Ортинський Основи права (2005)
4. Адміністративні правопорушення та адміністративна відповідальність
Поняття і види адміністративних правопорушень
Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є вчинення нею адміністративного правопорушення (проступку). Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на права і свободи громадян, державний або громадський порядок, власність, на встановлений порядок управління, за що законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Отже, ознаками адміністративного правопорушення є протиправність, винність, караність.
Ознака протиправності адміністративного правопорушення випливає з того, що воно заборонене законом, оскільки може завдати шкоди або загрожувати небезпекою. Протиправність виділяє адміністративні правопорушення серед інших, хоч і неправомірних дій, на вчинення яких законом не встановлено будь-яких правових заборон. У такому випадку мова може йти про порушення моральних або інших соціальних норм.
Протиправність охоплює проступки, які завдають безпосередньої шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також ті, що не пов'язані із настанням шкідливих наслідків, а приховують у собі лише загрозу, небезпеку такої шкоди. Наприклад, порушення правил пожежної безпеки при відсутності шкідливих наслідків тягне за собою адміністративну відповідальність. Такі проступки засвідчують небажання підкорятися закону, загальнообов'язковим правилам, тобто посягають на правову форму.
Протиправне діяння (дія або бездіяльність) вважається адміністративним правопорушенням (проступком) лише тоді, коли встановлено вину особи у його вчиненні, а також доведено причинний зв'язок між таким діянням і шкідливими наслідками, якщо такі настали. Вина особи може виражатись у двох формах: умислу і необережності. Вчиненим умисно адміністративне правопорушення визнається тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Прикладом умисного правопорушення є дрібне розкрадання державного або колективного майна.
Адміністративне правопорушення вважається вчиненим з необережності тоді, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, однак легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла б їх передбачити. Необережність у різноманітній формі (самовпевненості, легковажності, недбалості, неуважності, необдуманості) може стати причиною багатьох порушень правил технічної і пожежної безпеки, дорожнього руху, санітарно-протиепідемічних правил та інших, де суб'єктами відповідальності переважно виступають службові особи. Встановлення форми вини має значення при призначенні стягнення.
Характерною ознакою адміністративних правопорушень є караність. Це означає, що за їх вчинення до особи можуть бути застосовані заходи державного примусу. Проте в законі передбачено виняток з цього правила, коли встановлюється можливість звільнити порушника від адміністративної відповідальності при малознач-ності правопорушення або можливість обмежитись щодо винного усним зауваженням з боку органу (службової особи), уповноваженого вирішувати справу.
До ознак адміністративного правопорушення належить також суспільна небезпека. Однак слід зауважити, що законодавець безпосередньо не говорить, що адміністративне правопорушення — це суспільно небезпечне діяння, воно швидше суспільно шкідливе. Аналіз змісту правопорушень Особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення свідчить, що суспільна небезпека не є універсальною ознакою всіх без винятку адміністративних правопорушень, багатьом з них вона не властива.
Задля повного уявлення про адміністративне правопорушення, слід розглянути його юридичний склад: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивну та об'єктивну сторони.
Суб'єктом адміністративного правопорушення може бути громадянин України, якому виповнилось 16 років, а також іноземці та особи без громадянства. Законодавець окремо виділяє серед суб'єктів службових осіб, покладаючи на них підвищену порівняно з іншими громадянами відповідальність, якщо порушення ними загальнообов'язкових правил водночас є порушенням службових обов'язків.
Обов'язковою умовою, за якої особа може вважатись суб'єктом правопорушення, є її осудність, тобто здатність оцінювати свої дії і керувати ними.
Об'єктом адміністративного правопорушення виступають суспільні відносини, які складаються в сфері адміністративно-організаційної діяльності і порядку управління, регулюються адміністративним правом, а також нормами інших галузей права (трудового, цивільного, фінансового, земельного та ін.). Об'єктом посягання адміністративного правопорушення може бути і сама людина, її здоров'я, честь і гідність.
