Теорія політології (2001)

Поняття "політичний режим" можна визначити як систему способів і методів управління певним державно організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодії суспільства та органів політичної влади. Серед типологій політичних режимів найпоширенішою в світовій політичній науці й традиційною для вітчизняної політології є та, яка полягає у протиставленні демократії різним недемократичним режимам. При цьому нерідко терміни, що застосовуються для характеристики недемократичних режимів (зокрема, "диктаторський", "авторитарний", "тоталітарний"), уживаються як тотожні, або як такі, що означають різні ступені недемократичності (наприклад, іноді тоталітарний режим мислиться як найвищий ступінь "авторитарної деградації" політичного режиму). Слід чітко визначати специфічні сфери політичного життя, яких стосується кожне з тих понять, що протиставляються демократичному режиму. Багато в чому ці сфери не збігаються, і тому навряд чи справедливо говорити про наявність певних ступенів недемократичності щодо введених до наукового обігу понять конкретних "чистих типів" політичних режимів.

При протиставленні демократичного політичного режиму недемократичним доцільно розрізняти два основних теоретичних підходи. Перший з них передбачає: а) виділення "чистого типу" режиму політичної демократії через визначення його основних ознак; б) розгляд будь-яких режимів, де відсутня хоча б одна з таких ознак, як недемократичних, з подальшим аналізом різновидів недемократичних режимів.\У межах даного підходу може бути запропоноване базове поняття "демократичний політичний режим". Це режим, якому притаманні: виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських); вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волі більшості громадян; забезпечення широкого кола особистих, громадянських та політичних прав і свобод; юридична рівність громадян; гарантії прав меншості та запобігання сваволі з боку більшості.

Другий підхід до визначення демократичних і недемократичних режимів полягає у виділенні кількох аспектів розгляду демократії при її одночасному протиставленні: а) авторитаризму; б) автократії; в) диктатурі; г) тоталітаризму; д) анархії; є) охлократії. При цьому можна запропонувати такі визначення різних політичних режимів.

Авторитарний політичний режим характеризується тим, що:

1) у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;

2) з процесу прийняття та реалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження компромісу, взаємного погодження (в ході обговорення) різних

позицій;

3) органи політичної влади мають дискреційні повноваження, тобто право, виходячи з власного розуміння політичної до цільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушенням

норм закону;

4) виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями;

5) обмежена або відсутня сфера застосування принципу гласності у діяльності органів політичної влади;

6) обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, а також юридичні гарантії їх забезпечення.

При цьому слід зазначити, що необґрунтованою є оцінка авторитаризму лише як негативного явища.

Автократичному політичному режиму притаманні: обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення; існування єдиного центру реальної політичної влади.

Автократію також не слід оцінювати лише негативно. Програмно організовані соціальні спільноти з правлінням мудрих на благо більшості нерідко вводили і вводять у суспільне життя ті чи інші компоненти автократії. Приклади Сінгапуру та Кувейту тут є одними з найяскравіших.

Диктатура, виходячи з її класичного (римського) розуміння, — це тимчасовий авторитарний режим, який вводиться на строк дії надзвичайних обставин для здійснення рішучих заходів на виведення країни із стану кризи.

Тоталітарний політичний режим має такі ознаки:

1) жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема, перетворення людини на додаток до механізмів влади;

2) відсутність легальної опозиції;

3) наявність обов'язкової для всіх офіційної ідеології;

4) нетерпимість до політичного інакомислення;

5) примітивізація політичної культури, всієї сфери гума

нітарних знань.

Влада однієї легальної партії (при забороні діяльності всіх інших) не є обов'язковою ознакою тоталітаризму. В деяких країнах з такими режимами немає політичних партій, а в інших кілька легальних партій визнають провідну роль "партії-геге-мона". і—Анархічному політичному режиму притаманні:

1) ерозія або повне руйнування найважливішої загальної ідеї єдиної держави та єдиної політичної системи;

2) взаємна конфронтація або навіть атомізація владних структур, відсутність ефективних форм координації їх дій;

3) втрата найвищими органами політичної влади монополії на організоване застосування збройної сили;

4) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, сваволя сильнішого або спритнішого,відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади.

