимиром Шинкаруком. З позицій матеріалізму філософсько-світоглядно переосмислюються принципи, закони та категорії діалектики, діалектика розглядається не тільки як форма відображення, пізнання дійсності, а й форма суспільної самосвідомості людини, наукової і буденної свідомості, спрямованої діяльності. Антропоцентричний матеріалізм і гуманістичне розуміння діалектики відображені в багатьох фундаментальних працях з філософії, опублікованих у 70-80-ті роки («Єдність діалектики, логіки, теорії пізнання», «Людська діяльність - пізнання - мистецтво» та ін.). Кінець XX ст. позначився теоретичною і практичною кризою марксизму. Людству належить ще здійснити філософське осмислення кризи та філософського досвіду марксистського руху. В сучасних умовах у світі і в Україні знайдеться чимало тих, хто відкидає марксизм, вбачає догматичне, що не виправдало надій, вчення, і тих, хто почав серйозне, виважене філософське переосмислення. Марксизм засновано на діалектиці і належить ставитись до нього діалектично. Є помилкові, застарілі положення, але є й неминущі цінності. Відомий сучасний американський філософ Джеймс Лоулер зазначає, що справжній, істинний марксизм належить розвивати, є можливості розвивати як керівництво в подоланні сучасних проблем, що поглиблюються. Західний суспільствознавець Джон Гелбрейт не менш категоричний: відверто кажучи, вважаю Маркса надто видатною постаттю, щоб цілком віддати його соціалістам і комуністам. Хто правий - вирішить історія.
Філософія марксизму почала поширюватися в країнах Європи ще за життя Карла Маркса. Проте на Заході філософія марксизму
не стала цілісним вченням. Чому філософія марксизму різноманітно
відтворювалася західноєвропейськими мислителями?
Справа в тому, що філософія марксизму, по-перше, розвивалась
під впливом різних конкретно-історичних умов, наукових відкрить,
теоретично-критичного досвіду.
По-друге, філософія марксизму (особливо соціальна філософія) не позбавлена помилок та історичних обмежень (помилки у визначенні живучості капіталізму, термінів соціальної революції тощо). Основоположники марксизму розуміли відносність оцінок і поглядів і попереджали, що все світорозуміння Маркса - це не догма, а. метод, що дає не готові знання, а основні положення для подальшого розвитку і метод для дослідження.
По-третє, філософія марксизму відрізняється від учень його послідовників. Уже філософія марксиста Фрідріха Енгельса не тотожна філософії Карла Маркса в пізнанні діалектики природи, суспільства, людини, світу. Ще більш відрізняється філософія марксизму в розумінні Иосифа Діцгена, Карла Каутського, Франца Мерінга, Поля Лафарга, Антоніо Лабріоли, які репрезентували західні її концепції й теорії, від філософських поглядів Георгія Плеханова, Володимира Леніна, Миколи Бердяева, Миколи Бухаріна, Иосифа Сталіна та багатьох інших. Нерідко розбіжності такі великі, що створюється прірва між достовірним марксизмом і тим, що пропагується. Ще Маркс, ознайомившись з марксизмом у Франції, сказав Полю Лафаргу: «Ясно одне, що сам я не марксист». Фрідріх Енгельс побачив у російському марксизмові «скам'янілу догму», тексти з Нового заповіту.
Філософія марксизму, як і марксизм, сприйнята неоднозначно: і позитивно, і критично негативно.
Західні концепції марксизму
Видатний соціал-демократичний філософ Йосиф Діцген (1828-1888 pp.) самостійно відкрив матеріалістичну діалектику, розробив теорію пізнання, підкреслював, що свідомість - ідеальний продукт матерії, яка вічно існує і рухається, що носій свідомості -мозок, частина світового цілого. Зміст свідомості - суспільне і природне буття. Пізнання здійснюється у чуттєвій та абстрактній формах: пізнання - процес руху від відносної істини до абсолютної. Відкидаючи кантівський агностицизм, Йосиф Діцген учив, що пізнання здійснюється в почуттєвих формах, які є образами зовнішнього світу, перевіряються досвідом, відстоював соціалістичні принципи суспільного устрою.
