Теорія політології (2001)

У процесі спільної політичної діяльності індивіди і соціальні спільноти вступають у певні відносини. Такі взаємовідносини соціальні суб'єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичними цілями. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з'єднуються в єдине ціле вертикальними і горизонтальними політичними відносинами. Розуміння сутності, форм політичних відносин у суспільстві, місця і ролі їх у політичній системі дає можливість з'ясувати політичні процеси і спрямувати їх.

Якщо йдеться про суспільні відносини, то постають запитання: коли і з приводу чого вони виникають, які спонукальні причини цього, зміст відносин, процес їх проходження, наслідки? Ці запитання виникають і при аналізі політичних відносин як одного з видів суспільних відносин.

Суспільні відносини — це різноманітні відносини, що виникають між народами, націями, соціальними групами, а також всередині них у процесі політичної, економічної, соціальної, культурної життєдіяльності. Окремі індивіди вступають у суспільні відносини як члени спільнот.

Суспільні відносини складаються в процесі діяльності й спілкування людей. Ця діяльність реалізується у певній сфері, і залежно від її змісту відносини набувають певного виду. Змістом будь-якого виду суспільних відносин є зв'язки, взаємодія людей шляхом обміну продуктами діяльності і самою діяльністю. Способом існування суспільних відносин є потреби й інтереси, що проявляються у різноманітній діяльності. Як і сам процес діяльності, всі суспільні відносини взаємопов'язані. Вони становлять певну систему, в якій своєрідне місце займають політичні відносини.

Політичні відносини — це різноманітні, зумовлені соціально-економічним і культурним рівнем суспільства взаємозв'язки і взаємодії, що виникають між соціальними спільнотами й індивідами, створеними ними політичними інституціями й організаціями з питань втілення політичних інтересів і політичних потреб у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади.

Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому.

Зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія суб'єктів політики з метою свідомого використання політичної влади, реалізації політичних інтересів і потреб.

Політичні відносини у системі суспільних відносин мають властиві їм особливості. До них належать: надзвичайна різноманітність; глибока зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства; визначеність політичними інтересами і політичними потребами; особливість вираження — у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади, втілення у політичних відносинах факту управління; регулювання відносно всіх інших видів суспільних відносин, у які вступають суб'єкти; прямий або непрямий вплив на систему суспільних відносин; охоплення широких мас, їх спільнот, створених ними організаційних структур участю у політичних відносинах; політичні відносини значно більше, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності, на функціонування всіх структур політичної системи суспільства, забезпечують цілісність її.

Послідовна зміна стану політичних відносин набуває вигляду політичного процесу. Вона може бути пов'язана не тільки з переходом політичних відносин від одного типу до іншого, а й розвитком всередині кожного з них. Типи політичних відносин можуть змінюватися революційним шляхом. Політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ.

Реформи як засіб удосконалення забезпечують наростання кількості існуючої якості, необхідної для переходу до нової якості. Як зміна, так і вдосконалення політичних відносин пов'язані з внутрішнім їх станом і як такі не залежать від бажань політичних лідерів. Це відбувається, наприклад, у такий спосіб.

Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об'єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб'єкт політики не може по-старому здійснювати політику і не звертається до реформ, то виникають об'єктивні передумови революції. При наявності зрілого суб'єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости у революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

Політичний бунт являє собою такий політичний виступ мас, який характеризується насильницьким зламом існуючих порядків. У ньому немає елементів організованості, слабкими є уявлення про практичні політичні дії, нечіткими залишаються цілі політичних змін. Політичні бунти не створюють нові політичні відносини. Найчастіше вони вносять дестабілізацію в існуючі політичні відносини. Вони можуть прискорити необхідність політичних змін, але самі не є засобом творення нових політичних відносин. Політичні бунти найбільш характерні для політичної боротьби рабів, кріпаків.