Залежно від того, що є об'єктом посягання, адміністративні правопорушення поділяються на різні види, перелік яких містить Особлива частина Кодексу про адміністративні правопорушення. Це правопорушення проти особи, прав і свобод громадян; порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; порушення проти власності; порушення на транспорті, в галузі дорожнього господарства і зв'язку; порушення громадського порядку та громадської безпеки та ін.
Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення визначає вина особи, мета і мотив її поведінки. Центральне місце займає оцінка вини, тобто психічного ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння.
Мета і лютив-це факультативні ознаки суб'єктивної сторони, і вони не завжди присутні. Але в багатьох випадках їх наявність впливає на зміст правопорушення, наприклад, дрібна спекуляція. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення характеризується наявністю самого діяння (дій або бездіяльності), протиправних наслідків та причинного зв'язку між ними (останні не завжди є обов'язковими). Більшість правових порушень скоюється шляхом дії, активної протиправної поведінки (дрібне хуліганство, самовільне захоплення земельних ділянок). Протиправна поведінка може виражатись і в бездіяльності - безквитковий проїзд у транспорті, невиконання санітарних вимог.
Факультативними ознаками об'єктивної сторони є місце, час, спосіб і засоби вчинення правопорушення, які в багатьох випадках мають кваліфікуюче значення (браконьєрство — полювання у недозволений час або в недозволеному місці чи забороненими засобами).
Найпоширеніші види адміністративних правопорушень серед неповнолітніх
Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що до адміністративної відповідальності притягаються особи, яким на момент вчинення правопорушення виповнилось 16 років. Справи про такі правопорушення уповноважені розглядати комісії в справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад. Ці органи керуються в своїй діяльності Положенням про комісії у справах неповнолітніх від 26 серпня 1976 р. з наступними змінами і доповненнями.
Коло справ про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями, можна поділити на певні групи:
1) справи про суспільно небезпечні дії, вчинені особами до Досягнення 16-річного віку; 2) правопорушення, скоєні особами віком від 16 до 18 років (крім справ про злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця); 3) вчинення дрібного розкрадання державного або громадського майна, дрібного хуліганства, порушення правил дорожнього руху правил придбання, зберігання і користування вогнепальною зброєю і боєприпасами. Остання група справ розглядається комісіями лише тоді, коли вони передаються їм органами внутрішніх справ або судами, яким згідно з законом підвідомчі перелічені види правопорушень. Якщо такі правопорушення вчиняють неповнолітні віком до 16 років, відповідальність за них несуть батьки або особи, які їх замінюють.
Окремою групою можна виділити справи про інші антигромадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, однак свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад, неналежна поведінка в школі, на вулиці, в інших громадських місцях, що часто межує з хуліганськими проявами; бродяжництво, жорстоке ставлення до ровесників, брутальне поводження з учителями та однокласниками, жебрацтво, втеча з дому. Сюди можна віднести і аморальні вчинки: ранні статеві зв'язки, захоплення азартними іграми, що свідчить про погляди і звички, які з часом можуть призвести до злочину.
Комісії розглядають також матеріали про неповнолітніх, які ухиляються від навчання або роботи. Вони з'ясовують причини такої поведінки, працевлаштовують неповнолітніх або скеровують їх на навчання.
Як свідчить практика, найчастіше комісії розглядають справи про дрібне розкрадання державного або громадського майна, яке виражається у побитті скла в автомашинах або приміщеннях, псуванні телефонів-автоматів, крісел в поїздах та ін.; дрібне хуліганство і дрібну спекуляцію; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або появу в них в нетверезому стані; азартні ігри (гра в рулетку і карти).
До винних у правопорушенні неповнолітніх комісії мають право застосовувати такі заходи впливу: зобов'язати публічно або в іншій формі просити вибачення у потерпілого; зробити попередження, оголосити догану або сувору догану; покласти на неповнолітнього обов'язок відшкодувати заподіяні матеріальні збитки, якщо він має самостійний заробіток; накласти на неповнолітнього, який має заробіток, штраф, передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють. Окрім того, комісії можуть застосовувати примусові заходи виховного характеру, які вважаються досить суворими,— це скерування в спеціальні навчально-виховні установи — спецшколи і спеціальні профтехучилища. В спецшколи скеровуються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а в спецпрофтехучилища — від 14 до 18 років.