Активний пропагандист марксизму Карл Каутський (1854-1938 pp.), інтерпретуючи вчення Маркса, допустив ряд перекручень суті марксизму. У творах «Економічне вчення Карла Маркса» (1887 р.), «Томас Мор і його утопія» (1887 p.), «Шлях до влади» (1909 р.) та інших популярно викладає економічне вчення Маркса, розглядає соціально-економічне вчення як систему, де історичний матеріалізм - основа економічного аналізу, розкриває зміст марксистського розуміння ролі особи та народних мас в історії, підкреслює заслуги Карла Маркса у з'ясуванні рушійних сил соціальної революції, класової боротьби, у розробці наукової концепції суспільного розвитку. Разом з тим у програмі Карл Каутський, на відміну від Карла Маркса, вважає: економічний розвиток, як неминучий закон природи, приведе до перемоги соціалізму, приведе, навіть якщо пролетаріат і не відчує прихильності до соціалізму; мислитель не надає належного значення діалектиці суб'єктивного і об'єктивного, свободі і необхідності. Акцент на природному переході до соціалізму особливо чітко визначено у статті «Соціал-демократичний катехізис». Після її оприлюднення уявлення про вирішальну роль розвитку розцінені як відступ від марксизму у визначенні ролі робітничого класу в соціальній революції У полеміці з Едуардом Берн-штейном про державу та революцію Карл Каутський пропонував дати можливість майбутньому розв'язати проблему диктатури пролетаріату, а в листі до Георгія Плеханова зізнавався у тому, що не все розуміє в марксизмі: «можна бути в якомусь розумінні неоканті-анцем і визнавати історичну й економічну доктрину марксизму». На зламі ХІХ-ХХ століть таке розуміння марксизму переважало.
Один з захисників марксизму від неокантіанства Франц Мерінг (1848-1919 pp.) у статті «Про історичний матеріалізм» та інших розкриває зміст матеріалістичного розуміння історії. Аналізуючи матеріалізм як наукову теорію і метод наукового дослідження, вважає головним твердження про визначальну роль способу виробництва матеріальних благ і залежність надбудовних сфер від економічних відносин, вчення про закономірності історичного процесу, про класову боротьбу як рушійну силу антагоністичних формацій. Франц Мерінг наполягав на необхідності творчого підходу до методу Маркса, вважаючи, що ним не ставилась мета створення єдиної картини світу, а революційний переворот, здійснений Марксом, пов'язував лише з матеріалістичним розумінням історії, надаючи значення діалектичному мисленню.
Талановиті захисники і пропагандисти філософії марксизму Поль Лафарг (1842-1911 pp.), Антоніо Лабріола (1843-1904 pp.), відстоюючи матеріалізм і діалектику Маркса, піддавали критиці ідеалізм, агностицизм і плоский еволюціонізм Канта. В марксизмі Лабріола знайшов духовну зброю для практичної діяльності, вважав, що матеріалістичне розуміння суспільства - загальне керівництво в дослідженні суспільства. Неоднозначне розуміння філософії Маркса його послідовниками свідчило про формування плюралізму усередині філософії: класичний марксизм, ленінський марксизм, марксизм російського меншовизму, сталінський марксизм, неомарксизм тощо; дедалі більше поширення марксизму і дедалі більше зростає увага до марксизму з боку його опонентів.
Західні концепції і теорії еволюції марксизму характеризуються тим, що марксистська філософія розглядається як наукова теорія, що дає відповіді на багато питань суспільного життя завдяки матеріалістичному розумінню історії та діалектики; філософія марксизму визнавалась обмеженою, як будь-яка теорія не дає однозначних рецептів, рішень, їй властиві суперечності. Тому до філософії марксизму слід ставитись, як до всякої іншої серйозної наукової теорії; філософія марксизму потребує розвитку, очищення від застарілих положень. Лише тоді теорія марксизму може стати методом пізнання і перетворення світу.
