Горлач Філософія (2001)

Матерія як субстанція

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм (від грецької monos - один), дві субстанції - дуалізм (від латинської - dualis - двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), і, нарешті, множина субстанцій - плюралізм (від латинської - pluralis - множинний), наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца.

В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивідуальність, логічний суб'єкт та іи. В античній філософії називалися різні субстанції, наприклад, чотири стихії Емпедокла. Арістотель під субстанцією розумів першу суть і розглядав її як основу, невіддільну від індивідуальності речі. Пізніше англійський філософ Френсіс Бекон під субстанцією розумів граничну основу буття, що ототожнює її з формою конкретних речей. Глибокі судження про природу субстанції висловлені нідерландським філософом Бенедиктом Спінозою, який стверджував, що субстанція тотожна природі, всій різноманітності її властивостей і відносин. «Під субстанцією я розумію те, що існує само в собі і виявляється само через себе, тобто те, виявлення чого не має потреби у вияві іншої речі, із якої повинно було б утворитися. Під атрибутом я розумію те, що розум виявляє у субстанції як суть, що складає її. Під модусом я розумію стан субстанції, інакше кажучи, те, що існує в іншому і виявляється через це інше». Субстанція не причина атрибутів і модусів, не їх основа; субстанція в них і через них виступає, кажучи по-сучасному, філософськи, їх системою і цілісною єдністю. За Бенедиктом Спінозою, субстанція є причиною самої себе. «Під причиною самого себе, - підкреслював Спіноза, - розумію те, сутність чого вміщує в собі існування, іншими словами те, чия природа може бути представленою не інакше як існуючою». Звідси саморух, внутрішні взаємодії субстанції, її активний самовідтворюючий характер, вічність її у часі і безкінечність у просторі.

Ще в XVII ст. сформувалося і гносеологічне розуміння субстанції. Початок розумінню субстанції покладений англійським філософом Джоном Локком в аналізі субстанції як однієї із складних ідей і критиці емпірично-індуктивного обґрунтування і ідеї субстанції. Джордж Берклі визнав лише духовну субстанцію. Англійський філософ Давід Юм відкидав і духовну і матеріальну субстанції і бачив в ідеї субстанції лише гіпотетичну асоціацію сприйнять і певну цілісність, притаманну повсякденному мисленню. З аргументами Давіда ІОма погоджуються сучасні представники позитивізму, лінгвістичної філософії. Багатовікові суперечки про природу субстанції породили ще одну її модифікацію (видозміну) - пантеїстичну (від грецької pan - все, theos - Бог). її прихильники (Аверроес, Дуне Скот, Бенедикт Спіноза, Джордано Бруно та ін.) послабили дуалістичні суперечності різних субстанцій тим, що духовне і матеріальне нібито не протистоять, а доповнюють одне одного: через пізнання природи здійснюється пізнання Бога. Пізніше, у XVII - початку XIX ст., німецькі філософи Іммаиуїл Кант і Георг Гегель збагатили вчення про субстанцію тим, що розглядали її як дещо внутрішнє, мінливе і суперечливе, як таке, що саморозвивається.



У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію. Матерія - це філософська категорія, що означає об'єктивну реальність, тобто світ речей, властивостей, відносин, станів і процесів, що відображаються людськими відчуттями і існують незалежно від них. Матерія не сотворима, не ліквідується, матерія вічна і безкінечна у якісно і кількісно і має здатність будь-яких форм відображення (відносини об'єкта і образу, знання), включаючи свідомість. Матерія, як загальна субстанція, субстрат будь-яких речей, їх властивостей, відносин і форм руху. Отже, матерія має властивість саморуху і саморозвитку. Субстанціональність матерії виражається у взаємозв'язку суті і явища, різноманітного і єдиного, сутності й існування, єдності, основи і того, що обґрунтовується. Матерія, як субстанція, є єдністю багатоманітності. Атрибутами (невід'ємними властивостями) матерії як субстанції є сисгЛемність, рух, простір і час.