Види адміністративних стягнень
Більшість громадян добровільно і свідомо дотримуються норм права, моралі, правил суспільного співжиття. Однак ще не для всіх така поведінка стала нормою життя. Окремі громадяни вступають у конфлікт із загальновизнаними нормами і правилами, спричиняючи своєю поведінкою необхідність застосування адміністративних стягнень.
Адміністративне стягнення застосовується до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, і являє собою правовий наслідок недозволеного діяння — покарання правопорушника. Покарання є заходом примусовим, оскільки воно застосовується незалежно від волі і всупереч волі тих осіб, правові інтереси яких так чи інакше зачіпає. Крім того, адміністративне стягнення як міра відповідальності застосовується з метою виховання в особи поваги до правил суспільного співжиття, попередження нових правопорушень.
За адміністративні правопорушення можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення, попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація такого предмета або грошей, одержаних внаслідок вчинення правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянину (права управління транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Іноземні громадяни і особи без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень можуть бути випроваджені за межі України. Вказані стягнення можуть застосовуватись як основні або як додаткові. Сплатне вилучення предмета і конфіскація застосовуються як основні і як додаткові. Інші стягнення можуть застосовуватись тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може накладатись основне або ж основне і додаткове стягнення, наприклад, штраф і конфіскація.
Попередження як вид адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі службовою особою. Його суть полягає в офіційному, від імені держави, осуді протиправної поведінки. Воно застосовується тоді, коли особа вперше скоїла незначне адміністративне правопорушення і до неї недоцільно застосовувати більш суворе стягнення.
Штраф — це найпоширеніший вид адміністративного стягнення. Він має виключно грошовий характер. Чинний Кодекс про адміністративні правопорушення переважно встановлює фіксовані розміри штрафів. Однак з урахуванням інфляційних процесів спостерігається тенденція до встановлення розміру, кратного мінімальній заробітній платі, з визначенням верхнього і нижнього рівнів. Штрафи, які накладаються на громадян, значно нижчі, ніж штрафи, які застосовуються до службових осіб.
Оплатне вилучення предмета, що став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і подальшій реалізації з поверненням вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням від неї витрат на реалізацію вилученого предмета. Цей вид стягнення накладається за адміністративні правопорушення із використанням спеціальних предметів, засобів або безпосереднім об'єктом яких є заборонений предмет. Наприклад, при порушенні правил перевезення або зберігання вогнепальна зброя може вилучатись як предмет, заборонений для використання, або такий, що використовується з порушенням встановлених вимог.
Конфіскація предмета, що став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративних правопорушень, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, зводиться до примусової безоплатної передачі цього предмета чи грошей у власність держави. Конфіскуватись може лише предмет, який є особистою власністю порушника. Законодавством встановлений порядок застосування конфіскації і перелік предметів, які не підлягають конфіскації.
Не може бути конфіскованою вогнепальна зброя, інші знаряддя полювання і бойові припаси в осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення спеціального права, наданого тому чи іншому громадянинові, застосовується на строк до трьох років. Під спеціальними правами розуміють права, надані компетентними державними органами, що підтверджується документом встановленої форми і зразка (право на керування транспортними засобами, право на полювання). При неналежному користуванні цим правом або зловживанні ним винна особа може бути позбавлена цього права. Виняток становлять особи, які користуються правом управління транспортними засобами у зв'язку з інвалідністю, крім випадків управління в стані сп'яніння; а також особи, які користуються правом полювання, що є для них основним джерелом існування.
Виправні роботи — це адміністративне стягнення, яке має за мету грошове покарання, тобто вплив на матеріальні інтереси порушника. Цей вид стягнення призначається лише судом (суддею) на строк до двох місяців. Особа відбуває його за місцем основної праці з відрахуванням до двадцяти відсотків її заробітку в дохід держави. Крім утримання, виправні роботи супроводжуються ще деякими обмеженнями: забороняється надавати в цей час чергову відпустку, забороняється звільнення з роботи і переведення на іншу роботу.
Адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб, якщо інше не передбачене законом, і призначається тільки судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, які мають дітей до 12 років, які не досягли 18 років, до інвалідів 1 -ї та 2-їгруп.
Суть цього виду стягнення полягає в тому, що воно встановлюється за адміністративні правопорушення, близькі за ступенем суспільної небезпеки до злочинів: незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликих розмірах; дрібне хуліганство; неодноразове розпивання спиртних напоїв у громадських місцях у нетверезому стані; злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця чи образа їх.
Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення
Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст. 213 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ці органи можна поділити на колегіальні, тобто ті, що розглядають справи колегіально, й одноособові, де справи розглядаються одноосібно уповноваженими службовими особами.
До першої групи належать адміністративні комісії при міськрай-виконкомахомісії в справах неповнолітніх, виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів, народні суди. Друга група органів численніша. До неї входять органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного транспорту, органи морського транспорту, органи річкового транспорту, органи повітряного транспорту, органи держгір-технагляду, органи держатомнагляду, митні органи, органи Міністерства оборони, органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, органи пенсійного фонду України та фонду соціального страхування, органи державної статистики. Від імені цих органів справи про адміністративні правопорушення розглядають уповноважені на це службові особи: начальники, заступники, державні інспектори, інспектори-ревізори.
Серед названих органів найширше коло справ підвідомче адміністративним комісіям, які згідно з чинним законодавством утворюються при адміністрації представника Президента і діють на підставі положення про ці комісії від 9 березня 1988 р.
Повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення наділені виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів. Підвідомче їм коло правопорушень визначається ст. 219 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів, регіональне і місцеве самоврядування».
Народні суди (судді) згідно зі ст. 221 розглядають справи з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, наприклад, про дрібне хуліганство, дрібне розкрадання державного та громадського майна, азартні ігри на гроші, речі та цінності тощо. До компетенції районних (міських) судів віднесено також розгляд скарг і протестів на постанови інших органів (службових осіб) у справах про адміністративні правопорушення.
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
Першочерговим у порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення факту порушення, передбачених Кодексом про адміністративні правопорушення правил, і фіксація цього факту в протоколі. Вимоги щодо складання протоколу передбачені ст. 256 Кодексу. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до законодавства штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення (ст. 258).
Правом складати протокол про адміністративне правопорушення наділене широке коло осіб, чітко визначене ст. 255 Кодексу. Такими є уповноважені на те службові особи відповідних державних органів: органів внутрішніх справ, виконавчого комітету міської Ради народних депутатів, органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, органів державного санітарного нагляду та ін.
Належно оформлений протокол та інші матеріали надсилаються органові (службовій особі), який уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення. До порушника можуть застосовуватись заходи впливу: адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, за місцем його вчинення. Може також в окремих випадках розглядатись за місцем проживашія порушника або за місцем обліку транспортних засобів, коли йдеться про правопорушення водіями правил дорожнього руху.
Загальним правилом с розгляд справи в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли с дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду та якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Однак у багатьох випадках присутність особи є обов'язковою.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується певними правами, зокрема: правом знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватись юридичною допомогою адвоката, оскаржити постанову за справою та ін.
Процесуальний порядок розгляду справи врегульований ст. 278-282 Кодексу. Завершується розгляд справи винесенням постанови про накладення адміністративного стягнення або про закриття справи. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається особі під розписку.
Постанова за справою протягом 10 днів може бути оскаржена особою, щодб якої її винесено, а також потерпілим. Не підлягають оскарженню в порядку провадження постанови про накладення адмінісгративного стягнення районного (міського) суду (судді).
Постанова підлягає обов'язковому виконанню з моменту її винесення. Для виконання постанови про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу дається 15 днів. Після закінчення цього строку постанова підлягає примусовому виконанню. Порядок виконання постанов про застосування інших стягнень передбачений в розділі 5 Кодексу про адміністративні правопорушення.
