Горлач Філософія (2001)

В процесі здійснення соціальних і політичних перетворень проблеми культури набрали небувалої гостроти. Отже, культурна революція в умовах формування демократичної держави, здійснення економічних і соціальних реформ стає однією з важливих факторів. На сучасному етапі не стоїть питання ліквідації неписьменності, як ще бувало раніше в історії України, та багато проблем і негативних явищ в сфері господарської діяльності, праці і побуту, спілкування відображаються недоліки у розвитку культури і виховання. Інтерес до питань теорії культури має глибокі практичні основи. Все це стимулює розробку філософських проблем культури, привело до значного прогресу в сфері культури, створення окремої науки про культуру — культурології. Інакше, при вивченні історії і прогнозуванні майбутнього соціальна філософія уже не може обійтися без урахування культурної складової суспільно-історичного процесу. Культура цікавить філософію не в своїх окремих, емпіричних проявах, а як явище суспільного життя.

Предки захистили український етнос від татаро-монгольського ярма, багаторічного зовнішнього тиску з боку інших держав. Прадіди і діди витримали натиск культурної революції і фашистський розбій. На долю сучасного покоління випало відродити і зміцнити те, що зберегла історична пам'ять народу, зберегти національні надбання, забезпечити їх повноцінний розвиток у контексті світової культури. Історичні колізії не знищили культурний дім українця, тому що збудований міцно, на каміннях, а не на пісках.

У чому специфіка і унікальність вітчизняної культури? На якому ґрунті здійснюється процес національно-культурного відродження України? У 50-ті роки американські культурологи Анрі Кребер і Антоні Клакхон називали 164 визначення поняття культури і близько 100 спроб теоретичного обґрунтування культури. Згодом, через двадцять років, французький культуролог Анрі Моль наводить уже 250 варіантів визначення культури. У сучасній філософії їх є близько 500. І тут немає нічого дивного. Культура - складне і багатогранне явище, а складний предмет передбачає і різноманітні його визначення.

Латинське слово cultura означає оброблення Грунту, його культивування, тобто зміна у природному об'єкті під впливом зусиль людини, її цілеспрямованої діяльності, що якісно відрізняється від змін, викликаних природними причинами. У первісному змісті терміну культура уже виражена її важлива особливість - людське начало, єдність людини, діяльності культури. Така особливість культури пізніше розвивається у різних філософських школах. На думку німецького соціолога Макса Вебера, культура ~ сукупність духовних символів, що не підпорядковані ніякій утилітарній меті. За Жаком Марите-ном, основою цінного в культурі є релігія. Французький етнолог-структураліст Клод Леві-Стросс вважає основним надбанням культури мову, систему знаків, комунікацію, що можна перекласти і зрозуміти. На думку інших, культура є інтелектуальним аспектом штучного середовища, що створюється людиною в процесі її життєдіяльності (Анрі Моль та ін.).



За наявності відмінностей у визначенні культури у ній чітко простежується думка про примат духовних основ над матеріальними, розуміння культури як духовної діяльності людей, системи ідей, символів, традицій, типів мислення та ін. Саме тут ахіллесова п'ята усієї західної культурології - недооцінка матеріальної основи культури як соціального явища, що неминуче призводить до однобічного її розуміння, спотвореного уявлення про значення і функції культури в житті суспільства. Тут же джерела концепції песимістичного протиставлення культури і цивілізації, кризи цивілізацій, майбутніх світових катастроф. Уже здоровий глузд свідчить про органічну єдність матеріального і духовного, об'єктивного і суб'єктивного, необхідного і випадкового в культурі. Виключення одного з компонентів призводить до спотвореного уявлення про культуру як цілісне явище. Наукове розуміння культури формується через інтерпретацію усіх факторів, що виявляються у різних сферах життєдіяльності суспільства і втілюються у характері, поведінці, стилі життя особи, особистості. Для зближення явища культури важливим є уявлення про межу. Визначення береться тут у буквальному розумінні як обмеження, тобто завдання або встановлення межі. Ось тут - культура або матерія, якій людина надала адекватні своїм потребам форми, а там, у кінці обробленого поля, починається натура - матерія безформна і невизначена. Слід зауважити, що обробленість треба трактувати не тільки як перетворення під дією фізичної сили. Обробляється світ уже тим, що включається у пізнавальну діяльність людини. Інакше кажучи, на культуру перетворюється все, чого торкнувся дух людський. Напрямки чи опосередковано - не має значення. Вказівку на важливість межі для розуміння суті культури можна знайти в Біблії. Людина, створена з пороху земного, не одразу здобуває культуру. її немає, поки Богом не покладено закон (межа, кордон): «від будь-якого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла, не їж від нього» (Бут. 2, 16-17). Ось межа, і може зародитися спокуса її порушення. Стає можливим порушення закону. Культура зближується тут з поняттям свідомості у розумінні сили, що контролює поведінку зсередини. Та істота має свідомість, яка вільна у вчинку, але може стриматися.