Охлократичний політичний режим характеризується:

1) некомпетентністю політичної влади, презирливим ставленням до знань і досвіду світової цивілізації, зокрема постійними намаганнями неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення тривалої копіткої праці;

2) відсутністю у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом;

3) апеляціями політичної влади до широких народних масдля підтримки та рекрутуванням значної частини правлячої політичної еліти із "соціальних низів" та "маргінальних верств" суспільства. Представники останніх прагнуть швидко підвищити свій соціальний статус та поліпшити матеріальне становище. Після характеристики цих режимів можна дати докладніші ознаки демократичного політичного режиму. Він являє собою систему таких принципів взаємовідносин політичної влади та суспільства:

1. На відміну від "чистого" авторитаризму передбачає: а) наявність у громадян широкого кола прав і свобод та ефективність функціонування системи їх інституційних і нормативних гарантій; б) відсутність у органів політичної влади дискреційних повноважень (тобто практично нічим не обмеженої компетенції); в) гласність прийняття рішень органами політичної влади та доступність для всіх громадян суспільно значущої інформації; г) право виконавчих органів видавати лише підзаконні акти, а не закони; д) широке застосування методу полі тичного компромісу, ставлення органів політичної влади до факту існування політичної опозиції як до нормального явища суспільного життя.

2. Порівняно з автократією демократія характеризується:

а) виборністю; б) періодичною змінністю; в) підзвітністю (в тому числі юридичною відповідальністю) найвищих посадо вих осіб; г) юридичною рівністю громадян; д) гарантіями прав Меншості та недопущенням сваволі більшості.

3. Демократичний режим означає наявність, але не реалі зацію заздалегідь затвердженої та забезпеченої необхідними ресурсами моделі тимчасового диктаторського устрою та діяльності на випадок надзвичайних обставин.

4. Як протилежність тоталітаризму демократія — це: а) чітке визначення меж можливого втручання держави та різних колективів (корпорацій, общин тощо) у справи особи; б) визнання правомірності та цінності для суспільства плюралізму поглядів та дій, захист прав меншостей (як організованих, так і неорганізованих) на свою самобутність та вплив на соціальні процеси; в) ефективне функціонування механізму обмеження сваволі бюрократичного апарату політичної влади, запобігання поглинанню суспільства державою, партією, церквою або іншими організаціями, що претендують на монопольне знання істини,

розуміння блага народу та на виключне або пріоритетне право

визначати долю суспільства.

5. На відміну від анархії демократія передбачає: а) наявність ідеї єдиної (але й плюралістичної) політичної системи; б) певний порядок, законність, передбачуваність та цивілізований характер основних моделей поведінки громадян, державних органів та легальних організацій; в) монополію держави наорганізоване застосування збройної сили.

6. Заперечуючи охлократію, демократичний політичний режим утверджує: а) компетентність, високий професіоналізм посадових осіб (особливо вищих), їх порядність, дисцип лінованість, готовність до безкорисливих дій на благо всього суспільства; б) переважання у суспільстві почуття громадян ської відповідальності його членів, тобто рішучості керування не лише особистими або груповими інтересами;

в) здатність органів політичної влади до обґрунтованого виявлення нагальних потреб розвитку суспільства, вироблення та проведення політики, яка спрямована на погодження інтересів різних соціальних груп.

Далеко не завжди демократичний політичний режим здатний забезпечити здійснення реальної демократизації суспільного життя, і навпаки, формування стабільної та ефективно діючої політичної системи часто потребує введення у перехідний (до такої системи) період низки обмежень політичної демократії, тобто передбачає функціонування певних авторитарних або навіть автократичних інституцій влади.