Особливості цивільно-правової відповідальності
Цивільне право регулює товарно-грошові, інші майнові та особисті немайнові відносини на засадах рівності сторін, широкої свободи суб'єктів у визначенні своїх прав та обов'язків. За умов переходу до ринкової економіки дотримання порядку, дисципліни і відповідальності набуває особливої ваги. Адже від виконання громадянами та юридичними особами своїх взаємних зобов'язань залежить своєчасне забезпечення населення товарами широкого вжитку, завершення будівництва шкіл, дитячих садків і виробничих об'єктів, надходження грошових коштів на рахунки підприємств у банках, виплата авторам гонорарів за опубліковані твори тощо.
Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є вчинення нею адміністративного правопорушення (проступку). Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на права і свободи громадян, державний або громадський порядок, власність, на встановлений порядок управління, за що законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Отже, ознаками адміністративного правопорушення є протиправність, винність, караність.
Ознака протиправності адміністративного правопорушення випливає з того, що воно заборонене законом, оскільки може завдати шкоди або загрожувати небезпекою. Протиправність виділяє адміністративні правопорушення серед інших, хоч і неправомірних дій, на вчинення яких законом не встановлено будь-яких правових заборон. У такому випадку мова може йти про порушення моральних або інших соціальних норм.
Протиправність охоплює проступки, які завдають безпосередньої шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також ті, що не пов'язані із настанням шкідливих наслідків, а приховують у собі лише загрозу, небезпеку такої шкоди. Наприклад, порушення правил пожежної безпеки при відсутності шкідливих наслідків тягне за собою адміністративну відповідальність. Такі проступки засвідчують небажання підкорятися закону, загальнообов'язковим правилам, тобто посягають на правову форму.
Протиправне діяння (дія або бездіяльність) вважається адміністративним правопорушенням (проступком) лише тоді, коли встановлено вину особи у його вчиненні, а також доведено причинний зв'язок між таким діянням і шкідливими наслідками, якщо такі настали. Вина особи може виражатись у двох формах: умислу і необережності. Вчиненим умисно адміністративне правопорушення визнається тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Прикладом умисного правопорушення є дрібне розкрадання державного або колективного майна.
Адміністративне правопорушення вважається вчиненим з необережності тоді, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, однак легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла б їх передбачити. Необережність у різноманітній формі (самовпевненості, легковажності, недбалості, неуважності, необдуманості) може стати причиною багатьох порушень правил технічної і пожежної безпеки, дорожнього руху, санітарно-протиепідемічних правил та інших, де суб'єктами відповідальності переважно виступають службові особи. Встановлення форми вини має значення при призначенні стягнення.
Характерною ознакою адміністративних правопорушень є караність. Це означає, що за їх вчинення до особи можуть бути застосовані заходи державного примусу. Проте в законі передбачено виняток з цього правила, коли встановлюється можливість звільнити порушника від адміністративної відповідальності при малознач-ності правопорушення або можливість обмежитись щодо винного усним зауваженням з боку органу (службової особи), уповноваженого вирішувати справу.
До ознак адміністративного правопорушення належить також суспільна небезпека. Однак слід зауважити, що законодавець безпосередньо не говорить, що адміністративне правопорушення — це суспільно небезпечне діяння, воно швидше суспільно шкідливе. Аналіз змісту правопорушень Особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення свідчить, що суспільна небезпека не є універсальною ознакою всіх без винятку адміністративних правопорушень, багатьом з них вона не властива.
Задля повного уявлення про адміністративне правопорушення, слід розглянути його юридичний склад: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивну та об'єктивну сторони.
Суб'єктом адміністративного правопорушення може бути громадянин України, якому виповнилось 16 років, а також іноземці та особи без громадянства. Законодавець окремо виділяє серед суб'єктів службових осіб, покладаючи на них підвищену порівняно з іншими громадянами відповідальність, якщо порушення ними загальнообов'язкових правил водночас є порушенням службових обов'язків.
Об'єктом адміністративного правопорушення виступають суспільні відносини, які складаються в сфері адміністративно-організаційної діяльності і порядку управління, регулюються адміністративним правом, а також нормами інших галузей права (трудового, цивільного, фінансового, земельного та ін.). Об'єктом посягання адміністративного правопорушення може бути і сама людина, її здоров'я, честь і гідність.