Політичні відносини, впливаючи на всю систему соціальних відносин, відчувають на собі зворотний вплив. Так, зміна економічних відносин тим успішніша, чим рішучіше ламається стара і створюється нова система політичних відносин. Разом з тим політичні відносини можуть розвиватись послідовно як демократичні, маючи під собою як базу розвинені економічні відносини. Наведемо приклад.

Якщо розглядати розвиток суспільства з позицій формаційного підходу, який утвердився в радянському суспільствознавстві як марксистсько-ленінський, то очевидним є те, що розвиток політичного процесу пов'язаний зі зміною і вдосконаленням політичних відносин. Політична революція розкривається як утвердження демократичних політичних відносин, їх необхідність є умовою консолідації загальнополітичних рухів. Політичні рухи — спосіб існування політичних відносин, їх історично спрямованої демократизації. Політичні рухи як суспільна діяльність спрямовані на реалізацію політичних інтересів, потреб і приведення у відповідність з ними політичних відносин. Як тільки клас, що прийшов до влади, вичерпує свій демократичний потенціал, політичні відносини набувають характеру відкритого панування і підкорення. Історично у цей час завжди формується новий прогресивний клас з новим суспільно-політичним інтересом. Спираючись на загальнополітичний рух, він приходить до влади. Такий безперервний політичний процес свідчить, що політичні відносини на кожному новому циклі політичного процесу включають розширену масу людей, які дедалі більше можуть реалізувати себе як особистість. Цим самим політичні відносини в результаті розмаху загальнополітичних рухів набувають характеру послідовної демократичності. Демократизація політичних відносин при переході від однієї стадії до іншої виступає як загальносоціологічний закон.

А якщо так, то соціалізм, що заявив про себе в СРСР, країнах Східної Європи та в інших країнах, саме через порушення цього закону не зміг реалізувати себе, адже всі революції, які передували соціалізму, утверджували нові політичні відносини, спираючись на новий суспільно-економічний уклад, що склався всередині старого ладу і займав визначальне становище в суспільстві. Тобто економічні відносини, що визріли, надавали стійкості новим владовідносинам і пов'язаним з ними іншим політичним відносинам. Пролетарська влада як форма політичної влади не мала зрілих соціально-економічних відносин, навіть початкової їхньої форми, засвідчуючи цим відсутність економічної стабільності. Без опори вона існувати не могла. Цією опорою і стали адміністративні методи управління і засновані на них адміністративно-політичні відносини. Чим нижчим був рівень економічної основи переходу до соціалізму, чим відсталішими виявлялись економічні відносини, тим довшим був процес утвердження нових політичних відносин, у тому числі і відносин влади. Абсолютизація політичних відносин, заснованих на адміністративних методах, означала розуміння їх як єдино можливих. Це, в свою чергу, стримувало розвиток економічних зв'язків, заснованих на праві, свободі, самоорганізації, ефективності. В результаті ми стали свідками руху до соціального глухого кута, відходу від "осі" загальнолюдського прогресу.

Отже, політичні відносини у загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, більше того — джерелом регресу. Якщо владу тримає у своїх руках реакційна соціальна група, інтереси якої суперечать потребам розвитку, то і політичні відносини, керовані нею, стримують політичний процес або відкривають шлях до регресу. Таким регресивним чинником можуть бути поразка країни у війні та підкорення країні, що перемогла, поразка внаслідок хибно обраної зовнішньої політики, а також неправильно здійснений вибір шляху політичного розвитку. Процес розвитку політичних відносин стримується також невисоким рівнем культури їх здійснення. Політична культура виявляється в історичній спадковості, зв'язку часів, нагромадженні політичних цінностей, дбайливому ставленні до зразків поведінки.

