Право формується у державно організованому суспільстві як основний нормативний регулятор суспільних відносин. Звичаї, моральні і релігійні норми додержавного суспільства мають другорядне значення, перевага надається правовому регулюванню суспільних відносин.
У сучасній юридичній науці термін «право» використовується утіекількох значеннях:
- загальносоціальне право - можливості людей, націй, цілого людства. Ці можливості належать їх носіям від природи, незалежно від державної волі та є загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів (право людини на здоров'я, право нації на самовизначення
- юридичне право в об'єктивному розумінні (система юридичних норм). Право є об'єктивним, оскільки державні загальнообов'язкові правила поведінки існують незалежно від волі і свідомості окремих суб'єктів (учасників суспільного життя);
- юридичне право в суб'єктивному розумінні характеризує певні можливості, які належать суб'єктам і залежать від їх волі та свідомості (право громадян на працю, відпочинок та ін.. право власності організацій).
Визначаючи ознаки права як державного регулятора суспільних відносин, ми характеризуємо саме юридичне право в об'єктивному розумінні. Отже:
- норми права встановлюються або санкціонуються державою:
- норми права охороняються і забезпечуються, крім інших засобів, державним примусом:
- право являє собою єдину систему норм, котра є обов'язки новою для всього населення, що проживає на території певної держави;
- право - це система загальнообов'язкових правил, норм, зміст яких чітко визначено у тексті правового документу;
- право виражає загальну волю громадян держави.
Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки
(правових норм), котрі встановлюються і охороняються державою, виражають загальні інтереси населення держави, спрямовані на регулювання суспільних відносин та задоволення загальносоціальних потреб.
Основні напрямки впливу права на людину і суспільство окреслюють поняттям функції права. Виділяють такі види функцій права:
- регулятивна (спрямована на позитивний правовий вплив з метою упорядкування суспільних відносин шляхом встановлення заборон, дозволів тощо):
- охоронна (здійснюється органами держави, які приймають індивідуально-владні рішення, виконання яких гарантується державним примусом);
- виховна (виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту);
- інформаційна (право інформує людей про волю законодавця);
- оціночна (право виступає як критерій правомірності чи неправомірності дій).