У сучасній філософії є прихильники не тільки матеріалістичної концепції субстанції, але і духовної, що приймають як субстанцію божественну волю (неотомізм, християнський еволюціонізм та ін.). Розуміння духовної субстанції філософи обґрунтовують, спираючись на положення англійського філософа Джорджа Берклі. За основу всього сущого Джордж Берклі брав дух, для нього існувала тільки духовна субстанція вважав, що «люди безумовно і цілком залежні» від духу, у ньому люди живуть, рухаються й існують, дух «творить усе в усьому». Очевидно, що буття духу нескінченно мудрого, благого і всемогутнього з надлишком достатньо для пояснення всіх явищ природи, писав Берклі, але що стосується кожної невідчуваючої матерії, то ніщо те, що сприймається, не має до неї найменшого відношення. У деяких інших філософських системах функції субстанції виконують абсолютний дух, людська свідомість, суб'єктивний дух та ін.

Субстанціональне розуміння матерії породжує неминучий своєрідний тоталітаризм, що приводить до тлумачення речей матеріального світу як простих модифікацій матерії, які не мають внутрішніх причин для розвитку. Недоліки усуваються, якщо категорію субстанції розуміти з позиції вимог принципу системності. Системний розгляд матерії як субстанції дозволяє адекватно відобразити природний спосіб її існування, правильно зрозуміти зразок субстанції зі світом різноманітних речей, їх властивостей і, врешті-решт, осмислити субстанцію не як особливу основу буття взагалі, що існує десь поза кінцевими, мінливими речами, а саме буття речей, але не відокремлено, а в єдиній системі взаємодії одних з одними, і тим самим і зі своєю субстанцією. Важливо, що матерія існує лише у формі різноманітних конкретних речей, їх властивостей й стосунків, через них, а не поряд з ними. У предметнопрактичній діяльності ми маємо справу не зі всією матерією, а з доволі обмеженою сукупністю форм ЇЇ прояву, тобто конкретними речами і їх стосунками.

По-друге, всяке пізнання на емпіричному (дослідному) або теоретичному рівні, по своїй суті, є не що інше як пізнання ще невідомих суб'єктові речовинних структур, їх властивостей і нових рівнів стосунків. По-третє, знання про будь-який фрагмент матеріального світу завжди можна виразити у поняттях речі, властивості і стосунків.

Категорія річ відображає у свідомості дискретну (перервну) структуру навколишнього світу. Форми прояву структурності матерії, її дискретності характеризуються багатоманітністю, відносною відокремленістю і є історично першою формою буття, що виділила людина. У ході своєї життєдіяльності людина поступово пізнає такі властивості фрагментів буття як диференційованість, цілісність, перервність, відносна самостійність і багатоманітність, в якій відображаються категорією річ. Отже, під категорією річ розуміють будь-який фрагмент буття, який володіє відносною стійкістю, самостійністю, цілісністю і визначеністю.

Категорія властивість характеризує буття речей у єдності їх внутрішніх і зовнішніх відмінностей. Властивості опосередковують рече-вість в іншому. Річ через властивості співвідноситься з іншими речами буття, діє на них, одночасно і сама відчуває їх дію і підлягає зміні. Беручи участь у різних відносинах, річ не втрачає своїх властивостей, своєї визначеності. Під властивостями, наприклад, трав, відмічає Георг Гегель, «розуміють визначення, які не тільки взагалі притаманні тому чи іншому дещо, а притаманні йому остільки, оскільки завдяки їм воно притаманним йому способом зберігає себе у співвідносинах з іншим». Природно, властивості характеризують визначеність речі з внутрішньої якісної сторони, і з зовнішньої, репрезентуючи річ у співвідносинах з іншими.

Наявність у речі різноманітних властивостей складає об'єктивну основу існування численних видів стосунків. Речі неможливо уявити у вигляді чистого субстрату, простої сукупності властивостей, або якоїсь чистої субстанції без відносин до інших речей. Георг Гегель підкреслював: «Все, що існує, знаходиться у відносинах, і ці відносини є істина всякого існування». Зміст категорії відносин складає взаємозалежність речей (елементів певної системи, а також їх відносна стійкість, самостійність). Проблема відносин - одна із основних у сучасному науковому пізнані. Уже класична фізика висунула вимогу обов'язкового дослідження відносин при вивчені явищ механічного і часового переміщень, кінетичної і потенційної енергії та ін. Важко переоцінити значення методу відносин при дослідженні хімічних явищ, зокрема, теорії хімічної будови, явища, ізометрії та ін. В об'єктивному світі існує різноманітність відносин: суспільні, головні і неголовні, окремі, одиничні і загальні, органічні і неорганічні, логічні та інші.