Східноєвропейські концепції філософії марксизму
Інше ставлення до філософії марксизму характерне для соціал-демократичної течії Росії. Прогресивні російські мислителі Павло Анненков, Микола Михайловський та інші сприйняли вчення марксизму про суспільство спрощено: як «економічний матеріалізм». Подолати таке розуміння марксизму намагається Микола Зібер, підкреслюючи його діалектичний характер. Але лише з Георгія Плеханова (1856-1918 pp.) починається якісно новий етап в історії російської соціально-філософської думки, що зв'язав її з західноєвропейською культурою. Тривала еміграція у Швейцарії дозволила Георгію Плеханову глибоко вивчити марксизм, перекласти російською мовою «Маніфест Комуністичної партії», «Злиденність філософії», «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії» та ін. У творах «Про матеріалістичне розуміння історії», «До питання про розвиток моністичного погляду на історію» та інших Георгій Плеханов досліджує і розвиває матеріалістичне розуміння історії, діалектику свободи та необхідності, доводить застосовність категорій діалектики до аналізу розвитку капіталізму в Росії. Підкреслюючи, що економічна еволюція приведе до політичної революції, Георгій Плеханов розвиває ідеї історії філософської та суспільної думки, матеріалістичної діалектики, піддає критиці ідеологію народництва, легального марксизму, економізму, опортунізму Едуарда Бернштейна, ревізіонізму, богошукання та богобудівництва в Росії, неокантіанства, позитивізму. Діалектичний та історичний матеріалізм вважається фундаментом наукового соціалізму, так що без революційної теорії немає революційного руху. Такою теорією Плеханов вважає марксизм. Матеріалістичне розуміння історії, сприйняте Георгієм Плехановим, сприяло розробці ним політичної ідеології, права, релігії, моралі, мистецтва, філософії, що дає підстави говорити про нього як про мислителя європейського масштабу.
Одним з найталановитіших пропагандистів і послідовників філософії марксизму є Володимир Ілліч Ленін (1870-1924 pp.), який вивчав праці Маркса, Енгельса, філософію Гегеля, Фейербаха. Уже першими творами Володимир Ленін виступив як послідовний марксист, з позицій матеріалістичного розуміння історії критикував філософію народництва, показував значення революційного перевороту, здійсненого Марксом і Енгельсом у філософії, підкреслював їх заслуги, особливо у створенні наукової, соціології, аналізував найважливіші категорії соціальної філософії - суспільно-економічна формація, спосіб виробництва, матеріальні та ідеологічні відносини тощо, розкривав значення діалектики, історичних закономірностей, ролі народних мас, класів і особи в історії. Віддаючи належне теорії Маркса, що націлила класову боротьбу пролетаріату на завоювання політичної влади і організацію соціалістичного суспільства, Володимир Ленін пише, що не вважає теорію Маркса як щось закінчене і недоторкане, а навпаки, вважає, що закладено лише наріжні камені науки про суспільство, людину, про перетворення світу, вказує, що для російських соціалістів особливо необхідна самостійна розробка теорії Маркса, тому що теорія дає лише загальні керівні положення, які застосовуються, зокрема, до Англії інакше, аніж до Франції, до Франції інакше, аніж до Німеччини, до Німеччини інакше, аніж до Росії. Ця заява, співзвучна з західними концепціями марксизму, свідчила про творчий підхід Володимира Леніна до марксизму з урахуванням соціальних реалій і специфіки російської дійсності. Поглиблюючи вчення Маркса, зосереджується на проблемах соціальної революції, класової боротьби і диктатури пролетаріату, ролі суб'єктивного фактора, особливо революційної теорії і робітничої політичної партії, історичній боротьбі за перетворення існуючого, створення гуманного, справедливого суспільства. Володимир Ленін пішов далі Маркса: узагальнюючи небачений в історії досвід створення суспільних відносин, нового суспільного ладу, дає філософське обґрунтування моделі гуманного, справедливого суспільства, поклавши в її основу «більш високий тип суспільної організації праці порівняно з капіталізмом». На початку соціальних перетворень намічалось введення самоуправління, відмова від товарних відносин, тобто воєнний комунізм, заснований на примусовій праці, насильстві. Невдачі штурмового переходу до соціально справедливого, гуманного суспільства привели до глибокої економічної й політичної кризи, і Володимир Ленін докорінно переглядає модель гуманного, соціально-справедливого суспільства, пропонує нову економічну політику. Головне питання: економічний союз робітників з селянством, торгівля з селянством на основі твердого податку. Приватник допускався до дрібної промисловості і торгівлі. Визнавалась кооперація і збереження різних соціальних спільностей, верств і класів. І головне: введення державного регулювання комерційних і підприємницьких відносин. Думка про комерційну і підприємницьку функції раніш не згадувалась у книгах з наукового соціалізму. Нове, сказане Володимиром Леніним, не зрозуміли його прихильники.