Історичний досвід показав, що політичні відносини є різноманітними за своїм характером, їх можна класифікувати за окремими принципами. Типологія політичних відносин виглядає приблизно так:

1) за характером соціальних суб'єктів — міжнародні; міжнаціональні; між соціальними групами; між особами (індивідами, лідерами);

2) за організацією соціальних суб'єктів політики — міждержавні; міжпартійні; між громадськими об'єднаннями; державно-партійні; між державою і громадськими об'єднаннями; між партіями і громадськими об'єднаннями;

3) за характером відносин між суб'єктом і об'єктом політики — відносини панування; підкорення;

4) за характером упорядкованості — координаційні; субординаційні;

5) за характером різних сфер політичної влади — законодавчі, управлінські, судові;

6) за характером тривалості — сталі, тривало існуючі політичні відносини, що виражають докорінні особливості даної політичної влади; рухомі, динамічні, що відображають зміну співвідношення соціально-політичних сил у процесі повсяк денної політичної життєдіяльності суспільства;

7) між світовими політичними структурами ~ міжурядові, сформовані національними урядами; неурядові організації, що складаються з національних організацій та асоціацій;

транснаціональні організації, які створюються індивідами;

8) за територіальною спрямованістю — у масштабах політичної системи однієї країни; у глобальному масштабі між політичними системами різних країн;

9) за механізмом формування і прояву — стихійні; свідомі.

Будь-яка форма є зовнішнім виразом змісту. Через такий зовнішній вияв можна визначити систему політичних відносин, їхню структуру, усталеність або зміну. Розвиток форм політичних відносин, їхня різноманітність, багатство свідчать про складність політичного життя. А така складність свідчить про розвиток як процес збагачення політичних відносин і про розвиненість їх як якісний стан і межі його досягнення. Складне, розвинене суспільство має безліч форм політичних відносин. Визначимо основні форми політичних відносин і зміст їх.

Політична позиція — порівняно стійка сукупність взаємодій та взаємозв'язків політичних суб'єктів, що формує спосіб їхньої спільної діяльності.

Ця форма політичних відносин відображає політичний інтерес суб'єкта політики при його взаємовідносинах з іншими суб'єктами політики. Політична позиція виступає як форма відносин між суб'єктами політики, які відіграють різну роль у політичному житті, посідають певне місце в системі влади. Політична позиція знаходить свій вияв у різних політичних цілях і настановах, ціннісних орієнтаціях, ідеалах, фіксується в політичних програмах, основних правових документах.

Політичне співробітництво — форма політичних відносин, що відображає спільні дії суб'єктів політики, які не суперечать цілям кожного з них.

Процес політичного співробітництва запобігає порушенням політичної стабільності, появі політичних сил, які протистоять владі. При цьому створюються сприятливі умови для суб'єктів політичної діяльності, відбувається згортання гострої політичної боротьби. Політичне співробітництво досягається на ґрунті політичної культури, компетентності суб'єктів політичної діяльності.

Політичне співробітництво може здійснюватись як політичний компроміс.

Політичний компроміс (від лат. comprotnissum — угода) є формою політичних відносин, за якої розв'язання конфлікту і досягнення на цій основі угоди відбуваються взаємними поступками сторін.

Досягнення політичного компромісу як практичного втілення політичних відносин відбувається, якщо суб'єкти політики чітко знають об'єкт, предмет політичної незгоди, на вирішення якої спрямовані зусилля, усвідомлюють поступки, розуміють, як досягти їхньої межі, з'ясовують умови, за яких може бути здійснений політичний компроміс.

Політичні компроміси досягаються в основному мирним шляхом. Проте можливі ситуації, які торкаються глибинних основ існування сторін або однієї з них. У таких випадках політичні відносини можуть мати безкомпромісний характер і вирішуватися іншими засобами, іноді шляхом насильства.

Політичне співробітництво набуває не лише вигляду компромісу, а й конкуренції в політиці.

Конкуренція в політиці (від лат. concurrentia — змагання, суперництво) — форма політичних відносин, що виражені у змаганні в процесі здійснення політичної діяльності між соціальними групами, окремими особами — політичними лідерами або індивідами, політичними партіями та іншими організаціями для досягнення поставленої мети.

Політичний компроміс і політична конкуренція пов'язані узгодженням, з'ясуванням, утвердженням, близькістю політичних завдань і цілей. Цьому підкорена така форма політичних відносин, як політична консолідація.