Залежно від того, що є об'єктом посягання, адміністративні правопорушення поділяються на різні види, перелік яких містить Особлива частина Кодексу про адміністративні правопорушення. Це правопорушення проти особи, прав і свобод громадян; порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; порушення проти власності; порушення на транспорті, в галузі дорожнього господарства і зв'язку; порушення громадського порядку та громадської безпеки та ін.
Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення визначає вина особи, мета і мотив її поведінки. Центральне місце займає оцінка вини, тобто психічного ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння.
Мета і лютив-це факультативні ознаки суб'єктивної сторони, і вони не завжди присутні. Але в багатьох випадках їх наявність впливає на зміст правопорушення, наприклад, дрібна спекуляція. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення характеризується наявністю самого діяння (дій або бездіяльності), протиправних наслідків та причинного зв'язку між ними (останні не завжди є обов'язковими). Більшість правових порушень скоюється шляхом дії, активної протиправної поведінки (дрібне хуліганство, самовільне захоплення земельних ділянок). Протиправна поведінка може виражатись і в бездіяльності - безквитковий проїзд у транспорті, невиконання санітарних вимог.
Факультативними ознаками об'єктивної сторони є місце, час, спосіб і засоби вчинення правопорушення, які в багатьох випадках мають кваліфікуюче значення (браконьєрство — полювання у недозволений час або в недозволеному місці чи забороненими засобами).
Найпоширеніші види адміністративних правопорушень серед неповнолітніх
Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що до адміністративної відповідальності притягаються особи, яким на момент вчинення правопорушення виповнилось 16 років. Справи про такі правопорушення уповноважені розглядати комісії в справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад. Ці органи керуються в своїй діяльності Положенням про комісії у справах неповнолітніх від 26 серпня 1976 р. з наступними змінами і доповненнями.
Коло справ про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями, можна поділити на певні групи:
1) справи про суспільно небезпечні дії, вчинені особами до Досягнення 16-річного віку; 2) правопорушення, скоєні особами віком від 16 до 18 років (крім справ про злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця); 3) вчинення дрібного розкрадання державного або громадського майна, дрібного хуліганства, порушення правил дорожнього руху правил придбання, зберігання і користування вогнепальною зброєю і боєприпасами. Остання група справ розглядається комісіями лише тоді, коли вони передаються їм органами внутрішніх справ або судами, яким згідно з законом підвідомчі перелічені види правопорушень. Якщо такі правопорушення вчиняють неповнолітні віком до 16 років, відповідальність за них несуть батьки або особи, які їх замінюють.
Окремою групою можна виділити справи про інші антигромадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, однак свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад, неналежна поведінка в школі, на вулиці, в інших громадських місцях, що часто межує з хуліганськими проявами; бродяжництво, жорстоке ставлення до ровесників, брутальне поводження з учителями та однокласниками, жебрацтво, втеча з дому. Сюди можна віднести і аморальні вчинки: ранні статеві зв'язки, захоплення азартними іграми, що свідчить про погляди і звички, які з часом можуть призвести до злочину.
Комісії розглядають також матеріали про неповнолітніх, які ухиляються від навчання або роботи. Вони з'ясовують причини такої поведінки, працевлаштовують неповнолітніх або скеровують їх на навчання.
Як свідчить практика, найчастіше комісії розглядають справи про дрібне розкрадання державного або громадського майна, яке виражається у побитті скла в автомашинах або приміщеннях, псуванні телефонів-автоматів, крісел в поїздах та ін.; дрібне хуліганство і дрібну спекуляцію; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або появу в них в нетверезому стані; азартні ігри (гра в рулетку і карти).
До винних у правопорушенні неповнолітніх комісії мають право застосовувати такі заходи впливу: зобов'язати публічно або в іншій формі просити вибачення у потерпілого; зробити попередження, оголосити догану або сувору догану; покласти на неповнолітнього обов'язок відшкодувати заподіяні матеріальні збитки, якщо він має самостійний заробіток; накласти на неповнолітнього, який має заробіток, штраф, передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють. Окрім того, комісії можуть застосовувати примусові заходи виховного характеру, які вважаються досить суворими,— це скерування в спеціальні навчально-виховні установи — спецшколи і спеціальні профтехучилища. В спецшколи скеровуються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а в спецпрофтехучилища — від 14 до 18 років.