Взаємовідносини категорій тріади річ - властивість - відносини характеризуються взаємозв'язком, взаємоперехідністю, взаємопроникненням (наприклад, при русі капіталу в системі економічних відносин) і єдністю. Категорії річ - властивість - відносини відображають світ з боку структури і дозволяють зрозуміти його не як просту сукупність відокремлених речей, а таким, у якому усі фрагменти знаходяться у загальному зв'язку і взаємодії.

Способи і форми буття матерії

В філософії стародавнього світу, зокрема в представників стародавньоіндійської школи локаяти або стародавньокитайських філософів, поняття матерія ототожнювалось з конкретним матеріалом, з якого складались тіла і предмети: камінь, вода, земля, дерево, глина тощо. Філософи Стародавньої Греції здебільшого вважали матерією найдрібніші частинки - атоми або корпускули, з яких складаються тіла і які є першоосновами буття. Пізніше філософ Рене Декарт визначав, що матерія - складова частинка предмета (тіла), субстанція самоіснуючого буття. Інші філософи вважали, що матерія - чуттєво пізнавальні реалії. Сучасна наука неспростовно доводить, що матерія, різноманітність речей, властивостей і відносин має системну організацію. Під системою (грец. — ціле, з'єднання) розуміють сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, що утворює визначену цілісність, єдність. Існують такі системні рівні матерії: по-перше, системи неживої природи, що включають елементарні частинки, у тому числі античастинки, поля, атоми, молекули, макроскопічні тіла, космічні системи - планети, зорі, Галактику, системи галактик; по-друге, системи живої природи — біологічні системи доклі-тинного рівня (білки і нуклеїнові кислоти), клітини, багатоклітинні організми (рослини і тварини), понадорганізмові системи (популяції, види і біоценози), біосфера; по-третє, соціально-організовані системи - людина, сім'я, різні колективи, партії, класи, нації, держава, системи держав, суспільство, людство. Кожна з форм організації матерії специфічна, відносно самостійна, тоді як усі зв'язані генетично, тобто одна розвивається з іншої. Важливо і те, що системний розвиток світу як цілого йшов через структурне і функціональне ускладнення інтегративної (єдиної) якості, цілісності. У системах неживої природи цілісність визначається ядерними, електромагнітними і гравітаційними силами. Цілісність забезпечується тим, що енергія взаємодії між елементами системи перевищує сумарну кінетичну енергію елементів разом з енергією зовнішнішньої дії, скерованої на руйнування системи. У системах живої природи задається забезпеченість її інформаційними процесами зв'язку та управління, саморегуляції і відтворення біосистем. Соціально-організовані системи своєї цілісності досягають завдяки розвиненим соціальним зв'язкам і стосункам, які становлять найвищий рівень системної саморегуляції.

Факт вищої форми саморегуляції суспільних систем розуміють неоднозначно. Справа в тому, що цілісність соціальної системи забезпечується доти, поки її життєдіяльність не суперечить саморегуляції біологічних систем (більш низького рівня). Тут проявляється не тільки перевага вищих рівнів самоорганізації матерії над тими, що перебувають нижче, але й певна залежність від них. На цю особливість вперше звернув увагу німецький філософ Макс Шелер, який відмітив, що «потік діяльних сил тече у світ, де перебуваємо, не з гори до низу, але з низу вгору! З найбільш гордою незалежністю стоїть неорганічний світ з його закономірностями - лише у небагатьох точках містить дещо нібито «живе». З гордовитою незалежністю протистоять людині рослини і тварини, причому тварини значно більше залежать від існування рослин, аніж навпаки. Тваринна організація життя означає аж ніяк не тільки досягнення, але й втрату порівняно з рослинною організацією, оскільки у неї більше немає того безпосереднього спілкування з неорганічним, яке є у рослини завдяки її способу живлення. Кожна більш висока форма буття безсила відносно більш низької і здійснюється не власними силами, а силами нижчої форми. Життєвий процес - це процес, що має власну структуру, але здійснюється винятково матеріалами і силами неорганічного світу». Думки засновника філософської антропології Макса Шелера є стимулом до виявлення глибинних взаємозв'язків форм буття, а також шляхів гармонічних відносин між суспільством і природою.