Політична консолідація (від лат. consolidatio — зміцнення, згуртування) — форма політичних відносин, що виражає об'єднання суб'єктів політики з метою досягнення загальних цілей на основі спільних принципів взаємовідносин.

Прикладом політичної консолідації може бути об'єднання прогресивних сил у боротьбі проти екстремізму, його правої форми — фашизму, проти всіх сил реакції. Проте політично консолідуватись можуть і реакційні, деструктивні сили, наприклад, для інтервенції, здійснення терору та ін.

Політична консолідація як форма політичних відносин між суб'єктами політики виникає на основі розвинених політичних потреб подолання вузькості існуючих і розвитку нових зв'язків, виникнення нових політичних організацій, що потребують входження у політичну систему і розгортання політичної діяльності, формування нових політичних завдань, захисту від реакційних, деструктивних сил, при втраті контролю за політичною ситуацією і необхідності налагодження політичного функціонування з метою встановлення стабільності в суспільстві та ін.

Політичний конфлікт — це форма політичних відносин, для якої є характерним відкрите зіставлення політичних інтересів і зіткнення соціально-політичних сил, що протиборствують і дії яких спрямовані на досягнення несумісних цілей, насамперед у сфері влади і власності.

Політичний конфлікт — один із різновидів соціального конфлікту. Крім політичного існують конфлікти економічні, національні та ін. Вивченням конфліктів займається конфлікто-логія. Вона вивчає природу виникнення різних конфліктів, форми вираження, процес їхнього проходження і наслідки.

Конфлікти — явище універсальне. Частота і гострота їх, масштабність, розширення діапазону впливу особливо зростають у суспільствах перехідного періоду. Це пояснюється багатьма причинами, головні серед них — відсутність традицій і навичок цивілізованого вирішення проблем, обмеженість відпрацьованих механізмів оволодіння процесами виникнення і протікання конфліктів, частоти їх змін, незрілість владних структур, несвоєчасне осмислення або взагалі відсутність будь-якої інформації про назрівання конфлікту та ін. У таких ситуаціях великого значення набувають превентивні заходи щодо недопущення конфліктів. Серед них політична практика знає такі: превентивна дипломатія; превентивні гуманітарні дії, зокрема з метою контролю й урегулювання ситуацій, пов'язаних з біженцями, у прикордонному районі з нестабільною обстановкою; превентивне розгортання військового або поліцейського персоналу та ін.

У разі невміння уникнути конфлікту він порушує нормальний стан функціонування суспільства.

Причиною виникнення конфліктів може бути не просто розбіжність інтересів різних груп, а насамперед нерозуміння політичними суб'єктами власних довгострокових інтересів, амбіції політичних лідерів або керівників цих груп, груповий егоїзм. Конфліктну ситуацію у відносинах між сторонами конфлікту, що складається, спричинює політичне напруження.

Політичне напруження — це особливий стан політичного життя, що характеризується втратою довіри до влади, зростанням незадоволеності реальним станом життя, накопиченням агресивності серед окремих груп і верств населення, нагромадженням стресових ситуацій, втрачанням керованості поведінкою людей.

Політичне напруження можуть посилювати економічні, соціальні процеси, катастрофи й лиха, активність екстремістських груп, дезорієнтація владних структур та ін.

Розвиток конфлікту дає безліч традиційних форм поведінки його учасників. Серед них найбільш поширені компроміс, відступ, капітуляція тощо. Поряд з ними існує оптимальна форма розв'язання політичного конфлікту. Для цього необхідно, щоб усі учасники визнавали права й інтереси супротивника, а не зосереджували увагу лише на власних вигодах. Тільки так можна досягти становища, за якого всі сторони залишаться у виграші.

Політичний конфлікт слід відрізняти від проблемної ситуації. Для конфлікту завжди характерною є несумісність інтересів або цілей, тим часом як проблемна ситуація пов'язана з технологією розв'язання політичних завдань, складностей у політичному житті.