Види адміністративних стягнень
Адміністративне стягнення застосовується до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, і являє собою правовий наслідок недозволеного діяння — покарання правопорушника. Покарання є заходом примусовим, оскільки воно застосовується незалежно від волі і всупереч волі тих осіб, правові інтереси яких так чи інакше зачіпає. Крім того, адміністративне стягнення як міра відповідальності застосовується з метою виховання в особи поваги до правил суспільного співжиття, попередження нових правопорушень.
За адміністративні правопорушення можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення, попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація такого предмета або грошей, одержаних внаслідок вчинення правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянину (права управління транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Іноземні громадяни і особи без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень можуть бути випроваджені за межі України. Вказані стягнення можуть застосовуватись як основні або як додаткові. Сплатне вилучення предмета і конфіскація застосовуються як основні і як додаткові. Інші стягнення можуть застосовуватись тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може накладатись основне або ж основне і додаткове стягнення, наприклад, штраф і конфіскація.
Попередження як вид адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі службовою особою. Його суть полягає в офіційному, від імені держави, осуді протиправної поведінки. Воно застосовується тоді, коли особа вперше скоїла незначне адміністративне правопорушення і до неї недоцільно застосовувати більш суворе стягнення.
Штраф — це найпоширеніший вид адміністративного стягнення. Він має виключно грошовий характер. Чинний Кодекс про адміністративні правопорушення переважно встановлює фіксовані розміри штрафів. Однак з урахуванням інфляційних процесів спостерігається тенденція до встановлення розміру, кратного мінімальній заробітній платі, з визначенням верхнього і нижнього рівнів. Штрафи, які накладаються на громадян, значно нижчі, ніж штрафи, які застосовуються до службових осіб.
Оплатне вилучення предмета, що став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і подальшій реалізації з поверненням вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням від неї витрат на реалізацію вилученого предмета. Цей вид стягнення накладається за адміністративні правопорушення із використанням спеціальних предметів, засобів або безпосереднім об'єктом яких є заборонений предмет. Наприклад, при порушенні правил перевезення або зберігання вогнепальна зброя може вилучатись як предмет, заборонений для використання, або такий, що використовується з порушенням встановлених вимог.
Конфіскація предмета, що став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративних правопорушень, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, зводиться до примусової безоплатної передачі цього предмета чи грошей у власність держави. Конфіскуватись може лише предмет, який є особистою власністю порушника. Законодавством встановлений порядок застосування конфіскації і перелік предметів, які не підлягають конфіскації.
Не може бути конфіскованою вогнепальна зброя, інші знаряддя полювання і бойові припаси в осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення спеціального права, наданого тому чи іншому громадянинові, застосовується на строк до трьох років. Під спеціальними правами розуміють права, надані компетентними державними органами, що підтверджується документом встановленої форми і зразка (право на керування транспортними засобами, право на полювання). При неналежному користуванні цим правом або зловживанні ним винна особа може бути позбавлена цього права. Виняток становлять особи, які користуються правом управління транспортними засобами у зв'язку з інвалідністю, крім випадків управління в стані сп'яніння; а також особи, які користуються правом полювання, що є для них основним джерелом існування.
Виправні роботи — це адміністративне стягнення, яке має за мету грошове покарання, тобто вплив на матеріальні інтереси порушника. Цей вид стягнення призначається лише судом (суддею) на строк до двох місяців. Особа відбуває його за місцем основної праці з відрахуванням до двадцяти відсотків її заробітку в дохід держави. Крім утримання, виправні роботи супроводжуються ще деякими обмеженнями: забороняється надавати в цей час чергову відпустку, забороняється звільнення з роботи і переведення на іншу роботу.
Адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб, якщо інше не передбачене законом, і призначається тільки судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, які мають дітей до 12 років, які не досягли 18 років, до інвалідів 1 -ї та 2-їгруп.