Межа, що відділяє культуру від натури, має не тільки просторовий зміст: оброблене поле відмежовується від безформного дечого. Ця межа проходить і по людині. У плоті дрімають стихії природи. Для позначення вітальних сил існує цілий ряд слів: потяг, хтивість, схильність, мотив, спонукання тощо. Іноді вживають слово інстинкт. Психолог Зігмунд Фрейд увів поняття лібідо, що стало популярним, англійське слово drive також широко популярне - прийняте у дослідженнях із соціобіоло-гії. До сильних драйвів-почуттів належать, звичайно, голод, жага, сексуальний потяг. Мова йде про поклик природи, потяг до задоволення базових вітальних тобто життєвих потреб, що важко подолати. Поняття сила волі виникає як відображення тієї людської (культурної) міцності, здатної блокувати, а частіше приборкувати потяг. Приборкувати не означає усувати; тримати в уздечці - не означає не давати рухатися. Вище людини - ангел, у якого взагалі відсутні потяги, нижче людини - звір, поведінка якого повністю ним визначається. Ніяка соціалізація повністю не пригнічує потяг: людина не може вийти із тіла і жити як чистий дух. Зігмунд Фрейд підкреслював репресивність культури, вважаючи, що конфлікт культури і природи в людині призводить до патології психіки. Та така точка зору не популярна. Зміст, сенс культури не в репресії, а в правилах, що встановлюють межі, а також способи і засоби задоволення вітальних потягів. Апостол Павло писав: «Закон - духовний, а я - з плоті, віддаюся гріху. І тому не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю». Закон тут - культура у розумінні Зігмунда Фрейда. Потяги розуміються як щось негативне. Сучасна філософська антропологія не така сувора до людини. Німецький філософ Макс Шелер зауважив, що «людина повинна навчитися терпіти саму себе. В тому числі і ті нахили, які вона вважає дурними і згубними». Справа у тому, що безпосередня боротьба проти волі сил викликає зворотний ефект: потяги посилюються і набувають однобічної орієнтації. Вихід у тому, щоб переключити енергію людини на реалізацію проблем, що визнаються її совістю гідними.

Отже, культуру можна розуміти як засвоєну поведінку, спільну для людей певного суспільства - поведінку, в основі якої лежать базові вітальні дії. Не акцентуючи дії, неможливо зрозуміти суті культури. їх не уникнути. Без них немає людини. Культура забезпечує їх регламентований перебіг, а також переведення у символічний або ігровий план, переведення агресії у спорт. Тут слід відзначити явище реабілітації тілесного початку у сучасному житті. Холодно розумний зразок (парадигма) - зразок людини минулих століть, що зводить дух до думки, поступається зразку (парадигмі) чуттєво-тілесній, терпимій до вітальних потягів. І все-таки цивілізуюча роль розуму не послаблюється. Залишається актуальною думка Георга Гегеля: «рефлексія, звернена на потяги, уявляючи, оцінюючи, зіставляючи їх один з одним, а потім з їх засобами, наслідками і з цілісним їх задоволенням - із щастям, привносить у такий матеріал формальну загальність і очищує його таким зовнішнім способом від його брутальності і варварства. У такому виявленні загальності мислення і полягає абсолютна цінність культури».

У понятті культура розрізняють рівні: повсякденний, науковий і філософський. Повсякденний — включає засвоєння людиною культурних норм побуту, праці, відпочинку. Літературу, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Сюди ж, звичайно, відносять процеси освіти підростаючого покоління. Суспільні науки (історія, археологія, етнографія) вкладають у поняття культура характеристики, притаманні таким явищам, як соціум, мова, етнос, а також те, що відрізняє їх рівнями розвитку або якісного стану. Певний зміст у наукове розуміння культури вносить наука. Філософський підхід до дослідження культури враховує результат її вивчення конкретними науками. Вивчення культи опосередковане специфікою філософії - особливої форми суспільної свідомості і пізнання і полягає в осмисленні дійсності через узагальнений погляд на світ, місце і роль у ньому людини, а також через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Такий підхід до культури не може бути зведений до одного або кількох природних або соціальних уявлень. Для філософії, що охоплює світ повністю, цілком, власне, і виступає світом людської культури.

Крізь призму філософського світогляду

ультура і діяльність культура розглядається в узагальнених характеристиках як форма, результат, спосіб зв'язку людини з дійсністю, самоствердження людини, прояв і ствердження суттєвих сил людства, оскільки способом існування людини є праця, саме вона -головне джерело культури. У процесі трудової діяльності людина перетворює природні речі в необхідні для життя блага. Не будь-яка діяльність людини є культуротворчою, а лише та, що втілюється адекватно закономірностям природи ( речі). Завдяки такому підходу всебічно розкриваються суть речей, властивості і відносини предметів. Людина може змінювати і перетворювати природу, враховуючи її закони, а не діяти всупереч їм. У такому разі праця стає способом однобічного утилітарного споживання природних ресурсів з метою отримання максимальної користі. Така праця руйнує природу, а разом з нею і культуру.