Однією з форм політичних відносин суб'єктів політики є політична боротьба.

Політична боротьба — форма політичних відносин між суб'єктами політики, спрямованих на досягнення міцних позицій у системі владарювання, впливу на владу шляхом реалізації своєї політичної волі.

В основі політичної боротьби лежать інтереси різних суб'єктів політики (соціальних спільнот, окремих осіб), прагнення втілити їх у життя. Об'єктом політичної боротьби є влада, процес владарювання, вся політична система суспільства.

Політичні відносини у формі політичної боротьби мають і гостроту різної сили. Спокійніше здійснюються такі форми діяльності, як парламентська боротьба суперників, партійні взаємовідносини, а також відносини між партіями і громадськими організаціями, ідейна боротьба. До гострих форм політичної боротьби належать насильницькі методи вирішення політичної ситуації, збройна боротьба, громадянська війна та ін.

Залежно від рівня політичної культури суб'єкти використовують різні форми політичних відносин.

Народи, нації, соціальні групи, окремі індивіди у процесі політичних відносин об'єднуються в певні організаційні структури. Це дає їм змогу сформулювати свій інтерес і реалізувати його у своїй діяльності. Вступаючи у певні політичні відносини, організаційні структури забезпечують цілісність політичної системи суспільства. У цій системі політичні відносини виконують роль зв'язку. Ця роль розкривається у соціальних функціях політичних відносин як порівняно самостійного структурного елемента даної політичної системи. Визначальними серед них є такі.

Об'єднувальна функція. Політичні відносини забезпечують спрямованість волевиявлення суб'єктів політики. Спільна воля реалізується у політичній боротьбі, сутність якої розкривається у взаємодії різних політичних сил в ім'я досягнення певних політичних цілей. Спільні політичні цілі об'єднують політичні сили і відповідно формують, викликають до життя політичні відносини певної якості й необхідного рівня розвиненості. Отже, політичні відносини пов'язують владу, ЇЇ носіїв (організаційні структури) і політичну культуру в єдину цілісну систему, а саме — політичну систему.

Координаційна функція. Політичні відносини виступають формою координації (горизонтальної та вертикальної побудови) політичної діяльності організацій, їхніх зусиль. Відносини по вертикалі забезпечують координацію дій державних, партійних, громадських органів, по горизонталі — зв'язки державних, партійних, громадських організацій. Без такої координації структура політичної системи розпадається. Саме координація діяльності різних органів і організацій з'єднує їх у цілісну систему, тобто політичну систему.

Функція соціально-політичного творення. Розвинені активні політичні відносини можуть виникати і функціонувати (тобто втілюватись у діяльності суб'єктів політики) лише за певного рівня розвитку політичної системи суспільства. Розвинена політична система розширює, поглиблює, наповнює прогресивним змістом усі політичні відносини, а отже, вона є активною. Застійний стан політичних відносин, відсутність якісних змін, звуження змісту, згортання, уповільнення активності або взагалі припинення їх ведуть до розпаду політичної системи, а згодом і до розвалу.

Політичні відносини, підтримуючи функціонування політичної системи, творять нове в самих суб'єктах політичного життя, наповнюють його змістом, оновлюють його організаційні структури. Звуження самотворення політичних відносин веде до застою, а іноді й до припинення функціонування політичної системи.

Діяльнісна функція. Політичні відносини, функціонуючи, забезпечують існування політичної системи у стані життєдіяльності. Розвиток політичних відносин, різноманітність їхніх форм є виразом активності політичної діяльності в суспільстві, впливу її на інші види діяльності, входження у світовий політичний порядок.