Однією з особливостей існування філософії марксизму є боротьба за її чистоту, завдяки чому досягла всесвітнього тріумфу. Але тут і джерело її трагедії: плодотворна творчість, збагачувана марксистами Заходу, Плехановим, Леніним, поступово стала прерогативою окремих лідерів російського марксизму. Плюралізм виганяється з філософії марксизму, а сама теорія дедалі більше перетворювалась в набір догм, цитат, коментаторство, опинившись ізольованою від світової філософської думки. Така особливість марксизму характерна для діяльності Иосифа Сталіна (1879-1953 pp.) ~ особи неординарної і суперечливої. Після смерті Леніна, оголосивши себе захисником ленінізму, Сталін вигнав з суспільствознавства інакомислення, вислав за межі СРСР видатніших вітчизняних філософів, знищив чи придушив як «ворогів народу» всіх опозиціонерів, добився абсолютної влади над народом. За таких умов філософська творчість нерідко зводилася до переказу і коментування примітивних уявлень про закони, категорії і риси діалектики, до звеличування всього радянського і заперечення буржуазної культури. У ставленні до західної культури склалася певна традиція. «Російський комунізм» побачив у марксизмі лише найрадикальнішу форму заперечення європейської, буржуазної цивілізації.
Після смерті Сталіна почалось оновлення духовної атмосфери в країні: досліджується класична філософська спадщина, відроджується історія філософії, розробляються проблеми логіки, етики, соціального життя тощо. Але процес переосмислення понять філософії проходить у гострій боротьбі з догматизмом і тиском офіційної політики й ідеології. Інстанції вимагали від філософських публікацій відповідності догматично витлумаченому марксизму і захищали «розвинутий соціалізм». Філософії відводилась функція обґрунтування і коментування рішень партійно-державного керівництва. Публікації огульно критикували сучасну західну філософію, особливо гілки «неортодоксального» марксизму. В 30—40-і роки XX ст. філософське переосмислення, що не відповідало реаліям, викликало занепокоєння західноєвропейських марксистів, зверталась увага на спрощеність тлумачень і розуміння діалектичного матеріалізму. Уже в 50-60-х роках XX ст. італійський філософ Гальвано Делла Вольпе доводить необхідність розроблення методів філософського знання для подолання методологічної слабкості діалектичного матеріалізму. Англійські аналітичні марксисти прагнуть удосконалювати марксистську теорію суспільства, занепокоєні тим, що «невпевнені успіхи соціалізму і сумнівний крах капіталізму» кидають виклик класичному марксизму. В 70-ті роки в Італії і Франції оприлюднюються марксистські твори, що критично оцінили сталінізм, «зрілий соціалізм», запропонували назвати сформоване в СРСР суспільство перехідним періодом від капіталізму до соціалізму. Французький марксист Луї Альтюсер закликає обернути кризу марксизму на користь самому марксизму. Англійський філософ Мо-ріс Корнфорт розпочинає серйозний перегляд усталених поглядів на філософію марксизму. Югославські філософи Славко Стоянович і Ге-орг Петрович та інші піддали критиці так зване соціалістичне суспільство в Югославії та СРСР і марксизм, створили теорію постмарксизму, співзвучну зі справжньою філософією Маркса.