Суть цього виду стягнення полягає в тому, що воно встановлюється за адміністративні правопорушення, близькі за ступенем суспільної небезпеки до злочинів: незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликих розмірах; дрібне хуліганство; неодноразове розпивання спиртних напоїв у громадських місцях у нетверезому стані; злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця чи образа їх.
Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення
Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст. 213 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ці органи можна поділити на колегіальні, тобто ті, що розглядають справи колегіально, й одноособові, де справи розглядаються одноосібно уповноваженими службовими особами.
До першої групи належать адміністративні комісії при міськрай-виконкомахомісії в справах неповнолітніх, виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів, народні суди. Друга група органів численніша. До неї входять органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного транспорту, органи морського транспорту, органи річкового транспорту, органи повітряного транспорту, органи держгір-технагляду, органи держатомнагляду, митні органи, органи Міністерства оборони, органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, органи пенсійного фонду України та фонду соціального страхування, органи державної статистики. Від імені цих органів справи про адміністративні правопорушення розглядають уповноважені на це службові особи: начальники, заступники, державні інспектори, інспектори-ревізори.
Серед названих органів найширше коло справ підвідомче адміністративним комісіям, які згідно з чинним законодавством утворюються при адміністрації представника Президента і діють на підставі положення про ці комісії від 9 березня 1988 р.
Повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення наділені виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів. Підвідомче їм коло правопорушень визначається ст. 219 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів, регіональне і місцеве самоврядування».
Народні суди (судді) згідно зі ст. 221 розглядають справи з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, наприклад, про дрібне хуліганство, дрібне розкрадання державного та громадського майна, азартні ігри на гроші, речі та цінності тощо. До компетенції районних (міських) судів віднесено також розгляд скарг і протестів на постанови інших органів (службових осіб) у справах про адміністративні правопорушення.
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
Першочерговим у порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення факту порушення, передбачених Кодексом про адміністративні правопорушення правил, і фіксація цього факту в протоколі. Вимоги щодо складання протоколу передбачені ст. 256 Кодексу. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до законодавства штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення (ст. 258).
Належно оформлений протокол та інші матеріали надсилаються органові (службовій особі), який уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення. До порушника можуть застосовуватись заходи впливу: адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, за місцем його вчинення. Може також в окремих випадках розглядатись за місцем проживашія порушника або за місцем обліку транспортних засобів, коли йдеться про правопорушення водіями правил дорожнього руху.
Загальним правилом с розгляд справи в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли с дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду та якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Однак у багатьох випадках присутність особи є обов'язковою.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується певними правами, зокрема: правом знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватись юридичною допомогою адвоката, оскаржити постанову за справою та ін.
Процесуальний порядок розгляду справи врегульований ст. 278-282 Кодексу. Завершується розгляд справи винесенням постанови про накладення адміністративного стягнення або про закриття справи. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається особі під розписку.
Постанова за справою протягом 10 днів може бути оскаржена особою, щодб якої її винесено, а також потерпілим. Не підлягають оскарженню в порядку провадження постанови про накладення адмінісгративного стягнення районного (міського) суду (судді).
Постанова підлягає обов'язковому виконанню з моменту її винесення. Для виконання постанови про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу дається 15 днів. Після закінчення цього строку постанова підлягає примусовому виконанню. Порядок виконання постанов про застосування інших стягнень передбачений в розділі 5 Кодексу про адміністративні правопорушення.
Особливості цивільно-правової відповідальності
Цивільне право регулює товарно-грошові, інші майнові та особисті немайнові відносини на засадах рівності сторін, широкої свободи суб'єктів у визначенні своїх прав та обов'язків. За умов переходу до ринкової економіки дотримання порядку, дисципліни і відповідальності набуває особливої ваги. Адже від виконання громадянами та юридичними особами своїх взаємних зобов'язань залежить своєчасне забезпечення населення товарами широкого вжитку, завершення будівництва шкіл, дитячих садків і виробничих об'єктів, надходження грошових коштів на рахунки підприємств у банках, виплата авторам гонорарів за опубліковані твори тощо.
