Геополітика: Україна в міжнародних відносинах
Міжнародні відносини УНР після Брестського миру
Брестський мир, хоч і спізнений, забезпечив Україні міжнародне визнання. Він дав змогу відновити українську державність, але водночас призвів до втрати політичного кредиту від держав Антанти. Франція була незадоволена, довідавшись про підписання Україною сепаратного миру в Брест-Литовську. Почалися звинувачення на адресу свого уряду, посольства, дипломатів, які повинні були знати, що, мовляв, Україною керують австрійські професори (натяк на "австрійство" професора М. Грушевсько-го), що не можна було підтримувати відділення України, що французькі дипломати в Києві виявилися бездарними та ін. Однак французький уряд, хоч і опинився в дуже скрутному становищі, обрав метод вичікування.
Найближчі події привели до вирішення становища, в якому опинилася Франція. Київ 9 лютого зайняли війська радянської Росії під командуванням М.Муравйова, який висловив генералу Ж.Табуї незадоволення з приводу визнання України Францією. І хоча Ж.Табуї запевнив, що визнання стосувалося лише автономії України, М.Муравйов вимагав, аби французька місія залишила Київ.
Через декілька днів Ж.Табуї отримав від посла Ж.Нуленса розпорядження евакуювати місію разом із іншими французькими представництвами (Червоний Хрест та ін.), і 23 лютого французи покинули Україну.
В обозі німецьких військ до Києва повернулася Центральна Рада. І тут українська дипломатія допустилася непоправної помилки. Міністерство закордонних справ, очолюване В.Голу-бовичем, після підписання сепаратного миру заборонило французьким, англійським і бельгійським дипломатам перебувати в Києві. До того ж це міністерство ігнорувало визнання України Францією й Англією, щоб, як зазначив О. Шульгін, "зробити приємне нашим новим компаньйонам". Проте Австро-Угорщину і Німеччину не цікавили національні інтереси українців. Вони розглядали Брестський мирний договір як "хлібний договір" - за ним Україна повинна була забезпечити їх хлібом. Але через неефективність органів влади в Україні зобов'язання регулярно не виконувалися. З огляду на це, 2 квітня 1918 р. посол Німеччини в Україні барон Мунн фон Шварценштайн надіслав прем'єр-міністру УНР листа, в якому висловлював незадоволення зривом заходів у справі заготівлі продуктів. Очікуваного німцями враження це звернення не справило. Тому через 11 днів посол знову надіслав листа В. Голубовичу, погрожуючи вжити самостійних заходів, якщо український уряд не налагодить нормальну діяльність центральних та місцевих органів влади для введення політичного й економічного життя країни в потрібне русло.
Поведінка іноземних військ в Україні викликала протест з боку Центральної Ради. Водночас загострилися відносини австро-ні-мецьких військ із місцевим населенням. Безперечно, співпраця була неможливою. Це призвело до того, що німецька військова адміністрація сприяла перевороту, який відбувся в Україні 29 квітня 1918 р.
Після підписання Брестського мирного договору головним напрямом української зовнішньої політики були відносини з Німеччиною й Австро-Угорщиною, які надали допомогу Україні у звільненні від більшовицьких військ. Водночас здійснюється зовнішньополітична діяльність і в інших напрямах. Міністерство закордонних справ на чолі з М.Любинським розпочало організацію перших українських дипломатичних представництв. Навесні 1918 р. було розроблено проект Закону УНР "Про закордонні установи Української Народної Республіки". Планувалося відрядити послів до країн Четвірного Союзу, які визнали УНР, та до нейтральних держав. Обмін дипломатичними представниками між Україною і Центральними державами передбачали умови Брестського мирного договору. Центральна Рада встигла відрядити послів до Німеччини (О. Севрюк), Туреччини (А. Яковлів). Було також відправлено послів до Румунії (М. Галаган), але воно не розпочало роботу через негативне ставлення румунського уряду. За день до гетьманського перевороту уряд УНР відрядив дипломатичну місію до нейтральної Швейцарії (М.Шраг). Водночас у Києві були відкриті посольства Німеччини (Ф.Мунн фон Шварценштайн), Австро-Угорщини (Й.Форгач) і Туреччини (Ахмед Мухтар Бей).
Отже, пріоритети зовнішньої політики України в період Центральної Ради визначалися, насамперед, розстановкою сил на міжнародній арені й інтересами країни у збереженні та захисті державності. Однак, незважаючи на окремі досягнення й дипломатичні успіхи, загалом зовнішня політика Центральної Ради зазнала поразки у всіх напрямах: їй не вдалося порозумітись із Росією, здобути визнання Антанти і забезпечити тривалу підтримку Німеччини. Українська дипломатія часто відставала від розвитку подій, спізнювалася з виробленням відповідної стратегії зовнішньої політики. Укладення Брестського миру стало першим у новітній історії України де-юре визнанням незалежності України. Уклавши мир як самостійна держава, УНР спробувала стати суб'єктом міжнародної політики. Однак їй це не вдалося, й Україна фактично опинилася у стані окупації Німеччиною та її союзниками. Були різні причини невдач зовнішньої політики: несприятлива міжнародна ситуація, агресія Росії, недовірливе ставлення провідних західних держав, військова і політична залежність від Німеччини, брак досвіду та дипломатичних кадрів, неналежне усвідомлення зовнішньої політики, тривала "автономна" орієнтація на Росію. Через ці й інші причини не був повною мірою використаний найсприятливіший період кінця 1917 - початку 1918 р. для забезпечення міжнародного визнання молодої Української держави.