На противагу діючій тривалий період догматичній версії марксизму, на Заході сформувались творчі, ті, що обстоюють принцип сумніву, гілки марксизму, що ставлять центральною ідею гуманізму, соціальної справедливості. Щоб не склалося хибне враження про стан марксистської філософії в СРСР, підкреслимо: її розвиток ніколи не припинявся. Що ж стосується періоду після 50-х років, то проблеми діалектики, логіки і теорії пізнання розробляють Боніфатій Кедров і Павло Копнін, проблеми ідеального, єдності абстрактного та конкретного - Евальд Ільєнков, проблеми свідомості - Сергій Рубін-штейн та Мераб Мамардашвілі, соціальну філософію переосмислює Юрій Левада, проблему людини - Борис Ананьев, Іван Фролов та багато інших видатних сучасних філософів.
Доля марксизму в Україні
Певну роль у поширенні марксизму в Україні відіграв магістр Харківського університету Ілларіон Кауфман (1848-1916 pp.). У 1872 p. оприлюднив рецензію на «Капітал», що згодом широко використав Карл Маркс для відповіді критикам діалектичного методу. В 70-ті роки XIX ст. в Україні ідеї марксизму активно пропагують Іван Фесенко (1846-1882pp.) і Павло Грабовський (1864-1902pp.) та інші просвітники, які пояснювали ідеї Маркса й пов'язували з ними звільнення українського народу від соціального і національного гноблення. Молодь, яка визнавала своїми вчителями революційних демократів Миколу Чернишевського, Петра Лаврова, Михайла Баку-ніна, часто-густо скептично ставилась до Маркса. «Семидесятники» вибірково засвоювали положення економічної теорії Маркса: марксизм сприймався через призму теорії селянського соціалізму. З середини 70-х років XIX ст. в Україні ідеї марксизму проникають у середовище робітників. У «Програмі галицьких соціалістів», «Програмі галицької робітничої партії» широко використані ідеї «Маніфесту Комуністичної партії», хоч під робітниками розумілись: найманий поденник, челядь, фабричний робітник, інженер, літератор, а також майстер-капіталіст.
З 80-х років XIX ст. в Україні поширюються марксистські ідеї серед революційної інтелігенції. Першою заявила про розрив з народницькою ідеологією група «Визволення праці», що започаткувала марксистський напрямок у філософській вітчизняній думці. її прихильники в Києві, Одесі, Катеринославі, Харкові, Львові та інших містах, об'єднані спільною ідеєю, підтримували тісні зв'язки, несли ідеї марксизму в маси, завойовуючи уми робітників, селян та інтелігенції. Революційні діячі Ювеналій Мельников, Анатолій Луначарський, Петро Запорожець, Іван Франко, Борис Ейдельман звертались до вчення Маркса про суспільство, людину, перетворення світу, відстоювали його і сприяли розповсюдженню. У 80-90-ті роки XIX ст. філософія марксизму в Україні стає теоретичною основою діяльності марксистських організацій Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава та ін.
Особливе місце в марксистському русі займає Іван Франко (1856-1916 pp.). Філософські погляди Івана Франка неоднозначно визначаються в філософії. Безсумнівно, вплив марксизму на формування його світогляду великий: вивчав «Капітал», перекладав українською мовою розділи і глави, використовував ідеї марксизму для обґрунтування теорій і концепцій про створення народної держави тощо. Соціально-філософські погляди Івана Франка характеризуються оригінальністю, переконаністю, що «загальні закони еволюції в органічній природі» лежать в основі розвитку людського суспільства. Іван Франко аргументовано показує, що еволюція, яка триває в суспільстві, - це суперечливий діалектичний процес, який поєднує в собі і прогрес, і регрес. З виникненням держави і релігії виникає політична влада, панування одних над іншими. Розподіл суспільства на багатих і бідних приведе до формування тих суспільних сил, які його усунуть. Капіталізм, поруч з неминущими цінностями (принципом свободи, що має практичне значення для розвитку виробництва), приніс народам матеріальне й духовне зубожіння. Буржуазія дала робітникам шматок чорного хліба, потворність духу та тіла, проституцію і мовчання. На зміну капіталізму прийде гуманне, справедливе суспільство. І ніхто не нав'язуватиме правил життя - ні колективам, ні окремій особі. Це -вільна федерація громад без держави й правителів. Таке суспільство будується самими людьми за допомогою реформ і освіти.