Політична система, яка забезпечує всебічну демократизацію та гуманізацію суспільства, не може мати тоталітарного, анархічного або охлократичного характеру. Але за певних умов такій політичній системі можуть бути притаманні деякі елементи цих режимів, що пов'язано з неможливістю за короткий термін позбавитися укорінених у суспільстві старих структур і моделей поведінки або з посиленням антидемократичних деформацій держави та інших суб'єктів політичного процесу, які поставили за мету здійснення радикальних соціально-економічних та політичних перетворень.

"Чисті типи" політичних режимів у реальному суспільному житті зустрічаються нечасто. Як правило, формуються ті чи інші різновиди "змішаних" режимів. Так, українська політична система як система перехідного типу нині має елементи всіх вищезазначених політичних режимів. При цьому ст. 1 Конституції України чітко закріпила головну тенденцію в розбудові політичної системи: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Результатом специфічного поєднання у політичному житті цілої низки країн (зокрема, у пострадянських державах) елементів анархічного та охлократичного, а нерідко й автократичного режимів є поява таких різновидів політичних режимів, як: а) клеп-тократія — влада крадіїв, що грабують своїх співвітчизників та за безцінь розпродають національні багатства, в умовах якої корупція державних чиновників та політиків стає одним з основних стрижнів життя суспільства; б) геростратократія — влада марнославних осіб, що готові приносити в жертву найвищі цінності вітчизни (й навіть світу в цілому) заради самоутвердження.

Конкретне визначення характеру політичного режиму тієї чи іншої країни у певний період її розвитку залежить від специфічного співвідношення у політичному житті елементів основних, "чистих типів" політичних режимів.

Розгляд типів та різновидів політичних режимів не слід обмежувати лише протиставленням "демократичні — недемократичні". Це лише одна з можливих систем координат. До інших систем належать такі класифікації (типології) політичних режимів (їх критерії легко реконструюються з наведених нижче різновидів політичних режимів):

1) постійні та тимчасові;

2) нормального та надзвичайного функціонування;

3) конституційні та неконституційні;

4) режими функціонування правової держави, революцій ної законності та сваволі (відсутності законності);

5) світські, релігійні та атеїстичні;

6) безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні;

7) цивільні та військові;

8) режими, що мають досить стабільну і надійну внутрішнюопору, та такі, які потребують постійної підтримки ззовні;

9) режими, що спираються лише на національні (тобто не на іноземні) інституції влади, та ті, які підтримуються за допоїмогою діючих на території даної країни політичних інституцій, котрі представляють закордонні сили;

10) режими, які мають постійною й активною сферою своєї діяльності весь світ, та такі, що обмежені рамками своєї країни й мають лише окремі компоненти власної глобальної (загаль-нопланетарної) системи забезпечення національних інтересів.

Узгоджене, системне застосування низки наведених та інших типологій політичних режимів дає можливість глибоко й детально аналізувати політичні структури та процеси конкретних країн. При цьому слід мати на увазі, що поняття демократії стосується не лише сфери політики. Міжнародна соціал-демократія та представники деяких інших течій політичної думки розробили концепцію розширення демократії із суто політичної сфери на галузь економіки та культури, на соціальні й міжнародні відносини. Більше того, відповідно до сучасних гуманістичних тенденцій доцільно глобалізувати поняття демократії за рахунок включення до її проблематики, по-перше, питання про врахування інтересів усіх поколінь — як нинішніх, так і прийдешніх, а також історичної пам'яті про минулі покоління, по-друге, питання про глибше усвідомлення суспільством (і відповідно про більш ефективне нормативне та інституційне закріплення) того факту, що не можна побудувати щасливе та справедливе життя для людей, ігноруючи долю інших живих істот на Землі, руйнуючи красу, різноманітність форм та неповторність природи в цілому.

Розмежування основних значень поняття демократії (як сутності влади, що забезпечує демократизацію суспільства; як системи демократичних принципів установчого процесу та структурного оформлення найвищих органів держави; як демократичного політичного режиму) та врахування специфіки політичних ситуацій у конкретних країнах та регіонах дають змогу робити певні висновки щодо^розвитку політичних процесів як в окремій державі, так і в регіоні чи світі в цілому, а відтак — передбачати негативні тенденції і запобігати їх посиленню.