У процесі функціонування політичні відносини постійно розвиваються. Розвинені політичні відносини є результатом історичного цивілізаційного процесу. Якщо підійти до оцінки їх з позицій світового політичного порядку, то можна зробити такі висновки:

> політичні відносини в основі своїй є результатом відображення найбільшою мірою економічних і культурних відносин;

> той чи інший рівень політичних відносин є об'єктивним результатом загальноцивілізаційного руху. Найважливіші етапи західної історії — Ренесанс, Реформація, Просвітництво і Французька революція — суттєво позначилися на розвитку західної цивілізації і формуванні політичного процесу, наповнили демократичним змістом функціонування політичних відносин;

> розвинені політичні відносини здійснюються на широкій юридичній основі, яка відкриває простір демократії, розвитку інформаційно-комунікаційної революції. Результати останньої можуть бути використані лише за умов такої політичної системи, яка ефективно працює;

> розвиток політичних відносин передбачає подолання штучної ізоляції від світового співтовариства і активне входження в систему світових політичних відносин. Реформи в Україні неможливо відділити від глобальних змін у світі. Суть перетворення державно-бюрократичного соціалізмуна демократичне суспільство передбачає поряд з перетвореннями всередині країни органічне входження її у систему політичних, економічних і духовних взаємовідносин світового співтовариства;

> політичні відносини мають історичну цінність. Вони є шляхом до цивілізованості; від соціально-диференційованого суспільства в минулому і сучасному до соціально інтегрованого у майбутньому.

Політичні відносини розвиваються через внутрішнє са-мотворення. Виникає запитання: що зумовлює розвиток типів і форм політичних відносин, тобто які чинники впливають на творення і функціонування політичних відносин? Назвемо основні з них:

1. Усвідомлення політичного інтересу як певної мети у здійсненні політичних відносин. Політичні інтереси виникають на ґрунті економічних інтересів, проте не зводяться до них.

Вони можуть набувати великого значення, коли політичний інтерес переважає над іншими, особливо в періоди революцій. Якщо політичний інтерес класу, соціальної групи, нації збігається з тенденцією суспільного розвитку, то він може реалізовуватися в активній діяльності широких мас — соціальних спільнот. У цьому разі політичний інтерес прогресивного класу перетворюється на загальнополітичний. А діяльність по втіленню його і є не що інше, як вираження політичних відносин. Отже, політичний інтерес об'єднує маси на основі активності полі тичних відносин між різними соціальними спільнотами і як такий відповідає потребам соціального прогресу.

2. Координація цілей і засобів досягнення їх, не допустимість розриву між ними. Така координація не є автоматичною. Необхідні для досягнення поставленої мети засоби можуть

бути сформовані лише після того, як мине певний час. Засоби політичної дії сприяють упорядкуванню політичних відносин. Настанова на пошук простих засобів вирішення складних проблем політичних відносин характерна для політичного радикалізму.

3. Наявність міцної політичної влади як умова стійких владовідносин у суспільстві. Посилення або послаблення політичної влади насамперед впливає на зміцнення (розквіт) або

розпад (застій, звуження, припинення) політичних відносин, пов'язаних у суспільстві з владовідносинами.

4. Правова регламентація політичних відносин. Упорядкованість політичних відносин визначається розвитком права, їх правовим забезпеченням. Право — це складний і розгалужений інструмент регулювання у суспільстві співвідношення політичних інтересів, зв'язків, широкої системи взаємовідносин особи або соціальної спільноти як суб'єкта політики з усією соціальною цілісністю. Право — гарант політично вільних відносин, умова свободи їх здійснення. Цей інструмент в умовах демократичної правової держави реалізується цілеспрямовано.

5. Політичні відносини активно розвиваються при забезпеченні розвитку економічних відносин і культури суб'єктів політики.

6. Розвиток демократичних засад у суспільстві. Політичні відносини в суспільстві є демократичними лише тоді, коли вони враховують інтереси різних соціальних спільнот. Оскільки політичні відносини за своєю сутністю покликані регулювати інтереси різних соціальних прошарків, то демократія виступає суттєвою умовою зрілих політичних відносин.

Політична система як система політичного владарювання покликана спрямовувати механізм політичних відносин на здійснення самоврядування народу на основі соціальної справедливості, гуманізму і демократії.