Вплив марксизму простежується в творчості Лесі Українки (1871-1913 pp.), Михайла Коцюбинського (1864-1913 pp.) та інших письменників. Філософію марксизму критично сприйняли і представники київської гуманістичної школи Микола Бердяев (1874-1948pp.) і Лев Шварцман (1866-1938 pp.). Обидва брали участь у розповсюдженні марксистських ідей і обидва стали прихильниками екзистенціалізму. Але вплив марксизму назавжди залишив слід у світогляді Миколи Бердяева: гуманістичні ідеали марксизму співзвучні з світосприйманням. У марксизмі є елементи екзистенціальної філософії, що викриває ілюзію і обман об'єктивації, яка людською активністю долає світ об'єктивних речей. Тільки такий бік марксизму міг навіяти ентузіазм і викликати революційну енергію. Економічна визначеність принижує людину, звеличує її тільки віра в активність людини, віра, що спроможна здійснити перетворення суспільства. Такими рисами в Росії кінця XIX - початку XX ст. Микола Бердяев наділяє критичний, реформаторський напрямок марксизму, що уможливлював бути марксистом у сфері соціальній і не бути матеріалістом. Марксизм перетворювався в метод соціального пізнання. Як не парадоксально, але критичний марксизм, його екзистенціальність і гуманізм став одним з аргументів несприйняття діалектичного матеріалізму. Таке осмислення марксизму Миколою Бердяєвим справило вплив на формування в XX ст. в Європі неомарксистських філософських шкіл.
Після Жовтневої революції перед філософами України постало завдання: оволодіти теоретичною спадщиною Маркса, Енгельса, Леніна як умовою філософського осмислення практики економічного, соціально-політичного формування суспільства. Його стрижнем стають дискусії в 20-30-х роках про суспільство, проблеми людини, особистість тощо. На хід дискусій справлявся політичний тиск: вимагалось філософське обґрунтування моделей соціалізму, спочатку ленінської, а потім сталінської. На початку 20-х років філософія марксизму залишається єдиною, до того ж офіційною державною ідеологією. Тоді ж створювалась мережа вищих навчальних закладів, де філософія марксизму стала обов'язковою для вивчення, готувались кадри філософів. Але відсутність у вищих навчальних закладах філософських кадрів високої кваліфікації стримувала наукові розробки проблем суспільства і людини. Давалася взнаки гостра нестача фундаментальної філософської літератури. Поступово формується філософський нігілізм. Філософія оголошується буржуазною. Слідом за москвичем Сергієм Мініним, який проголосив: «Науку на місток наукового корабля - філософію за борт!», харківський професор Володимир Рожіцин підтримує заклик «Філософію за борт!», заявляє, що це лозунг сучасного революційного марксизму.
Розпочата з ініціативи Иосифа Сталіна боротьба проти механіцистів та ідеалістів в Україні відгукнулась переслідуванням «механіста» Семена Семковського, хоч той і не був механістом і нікого з них не захищав. Але як керівник кафедри філософії Харківського інституту марксизму-ленінізму і філософсько-соціологічної секції кафедри мар-ксизму-ленінізму Всеукраїнської Академії наук професор Семен Сем-ковський мусив відразу ж включитися в дискусію. Проте не зробив і за це поплатився. Тоді ж до ідеалістів зараховано Володимира Юрин-ця - провідного філософа України, академіка, який у 1925 р. очолив Інститут філософії, що входив до складу Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів. Досліджував проблеми історії філософії марксизму, західноєвропейської філософії (фрейдизм, феноменологію Гуссерля), соціології, соціальної філософії, естетики.
У кінці 20-х - початку 30-х років помітно підвищується рівень філософської науки. Створюються фундаментальні філософські твори Володимира Юринця («Діалектичний матеріалізм»), Семена Семковського («Курс лекцій з історичного матеріалізму»), Івана Булан-кіна, у тому числі підручники і навчальні посібники. Та на початку 30-х років посилюються репресії, що підривають розвиток філософської думки. Провідних співробітників Українського інституту марксизму-ленінізму цинічно шельмують у пресі. Так, професора Петра Демчука звинуватили в пропаганді фашизму в філософії, буржуазно-ідеалістичними і націоналістичними оголошуються погляди Володимира Юринця, а виступ Семена Семковського фальсифікується як механістична ревізія філософії марксизму. Прикриваючись гаслом очищення теорії марксизму, філософів звинуватили у втраті зв'язку з політикою, з життям. Диктувалось показувати у філософських творах зв'язок філософії з політикою, вклад Иосифа Сталіна в марксизм тощо.