Найближчі події привели до вирішення становища, в якому опинилася Франція. Київ 9 лютого зайняли війська радянської Росії під командуванням М.Муравйова, який висловив генералу Ж.Табуї незадоволення з приводу визнання України Францією. І хоча Ж.Табуї запевнив, що визнання стосувалося лише автономії України, М.Муравйов вимагав, аби французька місія залишила Київ.
Через декілька днів Ж.Табуї отримав від посла Ж.Нуленса розпорядження евакуювати місію разом із іншими французькими представництвами (Червоний Хрест та ін.), і 23 лютого французи покинули Україну.
В обозі німецьких військ до Києва повернулася Центральна Рада. І тут українська дипломатія допустилася непоправної помилки. Міністерство закордонних справ, очолюване В.Голу-бовичем, після підписання сепаратного миру заборонило французьким, англійським і бельгійським дипломатам перебувати в Києві. До того ж це міністерство ігнорувало визнання України Францією й Англією, щоб, як зазначив О. Шульгін, "зробити приємне нашим новим компаньйонам". Проте Австро-Угорщину і Німеччину не цікавили національні інтереси українців. Вони розглядали Брестський мирний договір як "хлібний договір" - за ним Україна повинна була забезпечити їх хлібом. Але через неефективність органів влади в Україні зобов'язання регулярно не виконувалися. З огляду на це, 2 квітня 1918 р. посол Німеччини в Україні барон Мунн фон Шварценштайн надіслав прем'єр-міністру УНР листа, в якому висловлював незадоволення зривом заходів у справі заготівлі продуктів. Очікуваного німцями враження це звернення не справило. Тому через 11 днів посол знову надіслав листа В. Голубовичу, погрожуючи вжити самостійних заходів, якщо український уряд не налагодить нормальну діяльність центральних та місцевих органів влади для введення політичного й економічного життя країни в потрібне русло.
Поведінка іноземних військ в Україні викликала протест з боку Центральної Ради. Водночас загострилися відносини австро-ні-мецьких військ із місцевим населенням. Безперечно, співпраця була неможливою. Це призвело до того, що німецька військова адміністрація сприяла перевороту, який відбувся в Україні 29 квітня 1918 р.
Після підписання Брестського мирного договору головним напрямом української зовнішньої політики були відносини з Німеччиною й Австро-Угорщиною, які надали допомогу Україні у звільненні від більшовицьких військ. Водночас здійснюється зовнішньополітична діяльність і в інших напрямах. Міністерство закордонних справ на чолі з М.Любинським розпочало організацію перших українських дипломатичних представництв. Навесні 1918 р. було розроблено проект Закону УНР "Про закордонні установи Української Народної Республіки". Планувалося відрядити послів до країн Четвірного Союзу, які визнали УНР, та до нейтральних держав. Обмін дипломатичними представниками між Україною і Центральними державами передбачали умови Брестського мирного договору. Центральна Рада встигла відрядити послів до Німеччини (О. Севрюк), Туреччини (А. Яковлів). Було також відправлено послів до Румунії (М. Галаган), але воно не розпочало роботу через негативне ставлення румунського уряду. За день до гетьманського перевороту уряд УНР відрядив дипломатичну місію до нейтральної Швейцарії (М.Шраг). Водночас у Києві були відкриті посольства Німеччини (Ф.Мунн фон Шварценштайн), Австро-Угорщини (Й.Форгач) і Туреччини (Ахмед Мухтар Бей).
Отже, пріоритети зовнішньої політики України в період Центральної Ради визначалися, насамперед, розстановкою сил на міжнародній арені й інтересами країни у збереженні та захисті державності. Однак, незважаючи на окремі досягнення й дипломатичні успіхи, загалом зовнішня політика Центральної Ради зазнала поразки у всіх напрямах: їй не вдалося порозумітись із Росією, здобути визнання Антанти і забезпечити тривалу підтримку Німеччини. Українська дипломатія часто відставала від розвитку подій, спізнювалася з виробленням відповідної стратегії зовнішньої політики. Укладення Брестського миру стало першим у новітній історії України де-юре визнанням незалежності України. Уклавши мир як самостійна держава, УНР спробувала стати суб'єктом міжнародної політики. Однак їй це не вдалося, й Україна фактично опинилася у стані окупації Німеччиною та її союзниками. Були різні причини невдач зовнішньої політики: несприятлива міжнародна ситуація, агресія Росії, недовірливе ставлення провідних західних держав, військова і політична залежність від Німеччини, брак досвіду та дипломатичних кадрів, неналежне усвідомлення зовнішньої політики, тривала "автономна" орієнтація на Росію. Через ці й інші причини не був повною мірою використаний найсприятливіший період кінця 1917 - початку 1918 р. для забезпечення міжнародного визнання молодої Української держави.