Культура - процес і результат реалізації у природі людської мети відповідно до законів природи, сфери опанування природи та її олюднення. Звичайно, такий процес можливий тільки у суспільстві і через суспільство. Предмет стає потрібним людині, набуває соціальної властивості, тому що має природний і суспільний зміст. Суспільне послідовно входить у предметну сферу культури як якісна характеристика, міра людського у соціумі, міра гуманізації культури. В чому ж полягає культурна складова матеріальних, духовних та інших факторів суспільного буття людини? Складовою у широкому розумінні культура виступає своєрідною спрямованістю на людину. Завдяки їй матеріальні і духовні явища в суспільстві існують не як однопорядкові з людиною, а як певні фактори, не тільки створені людиною, а й активно впливаючі на неї, перетворюючі її. У кожному суспільному явищі є нитка, що з'єднує з людиною, бо людина існує і функціонує у суспільстві у системі великої кількості таких ниток, що зв'язують її з суспільним світом, його матеріальними і духовними складовими. Саме у такій якості - своєрідному зосередженні усіх суспільних зв'язків — людина виступає суб'єктом, носієм, творцем культури. Людина тому є субстанцією, носієм культури і, розуміється, у широкому соціальному контексті, в багатстві суспільних відносин, у єдності із створеним матеріальним і духовним світом. Матеріальні і духовні надбання людей виступають предметними втіленнями їх здібностей, суттєвих сил. Рівень надбань - зовнішня форма існування культури. Справжнім же внутрішнім змістом їх існування є розвиток людини як суспільної істоти, тобто вдосконалення творчих сил людини, потреб, здібностей, форм спілкування та ін. Отже, культура - це сфера становлення, розвитку, соціалізації людини. Сфера олюднення природи, гуманізації соціуму і соціалізації особистості - це якісна характеристика створюваної людиною дійсності, що представляє предметну сферу культури, оскільки дозволяє побачити у ній міру власного людського розвитку, за якою визначається довжина пройденого суспільством історичного шляху. Поділ культури на матеріальну і духовну, одна з яких є продуктом матеріального, а друга - духовного виробництва, здається очевидним. Зрозуміло і те, що предмети матеріальної і духовної культур можна використати по-різному. Знаряддя праці і продукти живопису служать різній меті. Тим-то функціональна відмінність між матеріальною і духовною культурою дійсно існує. Та між тим і матеріальна, і духовна культура є культурою, що несе в собі матеріальне і духовне в їх єдності. Матеріальна культура охоплює формуючий її початок духовного, оскільки завжди є втіленням ідей, знань, мети людини, що тільки і створює її культурою, продукти ж духовної культури завжди набирають форму матеріальної, стають фактом суспільного життя. Культура - невід'ємне складове розвитку суспільства. І недоліки ж визначення культури, як всього створеного людиною, в тому, що, по-перше, культура може сприйматися однобічно, лише як щось зовнішнє людині, по-друге, не проявляються природа самої культури, співвідносини суспільства і культури. Відмінність суспільства і культури виявляється в її визначенні як сукупності створених людиною цінностей. Світ культури - це світ матеріальних і ідеальних, духовних цінностей, тобто світ об'єктів матеріальних і ідеальних, взятих в його відносинах до людини, світ, наповнений людським змістом. Визначення культури, як системи цінностей, відмежовує культуру від природи і водночас не дає ототожнювати ЇЇ з суспільством. При такому підході культура виступає як певний аспект суспільства, тим самим з'ясовується її соціальна природа, але разом з тим не знімається і важлива проблема співвідно-син культури і суспільства.

Створені матеріальні і духовні цінності, що, безумовно, мають людський вимір, у певних соціальних умовах поділяються на культуру і антикультуру. Як явище культури, цінності виступають лише у тій мірі, в якій сприяють розвитку суттєвих сил людини, творчих потенцій особистості. Культура виступає своєрідною нормою суспільно-історичного процесу у розумінні його людського, гуманного і творчого змісту, певною сферою, де об'єктивні знання і закони підкоряються людській меті, задовольняють людські потреби. Такий аспект дозволяє виділити три філософських значення поняття культури: по-перше, можна впевнено говорити, що культура є лише тим, що сприяє утвердженню людини як розумної істоти, розвиває її суттєві сили, здібності, підносить особистість. По-друге, неосмислен-на, непізнанна річ (ідея, процес, ставлення) - своєрідна річ-у-собі -не предмет культури, тому її потенціал не може адекватно використовуватися в культурі. По-третє, предмети, що випали з практики спілкування з людиною, суспільством, втрачають загальнокультурний зміст. Нормальне функціонування культури передбачає безпосередньо життєву реалізацію, відкритість цінностей для людини. Якщо немає людини без праці, то не може бути і культури без людини, її суспільно-особистісних зв'язків, відношень, практичної і творчої діяльності. Культура стає істинною тоді, коли входить в життя, у звички особистості, виявляється у всій сукупності соціальної діяльності, у практиці повсякденної поведінки. Суть культури полягає в процесі створення і розвитку суспільної людини в ім'я реалізації родової людської природи за допомогою усіх створених матеріальних і духовних засобів, всього багатства суспільних відносин і форм.