Посилюється переслідування філософів. Співробітник Інституту філософії і природознавства Микола Шовкопляс безпідставно звинуватив провідних філософів Якова Білика, Петра Демчука, Євгена Гичака, Володимира Юринця та інших, зарахував до контрреволюційної групи меншовицько-троцькістсько-зінов'євських елементів Андрія Бервицького, Романа Левика, Якова Блудова, Наума Біляр-чика та інших. Піддались репресіям інші філософи, звинувачені в пропаганді ідей націоналізму та троцькізму. Репресії проти викладачів вищих навчальних закладів тривали і пізніше. Ось чому у 30-50-ті роки в Україні катастрофічно скоротилась кількість серйозних філософських публікацій, пріоритет віддавався працям, що вихваляли марксистську діяльність Иосифа Сталіна. Марксистсько-ленінська освіта зводилась до засвоєння теоретичних положень Иосифа Сталіна, до коментарів творів Володимира Леніна.
Смерть Сталіна, викриття культу особи відкрили можливості для філософського відродження. В 60-70-ті роки опубліковано праці Володимира Шинкарука, Марії Злотіної, Юхима Осічнюка, Василя Босенка, Ігоря Бичка та інших українських філософів. Особлива роль у розвитку філософської думки в Україні належить Павлові Васильовичу Копніну (1922-1971 pp.) - завідуючому кафедрою філософії Київського політехнічного інституту, Київського університету, а потім директорові Інституту філософії Академії наук УРСР. В 60-ті роки майже в три рази зросла кількість філософів у наукових та вищих навчальних закладах України. В Інституті філософії Академії наук під керівництвом Павла Копніна сформувався значний центр з розробки нових напрямків у філософії: в 60-70-ті роки активно досліджуються логіко-гносеологічні та методологічні проблеми наукового пізнання (Павло Копнін, Ігор Бичко, Євген Жаріков, Мирослав Попович). Ці проблеми обговорювались на Всесоюзних симпозіумах з логіки та методології науки, ініціатором і організатором яких виступав Павло Копнін. В 70-80-х роках філософські дослідження в Україні зосереджені на світоглядному змісті матеріалістичної діалектики в контексті людського буття - історії, культури, цивілізації, а не в контексті природознавства, як у 60-ті роки. Провідним центром дослідження став Інститут філософії, очолюваний Володимиром Шинкаруком. З позицій матеріалізму філософсько-світоглядно переосмислюються принципи, закони та категорії діалектики, діалектика розглядається не тільки як форма відображення, пізнання дійсності, а й форма суспільної самосвідомості людини, наукової і буденної свідомості, спрямованої діяльності. Антропоцентричний матеріалізм і гуманістичне розуміння діалектики відображені в багатьох фундаментальних працях з філософії, опублікованих у 70-80-ті роки («Єдність діалектики, логіки, теорії пізнання», «Людська діяльність - пізнання - мистецтво» та ін.). Кінець XX ст. позначився теоретичною і практичною кризою марксизму. Людству належить ще здійснити філософське осмислення кризи та філософського досвіду марксистського руху. В сучасних умовах у світі і в Україні знайдеться чимало тих, хто відкидає марксизм, вбачає догматичне, що не виправдало надій, вчення, і тих, хто почав серйозне, виважене філософське переосмислення. Марксизм засновано на діалектиці і належить ставитись до нього діалектично. Є помилкові, застарілі положення, але є й неминущі цінності. Відомий сучасний американський філософ Джеймс Лоулер зазначає, що справжній, істинний марксизм належить розвивати, є можливості розвивати як керівництво в подоланні сучасних проблем, що поглиблюються. Західний суспільствознавець Джон Гелбрейт не менш категоричний: відверто кажучи, вважаю Маркса надто видатною постаттю, щоб цілком віддати його соціалістам і комуністам. Хто правий - вирішить історія.
